Basic events, connected with the participation of political parties in municipal campaign in Yekaterinoslav in summer 1917, are considered and analysed

Key words: municipal duma, municipal campaign, political party, member of the city duma, proportional system, candidate list.

 

Навесні – влітку 1917 р. у Росії проходили вибори до органів міського самоврядування. Їх особливістю було те, що вони вперше проводилися за пропорційною системою. За таких умов, враховуючи й політичні реалії Росії 1917 р., роль політичних партій ставала винятковою. Тому муніципальна кампанія 1917 р. не могла не зайняти помітного місця в суспільно-політичному житті країни. Катеринослав, один з найбільших індустріальних центрів Росії того часу, не міг стати тут винятком. Набутий майже століття тому історичний досвід і для сучасної України зберігає свою актуальність. Наша держава і суспільство сьогодні ще перебувають у перехідному стані. Інститут багатопартійності не дістав ще належної завершеності і усталеності. На черзі дня серед інших нагальною постає й потреба реформування системи місцевого самоврядування. Тому досвід 1917 р. для наших політиків та урядовців багато в чому може бути повчальним.

Сама ж участь політичних партій у муніципальній кампанії в Катеринославі влітку 1917 р. не залишилася поза увагою дослідників. До перших спроб її наукового осмислення слід віднести аналіз результатів виборів до Катеринославської міської думи у серпні 1917 р., зроблений у першому випуску (1918 р.) збірника «Екатеринославской городской статистики» [14, с. 24–28]. Історіографія теми 1920-х рр. була представлена переважно мемуарами безпосередніх учасників подій 1917 р. у Катеринославі. Серед цих публікацій особливий інтерес викликають спогади тих діячів, які у серпні 1917 р. були обрані гласними Катеринославської міської думи (В. К. Аверін, С. І. Гопнер, Е. І. Квірінг, І. П. Мазепа та ін.) [6, с. 97, 103, 113–114, 126, 127, 132, 144–146, 148; 16, с. 51–53; 19, с. 24, 25, 37, 38, 46, 83, 84, 86, 93, 97–98, 181]. Перші наукові дослідження, в яких побічно розглядалася й дана тема, у радянській історіографії з’явилися на початку 1930-х рр. До цих робіт відносяться опубліковані в 1933 р. дослідження Й. В. Полякова і А. Горба, присвячені діяльності більшовиків та Червоної гвардії Катеринослава в 1917 р. [11, с. 26, 72; 18, с. 8, 15]. Надалі, до другої половини 1950-х рр., у радянській історичній науці ця тема практично не вивчалася. Її своєрідне «відродження» відбулося наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. у дослідженнях В. Я. Борщевського, серед яких найбільший інтерес становлять його монографії [3, с. 135, 163, 181–184, 235–236; 4, с. 40, 52, 63, 153; 5, с.48–51, 56–57, 63–64, 74–76, 87, 96]. Радянська історіографія 1950-х – 1980-х рр. по названій темі представлена до того ж переважно побічно біографічними нарисами діячів більшовицької партії, гласних міської думи Катеринослава у 1917 р. В. К. Аверіна. В. А. Валявки, П. О. Воронцова, С. І. Гопнер, Е. І. Квірінга, Г. І. Петровського, книгою М. Шатрова «Город на трёх холмах», нарисами історії Дніпропетровської обласної партійної організації. У цей період з’явилися й більш спеціальні дослідження по названій темі. У дисертаційних та монографічних роботах Ю. І. Терещенка. В. П. Крижанівського і В. І. Гусєва об’єктом спеціального розгляду стала політична боротьба на муніципальних виборах в Україні в 1917 р. та, як правило, діяльність більшовицьких фракцій у міських думах. Названі автори приділили достатньо уваги муніципальній виборчій кампанії 1917 р. у Катеринославі та діяльності обраної міської думи [12, с. 51, 52, 53, 54, 57–58, 59, 73, 74, 77, 80, 86, 87, 88; 20, с. 14, 16, 27–29, 31–32, 35, 36, 37, 40–41, 42, 46, 53, 56, 62, 74–75, 82. 83, 94–95, 96, 98, 103, 109–110, 122–129]. Серед сучасних дослідників виділяються роботи В. М. Бойка і В. С. Гвоздика, присвячені участі українських і єврейських політичних партій у муніципальній кампанії в Україні (також і в Катеринославі) у 1917 р. [1, с. 129–141; 2, с. 28, 31, 33, 34–35; 10, с.72, 73–74, 77–78]. Окремі аспекти та сюжети виборів до міської думи Катеринослава у 1917 р. та її діяльності розглядалися в дослідження О. Г. Бистрякова, О. С. Двуреченської, В. І. Лазебник, М. П. Чабана [7, с. 137–138, 139; 13, с. 84–86; 15, с. 96–97; 22, с. 94, 112, 146, 154, 227, 306, 409, 448–449, 464]. Проте участь політичних партій у виборчій кампанії до Катеринославської міської думи влітку 1917 р. у цілому ще не стала об’єктом спеціального дослідження. Тому доцільною є зроблена в даній статті спроба більш комплексно і цілісно розглянути основні події, пов’язані з участю політичних партій у муніципальній кампанії в Катеринославі влітку 1917 р.

Чергові вибори до міської думи Катеринослава, обраної у 1913 р., очікувалися у вересні 1917 р. Підготовча робота до них почалася вже на початку 1917 р., але Лютнева демократична революція 1917 р. змінила ці плани. У середині березня 1917 р. міністерство внутрішніх справ через губернського комісара повідомило катеринославського міського голову у відповідь на його запит про те, що підготовку до проведення виборів на старих засадах належить припинити [9, 18 марта].

15 квітня 1917 р. були видані «Постанова Тимчасового уряду про проведення виборів гласних міських дум і про дільничі міські управління» та «Тимчасові правила для проведення виборів гласних міських дум». Тимчасові правила визначили кількість гласних міських дум та термін їх обрання до 1 січня 1919 р. Право голосу отримували також жінки і особи неросійської національності віком від 20 років. Кожен виборець мав один голос. Вибори, які проводилися за допомогою бюлетенів, були рівними, прямими, таємними і пропорційними. Голоси підраховували на відкритому засіданні в присутності виборців. Для міської думи Катеринослава чисельність гласних була встановлена у кількості 113 осіб [13, с. 82].

Після опублікування названих вище документів Тимчасового уряду в країні почала розгортатися передвиборча муніципальна кампанія. Особливої гостроти надавало їй те, що кандидатські списки формувалися за активної участі різних політичних партій і груп. Катеринослав за кількістю кандидатських списків (23) виявився в числі лідерів серед інших міст України. Для порівняння: в Одесі – 24 кандидатські списки, Києві і Миколаєві – по 18, Полтаві – 14, Харкові – 13, Херсоні – 11, Чернігові – 10, Єлисаветграді – 8 [20, с. 16].

У збірнику «Екатеринославская городская статистика» (вип. 1 за 1918 р.) подається такий перелік списків по Катеринославу: 1) Поалей Ціон, 2) українські соціал-демократи, 3) приход Воскресенської церкви, 4) більшовики, 5) польський демократичний клуб, 6) партія народних соціалістів, 7) меншовики, Бунд, польські і латиські соціал-демократи, 8) службовці місцевого самоврядування, 9) товариство рівноправ’я жінок, 10) партія народної свободи, 11) українські соціалісти-революціонери, 12) партія соціалістів-революціонерів і Об’єднаної єврейської соціалістичної робітничої партії, 13) ділова група і приход церков, 14) прогресивна торгово-промислова група, 15) українські трудовики, 16) міщани м. Катеринослава, 17) єврейський блок, 18) дрібні торгівці, 19) ремісники, 20) домовласники окраїн м. Катеринослава, 21) єврейська національно-демократична група, 22) союз домовласників, 23) союз службовців в урядових, приватних і громадських установах [14, с. 7].

Серед цих списків 12 (№№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 10, 11, 12, 15, 17, 21) були партійними, інші 11 (№№ 3, 8, 9, 13, 14, 16, 18, 19, 20, 22, 23) не визначили чітко своєї партійної приналежності. Останні списки, які умовно можна визначити «обивательськими», виступали як безпартійні, але для частини з них ця «безпартійність» була скоріше приховуванням свого справжнього політичного «обличчя» з метою притягування до себе частини виборців. Серед партійних списків сім належало лівим, соціалістичним партіям (російським, українським, єврейським, польським, латиським) (№№ 1, 2, 4, 6, 7, 11, 12). Інші п’ять партійних списків (№№ 5, 10, 15, 17, 21) належали правим, буржуазним або ліберально-демократичним партіям (кадетам, єврейським, українським, польським). Тобто у виборчій муніципальній кампанії влітку 1917 р. були представлені основні партійно-політичні сили Катеринослава. Зрозуміло, що при такому розкладі передвиборча боротьба у місті не могла не набути достатньо гострого характеру.

Провідні політичні партії виступили із власними муніципальними програмами, серйозно готуючись до виборів. У політичному виборчому протистоянні в Катеринославі влітку 1917 р. як реальні впливові сили визначилися помірковані соціалісти, більшовики, єврейські праві партії та кадети. Саме вони виступили головними гравцями в муніципальній кампанії 1917 р. у Катеринославі.

Позиція поміркованих соціалістів (меншовиків, есерів та їх національних аналогів) у виборчій кампанії багато в чому співпадала. Вони виступали за створення виборчого лівого блоку з представників усіх соціалістичних партій. Це робилося для протидії кадетам, але на практиці у меншовиків та есерів визначилося жорстке протистояння з більшовиками. І не випадково. Будучи за своєю політичною природою переважно реформістами, помірковані соціалісти свою виборчу кампанію будували на засадах теорії «муніципального соціалізму». Вони вважали, що за допомогою демократичних міських дум можна було прийти до соціалізму, бо саме це створювало умови, необхідні робітничому класу в його боротьбі проти самих основ капіталістичного ладу, в його боротьбі зf соціалізм. Есери Катеринослава міську думу навіть розуміли як демократичну общину, як свого роду перехідну форму до чисто соціалістичної і, навіть, комуністичної общини. Виступаючи під гаслом «задоволення місцевих комунальних потреб трудящих», меншовики та есери діяльність міських дум пов’язували з місцевими господарськими питаннями, виключаючи з їхньої компетенції політичні питання. Найважливіші з них на той час (про владу, війну і мир, аграрне, національне та ін.) у виборчих платформах поміркованих соціалістів по суті свідомо обходилися.

Меншовики у своїй муніципальній платформі говорили про повну демократизацію міського самоврядування, про прогресивно-прибуткове і прогресивно-майнове оподаткування буржуазії, про муніципалізацію міських підприємств загального користування, влаштування лікарень, лазень, очистку вулиць, упорядкування транспорту та ін., про повне задоволення потреб населення продовольчими товарами, про організацію містом міліції на виборних засадах та ін. І саме за умови обрання якомога більшої кількості представників меншовиків до міської думи жителі міста зможуть впливати на все, що робить міське самоврядування: на постановку народної освіти, охорону здоров’я, благоустрою, на міські фінанси і міське господарство. Меншовики наголошували, що усе заявлене в їхній платформі здійсненне в умовах сучасного капіталістичного суспільства [20, с. 82–85].

Схожою на меншовицьку була муніципальна програма есерів. Тільки при вирішенні земельної проблеми есери замість меншовицької муніципалізації землі висували гасло соціалізації землі в межах міста, що в умовах капіталізму не передбачало ліквідації приватновласницького землекористування. Як і меншовики, есери свою муніципальну програму розуміли як засіб здійснення соціалізму, але за умов її поступового впровадження [20, с. 85–87].

Українські соціал-демократи, як і меншовики, у своїй виборчій платформі не виходили за межі муніципальних реформ, але при цьому висували низку політичних вимог. У відозві Катеринославської організації УСДРП вимагалося рівноправності українського і російського народів, національно-територіальної автономії України, захисту прав української мови, підтримки містом українських культурно-просвітних організацій [10, с. 73–74; 20, с. 89].

Інакше розуміли значення муніципальної виборчої кампанії більшовики. На відміну від меншовиків та есерів вони вважали, що шлях до соціалізму лежить не через реформаторську діяльність у муніципалітетах, а через пролетарську революцію. Муніципальна робота розумілася більшовиками як один із засобів політичної освіти мас і організації їх на боротьбу за перемогу соціалістичної революції. Тому в основу виборчої платформи більшовиків були покладені найважливіші на той час політичні вимоги: ніякої підтримки Тимчасовому уряду, імперіалістичній війні, заміна поліції народною міліцією та ін. Змістовними були й соціально-економічні вимоги виборчої платформи більшовиків, а саме: восьмигодинний робочий день, запровадження бірж праці, боротьба з безробіттям, муніципалізація всіх комунальних підприємств, що належали приватним власникам, пом’якшення житлової кризи через примусове відчуження приватних будівель, запровадження карткової системи, встановлення суворого контролю за цінами, запровадження прямого обкладання, введення прибуткового та майнового податків та ін. Але виконати усе це, як вважали більшовики, можна було тільки після передачі влади радам і припинення імперіалістичної війни [20, с. 20–24; 21, с. 56].

Сіоністи Катеринослава теж виклали свою виборчу програму, опублікувавши 16 липня 1917 р. звернення до єврейського населення міста. Сіоністи відстоювали передачу у відання єврейської общини всіх функцій по народній освіті, охороні здоров’я і організації доступної юридичної допомоги населенню, прийом євреїв на міську службу, забезпечення задоволення національно-культурних запитів в усіх просвітних установах, що влаштовувалися на кошти міста, забезпечення єврейському населенню дотримання своїх релігійно-побутових звичаїв. Також сіоністи відстоювали надання широким верствам населення загальної безплатної освіти, безплатної медичної допомоги, широкого міського будівництва дешевих квартир та ін. [7, с. 137–138].

Кадети, як і інші опоненти більшовиків, у своїй виборчій платформі не акцентували уваги на важливих для того часу питаннях про владу і припинення війни. Вони заявляли, що революція вже закінчилася і настав час для перебудови державного життя, «творчої роботи», роботи над зміцненням нового ладу. У муніципальній платформі кадетів переважно говорилося про поліпшення міського господарства, а саме про залучення міських службовців і робітників до обговорення поточних питань міського господарства, про здійснення децентралізації деяких функцій міського управління, про введення для подолання житлової кризи нових будівельних правил, житлової інспекції та сприяння кооперативному будівництву, про подальший розвиток народної освіти, медичного обслуговування населення, благоустрій міста, громадську санітарію, поширення нагляду за оптовою торгівлею, влаштування ринків, про охорону праці, створення бірж праці, посередницьких контор, пропонувалися заходи до подолання продовольчої кризи, говорилося про найшвидшу заміну міліції постійною муніципальною поліцією та ін. Питання про державний устрій Росії, аграрне питання, законодавство в галузі права, на думку кадетів, не належали до компетенції міського самоврядування і тому не входили до їхньої муніципальної платформи [20, с. 56–60].

Такі теоретичні засади й визначили діяльність провідних партійно-політичних сил Катеринослава в муніципальній кампанії влітку 1917 р. Усі вони проводили активну виборчу кампанію, важливою складовою якої була боротьба проти опонентів. Для соціалістів непростим виявилося питання про можливість блокування між собою. Катеринославський комітет РСДРП(б) на засіданні 16 травня 1917 р. більшістю голосів ухвалив блокування з меншовиками, виставивши єдиний список, але не зв’язуючи себе при цьому спільною платформою з ними [20, с. 27]. Проте вже наприкінці травня загальні збори Катеринославської організації РСДРП(б) ухвалили рішення про відмову від усякого блокування з меншовиками. Більшовицька газета «Звезда» на початку червня 1917 р. причину цього пояснювала принциповою різницею в поглядах на загальний стан країни між більшовиками і меншовиками [20, с. 29]. Не вдалася й співпраця на виборах більшовиків Катеринослава з місцевою організацією УСДРП, від якої про це надійшов відповідний лист. Перешкодила цьому діяльність УСДРП у Центральній Раді, що для більшовиків було неприйнятним [21, с. 55]. На виборах до міської думи катеринославські більшовики змогли об’єднатися з місцевими групами соціал-демократії королівства Польського і Литви та соціал-демократії Латиського краю [20, с. 30]. Більшовиками Катеринослава для практичної організації виборчої кампанії були створені муніципальна комісія у складі 18 чоловік і на допомогу їй – фінансова та технічна комісії. У створеній у газеті «Звезда» рубриці «До виборів у міську думу» протягом липня 1917 р. було опубліковано 39 матеріалів. Виставлений катеринославськими більшовиками кандидатський список нараховував 113 кандидатів у гласні, серед яких було 86 робітників, 7 солдатів і 20 дрібних службовців [20, с. 35–42].

Меншовики та есери також активно працювали в передвиборчій кампанії до міської думи. Про накал виборчих пристрастей свідчить такий факт. 9 червня 1917 р. у «Бюллетенях Губернского исполнительного комитета общественных организаций» було надруковано листа члена місцевої організації есерів С. Салтикова до редакції цієї газети з протестом проти чуток, які посилено поширювалися в місті, про те, що партія соціалістів-революціонерів не бере участі у виборах до міської думи [8, 9 июня]. На 25 червня було скликано конференцію всіх членів партії есерів міського, Чечелівського районів та військової організації для обговорення і затвердження списків кандидатів до міської думи [8, 23 июня]. На цих виборах есери Катеринослава зблокувалися з місцевою організацією Об’єднаної єврейської соціалістичної робітничої партії. З 25 червня блоком цих партій оголошувався початок читання лекцій з муніципальних питань [8, 23 июня]. На 29 липня 1917 р. скликалися загальні збори усіх кандидатів у гласні думи від блоку партії есерів то ОЄСРП для обговорення питань виборчої кампанії [8, 27 июля].

Активну агітацію у передвиборчій кампанії проводила сіоністська організація Катеринослава, залучивши до цього більше 100 молодих агітаторів. При цьому місцеві сіоністи головних зусиль докладали до об’єднання всього єврейства в єдиний єврейський список (№ 17) [7, с. 137–138].

Місцева організація кадетів практично всю свою діяльність влітку 1917 р. спрямувала на участь у передвиборчій кампанії до міської думи. За цей час кадетами було організовано декілька мітингів, на яких у дебатах, нерідко достатньо гострих, брали активну участь представники соціалістичних партій. У виборчій кампанії кадети пропагували ідеї «класового миру і гармонії», заявляючи, що для їхньої партії не існує класів, що вона шукає не соціальної боротьби, а соціальної справедливості [20, с. 56–60]. Цікаво, що товариство домовласників Катеринослава, яке на виборах виставило свій окремий кандидатський список, звертаючися до виборців, закликало їх знаходити спільну мову для поєднання «протилежних інтересів різних класів, партій і спілок», відшуковувати «шлях взаємних поступок і політичних форм співжиття» [20, с. 53–54]. На початку червня 1917 р. у газеті «Приднепровский край» кадети закликали виборців «об’єднатися на грунті муніципальної програми, що не виходить за межі реальних можливостей в умовах капіталістичного ладу» [20, с. 60]. Тому не дивно, що місцева організація «Союзу земельних власників», який об’єднував консервативних, правих діячів, у спеціальній постанові закликала виборців віддавати на виборах голоси кадетам [20, с. 53].

Непростою виявилася ситуація у передвиборчій кампанії в Катеринославі для українських політичних партій. 14 травня 1917 р. збори членів УСДРП у Катеринославі висловилися за блок із усіма соціалістичними організаціями на умовах рівності. На практиці це звелося до переговорів із більшовиками і меншовиками. Більшовики принципово не заперечували проти можливості блоку, але за умови, якщо УСДРП не входить до Центральної Ради і не збирається на міських виборах об’єднуватися з есерами. Як уже зазначалося вище, ця угода не відбулася. Більш успішними виявилися переговори з меншовиками. 4 червня 1917 р. Катеринославський комітет УСДРП намітив 26 кандидатів до есдеківського блоку. Але вже в наступні дні російські помірковані соціалісти негативно відреагували на проголошення Центральною Радою І Універсалу. Блок українських соціал-демократів з меншовиками був розірваний і катеринославська організація УСДРП пішла на вибори самостійно із власним списком. 30 червня 1917 р. вийшов перший номер їхнього видання «Виборчий листок до городської думи м. Катеринослава» [2, с. 31; 10, с.78; 22, с. 146, 154].

Українські соціалісти-революціонери Катеринослава спочатку теж уклали блок із російськими есерами і ОЄСРП, але пізніше порвали з ними і виставили на виборах свій окремий список, який очолив керівник їхньої місцевої організації професор гірничого інституту М. М. Федоров, єдиний від цього блоку обраний до міської думи [2, с. 34; 10, с. 78; 22, с. 464].

Українські ліберали (переважно члени Української партії соціалістів-федералістів) у Катеринославі теж виставили окремий список (№ 15), який мав назву «Український демократичний трудовий блок». Цей блок окрім місцевої організації УПСФ складали залізнична громада, поштова громада, товариство «Просвіта», українське учительське товариство, громада урядовців та деякі інші громадські організації. Підготовчу роботу українських лібералів до муніципальних виборів у Катеринославі очолив А. С. Синявський. Свою мету ці українські діячі бачили в тому, щоб згуртувати і повести за собою ту частину українського населення міста, яка ні організаційно, ні ідейно не була пов’язана з соціалістами [2, с. 33; 10, с. 77; 20, с.62; 22, с. 112].

Створити єдиний національний виборчий блок українським діячам Катеринослава не вдалося. Перешкодив цьому й скандал, який вибухнув між українськими соціалістами і лібералами Катеринослава у розпалі виборчої кампанії. Діячі УСДРП і УПСР заявили протест проти надання Губернською українською радою коштів на кампанію лібералів, визнавши таку вибірковість неприпустимою. Вони заявили, що в разі нескасування цього асигнування робота в раді стане неможливою, а її місце займе фракційна боротьба. До того ж українські соціалісти звинувачували лібералів у постійному затушовуванні останніми у своїй агітації різниці в політичних поглядах і класовій приналежності всередині українського руху [2, с. 28, 34–35]. Усе це, зрозуміло, не могло не послаблювати позицій українських партійно-політичних сил у місті. Сам же Катеринослав улітку 1917 р. став одним з небагатьох міст України, де діячі УСДРП, УПСР і УПСФ виступили з окремими виборчими списками.

Виборам до міської думи Катеринослава передувала й значна організаційна підготовча робота, яку окрім інших проводив утворений у травні 1917 р. статистичний відділ катеринославської міської управи. Саме ця установа з 19 по 24 травня 1917 р. провела у Катеринославі перепис населення за програмою Всеросійського міського перепису, на основі якого складалися списки по виборах до міської думи. За результатами цього перепису населення міста складало 210 349 осіб, з яких (за даними «Екатеринославской городской статистики») виборців на серпень 1917 р. було 127 879 осіб [14, с. 26].

Вибори до міської думи Катеринослава відбулися 13 серпня 1917 р. Наявні джерела неодностайні щодо визначення кількості тих, хто взяв участь у цих виборах. «Екатеринославская городская статистика» називає 70 568 осіб [14, с. 26–27], у монографії Ю. І. Терещенка наводиться число 73 824 [20, с.103], а «Бюллетени Губернского исполнительного комитета общественных организаций» (за 17 серпня 1917 р.) подають загальну суму виборців у кількості 73 417 осіб [8, 17 авг.]. Більш точними, імовірно, є два останніх числа. Якщо це так, то у виборах до міської думи Катеринослава взяли участь більше 57 % усіх виборців.

Результати виборів виявилися такими. Із 23 кандидатських списків чотири не отримали жодного місця гласних: ремісники (№ 19), єврейська національно-демократична група (№ 21), міщани м. Катеринослава (№ 16) і приход Воскресенської церкви (№ 3), набравши відповідно по 259, 242, 160 і 142 голосів виборців. По одному місцю гласних отримали 9 кандидатських списків: № 14 – прогресивна торгово-промислова група (855 голосів), № 6 – партія народних соціалістів (757 голосів), № 11 – УПСР (756 голосів), № 1 – Поалей Ціон (632 голоси), № 23 – союз службовців в урядових, приватних і громадських установах (510 голосів), № 18 – дрібні торговці (475 голосів), № 9 – товариство рівноправ’я жінок (466 голосів), № 8 – службовці місцевого самоврядування (408 голосів) і № 22 – союз домовласників (362 голоси). Польський демократичний клуб (№ 5) отримав два місця гласних, набравши 1372 голоси. По три місця гласних отримали кандидатські списки № 13 – ділова група і приход церков (1971 голос), № 15 – українські трудовики (1950 голосів) і № 20 – домовласники окраїн м. Катеринослава (1600 голосів). УСДРП (№ 2) отримала п’ять місць гласних і 3381 голос. Інші п’ять кандидатських списків стали беззаперечними лідерами цих виборчих перегонів. Найбільше отримав блок російських есерів і ОЄСРП (№ 12) – 15 803 голоси і 24 місця гласних. Наступними були більшовики (№ 4) – 14 326 голосів і 22 місця гласних. Дещо відстав від них блок єврейських національних партій (№ 17) – 12 138 голосів і 19 місць гласних. Блок меншовиків, Бунда, польських і латиських соціал-демократів (№ 7) отримав 9259 голосів і 14 місць гласних. Завершували п’ятірку лідерів кадети (№ 10), які набрали 5593 голоси і 9 місць гласних [8, 17 авг.; 17, 17 авг.].

Так розподілилися 113 місць гласних у новообраній міській думі Катеринослава. Аналіз результатів виборів показує, що абсолютну перевагу дістали виборчі списки, які чітко визначили свою партійну приналежність, а це є ще одним свідченням високого на той час рівня політизації настроїв електорату. За 12 партійних списків (№№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 10, 11, 12, 16, 17, 21) проголосувало 66 209 виборців, або 90,18 % від усього числа тих, хто голосував. Уже названа п’ятірка лідерів отримала 87 місць гласних із 113, або 77 %. Саме ці п’ять списків (№№ 12, 4, 17, 7, 10) визначили конфігурацію сил нової міської думи Катеринослава. Найбільше місць гласних (38) було у поміркованих соціалістів (списки №№ 12 і 7). Правим партіям (списки №№ 17 і 10) дісталося 27 місць гласних. Більшовики (список № 4) мали 22 місця гласних. За такого розкладу вирішальною в роботі думи ставала позиція есерів і меншовиків, з якими блокувалися ОЄСРП, Бунд, польські і латиські соціал-демократи. Помірковані соціалісти при потребі могли долати представників крайньо полярних сил (більшовиків чи правих партій), тим самим забезпечуючи рівновагу в діяльності міської думи.

Безпартійні або «обивательські» списки (№№ 8, 9, 13, 14, 18, 20, 22, 23), які разом отримали 12 місць гласних, імовірніше підтримували або переважно кадетів, або поміркованих соціалістів, або частково українців. Помірковані, ліберально-демократичні діячі з польських, українських (УПСФ) партій та Трудової народно-соціалістичної партії (списки №№ 5, 6, 15) разом отримали шість місць гласних і готові були ситуативно підтримувати скоріше більш близькі їм ідеологічно праві партії.

Три списки на виборах до міської думи представляли українських діячів Катеринослава: УСДРП (№ 2), УПСР (№ 11) і «Український демократичний трудовий блок» (№ 15), які відповідно набрали 5, 1 і 3 місця гласних. Українські ліберали такі результати своєї виборчої кампанії пояснювали недостатньою агітацією і неправильною виборчою тактикою [20, с. 95]. За названі три українські списки всього проголосували 6087 виборців, або 8,29 % від загальної кількості голосуючих. За переписом населення, який проводився в Катеринославі з 20 по 24 вересня 1917 р., з 216 810 жителів міста українців нараховувалося 65202, або 30,07 %. Відомо також, що під час виборів до загальноросійських Установчих зборів, які проходили 14 листопада 1917 р., виборців-українців у Катеринославі нараховувалося 36 105. З цього числа голосували 19 875, або майже 55 % від загальної кількості [14, с. 25]. Імовірно припустити, що у серпні 1917 р. кількість виборців-українців у Катеринославі та відсоток тих, хто брав участь у голосуванні, суттєво не відрізнялися від показників листопада 1917 р. Якщо це так, то у серпні 1917 р. за українські списки в Катеринославі проголосувала лише третина виборців-українців міста, які взяли участь у виборах, або 16,86 % від усієї кількості виборців-українців (6087 від 36 105). Член УСДРП І. П. Мазепа, який у серпні 1917 р. був обраний гласним до Катеринославської міської думи, пізніше у спогадах так оцінив цю ситуацію: «Ці вибори блискуче показали, якою ще малою силою було українство в місті Катеринославі: на 113 радних вибрано всього 9 українських заступників…», «не вважаючи на такий скромний успіх, українці щиро раділи. Ніхто не сподівався, що назбираємо аж коло 6500 голосів. Ще менше чекали таких успіхів від українців росіяни й жиди» [16, с. 52].

Для порівняння зазначимо, що єврейські списки (№ 1 – Поалей Ціон, № 17 – єврейський блок, № 21 – єврейська національно-демократична група) на виборах 13 серпня 1917 р. отримали 13 012 голосів, до яких слід ще додати тих, хто голосував з Бунд і ОЄСРП, які йшли в єдиних блоках з меншовиками та есерами. Відомо, що під час організації виборів до єврейської общинної ради Катеринослава, які відбулися 8 лютого 1918 р., проведений перепис єврейського населення міста виявив 41 тисячу виборців-євреїв [7, с. 147–148]. Під час виборів до загальноросійських Установчих зборів у листопаді 1917 р. у голосуванні взяли участь 25 092 виборця-єврея, з яких 18 350 (або 73 % з усіх, хто прийшов на вибори) підтримали 4 єврейські списки [14, с. 25]. Якщо припустити, що у серпні 1917 р. у Катеринославі кількість виборців-євреїв та тих, хто взяв участь у голосуванні, була не меншою ніж у листопаді 1917 р. та лютому 1918 р., то тоді за єврейські списки на муніципальних виборах проголосували значно більше 50 % від усіх, хто прийшов на вибори (більше 13 012 від 25 092). Тобто рівень політичної активності та національної свідомості єврейського населення міста був значно вищим ніж в українського населення Катеринослава. Беззаперечним лідером серед єврейських списків став «Блок єврейських національних партій» (№ 17), який складався з «Ахдус ам-Ісроель», сіоністської організації і Єврейського національно-демократичного союзу. Цей блок посів третє місце за кількістю набраних голосів (12 138 або 16,53 %) і отримав 19 місць гласних, серед яких 9 належало сіоністам [7, с. 138]. До речі, за підрахунками результатів муніципальної виборчої кампанії 1917 р. по 105 містах України, зробленими В. М. Бойком, сіоністи, які в більшості міст створювали разом з єврейською громадою національний блок, одержали переконливу перемогу – 8,7 % голосів від загальної кількості або трохи більше 50 % єврейського електорату [1, с. 140]. Надалі позиції сіоністів в Україні ще більше зміцнилися. На виборах до Українських Установчих зборів вони посіли третє місце після українських есерів та більшовиків. Тобто результати муніципальних виборів 1917 р. підтвердили, що в Катеринославі серед російської та української частин населення домінували ліві сили, а серед єврейської частини населення – праві. При цьому слід враховувати помітний відсоток голосів, набраних на цих виборах кадетами (5593 або 7,62 %).

Власне, вже названі вище списки №№ 12 і 7, 4, 17, 10 (есери і меншовики, більшовики, єврейський блок, кадети) разом набрали 75 % голосів усіх, хто голосував, і отримали 77 % усіх місць гласних, і саме ці партійно-політичні сили у середині серпня 1917 р. визначали політичні симпатії електорату Катеринослава.

Самі ж результати муніципальної виборчої кампанії 1917 р. свідчать про посилення політизації настроїв мас у Катеринославі влітку цього року і подальшу поляризацію партійно-політичних сил. Помірковані соціалісти ще домінували, але вже помітно зростали впливи більшовиків. Достатньо помітною серед електорату була позиція правих партій. Відносно слабкою ще залишалася позиція українських політичних партій, але вже визначалася тенденція до їх посилення. Муніципальна виборча кампанія 1917 р. стала своєрідним індикатором для визначення співвідношення партійно-політичних сил Катеринослава на той момент. Уже з кінця літа ситуація в країні почала радикально змінюватися (корніловський заколот, падіння Тимчасового уряду, прихід до влади в Україні Центральної Ради та ін.). За таких умов першочерговим ставало питання про владу. Події жовтня – грудня 1917 р. у Катеринославі є підтвердженням цього. Саме тут на регіональному рівні відобразилися основні закономірності, тенденції та протиріччя революційного процесу, який відбувався в 1917 р. по всій країні.

Бібліографічні посилання

1. Бойко Володимир. Український та єврейський національно-визвольні рухи: пошук взаєморозуміння під час муніципальної кампанії 1917 р. в Україні / Володимир Бойко // Україна: від самостійності до соборності (22 січня 1918 – 22 січня 1919 рр.): збірник / НАНУ, Ін-т політ. і етнонац. досліджень; редкол.: І. Ф. Курас (голова) та ін. – К.: ІПіЕНД, 2004. – С. 129–142.

2. Бойко В. М. Участь українських партій у муніципальній кампанії 1917 р. / В. М. Бойко // Укр. іст. журн. – 1997. – № 5. – С. 25–40.

3. Борщевский В. Я. Рабочий класс и Советы Донецко-Криворожского бассейна в Октябрьской революции / В. Я Борщевский. – Д., 1962. – Ч. I. – 240 с.

4. Борщевский В. Я. Рабочий класс и Советы Донецко-Криворожского бассейна в Октябрьской революции / В. Я. Борщевский. – Д., 1962. – Ч. II. – 168 с.

5. Борщевський В. Я. Робітники Катеринослава в дні Жовтня / В. Я. Борщевський. – Д.: Дніпропетр. книжкове вид-во, 1961. – 156 с.

6. Борьба за Советы на Екатеринославщине. Сборник воспоминаний и статей. – [Б.м.]: Издание Днепропетровского Истпарта и Окружной комиссии по проведению 10-летия Октябрьской революции, 1927. – 292 с.

7. Быстряков А. Очерки истории сионистского движения в Екатеринославе / А. Быстряков. – Д., 2008. – 180 с.

8. Бюллетени Губернского исполнительного комитета общественных организаций. – 1917.

9. Бюллетени Екатеринославского Временного исполнительного комитета общественных и рабочих организаций. – 1917.

10. Гвоздик В. С. Участь українських політичних партій в муніципальній кампанії на Півдні України в 1917 р. / В. С. Гвоздик // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету / редкол.: Ф. Г. Турченко (відп. ред.) [та ін.]. – Запоріжжя: Просвіта, 1999. – Вип. 5. – С. 71–80.

11. Горб А. Червона гвардія м. Катеринославу (Дніпропетровське) в боротьбі за владу Рад / А. Горб. – [Б. м.]: Партиздат ЦК КП(б)У, 1933. – 76 с.

12. Гусев В. И. В борьбе за осуществление ленинской тактики. Большевики Украины в массовых избирательных кампаниях 1917 г. / В. И. Гусев, В. П. Крижановский. – К.: Вища шк., 1987. – 168 с.

13. Двуреченська О. С. Органи міського самоврядування Катеринослава: формування, структура та напрями діяльності (кінець XVIII – початок ХХ ст. / О. С. Двуреченська. – Д.: Нац. гірн. ун-т, 2006. – 169 с.

14. Екатеринославская городская статистика. 1918. Вып 1-й. – Екатеринослав, 1918. – 85 с.

15. Лазебник В. И. Екатеринославский городской голова / В. И. Лазебник // Грані. – 1998. – № 2. – С. 92 – 97.

16. Мазепа І. П. Україна в огні й бурі революції 1917 – 1921: І. Центральна Рада – Гетьманщина. – Директорія. ІІ. Кам’янецька доба / І. П. Мазепа. – Д.: Січ, 2001. – 415 с.

17. Народная жизнь. – 1917.

18. Поляков Й. В. Катеринославські більшовики в боях за Жовтень / Й. В. Поляков. – Д., 1933. – 32 с.

19. Пятая годовщина Октябрьской революции. 1917 – октябрь – 1922. – Екатеринослав: Издание Екатеринославского губкома КП(б)У, 1922. – 270 с.

20. Терещенко Ю. І. Політична боротьба на виборах до міських дум України в період підготовки Жовтневої революції / Ю. І. Терещенко, АН УРСР, Ін-т історії. – К.: Наук. думка, 1974. – 144 с.

21. Терещенко Ю. І. Політичні партії на виборах до міських дум України в 1917 р. / Ю. І. Терещенко // Укр. іст. журн. – 1970. – № 11. – С. 48–58.

22. Чабан М. П. Діячі Січеславської «Просвіти» (1905–1921). Біобібліографічний словник. Близько 670 імен. Наукове видання / М. П. Чабан. – Д.: ІМЛ-прес, 2002. – 536 с.

Надійшла до редколегії 22.12.2010.

УДК 930 (477)