Продовольча проблема та соціально-політичне життя Катеринославщини в першій половині 1917 р

Досліджено соціально-політичний аспект продовольчої проблеми, пов’язаний зі створенням в Катеринославі губернського та місцевого продовольчих комітетів, форми та методи їхньої діяльності.

Ключові слова: дороговизна, постачання, продовольство, спекуляція.

Исследуется социально-политический аспект продовольственной политики, связанный с организацией в Екатеринославе губернского и городского продовольственных комитетов, формы и методы их деятельности.

Ключевые слова: дороговизна, снабжение, продовольствие, спекуляция.

Social-political life of Katerinoslav region in 1917 year is considered in this article, you pay much attention to the solution of foodstuff politics. It means that work of provincial and local foodstuff committees, forms and methods of their activity are elucidated.

Key words: deficit, food, commission, committee, supplies, food, speculation.

Тема революції 1917 р. в Російській імперії – одна з найпопулярніших тем серед істориків. Проведення аналогій між процесами революційного періоду та сьогоднішнього часу, обґрунтування актуальності дослідження усвідомленням уроків історії в побудові сьогоднішньої держави, спробами запозичення досвіду того часу тощо присутнє майже в кожному дослідженні з цієї тематики. Причину цього вбачають |передусім|у повторенні загальних|спільних| рис|меж| системної кризи [8]. Це говорить про те, що історія революції ще не стала для нас у дійсному значенні слова минулим і реалії початку ХХ ст. нерідко підмінюються критеріями сьогоднішнього дня. Але свідоме чи неусвідомлене проведення таких аналогій накладає відбиток на сприйняття подій того часу, вносить суб’єктивізм у дослідження. У сучасній історіографії переважна увага приділяється політичній, подієвій історії 1917 р. [15, c. 118]. Ряд|лава| сюжетів із різних причин продовжує залишатися поза|зовні| сферою спеціального розгляду, а деякі питання залишаються дискусійними.

У кожній революції особливе значення має продовольча проблема. У 1917 р. продовольча проблема стала одним з найважливіших факторів, що революціонізував маси. Тому її неупереджене, об’єктивне дослідження набуває особливої актуальності.

Продовольча проблема та її соціально-політичні аспекти почали досліджуватися вже в період революції та громадянської війни [2; 10; 14 та ін.]. Радянські історики досліджували економічні та соціальні аспекти продовольчої проблеми [3; 7; 9; 18 та ін.]. Ця тема актуальна і для сучасних російських істориків [4; 5; 12 та ін.]. Окремі аспекти соціально-політичного життя революційного періоду у зв’язку з продовольчою проблемою розглядаються українськими дослідниками [1; 16; 17 та ін.]. На регіональному рівні також видано низку узагальнюючих праць, де розглядаються соціальні аспекти революційного періоду, серед яких треба відмітити роботу істориків Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара в співпраці з науковцями Дніпропетровського національного музею ім. Д. Яворницького «Історія міста Дніпропетровська» [6]. Тож загальні роботи існують, але аспект ролі впливу продовольчого питання на соціальне-політичне життя Катеринослава окремо не розглядався. Відповідно, ми ставимо завдання заповнити цю прогалину, а саме: з’ясувати картину постачання міста продовольством, діяльність організацій, які виконували функції постачання та розподілу продовольства серед населення; проаналізувати вплив продовольчого питання на соціально-політичне життя в місті та губернії.

Продовольча проблема набула політичного характеру ще в ході світової війни. З цією проблемою в першу чергу стикався будь-який політичний режим, який встановлювався в країні. Тимчасовий уряд змушений був почати саме з продовольчого питання – із впровадження державної хлібної монополії, що означало і встановлення твердих цін, і передачу всього хлібного запасу (крім необхідного для продовольства і господарських потреб власника) державі за посередництвом його продовольчих органів. 25 березня Тимчасовим урядом було прийнято закон «Про передачу хліба в розпорядження держави». Спочатку хлібну справу доручили вести Міністерству землеробства, а з травня 1917 р. – організованому Міністерству продовольства. Виник загальнодержавний продовольчий комітет, який керував закупівлею за твердими цінами і розподілом продовольства.

На місцях стихійно створювалися продовольчі комітети, котрі 2 квітня були закріплені як місцеві органи Міністерства землеробства. Було введено Тимчасове положення про місцеві продовольчі органи, яким скасовувався інститут губернських уповноважених міністерства землеробства, а їхні права передавалися головам губернських продовольчих комітетів. Продовольчі комітети створювалися також у повітах і волостях [14, с. 97].

Продовольча політика Тимчасового уряду була більш радикальною, порівняно з політикою царського уряду, частіше вживалися реквізиції, застосовувалася військова сила для заготівлі хліба. З прийняттям хлібної монополії приватні власники хліба позбавлялися права здійснювати самостійно хлібні операції. Тільки в крайньому випадку вони могли стати державними агентами з придбання зерна у його власників. Вбачалося, що за таких умов «хліб перестане бути предметом скаженої спекуляції», а його власники будуть позбавленні права «грати на постійному збільшенні цін». Та головне – хліб буде обліковуватися і хлібні запаси будуть справедливо розподілені [13, 9 апр.]. Ці завдання, за розпорядженням Тимчасового Уряду, повинні були здійснювати повітові продовольчі комітети, які повинні були мати зв’язок із губернським продовольчим комітетом. Втілення цих планів у життя «назавжди рятувало ринок від нестійкості та спекуляції» [13, 9 апр.]. 6 квітня в доповнення до закону про хлібну монополію Тимчасовий Уряд встановив тверді ціни в регіонах споживання на жито, пшеницю, просо, овес, ячмінь, гречку, горох.

До 1917 р. Катеринослав являв собою провінційне місто Російської імперії. Життя в провінції значно відрізнялося від столичного, населення було менш політизованим, більш інертним. Революція прийшла в Катеринослав «по телеграфу», про події в Петрограді газети повідомили тільки 2 березня. Органи влади було зруйновано за кілька днів. На їхньому місці стали формуватися різні органи, які тимчасово взяли на себе владні функції. У перші дні березня в Катеринославі було організовано «Комітет представників суспільних [демократичних] організацій», в який ввійшли представники найвпливовіших організацій, буржуазії, політичних партій. Згідно з постановою Тимчасового уряду, виконавча влада у містах переходила до рук губернських комісарів. У Катеринославі губернським комісаром Тимчасового уряду і головою «Губернського Виконавчого Комітету суспільних організацій» став голова губернської земської управи К. Гесберг.

Катеринославська губернія завжди характеризувалася як одна з найбільш хлібних територій Російської імперії. Воєнний міністр Гучков стверджував, що в Катеринославській губернії знаходиться 12 млн пудів хлібних запасів, тобто такого хліба, який може бути використаний для фронту і для потребуючих хліба сусідніх регіонів безболісно для самої губернії [13, 12 апр.]. У реальному житті виявилося, що Катеринославська губернія не тільки не постачає свій хліб в інші райони, але сама, одна з перших, змушена перейти до таких радикальних заходів, як простий помел та проведення реквізицій. Навесні 1917 р. в місті склалася важка ситуація з продовольством, перш за все з хлібом. В окремих районах міста хліб можна було придбати без особливих зусиль, в той час як в інших районах з’явилися великі хлібні черги, так звані «хвости» [13, 7 апр.].

Постачання в Катеринославі було погано налагоджено та неорганізовано. На нараді виконавчого комітету у своєму докладі про стан продовольства, в тому числі й про постачання борошна і хліба, член продовольчої комісії М. Носенко вказував, що «розподіл борошна, що знаходилося у віданні місцевої управи, виконувався дуже нераціонально і настільки недосконало, що населенню міста приходилося терпіти масу незручностей і перешкод, а іноді зовсім залишатися без хліба». Він зазначав, що, по-перше, запаси борошна зберігалися в несприятливих умовах; по-друге, облік борошна ведеться настільки погано, що, коли тимчасова комісія виконавчого комітету приступила до роботи, вона ніяк не могла встановити величину запасів борошна і вимушена була майже всім складом самостійно лічити мішки з борошном [13, 7 апр.].

Хліб у Катеринославі був, однак працівники, які повинні були надавати губернському продовольчому комітету дані про залишки, не виконували своєї роботи належним чином, не встановлювали кількість зернових запасів, а можливо й просто приховували ці дані.

Деякі організації та установи отримували борошно безпосередньо від губернської земської управи за рахунок норми, виданої місту, проте облік не проводився. Одні пекарні отримували борошно з таким розрахунком, що мали можливість задовольняти потреби населення, інші – отримували борошно в невідповідності зі своїми виробничими можливостями і не могли задовольнити запитів населення. Виходило, що одні пекарні були вкрай перевантажені роботою, і до них стояли черги за хлібом, інші – працювали тільки наполовину. Хаос панував і в розподілі інших сортів борошна, і в плутанині цін на ці сорти. Наприклад, ціна не завжди відповідала сорту виданої продукції [13, 7 апр.].

У зв’язку з тяжким станом із хлібною справою в Катеринославі нарадою виконавчого комітету було запропоновано провести такі заходи: 1) негайно підрахувати запаси борошна та хлібних продуктів у місті; 2) виявити точну кількість хлібопекарень, їхню добову виробітку хліба та хлібних виробів з урахуванням району і кількості населення, яке належить до кожної пекарні; 3) видавати населенню тільки хліб, а не борошно; 4) швидкими темпами приступити до підготовчих робіт стосовно переходу до карткової системи отримання хліба. Для розробки цього питання було обрано комісію з 12 осіб; 5) перейти на один помел. Виконавчий комітет ці пропозиції узяв до уваги і визнав необхідним передати їх для фактичного здійснення місцевому продовольчому комітету, який повинен був організуватися за планом, вказаним міністром землеробства [13, 7 апр.].

У Катеринославі 5–6 квітня 1917 р. в приміщенні губернської земської управи відбулася губернська продовольча нарада. На розгляд виносилися питання про потреби населення міста у продовольстві на березень, планування постачання продовольства для мешканців міста і повіту на квітень, розкладка борошна та зерна для населення міст губернії, наряди продовольства для фронту, а також вибори голови губернського продовольчого комітету.

У табл. 1 подано розподіл борошна та зерна на квітень [13, 8 апр.]:

Таблиця 1

Назва повіту	Кількість виділеного зерна пшениці, вагонів	Кількість виділеного зерна ячменю, вагонів
Олександрівський
Бахмутський
Верхньодніпровський
Катеринославський
Маріупольський
Павлоградський
Всього:

 

Під час наради з’ясувалося, що існують труднощі відносно того, що власники хліба погано добровільно доставляють борошно продовольчим установам, пояснюючи це тим, що не знайомі з їхньою діяльністю. Для виходу з цієї ситуації нарадою було вирішено звернутися до хлібовласників губернії з друкованим та усним словом і вказати, що продовольчі комітети – це організації з «широким демократичним началом, а тому заслуговують на повну довіру» [13, 8 апр.]. Головою губернського продовольчого комітету більшістю голосів було обрано К. Гесберга, однак зважаючи на його відмову, обраний був Г. де Сен-Лоран, заступниками котрого стали С. Третьяков, Я. Поляков, Я. Принцев та Е. Пелипенко [13, 8 апр.].

Парадоксальна ситуація склалася на початку квітня 1917 р. на залізничному транспорті. Так, при огляді катеринославської залізничної товарної станції було звернено увагу, що складські приміщення загромаджені ящиками з тютюном та вином. Тютюну виявилися 2348 ящиків і 444 в’язки листового тютюну. Вина виявилося 223 бочки (для порівняння – у вагон вміщується тільки 8 таких бочок) і 456 ящиків, до того ж на рейках стояли ще 12 вагонів вина, очікуючи розвантаження. Виконавці огляду зауважували: «У той час, коли в Катеринославі неможливо знайти пари чобіт, на вокзалах зберігається 128 ящиків взуття» [13, 7 апр.]. Також було виявлено 191 в’язку мануфактури та багато інших вантажів, серед яких 20 вагонів порожніх мішків, 2 вагони пшеничного борошна, яке знаходиться там ще з 28 лютого. З цього приводу губернським комісаром К. Гесбергом 6 квітня 1917 р. було видано постанову, за якою всі вантажі, які зберігаються на станціях Катеринославської залізниці повинні бути викуплені та вивезені протягом наступних шести днів [13, 7 апр.].

Першочерговою метою місцевого продовольчого комітету було упорядкування постачання та розподілу продовольства та товарів першої необхідності в місті. При місцевому продовольчому комітеті було відкрито мучний та м’ясний відділи, також працював відділ з провізії, найближчим часом планувалося сформувати мануфактурний, галантерейний, взуттєвий та деякі інші відділи [13, 11 апр.].

Місцевий продовольчий комітет виступив з постановою організувати слідчу комісію по боротьбі з дорожнечею, спекуляцією і приховуванням товарів. Справа в тому, що останнім часом ціни не тільки на продукти харчування, але й на товари першої необхідності, а також на мануфактуру, тканини, одяг та інші товари значно зросли. У квітні «торговці драли з покупця по 30–40 крб. за аршин того матеріалу, за який раніше платили 4–5 крб.», дитячий костюм коштував 60-70 крб., чоловічий костюм з недорогого матеріалу – 180–200 крб. Значно подорожчав жіночий одяг: за демісезонне пальто просили 200–225 крб., за «звичайне літнє пальто в одному магазині правили 400 крб.» [13, 18 апр.]. Відносно «стійкі» ціни були на взуття: за пару чоловічих або жіночих чобіт брали 40–50 крб., дитяча пара обходилася покупцю у 25–30 крб. Звісно, що такі ціни болісно відчувалися мешканцями міста та їхніми сім’ями. Результатом роботи вищезгаданої комісії стало виявлення великих запасів тканини, взуття та інших товарів, «яких вистачило б на декілька років не тільки для Катеринослава, але й для всієї губернії» [13, 5 мая].

Але, оскільки ціни на продовольство та промислові товари не знижувалися, то серед населення губернії стало посилюватися невдоволення торгівцями, яке могло призвести до небажаних наслідків. Потрібні були екстрені заходи, щоб не дати можливості вивезти товари за межі Катеринославської губернії, або їх приховати. Тому губернський комісар К. Гесберг видав 5 травня 1917 р. постанову, яка забороняла вивозити товари з Катеринослава та прилеглих місцевостей [13, 5 мая].

Така ситуація склалася не тільки в Катеринославі, вона була всюди. Справа в тому, що завжди у воєнні часи торгівці мали змогу значно збільшити свої прибутки при невеликих затратах. У 1917 р. «торгівля потребувала такого державного регламенту, за яким торговці були б позбавлені змоги роздувати штучно ціну на товар, брати з покупця скільки їм заманеться, та на їхньому банкрутстві наживатися» [13, 18 апр.]. Проте цього не було здійснено і катеринославські торгівці продовжували «бенкетувати під час чуми» [13, 18 апр.].

Не дивно, що надія покладалася тільки на заходи місцевої влади, які зводилися до того, що контрольні комісії, сформовані при продовольчих комітетах, мали права і обов’язки перевіряти в крамницях правильність розцінок товарів, торгівці зобов’язувалися надавати представникам комісії рахунки фірм, у яких вони отримали даний товар. До складу таких інспекцій входили представники спілки торговельних службовців, ради робітничих та солдатських депутатів, комісії по боротьбі з дорожнечею, спекуляцією та приховуванням товарів. Вони мали відповідні посвідчення від губернського продовольчого комітету, які пред’являли власникам крамниць на вході. Кожна комісія мала право здійснювати контроль тільки у своєму районі.

У процесі роботи, працівники цих комісій стикалися з певними труднощами. Так, господар пекарні, розташованій на Олександрівській вулиці, Зелікман зустрічав представників комісій добірною лайкою. Одного з контролерів ледь не побили, коли він підготував протокол про порушення, з нього потішалися, говорячи: «Пишіть, скільки завгодно» [13, 4 июля]. Ускладнювало роботу контролюючих і те, що міліція, незважаючи на накази свого керівництва, в багатьох випадках ухилялася від сприяння їм.

У постачанні населенню міста м’яса також відбулися зміни. Згідно з постановою губернського продовольчого комітету була заборонена приватна закупівля м’яса. На закупівлю м’яса мали право тільки повітові продовольчі комітети, які також займалися розподілом м’ясної продукції між військовими частинами та промисловими підприємствами. Губернський продовольчий комітет постановив, що будь-які комерційні операції з купівлі-продажу великої рогатої худоби, овець та свиней, здійснені як окремими особами, так і організаціями, котрі не мають нічого спільного з продовольчими установами, в межах Катеринославської губернії забороняються. Порушники цієї постанови мали піддаватися відповідальності, згідно зі статтею 29 Постанови про покарання [13, 27 июня]. Проте, вже відразу стало зрозумілим, що закупівля худоби більш ніж у 2 рази відстає від попиту. Так, на частку Катеринослава, замість 700 голів на тиждень, залишалося 200–300. Крім того всю крупну худобу повітові продовольчі комітети відправляли на фронт, і тільки дрібну – в міста; звісно, що таке м’ясо було дуже низької якості [13, 18 мая].

У цей період місцевий продовольчий комітет здійснював низку заходів щодо продовольчого питання Катеринослава. На перший план виходила розробка введення карткової системи на основні продукти харчування. Друге місце займала монополізація випічки хліба та забій худоби. Далі вживалися заходи щодо організації закупівельного бюро по харчовим продуктам, відкриття розподільчих пунктів для своєчасного та планомірного постачання продовольством мешканців міста.

Звісно, що для втілення цих заходів у життя місцевий продовольчий комітет потребував значної фінансової підтримки – потрібні були оборотні кошти. Адже за відсутністю коштів неможливо було розпочати плідну працю. Тому місцевий продовольчий комітет, узяв до уваги те, що у зв’язку з передачею йому продовольчої справи, від місцевого самоуправління відійшов великий пласт роботи, який потребує не тільки умілого керівництва, але й коштів. Досить важка ситуація, яка виникла в результаті браку фінансів, потребувала негайного розв’язання. Слід зауважити, що справа постачання населення продовольством та товарами першої необхідності входила також до основних завдань місцевого самоуправління, і що передача цієї справи у ведення місцевого продовольчого комітету не звільняла місцеву адміністрацію від обов’язків, які лежали на ній по відношенню до громадян Катеринослава. Тому місцевий продовольчий комітет звертався до виконавчої ради із закликом надати йому допомогу, передавши в розпорядження комітету отримані в 1916 р. під гарантію казначейства 300 тис. крб. на закупівлю продовольства [13, 26 мая].

Крім цього, місцевий продовольчий комітет звернувся до адміністрації міста з проханням дати свою гарантію щодо позики комітетом у кредитних установах Катеринослава 1 млн крб. на заготівлю продовольства для Катеринослава та Катеринославської губернії, що було розраховано у кількостях, поданих у табл. 2.

Таблиця 2

№	Назва продукції	Необхідна кількість (пудів)
	Крупа різних сортів	37 500
	Олія соняшникова	18 750
	Рис, макарони	18 750
	Сіль	7 500
	Мило	11 250
	Гас	22 500

 

Виходячи з середньої закупівельної ціни зазначених продуктів, продовольчому комітету необхідно мати у своєму розпорядженні приблизно 1 млн 100 тис. крб., з розрахунку: крупи – за середньою ціною 4 крб. – 150 тис. крб., олія соняшникова – відповідно 20 крб. та 375 тис. крб., рис та макарони – 15 крб. та 280 тис. крб., сіль – 0,4 крб. та 3 тис. крб., мило – 20 крб. та 225 тис. крб., гас – 3,5 крб. та 78 750 крб. Всього – 1 млн. 111 тис. 750 крб. [13, 26 мая].

Наприкінці червня в місцевих пекарнях випікався білий і чорний хліб, який в однакових частках відпускався покупцям. Проте солдати наполягали, не рідко погрожуючи, щоб їм відпускали тільки білий хліб. Отримавши хліб, солдати відразу його перепродавали іншим особам по 18 копійок за фунт. Узагалі, напередодні введення карткової системи на хліб у Катеринославі виникла «хлібна вакханалія», в якій активну участь взяли й військовослужбовці. Вони купували хліб у великій кількості поза чергами для сторонніх осіб. Це загострило хлібну проблему, оскільки населення почало запасатися сухарями. Місцевий продовольчий комітет звернувся до Ради солдатських депутатів з проханням до 1 липня вжити заходи, щоб біля пекарень та магазинів солдати не збільшували черг [13, 25 июня].

Місцевий продовольчий комітет 11 червня приступив до чергового засідання з приводу встановлення норм на хліб по картках. Спочатку вбачалося установити норму в ¾ фунта на добу на одну людину. Однак представник місцевого продовольчого комітету І. Якобсон зауважив, що це дуже незначна норма, адже, коли продукти першої необхідності зникли з ринків, хліб став майже єдиним продуктом споживання більшості населення міста. На його погляд, норма повинна бути встановлена в розмірі 1^1/8 фунта на добу. Цю точку зору підтримали деякі інші члени комітету. Але знайшлися й противники тієї пропозиції. Соке, Нейман, Мірошин та деякі інші, посилались на те, що питання норми на хліб – це питання загальнодержавного значення. І несправедливо, в той час, як Москва та інші міста голодують, запроваджувати високу норму для Катеринослава. Балотуванням місцевий продовольчий комітет встановив норму хліба в 1^1/8 фунта на добу на людину. При цьому було вирішено звернутися до губернського продовольчого комітету з клопотанням про введення однакової норми для мешканців усієї Катеринославської губернії [13, 11 июня].

Губернський та місцевий продовольчі комітети відігравали відчутну роль у соціальному житті Катеринославщини в першій половині 1917 р. Вони намагалися розв’язати складне продовольче питання. У своїй роботі працівники продовольчих установ зіткнулися з багатьма труднощами, наприклад: із протистоянням власників хлібопекарень та магазинів щодо запровадження введення карткової системи на хліб; з ігноруванням дій представників контрольних комісій господарями крамниць; зі складними та суперечливими взаємовідносинами між працівниками губернського та місцевого продовольчого комітетів; із дефіцитом оборотних коштів на продовольчі операції; з нестачею кваліфікованих працівників у галузі організації постачання, збереження та розподілу продовольства; з пануванням бюрократичної тяганини тощо. Інфляція, відсутність промислових товарів потрібних селу, розлад транспорту, небажання застосовувати насильницькі заходи, саботаж і корупція чиновників, безпорадність державного апарату обумовили провал продовольчої політики Тимчасового уряду. Наростання продовольчих труднощів, дороговизна, дефіцит товарів тощо політизувало маси, підривало довіру населення до нової революційної влади.

Бібліографічні посилання

1. Верстюк В. Ф. Селянська проблема в політиці українських політичних сил та урядів 1917–1920 рр. / В. Ф. Верстюк // Історія українського селянства: нариси у 2 т. – К.: Наук. думка, 2006. – Т. 1. – С. 527–555.

2. Владимиров М. К. Мешочничество и его социально-политическое отражение / М. К. Владимиров. – Х.: Изд. Поюгзапа и Паукрсовтрударма, 1920. – 23 с.

3. Волобуев П. В. Экономическая политика Временного Правительства / П. В. Волобуев. – М.: Наука, 1962. – 438 с.

4. Давыдов А. Ю. Мешочники и диктатура в России. 1917–1921 гг. / А. Ю. Давыдов. – СПб.: Алетейя, 2007. – 396 с.

5. Давыдов А. Ю. Нелегальное снабжение российского населения и власть. 1917–1921 гг.: Мешочники / А. Ю. Давыдов. – СПб.: Наука, 2002. – 341 с.

6. Історія міста Дніпропетровська / під ред. А. Г. Болебруха. – Д.: Грані, 2006. – 596 с.

7. Кабанов В. В. Крестьянское хозяйство в условиях «военного коммунизма» / В. В. Кабанов. – М.: Наука, 1988. – 304 с.

8. Кабытова Н. Н. Итоги и перспективы изучения революции 1917 года в российской провинции / Н. Н. Кабытова // Вестник СамГУ: История. – Самара: Самар. ун-т, 2000. – Вып. 3. – режим доступа: http://www.ssu.samara.ru/~vestnik/gum/2000web3/hist/200030901.html

9. Китанина Т. М. Война, хлеб и революция. (Продовольственный вопрос в России. 1914 – октябрь 1917 г.) / Т. М. Китанина. – Л.: Наука, 1985. – 384 с.

10. Кондратьев Н. Д. Рынок хлебов и его регулирование во время войны и революции / Н. Д. Кондратьев. – М.: Изд-во Наркомзема «Новая деревня», 1922. – 350 с.

11. Лейберов И. П. Революция и хлеб / И. П. Лейберов, С. Д. Рудаченко. – М.: Мысль, 1990. – 222 с.

12. Павлюченков С. А. Крестьянский Брест, или Предыстория большевистского нэпа / С. А. Павлюченков. – М.: Изд-во Эксмо, 1999. – 586 с.

13. Приднепровский край. – Екатеринослав. – 1917.

14. Прокопович С. Н. Война и народное хозяйство / С. Н. Прокопович.– М., Б.и., 1917.– 214 с.

15. Протасов Л. Незабываемый 1917-й: историографические заметки / Л. Протасов // Україна–Росія: діалог історіографій: матеріали міжнар. наук. конф. / Ін-т історії НАН України; Канад. ін-т. укр. студій Албертського ун-ту (Едмонтон); Сіверський ін-т. регіон. дослідж.; редкол: В. В. Верстюк (відп. ред.), В. М. Бойко (відп. секр.), С. А. Лепявко, С. М. Плохій. – К.; Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2007. – С. 115–128.

16. Реєнт О. П. Більшовизм і українська революція 1917–1920 рр. Спроба визначення динаміки і характеру соціальних процесів / О. П. Реєнт. – К., 1994. – 39 с.

17. Реєнт О. П. Світова війна 1914–1918 рр. і українське селянство // Історія українського селянства / О. П. Реєнт, І. Г. Патер // Історія українського селянства. Нариси: у 2 т. – К.: Наук. думка, 2006. – Т. 1. – С. 473–524.

18. Соколов С. А. Революция и хлеб: Из истории советской продовольственной политики в 1917–1918 гг. / С. А. Соколов. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1967. – 104 с.

 

Надійшла до редколегії: 17.12.2010.

 

УДК 94 (477.63) «1917»

В. Я. Яценко