Право—користування—чужою земельною—ділянкою--для с/г потреб (емфітевзис)та

101.Укладання і припинення договору. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації—з моменту державної реєстрації. Договір є укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором. Підстави для зміни або розірвання договоруЗміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання.Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті,—змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:1)в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;2)зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв’язку з виконанням цього договору.Зміна договору у зв’язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

102.Поняття договору дарування. Згідно зі ст. 717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.Характеристика:1.За договором дарування одна сторона передає іншій стороні майно. Предметом договору дарування можуть бути як матеріальні, нематеріальні активи та цінні папери, так і грошові кошти.Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.На договори дарування, як і на договори купівлі-продажу, поширюються обмеження щодо можливості відповідного майна бути предметом договору дарування. Проте на відміну від договору купівлі-продажу, на договори дарування не поширюються вимоги щодо якості їх предмета.Дарувальник не зобов'язаний виправляти недоліки прийнятого дару або нести витрати, пов'язані з їх виправленням, або обмінювати дар на якісну річ, навіть тоді, коли йому було відомо про існування недоліків дару1. Але згідно зі ст. 721 ЦК якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб, він зобов'язаний повідомити про них обдаровуваного.Дарувальник, якому було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі і який не повідомив про них обдаровуваного, зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком.2.За договором дарування дарувальник безоплатно передає обдаровуваному майно у власність.На договори дарування, як і на договори купівлі-продажу, поширюються обмеження стосовно можливості певних суб'єктів набувати у власність майно за договором дарування. Так, майно, що набувається державним підприємством, установою, організацією, в тому числі за договорами дарування, належить йому на праві повного господарського відання або оперативного управління, а не на праві власності.3.Сторонами договору дарування можуть бути юридичні та фізичні особи, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності, держава Україна,АРК, територіальна громада. Проте законодавством встановлено обмеження щодо можливості укладення певними суб'єктами договорів дарування.Юридичні особи укладають договори дарування в межах спеціальної праводієздатності, обсяги якої встановлюються їх установчими документами. Частина 3 ст. 720 ЦК України прямо встановлює, що юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника.4.Вимоги щодо форми договору дарування встановлені ст. 719 ЦКУ; крім того, на нього поширюються загальні вимоги щодо форми угод (ст. 181 ГК; ст.ст. 205-210 ЦК).Договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно. Договір дарування нерухомої речі, дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян укладається у письмовій формі і піддягає нотаріальному посвідченню. У письмовій формі також укладається договір дарування майнового права, договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому та договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність.5.Договір дарування є специфічним договором щодо порядку його укладення. За загальними правилами він вважається укладеним з моменту передачі майна обдаровуваному і є реальним договором.Договір про пожертву також є реальним, проте є укладеним з моменту прийняття пожертви (ст. 729 ЦК).

103.Поняття договору будівельного підряду.Сторони договору.Правова характеристика договору. За договором будівельного підряду підрядник зобов’язується збудувати і здати у встановлений строк об’єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов’язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов’язок не покладається на підрядника, прийняти об’єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх..Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов’язаних з місцезнаходженням об’єкта. Власником об’єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором. Підрядник зобов’язаний здійснювати будівництво та пов’язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов’язана надати відповідну документацію.Страхування об’єкта будівництва або комплексу робіт здійснюється підрядником або замовником відповідно до законодавства Сторона, на яку покладається обов’язок щодо страхування, має надати другій стороні в порядку, встановленому договором, докази укладення нею договору страхування, включаючи відомості про страхувальника, розмір страхової суми та застраховані ризики.. Підрядник відповідає за недоліки проектно-кошторисної документації та пошукових робіт, включаючи недоліки, виявлені згодом у ході будівництва, а також у процесі експлуатації об’єкта, створеного на основі виконаної проектно-кошторисної документації і результатів пошукових робіт.

104.Зміст цивільно-правового договору, строк договору, предмет договору, сторони договору. Зміст будь-якого договору характеризується його умовами. Прийнято розрізняти істотні, звичайні та випадкові умови договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.Договір набирає чинності з моменту його укладення.Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.Договір можна визначити як угоду двох або декількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним.

105.Поняття і види цивільно-правових договорів. Однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов’язань закон називає договір. Поняття договору розкривається через поняття угоди, бо договір є одним із видів угод. Угодами визначаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав або обов’язків. Право чином визначається дія осіб, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Дво чи багатостороннім право чином є погоджена дія двох або більше сторін. Тому договором визначається домовленість двох чи більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків. Отже, договору як юридичному факту властиві такі ознаки: в договорі виявляється воля не однієї особи, а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному; договір це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну, припинення цивільних прав та обов’язків. Саме за цією ознакою договір відрізняється від договірних форм, що використовуються в інших галузях права, набуваючи там певних специфічних рис. Як юридичний факт договір належить до правомірних дій, що визначаються з волі його учасників і спрямовуються на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав або обов’язків. Розкриваючи значення договору, слід підкреслити і його функції, як правового засобу регулювання товарно-грошових та інших майнових відносин. Договору властиві такі функції: ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна та захисна.Так,правочини поділяються на оплатні і безоплатні. Оплатними є двосторонні та багатосторонні правочини, в яких кожна зі сторін зобов'язана надати одна одній певне майнове благо. Переважна частина правочинів-договорів є оплатними.При цьому ч. 5 ст. 626 ЦК передбачає презумпцію оплатності договору, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Безоплатними вважаються ті правочини, в яких хоча і передбачається перехід від однієї сторони до іншої майнового блага, але не супроводжується передачею зустрічного майнового блага (наприклад, договори дарування, безоплатного користування майном). Певна категорія правочинів залежно від розсуду сторін або прямих застережень закону можуть бути оплатними або безоплатними. Причому може встановлюватися презумпція оплатності або презумпція безоплатності. Залежно від способу завершення укладення правочинів вони поділяються на консенсуальні і реальні. До консенсуальних належать правочини, які вважаються укладеними з моменту досягнення згоди щодо усіх істотних умов договору, необхідних для того чи іншого конкретного правочину (договори купівлі-продажу, міни, майнового найму, підряду та ін.). визнання правочину консенсуальним надає стороні право вимагати від іншої сторони обумовлених домовленістю дій (передачі майна, оплати грошової суми, надання відповідної послуги тощо). Для укладення реального правочину недостатньо досягнення згоди щодо істотних умов. Такий правочин вважається укладеним, якщо буде вчинено також певну фактичну дію, спрямовану на виконання стороною свого договірного обов'язку (передати річ, сплатити грошову суму).Класичними прикладами реальних правочинів є договори дарування, позики). Каузальними є правочини, в яких безпосередньо визначена підстава їх укладення, обумовлена наміром досягти конкретного юридичного результату(придбати майно у власність, одержати майно в оренду, одержати грошові кошти в позику, дати підряднику замовлення на виготовлення речі тощо).Переважна частина правочинів є каузальними. Відсутність у такому правочині визначення правової підстави його укладення (наприклад відсутність у розписці про одержання коштів застереження щодо мети їх одержання)унеможливлює встановлення його правової природи, а також може призвести до визнання його недійсним.Абстрактними є правочини, які зберігають юридичну силу тоді, коли підстава їх укладення взагалі відсутня, або коли вона не є обов'язковою (наприклад, вексель, банківська гарантія). Юридичні особливості притаманні умовним правочинам, за якими виникнення прав і обов'язків перебуває в залежності від можливого настання чи ненастання тих чи інших обставин природного, комерційного та іншого характеру. Умовні правочини можуть укладатися під відкладальною умовою, настання якої призводить до вступу в дію умов правочину, та під скасувальною умовою, настання якої припиняє настання обумовлених сторонами правових наслідків.

107.Кредитний договір. Його зміст та правова характеристика. В умовах становлення банківської системи України, розвитку товарно-грошових, а отже,і кредитних відносин неухильно зростає роль кредитного договору, який є основною юридичною формою відносин з надання,використання і повернення грошей. Саме кредитний договір опосередковує використання грошових коштів, які накопичуються в суспільстві, для становлення нових підприємств, впровадження нової техніки та технологій, задоволення особистих потреб громадян. Основною ланкою системи мобілізації грошових коштів і заощаджень, та перетворення їх в капітал є банки, а правовою формою реалізації економічних відносин з надання і використання вільного капіталу є кредитний договір. Значення кредитного договору полягає в тому,що він, поєднуючи інтереси виробників торгівлі і споживачів є важливим інструментом грошового і товарного обігу. Він є регулятором різних інтересів в товарах, грошових коштах, послугах, роботах. Договір визначає обсяг прав і обов’язків сторін, порядок їх реалізації,виконання і цим забезпечує налагодженість, організованість і стабільність економічних відносин. Разом з тим кредитний договір опосередковує відносини банка і позичальника, оскільки саме банки, як кредитодавці акумулюючи грошові заощадження перетворюють їх в банківський капітал, який використовується для надання кредитів. Місце кредитного договору в системі цив.-пр. договорів характеризується тим, що він тісно пов’язаний з договорами купівлі-продажу, поставки, піряду та ін. оплатними цив.-пр. договорами.Відповідно до ст.1054ЦК кредитний договір-це договір за яким банк, або інша фін. установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти(кредит)позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит, та сплатити проценти. За юридичною природою кредитний договір є двосторонній, оплатний, консенсуальний. Відповідно до ст.1055ЦК кред. дог. укладається лише у письмовій формі, недодержання якої робить його нікчемним. Кредитодавець має право відмовити позичальнику у наданні кредиту частково чи у повному обсязі у випадку порушення процедури про визнання позичальника банкрутом, або інших підстав, які явно свідчать про те що крадит не буде повернений. Кредитодавцем може бути лише банк, а не його структурні відділення за винятком випадків,коли вони наділяються повноваженнями укладати кред. дог. від ім’я банку. Позичальниками можуть бути будь-які особи госп. дія-ті, незалежно від їх галузевої належності, статусу чи форми власності. Умовами для надання кредиту є такі критерії:наявність у позичальника реальних можливостей і правових форм;забезпечення повернення кредиту своєчасно,та можливість сплатити % за користування кредитом. Розмір %ставок та порядок їх сплати встановлюється банком і визначається в кред. дог. залежно від кредитного ризику, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку,строку користування кредитом, облікової ставки НБУ та інших чинників. У разі зміни облікової ставки НБУ умови договору можуть змінюватись за взаємною згодою сторін, оскільки умова про облікову ставку НБУ є істотною для кредитного договору. Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. У разі виявлення фактів використання кредитів не за цільовим призначенням банк має право розірвати кред.дог. та стягнути всі кошти в межах позички у встановленому законом порядку.Кредити, що їх надають банки, поділяються: 1)за строками користування-короткострокові, середньострокові, довгострокові 2)за забезпеченням-забезпечені заставою, гарантовані, з іншим забезпеченням, незабезпечені 3)за ступенем ризику –стандартні кредити, кредити з підвищеним ризиком 4)за методами надання-кредити, що їх надають у разовому порядку, відповідно до кредитної лінії, гарантійні 5)за строками погашення –кредити, що погашають водночас, у розстрочу, достроково, з регресією платежів, після обумовленого періоду. Комерційний кредит є товарною формою кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб’єктами господарської діяльності. Лізинговий кредит це відносини між юридичними особами, які виникають уразі оренди майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди. Іпотечний кредит це особливий вид відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Консорціумний кредит це форма кредиту, що його надає банківський консорціумом. Товарний кредит будь-яка господарська операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає реалізацію продукції, передачу права власності іншому суб’єктові підприємницької діяльності або громадянину на умовах відстрочення платежу, якщо таке відстрочення більше за звичайні строки банківських розрахунків або перевищує 30 календарних днів здати реалізації. Фінансовий кредит будь-яка господарська операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає надання коштів у позику на певний строк та під визначені відсотки з поверненням основної суми заборгованості та нарахованих відсотків у грошовій формі або інших формах забезпечення заборгованості, включаючи матеріальні цінності та нематеріальні активи, надані в заставу.

108.Кредитні відносини. Визначення кредиту дає Положення"Про кредитування",затверджене постановою Правління НБУ № 246 від 28.09.95. Кредити, які надаються згідно з яким кредит - позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.Фізичні особи-споживчий кредит.Види банківського кредиту. банками, поділяються: - за строками користування а) короткострокові - до 1 року,б) середньострокові - до 3 років, з в) довгострокові - понад 3 роківВ умовах становлення банківської системи У, розвитку товарно-грошових, а отже,і кредитних відносин неухильно зростає роль кредитного договору, який є основною юридичною формою відносин з надання,використання і повернення грошей. Саме кредитний договір опосередковує використання грошових коштів, які накопичуються в суспільстві, для становлення нових підприємств, впровадження нової техніки та технологій, задоволення особистих потреб громадян. Основною ланкою системи мобілізації грошових коштів і заощаджень, та перетворення їх в капітал є банки, а правовою формою реалізації економічних відносин з надання і використання вільного капіталу є кредитний договір. Значення кредитного договору полягає в тому,що він, поєднуючи інтереси виробників торгівлі і споживачів є важливим інструментом грошового і товарного обігу. Він є регулятором різних інтересів в товарах, грошових коштах, послугах, роботах. Договір визначає обсяг прав і обов’язків сторін, порядок їх реалізації,виконання і цим забезпечує налагодженість, організованість і стабільність економічних відносин. Разом з тим кредитний договір опосередковує відносини банка і позичальника, оскільки саме банки, як кредитодавці акумулюючи грошові заощадження перетворюють їх в банківський капітал, який використовується для надання кредитів. Місце кредитного договору в системі цив.-пр. договорів характеризується тим, що він тісно пов’язаний з договорами купівлі-продажу, поставки, піряду та ін. оплатними цив.-пр. договорами.

110.Правове регулювання відносин за договором лізингу. Лізингові відносини в У регулюються законами, нормативними актами та лізинговими договорами. Законодавчі та нормативні акти регулюють загальні правові та економічні засади функціонування лізингової діяльності. Суб'єкти лізингового договору можуть вирішувати багато питань на свій розсуд за умови, якщо це не суперечить вимогам законів та нормативних документів. Останні безпосередньо пропонують сторонам договору напрямок дій, від яких відступати неможна. Лізингові операції являють собою певний комплекс організаційних, фінансових та майнових відносин, що вимагають відповідного комплексного нормативного регулювання. У зв'язку з цим у літературі пропонувалося здійснювати таке регулювання шляхом прийняття Закону "Про лізинг", який би визнав загальні економічні, організаційні та правові засади здійснення лізингових операцій громадянами та юридичними особами на території України. Такий Закон було прийнято 16 грудня 1997 р. У ньому лізинг визначається як підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів

109.Лізинг. Актуальність розвитку лізингу в У, включаючи формування лізингового ринку, обумовлена передусім нестприятливим станом парку устаткування: значна питома вага морально застарілого устаткування, низька ефективність його використання, немає забезпеченості запасними частинами тощо.Одним з варіантів рішення цих проблем може стати лізинг, який об’єднує всі елементи зовнішньо-торгівельних, кредитних та інвестиційних операцій.Перехід до ринкової економіки поставив перед промисловими підприємствами ряд проблем, головною з яких являється наступна: як затвердитися в умовах зростаючої конкуренції, скорочення ринку збуту через невисокі ціни продукції та неплатоспроможність, складність пошуку постачальників сировини, матеріалів та обмеженості фінансових ресурсів.В ЗУ"Про лізинг" дано таке визначення цьому поняттю: лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Тобто лізинг можна розглядати як форму забезпечення вкладень, як прогресивний метод матеріально-технічного забезпечення, як активний інструмент маркетингу, як одну із форм кредитних надходжень, як альтернативу банківському кредиту. Звідси передусім випливає, що лізинг — це спосіб реалізації відносин власності, що виражає певний стан виробничих сил та виробничих стосунків, з якими він знаходиться в тісному взаємозв’язку. Особливість лізингової діяльності полягає в тому, що, з одного боку, вона сприяє становленню приватної власності на засоби виробництва, а з іншого — веде до її подолання, зміні власника та розпорядника. В процесі лізингу відбувається також саморозвиток державної власності, а при певних умовах — і перетворення її загальну, спільну чи пайову.Лізинг в широкому сенсі є організаційною формою підприємницької діяльності, яка виражає відносини власності, особливу систему господарювання. Однак, як і кожне самостійне явище, як економічна категорія, він має свій власний зміст та різні форми виявлення, які можна подати з різним ступенем конкретності.Об’єктом лізингу часто є складні речі, які складаються з різнорідних речей, що утворюють одне ціле. Якщо предметом лізингу слугує такий об’єкт, наприклад підприємство, то дія угоди за загальним правилом поширюється на всі його складові різнорідні частини: будівлі, устаткування та інші компоненти, з яких можуть бути і виключення за договором. Суб’єктами (учасниками) класичного лізингу являються три основних особи: лізингодавець, лізингоодержувач та виробник (продавець) предмета лізингу.

111.Дайте визначення договору купівлі-продажу.Кому належить право продажу товару. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець)передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

112.В чому полягає суть змісту договору купівлі-продажу. З укладенням договору купівлі-продажу, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, у кожної із сторін виникають права та обов'язки,які становлять його зміст. Важливо, що права однієї сторонни співвідносяться з обов'язками іншої сторони таким чином, що відповідномуобов'язкові продавця кореспондується відповідне право покупця і навпаки.Так,одним з найважливіших обов'язків продавця є передача ним майна увласність покупця, а останній набуває право вимагати передачі йому цього майна.Усвою чергу покупець зобов'язаний прийняти від продавця придбане майно і сплатити за нього обумовлену ціну, а продавець відповідно має право вимагати від покупця прийняти продане майно і сплатити за нього належну грошову суму. Отже, аналіз змісту обов'язків дає уявлення про відповідні права сторін, що робить недоцільним детальний розгляд усіх прав сторін. Виконання зазначених обов'язків має здійснюватися обома сторонами одночасно, якщо інше не передбачено законом або договором(ст.171 ЦК).Продавець зобов'язаний: попередити покупця про всі права третіх осіб на річ, яка продається (ст.229); зберігати продану річ, якщо право власності переходить до покупця раніше передачі речі (ст.230);повідомити про можливі наявні недоліки продаваної речі (ст.234). У сторін можуть виникнути й інші обов'язки, зумовлені предметом тарізновидом договору купівлі-продажу, особливостями місця і способу виконання договору та інших обставин, які визначені актами законодавствачи договором або випливають із змісту останнього.Важливе значення має також чітке визначення обов'язків покупця.У ЦК названі пише обов'язки з оплати і прийняття купленої речі.Звичайно, у договорі можуть бути сформульовані й інші обов'язки покупця, як і продавця. Додаткові обов'язки можуть встановлюватися такожзаконодавчими актами (наприклад, про приватизацію, цінні папери).

113.Як співвідносяться права й обов’язки сторін за цим договором.Кому належить право продажу товару. Важливо,що права однієї сторонни співвідносяться з обов'язками іншої сторони таким чином, що відповідномуобов'язкові продавця кореспондується відповідне право покупця і навпаки.Так,одним з найважливіших обов'язків продавця є передача ним майна у власність покупця,а останній набуває право вимагати передачі йому цього майна. У свою чергу покупець зобов'язаний прийняти від продавця придбане майно і сплатити за нього обумовлену ціну,а продавець відповідно має право вимагати від покупця прийняти продане майно і сплатити за нього належну грошову суму. Отже, аналіз змісту обов'язків дає уявлення про відповідні права сторін, що робить недоцільним детальний розгляд усіх прав сторін. Виконання зазначених обов'язків має здійснюватися обома сторонами одночасно, якщо інше не передбачено законом або договором (ст.171 ЦК).Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише в тих випадках, якщо власник не має права вимагати його повернення. Іншими словами, це означає, що приймати рішення про відчуження майна (визначати його правову долю) має право лише його власник, оскільки за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцеві не лише саме майно, а й право власності на нього.Тільки за такої умови у покупця може виникнути відповідне право. Тому продавцями в договорі виступають, як правило, власники майна.В укладенні договору купівлі-продажу власникові не обов'язково брати участь. Він може здійснити ці повноваження через свого представника. У такому випадку покупець досягає тієї самої мети, що і при купівлі майна безпосередньо у власника, хоч і з певними особливостями.

Право—користування—чужою земельною—ділянкою--для с/г потреб (емфітевзис)та—для--забудови 5 страница