Право—користування—чужою земельною—ділянкою--для с/г потреб (емфітевзис)та—для--забудови 3 страница

70. Назвіть підстави цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань. Охарактеризуйте їх. У цивілістичній літературі також розрізняють фактичну та юридичну підстави цивільно-правової відповідальності. Юридичною підставою даної відповідальності є закон, а фактичною – склад цивільного правопорушення. Сукупність умов, необхідних для притягнення до цивільно-правової відповідальності, утворює склад цивільного правопорушення. До складу правопорушення входять об’єкт, суб’єкт, об’єктивна та суб’єктивна сторони. Об’єктом правопорушення є суспільні правовідносини, що регулюються цивільним правом. Суб’єктом є правопорушник. Слід зауважити, що крім правопорушника, безпосереднім заподіювачем шкоди може бути й інша особа. Наприклад, боржник відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов’язання третіми особами, які повинні були виконати зобов’язання., якщо законодавчо не встановлено, що відповідальність несе третя особа, яка безпосередньо виконувала зобов’язання. До об’єктивної сторони відносять: 1)шкоду, заподіяну правопорушенням; 2)протиправність поведінки правопорушника; 3)причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою. Суб’єктивну сторону складу правопорушення складає вина правопорушника.Таким чином, підставою виникнення цивільно-правової відповідальності у сфері договірних зобов’язань є вчинення правопорушення, яке полягає у протиправному порушенні відносного суб’єктивного права кредитора в результаті невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником.У недоговірних зобов’язаннях підставою виникнення цивільно-правової відповідальності є вчинення правопорушення, яке полягає у протиправному порушенні абсолютного суб’єктивного права в результаті заподіяння шкоди особистим немайновим та майновим правам і інтересом учасників цивільних правовідносин.

71.Правова суть вини в цивільно-правовій відповідальності. Вина як умова цивільно-правової відповідальності — це психічне ставлення особи-правопорушника до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Питання про вину як психічне ставлення особи до своєї поведінки та її наслідків визначають тільки після з'ясування причинного зв'язку та протиправності дій (бездіяльності).У цивільному законодавстві встановлено презумпцію вини боржника, тобто його вважають винним доти, доки він не доведе протилежного. Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила усіх заходів, що від неї залежали, щодо належного виконання зобов'язання (ст. 624 ЦК).Розрізняють дві форми вини: умисел та необережність. Причому для виникнення цивільно-правової відповідальності форма вини значення не має, однак у випадках, встановлених законом, може впливати на розмір відшкодування.У випадках, встановлених законом, допускається притягнення особи до цивільно-правової відповідальності незалежно від наявності вини правопорушника (наприклад, відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК), відповідальність професійного зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, яку прийнято на зберігання (ст. 950 ЦК) та ін.).Законодавство встановлює специфіку з'ясування вини в окремих випадках. Наприклад, у разі покладання обов'язку на батьків щодо відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою, відповідно до ст. 1178 ЦК України береться до уваги їх вина у несумлінному здійсненні або ухиленні ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

73.Загальні положення про відшкодування шкоди. Ст.1166,1167 ЦКУ.Якщо інші інститути цивільного права встановлюють правові форми для формування нормальних правових відносин, інститут відшкодування шкоди є правовим оформленням реакції суспільства на процеси патологічні—порушення приписів правової системи, що існує. Інститут відшкодування шкоди не виконує самостійної господарської функції, як, наприклад, інститути власності, договору, спадкування, він встановлює немов би норми допоміжні, які забезпечують безперешкодне виконання зазначеними інститутами їх призначення. Тому на нього покладено виконання спеціальної, відновної функції, що забезпечує приведення майнового положення потерпілого у стан, що існував до правопорушення.За зобов'язанням із відшкодування шкоди особа, яка завдала шкоди неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також майну фізичної або юридичної особи, зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування завданої шкоди в повному обсязі.Зобов'язання із відшкодування шкоди завдячують своїм походженням римській юриспруденції, тому їх традиційно називають деліктними і відповідно відповідальність за завдану шкоду — деліктною.Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець у ст. 1166 ЦК відносить:а)наявність шкоди;б)протиправну поведінку заподіювача шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача;г) вину. За загальним правилом ч. 1 ст. 1166 ЦК, шкода підлягає відшкодуванню:а)в повному обсязі—тобто відшкодовується як реальна шкода, тобто втрачене або пошкоджене майно в результаті протиправної поведінки правопорушника, так і упущена вигода (у разі завдання шкоди особою, яка є суб'єктом підприємницької діяльності); б) особою, яка безпосередньо завдала шкоду.На відміну від загального правила, у випадках, визначених законом:—обов'язок відшкодувати завдану шкоду може бути покладено на особу, яка не є її заподіювачем, наприклад, шкоду, завдану малолітньою особою, відшкодовують її батьки (усиновителі) або опікун чи інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює виховання малолітнього (ст. 1178 ЦК);—розмір відшкодування може бути зменшено, наприклад, у разі завдання шкоди фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК);—розмір відшкодування може бути збільшено, наприклад, при завданні шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (ст. 1203, 1208 ЦК).

74.В чому полягає правова суть деліктних зобов’язань. У цивільному праві дії поділяються на: 1)правомірні, тобто такі, що не суперечать нормам права, дії, дозволені або прямо не заборонені нормами права. 2)неправомірні (правопорушення, делікти).Зокрема,деліктами є заподіяння майнової та моральної шкоди іншій особі. Внаслідок заподіяння шкоди виникають зобов'язання, змістом яких є право потерпілого (кредитора) на відшкодування завданої йому шкоди і обов'язок особи, що завдала шкоду, її відшкодувати.Зобов'язання щодо відшкодування шкоди (деліктне зобов'язання)—це таке цивільно-правове зобов'язання, за яким потерпілий (кредитор) має право вимагати від заподіювача шкоди (боржника) відшкодування у повному обсязі протиправне завданої шкоди шляхом відшкодування її у натурі або відшкодування завданих збитків. Субьєктами деліктних зобов’язань є кредитор(особа якій заподіяно шкоду) і боржник(який відповідає за заподіяну шкоду).Обєктом є відшкодування,яке боржник повинен надати потерпілому.Зміст становлять право кредитора та обов’язок боржника.Ознаки зобов'язання щодо відшкодування шкоди:1)правова форма реалізації цивільно-правової відповідальності заподіювача шкоди або засіб захисту потерпілого;2)основні функції—поновлення майнового становища потерпілого, що було до завдання шкоди, а також виховно-запобіжний вплив; 3)засоби відповідальності, реалізовані через це зобов'язання, не впливають безпосередньо на правопорушника, а діють через обмеження його майнових інтересів; 4)зобов'язання виникає за наявності передбачених законом умов і, як правило, лише за наявності протиправної поведінки. Підстава виникнення зобов'язань—це правопорушення,тобто протиправна винна поведінка заподіювача шкоди. Склад правопорушення містить чотири елементи—умови відповідальності: 1)наявність шкоди у потерпілого; 2)протиправність поведінки заподіювача шкоди;3)причинний зв'язок між поведінкою заподіювана шкоди і завданою шкодою;4)вина заподіювана.Наявність шкоди у потерпілого—вона може бути майновою та (або) моральною.Майнова шкода може бути у вигляді позитивних збитків та упущеної вигоди.Протиправність поведінки заподіювана шкоди -- порушення норм права і суб'єктивного права потерпілого.

79.Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю. Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншими ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно – курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду. Шкода заподіяна здоров’ю потерпілого відшкодовується без урахування пенсії та інших доходів. Договором або законом може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншими ушкодженням здоров’я.

80.Порядок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я. Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншими ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно – курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду. Шкода заподіяна здоров’ю потерпілого відшкодовується без урахування пенсії та інших доходів. Договором або законом може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншими ушкодженням здоров’я.

76.Специфіка відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, яка створює підвищену небезпеку для осіб, яку цю діяльність здійснюють, та інших осіб (ст. 1187 ЦК).Характерні ознаки джерела підвищеної небезпеки:•неможливість повного контролю з боку людини;•наявність шкідливих властивостей;•велика ймовірність завдання шкоди.Обов'язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, покладено на володільця джерела підвищеної небезпеки, тобто особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Володілець джерела підвищеної небезпеки не є суб'єктом відповідальності за шкоду, якщо доведе, що це джерело вибуло з його володіння внаслідок неправомірних дій інших осіб. Однак якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкоду, завдану діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовують вони спільно, в частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення (ч. 4 ст. 1187 ЦК).Підставами відшкодування шкоди за цим деліктом є: а)наявність шкоди; б) протиправна дія заподіювача шкоди; в) наявність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається.У цьому разі ризик невідшкодування шкоди покладається на самого потерпілого.Груба необережність потерпілого та матеріальне становище фізичної особи — володільця джерела підвищеної небезпеки є підставами для зменшення розміру відшкодування (ст. 1193 ЦК).У разі завдання шкоди кількома джерелами підвищеної небезпеки внаслідок їх взаємодії згідно зі ст. 1188 ЦК необхідно розрізняти завдання шкоди самим володільцям цих джерел та іншим особам.У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх володільцям питання про її відшкодування вирішується за принципом вини. За правилами ч. 1 ст. 1188 ЦК, якщо шкоди завдано одній особі з вини іншої особи, то її відшкодовує винна особа; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини усіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.Положення ч. 2 ст. 1188 ЦК застосовуються у випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Тобто володільці цих джерел, які спільно завдали шкоди, несуть солідарну відповідальність незалежно від своєї вини (ст. 1190 ЦК).

94.За яких підстав правочин може бути визнаний недійсним. Ст..203ЦК,Стаття 215. Недійсність правочину:1.Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК.2.Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.3.Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

77.В чому полягає специфіка відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, органом АРК, органом місцевого самоврядування та їх посадовими особами. Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Ця норма дістає свій подальший розвиток у ст.ст. 1173—1175 ЦК.За загальним правилом, відповідальність за шкоду, яку завдано фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 1173 ЦК України), посадовими або службовими особами цих органів (ст. 1174 ЦК України), а також шкоду, яку завдано в результаті прийняття зазначеними органами нормативно-правового акта, що було визнано незаконним і скасовано (ст. 1175 ЦК України) несе держава, АРК або орган місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів та їх посадових чи службових осіб.Особливість цього делікту, насамперед, полягає у його суб'єктному складі заподіювачів шкоди. Найбільш специфічним в цьому випадку є можливість відшкодування завданої шкоди незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування та їх посадових чи службових осіб. Це вид певної гарантії, яка випливає з того, що ці суб'єкти, які є представниками відповідної публічної влади, повинні діяти від імені та в інтересах осіб. Окрім цього, законодавець презюмує також і знання цими органами та їх посадовими особами чинного законодавства і покладає на них обов'язок безумовного дотримання його приписів.Після відшкодування завданої шкоди держава, АРК та територіальні громади мають право регресу до посадової чи службової особи, винної у цьому завданні шкоди.

87.Підстави виникнення зобов’язання в цивільному праві. Зобов’язальні відносини як і інші цивільні правовідносини виникають з обставин, передбачених законом у кількості юридичних фактів. Зобов’язання можуть виникати: з угод, як передбачених законом, так і непередбачених законом, але таких що не суперечать йому; з адміністративних актів; внаслідок створення творів науки, літератури мистецтва, а також винаходів та інших результатів творчої діяльності; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а також придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян та організацій; внаслідок подій з якими закон пов’язує настання цивільно-правових наслідків. Невипадково серед юридичних фактів з яких виникають зобов’язання, договір визначений спеціально ЦКУ. Саме цим підкреслюється значення і питома вага цивільних договорів для виникнення зобов’язань. Договір виконує функцію безпосередньої правостворюючої підстави виникнення зобов’язання. Не тільки договори, а й односторонні угоди можуть утворювати зобов’язання. У зв’язку з розширенням ринкових засад в економіці зменшується питома вага адміністративних актів в загальному обсязі підстав виникнення зобов’язання. Це безпосередньо пов’язано з тим що акт планово- розпорядчих органів, які були підставами виникнення більшості господарських зобов’язань за участю соціалістичних організацій у сучасних умовах практично не застосовуються у цивільному обороті.

78.Відшкодування шкоди юридичною або фізичною особою, завданої їх працівником. Одним із спеціальних деліктів є відповідальність за шкоду, завдану працівником юридичної або фізичної особи. За загальним правилом, шкоду, що завдано працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків, відшкодовує юридична чи фізична особа, з якою цей працівник перебував у трудових відносинах (ч.1ст.1172 ЦК).Особливість цього делікту полягає, насамперед, у тому, що особа має вчинити протиправне діяння лише за таких умов:1)якщо між нею та відповідною юридичною чи фізичною особою є трудові правовідносини, що визначено трудовим договором, наказом про прийняття на службу, про переведення на тимчасову роботу в певну організацію, актом обрання на виборну посаду, а також наказами керівного органу, або ж рішенням суду та іншими юридичними актами;2)якщо шкоди завдано безпосередньо під час виконання трудових обов'язків, тобто коли особа здійснює обумовлену трудовим договором (контрактом), іншим локальним чи адміністративним актом роботу, як правило, на території юридичної чи фізичної особи протягом робочого часу.Окрім цих ознак, до складу протиправного діяння за цим деліктом можуть належати: а) наявність цивільних правовідносин підряду, за яких працівник діє за дорученням замовника;б)наявність правовідносин участі в підприємницьких товариствах, за яких учасник здійснює підприємницьку чи іншу діяльність від імені товариства.Проте найістотнішою особливістю цього деліктного зобов'язання є те, що відмежовано особу, яка фактично завдала шкоди, та особу, яка повинна нести деліктну відповідальність.Безпосереднім заподіювачем шкоди за ст. 1172 ЦК є:•працівник;•підрядник;•учасник підприємницького товариства чи кооперативу.Однак відповідальність за шкоду,якої завдано внаслідок виконання відповідних обов'язків, законодавець покладає відповідно на:1)юридичну або фізичну особу,з якою він перебуває в трудових відносинах;2)замовника за цивільно-правовим договором підряду;3)підприємницькі товариства, кооперативи, учасником (членом) яких він є.Відшкодувавши завдану працівником чи іншою особою шкоду, фізична чи юридична особа, а також інші суб'єкти відповідальності мають право зворотної вимоги (регресу) до безпосереднього заподіювача, з вини якого було завдано шкоди, у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не передбачено законом.

81.Відшкодування шкоди, заподіяної працівником під час виконання ним своїх трудових обов’язків. Специфіка відповідальності за шкоду, заподіяну іншим особам з вини її працівник. 1. Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдануїхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків 2. Замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника. 3. Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовуютьшкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.

84.В чому суть відповідальності правоохоронних органів за заподіяну шкоду. Суб’єктом відповідальності за шкоду заподіяну громадянину незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.за ст. 1176 ЦК є держава. Отже, перед потерпілим відповідає держава, а не заподіювач шкоди – орган дізнання досудового слідства, прокуратури і суду.

82.Відшкодуваня шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду. Ст.1176 ЦКУ. Відповідно до ст. 56 КУ кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, визначається ЦКУ та спеціальним законом.Відповідно до ЗУ від 1 грудня 1994 р."Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" шкода, заподіяна особі, відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини осіб названих державних органів.Шкода, заподіяна оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи, відшкодовується за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийнято рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасовано.Закриття справи за так званими нереабілітуючими обставинами—амністією, недосягненням віку, з якого настає кримінальна відповідальність, зміною обставин та ін.—не дають права на відшкодування шкоди згідно з цим законом.Відповідно до ст. З Закону відшкодуванню підлягають:•заробіток та інші грошові доходи, які особа втратила внаслідок незаконних дій;•майно,конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства,органами,які здійснюють оперативно-розшукову діяльність,а також майно, на яке накладено арешт;•штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;•суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;•моральна шкода.Відповідно до ст. 7 Закону час перебування під вартою, час відбування покарання, а також час, протягом якого особа працювала у зв'язку з незаконним відстороненням від роботи, зараховується в загальний трудовий стаж, як і стаж роботи за спеціальністю, стаж державної служби, неперервний стаж.Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди.Питання про відшкодування моральної шкоди та її розмір вирішує суд за заявою громадянина відповідно до чинного законодавства.

83.Які дії відносяться до незаконних дій правоохоронних органів. •незаконне засудження, незаконне притягнення як обвинуваченого, незаконне взяття і тримання під вартою, незаконне проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконне накладення арешту на майно, незаконне відсторонення від роботи та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;•незаконне застосування адміністративного арешту чи виправних робіт,незаконна конфіскація майна,незаконне накладення штрафу;•незаконне проведення оперативно-розшукових заходів.Право на відшкодування шкоди виникає у громадянина в таких випадках:•постановлення виправдувального вироку суду;•закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;•відмова в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з цих підстав;•закриття справи про адміністративне правопорушення.

85.Поняття зобов’язання в цивільному праві. на підставі зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої особи певну дію, як то:передати майно, виконати роботу, заплатити гроші або утриматися від певної дії;а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язків.Зобов’язальні правовідносини які регулюються нормами зобов’язального права, мають певну автономію в цивільно-правових відносинах, що зумовлено наявністю юридичних особливостей зобов’язань, як специфічного виду цивільних правовідносин.1)зобов’язання опосередковують процес переміщення майна або інших матеріальних результатів які також мають майновий характер.Таким чином, вони завжди виступають як майнові цивільні правовідносини.Ця ознака дає можливість відмежувати зобов’язання від особистих немайнових відносин.2)оскільки зобов’язання опосередковують процес руху майна яке може бути передане виключно конкретно-визначеним, а не будь-яким третім особам, ці правовідносини завжди встановлюються з конкретним суб’єктом, а відтак мають відносний характер.Цим зобов’язання відрізняються від цивільних абсолютних майнових правовідносин.3)Якщо юридичним об’єктом правовідносин власності є пасивна поведінка зобов’язаних осіб, то у зобов’язаннях які опосередковують рух майна, боржники покликані до відповідних активних дій. Досить рідко на учасника зобов’язання покладається виконання пасивної функції. 4)Якщо в юридичному змісті правовідносин власності на перший план виступає можливість здійснення дій самим власником, то вирішальне значення для юридичного змісту зобов’язань набуває надана у правомоченому суб’єктові можливості вимагати певної поведінки від зобов’язаної особи. Саме тому в тому зобов’язальних правовідносинах суб’єктивне право дістало назву права вимоги, а обов’язок-боргу. Управомочена особа називається кредитором, а зобов’язана-боржником.

86.Поняття та склад зобов’язання. на підставі зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої особи певну дію, як то: передати майно, виконати роботу, заплатити гроші або утриматися від певної дії; а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язків. Зобов’язальні правовідносини які регулюються нормами зобов’язального права, мають певну автономію в цивільно-правових відносинах, що зумовлено наявністю юридичних особливостей зобов’язань, як специфічного виду цивільних правовідносин. 1)зобов’язання опосередковують процес переміщення майна або інших матеріальних результатів які також мають майновий характер. Таким чином, вони завжди виступають як майнові цивільні правовідносини. Ця ознака дає можливість відмежувати зобов’язання від особистих немайнових відносин. 2)оскільки зобов’язання опосередковують процес руху майна яке може бути передане виключно конкретно-визначеним, а не будь-яким третім особам, ці правовідносини завжди встановлюються з конкретним суб’єктом, а відтак мають відносний характер. Цим зобов’язання відрізняються від цивільних абсолютних майнових правовідносин. 3)Якщо юридичним об’єктом правовідносин власності є пасивна поведінка зобов’язаних осіб, то у зобов’язаннях які опосередковують рух майна, боржники покликані до відповідних активних дій. Досить рідко на учасника зобов’язання покладається виконання пасивної функції. 4)Якщо в юридичному змісті правовідносин власності на перший план виступає можливість здійснення дій самим власником, то вирішальне значення для юридичного змісту зобов’язань набуває надана у правомоченому суб’єктові можливості вимагати певної поведінки від зобов’язаної особи. Саме тому в тому зобов’язальних правовідносинах суб’єктивне право дістало назву права вимоги, а обов’язок-боргу. Управомочена особа називається кредитором, а зобов’язана-боржником.

88.Загальна характеристика зобов’язальних правовідносин. Зобов'язальне право охоплює су­купність цивільно-правових норм, які регулюють майнові відносини, що склада­ються у зв'язку з передачею майна, наданням послуг, виконанням робіт, заподіянням шкоди або безпідставним придбанням майна.Зобов'язальне право поділяється на дві частини: загальні положення про зобов'язання та окремі види зобов'язань. Характеризуючи поняття зобов'язання, передусім слід відзначити, що.зо­бов'язання—це цивільні правовідносини.Зміст будь-яких цивільних правовідно­син включає в себе суб'єктивне право і відповідний йому обов'язок^ або, іншими словами, права та обов'язки на стороні кожного учасника правовідносин (наприклад, права та обов'язки продавця і покупця, підрядника і замовника). Характер суспільних відносин, на регулювання яких спрямовуються зобов'язання, є досить широким. Форми зобов'язань набувають і нормальні відносини між суб'єктами цивільного права, які пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг та ін., а також відносини, що виникають внаслідок ненормальних, недозволених дій (наприклад, заподіяння шкоди, безпідставне придбання або збереження майна). Досить широким є і.коло можливих учасників зобов'язальних відносин. Зо­бов'язання можуть виникати: а) між юридичними особами; б) між юридичними та фізичними особами; в) між фізичними особами. Разом з тим, незважаючи на всі ці особливості, можна виділити в зобов'язан­нях за суб'єктним складом, за їх характером та цільовим призначенням певні спільні риси — і юридичні, і економічні. В ст. 509^ЦК України передбачається, що на підставі зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як то: передати майно, виконати робо­ту, заплатити гроші або утриматися від певної дії; а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язків. Зобов'язальні правовідносини, які регу­люються нормами зобов'язального права, мають певну автономію в цивільно-пра­вових відносинах, що зумовлено наявністю юридичних особливостей зобов'я­зань, як специфічного виду цивільних правовідносин. По-перше, зобов'язання опосередковують процес переміщення майна або інших матеріальних результатів, які також мають майновий характер. Таким чином вони завжди виступають як майнові цивільні правовідносини. Ця ознака дає можливість відмежувати зобов'язання від особистих немайнових відносин, але це не виявляє специфіки зобов'язань щодо інших цивільно-правових майнових відносин. По-друге, оскільки зобов'язання опосередковують процес руху майна, яке може бути передане виключно конкретно-визначеним, а не будь-яким третім осо­бам, ці правовідносини завжди встановлюються з конкретним суб'єктом, а відтак — мають відносний характер Цим зобов'язання відрізняються від цивільних аб­солютних майнових правовідносин, передусім від правовідносин власності. Але така відмінність спирається тільки на суб'єктивний склад, не охоплюючи особли­востей як змісту, так і об'єкта цих правовідносин. По-третє, якщо юридичним об'єктом правовідносин власності є пасивна по­ведінка зобов'язаних осіб, то у зобовязаннях, які опосередковують рух майна, боржники покликані до відповідних активних, (позитивних) дій. Досить рідко на учасника зобов'язання покладається виконання пасивної функції. По-четверте, якщо в юридичному змісті правовідносин власності на перший план виступає можливість здійснення дій самим власником (володіти, користу­ватися, розпоряджатися майном), то вирішальне значення для юридичного змісту зобов'язань набуває надана управомоченому суб'єктові можливість вима­гати певної поведінки від зобов'язаної особи. Саме тому в зобов'язальних пра­вовідносинах суб'єктивне право дістало назву права вимоги, а обов'язок — бор­гу. Управомочена особа називається кредитором, а зобов'язана — боржником.