Виконання договору поставки полягає у здійсненні сторонами усіх прав та виконанні ними всіх обов'язків, що передбачені договором. Відповідно до статті 171 ЦК взаємні зобов'язання за договором повинні виконуватись одночасно, якщо інше не випливає із закону, договору або змісту зобов'язання. Свій головний обов'язок — передати покупцеві або за його дорученням іншому підприємцю певну продукцію—постачальник здійснює таким чином: він або відвантажує продукцію на адресу покупця чи іншої особи, або повідомляє "їх про готовність продукції до здачі. В останньому випадку покупець вибирає продукцію на складі постачальника і вивозить її своїми чи найманими засобами і за свій рахунок.Передача продукції місцевому покупцеві має відмінності від іногородніх поставок. Основним способом здійснення місцевих поставок є централізована доставка продукції на склад покупця автомобільним транспортом. Роздрібним торговельним організаціям і позаринковим споживачам за прямими догово-рами товари довозять підприємства промисловості. Якщо у договірних відносинах беруть участь оптові торговельні і постачально-збутові організації, централізовану доставку товарів одержувачам здійснюють, як правило, ці організації як із своїх складів, так і зі складів промислових підприємств у порядку транзитного завезення.У разі централізованих перевезень навантаження продукції і вивантаження поворотної тари проводяться силами і засобами постачальника, а вивантаження товарів і навантаження поворотної тари на складі одержувача — силами і засобами одержувача і за його рахунок.У разі іногородніх поставок продукцію здебільшого відправляють залізничним або водним транспортом вантажною швидкістю або здають установі зв'язку для пересилання покупцеві.Одержувачам, що перебувають у важкодоступних районах, куди немає іншого способу доставки товарів, крім повітряного транспорту, поставка здійснюється цим видом транспорту. У договорі може бути передбачено відвантаження товарів будь-яким видом транспорту або вибірка їх покупцями.Виконуючи зобов'язання, постачальник повинен дотримуватись умов договору щодо кількості, асортименту, якості, строків та інших умов поставки.Перевірка продукції на складі одержувача здійснюється у певні строки, незалежно від надходження рахунку та інших документів на продукцію. Так, вагу нетто і кількість товарних одиниць у кожному місці перевіряють одночасно з відкриванням тари, але не пізніше 10 днів з моменту одержання продукції. Для перевірки продукції за якістю при місцевій поставці надається 10 днів, а при іногородній — не більше 20 днів. Акт про приховані недоліки має бути складений протягом 5 днів після виявлення недоліків, але не пізніше чотирьох місяців з дня надходження продукції до складу одержувача.Якщо під час приймання продукції виявлено недостачу або порушення умов щодо якості, комплектності тощо, одержувач повинен зупинити перевірку і забезпечити зберігання одержаної продукції в умовах, які запобігають погіршенню якості або змішуванню її з іншою однорідною продукцією. Про порушення, виявлені під час перевірки, складають акт за підписами сторін, уповноважених на приймання керівником підприємства-одержувача.
145.Предмет договору схову. За договором зберігання одна сторона(зберігач) зобов’язується зберігати речі чи річ, які передані їй другою стороною(поклажедавцем) і повернути їх поклажедавцеві в цілості. Договір зберігання відноситься до договорів про надання послуг. Договір реальний, але може бути і консенсуальний, якщо сторони домовляться про зберігання в майбутньому. Договір двосторонній, оплатний. Може бути публічним. У всіх випадках предметом договору схову завжди є послуги, що їх надає зберігач поклажедавцеві та які спрямовані на забезпечення схоронності майна.
144.Правові наслідки порушення договору поставки. Сторони повинні вживати всіх необхідних заходів щодо виконання договорів. Порушення умов договору поставки призводить до невигідних майнових наслідків для його учасників. Часто це завдає шкоди і загальнодержавним інтересам. У системі стимулюючих засобів, разом із засобами заохочення, важлива роль відводиться майновій відповідальності, а також засобам оперативного впливу на правопорушника.Відповідальність за невиконання або неналежне виконання договору поставки настає у формі відшкодування збитків і неустойки (штрафу або пені). За загальним правилом, неустойка у договорі поставки є заліковою, бо збитки відшкодовуються лише в частині, не покритій неустойкою. Лише у випадках недопоставки або поставки продукції неналежної якості чи некомплектної Покупець стягує з постачальника встановлену неустойку і, крім того, завдані такою поставкою збитки без зарахування неустойки. Застосування санкцій є правом (а не обов'язком) сторони за договором.Невиконання постачальником свого обов'язку передати покупцеві певну кількість продукції в обумовленому асортименті і в установлений строк може виявитися в таких правопорушеннях, як прострочення поставки або непоставка та недопоставка. У разі прострочення поставки або недопоставки постачальник сплачує покупцеві неустойку, розмір якої залежить від вартості непоставленої в установлений строк продукції. Серйозним порушенням договірної дисципліни при поставках є відхилення виготовлювача від вимог щодо якості продукції. Недотримання умов щодо якості продукції тягне різні правові наслідки залежно від характеру правопорушення.Насамперед, дуже часто в продукції виявляються дефекти, які можна й економічно доцільно усунути в місці її одержання. На вимогу покупця їх усувають працівники виготовлювача 20 днів, якщо інший строк не передбачений нормативною документацією або договором. У разі усунення дефектів силами і засобами покупця виготовлювач відшкодовує йому понесені витрати. Якщо дефекти усунуто виготовлювачем в обумовлений строк, а також якщо покупець не вимагав їх усунення, майнової відповідальності у вигляді штрафів постачальник не несе.Якщо якість продукції не відповідає стандарту, технічним умовам, іншим нормативним документам, зразкам або умовам договору, покупець має право відмовитись від прийняття та оплати продукції, а якщо вона вже оплачена, вимагати в установленому порядку повернення сплачених сум і заміни продукції на доброякісну. У разі поставки продукції, яка відповідає нормативній документації, але виявиться нижчого сорту, ніж зазначено в документі, що посвідчує якість, покупець має право або прийняти її за ціною, передбаченою для продукції відповідного сорту (якості), або відмовитись від прийняття продукції. Не менш серйозним правопорушенням є поставка некомплектної продукції. В цьому разі на вимогу покупця виготовлювач повинен доукомплектовувати продукцію або замінити її комплектною у 20-денний строк після одержання такої вимоги, якщо інший строк не передбачено угодою сторін. Положення про поставки передбачають майнові санкції також за порушення постачальником інших умов договору: за неналежне маркування й упаковку, за поставку продукції без застосування засобів пакетування або тари-обладнання тощо.За Положенням про поставки продукції (п.74) та Положенням про поставки товарів (п.65) сторонам надається можливість передбачити у договорі відшкодування збитків у твердій сумі, яка підлягає стягненню в разі неналежного виконання контрагентом зобов'язання. Тоді позивачеві не потрібно доводити фактичний розмір понесених збитків.
146.Права та обов’язки сторін за договором схову. Сторонами дог. зберігання є зберігач і поклажедавець. Ними можуть бути юр. і фіз. особи, та особи, що здійснюють зберігання на засадах підприємницької діяльності(професійні зберігачі).На сторони законодавець покладає певні права та обов’язки. Зберігач зобов’язаний вживати всіх заходів встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства для забезпечення схоронності речей. Крім того він зобов’язаний виконувати свої обов’язки за договором особисто. Іншій особі він може передати на зберігання речі поклажедавця лише в інтересах останнього і якщо він не має можливості отримати на це згоду поклажедавця. Професійний зберігач не має права відмовитися від укладення договору зберігання за наявності у нього такої можливості. Зберігач зоб. повернути поклажедавцю речі того ж роду, в такому ж стані в якому вони були прийняті на зберігання але можуть враховуватися зміни природних якостей речей. Зберігач також зоб.передати поклажедавцю плоди та доходи які були ним одержані від речі. У випадку якщо необхідно змінити умови зберігання речей зберігач повинен негайно оповістити поклажедавця. А у разі небезпеки втрати, зміни або пошкодження речей зберігач зоб.змінити спосіб,місце та інші умови зберігання не чекаючи відповіді поклажедавця. Зберігач наділяється певними правами: вимагати плату за зберігання речей від поклажедавця, а якщо поклажедавець не забрав речі після закінчення строку договору то вимагати плату за весь фактичний час зберігання речі. У тих випадках якщо під час зберігання речей виявляється втрата, нестача або їх пошкодження зберігач несе відповідальність на загальних підставах. Якщо поклажедавець не передав річ на зберігання, він зоб. відшкодувати зберігачеві збитки завдані у зв’язку з тим, що зберігання не відбулося. Але це можливо лише у тому випадку якщо поклажедавець не попередив зберігача про відмову від договору. Поклажедавець зоб. сплатити установлену договором плату та забрати речі у зберігача після закінчення строку їх зберігання. Поклажедавець має право вимагати повернення зданих речей у будь-який час. Також він має право на відшкодування завданих йому збитків у зв’язку з втратою, нестачею та пошкодженням речей.
150.Види ліцензій. Обсяг прав, що передаються за ліцензійним договором, зумовлюється вибором сторонами виду ліцензії. Розрізняють патентні та безпатентні ліцензії. Патентними визнаються ліцензії, об'єкти яких захищені охоронними документами. Безпатентними є ті ліцензії, об'єкти яких не мають патентної охорони, зокрема ноу-хау. Крім того, у галузі промислової власності існують два основні види ліцензій — проста і виключна. Законодавство багатьох країн передбачає ще й інші ліцензії — примусову, дозвільну та деякі інші. Виключна ліцензія дає ліцензіатові гарантії в тому, що він не матиме конкурентів у виробництві ліцензованої продукції. Така ліцензія залишає ліцензіарові лише формальне право. Характерною особливістю виключної ліцензії, що відрізняє її від договору купівлі-продажу, є те, що при продажу покупцеві передається все, ліцензіарові залишається лише формальне право. Проте не варто тлумачити виключну ліцензію так однозначно. Виключна ліцензія може бути також обмежена або певною територією, або часом, або кількістю виробленої продукції. Але ці обмеження мають бути зафіксовані у ліцензійному договорі. Проблема виключної ліцензії полягає в тому, чи поширюється її чинність тільки на сторони в договорі (зобов'язальне право), чи її дія поширюється також і на третіх осіб. З одного боку — зобов'язальний договір, з другого — виключне право ліцензіара. Особливістю невиключної (простої) ліцензії є її зобов'язальний характер. За цією ліцензією ліцензіар залишає за собою право виробляти і реалізовувати продукцію, а також надавати невиключні ліцензії третім особам.
147.Поняття та ознаки договору довічного утримання. За договором довічного утримання(догляду)одна сторона (відчужувач) передає другій стороні(набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації. У договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.Якщо обов’язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.Набувач зобов’язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду).Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем. Матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом. Набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання (догляду), укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину.На майно, передане набувачу за договором довічного утримання (догляду), не може бути звернене стягнення протягом життя відчужувача.Втрата (знищення), пошкодження майна, яке було передане набувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов’язків перед відчужувачем.
148.Зміст договору довічного утримання. За договором довічного утримання одна сторона (відчужувач) передає другій стороні(набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Договір довічного утримання укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.Договір довічного утримання, за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації. У договорі довічного утримання можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.Якщо обов’язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.Набувач зобов’язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання.Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем. Матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.Набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання, укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину.На майно, передане набувачу за договором довічного утримання, не може бути звернене стягнення протягом життя відчужувача.Втрата, пошкодження майна, яке було передане набувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов’язків перед відчужувачем.
149.Загальна характеристика ліцензійного договору: поняття, предмет договору, юридична характеристика, права і обов’язки сторін. Ліцензійний договір – це цивільно-правовий договір, згідно з яким одна сторона – ліцензіар – на оплатній основі надає іншій стороні договору – ліцензіату – право на використання об’єктів промислової власності. Результатом укладання та реєстрації ліцензійного договору в Державному департаменті інтелектуальної власності (далі – Департамент), який функціонує при Міністерстві освіти і науки України (МОН), є видача ліцензії. Ліцензія – це дозвіл на використання винаходу або іншого технічного досягнення, який надається на основі ліцензійного договору або судового чи адміністративного рішення компетентного державного органу. До істотних умов ліцензійного договору належать:1.Сторони ліцензійного договору. Суб'єкти ліцензійних відносин. Сторонами у договорі — ліцензіаром і ліцензіатом — можуть виступати всі учасники цивільно-правового обороту, тобто фізичні і юридичні особи та держава, інтереси якої представляє Державний комітет з питань науки та інтелектуальної власності. Ліцензіар — це власник запатентованого або незапатентованого винаходу. Ліцензіат — фізична або юридична особа, яка відповідно до ліцензійного договору дістала дозвіл на використання винаходу. Особливістю участі в ліцензійному договорі є те, що і з боку ліцензіара, і з боку ліцензіата можуть брати участь кілька осіб. Так, ліцензіарами виступають співавтори винаходу, а ліцензіатами — кооперативні юридичні особи. Володільцем патенту може бути особа, яка не досягла 18 років, у ліцензійних відносинах інтереси цієї особи захищатиме її законний представник. Іноземні громадяни та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права, передбачені Законом України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі". Отже, вони також можуть бути учасниками ліцензійних правовідносин. 2.Предмет ліцензійного договору.Є винахід або інше технічне досягнення в обсязі встановленому договором.Обов'язки та права ліцензіара.Ліцензіар—це будь-яка юридична чи фізична особа, що має право власності і передає будь-якій іншій фізичній чи юридичній особі право на використання одного чи кількох зазначених об'єктів у певних межах. Мета ліцензіара — видати ліцензію на найвигіднішх для себе умовах і, отже, знайти такого вигідного покупця. Це досить складний процес. Щоб знайти такого покупця, ліцензіар заздалегідь має підготувати ті пропозиції, які він може запропонувати покупцеві ліцензії. Вони й становлять обов'язки ліцензіара. Стороною у ліцензійному договорі може бути будь-яка особа незалежно від громадянства та інших обставин. Права та обов'язки ліцензіата.Права та обов'язки ліцензіата, їх обсяг і зміст визначаються принаймні двома основними факторами — обсягом і змістом прав та обов'язків ліцензіара, передбачених договором і видом ліцензії. Права та обов'язки ліцензіата, їх обсяг та зміст зумовлюють обсяг і зміст прав та обов'язків ліцензіара, адже не може ліцензіар передати більше прав, ніж має сам. Варто підкреслити, що права та обов'язки розподіляються між сторонами нерівномірно. До основних прав ліцензіата слід віднести його право на використання об'єкта промислової власності у своїх інтересах і в межах, обумовлених ліцензійним договором. Ліцензіат має право вимагати від ліцензіара забезпечити використання цього права як з технічного, так і практичного боку. Якщо ліцензійним договором буде передбачено, то ліцензіат може мати право на негайну і безоплатну передачу йому ліцензіаром усіх наступних удосконалень предмета ліцензії. Може бути обумовлено і право ліцензіата на першочергове одержання зазначених удосконалень. Коло обов'язків ліцензіата досить широке. Основний обов'язок — виплата ліцензійної винагороди. Складною є проблема економічного аспекту визначення розміру винагороди.
152.Поняття та зміст договору про закупівлю сільськогосподарської продукції. За договором контрактації виробник сільгосппродукції зобов'язується виробити і передати заготівельникові такої продукції (контрактантові) у власність чи на інщих умовах вироблену ним продукцію в обумовлені договором строки, у кількості, асортименті та якості, передбачених цим договором, а контрактант—сприяти виробникові у виробництві ним сільгосппродукції, прийняти оплатити її за обумовленими цінами. Таке узагальнене визначення договору контрактації базується на легальних визначеннях його поняття, сформульованих в ЦК (ст. 713) та ГК(ст. 272), зміст яких має багато спільного і водночас містить неприпустимі для таких актів розбіжності.По-перше, за ЦК продукція переходить у власність контрактанта, а в ГК про це нічого не зазначається; по друге, за ГК договір контрактації укладається лише для державних закупок продукції, а в ЦК про це нічого не згадується; по-третє, за ГК контрактантами можуть бути лише певні юридичні особи, а за ЦК їх коло не обмежується. До відносин за договором контрактації застосовуються загальні положення про договір купівлі-продажу і правила про договори поставки, якщо інше не передбачено договором, законом або іншими нормативно-правовими актами (ч. 2 ст. 713 ЦК). Сторонами у договорі контрактації є, з одного боку, підприємства, організації, на які у встановленому порядку покладено функції закупівлі сільгосппродукції (заготівельні, переробні, торговельні тощо). Замовниками продукції за регіональними державними контрактами можуть бути організації, яким виділено кошти з місцевого бюджету. Контрактантом може бути й фізична особа—підприємець.Друга сторона в договорах контрактації—це підприємства та організації будь-яких форм власності, що виробляють сільгосппродукцію.До них належать; колективні сільськогосподарські підприємства,селянські та інші господарства, підсобні господарства об'єднань у промисловості, дослідно-виробничі господарства сільськогосподарських навчальних закладів і науково-дослідних інститутів, селекційні та дослідні станції тощо. Предметом договору контрактації є сільгосппродукція у сирому вигляді або така, що пройшла первинну обробку. Проте при укладенні договору сторони можуть передбачити, що в рахунок виконання зобов'язань щодо здачі продукції у свіжому (натуральному) вигляді господарство частину продукції продає у переробленому вигляді. За предметом і змістом договір контрактації близький до договорів купівлі-продажу і поставки. Сільгосппродукція у сирому вигляді є предметом договору поставки, як що він укладений між заготівельною організацією і промисловим підприємством За договором контрактації господарство і заготівельник пов'язані взаємними правами та обов'язками. У ньому мають бути зазначені назва, кількість (за видами продукції), якість, ціна, строки, загальна сума договору та умови доставки, місця здазання-приймання, вимоги до тари й упаковки, порядок розрахунків, обов'язки заготівельника щодо надання господарству допомоги в організації виробництва сільгосппродукції та її транспортування на приймальний пункт заготівельника, взаємна майнова відповідальність сторін за порушення договору та інші умови, які сторони визнають за необхідне передбачити у договорі Кількість та асортимент сільгосппродукції, належної до закупівлі, визначаються у договорах відповідно до державного контракту, а якщо його немає — на розсуд сторін. У договорі окремо зазначається кількість продукції, яку буде продано у сирому і переробленому вигляді. За якістю продукція, що її продає господарство, має відповідати стандартам, технічним умовам, правилам ветеринарного та санітарного нагляду.За погодженням із заготівельником господарство може достроково здати продукцію у рахунок наступних здавальних періодів. Невід'ємною частиною договору є погоджені між сторонами графіки доставки, які конкретизують строки здачі продукції. Господарство телеграфом повідомляє заготівельника про час відвантаження продукції.Днем виконання господарством зобов'язань за договором вважається дата складання приймально-здавального документа під час здачі продукції у господарстві або на приймально-здавальному пункті заготівельника, а в разі відвантаження її одержувачеві — день здачі продукції транспортній організації.
153.Відповідальність сторін за договором про закупівлю сільськогосподарської продукції. За невиконання або неналежне виконання сторонами своїх обов'язків за договором контрактації передбачено майнову відповідальність у формі неустойки і відшкодування збитків. Зокрема, у разі невиконання договору за кількістю, асортиментом і строками здачі сільгосппродукції господарства сплачують заготівельним організаціям і переробним підприємствам неустойку, розмір якої встановлюється у договорі у відсотковому відношенні до вартості недопоставленої продукції за цінами, обумовленими в договорі, з урахуванням їх індексації у зв'язку з інфляційними процесами, крім випадків недобору продукції внаслідок стихійного лиха. У сфері контрактації діє вимога реального виконання зобов'язань: кількість продукції, не зданої господарством у встановлені договором періоди (строки), підлягає здачі в інші строки, погоджені сторонами, і зарахуванню в період її фактичної здачі, за винятком тих видів продукції, виробництво яких має сезонний характер і поповнити нездану кількість їх неможливо. Штраф за нездачу господарством продукції обчислюється виходячи лише з вартості продукції, не зданої у попередньому періоді. Господарство відповідає також за неповернення тари, наданої йому заготівельником, відшкодовує заготівельникові збитки, яких він зазнав у зв'язку з тим, що господарство не підготувало продукцію до здачі на місці і не попередило про це заготівельника, тощо. З господарства, яке уклало договір контрактації, не може бути стягнуто штраф за неналежну якість продукції, якщо інше не передбачено інструкціями, правилами про порядок проведення закупівель або в договорі за згодою обох сторін встановлено санкції за таке порушення. Заготівельникові не надано право стягувати з господарства вартість недоброякісної продукції у безспірному порядку. Як сторона у договорі поставки заготівельник відповідає за неналежну якість продукції перед споживачем (одержувачем). Проте він не має права перекласти на господарство під виглядом збитків суми штрафів, сплачених одержувачам за поставку сільгосппродукції неналежної якості, крім випадків, коли господарство, не пред'явивши продукцію заготівельникові для приймання, відвантажило її одержувачеві.За невиконання договірних зобов'язань з приймання продукції у виробника та за відмову від приймання продукції, належно пред'явленої виробником, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі 5 відсотків вартості неприйнятої продукції та відшкодовує йому завдані збитки, а щодо продукції, яка швидко псується, — повну її вартість. Зокрема відшкодовує виробникові продукції фактичні витрати, пов'язані з доставкою її в обидва кінці (якщо ця продукція завозилася до місця приймання транспортними засобами господарства). У договорі може бути передбачено відповідальність контрактанта за невиконання в обумовлені строки договірних зобов'язань
154.Договір міни (бартеру) в Україні. У ЦКУ не має розгорнутого визначення договору міни.У ньому лише зазначається, що за договором міни між сторонами проводиться обмін одного майна на інше. При цьому кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна яке він дає в обмін, і покупець майна, яке одержує. Договір міни спрямований на відворотне відчуження кожною із сторін належного їй майна. У сторони, яка за договором міни набуває майно виникає відповідне право власності. За своїми юридичними ознаками договір міни платним, двостороннім і консенсуальним.Договір міни за змістом і формою має багато спільного з договором купівлі-продажу.Правове регулювання договору міни має здійснюватися а правилами про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає із змісту відносин сторін. До недавнього часу договір міни широко незастосовувався. Більше того, сфера його застосування постійно звужувалася. Так, за чинним законодавством, договір міни, в якому однією або обома сторонами вистіпали державні організації, міг бути укладений лише у випадках, передбачених законодавством. Предметом договору мни може бути практично все те майно, що й у договорі у купівлі-продажу. Разом з тим у законодавстві можуть встановлюватися обмеження щодо товарообмінних угод.
155.Ринкове спрямування договору міни (бартеру) в Україні. Відповідно до ст. 242 ЦК правове регулювання договору міни має здійснюватися за правилами про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає із змісту відносин сторін. Таким чином вирішуються питання про форму та умови договору міни, про права, обов'язки та відповідальність сторін за недоліки обмінюваного майна тощо. Правила купівлі-продажу, не властиві договору міни, або ті, що суперечать його змістові, зокрема правила про сплату за куплену річ грошової суми, до договору міни не застосовуються. Не є договором міни угоди про обмін громадянами жилих приміщень, які вони займають як наймачі, відносини з обміну промислових товарів, придбаних громадянами в роздрібній торговельній мережі, якщо вони з якихось причин не влаштовують покупця або є неякісними. До недавнього часу договір міни широко не застосовувався. Більше того, сфера його застосування постійно звужувалася. Так, за чинним законодавством, договір міни, в якому однією або обома сторонами виступали державні організації, міг бути укладений лише у випадках, передбачених законодавством. Між колгоспами та іншими кооперативними, а також громадськими організаціями договори міни мали укладатися в межах спеціальної правоздатності їх І якщо це не суперечило закону. Громадяни укладали договори міни переважно побутового характеру. Заборонялися, як правило, товарообмінні відносини між державними організаціями і громадянами. Наявність цих та багатьох інших обмежень щодо застосування договору міни у сфері товарообігу зумовлювалася централізованою плановою системою розподілу матеріальних благ, ігноруванням законів ринкової економіки. І лише після започаткування економічних реформ ринкового спрямування, прийняття нового законодавства про власність, підприємництво тощо договір міни набув вагомішого значення. Так, відповідно до ст. 4 Закону України "Про власність" власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, тобто саме власник обирає спосіб відчуження належного йому майна. У ЗУ "Про підприємства в Україні" зазначається, що підприємства можуть відчужувати, в тому числі обмінювати, належне їм майно іншим підприємствам, а також за певних умов- громадянам. Предметом договору міни може бути практично все те майно, що й у договорі купівлі-продажу. Разом з тим у законодавстві можуть встановлюватися ті чи інші обмеження щодо товарообмінних угод. В умовах реформування системи розподілу продуктів матеріального виробництва, виникнення диспропорцій у структурі виробництва та відсутності у суб'єктів підприємництва достатніх коштів набули поширення бартерні угоди. Договір міни може також породжувати й негативні тенденції. Бартерні угоди, зокрема, здатні гальмувати товарообіг сприяти розвитку тіньової економіки, а в умовах дефіциту обігових коштів - спонукати сторони укладати їх на невигідних та нееквівалентних умовах, особливо у зовнішньоекономічній діяльності.
