Зовнішньоекономічні відносини КНР та країн Середземномор’я

 

Середземномор’я – це міжконтинентальний історичний регіон, що простягнувся довкола Середземного моря. До Середземномор’я відносяться прибережні регіони Південної Європи, Передньої Азії та Північної Африки. Розташування регіону Середземномор’я на стику одразу трьох частин світу – Європи, Азії і Африки – сприяло формуванню тут надзвичайно своєрідної політичної, соціальної, історичної і етнокультурної ситуації [62].

Із зростанням ролі Китаю в світовій економіці відбувається географічне розширення його інтересів, в тому числі на країни Середземномор’я [12, с. 504-505]. Цей субрегіон для КНР є досить проблемним. Розвиток країн цього субрегіону характеризується нерівномірністю, діалектичною боротьбою модерністської та традиціоналістської ліній, що відбиває суперечливий характер формування місцевих еліт в контексті унікальної субрегіональної еволюції. З іншої сторони, як зазначає А.І. Веселовський, в цьому сенсі Середземноморський субрегіон «…є безперечним фокусом уваги міжнародних організацій, починаючи з ООН, основних центрів глобального впливу (США, ЄС – зокрема, Британії, Франції, ФРН, та РФ, Японії, КНР, Індії)» [10, с. 1].

Сьогодні на акваторію Середземного моря виходять береги 20 європейських і африканських країн, при цьому основною європейською країною Середземномор’я є Італія, в меншій мірі – Іспанія.

3 травня 2001 р. Китай і Італія підписали у Римі 16 документів про співпрацю і комерційних контрактів на загальну суму 3,3 млрд. дол. На церемонії підписання відповідних документів були присутні тогочасний заступник голови КНР Сі Цзіньпін, який перебував в Італії з офіційним візитом, і колишній прем’єр-міністр Італії С. Берлусконі.

Державний банк розвитку Китаю, китайська Національна нафтова корпорація, автомобільна компанія «Fiat», компанія «Huawei Technologies» підписали 14 ділових контрактів з відповідними італійськими компаніями. Ці контракти стосуються комунікаційної, медичної, фінансової, автомобільної областей і сфери нової енергії [59].

Зокрема, найвідомішим напрямком робіт є розробка італійським вченим А. Россі автономних генераторів «холодного ядерного синтезу» (E-cat) для індустріального і побутового застосування по проекту. Результати дослідів А. Россі багатьма оспорюються, але це не міняє загальної тенденції – в світі активізуються пошуки нових енергетичних технологій, які відсунуть з лідируючих позицій не тільки вуглеводневе паливо і ядерну енергетику, але й так звану «альтернативну енергетику», яка за минулі 40 років так і не змогла стати альтернативою традиційним методам отримання енергії. Роботи ведуться вченими відразу за багатьма напрямками. Революційний прорив у цій галузі однаково загрожує завдати удару як по постачальникам енергоресурсів на світовий ринок, так і по китайській економіці «енергії мускулів» [60].

Королівство Іспанія, як одна з найбільших країн Європи прагне відновити сьогодні свій вплив на ті регіони світу, з якими її пов’язує історія, мова, культура, а також закріпитися в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, розуміючи недостатню поінформованість місцевих жителів про країну та свої реальні можливості розвитку міцних стосунків з найбільшими країнами регіону [31, с. 261].

Слід зазначити, що криза суттєво позначилася на діловій активності в Іспанії. Зокрема, різко знизилися обсяги продажів житла та автомобілів, які є важливими показниками стану економіки, зросла банківська заборгованість населення, продовжує збільшуватися кількість збанкрутілих підприємств, особливо будівельної сфери. Вихід Іспанії з кризи вимагає посилення державного втручання в елімінації таких негативних сторін економіки, як безробіття; високі темпи спаду виробництва; переважний експорт сировини та енергоресурсів; структурне відставання від передових західних країн; відчутне відставання у галузі наукових досліджень та застосування новітніх технологій; падіння конкурентоспроможності товарів та ін. [36, с. 205]. Згодом наступив черговий обвал, а слідом нове ринкове пожвавлення після прийняття в Євросоюзі рішення про виділення 100 млрд. євро на порятунок банків Іспанії [60].

У таких умовах китайські інвестори, включаючи суверенний інвестиційний фонд КНР, розглядають можливість вливання коштів в іспанську економіку. Зокрема, мова йде про інвестиції в іспанські банки. Обсяг капіталовкладень може досягти 13 млрд. євро, повідомили джерела в урядових колах Іспанії після зустрічі прем’єр-міністра країни Хосе Луїса Родрігеса Сапатеро з представниками фінансових кіл КНР у квітні 2011 р.

Зволікання в питанні рекапіталізації іспанських ощадних банків, на балансі яких знаходиться багато «негативних кредитів», зводить нанівець спроби країни переконати інвесторів у власній платоспроможності й у відсутності необхідності звертатися за фінансовою допомогою до Євросоюзу і Міжнародного валютного фонду, як це зробили колеги з регіону. Згідно з офіційними оцінками, банкам Іспанії необхідно близько 15 млрд. євро, щоб вписатися в нові стандарти, встановлені ЄС. Однак незалежні експерти називають суму куди більш високу, а саме – 100 млрд. євро. Ця сума виправдана, враховуючи збитки від зниження вартості нерухомості. Як повідомили поінформовані особи, китайський суверенний інвестиційний фонд China Investment Corporation розглядає можливість інвестицій у розмірі 9 млрд. євро, у той час як приватні інвестори можуть влити в іспанську економіку ще 4 млрд. євро. [54].

Також можна відзначити, що колишній іспанський прем’єр-міністр відвідав Китай, де провів ряд зустрічей з керівниками інвестиційних фондів. Як відзначали спостерігачі, Сапатеро мав намір переконати китайських інвесторів вкласти кошти у фінансову систему Іспанії. Сапатеро висловив впевненість, що Іспанія зможе домогтися запланованого зниження дефіциту бюджету без додаткових заходів жорсткої економії. За його словами, Іспанія знову завоювала довіру інвесторів.

Отже, судячи з наявних даних, спроби іспанської влади за допомогою інвестицій КНР можуть привести до бажаного результату.

 

Висновки до Розділу 2

 

1. Аналізуючи взаємодію КНР та Німеччини, варто акцентувати увагу на тому, що аспекти співпраці знайшли відображення в зовнішньополітичних концепціях обох держав. Безумовно, Пекін продовжує заявляти про свою окремішність від будь-яких політичних блоків чи союзів, проте різноманіття сфер китайсько-німецької співпраці, перманентний розвиток і зміцнення економічних відносин, взаємна зацікавленість обох держав у посиленні позицій на світовій арені та схожість поглядів щодо багатьох актуальних питань сучасної міжнародної політики дають підстави припустити, що саме Німеччина має переваги над іншими партнерами Китаю для подальшого закріплення відносин у формі певного союзу або політичного блоку.

2. На найближчу перспективу, мета Великобританії у відносинах з КНР – подвоїти загальний торговельний обіг до 2015 р. і довести його до більше 100 млрд. доларів. Британські компанії готові збільшувати інвестиції у території Китаю.

3. Завдяки «глобальному партнерству», що містить у собі технологічну співпрацю, партнерство в освітній сфері, в сфері підготовки кадрів та в галузі наукової діяльності, Франція та Китай спромоглися побудувати тісні партнерські відносини та розвивати їх таким чином, що розвиток відносин у ядерній галузі стає істотним в розвитку двосторонніх відносин. При цьому однією з найважливіших є співпраця Франції та КНР у ядерній галузі. В найближчі роки Китай має намір подвоїти річний обсяг торговельного обміну із Францією до 80 млрд. доларів.

4. Економічне співробітництво КНР з іншими країнами ЄС, зокрема з країнами «Нової Європи» поки що не таке плідне, як з країнами «Старої Європи». Проте і у цьому питанні є певні зрушення. Так, проблема торговельного дефіциту країн ЦСЄ з Китаєм обговорювалась у квітні 2012 р. на зустрічі голови китайського уряду та прем’єр-міністрів майже всіх нових членів ЄС. Сторони вирішили скористатися економічною стабільністю країн ЦСЄ, яка сприяє розвиткові співробітництва з Пекіном. Що стосується фінансового співробітництва, то сторони єдині в посиленні центробанками і управліннями фінансового контролю двостороннього та багатостороннього діалогу, необхідності надання фінансовими установами держав сприяння у сфері взаємного інвестування, особливо у сфері високих технологій, чистих енергоносіїв та енергозбереження.

5. Що стосується країн Середземномор’я, зокрема Італії та Іспанії, то, зокрема, план співробітництва КНР з Італією у галузях торгівлі та інвестицій передбачає подальше поглиблення торговельно-економічного партнерства, сприяння взаємному інвестуванню. Сторони докладають спільних зусиль для збалансованого розвитку двосторонньої торгівлі, мають намір розширити співпрацю в інфраструктурному будівництві та туризмі, виступають проти будь-яких форм торговельного протекціонізму і за регулювання торговельних суперечок шляхом дружніх консультацій. Китайські інвестори, включаючи суверенний інвестиційний фонд КНР, також розглядають можливість вливання коштів в економіку Іспанії, зокрема, мова йде про інвестиції в іспанські банки.

РОЗДІЛ 3

СУЧАСНИЙ СТАН