2.1. Економічна взаємодія КНР та країн «Старої Європи»
Проаналізуємо економічну взаємодію КНР та країн «Старої Європи», зокрема Німеччини, Великобританії та Франції.
Сьогодні Німеччина займаючи четверте місце у світовому економічному рейтингу, є лідером Європейського Союзу, тому економічним «локомотивом» Європи. Але останнім часом в економічному зростанні прослідковується певне уповільнення, і для зміни ситуації ФРН необхідний партнер, що в економічному вимірі перевершує її саму. Схоже, що німецький уряд обрав на цю роль саме Китайську Народну Республіку.
Китай, незважаючи на географічну віддаленість від Європи, привертає пильну увагу німецької науки. Актуальність китаєзнавства для Німеччини обумовлена її лідируючим положенням серед провідних країн-експортерів. Економічне зростання Китаю – це як виклик німецькому бізнесу, так і потенціал кооперації в боротьбі з третіми конкурентами на світовому ринку [17, с. 107].
Відповідно до оцінок фахівців Світового банку, Китай за обсягом ВВП за номіналом посідає другу позицію у світі, поступаючись лише США. Щорічний приріст ВВП в останні роки становив від 9 до 13 %, навіть у кризовий 2008 р. він не падав нижче позначки 8,5 %. Окрім цього, згідно з прогнозом найбільшої у світі аудиторсько-консалтингової компанії PricewaterhouseCoopers (PwC) до 2025 р. Китай стане світовим лідером за економічними показниками [79]. Уже сьогодні він є найбільшим світовим експортером із загальним обсягом експорту в 1,9 трлн. доларів США (дані 2011 р.).
ФРН і КНР, будучи беззаперечними лідерами у власних регіонах, активно інтенсифікують двосторонню взаємодію. Так, у січні 2009 р. глава уряду КНР Вень Дзябао відвідав із візитом Берлін. Він зустрівся з канцлером Німеччини А. Меркель. Сторони домовилися спільно виступити проти економічної кризи й, незважаючи на турбулентність на світових ринках, поглиблювати двосторонні економічні відносини. У присутності урядових лідерів у Берліні була підписана низка контрактів. Знаковою подією в цьому сенсі можна вважати прагнення Пекіна побудувати під Кельном завод китайського машинобудівного концерну «Sany». Відповідну угоду підписали у Берліні. У ній йдеться про інвестиції у 100 мільйонів євро і створення 600 робочих місць, що є найбільшим фінансовим вливанням Китаю в Європі.
Серед важливих підписаних угод варто згадати також продаж Китаю права на частину технології будівництва швидкісних поїздів на магнітній подушці «Transrapid». Щоправда, Німеччина не стала віддавати в руки китайських партнерів ноу-хау повністю. Авторське право на найважливіші нюанси цієї технології й надалі залишатиметься у власності компанії «ThyssenKruрр». Крім того, концерн «Daimler» заявив про намір збирати в КНР вантажні автомобілі. Ще одна важлива домовленість – Німеччина й Китай мають намір тісніше співпрацювати в питаннях захисту клімату.
За даними Федерального міністерства статистики Німеччини, у 2011 р. китайсько-німецький торговий оборот перевищив 140 млрд. доларів США. Для порівняння: у 2010 р. він становив 130 млрд. доларів, а у 2009 р. – 95 млрд. доларів [79]. Деякі прогнози свідчать, що до 2015 р. цей показник може сягнути близько 260 млрд. доларів, а рішення використовувати у двосторонній торгівлі національні валюти євро і юань дасть можливість поступово відмовитись від американського долара [73].
Слід зазначити, що особливістю китайсько-німецьких відносин є експортний характер економік обох держав. Китай імпортує до Німеччини здебільшого такі товари, як текстиль, одяг, іграшки, електроприлади, станкове обладнання. Німецькі ж компанії експортують до Китаю в основному наукове обладнання, автомобілі, аеробуси, хімічні реагенти та ін.
Варто також зауважити, що за обсягом інвестицій у Китай Німеччина займає перше місце серед країн ЄС і друге місце серед усіх китайських партнерів, поступаючись лише США. У 2011 р. уряд КНР затвердив із Німеччиною державні контракти на суму 52,21 млрд. доларів. Німецькі ТНК також добре представлені на ринку КНР. На території КНР діють понад 5000 німецьких компаній. Окрім цього, згідно з дослідженнями німецьких економістів 43 % німецьких компаній, що планують інвестувати за кордон, об’єктом інвестування обирають економіку КНР. Лише за 2010-2011 рр. до КНР спрямовано інвестицій на суму 17,67 млрд. доларів. Переважно інвестувалися транспортна, автомобілебудівна сфери, хімічна промисловість і телерадіоінтернеткомунікації [78].
Своєю чергою за останні роки обсяг інвестицій з КНР в ЄС зріс з 500 млн. доларів в 2008 р. до 6,7 млрд. доларів у 2010 р., а Німеччина стала основним об’єктом інвестування [79].
За сорокалітню історію двосторонніх відносин помітно змінився зміст політичного діалогу Німеччини та Китаю. Зокрема, у липні 2010 р. канцлер ФРН А. Меркель і тодішній прем’єр Держради КНР Вень Цзябао у своїй спільній заяві підкреслили, що двосторонні відносини перейшли на наступний, більш високий рівень. Свідченням цього є те, що урядами двох країн створена система міждержавних органів, що налічує близько 40 різних форумів, консультацій, нарад [82].
У рамках цих форумів і консультацій уряду Німеччини і Китаю все частіше і активніше порушуються питання регіональних конфліктів. У 2012 р. в центрі уваги перебували кризи на Близькому Сході. Про це свідчить те, що революції в Лівії та Сирії отримали особливе значення для німецької зовнішньої економічної політики. На порядку денному також була ядерна програма Ірану, зокрема під час свого візиту до Пекіну А. Меркель висловила надію на те, що Китай почне відігравати більш помітну роль у вирішенні іранської ядерної проблеми.
Не можна залишити без уваги те, що в березні 2011 р. в Раді Безпеки ООН Німеччина разом з Китаєм, Росією, Індією, Бразилією утрималася від голосування за резолюцію, яка ініціювала військове втручання в Лівію. Тим самим Берлін пішов врозріз із західними державами. Існує навіть думка, що німецьке керівництво планує подальше зближення з країнами БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південно-Африканська Республіка) і може стати негласним учасником даного блоку, оскільки це відповідає зовнішньоекономічним інтересам ФРН [75].
У липні 2012 р. в Пекіні було підписано спільне комюніке про стратегічний характер відносин між Китаєм і Німеччиною. Цей нормативно-правовий акт складається з 28 пунктів, які містять положення, що передбачають глобальне партнерство у сфері політики, бізнесу і культури. У ньому також є згадка про те, що Берлін буде підтримувати Китай у визнанні його економіки ринковою. Підписання такої угоди вивело двосторонню співпрацю на принципово новий рівень, адже відносини КНР з країнами Євросоюзу зазвичай потерпають саме через розбіжність у політичних аспектах.
Безперечно, будь-яке партнерство передбачає наявність наріжних каменів. Зокрема, між ФРН і КНР існують значні розбіжності у питаннях дотримання прав людини, тому багато німецьких засобів масової інформації та громадських організацій критикують політику Пекіну щодо Тибету [82].
Важливим моментом політичної взаємодії стало схвалення Берліном принципу «одного Китаю» після визнання його територіальної цілісності. Загалом можна прослідкувати те, що Німеччина поступово стає на бік Китаю у прикордонних та територіальних суперечках з іншими державами.
Китай і Великобританія встановили дипломатичні відносини на рівні повірених у справах 17 червня 1954 і вивели відносини на рівень послів 13 березня 1972 р. У січні 2009 р., вперше за всю історію англо-китайських відносин, Великобританія опублікувала тези стратегічної політики щодо Китаю. Нинішній Прем’єр Британії Д. Камерон розраховує на китайські інвестиції. Так, у 2010 р. британський прем’єр вже назвав свій візит «життєво важливою торговою місією». Під час Д. Камерона супроводжувала найбільша за всю історію двосторонніх відносин делегація, до якої входили міністри фінансів, енергетики, освіти і торгівлі, а також 50 високопоставлених представників ділових кіл Британії. У складі британської делегації перебувають керівники таких компаній, як «Rolls-Royce», «Diageo» і банку «Barclays».
Мета Британії у відносинах з Китаєм на найближчу перспективу, про яку оголосив Д. Камерон, полягає в тому, щоб подвоїти загальний торговельний обіг до 2015 р. і довести його до більше $ 100 млрд. у порівнянні з торішнім показником в $ 51,8 млрд. Поки ж британський експорт до Ірландії в два рази перевищує експорт Великобританії до Китаю: «Ми націлені на досягнення більше 40 конкретних домовленостей зі всього спектру наших двосторонніх відносин, від торгівлі та скорочення шкідливих викидів до ініціатив у сферах культури та освіти. Все це націлене на виведення відносин Великобританії з Китаєм на новий рівень і встановлення більш міцного співробітництва у галузі економічних і політичних інтересів» [68].
У рамках візиту прем’єра Д. Камерона британська компанія підписала контракт вартістю 1,2 млрд. з китайською авіакомпанією «China Eastern Airlines» про постачання їй авіаційних двигунів «Trent» 700 для 16 лайнерів Airbus A330. «China Eastern Airlines» планує ввести в експлуатацію A330, що належать їй із 2011 р. Раніше, в 2003 р., китайська компанія вже замовляла у «Rolls-Royce» авіамотори «Trent» 500 для лайнерів «Airbus» A340, ставши першою на материковому Китаї компанією, яка використовує технології Trent. Також у присутності британського прем’єра британський нафтогазовий концерн «British Patrolium Plc» мав намір підписати угоду з китайською національною нафтовою корпорацією «China National Offshore Oil Corporations» про розвідку родовищ нафти на шельфі Південно-Китайського моря.
Від співпраці з Китаєм отримають вигоду також британські свинарі і виробники віскі. Міністр у справах бізнесу Великобританії В. Кейбл, який прибув до Пекіна раніше основної делегації, підписав угоду про експорт породистих британських свиней до Китаю, де зараз налічується половина світового поголів’я цих тварин. Ця угода принесе британському тваринництву протягом найближчих п’яти років 45 млн. фунтів. Китайська та британська влада також домовилися про те, щоб тільки віскі, вироблене в Шотландії, продавалося в Китаї під назвою «скотч». Цей крок, як очікується, буде сприяти збільшенню продажів алкогольного напою в Китаї і збільшить доходи британських виробників на десятки мільйонів фунтів.
Зі свого боку британці готові збільшувати інвестиції на території Китаю. Так, в Китаї працюють 99 магазинів британської торговельної мережі «Tesco», перший з яких був відкритий в 2004 р. Тепер «Tesco» планує протягом найближчих п’яти років інвестувати в розвиток своєї інфраструктури у Китаї 2 млрд. фунтів.
Економічну взаємодію КНР та Франції чи не найрельєфніше характеризує співпраця в ядерній галузі. Франція та Китай увійшли до клубу ядерних держав у середині 60-х років ХХ ст. Співпраця цих двох держав у ядерній сфері розвивалась в контексті становлення двосторонніх відносин.
Перший період співпраці у ядерній галузі розпочався у 1973 році з візиту Президента Франції Ж. Помпіду до Пекіна. Найважливішим з питань, що обговорювались лідерами держав, була співпраця в ядерній галузі. Логічним підсумком державного візиту Ж. Помпіду до Китаю стало підписання у 1982 році угоди про співпрацю у сфері ядерних досліджень між Комісаріатом з питань ядерної енергетики Франції та китайським Міністерством ядерної індустрії. Це була перша угода, що відіграла дуже важливу роль у створенні міжнародно-правової бази франко-китайських відносин у ядерній галузі.
Другий етап розвитку співпраці припадає на середину 90-х років ХХ століття. На початку 90-х років ХХ століття Франція провела ряд випробувань ядерної зброї в Тихому океані, проте через міжнародний резонанс, що був викликаний французькими випробуваннями, Ж. Ширак повідомив про те, що це була остання серія випробувань, і про те, що Франція має намір закрити свій ядерний полігон у Тихому океані.
Притримуючись цього курсу, Франція намагалася укласти з Китаєм таку угоду, яка б передбачала співпрацю в питаннях припинення ядерних випробувань та мирного використання атомної енергії. Передумови для укладання такого типу угоди склалися у 1997 році. Саме цього року між Французькою Республікою та КНР була підписана спільна декларація, за умовами якої передбачалась широкомасштабна співпраця між Францією та Китайською Народною Республікою. Окрім того, був підписаний договір про мирне використання ядерної енергії. За умовами цього договору сторони зобов’язувались сприяти розвитку відносин між французькими та китайськими підприємствами, окрім того сторони мали створити спільну робочу групу, яка б займалася питаннями пошуку важливих рішень, які б влаштовували обидві сторони у питанні співпраці КНР та Франції. Вони також мали сприяти демонтажу ядерних споруд та переробці ядерних відходів. Умовами договору передбачався двосторонній обмін спеціалістами між Францією та Китаєм. Відповідно до договору сторони також зобов’язувались допомагати одна одній у створенні законодавчої бази, стосовно мирного використання ядерної зброї та створювати умови для будівництва реактору нового покоління. Цей договір був підписаний строком на десять років з можливістю подальшого його подовження. За умовами договору сторони мали можливість його денонсувати, проте жодна сторін протягом десяти років цим правом не скористалася [74].
Таким чином, на другому етапі розвитку відносин держави перейшли від співпраці у сфері ядерних досліджень до співпраці у питаннях демонтажу ядерних споруд, переробки ядерних відходів та подальшої співпраці над створенням реактору нового покоління.
Третій період франко-китайських відносин пов’язаний з підписанням нового договору з співпраці у ядерній галузі у 2007 році. Договір, підписаний державами у 1997 році на цей момент втратив силу, тому Франція ти КНР вирішили підписати новий договір, таким чином підтвердивши свій намір продовжувати співпрацю у цій галузі [72].
Останнім часом економічна співпраця між Францією та КНР сягає все більших масштабів. У грудні 2009 р. уряди Франції та Китаю підписали контракти для здійснення спільних проектів загальною вартістю декілька мільярдів доларів. Серед основних напрямів спільної роботи – будівництво атомної електростанції в провінції Гуандун і постачання авіаційних двигунів французького виробництва для китайського літака С919, який, на думку експертів, може стати конкурентом дуополії «Airbus» і «Boeing». Угоди були підписані під час візиту до КНР прем’єр-міністра Франції Ф. Фійона. Фінансування будівництва електростанції, запуск якої запланований на 2014 рік, покладено на «Taishan Nuclear Power Corp»; 70 % акцій компанії належить китайській «Guangdong Nuclear Power Corp», решта 30 % – французькій EDF. За попередніми розрахунками, вартість першої фази проекту, під час якої планується побудувати два реактори, складе 49,8 млрд. юанів (7,30 млрд. доларів) [70].
Окрім співпраці у ядерній сфері обидві країни інтенсивно взаємодіють в інших сферах. Зокрема, у 2008 р. Світовий банк і французьке Агентство з розвитку надали Китаю кредит на суму більше 900 млн. дол., які пішли на відновлення південно-західних районів країни, що постраждали від руйнівного землетрусу в травні 2008 р. Зокрема, Франція надала 200 млн. дол. [69].
В кінці 2009 року також був підписаний договір між університетом Сунь Ятсена та консорціумом п’яти великих французьких шкіл, що укріпив франко-китайські зв’язки та створив умови для відкриття у вересні 2010 року нового спільного університету ядерної інженерії за фінансової підтримки найбільших ядерних операторів обох країн. Важливим для двосторонньої співпраці стало будування реакторів EPR (реактор третього покоління, що є найбільш небезпечним та потужним у світі). Задля реалізації цього проекту спільно Францією та Китаєм було створено два спільних підприємства, що мають завданням спільне управління проектом та експлуатацією EPR та засвоєння технологій реактора цього типу [81].
Наприкінці 2009 року французька делегація здійснила державний візит до Китаю. Під час офіційних зустрічей сторони обговорили важливі питання з співпраці в ядерній галузі, як одній з найважливіших галузей у розвитку стратегічних відносин між КНР та Францією. Під час візиту було підписано чимало важливих угод та договорів з інших питань співпраці у економічній сфері, таким чином сторони зробили ще один крок в закріпленні франко-китайського партнерства, що було започатковано майже 30 років тому [57].
У 2010 р. під час візиту до Франції голови КНР Ху Цзіньтао між китайськими та європейськими компаніями були підписані контракти на суму 22,7 млрд. доларів. Як повідомив заступник міністра закордонних справ КНР Фу Ін, в найближчі п’ять років Китай має намір подвоїти річний обсяг торговельного обміну із Францією до 80 млрд. доларів Найдорожчий контракт уклав європейський авіавиробник «Airbus» на постачання до Китаю 102 літаків. Загальна сума операції складе 14 млрд. доларів. Контракт передбачає постачання аеробусів моделей А320, А330 і А350 для китайських авіакомпаній «Air China», «China Eastern» і «China Southern».
Між компаніями Франції та Китаю були підписані й інші багатомільярдні угоди. Так, французька компанія «Areva», що займається розробкою і виробництвом устаткування для атомної енергетики та виробництвом електроенергії з альтернативних джерел, уклала контракт з Гуаньдунскою корпорацією ядерної енергетики (Guangdong Nuclear Power Corp.) на постачання до Китаю урану. Протягом десяти років буде поставлено 20 тис. т ядерного палива. Сума операції оцінюється в 3,5 млрд. доларів. Зі свого боку Пекін отримав право придбати більше третини від рівня видобутку уранового родовища в Канаді, яке належить французькій корпорації [68].
«Areva» виграла тендер на суму 11,9 млрд. дол. на будівництво ядерних реакторів, а також постачання технологій й урану до КНР. Компанія також уклала договір на проведення дослідження щодо будівництва заводу з перероблення використаного ядерного палива. Також світовий виробник телекомунікаційного обладнання «Алькатель», інженерна група «Альстом» та компанії з утилізації «Суец» й «Електрісіте де Франс» мають великі контракти в КНР [28, с. 134].
Отже, завдяки «глобальному партнерству», що містить у собі технологічну співпрацю, партнерство в освітній сфері, в сфері підготовки кадрів та в галузі наукової діяльності, Франція та Китай спромоглися побудувати тісні партнерські відносини.
Іншим аспектом економічного зближення ЄС і КНР є авіапромисловість. Франція, Німеччина, Великобританія лобіювали прийняття Пекіном рішення щодо придбання літаків «AirBus» замість американського літака «Boeing». Партнерство «AirBus», чиєю материнською компанією є Європейська аерокосмічна оборонна компанія, розпочалося з КНР в 2005 р., коли компанія відкрила проектний центр в Пекіні. У червні 2006 р. «AirBus» погодився відкрити складальну лінію літака А320 в Тяньцзині. У листопаді 2007 р. китайські авіалінії замовили 160 пасажирських літаків «AirBus» на загальну суму близько 14,8 млрд. дол. У відповідь «AirBus» запропонував КНР участь у проектах, що з часом перетворять китайських виробників на основних постачальників компонентів та вузлів для деяких найважливіших виробів компанії [28, с. 139].
2.2. Зовнішньоекономічні аспекти співробітництва Китаю та країн «Нової Європи»
З часу приєднання до ЄС у 2004 році нових членів можна говорити про новий виток історії цього інтеграційного утворення. І, на думку багатьох дослідників, результати цього акту глобалізації поки, що важко передбачити. Прихід відразу десяти нових членів – Угорщини, Кіпру, Латвії, Литви, Мальти, Польщі, Словаччини, Словенії, Чеської Республіки й Естонії – суттєво розсунув межі Євросоюзу. Територіально він виріс майже на чверть. За даними Євростату, до 380 млн. мешканців ЄС додалося 74 млн. нових громадян, із котрих майже половину становлять поляки [53]. Факт безперечної значущості Польщі у ЄС зумовив необхідність дослідження китайсько-польської зовнішньоекономічної взаємодії.
Історії економічного співробітництва КНР та Польщі нараховує не так багато сторінок. Можна сказати, що воно почало розвиватись тільки нещодавно у зв’язку з розбудовою залізниці «Китай-Європа» через територію Польщі. Виходячи з попередньої тези, справедливим буде зазначити, що кооперація між Пекіном та Варшавою має розглядатися саме крізь призму відносин КНР і країн Західної Європи.
Одним з перших кроків сфери діяльності Шанхайської організації співробітництва, створеної у 2001 р., стало ефективне налагодження торговельно-економічних стосунків, насамперед, відтворення на новій основі «Шовкового шляху» з Китаю до Європи, спільне освоєння паливних та гідроенергетичних ресурсів регіону, вирішення екологічних проблем [21, с. 14].
Зокрема, транснаціональні корпорації, які працюють в Китаї, починають будувати заводи в глибині країни в пошуках дешевої робочої сили. Але такий крок має один недолік: ці заводи можуть бути розташовані більше, ніж на тисячу кілометрів від узбережжя. Для компаній, які експортують товар до країн Європи, що продовжує бути одним з найбільших ринків для китайських товарів, доставка повітрям з Чунціну та інших віддалених міст країни, є надто дорогою. Перевозити вантажі залізницею в порти Шанхай або Шеньчжень, а потім переправляти їх морем в Західну Європу, може зайняти 40 днів.
Наприклад, для «Hewlett-Packard», компанії, яка виробляє ноутбуки в Чунціні, існує альтернатива: міжнародна мережа залізничних вантажних перевезень, що зв’язує Китай з Європою. З 2011 року «Hewlett-Packard» перевезли 4 млн. ноутбуків залізничним маршрутом довжиною 11,2 тис. км, який був відкритий у 2011 р. чиновниками китайської залізниці. Залізниця починається в Чунціні, перетинає Казахстан, Росію і Білорусь. Якраз першою країною ЄС на шляху залізниці є Польща [55].
Китайці захопились ідеєю залізничного сполучення з Європою через Польщу. Уряд країни розглядає можливість фінансування будівництва залізничних шляхів у сусідніх країнах Середньої Азії – Узбекистані та Киргизстані. Прем’єр КНР Вень Цзябао назвав залізничне сполучення Китай-Європа частиною нового Шовкового шляху, наземним маршрутом, який сполучав західний Китай зі східним Середземномор’ям більш ніж тисячоліття.
Отже, нові залізничні шляхи, які сполучають центральний Китай з Європою, насамперед з Польщею, пропонують ціну транспортування, яка складає лише третину від вартості авіаперевезень.
Але залізничні перевезення – лише частина польсько-китайського співробітництва. Так, у квітні 2012 р. візитом у Польщі перебував Голова китайського уряду Вень Цзябао. 26 квітня у варшавському Королівському замку зустрілися прем’єр-міністри Польщі, Китаю і 15-ти інших країн Європи – Боснії і Герцеговини, Хорватії, Чорногорії, Чехії, Естонії, Литви, Латвії, Македонії, Румунії, Сербії, Словаччини, Словенії та Угорщини; Албанії та Болгарії. Основна тема переговорів – економічне співробітництво КНР та країн «Нової Європи» і, зокрема, проблема торговельного дефіциту країн цього регіону з Китаєм.
Прем’єр-міністр Польщі Д. Туск заохочував Китай скористатися економічною стабільністю та інвестиційною певністю Польщі. За його словами, нинішня ситуація у Польщі сприяє розвиткові співробітництва з Пекіном. Глава уряду висловив надію на збільшення найближчими роками економічної співпраці між цим регіоном і Китаєм: «…Я запрошую ваш уряд і підприємців, які вас супроводять, до повторного відкриття й ефективного використання потенціалу співробітництва з країнами Центрально-східної Європи. Ми сподіваємося на ще більшу відкритість Китаю на продукти й послуги з нашого регіону. Я впевнений, що нинішній економічний форум і наша зустріч відкриють нові перспективи доброго співробітництва» [66].
Тоді ж прем’єр-міністри Польщі і Китаю відкрили Економічний форум Польща – Центрально-східна Європа – Китай. У заході брали участь майже тисяча підприємців, представники різних галузей економіки – від будівельної до харчової. Одна з головних цілей – звернути увагу китайського бізнесу на можливості економічної співпраці у цій частині європейського континенту.
Прем’єр-міністр Китаю висловив надію, що протягом 5-ти років торговельний обмін між Польщею та Китаєм вдасться подвоїти. Політик розповів про плани зростання товарообороту між КНР та Центрально-східною Європою до рівня 100 млрд. дол. у 2015 році, а також учасники форуму обговорили перспективи співробітництва у галузі туризму, культури та освіти.
