Як вже було зазначено, правові засади торговельних відносин Європейського Союзу та Китаю вперше зафіксовані в рамковій Угоді про торгівлю та співробітництво 1985 р., але цю Угоду має бути замінено новою Угодою про партнерство та співробітництво, переговори щодо укладення якої розпочато у січні 2007 р., а також у більш ніж двадцяти секторальних договорах у пріоритетних сферах [23, с. 562].
Починаючи з 2008 р. ЄС є першим найбільшим торговельним партнером Китаю, першим найбільшим експортним ринком, першим найбільшим джерелом імпорту, першим найбільшим постачальником технологій і четвертим за розміром джерелом інвестицій. Так, обсяг торгівлі між Китаєм і ЄС у 2008 р. досяг 425,6 млрд. доларів США.
Китай для ЄС став другим за розміром торговельним партнером, щорічно кожна європейська родина заощаджує в середньому 300 євро, купуючи китайські товари. Європейські підприємства домоглися великих досягнень на китайському ринку, навіть в умовах нинішньої глобальної економічної кризи, на європейських підприємствах у Китаї все ще зберігається зростання виробництва.
З кінця січня до початку лютого 2009 р. прем’єр-міністр КНР Вень Цзябао здійснив візит до Європи. Китайська і європейська сторони досягни важливих домовленостей у ряді глобальних питань, у тому числі, у питанні реакції на фінансову кризу.
У 2009 р. ЄС та КНР підписали дев’ять угод про посилення співробітництва. В ході переговорів сторони заявили про необхідність спільно боротися проти двох найбільших викликів сучасності: економічної кризи та глобального потепління.
У спільній декларації, підписаній під час поїздки прем’єр-міністра Вень Цзябао до Європи на початку 2009 р., відзначається, що Китай і ЄС сприятимуть подальшому спрощенню процедур і лібералізації торгівлі й інвестицій, будуть підтримувати відкриту, вільну й справедливу атмосферу для торгівлі й інвестицій, спільно створювати комерційні проекти. Китайська делегація стимулювання торгівлі й інвестицій під час перебування в Європі підписала з європейськими компаніями контракти на 13,6 млрд. доларів США, це свідчить про те, що Китай дотримується твердої позиції відкритості зовнішньому світу, сприяючи відновленню росту світової економіки.
Економіка ЄС та КНР має власні переваги й сильну взаємодоповнюваність. ЄС має явну перевагу в галузі виробництва продукції з високою наукоємністю, високою доданою вартістю й капіталоємністю. Переваги Китаю проявляються головним чином у трудомісткій продукції, що заощаджує великі видатки європейських підприємств і споживачів, приносячи їм величезну вигоду.
Домінантним вектором інвестиційних відносин Китайської Народної Республіки та Європейського Союзу є створення правового підґрунтя для надходження прямих іноземних інвестицій, щорічний обсяг яких перевищує 40 млрд. доларів США [22, с. 337].
У травні 2011 р. голова Європейської ради Герман Ван Ромпей прибув до Пекіна з 5-денним візитом, що стало першим візитом до Китаю після вступу на посаду. Перед від’їздом за його дорученням опублікована авторська стаття «Протидіяти змінам у взаємозалежному світі», в якій говориться, що ще більш тісна взаємодія ЄС і Китаю не тільки відповідає інтересам двох сторін, але і приносить користь всьому світу. У статті наголошується, що «сьогодні всі ми живемо в одному світі, міжнародна торгівля, транскордонний туризм і навчання як ніколи стають все більш частими явищами, однак, з іншого боку, виклики, що стоять перед нами, такі як мережеві злочини, кліматичні зміни, тероризм і розповсюдження зброї, також мають міжнародний характер. Взаємозалежність є сьогоднішньою політичною дійсністю, як впоратися з такою взаємозалежністю – важливий виклик перед нами в новому столітті». У статті підкреслюється, що ЄС і Китай є головними силами протидії викликам і «авангардами» у пошуку шляхів подолання цих викликів в рамках групи G20, ООН та інших міжнародних структур [47].
У листопаді 2011 р. консультації між Євросоюзом і Китаєм щодо можливого надання Пекіном великих кредитів на стабілізацію єврозони натрапили на значні перепони. Так, Євросоюз відхилив три пропозиції, які китайська сторона винесла на переговори. Цей факт підтвердила і агенція Ройтерс, повідомивши, що «ЄС відкинув найпростішу з трьох вимог Китаю – збільшити рівень впливу Пекіна в Міжнародному валютному фонді». За даними агентства, дві інших стосувалися швидкого надання Китаю статусу країни з ринковою економікою (СОТ встановила термін можливого надання КНР даного статусу до 2016 року), також скасування ембарго ЄС на постачання зброї у Китай. У результаті переговори між ЄС і КНР було заморожено [51].
Проте вже у травні 2012 р. Глава місії КНР при ЄС Сун Чже відзначив, що в 2011 р. на міжнародній арені відбулися складні і глибокі зміни, у міжнародній політиці, економіці та безпеці виникли серйозні ускладнення. Китайсько-європейські відносини також зіткнулися з низкою труднощів, тим часом зараз склалася сприятлива ситуація у двосторонніх відносинах, що характеризується тим, що «стабільність підвищується, а розвиток прогресує». За словами глави місії, 2011 рік став роком тривалого поглиблення і розвитку стратегічної взаємодовіри між Китаєм і ЄС. Голова КНР Ху Цзіньтао, прем’єр Держради Вень Цзябао та інші високопоставлені керівники Китаю здійснили успішні візити до Європи. Президент Європейської ради Герман Ван Ромпей здійснив перший візит до КНР, ціла низка керівників країн ЄС також побувала з візитами в КНР.
Сун Чже зазначив, що в 2011 році китайсько-європейське співробітництво прискорено розвивалося. Торгово-економічна співпраця досягла історичного рекорду. Сун Чже додав, що в 2011 році всебічно просунувся гуманітарний обмін між Китаєм і Європою. Успішно пройшли перший Китайсько-європейський форум у Брюсселі, 2-й Форум культури Китаю і Європи, що зіграло важливу роль у сприянні взаєморозумінню та зміцненню громадської основи китайсько-європейських зв’язків: «Китайсько-європейське співробітництво є не лише стратегічним вибором, а й стратегічною необхідністю. Лише йдучи пліч-о-пліч, докладаючи спільних зусиль, Китай і Європа обов’язково виведуть двосторонні відносини на новий щабель» [46].
У ході 15-го саміту «ЄС – Китай» у Брюсселі, що відбувся у вересні 2012 р., головними питаннями порядку денного був стан світової економіки, а також міжнародного миру і стабільності. Про це заявив президент Європейської Ради Г. Ван Ромпей: «...ми зосередимося на наших двосторонніх відносинах, стані світової економіки, співпраці у переговорах щодо клімату, порядку денному діяльності «Великої двадцятки». Ми також обговоримо деякі найактуальніші питання міжнародної і регіональної безпеки, що становлять загрозу для миру і стабільності»[61].
За прогнозами фахівців, у 2013 році Китай вперше в історії випередить Європу по виробництву автомобілів. Про це йдеться в прогнозі ряду експертів, складеному Financial Times. В їх числі – аналітики PricewaterhouseCoopers, UBS і Credit Suisse. Згідно з прогнозом, Китай протягом року випустить 19,6 млн. автомобілів, у той час як «Старий Світ» – лише 18,3 млн. Китай у 2013 році наростить автомобільну промисловість в тисячу разів порівняно з 2000 р. [71].
На тлі негативного впливу глобальної фінансової кризи на світову торгівлю, у торгівлі між Китаєм і ЄС протягом декількох останніх років спостерігаються певні негативні тенденції, зокрема у проблемах щодо розширення військової сфери у КНР, а також щодо китайсько-тибетських та китайсько-тайванських конфліктів.
Так, економічний розвиток Китаю дедалі більше підтримується військовими можливостями. Об’єктивний погляд на оборонно-промисловий комплекс Китаю дозволяє говорити про наростання воєнно-технічного потенціалу КНР. Зокрема, ще 4 березня 2002 року у Пекіні китайські посадовці оголосили про зростання китайського оборонного бюджету на 17 відсотків. Таким чином китайські витрати на оборону досягнули відмітки зростання на третину, протягом 2000-2002 років. Метою такого підвищення фінансування мілітарної сфери є бажання модернізувати армію і тим самим покращити свої стратегічні позиції у Азії [48]. На 2013 р. остаточна сума воєнного бюджету Китаю наближається до відмітки у 114 млрд. дол. [58].
У 1989 р. після подій на площі Тяньаньмень в Пекіні Європейське Економічне Співтовариство ухвалило рішення про заборону експорту зброї до КНР, що є чинним і до цього часу. У 2000-их роках Європейський Союз кілька разів робив спроби скасувати цю заборону, наголошуючи, що скасування ембарго на постачання зброї в КНР не вплине на безпековий баланс у Східній Азії (особливо в Тайванській протоці), але США та Японія наполягають на протилежному.
Зі свого боку Китай намагається довести, що ембарго – це спадщина минулої епохи, що використовується як політичний важіль проти Пекіна. Японія та США, які безпосередньо беруть участь у підтримці балансу сил у Східній Азії, трактують питання ембарго в термінах жорсткої безпеки, в той час як для ЄС це є питанням торгівлі і побудови світу на засадах так званого багатостороннього підходу [28, с. 135].
Очікувалося, що стратегічне партнерство з Китаєм та скасування ембарго стане своєрідним важелем проти односторонньої політики США, особливо після початку війни в Іраку. Тому у грудні 2003 р. Європейська Рада надала Європейській Комісії та іншим інституціям ЄС, яких це стосується, мандат переглянути питання ембарго на постачання зброї до Китаю. Колишній президент Франції Ж. Ширак і колишній канцлер Німеччини Г. Шрьодер були особливо зацікавлені у скасуванні ембарго, оскільки це сприяло б збільшенню експорту до Китаю, хоча водночас вони зазначали, що не збираються експортувати високотехнологічну зброю.
Усе це демонструє цінність КНР як ринку для Євросоюзу не зважаючи на напруження у відносинах щодо захисту прав людини, торгівлі, охорони навколишнього середовища [26, с. 205-211].
Накопичення отриманих технологій та їх застосування у власних дослідженнях означає, що КНР стає лідером наукових військових розробок. Доступ до провідних технологій не лише забезпечує конкурентоспроможність КНР на багато років вперед, а й є передумовою модернізації виробництва й відповідно армії.
З іншого боку, наразі Євросоюз не планує порушувати питання щодо скасування ембарго, закликаючи Китай покращити ситуацію зі станом прав людини, особливо після прийняття КНР у березні 2005 р. Закону «Про запобігання розколу країни» та ескалації конфліктної ситуації на Тибеті та погіршення відносин між Пекіном і Лхасою.
Тибетська проблема завжди синхронізувалась із загальним станом відносин між КНР та іншими країнами, а іноді і сама виступала причиною чергової напруженості [35, с. 10].
Так, дізнавшись про намір президента Франції Ніколя Саркозі у листопаді 2008 р. зустрітися з Далай-ламою XIV, Китай відмовився брати участь у щорічному саміті з Євросоюзом, який мав відбутися 1 грудня в Ліоні. Навіть критична ситуація в глобальній економіці, що вимагала взаємодії держав у світовому масштабі, не похитнула рішучості Китаю домогтися міжнародної ізоляції тибетського духовного лідера [63]. «Рішення Ніколя Саркозі позбавило саміт Євросоюз-Китай необхідної конструктивної атмосфери й унеможливило досягнення поставлених цілей. У таких умовах у Китаю не було іншого вибору, крім перенесення саміту», – заявив МЗС КНР на своєму сайті [67].
На зустрічі у січні 2009 р. у Берліні глави уряду КНР Вень Дзябао та канцлера Німеччини А. Меркель німецька сторона порушила поряд з іншим питання Тибету. Канцлер наголосила, що Німеччина зацікавлена в тому, аби китайське керівництво відновило переговори з духовним тибетським лідером Далай-ламою. Водночас А. Меркель наголосила, що Німеччина не ставить під сумнів політику, яка передбачає існування єдиного Китаю. Під час переговорів у Берліні близько 50 представників Тибетської ініціативи Німеччини вийшли на демонстрацію перед відомством канцлера. В руках вони тримали транспаранти з написами «Свобода Тибету» і «Тибет тибетцям» [56].
Проте, при складній і серйозній ситуації, Китай і ЄС підкреслюють необхідність дотримання взаємовідкритості, протидії протекціонізму. За даними Єврокомісії, упродовж останніх 10 років обсяги двосторонньої торгівлі товарами з Китаєм зросли на 280 %, послугами на 380 %. Прямі європейські інвестиції в економіку Китаю збільшилися при цьому на 290 % [61].
Висновки до Розділу 1
1. Після першої зустрічі лідерів Китаю та ЄС у 1998 році політична й економічна ситуація кардинально змінилась. Разом з тим, глобальне стратегічне й взаємовигідне партнерство між Китаєм і ЄС стрімко розширювалося й заглиблювалося.
2. Вагомою частиною механізму співпраці між КНР і ЄС є секторальні діалоги, які відбуваються на рівні офіційних осіб та бізнесу і проходять щорічно в Брюсселі або в Пекіні. З боку ЄС діалогами керує директорат Європейської Комісії, а з боку Китаю – Міністерство торгівлі КНР. Ними були створені комітети, робочі групи. Також скликаються конференції, проводяться формальні зустрічі на рівні міністрів та здійснюються неформальні контакти. Це забезпечує гнучкий характер процедур співпраці.
3. Діалоги сприяли укладанню угод у таких сферах: сільське господарство, цивільна авіація, митне співробітництво, освіта й культура, зайнятість і соціальні справи, енергетика, навколишнє середовище, служба супутникової навігації «ГАЛІЛЕО», розвиток інформаційного суспільства, макроекономіка й фінансові послуги, водний транспорт, збалансований регіональний розвиток, промислова політика, наука й технології, торгівля, співробітництво в галузі космосу, туризм, торгівля текстильними товарами. Укладання цих угод забезпечило стабілізацію відносин між сторонами і створило баланс для вирішення таких питань, як права людини, міграція, надання КНР статусу країни з ринковою економікою, переговори з питань торгівлі. Проведення переговорів також сприяло застосуванню Китаєм стандартів Міжнародної Організації Праці, охороні навколишнього середовища, ухваленню закону про конкуренцію, що створив однакові умови для діяльності всіх компаній: і китайських, і європейських. Поки що невирішеними залишаються питання захисту прав людини, інтелектуальна власність, антидемпінгу.
4. Загалом динаміка відносин між ЄС та КНР є позитивною. Китай вже зараз є провідним актором у АТР і претендує на закріплення позицій впливового гравця світового масштабу.
5. З іншого боку, на сьогодні ЄС не збирається переглядати питання скасування ембарго на продаж зброї в КНР, причому основним аргументом є ситуація із захистом прав людини. Водночас аналіз сучасних тенденцій розвитку військової сфери КНР засвідчує, що, вже зараз Китай конкурує зі світовими компаніями оборонного комплексу з продажу комунікаційних технологій, але це не зупиняє європейські країни (Францію, Німеччину, Великобританію) постачати зброю до КНР всупереч ембарго ЄС. Інвестування Китаю у науково-дослідні розробки (власні й спільні з іншими країнами), відкриття дослідних центрів та надання їм податкових пільг має перевагу перед закупівлею зброї і є ефективним механізмом досягнення як цивільних, так і військових переваг. Зважаючи на обсяги переданих передових технологій, особливо з країн ЄС, фактичний вплив ембарго на постачання зброї до КНР є сумнівним.
РОЗДІЛ 2
