Епоха Просв-ва в Франції. Заг харак-ка. Періодизація. Основні риси фр літ-ри XVIIIст. 3 страница

 

54. Постулати естетизму О.Уайльдл та їх творче втілення у романі «Портрет Доріана Грея». 0.Уайльд народився в сім'ї лікаря, в Ірландії в 1854р. Вчився в Оксфорді. Античність надихала його на творчість, починав з віршів, потім - балади, сонети. За поему «Равенна» Уайльд - отримав золоту премію оксфордського університету. Вірші першої збірки «Поезії» були наближені до французьких символістів та імпресіоністів. Пізніше Уайльда запросили до Америки, де він читав лекції, пропагуючи естетизм - нову філософську течію. Нового звучання проблеми призначення краси в житті людини додали казки із збірок «Щасливий принц та інші казки», «Гранатовий будиночок». Пізніше письменник створив драматургічні твори «Соломія», «Ідеальний чоловік». Головне - це культ краси. Свою теорію естетики виклав у книзі «Задуми». Основні положення уайльдівського естетизму: велич і вічність мистецтва; самодостатність мистецтва; мистецтво вище за істину і мораль; замилування прекрасним; естетична увага до почуттів, вражень людини; зображення краси у всіх її проявах; проголошення насолоди як вищого сенсу існування (гедонізм). Важливе положення естетики Уайльда - співвідношення мистецтва і моралі. Він заперечував вплив морально-естетичних законів суспільства на митця та його твори. У своєму єдиний романі «Портрет Доріана Грея» найповніше втілився естетичний ідеал Уайльда: абсолютизація творчості та творчої особистості, протиставлення внутрішнього світу людини бездушній грубій дійсності, проголошення насолоди як сенсу буття. Передмова до роману складається з 25 афоризмів, які декларують естетичну програму автора. (Митець - творець прекрасного; Розкрити себе і втаїти митця - цього прагне мистецтво.) Автор поставив героя у надзвичайну ситуацію: йому даровані вічна молодість і краса, а старіє зображення на портреті. Художник вклав у портрет свої мрії, почуття. Але Доріана привабила ідеї Лорда Генрі (людина не повинна довіряти мистецтву, не вчитися у нього краси, а сама аукати її). Мета життя - розвиток власного «я», Доріан промінявши душу пішов на пошук вічної насолоди. Насолода завжди вимагає жертв. Першою даниною стало кохання до юної актриси (коли дівчина не могла більше вдавати кохання на сцені, Доріан її грубо відштовхнув, вона отруїлась). Це був перший злочин, що відбився на портреті, його мучило сумління, проте він сховав портрет і почав нове життя. Це життя було подвійним. Любов до краси виявляється в прагненні до вишуканих речей, які приваблюють його естетичний смак. Краса для головного героя - це краса декоративна. Йому невдовзі стало мало вишуканих речей, він перейшов до брудних притонів. Грей відкриває таємницю Безілу (художнику). Пізніше Грей його вбиває. Цей злочин потягнув за собою інші Відділивши від краси її духовну сутність, Грей став потворним символом «нового гедонізму», до якого закликав лорд Генрі - вчення, що стверджувало насолоду як вищий сенс буття. Сам герой теж пізніше зрозумів, до чого призвело нехтування мораллю: «Смерть власної душі у живім тілі». Уайльд, почавши заперечення маралі в мистецтві, закінчив запереченням її заперечення, тобто визнанням мистецтва найвищим людським сумлінням, непідкупним і незнищенним. Юний і чистий головний герой опинився між двома протилежними ідеями - теорією «чистого мистецтва» Безіла та вченням лорда Генрі, який бачив мистецтво в самому собі, але він не бачив власної душі. Справжня краса існує поза теоріями (відродження портрету після смерті Грея).

 

55. Ібсен як засновник соціально психологічної, інтелектуально-аналітичної драми (на прикладі п'єси «Ляльковий дім»). Народився в 1828р у родині судновласника. У 15 років стає аптекарем, вільний час присвячує літературі. У 20 років пише 1 драму «Катиліна» у якій порушує провідну тему усієї подальшої творчості - бунт сильної, одинокої особистості проти оточення та її поразка. Майже 30 років жив за кордоном Протягом цих років були написані твори, які становлять золотий фонд світової культури («Пер Гюнт», «Ляльковий дім», «Привиди»). Пізніше повернувся на Батьківщину і помер від тяжкої хвороби. Творчість Ібсена умовно поділяють на 3 етапи: 1) національно-романтичним. Головна тема - боротьба Норвегії за незалежність і уславлення героїчного минулого («Іванова ніч», «Комедія кохання», «Боротьба за престол»); 2) вважають реалістичним. Це етап розквіту його драматургії, найбільш нещадного, різкого викриття бездуховної дійсності («Пер Гюнт», «Спілка молоді», «Стовпи суспільства»). Поступово в п’єсах формуються риси «нової драми»; 3) символічний, «п'єси про людську душу», тому що в них розкриваються ті чи інші простори внутрішнього життя людини. Для аналізу вибирає особливо драматичні моменти життя людини. («Дика качка», «Жінка з моря», «Коли ми, мертві, пробуджуємося»). Важливу роль відіграють інтелектуально-аналітичні засоби-постійне виявлення все нових відомостей про передісторію героїв, попередні зовнішні події про минулі моменти душевного життя персонажів. Глибинна цілеспрямованість ібсенівського аналізу поєднуються із символікою. «Ляльковий дім» - класичний зразок соціально-психологічної драми. Соціальний конфлікт - зіткнення природних людських прагнень та надлюдських законів суспільства набуває спочатку морального забарвлення, а потім дія переводиться у сферу психології-основна увага зосереджується на душевній боротьбі головної героїні. Конфлікт реалізується як зіткнення персонажів і як боротьба в їхніх душах. В драмі не завжди збігається зав'язка інтриги (історія з векселем) і виникнення конфлікту. Це пояснюється специфікою ретроспективної (пригадування попередніх подій) або аналітичної композиції: конфлікт природних людських прагнень Нори й догматичних законів суспільства виник тоді, коли вона вирішила підписати вексель за 8 років до початку дії драми. У сцені з Крогистидом виявляється зовнішній конфлікт-боротьба двох особистостей і є внутрішній конфлікт-боротьба природних прагнень живої особистості (Нори) з мертвими догмами суспільства. На безглузду, жалюгідну гру Нору прирекли закони суспільства. Вона вважала, що вона передусім людина, а вже потім дружина і мати. Вона хоче самостійно розібратися у проблемах життя. Однак основний конфлікт тут не вирішений, а лише визначений. Розв'язання його можливе лише за рамками твору. Ідея не вичерпується фіналом, тому що автор не розв'язав завдання яке виникло перед героїнею. Нора пішла з сім'ї, але що чекає її попереду? Ця незакінченість розвитку конфлікту створює відкритий фінал. Фінал п'єси не вирішує конфлікту. Вирішення конфлікту, тобто результат боротьби Нори з догмами суспільства, можливий лише поза рамками твору. За словами Ібсена, читач повинен сам дійти до цього фіналу шляхом творчості. Розкриті протиріччя між благополучною видимістю життя і його бездуховністю дає можливість автору аналітична композиція п'єси. У цьому розумінні «Ляльковий дім» є інтелектуально-аналітичною п'єсою. Новаторський характер побудови аналітичної п'єси виявляється і в розв’язці, суть якої міститься в інтелектуальному осмисленні персонажами подій минулого і всього життя. На особливу увагу заслуговує й символіка п’єси. Головний символ - «Ляльковий дім» - проти штучного життя, проти утисків людяності, догм жорстокого суспільства боровся автор.

 

56. Особливості неоромантизму в англійській л-рі кінця 19-поч.20. Паралельно з декадентством в Англії розвивається неоромантизм. Неором як і раніше ворожий буржуазній дійсності. Неоромантиків відштовхують ницість, одноманітність, відсутність сильних пристрастей. Протестуючи проти буржуазної буденності, вони оспівують романтику небезпек та пригод, переносячи своїх героїв в минуле або в незвичні умови далеких країн, в обстановку, що потребує виняткової мужності. Неоромантики люблять сюжети з заплутаною інтригою, але більше уваги приділяють і психологічному аналізу. Вони продовжують розвивати жанр історичного роману, але в іст. романі немає глибокого історизму характерного для В.Скотта. визначна риса – подолання розриву між ідеалом та дійсністю завдяки могутній силі і волі особистості. Герой не пасивний, а активний, намагається піднести реальну дійсність до ідеальної. Видатними представниками неоромантизму, що втілили його найкращі якості, були Р.Л.Стівенсон і Джозеф Конрад, а також Артур Конан Дойл та ін. Стівенсон - майстер творів з гострим сюжетом, захоплюючою інтригою і яскравим емоційним забарвленням. Головна увага Стівенсона в істор романах зосереджена на зображення побуту. Його відомі романи „Острів скарбів", "Чорна стріла". В. романах екзотичні країни, природа, острови. Герої покидають Англію керуючись прагненням пізнати інше життя і втілити свої моральні принципи у дійсність. Вперше використав прийом роздвоєння с особистості. Дж.Конрад. Відрізняється від Стівенсон тим, що його героїв турбують моральні проблеми, це не шукачі пригод, а люди, які поривають із суспільством через моральний дискомфорт, який їх оточує. Це їм не вдається і всі романи закінчуються трагічно. Описує в романах вигнанців, людей далеких від цивілізації, в примітивних умовах життя, що трагічно прагнуть до щастя. В романах «Аванпост цивілізації» та «Лорд Джим» яскраво виражений психологізм та песимізм, що проходять у майже всіх його творах.

 

 

57. Французький символізм. Світоглядні та естетичні орієнтації франц. символістів. Основні риси новаторства П. Верлена, А. Рембо, С. Мелларме. Літ. напрям кінця 19-поч. 20 ст. Походить від грецького знак, прикмета, ознака. Осн. риса – конкретний худ. образ перетворюється на багатозначний символ. С. – формувався з 1880р., коли Маларме організ. Літ. зустрічі- вівторки, на яких і сформувал. теорія напряму (літер. маніфест символізму). С. пройшов кілька етапів, але існував не довго. Тісно пов’яз. з романтизмом, бо символ був популярний в епоху ром-му. Зародження С. походить від збірки Бодлера «Діти зла», де опублікований вірш «Відповідності» став програмою символістів. На його думку між духовним та матеріальним світом існують зв’язки, відповідності. Справж. поет повинен вловити їх. Між зовн. видимим та вн. невидимим існує тісний зв'язок. Відтворюючи в уяві певну ідею реального світу поет одухотворює цей світ, перетворює його на вищу прекрасну ідею. Символісти вважають, що буття має 3 плани: 1) об’єктивне-реальне (світ реальний- це матеріальна природа, оболонка для дух. субстанції. Саме поет має звільнити її для пошуку вічної істини та гармонії); 2) суб’єктивне-духовне; 3) ідеальне- світ вічних ідей. Осбл. значення символісти надавали інтуїції (поет в процесі творення під її впливом піднімається до вічної ідеї і своєю поезією вказує шлях до ідеї іншим). Завдання символ. Поезії – змусити замислитись і зачепити душу, спонукати до осягнення істини. Основою є символ (будь-який предмет, думка є символічною. Назвати предмет означає забрати ¾ задоволення відгадати його, кожне слово є символічне, кожен образ багатозначний (квітка)). Першими на шлях символізму стали Верлен та Рембо. Особливості лірики Верлена ( « Романси без слів» ): 1) вперше звертає увагу не на худ. виразність ліричного слова, а на його силу, тобто слово у Верлена навіває і підказує ті чи інші настрої. 2) між душею та природою, душею та речами існують відносини тотожності. 3) імпресіоністичність, музикальність (найперше музика у слові). Рембо ( сонет «Лебідь» ) відхиляється від передачі змісту словами, висловлює ідею звуковими сполученнями, ритмом, логічною незв’язаністю уривків. Виникає ефект «затемненого тексу», який не можливо зрозуміти. Малларме вважав завдання поета знайти приховану подібність між предметами. Характерна ознака франц. символістів - трагічне забарвлення у сприйняті реальності.

 

Л-ра ХХ ст. Загальний огляд. Літ. напрями, течії, жанри.ХХ ст. пов'язаний з нетрадиційним розумінням м-тва, його місця у с-тві та значними зрушеннями у світосприйнятті людини (р-ток науки та техніки, І. Св. Війна (1914-18)). Загальні риси: тематика: одинокості, розчарування, згубного впдиву механізація на л-ну, втраченого покоління, американської мрії, іспанської війни, ІІ св. Війни (Гаслі, Фолкнер, Хемінгуей, Ремарк, оріак). Форма оповіді: спогадів, сповіді, епістолярна (від 1-ої особи). Жанри: психологічний та філософсько-інтелектуальний роман, роман анти утопія (різновид інтелектуального роману, що ґрунтується на фантастиці, - це зображення «ідеального с-тва»; проти науково-технічного р-ку, що перетворює л-ну на гвинтик великої машини); соціально-політичний і документальний роман. Герой: гуманіст, духовно багато особистість, митець. Напрями: 1) реалізм (занурення у психологію, акцент на індивідуальності особистості, фрагментарна композиція, песимізм, складна с-ма худ засобів, виникнення нових течій). 2) модернізм (не напрям, а рух у філософській та суп думці, неприйняття дійсності, заперечення старого. Етапи модернізму: 1) ранній(декаданс), кін. 19 поч 20ст. течії: естетизм, імпресіонізм, символізм, неоромантизм. 2) класичний (авангардизм). Течії: дадаїзм (базується на вченні Фрейда – підсвідоме визначає поведінку л-ни. Твори не аналізують, а пишуть інтуїтивно. Андре Бретон, Пікассо, Модільяні, Кандинський), сюрреалізм(засновник Андре Бретон, виник у Франції, не визнають індивідуальний талант, ідея хаосу і абсурду, безпомічності л-ни, нове: ідея над реальності, де л-на є собою. Іонеску, Аданов), футуризм (найбільш яскраве вираження авангардизму. Виник в Італії. Засновник Філіппов Марінетті. Риси: оспівування краси сучасної техніки міста. М-тво урбаністичне, технократичне, байдуже до л-ни. Основа – релігія. Це уривки думок героя, предмети повз які він проходить), кубізм, абстракціонізм, імажизм (перша половина 20 ст.). експресіонізм: (виник у Німеччині, це м-тво вираження глибокого суб’єктивного переживання сутності буття через різні емоційні напружені образи, загострене бачення світу, світ ідей. Замість реальності – глибокі емоції. Це течія відчаю, песимізму. Передає страждання «маленької л-ни», яка одинока у великому безумному світі. Виникає драма крику: без сюжетної лінії, роздуми автора щодо проблем людства, герої абстрактні, іноді без імен. Брехт, Кафка) 3) високий. (2 половина 20 ст.). трансформується в екзистенціалізм(мета: показати буття таким яким воно є в уявленні л-ни; деформація форми заради глибокого вираження змісту, засновник Сартр. Л-на самотня і безпорадна, її існування випадкове. Питання вибору. Проти детермінізму) і авангардизм, які представляються течіями абсурду. 4) постмодернізм(кінець 20 ст.), ґрунтується на модернізмі, але є його запереченням). 3 кити модернізму: Кафка, Джойс, Пруст.

 

59. Реалізм ХХ ст.. Тенденції та новаторство. У ХХ. ст. продовжує розвиватися реалізм, в якому наявна тяга до правдивого зображення дійсності, але письменники все більше починають використовувати фантастично-казкові елементи, алегорію, гротеск, міф. Це не для того, щоб віддалитись від реальності, а навпаки, краще розібратися в ній. Основ. тематикою сучасного є небезпека нової війни, б-ба народів за свободу, науково-техн. прогрес та людство. Велику увагу приділяють стосункам індивіда та середовища. Індивідуальність – щось неповторне. Типових характерів не існує. Риси реалізму: глибоке занурення упсихологію сучасника та обставини, які її формують; акцент робиться на індивідуальності особистості, її неповторності; розірвана або фрагментарна композиція, порушення послідовності викладення подій; песимізм, необовязковий оптимізм; внутрішній монолог і потік свідомості; складна система худ. засобів(символіка, метафоричність, іронія, сатира); виникнення нових течій в рамках реалізму. Письменники-реалісти: Ґолсуорсі, Шоу, Генріх Манн, Ремарк, Екзюпері, Моріак, Ромен Ролан, Стейнбек, Селінджер. Жанри: роман-антиутопія (зображення ідеального суспільства, що суперечить людським інтересам, уявленням про справжнє людське щастя, роман, спрямований проти тоталітарних режимів, раціоналізму, науково-техн. прогресу, які знищують у людині людське; засновники – Євген Замятін, Платонов, Чапек); соціально-психологічний роман, філософсько-інтелектуальний роман (Манн, Екзюпері ); історичний роман, біографічний роман (Олдінгтон); новела (Хемінгуей); реалістична драма (Брехт, Шоу).

 

60. Модерністські напрями ХХ ст. Філософсько-естетичний грунт. Поняття авангардизму. Реалізм у 20 ст поступається модернізму, як м-тво нового. М-зм пройшов у своєму р-ку декілька етапів: 1) ранній (декаданс), кін. 19 поч 20ст. течії: естетизм, імпресіонізм, символізм, неоромантизм. 2) класичний (авангардизм). Течії: дадаїзм (базується на вченні Фрейда – підсвідоме визначає поведінку л-ни. Твори не аналізують, а пишуть інтуїтивно. Андре Бретон, Пікассо, Модільяні, Кандинський), сюрреалізм (засновник Андре Бретон, виник у Франції, не визнають індивідуальний талант, ідея хаосу і абсурду, безпомічності л-ни, нове: ідея над реальності, де л-на є собою. Іонеску, Аданов), футуризм (найбільш яскраве вираження авангардизму. Виник в Італії. Засновник Філіппов Марінетті. Риси: оспівування краси сучасної техніки міста. М-тво урбаністичне, технократичне, байдуже до л-ни. Основа – релігія. Це уривки думок героя, предмети повз які він проходить), кубізм, абстракціонізм, імажизм (перша половина 20 ст.). 3) високий. (2 половина 20 ст.). трансформується в екзистенціалізм (мета: показати буття таким яким воно є в уявленні л-ни; деформація форми заради глибокого вираження змісту, засновник Сартр. Л-на самотня і безпорадна, її існування випадкове. Питання вибору. Проти детермінізму) і авангардизм, які представляються течіями абсурду. 4) постмодернізм (кінець 20 ст.), ґрунтується на модернізмі, але є йогозапереченням. Модернізм: це рух у філософській та сусп думці, який х-ся певною формою неприйняття реальності шляхом оновлення ідей, образів, засобів. Риси високого модернізму: заперечення конкретно-чуттєвого зображення; л-ра постає з конфлікту, руйнування старого, попереднього; перенесення акценту на естетичні проблеми; повна свобода творчості; використання художніх засобів: алюзії (натяки), ремінісценції (спогади), цитування, гротеск, пародія; поєднання лексики різних верств населення; потік свідомості (Пруст, Гессе, Моріак, Кафка, Манн); еротика, фемінізм, елітарність (інтелектуальний читач); песимізм; зв’язок з філософією. Авангардизм: ґрунтувався на модернізмі, але виражений у більш радикальній та екстремальній формі; м-тво епатажне (відходить від звичайних форм), зосереджене на формі, а не на змісті. Сприймався як мистецький фронт соціальних революцій. Особливості: деструкція (порушення с-ри, відсутність с-ми, у поезії потяг до верлібру); войовничість, агресивність, бунтівничість, відсутність критерію прекрасного; перевага знаку над образом.

61. Натуралізм як літ течія у зх-європейській л-рі к. 19 – поч.. 20 ст. Фізіологічний експеримент засобами літератури у р-ні Е.Золя «Тереза Ракен». Н-зм заявляв про себе як про метод, що розвиває та поглиблює реалістичне мистецтво, був споріднений з реалізмом, вимагав від художника уважнішого, детальнішого вивчення тих сторін життя, до відображення яких він звертався, стимулював інтерес до проблем соціальної нерівності, вводив до сфери художнього зображення ряд нових тем. Н-зм спирається на філософію та естетику позитивізму (О.Конт, Спенсер). Відмова від широких соціально-психологічних узагальнень, фотографічно точне зображення дійсності, акцентування біологічного принципу спадковості, дією якого натуралісти намагалися пояснити походження соціальної нерівності. Біологізація принижує людину. Спадковий фактор трансформується в образ грізного фатуму - божество символістів, що проявляється в раннього Гауптмана, Гамсуна.3 етапи становлення н-му: 1) 60-роки письменники виступили проти романтизму і закликали брати до уваги документи та спостереження. 2) у 70-рр. брати Гонкури висувають тезу, що справжня л-ра повинна ґрунтуватися на зборі фактичних матеріалів і відтворювати точно всі деталі. 3) всередині 70- рр.. Е.Золя обґрунтовує теорію н-зму, на основі філософії позитивізму («Експериментальний роман», «Романісти, натуралісти», «Літ документи»). Письменник є не просто спостерігачем, він має стати експериментатором, описувати факти такими якими він їх бачить. Теорія Золя: психологічний аналіз має спиратися на науку, бо в основі поведінки л-ни лежіть матеріально-біологічні фактори. Лозунг: Вивчати, спостерігати, точно описувати. Великого значення натуралісти надавали точному значенні фактів, або «куски життя», саме в них вони вбачали правдивість м-тва. Натуралісти розглядали л-ну як біологічну істоту, яка живе за законами фізіології (це закони спадковості та середовища). За ними завдання письменника у вивченні л-ни – виділити її із середовища, детально дослідити її спадковість (вродженні ознаки, темперамент), а потім вивчити вплив на неї середовища. Внутрішній світ л-ни пояснювали тим, що виділяли у її психіці прості елементи та послідовно аналізували їх. «Тереза Ракен» - фізіологічний експеримент засобами л-ри, в якому автор дослідив 2 живих тіла, як хірург досл. 2 трупи. У центрі любовний трикутник: чоловік (Каміл), любовник (Лоран), дружина (Тереза). Дружина і коханець планують вбити чоловіка, в результаті чого вони божеволіють. Гол. героїня – Тереза Ракен, з бурхливим темпераментом, виходить заміж за Каміла, за волею тітки. Лоран- протилежність Каміла, мріє стати відомим художником, мати багато грошей. З появою Лорана, у Терези прокидаються інстинкти. Лоран пропонує Терезі вбити чоловіка, він вбиває чоловіка і через сумління покінчують життя самогубством. Проблема р-ну: проблема фізіології – інстинкти і інтерес, неврози, істерика, ненависть і страх. Мета Золя: не досліджувати причини і наслідки злочину, а показати це з психологічної точки зору, вивчати не х-ри, а темпераменти. Золя ставить над героями експеримент: зіткнення різних темпераментів внаслідок чого виникає вбивство і намагається показати наслідок як змінилися темпераменти героїв після вбивства.

 

 

62. Філософсько-символічний х-тер змісту та с-ми образів у драмі-феєрії Метерлінка «Синій птах». “ Синій птах ” (1908) - найкраща філософська драма-казка Метерлінка, де використав форму народної казки; драма більше романтична ніж символістська. Хлопчик Тільтіль та його сестра Мітіль, діти бідного лісоруба, в ніч під різдво за наказом феї вирушають на пошуки Синього Птаха. Одні речі стають їхніми друзями, інші - ворогами: за них Душа Світу, Хліб, Цукор, Вогонь, Кіт та Пес. Пес - найвірніший друг, Кіт схиляється до того, щоб зрадити дітей їхньому ворогу - Ночі. Діти відвідують різні чарівні краї - країну спогадів, країну ненароджених дітей, палац Ночі, ліс, де ожили дерева. Синього птаха майже неможливо піймати. Синій птах - метафора щастя (злагоди, добра, до яких л-на повинна прагнути усе своє життя), він, опиняючись в руках у дітей, то помирає, то міняє колір. Тим часом звичайний сіренький птах з клітки хлопчика посинів, коли той вирішив потішити сусідську дівчинку. Основна ідея - пошук щастя. В п'єсі наявні характерні для Метерлінка символи та сценічні втілення передчуттів, снів та мрій. Діти символізують майбутнє людство, яке перебуває у постійних пошуках щастя та істини. Душа світла – ватажок у дітей, уособлення добрих сил життя, допомагає дітям зрозуміти справжню сутність навколишнього світла. Мандрівки дітей країною спогадів, царством майбутнього, палацом ночі, лісами та садами блаженств – це подорож людства країною ім’я якій життя. У п’єсі оживають предмети рослини та тварини. Цей прийом олюднення символізує, що світ живий, він розвивається і людство повинне йому допомогти жити у злагоді. Абстрактні образи уособлюють як темні так і світлі, автор доводить, що л-на доводить у центрі духовної б-би добра проти зла.

 

63. Ранньомодерністький х-тер творчості К. Гамсуна ( імпресіонізм ). Основна тематика і проблематика роману «Пан». Творчі здібності виявилися рано: «Загадкова л-на», «Побачення», «Голод». Вважав, що суч. Л-на думає неоднозначно інепослідовно, в результаті все робить по-вншому, тому гол завдання вбачав у дослідженні старого вн. світу, душі л-ни, вивченні її під різними кутами зору. Велике значення надавав силі волі особистості. «Пан» - За жанром – психологічний твір написаний у формі щоденника від 1-ої особи. Композиція скл. з 2-ох частин: 1) Пан. 2) Сповідь або лист під назвою «Смерть Глана». Назва символічна – Пан: бог лісів, природи. Конфлікт: між розумом та цивілізацією. Роман складний за проблематикою, порушує морально-етичні, філософські проблеми: сенс людського буття, сутність щастя, стосунки л-ни і природи. Тема: кохання, яке постає як непереборна сила, що не піддається контролю розуму, не знає перешкод і не визнає ніяких обмежень. Сюжет не складний: лейтенанта Томаса Глана, який живе самітником у лісі, кохають 2 жінки – дружина Коваля Єва та дочка місцевого багатія Едварда. Він любить обох, не знаючи кому віддати перевагу. Кохання захоплює героїв як будь-яка природна стихія, воно дуже небезпечне і як міфічний Бог Пан вимагає жертв. Головному герою нудно серед людей його приваблює природа. В ньому самому наче сидить невгамовне Божество. Схожість Глана і Паном, в тому, що він має владу над жіночим серцем. Зустрічаючись з Євою він не знав, що Коваль її чоловік. Вона гине під час вибуху міни, яку підклав Мак, щоб вбити Глана. Едварда теж кохає Томаса, але пояснити їх стосунки важко. Вона не така гарна як Єва, але Томас кохає її не за красу, а за душу. Вона не досвідчена у коханні. Глан вирішує поїхати з Норвегії, дізнавшись, що Едварда збирається вийти заміж. Вона просить залишити їй на згадку вірного пса Езопа. Застреливши собаку, він передає їй його труп – це символ мертвого кохання, що не здійснилося і життя, що не вдалося з вини самих людей.

 

64. Проблема м-тва та митця і роль міфу у новелі Т. Манна «Смерть у Венеції». Один із засновників інтелектуальної прози, в якій образ викликає думку, а думка образ. Для його творчості х-рне поєднання критичних елементів з пошуками високих ідеалів, існування л-ни в буржуазному світі він порівнює з перебуванням л-ни у в’язниці намагаючись знайти вихід, звільнити себе. «Смерть у Венеції», ремінісценції з реалістичними фактами з життя людей дозволяють письменникові ввести філософ розмову про творчу особистість її духовні потреби. У центрі твору – нім письменник Густав Ашенбах. Усе своє життя він присвятив м-тву, свідомо позбавивши себе всього зайвого і непотрібного – почуттів пристрастей. Він обрав роль споглядача і створює свій особистий світ естетичної довершеності. Така теорія зумовлює внутр конфлікт: він відчуває необхідність залишити звичний порядок життя і поїхати кудись. Образ Венеції відіграє особливу роль як символ віковічної культури, але Венеція зустрічає його похмурим небом та довгим дощем. Він відчуває себе у полоні якоїсь таємничої ворожнечі. Однак образ Венеції поступово оживає. Поштовхом до цього була зустріч з 14-річним Тадзіо. Його обличчя нагадує картини Рафаеля, а його тіло античні статуї. Але його краса не тільки зовнішня, а передусім духовна: до нього тягнуться всі, і діти і дорослі і навіть сонце усміхалося до нього. Ашенбах зрозумів, що краса реального життя – неперевершена цінність, без неї м-тво втрачає свій сенс. Однак щастя тривало недовго, у Венецію прийшла холера. Густав спочатку хотів попередити хлопчика, але злякався, що більше його не побачить, тому мовчить. Цей момент можна назвати психологічною кульмінацією: душа опиняється на межі між добром і злом. Новела завершується символічно смертю письменника. Зробивши неправильний моральний вибір він сам страждає від цього. Образи Венеції і Тадзіо – символічні. Місто стає символом культурного надбання людства протягом всієї історії. Саме тут герой згадує античні міфи, а також творіння прекрасних художників Відродження. Так Томас Манн ставить найважливішу проблему літератури ХХ ст.: проблему сутності мистецтва і проблему відповідальності митця за все, що відбувається у світі, за культурну спадщину, за майбутнє. На сторінках новели є велика кількість міфічних героїв: Нарцис, Гіацинт, Афродіта, Ерот, Майя. Всі вони пов’язані з темою краси, кохання, зваби і допомагають краще зрозуміти психічний стан героїв. Тадзіо побив його одноліток на очах Ашенбаха, символічний зміст сцени – наруга над довершеністю, душа Ашенбаха по краї заповнена любовю до Тадзіо, тому скидання ідола з п’єдесталу - фізіологічна смерть художника. Слідом за Ашенбахом, який помер на березі моря, Тадзіо йде в небуття, в море. До смерті його наближають античні ремінісценції – перегуки з нарцисом, який помер від споглядання власної краси, або з гіацинтом, який став жертвою кохання двох богів.

65. Епопея Пруста «У пошуках втраченого часу». Проблематика та худ. особливості р-ну «Кохання Сванна». 65.Епопея М Пруста „У пошуках втраченого часу." Проблематика та художні особливості роману „Кохання Сванна". М.Пруст – парижанин, син лікаря. З 34 років хворів на астму і не виходив з кімнати, повільно померав. Ізольований від світу, звернувся до спогадів. Його творчість складається зі спогадів. Детально змальовував світ душі і був байдужий до суспільних питань. Стиль Пуста – дуже довгі фрази, імпресіоністичний. Найвідоміший його твір „У пошуках втраченого часу", 1910-1922. Пруст не сприйняв реалізм, стверджуючи думку про те, що «все у свідомості». Він хоче створити епопею, яка б відображала не події, що правлять світом, а психологічні процеси, які відображають стан суспільства. За найголовнішу реальність він визнавав особистість з її неповторними настроями, думками, почуттями. Їх плин, постійна зміна зумовили своєрідність роману „потоку свідомості". Він дивиться на світ через душу людини, що є для нього об'єктом зображення. Головна увага приділяється зображенню свідомості людини, що складається з вражень,спогадів. Поняття часу в епопеї дуже відносне, разом з тим конкретне. Це не історичний,а психологічний,духовний час,коли людська душа „рухається" в різних напрямках. Пруст-попередник і вчитель європейського модернізму, був проти народної і масової літератури. Його творчість була своєрідним продовженням імпресіонізму кін. 19 ст., Увійшов у л-ру як автор модерністськ. психологічного роману, написаного у формі «поток у свідомос ті». 3акінчений варіант епопеї „У пошуках. "складається з 7томів: 1,2 («На Сваннову сторону», «У затінку дівчат-квіток») принесли йому визнання. Епопея написана у формі безперевних спогадів гол героя -оповідяча Марселя,він згадує все своє життя. Обєктивна реальність зображена у спогадах через суб'єктивні сприйнятгя,глибоке переосмислення її головним героєм. Автор не ставить своїм завданням зобразити навколишню дійсність, бо вважав, що естетичну цінність малюють не явища матеріальної дійсності, не саме життя, а лише субєктивна свідомість, яка її сприймає. Це дає творчу свободу авторові. Тому літературознавці відносять цей твір до жанру суб'єктивної епопеї,де суб'єктивне поєднується з о6єктивним,але об'єктивне на 2 плані. У романі „Кохання Сванна" розкривається тема кохання і мистецтва, їх роль у подоланні людської самотності. Ця тема є наскрізьною у всій епопеї. Чим ближче до кінця, тим більше відчутий песимізм автора, розчарування, зневіра у можливості щодо кохання. В останній книзі автор доходить висновку, що справжнє життя у мистецтві, лише м-во здатне по-справжньому воскресити втрачені відчуття, підняти нас над реальність,оскільки саме у витворах мистецтва фіксуються найглибші людські емоції. Майстерність Пруста у глибокому психологізмі твору, проникненні у найпотаємніші куточки людської психіки. Автор простежує у героя зародження почуттів, переживання, викликані ними розчарування у коханні. Написаний твір від 3 особи. Події зображені через сприйняття Сванна, тобто в духовно-психологічному просторі героя-оповідача. Книга починається з опису салону Вердюренів, Вердюрени не належать до вищих світських товариств, у них збираються в основному люди м-ва, господиня і клієнти салону-обмежені з бідним духовним світом. Новинка салону стала пані де Крест або Одетта. Сванн недавно познайомився з Одеттою в театрі, вона запросила його в салон. Для нього вона ще одна інтрижка. Вона була йому байдужа, не будила в ньому пристрасті, викликала фізичну відразу. Якби він закохався в неї, то не помічав би недоліків, але кохання не приходило. Поштовхом для пробудження почуттів у Сванна стала почута у салоні фраза з сюїти Вентелля Цю мелодію Сванн асоціює з жінкою,що сидить поруч. Зачарування фразою із сюїти перекладається на реальну істоту -Одетту.Тим більше, що завдяки їй він знову впіймав вже почуту мелодію, з цього часу пройнявся до Одетти з якоюсь незнаною любов’ю. Малярство дозволило внести образ Одетти у світ мрій Сванна. Він асоціював свої почуття з почуттям насолоди від мистецького твору. У нього заявляється тілесний потяг до картини і водночас до Одетти. Кохання викликане потягом до прекрасного стало для Сванна хворобою.Він бачить вОдетті споріднену душу,з якою він як і з мистецтвом можна злитись воєдино,втекти від самотності. Відчуваючи самотність Сванн витворяв кохання, засноване на мистецькому образі.Він не відчував більше обмеженості Одетти,а підлаштовувався до її інтересів, смаків, віддаючи коханню свою всю душу і поступово сам опустився до рівня кохання. Одетта -для неї понад усе матеріальні цінності. З часом пелена з очей Сванна падає і він бачить Одетту такою, яка вона є.Мелодія не викликає більше захоплення.Він зіпсував свої кращі роки, хоче померти лише тому, що покохав пе ту жінку. Сванн надіявся,що мистецтво і кохання здатні перебороти людську відчуженість.Цілий роман – це безперервне міркування, але не потік свідомості (хаотичний біг думок), це упорядковане мислення.

 

66. Філософсько-інтелектуальна проза Т.Манна Один із засновників інтелектуальної прози, в якій образ викликає думку, а думка образ. Для його творчості х-рне поєднання критичних елементів з пошуками високих ідеалів, існування л-ни в буржуазному світі він порівнює з перебуванням л-ни у в’язниці намагаючись знайти вихід, звільнити себе. Еволюція світобачення та світовідчуття письменника простежується в 3 романах: «Буденброки»: Він показує на прикладі багачів Буденброків, власників солідної торговельної фірми, загибель старого патріархального бюргерства, тим самим показуючи процес виродження всієї бюргерської Німеччини. Тут важливий процес зміни внутр-го духовного світу Буденброків, які з покоління в покоління ставали все більш життєздатнішими. «Чарівна гора»: інтелектуальний роман. На першому плані твору- тема людської долі, душа, пошук власного я у бездуховному світі. Ганс Касторп- гол герой роману. Внаслідок хвороби відкриває для себе новий світ почуттів і думок, але в ньому панує хаос і героєві важко зорієнтуватися і знайти для себе справжню істину. «Доктор Фаустус»: підсумок його творчих пошуків, осмислення вічних проблем. В основі сюжету – життя і творча доля композитора Андріана Леверкюна. Композитор прагне віднайти у музиці шлях до людських сердець, але його музика позбавлена народних джерел і тому є чужою і незрозумілою. Доля Леверкюна – це віддзеркалення долі м-тва, к-ри людства на зламі століть. Прагнучи віднайти вихід з творчої кризи, митець укладає угоду з дияволом, продаючи йому свою душу. Філософські ідеї присутні майже в кожному творі письменника. На нього мали вплив філософія Ніцше та Шопенгауера.