Ідейно-художні особливості творчості Ф.Кафки (Перевтілення)(1883)

Твори Кафки досить образні, метафоричні. Його невеликий твір “Перетворення”, романи “Процес”, “Замок” – це все переломлена в очах поета реальність, яка оточувала його, тогочасне суспільство. Письменник незвичайної долі та світобачення. В його творчості зосереджені суперечності як суспільні, творчі, так і родинні. Їх він особливо болісно сприймав. У його творчості власне життя і власна доля грали вирішальну роль. Був дуже вимогливий до своїх творів, був всім незадоволений, тому з неохотою публікував свої рукопис під тиском друзів. Особливості: 1) в центрі творів образ маленької л-ни, яка є мірою всіх речей у творі. Суб’єктивне сприйняття себе самого і світу – це індивідуальність, яка гостро відчуває і гостро мислить.2) писав про себе і для себе. Не міг жити без л-ри, але професійним письменником не бажав бути. 3) образність мислення як спосіб пояснити як внутр так і зовн світ. Складна метафоричність, його кожне оповідання це метафора, яку треба розгадати.він поєднує речі, які не вкладаються у нашій свідомості. Основні мотиви творчості: бунт, неминучість об’єктивних обставин. Форма творів - оповідна. Поширена тема творі: тема влади та вад породжених владою. Новела "Перевтілення" - це відлуння особистої трагедії Ф. Кафки, який свого часу зізнавався, що живе у своїй сім'ї "більш чужим, ніж найчужіший". Головний прийом - фантастичне перетворення людини на комаху. Але це лише спосіб звернути увагу людей на те, як вони ставляться до своїх близьких. За що любимо близьких? Хіба за щось конкретне, за красу, розум, талант? Ні, ми любимо їх просто тому, що вони наші рідні. Але в житті Грегора Замзи, який усе життя працював для сім'ї, сталося так, що це питання стало головним. Одного разу, коли вранці він відчув, що перетворився на комаху, він побачив справжнє ставлення родини. Невже в цьому винне його перевтілення? Чи їхнє? Хіба не абсурдно звинувачувати хворого у тому, що він захворів? Але родина Грегора відсторонюється від нього, бо тепер він зайвий у їхньому житті, заважає їм жити респектабельним життям. Чи осуджує він близьких? Ні, скоріше розуміє, бо все ще має людське серце. Він, залишаючись самотнім, вибачає їхню відчуженість і поводиться людяніше, ніж його близькі. Абсурдність ситуації посилюється тим, що найнята служниця й та пристосовується до Грегора. Хай і брутальна вона, і нетактовна, але все ж допомагає Грегоров і. А найбільше ранить його зрада сестри, яка, хоча спочатку й співчувала йому, не намагається навіть приховати відразу до нього. От чому Грегор почувається не тільки самотнім, але й не має надії на одужання. Абсурдно боротися за права людини комасі, особливо коли ти навіть в очах рідних комаха. Порушує проблему - відчуженість у сім'ї, самотність людини серед людей. Засобами модерністського мистецтва він показує абсурдність буття і кризу найважливіших гуманістичних цінностей на початку XX століття.

68. Художні особливості та проблематика епопеї Д.Голсуорсі «Сага про Форсайтів». Система образів твору. «Писати має право тільки той, кого хвилюють загальнолюдські проблеми». Походив з багатої аристократичної родини. Але дійшов висновку, що в суспільстві не все законно, став уважніше досліджувати свою родину, зрозумів, що живе серед людей, яких важко називати людьми. Почав писати у зрілому віці. Довго вивчав творчість попередників (Діккенс, Теккерей). Спочатку розібрав, яку роль відіграє мистецтво. Після довгих років навчання почав літературну творчість. Хотів створити реальну картину життя тогочасної Англії. Задумав створити цілу серію романів, епопею. «Сага про Форсайтів». Складається з трьох романів. Форсайти багата аристократична родина, яка займала керівні посади у тогочасному житті Англії. На прикладі однієї родини намагається дати картину суспільства. Для прототипів обирає власну сім’ю. Коли родина дізналася, обурилася на нього. Основна тема – форсайтизму, тема власності. Основне завдання не тільки детально зобразити увесь світ власництва, алей розкрити психологію власника «усі ми раби власності». Показує, як власність змінює психологію людини. Не існує нічого, що неможна купити, чи продати. Дія роману розгортається в Лондоні за часів вікторіанської доби. Сюжет: Айріні – дружина Сомса, закохується в нареченого Сомової племінниці, архітектора Філіпа. В центрі роману – будівництво будинку для Сомса. Для Джун (племінниці Сомса) будівництво означає, що її наречений здобуде собі репутацію талановитого архітектора і родина Форсайтів перестане зневажати його за бідність. Для Сомса – це можливість відірвати дружину від оточення, забрати її з Лондона. Єдине, що не вдалося Сомсу - його дружина. Він не врахував того, що вона його не любить і ніколи не полюбить. Її мати видала її за нього заміж. Він дав згоду відпустити її, якщо їй стане з ним погано. Він створив для неї казковий світ, який вона не помічала. Вона закохана у архітектора Філіпа, який будує їм будинок. Вона йде з ним, та все багатство в домі залишає. Коли він побачив, що усе намісці, він був вражений. Через судовий процес Сомса проти Філіпа, Айрані покидає Сомса, а Філіп гине. Все закінчується смертю Філіпа. Основний конфлікт – конфл почуттів. В другій частині трилогії організуючою силою є поєднання особистих інтимних справ (одруження Айріні з молодшим братом Сомса Джоліоном, у них народжується син Джон, а Сомса з француженкою Анкет, у них народжується дочка Флер) та визначні історичні події (смерть королеви) у центрі не є якийсь окремий конфлікт, а епоха та характерні для неї проблеми і тенденції. В третьому романі автор показує як Форсайти гублять не багатство, не вплив, а все те, завдяки чому це багатство здобувалося, як вони гублять енергію життя, тому що дійшли до тупику свого розвитку. Флер і Джон випадково зустрічаються і закохуються, але на заваді стоять стосунки їх батьків. Батько Джона перед смертю розкриває історію стосунків Сомса і Айрані, і Джон відмовляється від Флер. Проблематика – протест жінки проти холодної, зверхньої, власницької моралі Форсайтів, власності, боротьби за рівноправність між жінками і чоловіками, нещасливого шлюбу.. Жінка виступає як уособлення внутрішньої та зовнішньої краси. Конфлікт -емансипація жінки, її право на вибір, проблема невдалого шлюбу, батьків і дітей, бездуховності сімейних стосунків, творчого начала в людини (Філіп). Завдяки такому ідейному та смисловому розширенню твір набуває характерних рис роману-епопеї.

69. Жанр інтелектуальної комедії у творчості Б.Шоу (Художній аналіз однієї з п’єс.) Теоретик «нової драми», «драми ідей». Заслуга – перший оцінив талант попередників і намагався його доказати, оцінити, теор обґрунтувати. «Драма ідей», „драма-дискусія”. На першому місці в п’єсах дискусія, яка розширюється настільки, що асимілюється з дією. Головне – підняти ідеї, заговорити про них. Глядачі стають ніби учасниками драми, а випадки з їх життя стають сценічними ситуаціями. Якщо Шекспір показував нас у незвичайних ситуаціях, то нова драма показує те, що відбувається в житті, тобто нас у власних ситуаціях, вона передає драматизм життя не на зовнішніх зіткненнях, не на подіях, а на гострих ідейних конфліктах самої дійсності. Головні події відбуваються не на сцені, а ніби за сценою, або за кадром, в минулому. На першому плані – показ переживань, вражень, думок, припущень, внутрішнє життя особистості. Головний принцип побудови драми-дискусії – принцип парадоксу, який лежить в основі всієї п’єси. «Парадокс на виворіт» Парадокс виявляється не таким парадоксом, якщо його вивчити і проаналізувати. "Пігмаліон". Тема п'єси — процес відновлення людської душі, духовного пробудження особистості, розвитку її морального й інтелектуального потенціалу під впливом творчості. Жанр п'єси – соціальна комедія. Проблематика с оціальна: критика станових забобонів і умовностей буржуазного суспільства; утвердження творчих сил, потенційних можливостей людей з народу й обмеженість їх реалізації навіть найбільш яскравими представниками; проблема руйнівного впливу бідності на особистість. Моральна: проблема відповідальності вченого за наслідки експерименту, неприпустимість експерименту над людиною; глузування над буржуазною мораллю і цінностями. Зав'язка п'єси. У ній відбувається представлення і знайомство основних дійових осіб: професора Хіггінса, полковника Пікерінга, вуличної торговки квітами Елізи Дуліттл і сімейства збіднілих англійських аристократів. Еліза Дуліттл брудно одягнена, говорить мовою англійських "низів". Однак вона не позбавлена почуття власної гідності. Дівчина зуміла зберегти у злиднях моральні поняття, тверезий погляд на життя. Самоповага, природна обдарованість. Еліза прагне піднестися над життєвими обставинами. Вона міркує, що якщо дивак-вчений навчить її говорити правильною мовою, то це допоможе їй підвищити соціальний статус — поступити продавщицею в квіткову крамницю. В образі професора Хіггінса автор представляє тип ученого, який цілком поринув у свою науку. Експеримент із Елізою цікавий йому сам по собі. Розвиток дії. Процес навчання Елізи безпосередньо не показаний. Можна простежити лише його поетапні результати: це сцена в салоні міссіс Хіггінс і сцена нічної розмови Елізи з Хіггінсом після завершення експерименту. Хіггінс і його талановита учениця докладають чимало зусиль. Еліза вбирає все краще, що дає їй сприятливе середовище, однак, за словами Хіггінса, йому вже треба думати не тільки, як дівчина говорить, але й про те, що вона говорить. На цій невідповідності форми і змісту тримається комізм сцени в салоні міссіс Хіггінс. Розмовляючи про погоду, Еліза збивається на дикторський тон, а потім і зовсім на звичному жаргоні розповідає історію з особистого "життя в народі". Салонні інтонації і бездоганна вимова колишньої квіткарки поєднуються з вульгарною лексикою лондонських нетрів. Сцена нічної розмови Хіггінса і Елізи – кульмінація комедії. У ній відображений головний результат експерименту — вулична торговка не тільки навчилася говорити і набула світських манер, вона усвідомлює себе особистістю. Парадокс ситуації в тім, що Еліза бунтує" проти свого творця, проти тієї пасивної ролі "матеріалу для експерименту", що він їй відводить. Вона дає урок своєму вчителю, але він, як показує драматург, засвоює його набагато гірше учениці. Порівнюючи Хіггінса і Елізу, автор підкреслює багатство її натури, незалежний характер, показуючи, що свідома обмеженість професора сугубо науковими інтересами позбавляє його людяності. Дискусія і відкритий фінал. Суттю дискусії є ідейний конфлікт між Елізою і Хіггінсом. Ставши в результаті виховання гордою і сильною жінкою, Еліза жадає від Хіггінса визнання за нею цих якостей. Хіггінс, який однаково байдуже ставиться і до леді, і до квіткарки, пропонує дівчині свій ідеал — активне і вільне від пристрастей життя. Ці позиції несумісні, характери героїв однаково сильні і навряд чи один з них уступить іншому. От чому неможлива "щаслива розв'язка". Дискусія продовжується і тоді, коли закінчується п'єса.

70. Дж.Джойс як засновник модерністського роману у світовій л-рі. Лірично психологічне есе «Джакомо». Народився в Дубліні. Батько національний патріот, мати ревна католичка, брат – єбанат. Вчився в єзуїтському коледжі, пізніше вивчав філософію в Дубліні. 1905 виїхав з Ірландії назавжди в Європу, але всі свої твори присвячував ірландцям. Перша книга, збірка оповідань «Дублінці». 1922 роман «Уліс». «Уліс» - лат назва Одіссея. Роман приніс всесвітню славу. За жанром – інтелектуальний. Відсутній лінійний сюжет, надмірна заглибленість у внутрішній світ героя. Цілком нова організація тексту, форма – потік свідомості. Характерна особливість – переплітаються реальні та міфологічні події. Реальні відбуваються в один день 16 червня 1904 року, з 8 ранку до 2 дня. Два герої, молодий вчитель філолог – Стівен, що втілює духовне начало і рекламний агент – Леон, втілює матеріальне начало. Вони прагнуть себе знайти у світі, їх ставлення до дійсності є оповідною канвою роману. Фігурує також 3 персонажі, дружина Леона Меріон – втілення плотського начала. Проте реальний час у творі розширений, Дублінська дійсність переплітається з античною. Кожен герой має прототип з «Одіссеї». Леон – Одісей, Стівен – Телемах, Меріон – Пенелопа. Роман складається з 3 частин та 18 епізодів, кожен з яких за змістом, пов’язаний з епізодами з Одіссеї. Цей зв'язок невловимий, може бути відчутний на рівні сюжету, проблематики. 2 світи в романі пов’язані між собою, як пов’язані у греків світ небесний та світ земний, земні події у греків знаходять відповідність у небесному світі, який є світом ідей. Одіссея у романі «Уліс» і є тим світом ідей, і всі земні справи знаходять там свої праобрази, взірці. Письменник прагне відтворити не лінійний час, а внутрішньо-людьський, який складається з усього досвіду життя людства. Роман своєрідний мовний експеримент, письменник використовує вишукану метафору та вульгаризми. Улюблений прийом – приховане чи пряме цитування ін творів, монтаж, пародія, сатира гротеск. Після «Улісу» Джойс написав, ще 1 роман – «Поминки за пінноганом», який вважається одним з перших постмодерністських романів. Помер Джойс майже сліпий. «Джакомо» психологічне есе 1914. Рукопис виявлений наприкінці 60-х у формі фрагментів різної величини. Рукопис займав 16 сторінок, існує припущення, що автор робив замітки у різний час, записував власні враження і відчуття, експериментував. Композиція – фрагментарна, зустрічаються всі риси притаманні стилю Джойса, зокрема «Уліса». Є багато автобіографічних фактів. Джакомо з італ. – Джеймс. Автор іронізує над самим собою, оскільки мова йде про кохання молодого вчителя до учениці, якій давав уроки англ. мови. В центрі твору, образ ліричного героя оповідача, який неможна асоціювати з автором, оскільки автор іронізує над своїм героєм. Друга лінія – образ коханої у сприйнятті ліричного героя, і навколишня дійсність у сприйнятті ліричного героя. В основі твору історія кохання, яка перетворюється на історію душі, що прагне самопізнання і через це пізнати життя і дух епохи. Сюжет розпадається на кілька взаємопов’язаних психологічних ліній: він і вона; внутр становлення героя; осмислення духовної атмосфери епохи, місце в ній митця і особистості. Точка перетину цього всього – свідомість людини. Головний герой, який проходить певну еволюцію свого становлення, поступово складає враження про свою кохану, своє ставлення до неї і навколишню дійсність. Кохання, ставлення до коханої змінюється до лютої ненависті, вона його вабить і водночас відштовхує, любов зникає, зникає і плотське бажання у коханої, герой відроджується духовно, асоціює себе то з Гамлетом, то з Ісусом Христом, а кохану з міщанським світом балакунів. Наприкінці всі речі коханої стають символами, образами поезії ліричного героя письменника. Джойс усвідомлює найвищу мудрість молодості: кохати не чекаючи відповіді; жити навіть коли життя втрачає сенс; творити попри всі обставини, залишаючись вільним.

71. Основні риси творчості Т.Драйзера. Соціально-психологічний роман «Сестра Керрі». Класик ам. л-ри, новеліст, романіст, гром діяч. Проклав дорогу американській л-рі 20ст. Поривав з надмірною вишуканістю стилю. Творець жанру соц-псих роману, прагнув синтетично охопити дійсність, відходив від новелі стичності і мозаїчності ам л-ри. Набільше досягнення роман «Американська трагедія» 1925р.. Народився в штаті Індіана у сім’ї робітника, після навчання в Індіанському університеті, став кореспондентом. Його захопленнями була філософія Спенсера, теорія біологічного детермінізму, за якою виживав найсильніший. Суспільство – джунглі, людська гонитва за щастям – щурячі перегони. Критична цінність його творів – звинувачував не людину зокрема, а капіталістичне суспільство, яке розвиває у людей прагнення до збагачення, породжує егоїзм, прагматизм та індивідуалізм. Без цих рис людина не може вижити. Герої – або примітивні провінціали, або люди які добиваються щастя і збагачуються. Романтизм, реалізм і психологізм надто реально змальовують навколишню дійсність, відчутна витонченість стилю. Письменник немає тяжіння до практицизму і розрахунку. Композиція у Драйвера строга, логічна, романи тяжіють до відцентрованих, доля людини на тлі суспільного життя. У творах дійсність пізнає людина вперше, осмислює по своєму і пристосовується, життя змушує робити ті, чи ін вчинки. Люди іграшки долі, але всі мріють розбагатіти – це їх недолік. В останнє десятиліття творчості, взявся за публіцистику, політичні есе, вийшла книга «Трагічна Америка», брав участь у антивоєнних конференціях. «Сестра Керрі» 1900р. виданий 1910р. Автор засуджує не героїню, а американське суспільство, основна проблема – успіху і моральних цінностей. Успіх – пов'язаний з утратою людяності, він не є самоцінним, не дає відчуття повноти щастя, перетворюється на гонитву за примарою. Драйзер показує, якою ціною купується успіх в Америці – ціною приниження і угод з власною совістю. Головна героїня Кароліна здобула успіх і рахунок у банку, не гребуючи ніякими засобами. Фермерська дочка залишає дім, приїжджає в Чикаго до сестри Міні. Її спонукала розкіш міського життя. За логікою свого характеру і суспільної моралі, вона спочатку стає утриманкою комівояжера Друе, а згодом і директора ресторану Герствуда. Шляхом компромісів із власною совістю, шляхом морального падіння, Керрі стає співачкою. Моральний щабель Керрі цілком зумовлений американським розумінням щастя. Вона навіяло їй концепцію життя в якій не залишилось місця для праці, чесності і альтруїзму. Керрі кинула Герствуда щойно він втратив роботу. Успіх Керрі, аморальний і безрадісний обертається поразкою. А історія Герствуда розкриває той факт, що кожен американець може стати безробітним і скочуватись дедалі нижче. Роман можна вважати біографією, але стежачи за її життям автор розкриває картини життя тогочасної Америки – умови праці на фабриках і т.д. Міні бере у сестри плату за проживання. Автор ділить людей на такі, які чинять за законами серця і ті які за законами розуму.

72. Критика американської дійсності у романі Т.Драйзера «Американська трагедія». Класик ам. л-ри, новеліст, романіст, гром діяч. Проклав дорогу американській л-рі 20ст. Поривав з надмірною вишуканістю стилю. Творець жанру соц-псих роману, прагнув синтетично охопити дійсність, відходив від новелі стичності і мозаїчності ам л-ри. Набільше досягнення роман «Американська трагедія» 1925р.. Народився в штаті Індіана у сім’ї робітника, після навчання в Індіанському університеті, став кореспондентом. Його захопленнями була філософія Спенсера, теорія біологічного детермінізму, за якою виживав найсильніший. Суспільство – джунглі, людська гонитва за щастям – щурячі перегони. Критична цінність його творів – звинувачував не людину зокрема, а капіталістичне суспільство, яке розвиває у людей прагнення до збагачення, породжує егоїзм, прагматизм та індивідуалізм. Без цих рис людина не може вижити. Герої – або примітивні провінціали, або люди які добиваються щастя і збагачуються. Романтизм, реалізм і психологізм надто реально змальовують навколишню дійсність, відчутна витонченість стилю. Письменник немає тяжіння до практицизму і розрахунку. Композиція у Драйвера строга, логічна, романи тяжіють до відцентрованих, доля людини на тлі суспільного життя. У творах дійсність пізнає людина вперше, осмислює по своєму і пристосовується, життя змушує робити ті, чи ін вчинки. Люди іграшки долі, але всі мріють розбагатіти – це їх недолік. В останнє десятиліття творчості, взявся за публіцистику, політичні есе, вийшла книга «Трагічна Америка», брав участь у антивоєнних конференціях. «Американська трагедія» 1925р. Якщо у «Сестрі Керрі» автор говорить про брехливість лозунгу американська мрія, то у тут говорить про його злочинність. Всі реклами і т.д. провокують людей до злочинів. В центрі провінційний хлопець Клайд, син проповідників. Потрапляє до міста, де живе його багатий дядько. Він захоплюється будинками і життям і вважає багате життя найбільшим щастям. В готелі, де Клайд працює посильним, він стає егоїстичним і жорстоким. З дитинства він прагне прилучитися до багатої верхівки. Він зовні красивий, але духовно убогий. Коли працює в цеху, в нього закохується робітниця Роберта. Коли йому випадає шанс досягти мети завдяки одруженню з багатою Сандрою, а на перешкоді стоїть бідна Роберта – він холоднокровно сплановує вбивство, яке не викликає мук сумління і нагадує бізнес. Обвинувачуючи Амер в тому, що вона морально губить молодь, Драйвер говорить про небезпеку, як загрожує Америці. Клайд повністю поділяє погляди і упередження суспільства. Він детермінований ним. Роберта завагітніла, і топиться, але він її не рятує спеціально. Важливе місце займає опис судового процесу над Клайдом. Драйзер переконує читача, що суд в Ам по рабськи служить інтересам капіталу. Всю відповідальність він покладає на суспільство. Загибель Клайда символізує крах американських можливостей, американського способу життя.

73. Тема втраченого покоління у світовій л-рі поч. 20ст. "Втрачена генерація" — назва, що позначила неформальну літературну єдність (фраза сягає епіграфа до роману Е. Хемінгуея "Фієста"). Витоки світогляду, що створив цю єдність, корінилися у почутті розчарування подіями та наслідками першої світової війни, яке охопило письменників Західної Європи та США. Хоча герої "втраченої генерації" – переконані індивідуалісти, їм не байдуже фронтове товариство, взаємна допомога, співчуття. Найвищі цінності, що їх сповідують герої, — це щира любов і віддана дружба. До теми "втраченої генерації" зверталися у своїй творчості Е. Хемінгуей (романи "Фієста", "Прощавай, зброє!"), Р. Олдінгтон ("Смерть героя"), Е. М. Ремарк ("Три товариша"). Р.Олдінгтон поет, прозаїк, критик, есеїст, перекладач. Письменник великої внутр культури. Написав 8 романів. Всі пройняті темою війни. Народився в сім’ї адвоката, вчився на юриста, але вибрав літературу. Розпочав діяльність, як імажиніст. 1916 пішов добровільно на фронт, де був поранений. По-новому дивився на модерністів. Поважав Лоуренса, про інших казав, що в них забагато песимізму, цинізму і ненависті до людей. В його творчості – любов, співчуття до людини. Перший роман «Смерть героя» 1925р. «Усі люди вороги», «Донька полковника». За жанром інтелектуально псих романи. Важлива риса стилю поєднання сатири і ліричного пафосу, велику увагу приділяє внутр переживанням героя. Більша частина роману, внутрішні монологи. Відносив себе до реалістів, але за рисами був і модерністом. Уряду творчість не сподобалась, він виїхав з Англії. Помер у Франції. «Смерть героя» почав роботу у 1918р., закинув, взявся у 1929, написав за 2 місяця. В основі сюжету доля англійця Вінтерборна. Роман антивоєнний, водночас, це безпощадна сатира на дрібнобуржуазну, післявікторіанську Англію. Правдиво зобразив побут, традиції провінційних міщан, оскільки сам був з такого середовища. Високий рівень узагальнення у романі, у публіцистичних відступах роздуми про життя, смерть, голод, кохання, мистецтво. Роман написаний у формі спогадів, тому більша частина роману внутрішні монологи. Оповідь ведеться від імені товариша головного героя, який знав його за життя і став свідком його смерті. Роман є доцентровим. Навколишня дійсність передається через сприйняття її головним героєм. Головний герой митець за покликом, тому одна з ключових проблем мистецтво. Структура. Роман називають «джазовим романом» - одна з осн рис імпровізація, відсутність будь яких правил. В романі дуже різні переходи – від сатири, до лірики, цим висловлюється ставлення до подій. Підзаголовки кожної частини – музичні терміни. Роман побудований як біографія головного героя. Долю героя простежує автор не послідовно, а фрагментарно, в міру виникнення спогадів. Роман починається з кінця, зі звістки про смерть головного героя. За тиждень до перемир’я героя розстрілюють кулеметом. Це розцінюється як самогубство. «Хто винен у смерті Джорджа»? Автора хвилюють не лише наслідки, але й причини, він хоче з’ясувати причини війни, а також зрозуміти трагедію втраченого покоління. Починає з’ясовувати я справжній адвокат. Еріх Марія Ремарк — німецький письменник-реаліст. Провідна тема його творчості – тема безглуздої жорстокості війни та понівеченої долі молодого покоління — розкривається в романах "На Західному фронті без змін" (1929), "Повернення" (1931), "Три товариша" (1937). Вісімнадцятирічним юнаком пішов на війну, записавшись добровольцем, і до кінця війни був у окопах Західного фронту. П'ять разів був поранений. Він одним з перших розповів "окопну" правду про першу світову своїм романом "На Західному фронті без змін", відкрив тему "втраченої генерації" у світовій літературі. Дія роману"Три товариша" відбувається десять років потому", як закінчилася перша світова війна. Автор реалістично змальовує кризовий стан у республіці. Роман тяжіє до ліричної сповіді, що її веде один з головних героїв Роберт Локамп. Його друзі — головні герої роману — колишні однокашники, а потім однополчани — Отто Кестер і Готфрід Ленц. Вони утримують невеличку автомайстерню і таким чином виживають у скрутні часи. Молоді люди різні за характером, здібностями, уподобаннями. Їх єднає солдатська дружба, закони фронтового братства, чесність і відданість товаришу. Жорсткі слова, скепсис, цинізм, холоднокровність, чорний гумор у розмовах – це тільки броня, що захищає їхню чутливість, ніжність, біль. "Три товариша" – роман не стільки про час історичного зламу, скільки про людину, яка вийшла з війни і силиться встояти на ногах у хисткому повоєнному світі. Вони воюють з хижацькою мораллю, людською підлістю, душевною ницістю. Фронтові друзі чинять опір тим, хто прагне нажитися на чужій біді. Повноту їхніх душ виказує ставлення до Пат, коханої Роббі. Друзі оточують її — беззахисну, хвору, чарівну — увагою, що нагадує лицарське служіння. Чому вони такі? Через що так цінують життя, дружбу, людяність? Бо побували на фронті, бо смерть неодноразово зазирала в їхні обличчя. Дос-Пассос родом з США, навчався в Іспанії. 1917р. антивоєнна історія «Три солдати» - принесла визнання, під час Ісп громад війни разом з Хемінгуеєм повернувся до Ісп. Написав 42 романи, есе, п’єси. Найбільше досягнення – трилогія «42 паралель», 1919р.

74. Творчість Е.Хемінгуея. Загальна характеристика. Стиль письменника. Символічний зміст та жанрова своєрідність філософської повісті-притчі «Старий і Море». (1899—1961) Ернест Хемінгуей – легенда американської літератури ХХ століття, лауреат Нобелівської премії (1954). Кореспондентом він побував майже в усіх "гарячих точках" планети, виступав на боці ополченців у буремній Іспанії 1936—1937 років, вистежував фашистські субмарини біля берегів Америки, брав участь у відкритті Другого фронту в 1944-му. У його філософсько-психологічних творах "Фієста" (1926), "Прощавай, зброє!" (1929), "По кому подзвін" (1939), "Старий і море"(1952) та ін. створено портрет Людини бурхливого ХХ століття.Ернест Хемінгуей народився в американському містечку Оук-Парк у родині лікаря. Хлопчиком захоплювався музикою і живописом, багато читав. Закінчивши школу, почав працювати в газеті, де осягнув найперші заповіді газетяра. У 1918 році шофером санітарної машини він потрапив на італійський фронт першої світової війни, був важко поранений, дивом видужав. Проте війна назавжди відбилася в його світогляді. "Старий і море" (1952) Головний герой повісті – старий кубинський рибалка, який кожного дня протягом свого життя виходить у море, проте майже злидарює. Всі деталі його побуту, рибальського знаряддя, зовнішності несуть на собі нищівний відбиток виснажливого життя, лише очі старого "мали колір моря і блищали весело і переможно". Після майже трьох місяців повсякденного невезіння старий Сантьяго не втрачає надії на вдале рибальство, навіть передчуває справжню здобич. В основу повісті покладено суто реалістичний сюжет. У морі він веде триденний двобій з велетенським марліном. Це чесне протистояння гідних супротивників на рівних умовах. Старий веде розмову з рибою, немов з розумною істотою, з товаришем, гідним супротивником, своїм двійником; у його діях і роздумах розкривається філософська мудрість і духовна непоборність справжньої людини. Та насолодитися смаком перемоги йому не судилося: численна зграя хижих акул розшматувала виборену ним здобич, і це був не двобій, а злочинний напад. Старий захищав рибу, відбиваючись від ненажерної зграї, віддаючи всі сили, проте побороти хижу стихію не дано людині. Про переможний двобій з рибою йому нагадував лише велетенський кістяк, що лишився після розбою акул. Розгублений рибалка дошукується, чи то була перемога, чи поразка в його житті: "Вони здолали мене... Таки здолали". Сенс перемоги відкриває його надійний товариш, хлопчик Маноліно: "Не вона ж вас здолала." Він є духовним спадкоємцем старого Сантьяго, уособленням наступного покоління незламних духом. Це своєрідна "одіссея" у пошуках власного "Я". Попри зриму поразку, старий підсвідомо відчуває перемогу, недаремно в бідній рибальській хижці йому знов, як у молоді роки, сняться грайливі левенята. Система образів повісті може бути розглянута як двоїста: з одного боку, вона має реалістичний характер, з іншого, — філософсько-символічний. Філософсько-символічний підтекст твору розкриває поставлені в узагальненій формі найважливіші теми й проблеми: людина і природа, сенс буття, спадкоємність поколінь, життя і смерть, правда і кривда, добро і зло тощо. Старий Сантьяго набуває значення усього людства, а хлопчик Маноліно уособлює молоду непоборну генерацію. Притчова природа твору надає багато тлумачень образам (наприклад, риба – символ мети, випробування власного "Я", сенсу життя; образи акул постають символом непереборності ворожих обставин, безчестя натовпу). Ернест Хемінгуей підкреслює ідею непереборності людини, твір ніби вчить, що не буває безнадійних ситуацій, доки людина жива і відчуває себе людиною: Людину можна знищити, а здолати неможна".

75. Своєрідність розкриття теми іспан. війни у творчості Е.Хемінгуея „По кому подзвін" еволюція образу Хемінгуеївського героя у творі. Починається громадянська війна в Іспанії, про це - один з найкращих романів Хемінгуея 40-х років – «По кому подзвін». Це масштабний трагічний роман про громадянську війну. Починається 2св війна, громадянська війна н Іспанії програна. Наскрізна думка роману сконцентрована в епіграфі, що є цитатою з філософської проповіді анг. поета і філософа Джона Дона. Але це думки самого Хемінгуея. Саме частиною людства відчуває себе герой роману Роберт Джордано, що приїхав воювати в Іспанію. Важлива думка, як закінчується роман: «Якщо ми переможемо тут і зараз, то ми переможемо». Це вже не „я", а „ми". Це міркування Джордано, він висловлює, помираючи, ще одну думку, "Життя гарна штука, і за неї варто битися". Знову різниця із Фредеріком («Прощавай зброє»), що називав життя трагедією, результат якої вирішений. У цій книзі, звучить настрій розгубленості. Автор говорить, що в людини є обов’язок перед людством, кожна людина повинна усвідомити його наявність, і добровільно взяти його на себе. Він розуміє, що якщо вони будуть продовжувати цю операцію, то загине і він і іспанські партизани, які йому допомагають. Він прийняв на себе виконання цього обов'язку, йому це важливо не в військовому плані, а як виконання обов'язку перед людством. У цьому романі відбувається ще одна цікава річ із погляду поетики. Хемінгуей завжди пише від 1-ї особи, він все показує через призму особистості. Він знищує позицію автора-всезнайки. Автор може тільки тим або іншим чином представити персонажі, але себе він повинен обмежувати. Те, що робить герой, необхідно поставити в контекст загальних подій, щоб ми побачили життя особистості і загальної ситуації війни в Іспанії. Якщо в «Прощавай зброє» герой не надто причетний до подій, не знає чого бере участь у війні, то в 2-му романі герой пройняти й подіями, виграти чи програти є для нього справою честі. Ідея роману – кожна людина відповідальна перед усім людством за свої вчинки. Сюжет: Роберт Джордан, вчитель, отримує завдання підірвати міст в той час, як почнеться наступ республіканців. Потрапляє у невеликий партизанський загін, який мав йому допомогти. Автор показує розлад в армії республіканців. Роберт знає, що план ворогові відомий, але не може переконати командування змінити його. В загоні зустрівся з Марією, яку партизани підібрали; її батьків вбили фашисти, над нею познущалися. Вони покохали одне одного. Близькість смерті загострила їх почуття. Сторінки в романі присвячені коханню, є шедевром прозової лірики. Джордано підриває міст, але його важко поранено, він невзмозі йти і залишається прикривати відступ своїх друзів, а сам приречений померти на самоті. В останні хвилини життя надіється на перемогу. Та перед самою смертю дізнається, що республіканці програли. Він не втрачає надії: можливо інший наступ буде вдалий, а своїм життям він гордиться. Епіграф до твору: людина – часточка людства відповідальна за нього, але все людство відповідальне за кожну людину зокрема, бо кожне життя цінне і дзвін дзвенить за кожною людиною.

76. «Тема втраченого покоління» у творчості Е. Хемінгуея («Фієста», «Прощавай зброє»). Е.Хемінгуей народився 1899 у США у заможній родині. У своїх ранніх творах Хемінгуей згадує рідне місто, свою сім’ю («Лікар і його дружина»). Закінчив тільки школу в Оук-Парку. «Фієста» виходить 1926р - це розповідь про групу американських емігрантів, що живуть в Європі після І св війни. Герой роману Джсйк Барнс розповідає про свою особисту трагедію: він був поранений під час війни і це мало для нього негативні наслідки, як чоловіка. Щоб якось розвіятись, вони з дружиною їздять по кабаках Монмартру, шалено веселяться на фієсті в Памплоні. Барнс не тоне у жалості до самого себе, а зберігає духовну стійкість. Вистояти допомагає природа, яка виступає цілителем його душевних ран. Роман написаний від першої особи і читач переживає все, що відбувається з героєм. 3 Джейком ми йдемо на роботу, милуємось Парижем, потрапляємо до Іспанії. За долями Барнса, Брет Ешлі та їхніх друзів-доля цілого покоління, чия юність минула в окопах війни. Ще не змужнівши, вони постарішали від війни. Разом з людьми нищились ідеали, мрій молодих поколінь. Втративши віру, вони нічого не здобули натомість. Недарма одним з епіграфів до свого роману Хемінгуей поставив слова Гертруди Столін «Усі ви-втрачене покоління». "Втрачене покоління" в романі-це насамперед Брет Ешлі та її оточення. Її наречений загинув на війні, сама вона побачила медсестрою в госпіталі багато страшного. До «Втраченого покоління» належить й англійський аристократ Майкл, наречений Брет, що пройшов війну і повернувся з неї розчарований. Протиставленням цій компанії є Роберт Кон — типовий американець, яки є фоном, на якому яскравіше проявляються герої. Роман побудований на контрасті. Кон, все виставляє на показ, переживання та ін. Барнс та його друзі їх приховують, намагаються забутися в роботі, пиятиці, природі. "Прощавай зброє". Протиставлення війни та кохання. Його герой-американський юнак Фредерік Генрі - лейтенант італійської армії, американець. Поранений, він лікується у госпіталі і знову повертається на війну, згодом дезертирує. Разом з Кетрін, медсестрою що чекає від нього дитини, тікає в Швейцарію. Любов героїв прнизана почуттям катастрофи. Під час пологів Кетрін помирає, він залишається один вбитий горем. Війна і кохання, життя і смерть переплітаються в цій книзі. Усі герої твору ставляться до війни негативно. Війна нищить людей не тільки фізично, а й морально. Чудовий хірург Рінальді втрачає любов до життя. Вжахнувшись такої війни Генрі виходить з неї.

77. Поєднання реалістичних та романтичних тенденцій в творчості Ф.Фітцджеральда. Поняття Джазової доби. Характеристика роману «Великий Гетсбі». 1894-1940. Новатор американської л-ри, письменник романтист реалістичного складу. Створив 5 романів. У творчості тема втраченого покоління набула суто американського звучання (зумів поєднати американську мрію з темою втраченого покоління – цей синтез сформулювався у нього у понятті «джазове покоління»). 1920 «З цього боку раю» - шалений успіх. 1926 «Рік Джазу», 1922 «Сумні молоді люди», 1925 «Великий Гетсбі». Завдяки Ф. визначення «джазова доба» міцно закріпилося за цим періодом. Він став кумиром молоді, та її літописцем. Називав тодішній час добою крайнощів. Джаз означало спочатку секс. Згодом стиль танців і нарешті музику. Коли говорили про джаз мали на увазі нервову неврівноваженість, саме таке ексцентричне життя описував у своїх творах Ф., герої – романтичні і яскраві, але втративши віру у всі ідеали відчувають себе спустошеним. Автор намагається показати приреченість джазової доби. Джазове покоління – втрачене американське покоління. Ф. став живим втілення американської мрії, від нього чекали нових творів, які б доводили показовість реального життя. Після написання «Великого Гетсбі» Ф сказав, що знайшов себе у цьому романі. Роман став одним з найвищих досягнень амер л-ри. У центрі трагедія молодої л-ни, яка зробила мрію основою свого життя і заплатила життям за вірність цій мрії. Конфлікт – між чистолюбивим прагненням романтичної особистості та жорстокою дійсністю, у якій діють вовчі закони. Герой після І св. війни займається бутлегерством, щоб привернути увагу Дейзі, яка вже була одружена, з якою він познайомився ще до війни. Мораль – Гетсбі добився успіху, але повністю не втрачає душу, не перетворюється в прагматика, багатство для нього не є самоціллю, а потрібне для втілення мрії, яка уособлюється зкоханням. З іншого боку всі його мрії були ілюзією, бо світ про який він мріяв був фальшивим, пронизаним матеріальним і невартим таких жертв. Головний засіб – подвійне бачення – новаторство Ф.Поступове розкриття контрасту в міру розвитку сюжету – це поєднання протилежностей, завдяки цьому методу Ф розкриває всі образи. На початку твору Гетсбі видається негативним героєм: не вміє вести себе у товаристві, не вміє говорити, гості не відчувають до нього поваги. Епітет «великий» іронія, яка є одним з полюсів подвійного бачення. Та згодом Гетсбі виявляється романтиком та мрійником, який вірить у свої юнацькі ідеали. Поступово образ набуває романтичних рисі суть епітету «Великий» наближається до нового значення. Стиль роману - об’єктивність. Нік Каравел – оповідач, який говорить від імені автора і його коментарі не є нав’язливі, ми сприймаємо Гетсбі очима Ніка. Мова – емоційна, насичена, іноді доходить до поезії в прозі.

78. Творчість Д.Стейнбека. Ідейно художній зміст роману «Грона гніву». Реаліст, поєднував романтизм, натуралізм і символізм. Твори пов’язані інтересом до естетики, містики землі і «народної наддуші». Був під впливом теорії колективного-підсвідомого Юнга. Надавав великого значення колективізму (від Я до Ми). Творам властиві викривальні тенденції. В Америці його називали романтичним натуралістом і радикальним гуманістом. Романи «Грона гніву»1939р; «Зима тривоги нашої» 1961р. За останній – нобелівська премія. Народився в Каліфорнії, твори присвячував каліфорнійцям, вчився в Стенфорді, курс не закінчив, бо втратив віру у доцільність вищої освіти (так, як і я). наймався на різні наймані роботи, переймався долею робітників найманців, писав про них статті у газеті. Писав про них як про добрих людей. У 1937р виходить повість «Про мишей і людей», яка приносить визнання і стає бестселером року. За зароблені гроші купив велосипед і мандрував по Америці. «Грона гніву» Жорстокі закони світу сильніші за волю людини. Автор порушує проблему добра і зла в людині, самотності, взаємодопомоги, американського індивідуалізму. Один з найкращих романів Америки 20ст. Автор розповідає про долю фермерської сімї Джоудів. Постає справжня Ам зі своїми багатствами та злиднями. Єдиний вихід із становища для бідняків – їх єдність. Пів мільйона розорених рухається на старих машинах на південь, вони у відчаї – немає бензину, грошей, роботи, їжі. Колись на Заході існували вільні землі, предки Джоудів були сміливими людьми, які відстояли свою землю від набігів індійців. Але з часом тут з’являються представники торгових і промислових фірм. Діди і батьки сучасних фермерів втрачають право власності на землю, орендують землю в Оклахомі. Головою і душею сімї була мати, жінка, яка володія надзвичайною силою волі. Її образ – одне з найбільших творчих досягнень Стейнбека. В ньому втілено багато рис естетичного ідеалу: простонародна мудрість, віра у свій народ, мужність перед випробуваннями. Ні чоловік матері, ні її чоловік, ні 16річний син Ел, ні брат Джон, ні дочка Роза не вірять в перемогу. Родина розпадається, бо кожен хоче придбати власний дім. Але з цього середовища виходять справжні борці за право робітника. До них належать старший син Том та колишній проповідник Кейсі. У перших частинах вони не відрізняються від інших (Том стривожений розоренням, Кейсі проповідує Слово Боже). Пізніше Кейсі усвідомлює справжню суть релігії (стає на чолі забастовки і гине від руки поліцейського). Том вирішує помститись за друга боротьбою за права народу.

79. Гуманістичний зміст прози А.Де Сент-Екзюпері (Планета людей, маленький принц). А. де Сент-Екзюпері (1900-1944, «Льотчик», «Південний поштовий») – народився в Ліоні, дворянській родині. Навчався в кращих школах Європи. Основні теми його творів - авіація, польоти, далекі країни, небесні простори, а його гол. герої мужні, самовіддані. Осн. мотивом творчості є дружба між людьми, почуття відповідальності. В основі його гуманістичної концепції постає людина, яка вільна від відчуження, повна енергії, активна. В Нью-Йорку вийшов «Маленький принц». Це єдине видання, яке побачило світ за життя автора. Зміст- зустріч посеред пустелі льотчика, який зазнав аварії з фантастичною істотою, іншого світу, маленьким принцом, який є допитливим та довірливим. Це дитина, яка подорожуючи з планети на планети потрапляє на землю. У творі важливе місце займає мотив ностальгії: автор думає про свою окуповану сім’ю і про друга, розповідає про зустріч з маленьким принцом і про його зникнення, а сам мал.. принц сумує за своєю планетою. Кожна фраза «Маленького принца» - філософський погляд на життя людини, авторська порада, як треба жити людям, щоб бути щасливим. Головне у наших думках, у нашому ставленні до цінностей. Ця книга розповідає не тільки про пошуки «живої води», але і про погуки людини самої себе. Потрапивши на землю, мал.принц багато чому дивується: він бачить як люди весь час поспішають намагаючись зекономити час, а самі втрачають його даремно, не вміють насолоджуватись тим, що дарує їм природа. На планеті людей він пізнає мудрість та дружбу, знаходить живу воду, символ істини. «Планета людей»- не має ні сюжету, ні вигаданих героїв. Автор розповідає про себе і про події, учасником, яких він був. Проблема твору – призначення та відповідальність людини. Твір насичений філософськими роздумами, автор вважає, що творчість та праця роблять з людини людину.