Мольєр – видатний драматург. Принцип творчості М – принцип «Золотої Середини». Періодизація: 1) 40-50 рр. 17 ст: період становлення: фарсова комедія (“Любовна досада”, “Закоханий лікар”(після неї стає придворн комедіографом), «Смішні, дорогоцінні» (сатира на граціозні літ салони)); 2) 60р: період розквіту: соціальні комедії, створює жанр високої комедії, в якій сатира набуває сусп значення (“Тартюф”, “Дон Жуан”, “Скупий”, «Лікар мимоволі»); 3) 70р. - період песимізму, втоми, відчаю (”Міщанин – Шляхтич”, «Вчені жінки», “Удаваний Хворий”). Особливості драматургії: викор фарси (жінка з коханцем, підслуховування, обман), комедію масок (боротьба молодих закоханих проти батьків за своє щастя); започаткував реалістичну драму. Заслуга - жанр високої комедії, це 5актна пєса, написана віршем, для неї х-ний не фарсовий комізм(не ситуації), а інтелектеальний (комізм хар-ру) (цим підняв її до рівня трагедії, до рівня поєтич жанру). Звертався до народної мови, мудрості, народних характерів. Його пєси мають демократичний х-р. Риси високої комедії: 1) психол достовірність, оптимізм; 2) соц. стилізація; 3) соціальне спрямування: жартівливі ситуації використовувались для висміювання соціальних недоліків; 4) насиченість життєвої реальності; 5) утвердження ідеї здорового глузду *Золотої Середини* (в основі творчості – матеріаліст концепція Гассенді); 6) поєднання чуттєвого захоплення і розуму; 7) пєси побудовані за правилом класиц естетики, діалог сконцент на певній ідеї, навколо якої ведеться суперечка; 8) У п’єсі існує 2 табори, 2 протилежні думки, на при кінці перемагає * золота середина*; 9) Дійові особи діляться на 3 групи: а) головні герої - тупі, з певними відхиленнями, вони найбільш колоритні; б) молоді, закохані – необережні, запальні, тому викликають сміх, неяскраві, позбавлені індивідуальності; в) резонери - відстоюють думку автора, правило золотої середини, виступають стороною, яка злагоджує конфлікт. Характери пєс багатопланові і динамічні, герої яскраві і індивідуалізовані, його сучасники. Мова – афористична і виразна (з класицизму). Пєси 2х видів: 1)комедії х-рів («Скупий», «тарюф», зображ х-р в чистому вигляді); 2) пєси-звичаї («міщанин-шляхтич», «вдаваний хворий», «Дон Жуан», х-є сусп обстановку в цілому). « Міщанин - Шляхтич”. Пєса написана на замовлення короля, щоб висміяти звичаї турків. Конфлікт: суперечність між бажанням обмеженого, недалекоглядного, тупого міщанина Журдена стати дворянином, і інтересами його домочадців (пані Журден, дочка Люсіль, Клеон, закох в Люсіль). Головний герой твору пан Жорден – буржуа, чиї батьки були торговцями. Він соромиться свого походження та способу життя, має пристрасть до всього дворянського. Прагне потрапити до вищого товариства, стати шляхетним дворянином. Негатив: вирішив стати коханцем маркізи Дорімени і завдяки її увійти до аристократич кіл; закидає справи та наймає вчителів танців, фехтування, музики, які за високу платню прививають аристократизм, а за спиною висміюють. Сміх викликає лакейське приниження Журдена перед званнями та титулами. Йому притаманне марнославство. Позитив: вміє рахувати гроші, починає вчитися найкам, дбає про свою дочку. Комізм сцени з кравцем (називає від шляхетного пана до вашої світлості). Клеон – предс-к новоствор буржуазії. Забороняє шлюб дочки Люсіль з її коханим, бо той не дворянин. Наприкінці комедії пан Журден виліковується від манії, здоровий глузд перемагає. Демокритизм у слугах Ніколо і Ковєлі, які уособ нар мудрість. Завдяки їм щастя молодої пари не розривається. Риси слуг: життєрадісність, оптимізм, кмітливість, доткпність, внутр гідність. Суть: людина повинна бути собою, виховувати в собі почуття гідності, робити в житті свою справу, не повинна плазувати перед іншими і соромитися свого походження.
22. Іспанська л-ра 17 ст. Педро Кальдерон, як представник іспанського бароко. Морально – філософська драма “Життя – це сон”
Іспанія втрачає свою могутність і колонії, веде війну с Францією, король втрачає владу. Великій вплив мав католицизм. В цій ситуації з’являються бюрократія, корупція, змови, песимізм, зневіра. В таких умовах особливого розвитку набуває бароко, що продовжує традиції ренесансу, але гуманістичне світовідчуття набуває трагічності. Ісп бароко визнавало існування природнього у надприродньому. В ісп. л-рі. 17 ст. існувало 3 напрямки: 1) Ренесансний реалізм (Лопе де Вега); 2) Класицизм (вчені, поети); 3) Бароко (Кальдерон). Свій песимізм письменники прагнуть вгамувати тим, що вказують людям на їхні обовязки виправдати своє земне існування добрими справами і вчинками. Педро Кальдерон – видатний ісп. драматург доби бароко. Уся творчість Кальдерона – це напруженні роздуми про сенс людського життя. Людина у світі не сама, її буття тісно пов’язане з іншими людьми з природою, історією, Богом. В своїх творах прагнув поєднати світську і релігійну тематику. Драми честі та драми морал-філос. Герої Кальдерона намагаються осягнути таємничі, але всемогутні зв’язки у світі і зрозуміти своє місце в ньому. Твори: “ Дама - невидимка”, “Чистилище святого Патріка”, “Поклоніння Хресту” - це комедії; філософсько алегоричні драми: “ Життя – це сон” і “Чудодійний меч”. “Життя – це сон” - твір, який акумулював усю складність та багатозначність проблем які завжди поставали перед людиною, філософське осмислення суті людського життя. Тема: роздуми автора про сенс життя, про людське щастя. Герой проходить шлях від незнання життя, розчарування в ньому до усвідомлення сенсу буття у творінні добра, терпіння. Пєса утверджує ідеали христ гуманізму, багато алегорії, присутня містика. Проблематика твору: 1) філос проблема суті люд життя (Сихізмундо); 2) Проблема тирана і справжн монарха (Базіліо і Сигізмундо); 3) Проблема жіночої честі і кохання (Россаура); 4) Проблема кохання і обовязку перед державою; 5) Проблема родинної честі і обовязку перед королем. В творі є декілька сюжетних ліній: Сихізмундо-Базіліо, Россаура-Астольфо, Россаура-Сихізмундо, Россаура-Клотальдо. Мова – пафосна, риторична, багата на символи, метафори. Ідея: автор вирішує проблему виховання справжнього монпрха, який повинен бути поміркованим, мудрим і мусить уміти пригнічувати в собі пристрасті заради сусп блага (Сихізмундо кохає Россауру, але він зрікається свого кохання, бо вона байдужа до нього і бо життя скороминуче і любов не має значення). Місце дії – Польща. Сюжет: Коли у польського короля Басиліо народився син (Сигізмундо), він звернувся до астрології і з жахом дізнався, що Сигімундо ставши дорослим буде жорстоким правителем. Тому Басиліо вирішує замкнути Сигізмундо у вежі, де той проводить дитинство і молодість. Через багато років Басиліо задумується над тим кому передати трон і вирішує перевірити віщування. Віщування збувається, бо принц себе веде просто ганебно. Його знову повертають у темницю. Прокинувшись у тюрмі Сигізмундо переконується у марності людського існування, і в тому, що життя – лише сон. Люди дізнаються про сина Басіліо і піднімаються на повстання. Повстанці звільняють Сигізмундо, він їх очолює, розбиває війська батька, але не чинить розправи над батьком і Астольфом – стає хорошим правителем. Сигісмундо перемагає себе, придушує власні інтереси, виховує в собі ідеального правителя. Ідеальний король Сигізмундо об’єднує Росауру і Астольфо, щоб відновити її добре ім’я, але сам закоханий в Росауру. В процесі виховання Сигізмундо як ідеально монарха велику роль відіграло сприйняття життя як сну: людина може продовжити свій сон добром, терплячістю, а не жорстокістю. Незалежно від того чи життя є сном чи ні, людина повинна творити добро.
