Жанр байки у світовій літературі (Езоп, Федр, Лафонтен, Крилов)

Розвиток жанру байки пов'язаний з іменем легендарного грецького байкаря Езопа(VI ст. до н.е.) Езоп був рабом, слугою.Його звільнили, і він був радником у царя Мідії Креза. Байки (їх 426), що приписують Езопу, пов'язані з давньою народною традицією, є творами фольклору. Байка - це невелике алегоричне оповідання, в якому закладений дидактичний (навчальний) зміст. Байки Езопа мають прозову форму, вони дуже короткі і прості за формою, не мають ніяких риторичних прикрас. На початку або в кінці коротко формулюється мораль. Їх сюжети взяті з життя, повсякденного побуту. Найбільш відомі сюжети „Голодна лисиця” („Лисиця і виноград”), „Вовк і ягня ”, „Цикада і мурашки”, „Селянин і змія”, „Ворон та лисиця”, „Дуб і очеретинка”.

Римський поет І ст. до н.е. Федр надав байкам Езопа літературну і віршовану форму і видав кілька книг „Езопових байок”. Він переклав їх на латину і ввів елементи римського побуту. Його байки направлені проти „сильних” світу, він засуджує тих багатіїв, які привласнюють собі чужу працю.

Французький поет Лафонтен (XVII ст.) Він автор 12 книг байок. В своїх байках він малював сатиричну картину звичаїв епохи Людовика XIV. Під „масками” тварин в його байках виступали його сучасники з їх вадами і пристрастями, яких завдяки портретним деталям, фразам, натякам, швидко впізнавали читачі. Цар звірів — Лев, який нагадував Людовіка14, а інші звірі- його підлеглих.

В російській літературі XIX ст. до жанру байки звертався І.А.Крилов. Він переклав на російську мову байки Езопа, Лафонтена і створив багато оригінальних творів.Свої байки він об'єднав у 9 книг. „Вовк на псарні”, „Обоз”, „Кіт та кухар” стали відгуком на події Вітчизняної війни 1812 року з французами. В першій з них в образі нахабного Вовка він вивів Наполеона, а сивий ловчий, який не вірить йому і не хоче перемир'я з ворогом, - Кутузов.. Жанр байки до нашого часу є одним з найпопулярніших в літературі, бо життя продовжує давати матеріал для нього.

 

36.. Уільям Теккерей (1811-1863)

Видатний англійський письменник-реаліст

Розкрив снобізм як „хворобу” англійського суспільства. „Сноб” – особа, яка беззастережно схиляється перед модою, манерами, смаками, перед усім, що прийнято у буржуазно-аристократичному середовищі. Сноби бувають скрізь, у різних сферах суспільства.

Плазуючи перед тими, хто вище нього за власністю чи станом, сноб з презирливістю дивиться на тих, хто стоїть нижче.

Снобізм – моральна психологічний образ і поведінка сноба – означає пихатість, чванство, претензію на вишуканість, потворність і деспотизм”.

Найбільш відомий роман – „Ярмарок суєти. Роман без героя”

Англія – ярмарок, де їдять і п’ють без міри, закохуються і зраджують; вульгарні, нарум’янені дівки, шарлатани.... В центрі – доля двох подруг: Беккі Шарп та Емілії Седлі.

Беккі Шарп:

Вона сирота, момент виходу з пансіону – момент початку боротьби за місце в житті, не зупиняється ні перед чим, аби бути багатою, жити так, як їй хочеться, бути на висоті в суспільстві.

- Беккі – типове явище в буржуазному суспільстві і водночас його результат. Життєві обставини, в які вона з дитинства потрапила, навчили її брехати і лицемірити. Вона рано зрозуміла всесильну владу грошей у людському суспільстві, але вона розумніша за інших.

- здатна на все.

Беккі є результатом певних суспільних закономірностей.

В романі „Ярмарок марнославства” тісно переплітаються хроніка аристократична (провінційне дворянство і столична аристократія) та хроніка буржуазна (банкіри, комерсанти, біржові діячі).

В англ.сусп. виявляє головний закон: корисливий інтерес і жага збагачення. Саме владу грошей Теккерей зображав як рушійну силу буржуазного суспільства, а притаманний йому снобізм, як порок і хворобу.

Комерсант Осборн, сімейство Кроулі, маркіз Стейн – вони сноби: є гроші – поважають, немає – викидають з рядів.

„Роман без героя”, там є симпатичний капітан Доббін, але він не може бути героєм. У кращому випадку – він буде чекати подарунків долі, а протистояти всьому цьому – не в його силі, та і хто це зможе?

Своє завдання Теккерей бачив у необхідності „точно відтворити відчуття правди”. Про те, що письменник у розумінні життя був не схильний до ідеалізації, свідчить змальований ним характер Амелії Седлі, подруги Б.Шарп. Емілі добра, як янгол, сентиментальна, вірна своєму нікчемному чоловікові, але весь час відчувається іронія автора, який не витримує в своїй героїні обмеженості, пустоти, примітивної наївності, нездатності до тверезого бачення дійсності, внаслідок чого вона залишається обуреною на ярмарку життя.

Наголошує на тому, що „все життя – це лялькова комедія.

змальовує героїв такими, якими вони себе вдають, потім розкриває дійсну суть їх слів та вчинків, а потім коментує свої образи, не нав’язуючи читачу готової моралі. Але автор залишається небайдужим, це доводить його іронія

Теккерей – лялькар, як він себе називає; його герої – маріонетки. 37. Натуралізм у французькій літературі. Цикл романів Е.Золя “Ругон-Маккари”.

Склад і задум.

У 2пол.ХІХст на зміну традиційному реалізму приходить натуралізм. Особливо впливовою ця течія була у французькій літературі. “Натуралізм” від лат. natura-“природа”. Основною рисою орієнтація на науковий підхід до дійсності з боку письменників. У ХІХ ст розвиток науки і перш за все природничих наук почав справляти значний вплив на світогляд західноєвропейської людини. Література звернулася до природничих наук за засобами пізнання людини. Пояснення людської повдінки, виходячи з принципів природних, тобто біологічних закономірностей, - такою є основна риса натуралізму. Представниками у фр.літ. були Емон та Жюль Гонкур і Еміль Золя. Еміля Золя (1840-1903)- основоположником течії, він почав використовувати цей термін як самоназву нової літературної школи, обгрунтував її принципи у своєму есеї “Експериментальний роман” і навколо нього згуртувалися молоді письменники, що прихильниками нового розуміння літератури та її задач.

Головним твором Е.Золя є цикл “Ругон-Маккари”, що складається з двадцяти романів. Цей цикл автор розглядав як наукову працю і намагався охопити в ньому період так званої Другої імперії в історії Франції, тобто з 1851 по 1870 роки. Інакше кажучи, Е.Золя описував сучасну йому дійсність, підходячи до неї як історик, тобто створив історію сучасності. Принципом охоплення дійсності є тематичний. Кожний роман присвячений певній соціальній темі. Поєднані романи головним героєм, яким є сім’я. Точніше, представники чотирьох поколінь однієї сім’ї є головними героями різних романів циклу. Таким чином Золя отримав змогу опертися на ідею спадковості, що стала популярною на той час, тобто надати своєму творові видимість наукового підгрунтя не тільки як історик, але і як вчений-натураліст.