Романтизм як художня система 5 страница

Бічер-Стоу не ідеалізує рабів. Адже Том став жертвою не тільки білих, а і розбещених чорних, яких умови життя на плантаціях перетворили на догідних до господарів і лютих до інших рабів доглядачів.

Книга мала шалений успіх. В неї було багато прихильників, але не менш - і противників, які вважали, що письменниця перебільшила жорстокість плантаторів, занадто згустила кольори, що насправді чорні живуть набагато краще. У відповідь у 1853 р. Бічер-Стоу випустила книгу “Ключ до хатини дяді Тома”, в якій навела документальний матеріал, який підтверджував страшну правду її книги.

Бічер-Стоу важко вважати великою письменницею. Її книга є занадто мелодраматичною, образи – занадто ідеалізованими. Але, наприклад, Л.Толстой дуже високо цінував “Хатину”, яка, на його думку, передавала “почуття, що витікали із релігійної свідомості”. “Хатина” зіграла велику позитивну соціальну роль, а це було головним для російського письменника, який вважав, що художник повинен в першу чергу служити народу.

 

Малюк Цахес Гофман

Був багатогранно обдарованою людиною: видатним композитором, талановитим живописцем (створював театральні декорації, ілюстрував книги, малював карикатури), але все життя тягнув лямку чиновника.

Звідси і подвійне життя, яким він наділяв близьких йому героїв. З Гофманом-чиновником (педантичним, зосередженим) було важко спілкуватись; інший – митець (мрійник, фантазер), який збирав навколо себе багатьох людей; в той же час у ньому було щось демонічне, саркастичне.

Тема існування двох світів, притаманна романтизму, набуває у Гофмана нового звучання: із метафізичної сфери переходить у реально-життєву.

Це виникає на ґрунті усвідомлення того, що між ідеальним та реальним життям існує велика прірва.

Ще одне джерело двійництва: свідомість недосконалої особистості, що дозволяє суспільству нав’язувати їй різні ролі.

З цим поділом на два світи пов’язаний і поділ на дві категорії персонажів:

філістери живуть у наявній дійсності і дуже нею задоволені, тому що не мають уявлення про духовний, вищий світ, не відчувають у ньому потреби. Їх – абсолютна більшість: це бюргери, чиновники, комерсанти, люди „корисних професій”;

ентузіасти („справжні музиканти”) – живуть в інших вимірах, матеріальному світу вони не підвладні, дійсність викликає у них відразу, вони живуть духовними інтересами, мистецтвом – це поети, митці, художники та музиканти.

Найгірше те, що філістери витісняють ентузіастів із реального життя, залишають їм світ фантастичного. До митців ставляться з презирством.

 

Повість - казка „Малюк Цахес” – це вже соціальна сатира (Гофман виходить з проблем тільки митців і мистецтва та звертається до зовсім реальних проблем реального життя).

Герої: звичайні німці – студенти, чиновники, вельможі, професура.

Гофман глузує з їх удаваної величі, розуму, сили.

Доля Цахеса виявляє деякі закономірності:

матеріальні та духовні блага розподіляються нерівномірно;

той,у кого багатство, має і більшу владу, незалежно від розуму та інших чеснот;

це дає їм право привласнювати плоди розуму та діяльності тих, хто нічого не має.

Цахес – син бідняка, до того ж ще і потвора. Але три магічні золоті волосини, які йому подарувала Фея, дають можливість стати першим міністром та вершителем людських доль.

Люди, що легко піддаються масовому психозу, стають жертвою потвори: вони не бачать справжнього Цахеса, а бачать його розумним, красивим, гідним кохання.

Один тільки студент Бальтазар, мрійник, романтик, який мав „жвавий і ясний розум”, протистоїть філістерському світові. Він цікавиться „високими істинами” вміє відчувати Природу і мріяти про прекрасне. І саме Бальтазару вдалося дізнався про причини звеличення Ціннобера –Цахеса, але за спробу викрити потвору його оголосили душевнохворим. І все ж Бальтазару вдається викрасти золоті волосинки і зруйнувати Цахеса, на якого кидається розлючений люд.

Висновок: Цахеси з’являються там, де між людьми встановлюються механістичні відносини, засновані на владі грошей і матеріальних цінностей, і неможливі там, де є духовні цінності.