У діяльності правоохоронних органів і системах цивільної ідентифікації 1 страница

Критерій	Правоохоронна діяльність	Цивільна ідентифікація
Характер реєстрації	Обов’язкова (для певних соціальних груп)	Добровільна (за бажанням користувача)
Використовувані ідентифікатори	Відбитки пальців (як правило, всіх десяти), долонь, фотографій	Відбитки пальців (одного–двох, рідко більше), райдужна оболонка ока, обличчя, малюнок вен, геометрія кисті руки тощо
Спосіб отримання ідентифікаторів	Відтиснення відбитків на папері, склі та інших подібних поверхнях (в основному у країнах СНД)	Виключно шляхом електронного сканування
Дії з ідентифікаторами	Реальні зображення зберігаються у вигляді «дактокарт» (в основному в країнах СНД) (за останніми відомостями архівні масиви вже переведені або переводяться на цифрові фотозображення)	Обробляються не самі ідентифікатори, а їх цифрові моделі (шаблони)
Можливість отримання оригіналу ідентифікатора з бази даних	Існує	Відсутня: відновити ідентифікатор з його моделі неможливо
Обробка ідентифікаторів	Ведеться в два етапи: спочатку в автоматизованому режимі відбираються подібні до того, що перевіряється, потім відібрані ідентифікатори аналізує та порівнює експерт	Здійснюється автоматично в режимі «один-до-багатьох» або «один-до-одного»
Вимоги до кваліфікації персоналу	Необхідне залучення висококваліфікованих фахівців	Мінімальні: достатньо базових навичок роботи з комп’ютером
Кількість транзакцій	Декілька сотень або десятків тисяч у тиждень (для загальнонаціональних систем)	Десятки тисяч у день (для великих систем)
Кількість пунктів роботи з даними	Від десяти до декількох сотень	Від декількох сотень до декількох тисяч
Масштаб	Чітко визначається чисельністю представників певних груп, що підлягають обов’язковій реєстрації	Коливається в широких діапазонах – від невеликих систем (десятки або сотні осіб) до реєстрації всього дорослого населення країни
Сфери застосування	Обмежені і включають реєстрацію представників окремих прошарків суспільства з метою боротьби зі злочинністю, тероризмом, нелегальною міграцією	Різноманітні та охоплюють: ідентифікацію виборців, користувачів послуг транспортних підприємств, клієнтів фінансових, соціальних, медичних, культурних, спортивних, розважальних установ і ряду інших сфер

 

Компетентні органи особливо цікавлять можливості прихованої дистанційної ідентифікації людини без її відома. Вирішити цю задачу можливо досить просто за допомогою введення документів з мікрочипами радіочастотної ідентифікації. Але в принципі будь-який громадянин зможе контролювати свій документ і блокувати RFID випромінювання чохлом-екраном за відсутності необхідності його використання за призначенням. А при дистанційній ідентифікації суб’єкта за його обличчям і особливостями його рухів така можливість стає реальністю, от чому до цієї технології нині така підвищена увага. Слід зазначити, що зараз посилено досліджується можливість дистанційної ідентифікації за особливостями ходи людини.

На замовлення спецслужб у багатьох країнах інтенсивно ведуться роботи з приведення так званої технології «дистанційного розпізнання» за обличчям до розряду «зрілих» технологій. Практична реалізація цієї задачі та ряду інших завдань дозволить реалізувати ідею тотального автоматизованого контролю за всіма переміщеннями і контактами громадян, що становлять інтерес для правоохоронних структур. Саме цю модель з середини 1990-х років спецслужби й намагаються реалізувати у різних варіантах.

Останнім часом у різних засобах масової інформації все більше з’являється повідомлень про розробку біометричних систем з використанням глобальної бази даних на фігурантів. У ці масштабні корпоративні рішення повинні інтегрувати всі результати та напрямки діяльності у сфері технологій біометричної ідентифікації. За повідомленнями британських ЗМІ, в проекті створення всесвітнього банку даних, що отримав кодову назву «Server in the Sky» («Сервер у небі»), окрім ФБР США беруть участь правоохоронні органи Великобританії, Канади, Австралії та Нової Зеландії. Представники цих країн увійшли до робочої групи, що отримала назву Міжнародний інформаційний консорціум (International Information Consortium), а ФБР взяло на себе загальне керівництво цим проектом. Офіційний представник ФБР в інтерв’ю британській газеті «The Telegraph» заявив, що «Server in the Sky», у відповідності до планів його творців, повинен забезпечувати обмін біометричними даними між країнами – учасницями проекту, дозволяючи оперативно отримувати інформацію про осіб, що становлять оперативний інтерес. При цьому високопоставлений співробітник американської спецслужби підкреслив, що проект все ще знаходиться у стадії розробки. Керівництво британської поліції, у свою чергу, підтвердило, що співробітничає з ФБР у рамках роботи над «Сервером у небі», не уточнюючи при цьому ніяких деталей*.

У лютому 2008 року дослідницькою корпорацією «RAND» на замовлення Пентагону було проведено дослідження про те, наскільки Сполучені Штати Америки готові протистояти терористичним проявам і, насамперед, можливим діям ісламських терористів. Головний висновок доповіді «Війна Іншими Засобами» (War by Other Means) – в даний час ісламському екстремізму протистояти дуже складно, він і надалі є однією з найсерйозніших загроз безпеці США. І в перспективі ця загроза тільки зростатиме. У доповіді також вказується, що ісламізм, який існує в різних країнах мусульманського світу, під впливом радикальних ідей все активніше застосовує насильство та відмову від будь-яких компромісів. Подібні радикальні рухи важко знищити, а їх ідеї, практика дій і організаційна структура мають тенденцію до розповсюдження та копіювання. Основний висновок доповіді: для досягнення успіху в глобальній війні з ісламськими екстремістами Сполучені Штати повинні більшою мірою спиратися не на військових, а на цивільних фахівців. Міжнародна співпраця в цій сфері не просто бажана, а життєво необхідна.

Історія довела, що великомасштабні військові інтервенції (наприклад, Франції в Індокитаї та Алжірі, США у В’єтнамі, СРСР в Афганістані та ряд інших) найчастіше не досягають успіху. У відповідності до висновків авторів доповіді «War by Other Means» пріоритетами Сполучених Штатів Америки повинні стати підвищення якості національних урядів, зміцнення місцевих сил безпеки та покращення інформаційних можливостей. В Іраку й Афганістані керівництвом США свого часу ці принципи належною мірою
не були враховані**.

За висновком експертів з проблем безпеки, однією з найістотніших проблем XXI сторіччя разом з тероризмом є проблема незаконної міграції. Незаконна міграція встала в один ряд з такими загрозами, як тероризм, організована злочинність, наркотрафік і, отже, в даний час є однією з серйозних загроз національній безпеці будь-
якої держави.

Масштаби міжнародної міграції безперервно зростають. За даними Держдепартаменту США в 2005 році загальна кількість мігрантів налічувала близько 192 млн. Очікується, що до 2010 року їх кількість досягне понад 210 млн. чоловік. 128 млн. з них повинні осісти в індустріально-розвинених країнах – експерти прогнозують, що переселенці з інших держав становитимуть близько 10% від кількості їх населення. На долю Європи прогнозується найбільша кількість міжнародних мігрантів – 3%, на долю Азії – 28%, Північної Америки – 24%. У 2010 році частка США буде складати біля 20% від загальної кількості міжнародних мігрантів, а далі за цим показником у числі світових лідерів прогнозують Російську Федерацію (6%), Німеччину (5%), Канаду і Саудівську Аравію (по 3%)*.

Інтернаціоналізація економіки, лібералізація, розвиток транспортних і комунікаційних технологій призвели до посилення мобільності всіх ресурсів людського розвитку: капіталу, товарів, технологій, інформації, людей. Міграція праці перетворилася на невід’ємну частину світової економіки. На початок XXI століття в світі налічувалися 36–42 млн. трудових мігрантів, з членами сімей їх кількість сягала 80–97 млн. чоловік, а за деякими оцінками – навіть 120 млн. чоловік. Тенденції сьогодення такі, що кількість трудових мігрантів зростає і у найближчі роки буде лише невпинно зростати.

Зі зростанням динаміки переміщення трудових ресурсів сучасного світу зростають і розвиваються можливості техніки маніпулювання ними. Маніпулювання мігрантськими ресурсами перетворилося на один з видів сучасного високоприбуткового бізнесу. Проте світовій спільноті у боротьбі з незаконною міграцією протистоять не стільки самі мігранти, як глобальна структурна мережа, в яку входять як працедавці, так і кримінальні угруповування, що діють на територіях приймаючих держав, країн джерел міграції та країн транзиту мігрантів, у тому числі і в державах на теренах колишнього СРСР. Канали незаконної міграції часто співпадають з каналами наркотрафіку та нелегальної торгівлі зброєю. Крім того, нелегальна міграція є поживним середовищем для розвитку тіньової економіки, а осіб, що нелегально перебувають на території країни, легко залучити до діяльності злочинних організацій, оскільки вони практично позбавлені легальних можливостей отримання коштів для існування. За статистичними даними у структурі загальної злочинності багатьох держав світу досить суттєву частку складають злочини, що скоються іноземними громадянами і особами без громадянства**.

Крім Сполучених Штатів Америки, питаннями імміграційної політики та нелегальної міграції стурбовані всі найбільш розвинені в економічному відношенні європейські країни, особливо такі як Франція, Німеччина, Італія і Іспанія, де одні з найвищих імміграційних коефіцієнтів у Європі. В умовах недостатньої асиміляції наплив іммігрантів вже став для багатьох держав Європейського Союзу «обоюдогострою зброєю», оскільки, з одного боку, приїжджі є для багатьох країн основним джерелом робочої сили, а з іншої – представляють потенційну загрозу суспільній стабільності та національній безпеці***.

В умовах світової фінансової кризи істотно зростають ризики того, що багато трудових мігрантів, залишившись без роботи, стануть злочинцями. Ніхто не може заперечувати той факт, що є прямий зв’язок між негативними наслідками кризи і ускладненням соціально-економічної обстановки. Прагнення працедавців понизити витрати на наймання робочої сили веде до різкого скорочення зайнятості, у тому числі і в тих сферах економіки, де трудяться іноземні громадяни. Негативний процес у сфері зайнятості впливає на зростання злочинів майнового характеру, що здійснюються іноземними робочими.

За повідомленнями директора Федеральної Міграційної Служби Російської Федерації К. Ромодановського на третій Московській Міжнародній конференції «Світова спільнота проти глобалізації злочинності і тероризму» частка незаконної міграції, що включає незаконний перетин кордону, незаконне перебування на території Росії і незаконну трудову діяльність, складала 3% в загальному обсязі злочинності, зареєстрованій у РФ за 10 місяців 2006 року, але темпи щорічного зростання таких злочинів становлять 5–7%*.

За зведеннями московського управління Слідчого комітету при прокуратурі Російської Федерації, кількість злочинів за останні роки тільки сексуального характеру, вчинених приїжджими з країн ближнього зарубіжжя, значно збільшилася. За даними статистики, кількість зґвалтувань у Москві в 2008 році збільшилася майже на 20%, або удвічі більше, ніж за аналогічний період 2007 року. При цьому 70% таких злочинів скоєно приїжджими. Майже 40% від кількості всіх зґвалтувань здійснили громадяни Узбекистану, далі йдуть громадяни Туркменії, Таджикистану та Киргизії. В цілому дві третини від кількості злочинів даної категорії у Москві здійснюються вихідцями з країн колишнього СРСР.

Ще одним з суттєвих негативних моментів такої ситуації зі злочинністю в середовищі гастарбайтеров є те, що вона викликає збільшення екстремістських проявів з боку місцевих неонацистів**.

Представляють інтерес дані проведеного корпорацією «RAND» дослідження, які засвідчили тенденцію, що нелегальні іммігранти, які мають досвід депортації із США, все частіше стають хронічними порушниками закону. Проведений аналіз статистичних даних виявив, що нелегали, які у свій час були депортовані і які незаконно повернулися до Сполучених Штатів, набагато частіше порушують закон, ніж інші незаконні іммігранти, що не мають досвіду депортації. У цілому, «хронічні» нелегали здійснюють близько двох третин від загальної кількості злочинів, що скоюються нелегальними мігрантами. 73% «хроніків» заарештовуються протягом року після їх звільнення з-під варти – для інших категорій іммігрантів, що підлягають депортації, цей показник не перевищує 32%. Автори проведеного дослідження роблять висновок, що «хронічні» нелегали становлять найбільшу небезпеку для суспільства – їх найскладніше затримати, оскільки вони мають навички та зв’язки, необхідні для ухилення від арешту, а ще складніше від них позбутися, тому що вони знаходять будь-яку можливість до повернення у країну нелегального перебування після депортації на батьківщину***.

За повідомленням Центру Досліджень Імміграції (Center for Immigration Studies) за період з 2005 по 2007 рік у США було заарештовано понад 8 тисяч злочинців-іммігрантів, які входили до складу біля 700 банд і кримінальних угруповань. У доповіді констатується, що останніми роками спостерігається вибухоподібне розповсюдження злочинних угруповань у Сполучених Штатах. Їх кістяк складають особи, які перебувають у США незаконно. Наприклад, відоме угруповання MS-13 (назва є абревіатурою фрази іспанською мовою – «Сальвадорська мама» – «MS»), що діє практично у всіх штатах США та налічує до 10 тисяч бойовиків, за відомостях «Center for Immigration Studies» на 60–90% складається з нелегалів. 80% арештованих членів іммігрантських банд раніше на території США скоювали тяжкі злочини (без врахування порушень візового законодавства), а 40% мали у своєму послужному списку такі насильницькі злочини, як вбивства, зґвалтування й інші. Переважно подібні угруповування спеціалізуються на рекеті, викраденні, розбоях і грабіжницьких діях, торгівлі наркотиками, проституції та фальсифікації документів.

Серед наймогутніших злочинних співтовариств, створених іммігрантами, Центром Досліджень Імміграції Сполучених Штатів також вказується «Вірменська
Міць» (Armenian Power)*.

Погроми у Франції в 2005 і в 2007 роках, події в італійському Мілані засвідчили: європейським країнам потрібні жорсткі імміграційні закони, оскільки криміногенність міграційних процесів і пов’язаних з ними явищ викликає особливе занепокоєння. Загрозу внутрішній безпеці становлять випадки, коли мігранти свідомо не хочуть інтегруватися в існуюче національне громадянське суспільство. Класичний приклад – Сполучене Королівство Великобританія. Тут помітно загострилися проблеми у взаєминах мігрантів і офіційних властей. Британці почали помічати кардинальні зміни у внутрішньому вигляді своєї країни. Все частіше в Англії з’являються школи, де діти говорять різними мовами (близько 20) і не бажають засвоювати ази англійської мови. А арабська експансія до Англії призвела до того, що більшість білошкірих робочих Англії почали надавати підтримку ультраправій Британській національній партії (БНП), підтримувати яку раніше вважалося непристойним явищем. Проте все більше корінних жителів Великобританії віддають свої голоси на виборах на її користь, тому що хочуть зберегти обличчя доброї старої Англії, в якій вони народилися.

Спокійна Данія перетворилася на перевалочну базу циган, які подорожують зі всім своїм скарбом, але вже не на кібитках і конях, а на сучасних автомобілях. Разом з ними «подорожують» і кримінальні методи існування циганського співтовариства: крадіжки, шахрайство, продаж наркотиків тощо. Громадяни Данії вже б’ють тривогу, проте офіційна влада поки що обмежуються тільки інструкціями для поліцейських і власних громадян, зміст яких зводиться в основному до попередження про небезпеку спілкування з циганами та циганками.

Влада США вже давно стурбована притоком нелегалів з Мексики та Китаю. При цьому, за повідомленнями мексиканської влади, близько 78% мексиканців, які прибули до США в період з 2001–2005 роки, потрапили на територію країни нелегально. На початок 2008 року кількість нелегальних мігрантів у США становила (залежно від методики підрахунку) від 5 до 20 млн. чоловік (найчастіше фігурує цифра в 11–12 млн. осіб). При цьому приблизно 7 млн. нелегалів залучено в економічно активну діяльність і складають конкуренцію місцевому населенню**.

Наведені вище приклади наочно підтверджують тезу, що проблема міграції має глобальний характер. Проте позитивного досвіду у вирішенні міграційних проблем у світі дуже мало. Політика приймаючих мігрантів країн формується методом проб і помилок. Навряд чи хоч одна держава може стверджувати, що виробила дієві механізми боротьби з нелегальною імміграцією. Парадоксально, але факт, що основний урок, який можна отримати з накопиченого до цього часу міжнародного досвіду, наступний: в умовах сучасного демократичного суспільства, яке сповідує ліберальні традиції, не віднайдено дієвого інструменту, що дозволив би звести нанівець нелегальну міграцію.

На поточний момент жодна демократична держава світу не може стверджувати, що виробила по-справжньому дієздатні механізми у боротьбі з нелегальною міграцією. Дотепер не знайдено прийнятного вирішення суперечностей, що перебувають на стику таких базових прав суспільства, як право на свободу пересування і забезпечення національних інтересів кожної окремої держави. З одного боку, право на свободу пересування декларується як фундаментальне право кожної людської особистості. З іншого боку, кожна держава має право на захист своїх національних інтересів й охорону своїх кордонів. Ріст рівня нелегальної міграції у світі є наслідком даної конфронтації цих фундаментальних правових чинників сучасного світового співтовариства.

У всіх економічно розвинених державах світу існують плани заходів щодо протидії нелегальній міграції. Як правило, всі вони засновані на комплексному підході до вирішення цієї проблеми, особливо у сфері забезпечення безпеки та недопущення терористичної та кримінальної спрямованості міграції. Але існуючі реалії свідчать про те, що без об’єднання зусиль усіх членів світової спільноти не можливо нейтралізувати негативні наслідки, що викликані глобалізацією міграційних процесів. Для вирішення цієї загальносвітової проблеми необхідне прийняття та реалізація цілого комплексу узгоджених заходів на міждержавному рівні та насамперед організація системи міждержавного регулювання зовнішньої трудової міграції та поліпшення інформаційного обміну з цього питання*.

Але кажучи про інтеграцію та глобалізацію світових процесів боротьби з незаконною міграцією і супроводжуючу її злочинність, необхідно визнати, що поки особливих успіхів у цьому напрямі добивається лише кримінал:злочинність усе впевненіше перетинає національні кордони між державами і стає транснаціональною. У довгостроковій перспективі правоохоронні органи можуть успішно боротися з незаконною міграцією тільки за умовою реалізації єдиної стратегії боротьби з нею, тобто наявності відповідної міжвідомчої та міждержавної взаємодії зі всіма основними учасниками протидії нелегальним міграційним процесам. Не тільки різні структури безпеки на державному та міждержавному рівнях, але й органи з питань міграції, праці й соціального забезпечення повинні брати в цьому процесі активну участь як у превентивному, так і репресивному плані.

До завдань правоохоронних органів входить збір інформації про методи нелегального в’їзду або незаконних проникнень до країн, способів фальсифікації віз і посвідок на проживання, кількість бажаючих отримати притулок з окремих країн, методах посередництва у нелегальній діяльності, а також збір будь-яких відомостей про діяльність іноземних екстремістських і терористичних організацій, їх взаємозв’язок та участь у процесах нелегальної міграції. В європейських поліцейських установах вважають, щодля запобігання терактам і виступам мігрантів у країнах Європейського Союзу на майбутнє конче необхідно розраховувати вірогідність виникнення всіх можливих ситуацій та мати відповідні плани дій на кожний варіант негативного розвитку подій**.

Оборонна політика посилення прикордонного контролю та введення жорсткого імміграційного контролю повинна поєднуватися з наступальною стратегією, основними завданнями якої є недопущення терористичних актів і боротьба з трансприкордонною злочинністю. У такій динамічній концепції попередження вказаних негативних явищ вирішальну роль відіграє оперативна інформація. Оперативна інформаційна взаємодія між імміграційними, правоохоронними, інформаційними та іншими компетентними органами, які відповідають за боротьбу з тероризмом, незаконною міграцією і організованою міжнародною злочинністю, дозволяє організувати використання оперативної інформації у масштабі реального часу і організувати нейтралізацію на відповідній правовій основі значної кількості злочинних елементів. Таким чином, як на національному, так і на міжнародному рівнях правоохоронні органи та спецслужби повинні бути охоплені загальносвітовою інформаційною мережею. Протистояти злочинності щодо нелегального проникнення можна тільки шляхом тісної співпраці країн джерел, транзиту і кінцевої мети незаконної міграції. Для протидії організованим злочинним структурам відповідним службам необхідний швидкий транскордонний обмін інформацією. Тільки при організації належного співробітництва на міждержавному рівні можливе виконання національних державних планів протидії незаконній міграції. Для цього є єдиний шлях – залучення до співпраці країн, які ще не охоплені загальносвітовою співпрацею.

У рамках загальноєвропейської співпраці правоохоронні органи всіх держав Європи повинні розробити відповідні заходи на базі єдиних стандартів. Використання Шенгенської інформаційної системи «EURODAK» є одним з таких заходів, який стає на перешкоді тому, щоб нелегали вільно могли б потрапляти в будь-яку країну Шенгенської зони. На початок 2007 року в «EURODAK» вже була в наявності інформація на 800 тисяч громадян третіх країн, які хоча б один раз були депортовані з держав-членів Шенгенської зони. Доступ до системи постійно розширюється і, крім Європола і Євроюста, до дактилоскопічного банку даних країн Шенгену вже підключені правоохоронні структури ряду європейських держав, що не належать до членів Шенгенської угоди. Планується, що інформаційна система «EURODAK» згодом може стати загальноєвропейською*.

В СНД програма спільної співпраці у протидії незаконній міграції на 2009–2011 роки передбачає створення максимально сприятливих умов для проведення компетентними органами держав спільних оперативних і профілактичних заходів щодо боротьби з цим негативним явищем, а також завершення процесу підписання угоди між країнами Співдружності про реадмісію. У документі також вказані заходи відносно зближення національних законодавств і підготовки кадрів. Країни Співдружності регулярно проводять обмін інформацією про канали незаконної міграції, існуючі маршрути, організаторів незаконного пересування мігрантів. У проекті Програми зазначені уніфіковані заходи щодо запровадження нових біометричних паспортів. Зацікавленість у набранні чинності даної програми висловили всі країни Співдружності Незалежних Держав**.

19 вересня 2008 року на території Білорусії Виконавчий комітет СНД підписав Меморандум про взаєморозуміння та співпрацю з Адміністрацією Міжнародної організації з міграції (МОМ). У Меморандумі визначені основні положення стосовно співпраці між двома організаціями у галузі міграції, зокрема в протидії незаконній міграції і торгівлі людьми. Підписання Меморандуму дозволяє використовувати досвід і допомогу МОМ для вдосконалення договірно-правової бази співпраці у галузі міграції між країнами-учасниками СНД, а головне, дозволить використовувати можливості Міжнародної організації з міграції для покращення протидії країн СНД незаконній імміграції та негативним явищам, які її супроводжують, використовувати досвід цієї міжнародної організації для всестороннього навчання співробітників компетентних органів і створенню базової організації країн СНД з підготовки, перепідготовки та підвищенню кваліфікації кадрів у сфері боротьби з міграцією і протидії торгівлі людьми. Підписаний документ передбачає взаємообмін інформацією між сторонами про різні тенденції, проблеми та протидію міграційним явищам, що повинно сприяти покращенню стану аналітичної роботи та, як наслідок, привести до появи нових ефективних розробок у сфері сучасної міграційної політики. Підписання Меморандуму буде стимулювати розширення використання біометричних технологій у процесах управління міграцією в країнах СНД, а також надасть можливість застосувати досвід МОМ у роботі міграційних органів країн Співдружності*.

За інформацією Організації Об’єднаних Націй (ООН) на кінець 2008 року на території української держави перебувало близько 6,7 млн. нелегальних мігрантів, хоча завідувач відділом міграційних досліджень Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України Олексій Позняк вважає, що кількість мігрантів на теренах України не перевищує декількох сотень тисяч. На його ж думку «...якщо Європейський Союз доб’ється різкого збільшення ефективності непропуску нелегалів, то ми зіткнемося з тим, що багато хто з них осяде в нашій країні». При цьому Україна на даний час є чи не єдиною країною регіону, яка до цих пір не приділяла посиленої уваги до існуючих проблем нелегальної міграції. Зокрема, наша держава не має договору про реадмісію з Росією. І це при тому, що за офіційними даними понад 80% затриманих нелегалів потрапляють до України через «прозорий» україно-російський кордон. В той же час договір про реадмісію Київ підписав зі всіма західними сусідами, зокрема, з Польщею та Словаччиною, через яких проходять основні маршрути нелегальної міграції з України. До того ж, договір про реадмісію з межуючими країнами не підписала Білорусь, тому Євросоюзу вигідно вважати, що нелегал прибув з України. Виходячи з наведених фактів, до України вже депортують майже всіх, кого затримують поблизу східного кордону ЄС**.

Таким чином, наприкінці першого десятиліття XXI століття міжнародною проблемою стала не свобода пересування, а національна безпека держав, особливо через проблеми незаконної міграції і, як наслідок, реалізація заходів з підвищення надійності прикордонного контролю. Зараз усі розвинені країни впроваджують виняткові заходи для встановлення контролю за нелегальною міграцією та зміцненню своїх кордонів. У всіх державах приймаються закони про безпеку кордонів (наприклад, Закон про безпеку кордонів США, в Україні – ухвалення Верховною Радою 06.03.2009 року в першому читанні законопроекту № 3123 «Про прикордонний контроль», який був зареєстрований ще 8 вересня 2008 року). Європейський Союз проводить заходи щодо реалізації проекту «Електронних кордонів».

Сьогодні одним з новітніх інструментів інтегрованої системи управління кордонами європейських країн і засобом превентивного реагування на транснаціональну протиправну діяльність є оперативний аналіз стану прикордонних ризиків і кримінальної ситуації на конкретних ділянках кордонів держав. У основу цієї роботи покладені рекомендації експертів з Бельгії, Великобританії, Німеччини, Голландії, Данії, Іспанії, Норвегії, Польщі, Фінляндії, Франції, Швеції, Європейської комісії і Європолу, які втілилися в Загальну інтегровану модель аналізу ризиків держав – членів Євросоюзу (CIRAM), яка в основному варіанті свого часу була прийнята на саміті ЄС у Севільї в 2002 році. Ідея полягала у тому, щоб створити загальноміжнародну систему, яка дозволить проводити аналіз реальних ризиків на кордонах, оцінювати ефективність протидії цим ризикам з боку прикордонних служб і надавати рекомендації для проведення більш доцільних і, головне, більш узгоджених дій. Ще десять років тому прикордонники європейських країн були роз’єднані, що вкрай негативно впливало на ефективність їх роботи. В даний час у режимі реального часу налагоджений взаємообмін інформацією між всіма країнами-членами CIRAM, особливо з країнами так званих найбільш міграційних ризиків*.

Однією зі складових ефективності застосування технології «Електронних кордонів» є використання в прикордонному контролі досягнень біометрії.

В опублікованій у серпні 2007 року на інтернет-порталі Державного департаменту США «Доповідній записці з зміцнення безпеки кордонів і вирішення проблем імміграції в рамках існуючого законодавства» разом з вирішенням ряду інших проблем значну увагу приділено практичному використанню останніх досягнень біометрії для контролю за особами, що перетинають державний кордон.

У пункті 4 першого розділу документа «Безпека кордонів» зазначалося, що до кінця 2008 року повинне бути завершене запровадження системи прикордонного біометричного контролю у всіх аеропортах і морських портах США. На початок 2009 року Міністерство внутрішньої безпеки повинне було зробити остаточний вибір варіанту біометричної системи для запровадження найбільш практичного та найменш витратного методу біометричного контролю у місцях перетинання сухопутного кордону.

Особливу вагу для боротьби з нелегальною міграцією та незаконним працевлаштуванням на території Сполучених Штатів має реалізація 14-го, 15-го, 16-го і 17-го положень третього розділу документа, якими відповідно передбачається: