Основні завдання інтеграції біометричних технологій 14 страница

Але розробники закону також передбачили можливість й добровільної здачі громадянами своєго зразка ДНК у тих випадках, коли вони мають намір підстрахувати себе та своїх близьких. Така процедура буде платною й недешевою. Адже один апарат – секвентор, який дозволяє вичленити ДНК з біозразків, має вартість у півмільйони доларів.

Природньо, інформація створюваного в експертно-криміналістичному центрі МВС Російської Федерації геномного банку даних буде закритою. Право доступу надано судам, органам дізнання та попереднього слідства і оперативним службам спеціальних структур згідно Закону про оперативно-розшукову діяльність. Новим законом встановлений порядок отримання і знищення геномної інформації. За прийнятим законодавчим документом видалення даних можливе після закінчення 70-річного терміну зберігання.

У РФ налічується 35 лабораторій ДНК-аналізу. В 2007 році з їх допомогою розкрито більше тисячі злочинів, зокрема ряд тяжких і особливо тяжких у Москві та Башкирії. Генетична експертиза – не панацея від злочинності, але ще один крок у боротьбі з нею. Особливою проблемою, вирішення якої необхідно забезпечити, – це надійне забезпечення захисту геномної бази даних. Адже знаючи ДНК-інформацію, досить легко можна нашкодити людині: викликати в неї захворювання або алергічну реакцію, спровокувати отруєння. Знання генетичної схильності людського індивідуума до захворювань може послужити неофіційною причиною відмови у страхівці або в прийомі на роботу. У прийнятому наприкінці 2008 року російському федеральному законі наведені вимоги до організації захисту від несанкціонованого доступу. Зокрема, передбачено використання спеціальних закритих каналів зв’язку, за яким передаватиметься вся ДНК-інформація*.

Згідно вимогам чинного законодавства Федеральна міграційна служба Російській Федерації проводить у передбачених випадках як обов’язкову, так і добро-
вільну Державну дактилоскопічну реєстрацію. Сьогодні будь-який громадянин Росії має право звернутися в міграційні підрозділи за місцем проживання й пройти дактилоскопічну реєстрацію. Дактилоскопічні картки з відбитками пальців направляють у Головний інформаційно-аналітичний центр (ГІАЦ) МВС Росії для зберігання цього виду біометричної інформації**.

Конкретні цифри щодо обсягу інформаційних даних і підсумків застосування сучасної автоматизованої системи централізованого дактилоскопічного обліку були озвучені в інтерв’ю в.о. начальника департаменту кримінального розшуку МВС Росії у березні 2008 року Іскандара Галімова російському інтернет-виданню «Газета»: «Сьогодні ми активно задіюємо для розкриття злочинів автоматизовану дактилоскопічну інформаційну систему (АДІС) «Папілон». Вона дозволяє працювати з слідами, що залишені на місцях злочину. Зараз її сумарний масив містить 71 мільйон дактилокарт осіб і слідів, які вилучені з місць нерозкритих злочинів. У результаті лише за 2007 рік на території Росії виявлено понад 152 тисяч осіб, що користувалися фальшивими документами, які засвідчують особистість. Ідентифіковано майже 11 тисяч невпізнаних трупів. Перевірка відбитків пальців за допомогою «Папілона» дозволила розкрити більше однієї тисячі вбивств, понад дві тисячі грабежів і розбійних нападів, майже 15 тисяч крадіжок»***.

У всіх регіонах Росії використовуються дактилоскопічні системи розробки ЗАТ «Папілон», за допомогою яких можна достатньо швидко перевірити будь-яку людину на предмет знаходження ї даних в інформаційному банку МВС РФ. Дана система складається з сканера, до «віконечка» якого прикладається палець людини, візерунок папілярний ліній якого відразу ж сканується, а зображення відбитку пальця виводиться на екран комп’ютера. Тут же проводиться дистанційний пошук за централізованою базою даних, і якщо подібний відбиток знайдено, то з’являється фотографія людини з відомостями про неї. Дактосистеми «Папілон» встановлені у всіх райвідділах внутрішніх справ Росії. Крім того, при виїздах на місця здійснення тяжких і особливо тяжких злочинів використовуються мобільні установки «Папилон-М», які розміщені в автомобілях.

Дактилоскопічні системи «Папілон» активно використовуються в ряді інших країн СНД. У центральній автоматизованій дактилоскопічній системі (АДІС) Міністерства внутрішніх справ Казахстану станом на 1 вересня 2007 року загальний масив склав понад 1 млн. 600 тис. дактилокарт на фізичних осіб і 120 тис. дактилоскопічних слідів з місць злочинів. Керівництво МВС усіляко підтримує введення сучасних дактилоскопічних систем «Папілон».

За інформацією начальника оперативно-криміналістичного департаменту МВС Республіки Казахстан за допомогою автоматизованих дактообліків криміналісти забезпечують відсоток розкриття на рівні 9% від загальної кількості зареєстрованих злочинів, що тановить близько 12 тис. у рік. Мобільні установки «Папілон-М», які складаються з портативного комп’ютера та спеціальних засобів зв’язку, використовуються для розкриття злочинів і встановлення злочинців за «гарячими» слідами, розпізнання невпізнаних трупів безпосередньо на місцях їх виявлення, використовуючи для цього загальнодержавні бази даних АДІС і безвісти зниклих осіб. Мобільний комплекс дозволяє скоротити час проведення оперативної перевірки від декількох діб до декількох хвилин і безпосередньо на місці події отримати інформацію про результат проведеної ідентифікації виявлених відбитків пальців.

За вісім місяців 2007 року тільки у колишній столиці Казахстану Алмати за допомогою «Папілона-М» було проведено 532 оперативних ідентифікацій на місцях подій і встановлена особистість 85 невпізнаних трупів*.

23 липня 2008 року Президент Білорусії підписав закон «Про регістр населення». На підставі положень цього закону в Білорусі запроваджується єдина система обліку персональних даних громадян країни, а також іноземних громадян і осіб без громадянства, що на постійній основі проживають у республіці. До банку даних загальнодержавного регістру населення будуть заноситись найбільш актуальні та необхідні при роботі зі зверненнями громадян їх персональні дані: прізвище, ім’я, по батькові, стать, дата і місце народження, громадянство, місце проживання, сімейний стан, рід занять, податкові зобов’язання та ряд інших відомостей. При цьому оперативно й об’єктивно ідентифікувати фізичну особу і його цивільний статус дозволить ідентифікаційний номер, який є унікальним для кожного громадянина Білорусі.

Формувати регістр населення будуть державні організації, отримання будь-яких відомостей від громадян не передбачається. Відповідальність за ведення бази даних та забезпечення захисту персональної інформації покладено на МВС. Передбачається, що після створення регістру відпаде потреба у галузевих системах обліку фізичних осіб, що на даний час ведуться у різних державних організаціях. За заявою прес-служби президента, регістр населення дозволить найповніше забезпечити реалізацію прав і законних інтересів громадян, значно скоротити переписку та кількість запитів організацій при роботі зі зверненнями громадянами*.

Білорусія у співпраці з Європейським Союзом зміцнює свої кордони. Проектом технічної допомоги Європейській комісії і ООН за кодовою назвою «Еней-3» передбачено в 2009 році оснащення прикордонних загонів і комендатур технічними засобами для автоматичного дактилоскопіювання. В рамках проекту будуть поставлені сканери, відповідне програмне забезпечення та інше необхідне обладнання. Планується, що за допомогою так званого «живого сканера» будуть знімати відбитки пальців у всіх затриманих порушників кордону та нелегальних мігрантів. У базі також буде розміщено їх цифрове фотозображення. Така практика, за інформацією керівників прикордонної служби Білорусії, запроваджена в ЄС, де функціонує автоматизована дактилоскопічна інформаційна система «Євродак». Заплановано, що у майбутньому буде проведена уніфікація білоруської прикордонної дактилоскопічної системи з загальноєвропейською системою «Євродак»**.

В Україні, на жаль, поки не спостерігається істотних змін щодо створення державних біометричних банків даних. Як відомо, поки що згідно наказу МВС у повному обсязі ведеться дактилоскопічний облік на паперових носіях (дактокартах) відносно осіб, що піддавалися арешту та були доставлені до приймальників – розподільників. На регіональному рівні автоматизованого комп’ютерного обліку відбитків пальців і долонь вищезгаданого спецконтингенту не ведеться. У управліннях /відділах/ інформаційних технологій (УІТ – ВІТ) УВС /ГУВС/ у областях і в містах Києві та Севастополі введена в дію комп’ютерна система на базі графічної станції для отримання у електронному вигляді фотозображень з дактилокарт і їх передачі до Департаменту інформаційних технологій (ДІТ) МВС – автоматизована інформаційна система (АІС) «Дакто-2000». Можливості автоматизованого пошуку за базою даних відсканованих зображень відбитків пальців у регіональних УІТ – ВІТ відсутні.

Автори посібника вважають, що в МВС України готуються для впровадження повномасштабної автоматизованої дактилоскопічної інформаційної системи (АДІС), для чого і проводяться ці підготовчі роботи. Можливо, існує централізована база даних АДІС у криміналістичному центрі МВС України, але точними відомостями автори посібника не володіють. Однозначно можно лише стверджувати, що в Україні аналогів американських біометричних систем типу IAFIS (Integrated Automated Fingerprint Identification System), IDENT (програма «US-VISIT») і NGI (Next Generation Identification) поки що не створено. АДІС типу «Папілон» в регіонах не впроваджена, тобто не організований збір відбитків пальців у спецконтингенту «наживо» за допомогою спеціальних сканерів і відсутній централізований автоматизований банк дактилоскопічних даних.

Як відомо, ще в грудні 2006 року у Верховній Раді (ВР) пройшов процедуру першого читання проект Закону «Про Національний демографічний регістр», який покликаний забезпечити в Україні видачу паспортних документів нового покоління. Свого часу він був розглянутий та підготовлений до другого читання правоохоронним Комітетом і Комітетом з питань економічної політики ВР. Планувався подальший розгляд проекту закону на пленарному засіданні парламенту 2 вересня 2008 року. Але в зв’язку з відомими політичними подіями питання про його ухвалення було відкладено на невизначений термін.

У нашій державі найсучаснішою інформаційною системою, де будуть використовуватись біометричні технології, найближчим часом повинна стати система виготовлення, оформлення та контролю закордонних паспортних і візових документів. У Державному департаменті у справах громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб («ДДГІРФО») вже функціонує Головний обчислювальний центр Державної інформаційної системи (ДІС) реєстраційного обліку фізичних осіб і їх документування, який в даний час у базі даних (БД) містить повну інформацію щодо оформлених органами внутрішніх справ України закордонних паспортів нового покоління. Але БД українських закордонних паспортів першого покоління стане біометричною лише з 2010 року, коли у нашій країні почнуть видавати закордонні паспорти другого покоління, що міститимуть в електронному вигляді відомості про відбитки пальців і фотозображення власника.

Трохи історії. У нашій державі ще в 1996–1997 роках Постановами Кабінету Міністрів України № 898 від 02.08.1996 р. і № 40 від 20.01.1997 р. були визначені шляхи, методи і засоби побудови єдиної державної автоматизованої паспортної системи (ЄДАПС – тепер державна інформаційна система ДІС) як однієї з важливої складової частини Державного реєстру громадян України. До кінця 2008 року цей реєстр так і не був створений, незважаючи на те, що створення державного реєстру фізичних осіб дало б можливість виконати українській державі зобов’язання, яке вона добровільно взяла на себе у відповідності до програми дій «Україна – ЄС».

Потрібно нагадати, що спочатку передбачалось створення ЄДАПС як системи оформлення, видачі й обліку всіх документів, які засвідчують особистість на території України, а не лише закордонних паспортів. Але процес документування українських громадян внутрішніми паспортами виявився відірваним від процесу створення ЄДАПС. Персоналізація (заповнення документа відомостями про фізичну особу) проводиться безпосередньо територіальними паспортними підрозділами (на рівні райвідділів – міськвідділів) від руки або на друкуючих пристроях без застосування технології ЄДАПС, яка передбачає єдиний централізований порядок проведення процесу персоналізації ідентифікаційних документів. Таким чином, замість оформлення і видачі через єдину державну автоматизовану паспортну систему всіх документів строгої звітності, які засвідчують особистість громадян нашої країни, в Україні фактично була створена і експлуатується автоматизована система оформлення та виготовлення закордонних паспортів нового зразка громадян України.

Кабінет міністрів України своєю постановою затвердив Порядок ведення Державного реєстру, в якому будуть зібрані всі акти про цивільний стан громадян, починаючи з дня народження. Відповідне рішення було ухвалене 15 серпня 2007 року на засіданні уряду. Обов’язковому внесенню до Реєстру підлягатимуть факти народження фізичної особи та її походження, шлюбу або розлучення, усиновлення, позбавлення та відновлення батьківських прав, зміни імені та смерті. Формування і ведення Державного реєстру покладається на органи реєстрації актів цивільного стану Міністерства юстиції. Передбачається, що Державний реєстр актів цивільного стану громадян буде основою або стане підсистемою Державного реєстру виборців. Міністерство юстиції повинно своєчасно надавати органам ведення Державного реєстру виборців повну і об’єктивну інформації відносно осіб, які змінили прізвище, ім’я, по батькові, дату, місце народження або померли.

Інформація, що зберігатиметься в Реєстрі, буде мати обмежений доступ. Очікується, що крім поточної інформації, до Реєстру, також будуть занесені відомості, які містяться у книгах реєстрації актів цивільного стану і метричних книгах, що зберігаються в архівах відділів реєстрації актів цивільного стану Міністерства юстиції*.

Останнім часом багато розмов точиться навколо створення Державного реєстру виборців України. Але й тут не обійшлося без судової тяганини. В травні 2008 року компанія НПФ «УНІС» подала скаргу в Міжвідомчу комісію з держзакупівель і звернулася з позовом до суду, оскаржуючи технічні параметри створюваного Державного реєстру виборців України (до відома – вартість створення Реєстру виборців оцінюється близько 74 млн. гривень.). Міжвідомча комісія з держзакупівель відмінила результати проведеного тендера у 2007 році.

Державний реєстр повинен відповідати вимогам українських законів, бути захищеним від несанкціонованого доступу та реалізовувати всі функції автоматизованої системи. Це складна інформаційна система, де повинні використовуватися засоби криптографічного захисту інформації, унікальне мережеве устаткування та інші сучасні технічні рішення. Ще до початку створення Реєстру повинен бути прийнятий обґрунтований технічний проект з докладним переліком усіх необхідних складових Державного реєстру виборців України. Технічний проект має бути узгоджений з Державною службою спеціального зв’язку і захисту інформації. Такого проекту ЦВК в першому півріччі 2008 року не мав. На цей період часу було також відсутнє і відповідне технічне завдання відносно комплексної системи захисту інформації, яке теж мусить узгоджуватись з Держспецзв’язком. Без цих проектних документів неможливо створити дієву і захищену систему. Необхідно твердо розуміти: що створюватиметься, як захищатиметься й якими засобами.

На заходи щодо функціонування Державного реєстру виборців із загального фонду Держбюджету України на 2009 рік виділено 15 млн. 811 тис. 900 грн. Ці кошти будуть використані на придбання предметів постачання і матеріалів, оплату послуг, зокрема зв’язку, каналів передачі даних в електронному вигляді**.

З початку спільної роботи Міністерства внутрішніх справ і Центральної виборчої комісії з перевірки виборчих списків у 2009 році станом на початок червня 2009 року в них було виявлено 600 тисяч «двійників», а також 155 тисяч громадян, прізвища які більше двох разів присутні в списках***.

Цей факт ще раз підкреслює про необхідність створення єдиного Державного реєстру стосовно громадян України.

Вивчення доступних нормативних документів на розробку та експлуатацію державної інформаційної системи (ДІС), Державного реєстру актів цивільного стану громадян і Державного реєстру виборців України засвідчило, що станом на кінець 2008 рік у Постановах Кабінету Міністрів практично відсутні конкретні положення, які б регламентували порядок внесення та використання біометричних ідентифікаційних даних у цих системах обліків.

Єдиним прикладом більш-менш чіткого регламентування положень застосування біометричних ідентифікаторів в українських державних нормативних документах станом на кінець першого півріччя 2009 року є наказ адміністрації державної прикордонної служби України № 472 від 25.06.2007 року «Про затвердження Положення про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України». У пункті 14 Положення зазначено: «Відомості про особистість вводяться в Базу даних осіб посадовими особами з документів громадян України на право виїзду з України та в’їзду до неї, з паспортів громадян України та паспортних документів іноземців і осіб без громадянства з застосуванням приладів для автоматичного зчитування машинозчитувальної зони паспортних документів (паспортрідерів), у тому числі і з електронних чипів, які містять інформацію про власника, зокрема і інформацію про його біометричні дані, а у разі відсутності таких приладів або даних у машинозчитуваній зоні – вручну».

Пункт 5 Положення говорить: «База даних є складовою частиною центрального сховища даних (далі –ЦСД) центральної підсистеми інтегрованої інформаційно-телекомунікаційної системи «Гарт» Державної прикордонної служби України (далі – система «Гарт») й інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи стосовно контролю осіб, транспортних засобів і вантажів, які перетинають державний кордон (далі – система «Аркан»)».

А в пункті 25 Положення про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» зазначено, що «Доступ до інформації, яка зберігається в базі даних осіб, дозволяється уповноваженим посадовим особам Державної прикордонної служби України, інших правоохоронних органів і органів державної влади (далі – користувачі) відповідно до законодавства і в порядку, визначеному окремим наказом Адміністрації Держприкордонслужби України»*.

У плані заходів на 2008 рік щодо створення інформаційної системи контролю іноземців і осіб без громадянства з фіксацією їх біометричних даних вказано, що необхідно передбачити створення в МЗС України інформаційно-телекомунікаційної системи і єдиної бази даних про оформлення і видачу віз для в’їзду на територію України іноземців і осіб без громадянства з фіксацією їх біометричних даних і забезпечення доступу до них посадових і службових осіб Державної прикордонної служби, СБУ і МВС**.

В даний час на порядку денному Інтерполу, Європолу та національних правоохоронних органів більшості держав світу стоїть питання про нагальну потребу створення системи уніфікованого доступу і обміну даними між біометричними базами даних усіх без винятку країн світової спільноти. Але поки що у багатьох державах взагалі не створені біометричні бази даних, а в тих банках даних з біометричною інформацією, які вже функціонують у деяких країнах (США, Великобританія, інші країни-члени ЄС, Японія, Китай, Індія, Росія і ряд інших), питання зкоординованої побудови національних баз біометричних даних з метою забезпечення міжнаціонального обміну даними і можливостями термінового доступу на даний час ще не вирішені. Виняток становлять лише США, Великобританія та невелика кількість інших країн, де вже не перший рік ведуться роботи з уніфікації технологій доступу та стандартизації принципів побудови біометричних баз даних.

В Україні, як і в багатьох країнах на території колишнього СРСР, майже у всіх відомствах існують свої локальні бази з персональними даними: в МВС, СБУ, прикордонній і міграційній службах, Пенсійному фонді, податковій Адміністрації тощо. Крім того, що значна більшість з них не має прив’язки до біометричних даних, всі вони були сформовані на підставі внутрішніх облікових документів без проведення всебічної перевірки установчих відомостей щодо особистості, яку ставлять на облік, тому існують не поодинокі випадки наявності розбіжностей навіть в ідентифікаційній інформації відносно однієї і тієї ж особи. Дана ситуація стала можливою тому, що не створені єдині і достовірні, тобто еталонні бази ідентифікаційних даних населення України і країн, що утворилися внаслідок розпаду СРСР (так звані єдині державні регістри населення), через що установча інформація на одного і того ж громадянина має різний порядок перевірки та занесення у відомчі бази даних. Необхідно зазначити, що в державах Прибалтики та Росії за останні роки зроблено рішучі кроки для виправлення ситуації, яка існувала з часів СРСР, для чого виділялися значні грошові кошти з державного бюджету.

Вирішення ж проблеми ідентичності персональних відомостей у різних базах даних полягає в необхідності створення єдиного інформаційного ресурсу (державного регістру населення), в якому окрім основних ідентифікаційних даних громадянина (прізвище, ім’я, по батькові, стать, дата та місце народження) будуть зберігатися в установленому порядку і його біометричні ідентифікатори. Тільки при реалізації даного положення можлива організація всебічної інформаційної взаємодії різних відомчих баз даних і гарантія досягнення всебічної ідентичності установчих даних. Таким шляхом йдуть передові країни світу щодо використання інтегрованих інформаційних банків даних, насамперед США та Великобританія*.

У рамках однієї з останніх ініціатив США, що отримала назву «Сервер в небі», правоохоронні служби Сполучених Штатів, Великобританії, Канади, Австралії та Нової Зеландії приступили до створення Міжнародного інформаційного консорціуму. Його кінцевою метою є запровадження системи взаємного доступу до існуючих національних баз біометричних даних на злочинців, терористів і осіб, які підозрюються у злочинній і терористичній діяльності. В подальшому передбачається створення єдиного спільного міжнаціонального банку даних**.

В даний час розвиток робіт із створення єдиного державного регістра населення в Україні стримується відсутністю відповідної нормативної бази і необхідного фінансування. Крім того, необхідне ухвалення на державному рівні закону, який повинен чітко регламентувати статус національного регістру населення, склад даних, джерел наповнення регістру та актуалізації відомостей, що вводяться.

 

 

Розділ 13

 

ОСНОВНІ КРИМІНОГЕННІ ПРОБЛЕМИ

СВІТОВОЇ СПІЛЬНОТИ ТА ВИКОРИСТАННЯ

СИЛОВИМИ СТРУКТУРАМИ КРАЇН СВІТУ

ІНФОРМАЦІЙНО- БІОМЕТРИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

ДЛЯ ЇХ ВИРІШЕННЯ

__________________________

 

 

Масштабні проекти з використанням біометричних технологій сьогодні реалізують практично всі розвинені країни світу. До цього їх уряди спонукають потреби забезпечення безпеки – як при захисті своїх кордонів, так і на території кожної держави. У сучасному світі застосування досягнень біометрії є одним з найважливіших умов ефективної боротьби зі злочинами проти безпеки держави і основ політичного устрою, конституційних прав громадян, інтересів суспільних і комерційних структур і з багатьма іншими протиправними діями.

Основні ключові завдання, вирішення яких багато в чому забезпечується за допомогою сучасних досягнень біометрії:

1. У сфері забезпечення безпеки держави:

– надійне посвідчення будь-якої особистості при перетинанні кордону країни за допомогою проведення ідентифікаційних заходів за унікальними біометричними ознаками;

– боротьба з тероризмом, міжнародною організованою злочинністю, наркоторгівлею, незаконною міграцією, злочинами у фінансовій сфері.

2. У внутрішньодержавній діяльності правоохоронних органів: достовірна ідентифікація осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів та кримінальних елементів за унікальними біометричними ознаками (як правило, останнім часом все більше використовується ідентифікація за декількома біометричними параметрами (мультибіометрія), а для винесення остаточного висновку результати автоматичної ідентифікації перевіряє експерт)*.

Історично склалося так, що першими почали використовувати біометрію правоохоронні органи. На поточний момент існує тенденція інтенсифікації використання біометричних технологій усіма без винятку силовими структурами.

Біометрична ідентифікація має беззаперечну істотну перевагу перед іншими ідентифікаційними технологіями, яка полягає у тому, що при застосуванні різних форм біометричних технологій (мультибіометрія) у комплексі з іншими іноваційними технічними рішеннями практично виключається можливість використання зловмисниками фальшивих документів.

За допомогою біометричної ідентифікації правоохоронні органи та спецслужби провідних світових країн вирішують наступні завдання:

– проведення однозначної та достовірної ідентифікації за унікальними біо-
метричними параметрами кримінальних елементів і осіб, які підозрюються у вчи-
ненні злочинів;

– оперативне встановлення особистості затриманих при проведенні заходів з охорони громадського порядку, у тому числі й при забезпеченні безпеки проведення
різних масових заходів;

- посилення паспортно-візового контролю на кордонах для боротьби з нелегальною міграцією;

– запобігання доступу в державні, муніципальні та інші установи осіб, які не мають на це право;

– організація системи контролю за доступом у будівлі та приміщення судів, пенітенціарних закладів й подібних установ;

– перевірка претендентів на отримання роботи у правоохоронних і силових органах, різних охоронних структурах, а також осіб, які подали заяви на отримання дозволу на придбання вогнепальної зброї тощо;

– ідентифікація громадян, що перебувають у зонах виникнення надзвичайних ситуацій (регіони, що постраждали внаслідок землетрусу, повені, тайфуну, техногенної катастрофи і т.д.) і не мають при собі документів, які засвідчують особистість (наприклад, для запобігання шахрайств, пов’язаних з одержанням допомоги особами, які вже її отримали і повторно звертаються за наданням цієї державної послуги під іншими установчими даними);

– оперативне впізнання недієздатних осіб, а також осіб, що перебувають у безпорадному стані та нездатні повідомити про себе будь-які відомості;

– можливість впізнання виявлених неідентифікованих трупів*.

Процес глобалізації, який прискорився наприкінці минулого сторіччя та серйозно змінив світ, послужив каталізатором стрімкого розвитку міжнародної організованої злочинності. Це негативне явище продовжує прогресувати і в XXI столітті. « Прозорість» кордонів, спрощення обміну інформацією, безпрецедентне зростання обсягів міжнародної торгівлі та інвестицій, і, як наслідок, вільне переміщення бізнесменів і робочої сили призвело до втрати владними структурами будь-якої держави деяких специфічних важелів управління, які раніше дозволяли протистояти експансії міжнародного криміналітету.

Згідно статистики, злочинність у світі за останніх 30 років збільшилася в 4 рази, зокрема на території колишнього СРСР і в США – у 8 разів, у Великобританії і Швеції – у 7 разів, у Франції – у 6 разів, в Німеччині – в 4 рази. За даними ООН, злочинність у світі в кінці 90-х років в середньому збільшувалась на 5% в рік, а приріст населения – на 1% в рік. У 2001 році на планеті офіційно було зареєстровано близько 450 млн. злочинів, а їх фактичне число може бути втричі більше. Чим взаємопов’язанішим стає світ, тим він стає більш взаємовразливим. Глобалізація соціальних і економічних процесів породила і глобалізацію злочинності, яка стає все більш організованою, транснаціональною і витонченою. Злочинні співтовариства набагато швидше, ніж державні системи різних країн, реагують на розвиток усіх типів комунікацій, на будь-які пом’якшення прикордонного контролю і полегшення пересувань**.

Транснаціональним злочинним синдикатам за допомогою корупції, шантажу і погроз вдається в повному об’ємі використовувати для досягнення своєї злочинної мети всі переваги, що дає сучасне суспільство та відкриті ринки демократичних країн. Основний робочий принцип транснаціональних злочинних угруповань полягає у нейтралізації здійснення контролю правоохоронними органами. Території з іноземною юрисдикцією стають безпечними для заняття злочинною діяльністю на теренах інших держав, а існуючі кордони все ще служать міжнародним злочинцям свого роду огорожею, за якою вони намагаються уберегтися від національного законодавства країн, де вони здійснюють свою злочинну діяльність.

Протистояння державних і організованих злочинних структур налічує не одну сотню років. В енциклопедії Міжнародної Організованої Злочинності «The Encyclopedia Of International Organized Crime» наводяться факти про те, що подібні угруповання існували ще в часи Римської Імперії. Вже тоді вони становили велику проблему для держави, оскільки намагалися контролювати певні сфери економіки.

Майкл Вудівісс (Michael Woodiwiss), автор книги «Організована Злочинність і Американська Міць: Історія» (Organized Crime and American Power: A History) наводить факти того, що організована злочинність завжди діяла, нехтуючи державними кордонами. Вже в 30-ті роки минулого століття італійські мафіозі їздили до Японії та Китаю за наркотиками, японська «якудза» діяла на території Сполучених Штатів Америки, а члени американських банд ховалися від правосуддя у Китаї і Європі.