Аналіз основних положень проектів законів № 2112, 2113, 2114 від 11 вересня 2006 р. та проектів законів № 0875, 0876, 0877 від 23 листопада 2007 р. 5 страница

Статтю 358 КК доцільно доповнити приміткою, у якій дати визначення офіційного документа та предметів складів злочинів, перед­бачених також статтями 357 та 366 КК.

«Стаття 358.

Примітка. Під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 358 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища чи факти, які породили чи здатні породити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи – докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетент­ними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, в тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв’язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, складені з дотриманням визначених законом їх форми та містять передбачені законом реквізити».

Необхідно також внести окремі редакційні і змістовні уточнення до ст. 366 КК, виклавши її частину першу в такій редакції:

«1. Складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідо-
мо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів,–...»

Статтею 2 проекту закону № 0877 пропонується передбачити відповідальність юридичної особи за вчинення її керівником (власником) або іншою уповноваженою особою від імені і в інтересах юридичної особи злочинів, зазначених у цій статті (передбачених ст. 209, частинами 1 чи 2 статей 235⁴ та 235⁵, статтями 369 і 376 КК). У пропо­нованій редакції стаття не може бути прийнята. По-перше, ЦК Ук­раїни не знає поняття власника юридичної особи. Це вже знайшло відображення у статтях 218, 219, 220, 221 та 222 КК, у яких Законом від 15 квітня 2008 р. термін (слово) «власник» замінено терміном (словом) «учасник». З урахуванням положень ЦК України, у ст. 2 проек­ту Закону № 0877 слово «власником» необхідно замінити словами «за­сновником або учасником», хоча і така заміна буде дещо неточною, оскільки таке формулювання не охоплюватиме осіб, які стали правонаступниками засновників унітарних підприємств чи засновників приватних підприємств або фермерських господарств тощо. У таких юридичних осіб нема учасників, єдиний учасник може бути лише у ок­ремих видів господарських товариств. Особа, якій засновник названих юридичних осіб передав свої правомочності, не може іменуватись формально і фактично засновником. Така особа не може називатись і власником такої юридичної особи, виходячи із положень ЦК України. Крім того, корупційними злочинами є і злочини, склади яких передбачені статтями 364, 365 та 368 КК. З урахуванням викладення у новій редакції статей 364 та 365 КК, статтю 2 проекту Закону № 0877 слід викласти у такій редакції:

«Юридична особа несе відповідальність, встановлену цим Законом, за вчинення від її імені і в її інтересах службовою особою такої юридичної особи, її засновником, учасником чи іншою уповноваженою особою самостійно або у співучасті будь-якого із злочинів, склади яких передбачені статтями 209, 364, 365, 368, 369 та 376 Кримінального кодексу України».

Аналогічне уточнення слід внести і до ст. 27¹ КПК, якою КПК про­понується доповнити проектом Закону № 0875, якою визначається коло осіб, за заявами яких можуть порушуватись кримінальні справи щодо осіб, якими вчинені діяння, що містять ознаки складів злочинів, передбачених статтями 235¹ та 235³, у разі, якщо КК буде доповнено цими статтями. Про недоцільність і необґрунтованість доповнення КК цими статтями йшлося раніше».

У процесі підготовки до другого читання проекту Закону № 0875 від 23.11.2007 р. окремі його принципові положення кримінально-правового характеру зазнали суттєвих змістовних змін, хоча концепту­альний, стратегічний підхід до напрямів реформування національного антикорупційного законодавства переважно зберігся.

Зазначу найбільш суттєві, принципові, на мій погляд, зміни кримінально-правового характеру.

1. Суттєво уточнені норми – дефініції, в яких давалось визначення окремих ознак складів корупційних злочинів, зокрема ознак їх суб’єктів:

а) уточнено визначення загального поняття та ознак службової осо­би, яке давалось у ч. 3 ст. 18 КК. Автори проекту Закону № 0875, а таким автором слід вважати в цілому Комітет Верховної Рад України
з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, яким було прийняте рішення про внесення проектів антикорупційних законів для розгляду Верховною Радою України шостого скликання, прийнятих Верховною Радою України попереднього скликання у першому читанні 12 грудня 2006 р. Як зазначалось, фактично проекти законів
№ 0875, 0876 та 0877 текстуально і змістовно відтворювали тексти проектів законів № 2012, 2013, 2014;

б) уточнено родове термінопоняття нової категорії суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення, яких, необхідно було визнати такими відповідно до рекомендацій Додаткового протоколу до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією (ETS 191) від
15 травня 2003 р.,– національних арбітрів – осіб, яких на підставі арбітражної угоди запрошено винести рішення, яке має обов’язкову юридичну силу, у спорі, переданому їм сторонами такої угоди, якими згідно з чинним законодавством України є третейські судді, незалежні посередники та члени трудового арбітражу з розгляду колективних трудових спорів. Діяльність таких осіб проектами законів № 0875 та 0876 пропонувалось іменувати виконанням наданих законом публічних повноважень, а осіб, які виконують такі повноваження,– особами, які виконують надані публічні повноваження. При підготовці проектів законів до другого читання родове поняття зазначеної категорії осіб було замінене на «особи, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг» та «особи, які надають публічні послуги», а здійснювана ними діяльність стала називатись професійною діяльністю, пов’язаною з наданням публічних послуг» та «на­дання публічних послуг»;

в) уточнено (змінено) термінопоняття, яким позначались службові особи юридичних осіб приватного права,– термінологічний зворот «особа, яка виконує управлінські функції в юридичній особі приватного права, незалежно від організаційно-правової форми», замінено термінологічним зворотом «особи, які постійно або тимчасово обійма­ють посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або особи, спеціально упов­новажені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону».

2. Більш конкретно визначені ознаки складів окремих корупційних злочинів, а ознаки складу злочину «незаконне збагачення» визначені суттєво відмінно.

Перший етап удосконалення національного антикорупційного законодавства завершився (після ратифікації законами від 18 жовтня 2006 р. № 251-V, 252-V та 253-V названих конвенцій та Додаткового протоколу) прийняттям пакета антикорупційних законів 11 червня 2009 р., які набрали чинності з дня їх опублікування 18 липня 2009 р. і мали бути введені в дію з 1 січня 2010 р. Однак введення в дію цих законів Законом від 23 грудня 2009 р. № 1787-VІ було перенесено на 1 квітня 2010 р., а Законом № 1962-VІ від 10 березня 2010 р.– на 1 січ­ня 2011 р. Названі закони формально і фактично були введені в дію з 1 січня 2011 р., але діяли лише 4 дні – до 5 січня 2011 р., оскільки Законом від 21 грудня 2010 р. № 2808-VІ «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України щодо запобігання і протидії корупції», закони «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 11 червня 2009 р. визнані такими, що втратили чинність.

Проектом Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні», внесеним Президентом України (зареєстрований 17 грудня 2010 р. за реєстраційним № 7487) і прийнятим Верховною Радою України у першому читанні за основу 23 грудня 2010 р., перед­бачено визнання такими, що втратили чинність з дня опублікування цього Закону, законів України № 1506-VІ «Про засади запобігання та протидії корупції» та № 1508-VІ «Про внесення змін до деяких законо­давчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення», прийнятих Верховною Радою України 11 червня 2009 р. При цьому названим проектом Закону, внесеним Президентом України, не передбачено, що з дня його опублікування втрачає чинність і Закон України від 11 червня 2009 р. № 1507-VІ «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень», а також не передбачено внесення змін до цього Закону. Ним передбачається внесен­ня змін лише до Кодексу України про адміністративні правопорушен­ня, Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України та до Закону України «Про державну службу». Проте Верховна Рада України 21 грудня 2010 р. спочатку прийняла Закон України про визнання такими, що втратили чинність, усіх трьох антикорупційних законів, прийнятих Верховною Радою України 11 червня 2009 р., в тому числі і Закону «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень», а 23 грудня 2010 р. прийняла у першому читанні за основу проект Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції в Україні». Отже, ні прийняття в новій редакції Закону «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень», ні внесення до нього змін та втрату ним чинності проектом Закону № 7487, внесеним Президентом України, не передбачено. Закон України від 11 червня 2009 р. «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» мав бути введений у дію, відповідно до проекту Закону № 7487, з 1 січня 2011 р., фактично був уведений в дію з 1 січня 2011 р. та був чинним до
5 січня 2011 р., оскільки Закон № 2808-VІ від 21 грудня 2010 р., яким Закон «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні право­порушення» визнаний таким, що втратив чинність, оприлюднено (опуб­ліковано) лише 5 січня 2011 р. Проекту Закону «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» жодним суб’єктом законодавчої ініціативи до Верховної Ради не вносилось, а Закон № 1507-VІ від 11 червня 2009 р. втратив чинність з 5 січня 2011 р., продіявши лише чотири дні.

Особливої уваги заслуговує оцінка ситуації, що виникла у зв’язку з тим, що Закон «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України щодо запобігання і протидії корупції» від 21 грудня 2010 р. № 2808-VІ був опублікований лише 5 січня 2011 р., а не до
1 січня 2011 р. У результаті «несвоєчасного» опублікування цього За­кону, закони України від 11 червня 2009 р. «Про запобігання та протидії корупції» (№ 1506-VІ), «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» (№ 1507-VІ) та «Про вне­сення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» (№ 1508-VІ) втратили чинність
з 5 січня 2011 р., тобто фактично і формально діяли чотири дні – з 1 до 5 січня 2011 р.

М. І. Хавронюк, даючи оцінку зазначеній ситуації, обґрунтовано зазначає, що вона може мати досить серйозні правові наслідки, зокрема щодо застосування кримінально-правових норм, якими передбача­ється відповідальність за «корупційні» злочини, з урахуванням положень частини 2 ст. 4 та ст. 5 КК України щодо дії кримінального закону в часі і зворотної дії Закону про кримінальну відповідальність[21].

М. І. Хавронюком у загальному вигляді дається попередній аналіз основних правових наслідків «несвоєчасного» опублікування Закону № 2808-VІ від 21 грудня 2010 р., з якими читач може ознайомитись.

Детальний аналіз ситуації зі станом законодавчого забезпечення запобігання, протидії корупції та боротьби з нею, впливу особливостей «вдосконалення» антикорупційного законодавства на практику його застосування, проблем, які вже виникли і виникнуть додатково після прийняття Закону «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні» та шляхів їх подолання ще буде даватись фахівцями, в тому числі буде здійснюватись і доктринальне тлумачення антикорупційних новел. Зверну увагу лише на два найбільш важливі, принципові, аргументовані висновки М. І. Хавронюка: 1) визнання таким, що втратив чинність, певного закону не означає, що автоматично відновлюється дія законів чи окремих норм законів, які цим законом визнавались такими, що втратили чинність, чи до яких вносились зміни, а також відновлення попередньої редакції цих норм. Тобто, Закон «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. з 1 січня 2011 р. втратив чинність і його дія з 5 січня 2011 р. не поновлена, оскільки в законі № 2808-VІ від 21 грудня 2010 р. відсутня вказівка щодо поновлення дії Закону «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р.; 2) починаючи з 5 січня 2011 р. жоден спеціальний антикорупційний закон в Україні не діє, а всі порушені за Законом «Про боротьбу з корупцією» адміністративні справи мають бути закриті через скасування акта, який установлює відповідальність.

Дія протягом чотирьох днів (з 1 до 5 січня 2011 р.) норм Криміналь­ного кодексу, якими він був доповнений Законом № 1508-VІ від
11 червня 2009 р. та до яких були внесені зміни, в тому числі і шляхом викладення їх у новій редакції, обумовлює такі правові наслідки:

1) Оскільки фактично в наявності дія проміжних законів, кваліфікація діянь, учинених до 1 січня 2011 р., повинна здійснюватись з урахуванням положень ч. 2 ст. 4 та ст. 5 КК щодо дії кримінального закону в часі і, насамперед, положення ч. 4 ст. 5 КК щодо дії так званого «проміжного» кримінального закону. Зокрема, зловживання пов­новаженнями, перевищення повноважень та одержання неправомірної вигоди службовою особою юридичної особи приватного права повин­но кваліфікуватися відповідно, за ст. 235¹ або ст. 235² чи за ч. 3 або ч. 4 ст. 235⁴ КК, оскільки нормами, сформульованими у цих статтях, які діяли з 1 до 5 січня 2011 р., була передбачена статтями 364, 365 та 368 КК.

2) Щодо осіб, засуджених за корупційні злочини, вироки щодо яких вступили в силу і особи ще не відбули покарання, мають бути застосовані положення частин 2 та 3 ст. 74 КК.

3) Оскільки в правозастосовній практиці було поширене тлумачення поняття службової особи, а відтак і засудження за стаття-
ми 364, 365, та 368 КК осіб, які Законом від 11 червня 2009 р.
№ 1508-VІ визнані суб’єктами злочинів, склади яких були перед-
бачені статтями 235³ та 235⁵ КК, які діяли з 1 по 4 січня 2011 р.,
і передбачені статтями 365² та 368⁴, якими КК доповнений Законом від
7 квітня 2011 р. № 3207-VІ і які набрали чинності з 1 липня 2011 р. вироки щодо таких осіб мають бути переглянуті і їхні дії мають бути перекваліфіковані на статті 365² чи 368⁴, або ж на статті 235³ чи 235⁵ КК.

Даючи оцінку прийняттю Верховною Радою України 21 грудня 2010 р. Закону «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України щодо запобігання та протидії корупції», голова групи GREKO Драго Кос зазначив, що міжнародні експерти відзначали, що прийняття так званого антикорупційного пакета 11 червня 2009 р. є важливим кроком у правильному напрямі, і це була остання інформація яку GRECO отримала від України, а скасування цього пакета та ліквідація Бюро з питань антикорупційної політики можуть свідчити про важливий і прикритий крок у неправильному напрямі – якщо найближчим часом не буде знайдено кращого виходу з ситуації із законами та Бюро. Відповідаючи на інші запитання в інтерв’ю газеті «Дзеркало тижня», Драго Кос відмітив, що у майбутньому буде ще кілька звітів GRECO щодо України, і що він сподівається на серйозне покращення ситуації на той час,– іншого шляху просто немає. «Що стосується безвізового режиму з ЄС, то я бачив,– сказав Драго Кос,– країни з нижчим, порівняно з Україною, рівнем корупції і з більш розвиненою регуляторною базою у питаннях боротьби з корупцією, які мусили докласти чимало зусиль в антикорупційній сфері, що дозволило б їм отримати безвізовий режим. Україна опиниться в дуже складній ситуації, подавши заявку на отримання безвізового режиму і не маючи серйозних досягнень в антикорупційній сфері, таких як пов­ноцінне виконання рекомендацій GRECO» яка незабаром розгляне надану додаткову інформацію до Звіту України про виконання рекомендацій, і якщо досягнуті на час ухвалення звіту результати не будуть актуальними, це, ймовірно, викличе серйозні дебати щодо ситуації і також може призвести до дуже непопулярних (негативних) висновків та рішень GRECO, «яка просто не може дозволити собі мовчки спостерігати, як у країні, котра є особливо важливою для нас, було скасовано позитивні процеси. Але я все ще сподіваюся, що цього не станеться!»[22].

Негативно оцінено головою GRECO Драго Косом також визнання таким, що втратив чинність Закону від 11 червня 2009 р. «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення» який у цьому ж інтерв’ю газеті «Дзеркало тижня» сказав: «Юридичні особи повинні нести відповідальність за корупційні правопорушення. Ба­гатьма міжнародними конвенціями, повноправною учасницею яких є Україна, передбачено, що ця норма – обов’язкова. Таким чином, відсутність належного регулювання зазначеного питання ставить під сум­нів реальну волю країни виконувати свої міжнародні зобов’язання і, безперечно, сприятиме ухваленню висновку GRECO, що найважливіші рекомендації не були виконані»[23].

Голова Верховної Ради В. Литвин під час брифінгу 31 січня 2011 р. припустив, що уже наступного пленарного тижня народні депутати зможуть розглянути в сесійній залі пакет антикорупційних законів, зазначивши, що нині профільний комітет опрацьовує близько тисячі поправок. «Навіть якщо хто не бажає, щоб цей закон був прийнятий,– сказав він,– у нас немає іншого виходу, як його приймати»[24]. У виступі під час відкриття восьмої сесії Верховної Ради України шостого скли­кання 1 лютого 2011 р. Голова Верховної Ради України В. Литвин сказав: «Верховна Рада має невідкладно законодавчо забезпечити реальну протидію корупції з акцентом на запобігання корупційних правопорушень. Взагалі належить вийти на прийняття таких законів, які б попереджали корупційну спокусу. Поки що переважно маємо словесні змагання у тому, хто більше не любить це зло. Причому, коли говорять про це явище, то думають, що воно їх не стосується. Перед Верховною Радою стоїть завдання прийняття закону, ініційованого Президентом. Однак у ньому не можна допустити відтворення положень попередніх законодавчих актів, через які довелося їх скасовувати. Він має враховувати положення відповідних міжнародних договорів нашої держави та застереження, що містяться в експертних оцінках міжнародних організацій щодо України»[25]. Зазначу, що у прийнятих Верховною Радою України 7 квітня 2011 року законах № 3206-VІ та 3207-VІ і, передусім, у законі № 3207-VІ, фактично були відтворені положення попередніх законодавчих актів, через які вони були скасовані.

На мій погляд, Верховна Рада України при розгляді і прийнятті у другому читанні проекту закону № 7487 «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні», які відбулись 3 березня 2011 р., незалеж­но від того, яке рішення було прийняте Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією 2 лютого 2011 р. при розгляді зауважень і пропозицій до прийнятого у першому читанні за основу 23 грудня 2010 р. проекту Закону № 7487, яких від суб’єктів права законодавчої ініціативи надійшло більш ніж чотириста, мала б одночасно прийняти Закон про внесення змін до Закону № 2808-VІ від 21 грудня 2010 р. – виключення із нього вказівки щодо визнання таким, що втратив чинність, Закону № 1507-VІ від 11 червня 2009 р. «Про відповідальність юридичних осіб за коруп­ційні правопорушення» з одночасним внесенням до цього Закону деяких змін, обумовлених прийняттям Закону «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні».

З прийняттям Верховною Радою України 23 грудня 2010 р. в першому читанні за основу проекту Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні» розпочався другий (черговий) етап вдосконалення антикорупційного законодавства України – приведення його у відповідність з рекомендаціями (положеннями) Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції та Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією Ради Європи.

При розробці пакета антикорупційних законів перед законодавцем стояло питання про те, рекомендаціям і положенням якої із двох названих конвенцій має бути надана перевага (пріоритет), оскільки і коло діянь, які конвенціями рекомендується або визнати в національному законодавстві кримінально караними, або «розглянути можливість» їх криміналізації, і категорії осіб, яких конвенціями рекомендується визнати суб’єктами корупційних злочинів, у конвенціях визначається неоднаково, а окремі відмінності мають суттєвий змістовний характер.

Системний аналіз положень цих антикорупційних конвенцій та положень трьох антикорупційних законів, прийнятих Верховною Ра­дою України 11 червня 2009 р., а також проекту Закону «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні», прийнятого у першому чи­танні за основу 23 грудня 2011 р., свідчить про те (дає підстави для висновку), що національний законодавець при їх розробці віддав перевагу, на мій погляд, обґрунтовану, на що зверталась увага у вступі роботи, положенням і рекомендаціям Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією Ради Європи 1999 р.

Зверну увагу на те, що відповідальність за більшість діянь, які конвенціями рекомендується визнати злочинами, чинним кримінальним законодавством була передбачена у КК України 2001 р. Потребувало лише уточнення ознак окремих наявних у КК складів злочинів, зокрема ознаки їх предмета, криміналізації декількох діянь, які конвен­ціями визнаються злочинами (зокрема, зловживання впливом, пропозиція неправомірної переваги, її прийняття, розширення кола суб’єктів корупційних злочинів – визнання такими будь-якого державного служ­бовця та будь-якого працівника юридичної особи приватного права), та вирішення питання відповідальності юридичних осіб за корупційні правопорушення.

Зауважу, більшість імперативних рекомендацій кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією так і небули імплементовані у Закон від 7 квітня 2011 р. № 3207-VІ.

На мою думку, як і на думку більшості вчених, якими висловлювалось власне бачення напрямів і проблем вдосконалення антикорупційного законодавства, національне кримінальне та адміністративне законодавство не потребувало суттєвих змін і доповнень щодо приведення його положень у відповідність з рекомендаціями конвенцій. Зумовлено це і особливостями вирішення питання відповідальності службових (посадових) осіб за злочини у сфері службової діяльності – Україна одна з небагатьох держав, кримінальним законодавством яких суб’єктами всіх службових злочинів були визнані, окрім представників влади, також особи, які обіймають посади, пов’язані з вико­нанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків (функцій) на підприємствах, в установах чи організаціях як публічного, так і приватного сектору (права), тобто кримінальний закон не диференціював відповідальності службових осіб залежно від того, у яких юридичних особах – публічного чи приватного права – вони обіймають посади (постійно, тимчасово), пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням. Не перед­бачав кримінальний закон і підвищеної відповідальності для такої категорії службових осіб як представники влади.

Натомість законодавець обрав шлях (напрям) вдосконалення анти­корупційного законодавства, запропонований Президентом України В. А. Ющенком у поданих ним у вересні 2006 р. до Верховної Ради України проектах антикорупційних законів, які не зазнали суттєвих концептуальних змін у прийнятих Верховною Радою України 11 черв­ня 2009 р. та 7 квітня 2011 р. антикорупційних законах.

Антикорупційні закони, прийняті Верховною Радою України 11 черв­ня 2009 р., набрали чинності, згідно з пунктом 1 Прикінцевих положень Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» № 1506-VI і Закону «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» № 1507-VI та згідно з розділом ІІ Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» № 1508-VI, з дня їх опублікування, тобто з 18 липня 2009 р., і мали бути введені в дію з 1 січня 2010 р.[26] Проте термін введення їх в дію був перенесений Законом від 23 грудня 2009 р. № 1787-VI на 1 квітня 2010 р.,[27] а Законом від 10 березня 2010 р. № 1962-VI – на 1 січня 2011 р.[28] Одним із перших указів новообраного Президента України був Указ «Про утворення Національного антикорупційного комітету» від 26 лютого 2010 р. № 275/2010,[29] одним із за­вдань якого передбачено розроблення антикорупційних заходів, у тому числі з метою гармонізації законодавства та усунення наявних у ньому протиріч, а також розроблення з урахуванням вітчизняного та міжнарод­ного досвіду, рекомендацій провідних світових організацій проектів актів законодавства з питань посилення боротьби з корупцією. Ще до підписання Президентом України Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання та протидії корупції» від 10 бе­резня 2010 р. № 1962-VI[30] та набрання чинності цим Законом, Президентом України 26 березня 2010 р. був виданий Указ № 454/2010 «Питання Національного антикорупційного комітету», яким було затверджено і персональний склад цього комітету. Указом виконавчому секретареві Національного антикорупційного комітету доручено, зокрема «невідкладно забезпечити підготовку пропозицій щодо: внесення комплексних системних змін до законів України «Про засади запобігання і протидії корупції», «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень, інших законодавчих актів України, які визначають відповідальність за корупційні правопорушення, з метою усунення суттєвих недоліків, що можуть призвести до порушень конституційних прав і свобод громадян, а також з метою приведення цих актів у відповідність із конституційним принципом верховенства права, міжнародними стандартами у сфері протидії корупції, забезпечення інтересів національної безпеки та додержання інтересів громадянського суспільства, а також узгодження положень інших законодавчих актів у сфері протидії корупції та боротьби з нею у зв’язку з уведенням у дію цих законів України з 1 січ­ня 2011 р.

Зазначу, що до 1 грудня 2010 р. до Верховної Ради України пропозицій про внесення «комплексних системних змін» до антикорупційного законодавства від Президента України не надходило. До Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою зло­чинністю і корупцією подані зауваження і пропозиції щодо внесення змін і доповнень до проекту Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання і протидії корупції», прийнятому Верховною Радою України за основу в першому чи-
танні 10 березня 2010 р., реєстр № 6130, після прийняття нею Закону за №1962-VI, лише кількома народними депутатами України, найбільш ґрунтовними із яких є пропозиції народного депутата України В. Р. Мойсика.

Не вдаючись до детального аналізу причин відтермінування введення в дію названих законів, зверну увагу лише на те, що відтер-
мінування було виправданим, оскільки всі три закони мали суттєві вади, зокрема змістовні неузгодженості і суперечності їх окремих положень, а також суперечність окремих їх положень Конституції Украї­ни. Насамперед це стосується кола осіб, які ст. 2 Закону «Про засади запобігання та протидії корупції» визнані суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення, а також видів обмежень (заборон), спрямованих на запобігання та протидію корупції, встановлених ст. 4 цього Закону для окремих категорій осіб, які законом визнані суб’єк­тами відповідальності за корупційні правопорушення.

Суттєві вади як змістовного, так і техніко-юридичного характеру, мають норми, якими доповнено КК України щодо криміналізації і диференціації кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення. Доповнення Законом № 1508-VI одночасно статтями 212²¹–212³³ Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), якими передбачена відповідальність за ряд діянь, визнаних законодавцем адміністративними корупційними правопорушеннями, більшість із яких також мають вади змістовного та техніко-юридич­ного характеру, створило проблеми визначення змісту ознак складів як цих правопорушень, так і ознак складів корупційних злочинів, відповідальність за які передбачено статтями КК, якими він доповнений чи які змінені Законом № 1508-VI, а також проблеми розмежування корупційних злочинів між собою та корупційних злочинів і адміністративних корупційних правопорушень.

Зверну увагу на те, що за більшість діянь, які конвенціями рекомендується визнати злочинами, чинним кримінальним законодавством України була передбачена КК України 1960 р. і передбачається КК України 2001 р. Потребувало лише уточнення ознак окремих наявних у КК складів злочинів, зокрема ознак їх предмета, криміналізації декількох діянь, які конвенціями визнаються злочинами (незаконного збагачення, зловживання впливом), та вирішення питання відповідальності юридичних осіб за корупційні правопорушення.

На мою думку, як і на думку більшості вчених, якими висловлювалось власне бачення напрямів і проблем вдосконалення антикорупційного законодавства, національне кримінальне та адміністративне законодавство не потребувало суттєвих вдосконалень щодо приведення його положень у відповідність з рекомендаціями антикорупційних конвенцій. Зумовлено це, передусім, і особливостями вирішення питання відповідальності службових (посадових) осіб за злочини у сфері службової діяльності: Україна – одна з небагатьох держав, кримінальним законодавством яких суб’єктами всіх службових злочинів визнаються, окрім представників влади, також особи, які обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій на підприємствах, в уста­новах чи організаціях як публічного, так і приватного сектору.