Українська Соціалістична Радянська Республіка в контексті союзного тоталітарного режиму

У другій половині 1920-х років встановлюється монополія Комуністичної партії, яка юридично (у відповідності до Конституції) була вищим держаним органом влади. А на початок 1930-х років Комуністична партія значно звузила компетенції Всеукраїнського з’їзду Рад, змінивши його роль у політичному і економічному житті України. З’їзди набувають характеристик декоративних форумів для ухвали (юридичного оформлення) ініціатив і рішень партійного апарату. Центр посилює свій вплив і тиск на республіки, з цією метою у 1931 році при Раднаркомах (урядах) союзних республік утворювались спеціальні комісії, функціональне призначення яких було у стеженні за виконанням директив Москви.

1932 року реформовано територіально-адміністративну систему управління. З двоступеневої: «центр - район»; вона стала триступеневою: «центр-район-область». Територія УСРР у 1932 році поділялась на 5 областей: Харківську (столиця УСРР до 1934 р.), Київську, Винницьку, Дніпропетровську, Одеську. Кількість областей у 1939 році – 13.

У 30-ті роки ХХ ст. триває процес посилення компартійного контролю над громадськими організаціями. На цей час припадає завершеність процесу одержавлення профспілок. Партійні комітети формували виборчі профспілкові органи. З метою перетворення профспілок на маріонеткові профспілкові організації, у 1934 році проведено розукрупнення профспілок. Постановам партії та її директивам повністю підпорядковано діяльність молодіжної організації – комсомолу (Комуністичний союз молоді). Партапарат здійснював підбір кадрів, форматував мережу первинних комсомольських організацій, керував їх масово-політичною роботою.

Міцнішала система репресивних органів. У грудні 1930 року ліквідовано Наркомат внутрішніх справ УСРР, у компетенції якого були комунальне господарство, міліція, місця позбавлення волі. 1934 року репресивну машину остаточно централізовано: утворено загальносоюзний Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС), на який покладалися обов’язки по забезпеченню «революційного порядку» та «державної безпеки». При НКВС засновано позасудовий орган – «особливу нараду», з наданням широких повноважень: заслання, депортація, ув’язнення.

1933 року в УСРР проведено загальну паспортизацію населення, яка сприяла посиленню тоталітарного режиму. Мета паспортизації – регулювання чисельністю населення міст, контроль над місцем проживання, пересуваннями. Паспортизація супроводжувалась широкомасштабною «чисткою» міст від «ворожих елементів».

У 20-30 рр. встановлено режим тоталітарної цензури. 1921 року Раднарком РСФРР затвердив «Положення про політичний контроль». Від 1922 року всі питання цензури вирішувало союзне керівництво. 1930 року реорганізовано Головне літературне управління у республіканські органи, функції яких значно розширювались: створювався інститут уповноважених Головліту при всіх державних і громадських видавництвах; мережах, що здійснювали радіотрансляції, телеграфних агенціях, поштових відділеннях та пунктах митного контролю. Преса стає знаряддям тоталітарної системи. 1921 року при агітаційно-пропагандистському відділі РКП(б) засновано відділ преси. 20-30 роки - час репресій. Серед гучних справ тогочасся:

· «шахтинська справа» (1928 р.);

· політичний процес у справі «Спілки визволення України»;

· справа «Українського національного центру» (1931 р.);

· справа професорів – аграрників (1933);

· справа службовців наркоматів землеробства і радгоспів України (1933);

· процес у справі «боротьбистів» (1935р.)

· урядові переслідування «за участь у контрреволюційній троцькістській організації» (1936 р.)

Висновок. Упродовж 1930-1941 років в Україні «розкрито» більше 100 різних «центрів», «блоків», «організацій». За результатами сфабрикованих справ розстріляно сотні тисяч людей. Нищівний удар нанесено по діячам культури (репресовано 500 укр. письменників) та військовим кадрам. Факти засвідчують, що в Україні на кінець 30-х років остаточно встановлено тоталітарний режим.