Економічна політика і стратегія 20-30-х рр.: НЕП, індустріалізація, колективізація

Економіка УСРР початку 20-х років носила характер кризової. Фактори, що спричинили економічну кризу в УРСР:

· непродуктивність економічної політики: політики «воєнного комунізму»;

· втрати трудових ресурсів, відсутність кадрів;

· зруйнування матеріально-технічної бази як в сільськогосподарському так і промисловому секторі;

· скорочення посівних площ;

· голод 1921-1923 рр.;

· політична нестабільність.

НЕП. Розруха, економічний занепад, соціальна напруженість вимагали програми дій, направлених на вихід з кризового становища, неувага до якого могла важити Радам влади. В. І. Ленін подає до обговорення ідею про впровадження нової економічної політики, зміст якої сфокусується в його праці «Про продовольчий податок». В роботі прозвучав заклик до вивчення досвіду капіталістів і названо основні форми нової економічної політики (НЕП):

· оренда (малих підприємств, в діяльність яких держава не втручається);

· кооперація;

· концесії

 

Концесії - підприємства, що діють на основі договору між державою й іноземними фірмами як у добувних, так і у обробних галузях.

торгівля.

Все з переліченого вище В.І. Ленін у підсумку назвав «державним капіталізмом».

 

Державний капіталізм – використання приватного капіталу (іноземного в тому числі) під контролем держави.

 

В.І. Ленін, як керівник РКП(б), доклав колосальних зусиль аби переконати членів партії в необхідності переходу до нового економічного курсу. В Україні означений курс отримав характеристику капітуляційного: «капітуляція перед буржуазією», «зрада комуністичній ідеї», «відступ назад». Комуністи, в переважаючій своїй більшості, вважали таку економічну стратегію тактичною хитрістю. В своєму травневому виступі 1921 року Ленін акцентував: НЕП вводиться не для обману, а «всерйоз і надовго», можливо, на десять років.

Отже, більшовики вимушено ідуть шляхом поступок і неочікуваного повороту: застосовують нову економічну політику. НЕП зафіксував відступ державної партії від намагань замінити ринковий механізм регулювання економіки директивним управлінням. У березні 1921 року на Х з’їзді РКП(б) прийнято постанову «Про заміну розкладки натуральним податком», яка стала першим кроком нової економічної політики. 24 травня 1921 року Рада народних комісарів УСРР видає декрет (закон) про норми й розміри продподатку

НЕП – система заходів в аграрній, промисловій, торговельній, фінансовій сферах, яка тривала у наступних напрямках:

· заміна продрозкладки продподатком,

· запровадження вільної приватної торгівлі,

· денаціоналізація (часткова) в промисловості.

Слід зазначити, що важка промисловість, ведучі промислові об’єкти, банки, зовнішня торгівля залишались у власності держави.

Нова економічна політика сприяла:

· економічним зв’язкам міста і села,

· розвиткові промисловості на базі електрифікації,

· кооперування на базі населення країни,

· повсюдному впровадженню госпрозрахунку, особливій зацікавленості в результатах праці,

· удосконаленню системи державного планування і управління,

· боротьбі з бюрократизмом,

· підвищенню культури у всіх сферах діяльності.

 

Впровадження НЕП призвело до змін в економіці:

· розширились посівні площі, збільшилась урожайність,

· торгівля оживила господарський механізм,

· карткову систему замінив ринок,

· розширились сфери функціонування приватного капіталу,

· зросли показники у промисловості і сільському господарстві,

· з’явились нові форми колективного господарювання: колгоспи, радгоспи;

· реформовано фінансово-банківську систему та податкову,

· змінено методи і форми управління підприємствами,

· споруджено за планом ГОЕЛРО електростанції: Штирівську, Чугуївську, Дніпровську.

 

Висновок. Кризові ситуації в контексті нової економічної політики уряд вирішував виключно за рахунок піднесення загальної соціальної напруженості. Та очевидним є той факт, що нова – економічна політика посприяла процесу економічної відбудови УСРР.

Індустріалізація. В середині 20-х років Й.Сталін, перемігши у внутрішньопартійній боротьбі своїх опонентів, спрямовує економічну політику Радянського Союзу у напрямку до побудови соціалізму. Першочерговим масштабним заходом на ХІV з’їзді ВКП(б) у грудні 1925 року проголошено курс на індустріалізацію.

 

Індустріалізація – створення великого машинного виробництва, передусім важкої промисловості (енергетики, металургії, машинобудування, нафтохімії й інших базових галузей), перетворення країни з аграрної в індустріальну, забезпечення її економічної незалежності і зміцнення обороноздатності; технічне переоснащення народного господарства.

Шляхи і методи проведення курсу на індустріалізацію:

· планування курсу здійснювалось без економічного обґрунтування;

· терміни реалізації програми носили характер форсованих (ушвидчених), плановано за 10-15 років збудувати соціалізм, перевищити економічні показники країн Заходу;

· зміцненню обороноздатності держави, розвитку важкої промисловості надано першість;

· індустріалізація засновувалась лише на внутрішньодержавному грошовому потенціалі.

В УСРР курс на індустріалізацію обговорено і прийнято у грудні 1925 року на ІХ з’їзді КП(б) У.

Результати і наслідки індустріалізації для України:

· значно виріс (у 7 разів) промисловий потенціал (за даними на 1940 рік у порівнянні з 1913 роком),

· УСРР з аграрної республіки перетворилась на індустріальну,

· індустріалізація носила нерівномірний характер: Правобережна Україна залишилась промислово нерозвиненою,

· посилилась і прискорилась урбанізація,

· підвищились показники добробуту населення,

· поглибилась надцентралізація економіки.