Теорії заснування держави Київська Русь

2. Матеріальні і духовні ресурси

Державотворчий процес

Монголо – татарська навала і її наслідки

Галицько – Волинська держава

Основні поняття: “норманська теорія”, “антинорманська теорія”, державотворення, політика, політична влада, культурна асиміляція, плем’я, етнос, соціоосередок, етноосередок, соціальна практика, рента, відробіточна рента, грошова рента, десятина, пантеїзм.

Київська Русь – яскравий державний феномен, що започаткував державотворчу традицію українського народу. Більшість ознак державності лише зароджувались – централізоване управління, бюрократична система, державницька ідеологія, політичні інститути, - та все ж з Київської Русі почався шлях українського народу до суверенітету: сучасної незалежності України.

Державотворчий процес тривав за участі ряду слов’янських за природою племен: слов’ян новгородських, кривичів, полян, сіверян, уличів, бужан, дреговичів, родимичів, вятичів, деревлян та ін. Досьогодні питання про походження держави Руська Земля є дебативним. Історики пропонують три теоретичні виміри цієї проблеми: норманську теорію, антинорманську теорію і хозарську гіпотезу.

Тема відзначається важливістю і актуальністю, оскільки є акцентом на формуванні державотворчих традицій. Становлення держави тривало під впливом чинників як зовнішніх, так і внутрішніх. Процес державотворення передбачав нівелювання племінних відмінностей, встановлення практики кодифікованого права, упровадження єдиного релігійного режиму.

1.1.Теорії заснування держави Київська Русь

Теорій заснування держави Київська Русь, на переконання істориків, існує три: норманська, антинорманська і хозарська.

Норманська теорія. Час появи теорії - сер. ХVІІІ ст. Автор пропозиціонер – Г.Ф. Мюллєр (німець за походженням, член Петербурзької Академії Наук). Праця, що “утримує” в собі зміст теорії – доповідь на тему: “Звідки є, пішла Русь?”. Концепція: стародавня держава Київська Русь була заснована норманами – скандинавами. Серед аргументів:

· термін “русь” є фонетичним братом і похідною від етноніму “руотсі”, що побутував ще й в ХІ ст. на означення шведів – скандинавів;

· іменна гама руських послів, що брали участь у переговорах з Візантією (911, 944 рр.), скандинавського походження: Карл, Фарлаф, Веремуд, Стемид і т.ін.;

· іноземні джерела розрізняють чітко “слов’ян” і “русів”.

Антинорманська теорія має дві редакції:

· за авторства М.Ломоносова

· сучасна редакція, що увібрала в себе як дослідження фундаторів української історичної науки, так і сучасних істориків.

Антинорманська теорія за авторства М. Ломоносова. Час появи теорії – сер. ХУІІІ ст. Автор – пропозиціонер – М. Ломоносов (росіянин, член Петербурзької Академії Наук). Праця, що “утримує” в собі зміст теорії – “Начальная история”. Концепція: узбережжя Балтійського (Варязького моря) на ІХ ст. є заселеним слов’янами, що увійшли в історію під назвою поморян. Соціальна практика означеного етнічного загалу впродовж століть існувала в контексті тісних економічних і політичних зв’язків з слов’янством новгородським, кривичами, сіверянами, які і прикликали слов’ян - поморян у якості влади.

Аргументи:

· “Снесение домашних наших летописцев подает уже повод думать о единоплеменстве сих двух народов”;

· “Восточное плечо реки Немани, впадающее в Курский залив, называется Руса”;

· “Сие еще подкрепляется обычаями древних…” і т.ін.

Сучасна редакція антинорманської теорії є презентованою в наступній к онцепції: “… паросток державності Київської Русі не був до нас завезений… він виріс на місцевому ґрунті задовго до ІХ ст. внаслідок складного і тривалого соціально-економічного та культурного розвитку слов’янського суспільства” (Історія України. О.Д. Бойко).

Визначеність у даному питанні і тих, хто досліджує історію, і тих, хто вивчає цей процес є досить важливим моментом. Ми повинні визнати, що державотворення – процес багатогранний і складний. У зв’язку з цим важко відмовити сучасним українським історикам у правомірності акценту на тому, що державність виростає на місцевому ґрунті. І так само неможливо заперечити високий рівень впливовості на державотворчий процес факторів зовнішнього характеру, як і проігнорувати факт об’єднання в ІХ ст. державотворчих зусиль двох однокорінних в культурно-досвідному відношенні етноосередків, зафіксований в писемних джерелах: літописах.

Якщо визнати аргументи М. Ломоносова, акумульовані в т.зв. антинорманській теорії, то вималюється наступна картина:

· Плем’я русів, проживаючих на річці Нєман – це складова збірної “поморяни”, що були на ІХ ст. з слов’янами – новгородськими, кривичами, сіверянами одного культурно-досвідного кореня. Вони слов’яни, але їх слов’янська природа докорінно змінюється у процесі спочатку боротьби (за заволодіння ними і підкорення їх) між данцями і германцями, а далі тотальної їх германізації і окатоличення, які тривали впродовж Х – ХІІІ ст. (див. Грацианский Н.П. Борьба славян и народов Прибалтики с немецкой агрессией в ср. века. М. 1943.; Черниловский З.М. Возникновение раннефеодального государства у прибалтийских славян. М. 1959.; Історія західних і південних слов’ян. К. 2001.).

· Економічні; політичні зв’язки перелічених етноосередків носили характер постійних і тісних, оскільки водний торговий шлях “із варяг в греки “являв собою, за свідченням Патріаршого літопису, рух водними артеріями (річками) і резервуарами (морями), що об’єднували землі (бо сполучали їх) полян, кривичів, сіверян, слов’ян новгородських, поморян. Це рух за координатами: Дніпро – Варязьке море – Протока Ла Манш – Біскайська затока – Гібралтарська протока – Середземне море (Рим) – Царгород (Візантія).

· Задекларовані економічні і політичні зв’язки підсилювали і кровно – родинні стосунки, адже русо – балт Рюрик – це онук новгородського князя Гостомисла, який на початку ІХ ст. зреалізовує процес об’єднання слов’янства північної територіальної паралелі. Дана інформація присутня в дослідженнях І. Нєхачина і В. Татіщева, які посилаються на літопис Іоакима, новгородського єпископа.

· Етнічні осередки, “дислоковані” на північній територіальній паралелі, до окатоличення і християнізації функціонували в контексті єдиної системи знань і вірувань, яка “прочитується” з “Велесової книги”. Спостерігається тотожність божої ієрархії: Триглав – Сварог, Перун, Світовид, які презентують картину світобудови і спектр морально-етичних норм. Як приклад, на острові Рюген (басейн Варязького моря: регіон південного узбережжя) діяв Храм Світовида, який поруйнували датчани в процедурі свого наступу на слов’ян, і в той же час пантеон богів, що “витікав” із ідеї Триглава, “реанімує” у Києві в Х ст. Володимир І.