Лівобережна Україна в 1663-1665 рр

Тема: Політичний та соціально економічний розвиток України в другій половині XVII-XVIII ст.

План.

Українські землі в другій половині XVII ст.

Українські землі на початку XVIII ст.

Українські землі в другій половині XVIII ст.

1. Українські землі в другій половині XVII ст. В другій половині XVII ст. в Україні розгортається запекла боротьба за владу, у хід якої втручаються Польща, Туреччина, Московська держава. Всі вони переслідували власні корисливі цілі.

Внаслідок іноземного втручання українські землі були поруйновані і розділені на Правобережну і Лівобережну Україну.

У 1657 р. гетьманом України було обрано генерального писаря - Івана Виговського. Наприкінці 1657 р. при підтримці руського царя проти Виговського було підняте повстання, розпочалися запеклі бої між прибічниками і супротивниками гетьмана. В 1658 р. Виговський укладає з Польщею Гадяцьку угоду, згідно якій Київщина, Брацлавщина, Чернігівщина входили до складу Речі Посполитої під назвою Руське князівство з правом широкої автономії. Росія не визнала Гадяцький договір і розпочала війну проти України. Прибічники Виговського розбили руське військо в 1658 р. під Конотопом. Скористатися перемогою Виговський не зміг, бо його зрадили союзники — кримські татари, частина козацтва підняла проти нього повстання і в 1659 р. він змушений був втекти в Польщу, відмовившись від гетьманства. Втікаючи в Польщу, Іван Виговський тоді ще не міг знати, що через чотири роки він будеяк зрадник страчений за наказом польського короля.

Гетьманом України стає Юрій Хмельницький. Юрій Хмельницький в 1659 р. підписує Переяславський пакт. За Переяславським пактом руські війська розміщуються в Києві та інших великих містах. За Переяславським пактом без згоди руського царя заборонялося обирати гетьмана, вести міжнародну політику. В 1660 р. Московська держава і Польща починають війну. В ході цієї війни руські війська зазнають поразки під Чудновом. Після цієї поразки гетьман пого­джується на приєднання України до Польщі. На Лівобережній Україні, що залишаєть­ся під контролем руських військ, розпо­чинається повстання проти гетьмана. У ході повстання був обраний ге­тьман Лівобережжя — Яків Сомко. У 1663 р. Юрій Хмельницький зрікся ге­тьманства.

Трагічна не тільки доля України цього часу, але й особиста доля Юрія Хмельницького. Після відре­чення від гетьманства він пішов у монахи, але незабаром був заарештований поляками і три роки перебував у в'язниці. Потім він від'їхав у Туреччину на службу до султана, але в 1685 р. був страче­ний за його наказом.

В 1663 р. гетьманом Правобережної України було обрано Павла Тетерю. Гетьман Тетеря намагався відвоювати Лівобережну Україну в союзі з Польщею, але зазнав поразки. Гетьман Тетеря не перешкоджав розміщеному на Правобережжі польському війську грабува­ти і нищити місцеве населення. Польська армія і магнати паплюжили святині українського народу, православні храми, могилу Богдана Хмельницького. Проти гетьмана Тетері спалахнуло повстання, яке змусило його втекти у Польщу. У Польщі Павло Тетеря прожив всього п'ять років і помер в 1670 р.

Лівобережна Україна в 1663-1665 рр.

У 1663 р. на Чорній Раді («чорна»—тому, що на ній була присутня «чернь», голота—прос­тий народ), що відбулася у Ніжині, гетьманом Лівобережної України було обрано Івана Брюховецького. У 1665 р. він уклав з Росією договір — Московські статті, згідно яким:

- гетьман обирався у присутності царських послів, за згодою руського царя;

- митрополит української православної церкви призначався Москвою;

- зросла чисельність військ, розташованих в Україні.

Іван Брюховецький не виконав обіцянок, що були дані ним на Чорній Раді у Ніжині—покращити жит­тя народу, зменшити податки. Згубною подією для нього стало підписання Андрусівського перемир'я між Росією та Польщею.

Зміст Андрусівського мирного договору:

Українські землі вздовж лівого берега Дніпра і Київ залишалися у складі Російської держави. Правобережна Україна і Східна Галичина переходили до Польщі. Польща і Росія припиняли бойові дії.

Перемир'я викликало обурення козацтва, проти Брюховецького розпочалося повстання. В 1668 р. гетьмана Брюховецького було вбито у зіткненні з військами гетьмана Правобережної України — Пе­тра Дорошенка (обраного в 1666 р.).

Внутрішня і зовнішня політика гетьмана Петра Дорошенка: посилює роль генеральної ради (зборів козаків) у вирішенні державних питань. Обмежує владу старшини. Створює корпус найманців (сердюків), що підпорядковувались йому особисто. Звертається за допомогою до Туреччини у намаганнях об'єднати Україну і визволити її як від Польщі, так і від Росії.

Спочатку військо Дорошенка в союзі з турецькою армією отримало низку блискучих перемог. Відво­ювавши Лівобережжя, скинувши і вбивши Брюховецького,Дорошенко виголосив себе гетьманом всієї України.

Це налякало не тільки Польщу і Росію, але й Туреччину. Польща домоглася того, що в Лівобережжі гетьманом буде Дем'ян Многогрішний. Росія примусила Дем'яна Многогрішного присягнути на вір­ність царю. Але гетьман Многогрішний не став відданим слугою руського царя.

Внутрішня і зовнішня політика гетьмана Дем'яна Многогрішного: обмежив кількість руських військ на Лівобережжі; намагався відродити автономні права України (успіху не мав); домігся припинення на Лівобережжі війн і повстань; в міжнародних відносинах проводив союзницьку по відношенню до Росії політику.

В 1672 р. на гетьмана Многогрішного було написано донос руському цареві. Многогрішний звинува­чувався у таємних зносинах з Туреччиною — запеклим і непримиренним ворогом Росії. За наказом царя Многогрішного було заарештовано і разом з родиною відправлено у заслання в Іркутськ.

В той час на Правобережжі Туреччина розбила польську армію, розташовану в Поділлі, і підписала з Річчю Посполитою мирний договір, що набув назву Бучацького.

Зміст Бучацького договору (1672 р.):

1. Поділля відходило до Туреччини.

2. Правобережна Україна на чолі з гетьманом Дорошенком визнавала свою залежність від туре­цького султана.

3. Річ Посполита сплачувала Туреччині викуп і щорічну данину.

Народ звинуватив гетьмана в тому, що Україна попала під владу Туреччини.. Популярність гетьмана стрімко впала.

В 1675-1676 рр. Дорошенко з військом брав участь у Чигиринському поході на боці Туреччини, яка прагнула відвоювати Чигирин у Москви. Похід закінчився поразкою Туреччини, Дорошенка було заа­рештовано за наказом царя і відправлено у заслання спочатку у В'ятку, а потім — під Москву.

В 1677-1678 рр. Туреччина знову намагалася відвоювати Чигирин, Виголосивши гетьманом Юрія Хмельницького, Туреччина сподівалась на те, що славне ім'я батька створить славу і підтримку не­долугому синові. Похід на Чигирин закінчився поразкою Туреччини. Юрій Хмельницький не виправ­дав сподівань турецького султана і був страчений.

В 1681 р. Росія і Туреччина підписали Бахчисарайську мирну угоду.

Зміст Бахчисарайського мирного договору: договір укладався між Росією, Туреччиною, Кримським ханством на 20 років; кордон Лівобережної України встановлювався по Дніпру і включав Київ, Васильків, Трипілля; лівобережна Україна входила до складу Росії; на Запорозьку Січ поширювалась влада Росії; козаки і місцеве населення одержували право вільно плавати по Дніпру, його притоках і Чорному морю.

Гетьманом Лівобережжя в 1672-1678 рр. був Іван Самойлович. Непримиримий ворог гетьмана До­рошенка, учасник чигиринських походів в союзі з Москвою, він прагнув об'єднати Україну, спираю­чись на підтримку Росії. В 1676 р. після переможного походу русько-українських військ на Правобе­режжя, він був виголошений гетьманом всієї України. Але незабаром Правобережжя захопили турки. Відступаючи з Правобережжя, армія Самойловича допомагала всім бажаючим переселитися на лівий берег Дніпра.

В 1686 р. Росія підписала «Вічний мир» з Польщею. Самойлович зрозумів, що об'єднати Україну від­тепер йому не вдасться.

Зміст мирного договору між Росією та Польщею («Вічний мир»):

1. Росія і Польща укладали мир.

2. Лівобережна Україна і Київ з прилеглими землями залишалися у складі Росії.

3. Росія зобов'язувалася разом із Польщею протистояти загарбанням Туреччини і Кримського ханства в Європі.

4. Правобережна Україна і Східна Галичина залишалися у складі Польщі.

В 1687 р. гетьмана Самойловича за підозрою у зраді російському цареві було заслано до Тобольсь­ка, де він і помер.

В другій половині XVII ст. селяни, козаки, ремісники почали переселятися на схід, в малозаселені райони. Переселенці освоюють значну територію, що набула назву Слобідської України («слобода» —невеличке поселення). Слобідська Україна поділялася на полки:

— Харківський;

— Сумський;

— Охтирський;

— Ізюмський.

Полки очолювались полковниками (посада була довічною). Полковники підпорядковувались царському воєводі (його резиденція була розташована в Білороді).

Гетьманщина поділялася на десять полків. Очолював Гетьманщину гетьман, що обирався на загальновійськовій раді. Полки і сотні очолювались полковниками і сотниками. Великий вплив мала козацька старшина. Всі справи, пов'язані з Україною, Росія вирішувала через Малоросійський приказ, що знаходився в Москві.

Запорозька Січ підпорядковувалася гетьману Лівобережжя. Як центр козацтва Запорозька Січ втрачала своє значення. Основним заняттям запорожців стає не війна, а землеробство, бджільництво, ремісництво, торгівля. Але традиції славного бойового минулого зберігалися в Запорозькій Січі: козаки організовували вій­ськові походи на турок, татар.

Іван Сірко — кошовий отаман — прославився як хоробрий керівник таких походів. В 1667 році його загони захопили фортецю Кафу в Криму, визволили кілька тисяч українських бранців, що були угнані в Кримське ханство під час татарських нападів. В 1677-1678 рр. разом з загонами російської армії козаки відбили напад турок і татар на Чигирин, примусили їх відступити за межі України.

2. Українські землі на початку XVIII ст. Кінець XVII — початок XVIII ст. нерозривно пов'язані з ім'ям геть­мана Івана Мазепи. Нащадок шляхетного українського роду, він користувався величезним авторитетом у Війську Запорозькому.

Іван Мазепа — один з найосвіченіших людей свого часу. В 1687 р. він стає гетьманом Лівобережної України. 21 рік Іван Мазепа займає цю посаду. Його діяльність важко визначити однозначно, він був скла­дною, суперечливою натурою.

Основні цілі гетьмана Івана Мазепи: створити незалежну українську державу; відродити українську культуру; укріпити владу гетьмана, обмежити владу старшини.

Для здійснення поставлених цілей Іван Мазепа використовував різні засоби. Намагався за допомогою дружніх стосунків з царем Петром І розширити автономні права України з його згоди. Став союзником Карла XII— короля Швеції, який обіцяв захистити Україну і від Росії, і від Польщі.

В 1700 р. між Росією та Швецією розпочалась довга Північна війна. Війну Швеції оголосили Польща, Данія, Саксонія. Петро І вимагав від гетьмана Мазепи військової підтримки. Мазепа погодився, але водночас звернувся до Карпа XII з проханням надіслати шведську армію в Україну, аби уникнути можливості нападу Польщі. Шведська армія отримала перемогу під Нарвою і розпочала в 1708 р. наступ на землі Західної України.

У 1708р. Мазепа і Карл XII під­писують пакт про союз у війні. Петро І наказує зруйнувати гетьманську столи­цю— Батурин. Мазепа розпочинає формувати військо. Гетьмана підтримує три тисячі козаків і частина старшини. Петро І наказує не під­тримувати Мазепу і об­рати нового гетьмана. Гетьманом обрано Іва­на Скоропадського. В 1709 р. Петро І наказує зруйнува­ти Запорозьку Січ, що під­тримала Мазепу. В 1709 р. відбулася найвизначні­ша в історії того часу битва — Полтавська (між Петром І і Карпом XII з Мазепою). Полтавську битву виграв Петро І 11. Армію Карла XII було розбито. Карл XII і Мазепа втікають у Молдавію, що входила тоді до складу Туреччини. Неподалік від міста Бендери 70-річний Мазепа помер, не переживши поразки. До Бендер разом з Мазепою прийшли 500 козаків з Гетьманщини, чотири тисячі козаків з Запорозької Січі і 50 старшин. В 1710 р. вони обираютьгетьмана у вигнанні—Пилипа Орлика.

Пилип Орлик укладає зі Швецією договір, згідно якому Швеція зобов'язувалася допомогти у визво­ленні України. В 1711 р. він організовує об'єднаний похід запорожців, кримських татар і Туреччини проти Росії. Похід завершився нищівною поразкою. Орлик від'їжджає до Швеції, потім —до Німеччи­ни, Франції, Польщі. Повсюди він просить допомоги для боротьби з Росією. Не отримавши з жодного боку бажаної підтримки, він приїздить до Туреччини, де живе до самої смерті. Помер він у 1742 р.

В історію України гетьман Орлик увійшов не як уславлений полководець, а як укладач першої в істо­рії нашої країни Конституції («конституція»—основний закон держави). Основний зміст Конституції Пилипа Орлика: закріплювалося панівне становище православної церкви, підпорядкованої Константинополь­ському патріархові; визначалися кордони України; встановлювалися органи влади (гетьман, генеральна старшина, Генеральна рада, суд) передбачалося зменшення податків і відміна сплати податків для козаків.

Звичайно, Конституція П. Орлика не мала такого змісту, як це прийнято сьогодні, цей документ не був Конституцією усучасному розумінні слова. І все ж Конституція виголошувала прогресивні для свого часу правові ідеї і набула значення видатного правового пам'ятника.

У 1710 р. Туреччина виголосила війну Росії. Росія уклала союз з Молдавією і розпочала бойові дії проти Туреччини в районі рік Дунай і Прут. Ці битви називаютьПрутським походом. У ході Прутського походу і Туреччина, і Росія зазнали великих людських втрат і в 1711 р. підписалиПрутський мирний договір. Росія віддавала Туреччині фортецю Азов. Росія зобов'язувалась зруйнувати значні фортеці на Азовському морі. Туреччина зобов'язувалась вислати за власні межі Карпа XII. Туреччина зобов'язувалась не чинити перешкод у виведенні російських військ у Росію. Прутський мирний договір не приніс бажаного миру. Війна Росії і Туреччини відновилася в наступні роки.

В Гетьманщину надсилають царського намісника для догляду за діями гетьмана. Гетьманська столиця була перенесена з Батурина до Глухова, ближче до російського кордону. На посади полковників і сотників призначають російських дворян. У 1722 р. створюється Малоросійська колегія, яка вирішує всі справи Гетьманщини, що істотно обмежувало владу гетьмана. Петро 1 забороняє обирати нового гетьмана (І. Скоропадський помер в 1722 р.) Призначений царем гетьман Павло Полуботок намагається обмежити повноваження Малоро­сійської колегії. За що цар наказує арештувати його. В 1725 р. Павло Полуботок вмирає у Петропавлівській в'язниці, влада в Україні переходить до Малоросійської колегії.

Малоросійська колегія збільшила податки, що викликало різке зростання невдоволення населення. Аби зняти зростаючу напругу, царський уряд дозволив 1727 р. обрати гетьмана.

Гетьманом було обрано 70-річного Данила Апостола. Він добився права призначати Генеральну канцелярію і полковників на свій розсуд; добився поширення своєї влади на Київ, ліквідував за згодою царського уряду посаду київського губернатора; продовжував судову реформу (розпочату ще наприкінці XVII ст.); провів реформи, що сприяли розвитку торгівлі; створив українську казну. 1734 р. Данило Апостол помер.

Російська імператриця Анна Іоаннівназаборонила обрання нового гетьмана. Данило Апостол став останнім обраним гетьманом.

В 1734 р. створена колегія «Правління ге­тьманського уряду». «Правління ге­тьманського уряду» — вищий орган влади у Гетьманщині. «Правління гетьмансь­кого уряду» складало­ся з трьох українців, трьох росіян на чолі з руським князем. Великої влади набуває Таємна коле­гія, завдання якої полягало в тому, аби заарештовувати і карати всіх невдоволених існуючою владою.

3. Українські землі в другій половині XVIII ст. У 1750 р. за наказом цариці Єлізавети геть­маном Лівобережжя було виголошено Ки­рила Розумовського. Кирило Розумовський — представник простого козацького роду. Цариця Єлизавета направила його навчатися у Західну Європу. Після свого повернення Розумовський призначається президентом ім­ператорської Академії наук. Він намагався також відродити автономію Гетьманщини, але не мав очі­куваного відгуку у цариці. Розпочав модернізацію запорозького війська (забезпечив уніформою, сучасним озброєнням). Довів до кінця судову реформу, створив власну систему судів. Посилив владу і економічну могутність старшини (старшина отримала значні земельні ділянки, звання і привілеї дворянства).

У 1762 р. до влади прийшла цариця Катерина II. К. Розумовський, що збирає старшину на раду в Глухові, стає ініціатором складання й прийняття до­кументу, що отримав назвуГлухівської петиції. В цій петиції було викладено прохання відновити автономію. Але Катерина II не тільки відмовилась виконати прохання, але й позбавила К. Розумовського посади гетьмана в 1764 р.

В 1764 р. замість гетьмана було призначено генерал-губернатором Петра Румянцева. В 1775 р. російські війська руйнують Запорозьку Січ. В 1781 р. замість полків територію Лівобережжя було поділене на три намісництва. Українські органи влади (судові, фінансові) було замінено на загальнодержавні. Козацькі полки було замінено регулярними уланськими полками, козацьке військо перестало існувати.

Скасування Гетьманщини було настільки ретельно продумано, що значних повстань або завору­шень проти політики Катерини II не було. Політична роль у цьому належала П. Румянцеву. Досвідчений політик, він зміг переконати українську старшину в тому, що він буде діяти виключно в інтересах України.

На перший погляд так і здавалося. П. Румянцев в перші роки свого правління досяг багато чого. Організував перевірку стану земель України. Підготував нове законодавство. Створив в Україні поштову службу. Запросив на роботу в другу Малоросійську колегію, державні органи влади талановитих представників українського народу.

Аби українське панство підтримало ліквідацію Гетьманщини, царат дарував йому землі, зрівняв його в правах з російським дворянством. Непокірних жорстоко карали. Так відбулося в 1775 р., коли за наказом Катерини II зруйновано Запорозьку Січ. Частина старшини і кошовий отаман Калнишевський вчинили опір, за що їх було заслано на Соловецькі острови.

5 тисяч козаків пішли у Туреччину, заснували на р. Дунай Задунайську Січ. Більше половини козаків (голота) перетворилися на кріпаків у відповідності з указом Катерини II про введення кріпацтва в Лівобережжі в1783 р. Частина козаків з дозволу Росії розпочала селитися між Бугом і Дністром. Потім російський уряд перейменовує їх в Чорноморське військо і переселяє на Кубань. Чорноморське військо займало оборонну лінію по правому берегу річки Кубань, в ньому збереглися деякі традиції Запорозької Січі (виборність військових керівників та ін.).

Скасування Гетьманщини співпало з посиленням феодального і національного гніту. Це викликало великіповстання селян, міської бідноти, козацької голоти: гайдамацькі; під керівництвом сотника Верлана (1734 р.); опришків; Коліївщину (1768 р.)

Гайдамаки і опришки діяли на Правобережній Україні і у Карпатах невеликими загонами, що чи­нили напади на шляхту, поміщиків, лихварів. Загони постійно накопичували бойовий досвід, з сере­довища повсталих висувалися яскраві особи, ватажки загонів - Довбуш, Верлан, Гонта. Однак, повсталі не мали чіткого плану дій, в ході повстання намагалися захопити міста, помститися феодалам, спалити маєтки тощо. Повстання не розповсюдилось на терени всієї України, тому їх легко було придушити.

Основні події повстання Коліївщина (1768 р.):

1. Повстання розпочиналося неподалік від Чигирина, його очолив запорозький козак Залізняк.

2. Повсталі вигнали шляхту з Київщини, захопили місто Умань.

3. На бік повсталих перейшли козаки, що повинні були обороняти Умань, їх очолив Іван Гонта.

4. На охоплених повстанням територіях було скасовано королівські органи влади, землю було віддано селянам.

5. Війська Польщі і Росії розгромили загони повсталих. М. Залізняка було заслано у Сибір, І. Ґонту і його прибічників страчено.

Повстання готували грунт для відміни кріпацького ладу. Повстання примусили частину феодалів зменшити податки, панщину.

У 1768 р. розпочалася чергова російсько-турецька війна (до 1774 р.). Її причини: невдоволення Туреччини і Кримського ханства намаганнями Росії утвердитися на Чорноморському узбережжі; бажання Росії забезпечити свої південні кордони від нападів Туреччини і кримського ханства шляхом приєднання Чорноморського узбережжя.

Українські козаки у цій війні прикривали кордони від Дніпра до Дону від кримських татар, обороняли фортецю Хотин. Але козацтво і, зокрема, Запорозька Січ, взяло участь у масових повстаннях селян (наприклад, Коліївщині), що викликало гнів російського уряду. (Як вам відомо, в 1775 р. Запорозьку Січ було зруйновано).

В результаті війни Росія включала до свого складу землі між Бугом і Дністром. Росія отримала фортеці Керч і Єнікалє, а також землі до Кубані. Кримське ханство виголошувалось незалежним від Туреччини. Російські кораблі набували права вільно плавати по Чорному морю. В 1783 р. Росія оголосила Кримське ханство своєю територією.

В 1787 р. розпочалася друга російсько-турецька війна, в якій Туреччина сподівалася повернути втра­чені землі і вплив на Чорноморському узбережжі. Активну участь в ній на боці Росії прийняло Чорно­морське козацьке військо; після війни воно набуло землі між Дністром і Бугом, а потім було пересе­лено на Кубань. Війна закінчилась 1791 р. підписаннямЯсського мирного договору: Туреччина визнала Крим володінням Росії, Росія отримувала території між Бугом і Дністром, Росія приєднувала все Чорноморське узбережжя (від Дністра до Криму). Значення цього (як і попереднього) договору для України і інших держав Європи було надзвичайно великим:

1) 3 приєднанням до Росії Кримського ханства (1783 р.), Чорноморського узбережжя було знищено останній бастіон кочовиків у Європі, навали татар, турок припинилися.

2) Росія значно підвищила свій авторитет в міжнародних відносинах.

3) Велика територія, що була прилеглою до Криму і раніш була не заселеною, починає освоюватися (Цю територію назвали Південною Україною).

Уряд надавав привілеї як дворянам, так і селянам, що погоджувалися переїхати на Південь Росії. Землі на півдні Росії уряд надавав сербським, болгарським, молдавським, німецьким пересе­ленцям. Для прискореного заселення півдня тут не було введено суворих кріпацьких відносин. Наприкінці XVIII ст. на півдні Росії були збудовані міста Херсон, Олександрія, Катеринослав, Миколаїв, Одеса.

В другій половині XVIII ст. Росії вдалося вирішити ще одне важливе питання - повернення Право­бережжя і західноукраїнських земель. Річ Посполита, в складі якої знаходились ці землі, ослабла; на її землі почали зазіхати Австрія і Прусія. Росія, що не бажала загострювати відносини з цими державами, погодилась на поділ земель Речі Посполитої (в 1772, 1793, 1795 рр.).

В 1772 р. Австрія захопила Галичину. Прусія захопила узбережжя Балтійського моря. Росія приєднала частину Білорусії. В 1793 р. Прусія захопила центральні польські землі. Росія отримала Правобережну Україну і частину білоруських земель. В 1795 р. Росія приєднувала Західну Волинь (а також Білорусію, Литву, частину Латвії). Австрія і Прусія захопили залишки території Речі Посполитої

Отож, внаслідок поділів Речі Посполитої Правобережна Україна і Західна Волинь увійшли у склад Росії. Га­личина і Буковина (з 1774 р.) увійшли у склад Австрії; на цих землях і частині південнопольських земель було створено Королівство Галичини і Лодомерії, повністю залежне від Австрії.