Порівняльний аналіз політичних інститутів і процесів

 

12. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ФЕДЕРАЦІЙ

 

В останні роки зріс інтерес дослідників до порівняльного аналізу федеративних державних устроїв. Цей інтерес визначався не тільки «білими плямами» в цій тематиці, а й змінами, якими характеризувалося розвиток держав в умовах глобалізації. Ще відносно недавно можна було зустріти твердження: «Федералізм знаходиться в занепаді, незважаючи на [його] різні інституціалізації на Заході та Сході» (Loewenstein, 1969, 152). Сьогодні стан справ змінилося. Традиційні Феде-рації (США, Німеччина, Австралія, Австрія, Швейцарія) в останні десятиліття зазнали різних модифікацій, часто серйозним, що дозволяє стверджувати про перехід частини з них від одного федеративного типу до іншого. Частина унітарних державних пристроїв піддалися викликам як з боку глобалізації міжнародних відносин, так і з боку локалізації внутрішніх політичних процесів. Такі держави, як Бельгія, Іспанія, Великобританія, Італія відповіли на це або серйозними процесами децентралізації влади, або формуванням по суті або за конституцією федеративних державних устроїв. Створення міждержавних утворень, особливо розвиток Європейського Союзу, поставило проблему шляху, по якому вони будуть розвиватися. Дедалі більшої ваги в зв'язку з цим одержували ідеї, пов'язані з побудовою міждержавних союзів на принципах федерації. Деякі федеративні держави перестали існувати в силу ряду причин (СРСР, Чехословаччина, Югославія) або територіально перетворення (наприклад, Пакистан в 1971 р. у зв'язку з відділенням Східного Пакистану і утворенням самостійної держави Бангладеш). Таким чином, проблема федерації стала і теоретично, і практично актуальною. Емпіричним індикатором інтересу до вивчення федерацій є безліч публікацій на цю тему (Beam, Conlan, Walker, 1983; Scheiber, 1992; Elazar, 1994; Watts, 1999), а також видання спеціалізованого журналу Pub-lius: The Journal of Federalism. У цьому розділі ми звернемо увагу читача на ряд питань, що стосуються порівняльного вивчення федерацій і стану даного напрямку в політичній науці: по-п'яті федерації, сучасні федерації в світі, інститути фе ської Федерації, федерації та політичні режими.

 

12.1. Поняття федерації

У порівняльному дослідженні важливо визначитися з точним поняттям об'єкта дослідження. Хоча щодо поняття «федерація» немає великих суперечок, тим не менш є ряд суміжних понятійних рядів, неврахування відмінностей між якими може викликати певні труднощі. Слід так само враховувати, що нові типи федерацій, що з'явилися на політичній карті світу, вносять ряд уточнень у загальне поняття федеративного устрою держав.

Загальним поняттям в даному контексті є поняття федералізму. Оксфордський словник з політології дає наступне визначення цьому поняттю: «Термін припускає, що всі можуть бути задоволені (або ніхто постійно не відчуває незручності) гарним об'єднанням національних і регіональних / територіальних інтересів усередині складної структури стримувань і противаг між центральною, або національний, або федеральною системою управління, з одного боку, і багатьма регіональних систем, з іншого боку»(McLean, 1996, р. 179). Це визначення фіксує відносини між центральними і регіональними органами влади та управління, побудованими на основі поділу влади.

Воно близько визначенням федерації, хоча і включає більш широкий контекст. У цьому плані більш точним є визначення федералізму, які виходять із його розуміння як деякої нормативної структури, певною наявністю прав на самоврядування різних груп і / або територій у рамках об'єднаної політичної системи. Так, Рональд Уотт пише: «" Федералізм "в основному є не описовим, а нормативним терміном і відсилає до підтримки багатоярусної системи управління, що комбінує елементи спільних норм і регіональних власних норм. Він базується на прийнятої цінності та обгрунтованості з'єднання єдності і різноманітності, а також забезпечення, захисту та розвитку ідентичностей усередині великого політичного союзу. Сутністю федералізму як нормативного принципу є взаємопроникнення єдності та децентралізації в один і той же час»(Watts, 1999, р. 6). Тут поняття федералізму належить до будь-якій системі управління, де спостерігається поєднання єдності і різноманітності в управлінні і де існують які-небудь структури, що мають особливий статус управління. Мабуть, важко погодитися з таким широким розумінням федералізму, якщо не враховувати, що право на самоврядування тут включає щось більше, ніж право на місцеве самоврядування, а саме - політичну автономію.

 

 

Таблиця 1

 

Федеральні політичні системи *

 

Назва	Опис	Приклад
Союзи	Системи, сформовані таким чином, що члени спілки забезпечують інтеграцію виключно через загальні центральні органи правління, а не через дуальну структуру влади.	Нова Зеландія, Ліван
Конституційно децентралізовані спілки	Унітарні держави зі значною функціональної автономією територій	Італія (15 областей і 5 автономних областей), Японія (47 префектур), Нідерланди (11 провінцій і 1 асоційована держава) Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії (4 частини та 5 само-керованих островів)
Федерації	Системи, що поєднують суб'єкти федерації в єдину державу з двома (принаймні) рівнями політичного управління на рівні суб'єктів і на федеральному рівні, органи яких мають повноваження, отриманими від народу за конституцією, і кожен рівень правління прямо пов'язаний з громадянами у здійсненні законодавства, управління і стягнення податків.	Див. табл. 2
Конфедерації	Системи, що складаються з суверенних державних утворень, які об'єднуються для вирішення деяких загальних завдань (міжнародні справи, оборона або економічні питання), формують загальне управління, залежне від урядів входять до них держав, на основі делегування представників від цих держав.	Історичні приклади: Швейцарія в 1291-1847 рр.., Сполучені Штати в 1776-1789. Сьогодні це: Європейський Союз, Співдружність Незалежних Держав
Федеральні території (federacies)	політичний устрій, при якому маленькі державні утворення об'єднуються з великими державами, залишаючи за собою значну політичну автономію і не беручи участь у формуванні федеральних органів влади, а відповідно не сплачуючи федеральних податків. Можуть вийти зі складу тільки за взаємною згодою.	Пуерто-Ріко і США; Кашмір і Індія; Азорські острови і Португалія
Асоційовані держави	Те ж, що і федеральні території, але вихід з відносин з великою державою може бути одностороннім відповідно до конституирующим союз документом або договором	Острови Кука і Нова Зеландія; Бутан і Індія
Кондомінімуму	Політичні освіти, які функціонують під спільним управлінням двох або більше зовнішніх держав при збереженні внутрішнього самоврядування	Андорра під управлінням Франції та Іспанії до 1993 р.
Ліги	Союзи незалежних держав, створених для особливих цілей і керованих загальним секретаріатом, а не урядом. За членами зберігається право одностороннього виходу	НАТО, АСЕАН
Об'єднані функціональні органи влади	Структури, створені двома або більше державами (політичними утвореннями) для спільного вирішення завдань	Міжнародне агентство з атомної енергії; Міжнародна організація праці
Гібриди	Політичні системи, що поєднують характеристики ряду утворень	ПАР, що має всі ознаки федерації, але зберігає унітарні характеристики; Європейський союз конфедерація з деякими ознаками федеративних відносин

* Джерело: Elazar, 1994; Watts, 1999. P. 8-13.

 

Звідси, будь-який союз політично автономних (певною мірою) групових / територіальних одиниць можна буде відносити до політичних систем, побудованим з урахуванням принципу федералізму. Так поступає Деніел Елазар, а слідом за ним Рональд Уотт, коли в числі федеральних політичних систем вони виділяють спілки, конституційно децентралізовані спілки, федерації, конфедерації, федеративно подібні відносини (federacies), асоційовані держави, кондомінімуму, ліги, об'єднані функціональні влади, гібриди (Elazar, 1994, р. 2 - 7, 16; Watts, 1999, р. 8-9) (див. табл. 1).

Федерації як центральні форми федеральних політичних систем характеризують такі відносини між центром і територіями / групами, коли відповідні системи управління формуються і діють, володіючи власними джерелами легітимації влади і повноважень. Хоча цей традиційний погляд на федерацію, засновану на поділі влади, схильний до сьогодні модифікації, тим не менш він лежить в основі поняття федерації як форми державного устрою. Це розуміння федерації виникає з досвіду конституційного оформлення США: «Федералізм, як традиційно розумілося, означає" дуальний "федералізм: систему поділу функцій між штатами і національним урядом, кожен з яких володіє значною автономією у своїй сфері юрисдикції» (Beam, Conlan, Walker, 1983, p. 248). «" Федералізм "тепер використовується для опису такої форми управління, - вказує Девід Робертсон, - в якій владу конституційно розділена між різними владними структурами таким чином, що кожна з них відповідає за особливий набір функцій і будує свої власні інститути для їх виконання. У федеральній системі кожна влада, отже, має суверенітетом у власній сфері відповідальності, так як повноваження, які вона здійснює не делеговані їй іншою владою»(Robertson, 1993, р. 184).

Концепція «дуального» федералізму була піддана критиці в самих Сполучених Штатах. Там підкреслювалося, що ця концепція перестала відображати реальність федерації в США вже в 30-і роки в результаті «Великого курсу» Рузвельта, під час Другої світової війни і в перші десятиліття після неї. На зміну «дуальному» федералізму прийшов «кооперативний» федералізм із сильною центральною владою і її політикою перерозподілу ресурсів між штатами за допомогою різних федеральних програм допомоги, посилення регулятивної функції центрального уряду, фіскальної федеральної політики та ін (Walker, 1981). Деякі дослідники навіть заговорили про кінець федералізму в США: «За останні п'ятнадцять років Сполучені Штати перетнули рубіжне лінію від федеральної системи до децентралізованої державній системі... Коли приходить час для визначення політики, всі очі дивляться на Вашингтон, і федералізм розглядається скоріше як одне з багатьох труднощів, а не як спосіб їх подолання. Коли приходить час проводити політику, федералізм перетворюється в управлінську модель, в якій штати і місцеві спільноти відіграють роль середньої та нижчої ланок управління... Політична ідея штатів як політичних утворень і місцевих територій як комун майже зникла»(Schechter, 1982, р. 61). Щоправда, слід зауважити, що ці дві форми федералізму в США деякі дослідники розглядають в якості двох вихідних ідеальних типів, якими керуються у своїй політиці демократи і республіканці. Традиційно «дуальний» федералізм був пов'язаний з консерваторами, а «кооперативний» з лібералами, хоча в реальності все набагато складніше (Janda, Berry, Goldman, 1989, p. 116). Існує думка, що в кінці XX ст. з'явилася третя форма федералізму, яка отримала найменування «органічного» федералізму з ще більш тісної залежністю між федеральними структурами та складовими федерацію одиницями. У даному випадку підкреслюється, що ця федерація дуже близька до унітарної держави (McLean, 1996, р. 179). Тим не менш, як видається, перші дві форми федералізму висловлюють дві сторони одного і того ж явища - єдності держави при наявності автономних влади всередині нього. Тому й "в основних принципах федерального державного устрою знаходять вираження характеристики обох його сторін.

Акцент на "дуальної» природі федерації веде до підкреслення поділу влади і компетенції, а «кооперативна» складова знаходить вираження в принципах єдності (Robertson, 1993, р. 184-184; Watts, 1999, р. 7):

- Дві структури управління, кожна з яких прямо пов'язана зі своїми громадянами, забезпечення балансу влади і управління між різними рівнями федерації;

- Формальне конституційний розподіл законодавчих і виконавчих повноважень та розміщення державних ресурсів між двома системами управління, які гарантують певні області справжньої автономії для кожної системи; субсидіарність як принцип вирішення проблеми на тому рівні управління, де вона виникає;

- Забезпечення представництва різних регіональних позицій всередині інститутів вироблення федеральної політики, зазвичай проводиться особливою формою другої палати парламенту;

- Верховенство писаної конституції, поправки до якої вносяться за згодою значної частини складових федерацію одиниць;

- Посередник (у формі суду або референдумів) для вирішення суперечок між структурами управління і влади;

- Процеси і інститути для полегшення межуправленческого співробітництва в тих областях, де існує спільна компетенція чи відповідальність перетинається.

 

12.2. Сучасні федерації в світі

До кінця XX ст. у світі налічувалося 25 федеративних державних пристроїв (див. табл. 2). Деякі з них не мають конституційного найменування федерації, але за всіма головними ознаками можуть характеризуватися як федеративних держав (Іспанія, Південно-Африканська Республіка). У Європі є 7 федеративних держав (виключаючи сербо-хорвато-мусульманську федерацію в Боснії і Герцеговині): Австрія, Бельгія, Німеччина, Іспанія, Росія, Швейцарія, Югославія; в Азії - 4: Індія, Малайзія, Об'єднані Арабські Емірати, Пакистан; в Америці - 6: Аргентина, Бразилія, Венесуела, Канада, Мексика, США; в Африці - 5: Комори, Нігерія, Танзанія, Ефіопія, Південно-Африканська Республіка; в Океанії - 3: Австралія, Острови Сент-Кітс і Невіс, Мікронезія.

Федеративні держави відрізняються один від одного за багатьма ознаками: за кількістю жителів, за розміром територій, за національною і релігійною складом населення, за рівнем мовної диференціації. Історично вони виникали в різний час, і їх виникнення має свої історичні особливості.

Федералізм в Мексиці формувався в ході довгої історії XIX ст. Його історія починається в 1823 р. Першим президентом, хто спробував зробити федералізм працюючим принципом організації мексиканської держави, був Гвадалупе Вікторіа (1824 - 1829), проте його спроби виявилися безуспішними. Друга половина XIX і початок XX ст. пройшла під знаком презіденціалізма, посилення центральної влади над штатами і виконавчої влади над законодавчою. Відновлений в результаті революції 1910 федералізм тим не менш не подолав централізаторські тенденції в державі (Rodriguez, 1998, 236-237).

Федерація у Сполучених Штатах Америки виникла в ході визволення північноамериканських штатів від колоніального панування Великобританії. Виникла в 1781 р. конфедеративная форма об'єднання штатів виявилася невдалою. У 1789 р. з прийняттям Конституції США виникла федерація тринадцяти штатів, включила згодом 50 штатів, один федеральний округ і ряд інших територій. Конституційні підстави американського федералізму полягають у наступному: (1) встановлення територіального поділу влади і функцій між національними органами влади та органами влади штатів, (2) забезпечення прямого представництва (до 1913 р. і непрямого згодом) урядів штатів у процесі прийняття політичних рішень центральним урядом, (3) встановлення в якості арбітра юридичних суперечок між рівнями управління Верховного суду (Walker, 1996, 271). До цих пір північноамериканська федерація вважається одним з класичних прикладів даного державного устрою в сучасній історії.

 

 

Таблиця 2

 

Сучасні федерації *

Країна	Число складових федерацію одиниць	населення, млн	Рік утворення федерації	Основні расові та етнічні групи	Основні мови	Основні релігії
Аргентинська Республіка	12 провінції, 1 національна герріторія, 1 федеральний округ	36,1		аргентинці, 82%; італійці, 5%; іспанці, 4%	іспанська	католики, 93%; протестанти, 4%
Австралійський Союз	5 штатів, 1 територія, 1 столична територія, 7 адміністративних територій	19,1		європейці за походженням, 97%	англійська	протестанти, 44%; католики, 26%
Австрійська Республіка	9 земель	8,06		австрійці, 91%	німецький	католики, 80%; протестанти, 9%
Бельгія	3 регіони, 3 комуни	10,1		фламандці, 51%; валлони, 41%; німці, 1%	фламандський, французький	католики, 85%; протестанти, 8%
Федеративна Республіка Бразилія	26 штатів, 1 федеральний столичний округ	160,5		європейці, 60%; метиси, 30%; негри, 8%; індіанці, 2%	португальська	католики, 92%; протестанти, 5%
Канада	10 провинций, 3 территории	30,2		англійці, 45%; французи, 29%; інші європейці, 23%; індіанці і ескімоси, 1,5%	англійська, французька	католики, 45% Об'єднана церква, 18% англікани, 12%
Федеративна Ісламська Республіка Коморські Острови	4 острови	0,6		нащадки арабів, 95%	арабська, французька
Федеративна Демократична Республіка Ефіопія	9 штатів, 1 столичний округ	62,0		100 національностей і народностей; оромо, 45%; Амкара, 20%; Тигран, 10%; шангала, 6% і ін	амхарский	мусульмани, 45%; православні, 40%
Федеративна Республіка Німеччина	16 земель	82,16		німці, 96%	німецький	протестанти, 40%; католики, 35%
Республіка Індія	25 штатів, 7 об'єднаних територій	952,0		індо-аріани, 74%; дравіди іане, 24%; монголоїди, 2%	гінді, англійська, 14 інших	індуїсти, 83%; мусульмани, 11%; сикхи, 2,6%
Малайзія	13 штатів, 2 федеральні території	21,2		малайзійці, 43%; китайці, 34%; індійці, 9%	малайзійський, китайський, англійський	мусульмани, 55%; буддисти, 30%
Мексиканські Сполучені Штати	31 штат, 1 столичний федеральний округ	97,4		мексиканці, 84%; американські індіанці, 15%	іспанська	католики, 97%
Федеративні Штати Мікронезії	1 штат	0,14		мікронезійці, 98%	англійська	християни
Федеративна Республіка Нігерія	36 штатів, 1 федеральний столичний округ			група нігер-конго, 70,5%; хауса, 21,5%; канурі, 4%	англійська, французька	мусульмани, 45%; християни, 40%
Ісламська Республіка Пакистан	4 провінції, 6 племінних районів, 1 федеральна столиця	130,5		пенджабци, 65%; пуштуни, 16%; синд-хі, 14%; белуджі, 2,5%	урду	мусульмани, 96%
Російська Федерація	89 суб'єктів федерації: 21 республіка, 49 областей, 6 країв, 2 міста федерального значення, 10 округів, 1 автономна область	146,3		росіяни, 83%; татари, 3,5%; українці, 3%; чуваші, 1,2%; дагестанці, 1%	російська	православні, 30%; мусульмани, 7%; католики
Острови Сент-Кітс і Невіс	2 острова	0,42		негри, 90%; англійці, 8%	англійська	протестанти, 80%; католики, 20%
Південно-Африканська Республіка	9 провінцій	40,6		нігер-конго, 72%; африканери (білі нащадки голландців), 9,5%; метиси, 9%	афріканс, англійська	християни, 60%; мусульмани, 10%; індуїсти, 5%
Іспанія	17 автономних регіонів	39,3		іспанці, 70%; каталонці, 19%; галісійці, 8%; баски, 2,5%	іспанська	католики
Швейцарська Конфедерація	26 кантонів (20 кантонів і 6 підлозі кантонів)	7,1		германо-швейцарці, 63%; франко-швачок-царци, 17%; італійці, 7%	німецька, французька, італійська	католики, 50% протестанти, 48%
Об'єднані Арабські Емірати	7 еміратів	2,7		араби ОАЕ, 50%; араби інших країн, 40%; індійці, 6%	арабська	іслам
Сполучені Штати Америки	50 штатів, 1 федеральний округ, 2 асоційованих держави, 3 федеральних володіння і 3 федеральних території	281,4		білі американці США, 66,5%; чер ні американці, 12%; мексиканці, 3,3%; євреї, 3%	англійська	протестанти, 55%; католики, 37%; іудеї, 2%
Боліваріанська Республіка Венесуела	20 штатів, 1 столичний округ, 72 федеральні володіння			венесуельці, 90%; колумбійці, 3%; іспанці, 3%	іспанська	католицизм
Об'єднана Республіка Танзанія	2 суб'єкти федерації			африканці, 98,4%; араби, 0,6%	суахілі, англійська	іслам, 30%; християни, 50%
Федеральна Республіка Югославія	2 республіки	10,5		серби, 62,3%; албанці, 17%; чорногорці, 5%; угорці, 3,3%; хорвати, 3,1%	сербський	православні, 80%; мусульмани, 10%; католики, 8%

* Джерело: Janda, Berry, Goldman, 1989. P. 114 P. 10, 21-33; Rodriguez, 1998. P. 235-254

Бельгія виникла як унітарна держава в 1830 р., але потім еволюціонувала в бік федерації. Остання була встановлена в результаті конституційного розвитку в 1988 - 1993 рр.. Вона складається з шести суб'єктів федерації: три регіони - Фландрія, Валлонія та Брюссель, а також незбіжних з ними трьох культурно-мовних комун - фламандско-говорящей, французько-говорить і німецько-говорить. Основною причиною виникнення бельгійського федералізму називають протиріччя між двома лінгвістичними групами - фламандської (58% населення) і французької (41%). Тоді як в унітарній державі політично домінувало французько-мовне населення Бельгії, багатше фламандське населення виступило проти цього домінування. В даний час регіони стали відповідальними за деякі галузі політики: наукова політика, нагляд за місцевим самоврядуванням, екологічний контроль, зовнішня торгівля, сільське господарство (за винятком цінової політики в цій сфері, яка залишається за центральним урядом). Комуни стали відповідальними за управління соціальними питаннями, а так само отримали широкі повноваження в галузі міжнародних справ (при необхідності консультацій з цих питань з федеральним урядом) (Watts, 1999, р. 29 - 30; O'Neil, 1998, р. 254 - 255). Відповідно система управління включає три рівні: регіональний - поради регіонів і регіональні уряди, комунальний - комунальні поради та уряду (фламандський регіон і фламандська комуна мають об'єднана рада і уряд), федеральний - двопалатний парламент і федеральний уряд.

Хоча Іспанія по Конституції 1978 р. не називається федеральною державою, але відносини між центральним урядом і автономними комунами тут будуються за ознаками федерацій. Перш за все слід зазначити, що розподіл повноважень тут будується виходячи з пріоритету територій. Конституція записала перелік виняткових повноважень за регіональною владою; центральна влада має залишковими повноваженнями і здійснює контроль за діяльністю комунальних влади. 17 автономних комун мають досить широкими повноваженнями в багатьох сферах суспільного життя, що дає право відносити Іспанію до одного з найбільш ^ децентралізованих держав Європи. Щоправда, як підкреслює Йозеф Коломер, політична регіонали-зація тут забезпечується швидше партійної стратегією, конкуренцією, угодами всередині вільних інституційних структур, а не конституційним мандатом (Colomer, 1998, р. 40 - 52). Слід зауважити, що перехід до державного устрою федеративного типу був аж ніяк не одноразовим кроком, а припускав спочатку асиметричний метод, коли три «історичні національнос ти» - Каталонія, Країна басків і Галісія - здійснили швидкий перехід до автономії, а всі інші повинні були пройти більш тривалий період до більшої самостійності. Асиметричність зв'язується також з великим участю цих трьох автономних ком мун у політиці європейської інтеграції (Keating, 1999, р. 79 - 80).

Сучасні федерації можна групувати за різними при-знакам. Часто використовується такий диференціює ознака, як особливість формування федерацій, враховуючи роль центру і територій / груп у цьому процесі. Якщо федерація формувалася «знизу вгору», тобто за типом угод між входять до неї суб'єктами, то такі федерації можуть бути названі договірними. До таких федерацій відносяться США, Танзанія, Арабські Емірати, Швейцарія. Однак федерації можуть формуватися при сильному впливі центральної влади. Подібні федерації отримали найменування конституційних. До цієї групи можна віднести Індію, Пакистан, Мексику. Історично договірні федерації відрізняються великим рівнем самостійності вхідних у них суб'єктів, хоча, як вже зазначалося вище, тенденція до посилення центральних урядів проявляється в ряді федерацій, історично сформованих як договірні.

Важливою відмінністю між федераціями є те, який характер суб'єктів, які її складають. У цьому відношенні виділяються територіальні, національні, культурно-історичні та змішані федерації. Територіальні федерації складаються із суб'єктів, виділених на основі чисто територіальної ознаки без врахування національних, культурно-мовних та інших ознак. До таких федерацій можна віднести США, Австралію, Австрію. Національні федерації враховують ознаки нації і будуються на підставі принципу національного самовизначення. В даний час до таких федераціям можна віднести Югославію. Частина федерацій (Німеччина, Іспанія, Швейцарія) сформувалася з урахуванням історичних та культурно-мовних відмінностей між групами, що проживають на відповідних територіях, що увійшли до складу федерації. Змішані федерації будуються з урахуванням багатьох дифференцирующих ознак подібного роду: територіальних, національних, культурно-мовних. До них відносяться Бельгія, Росія, Індія, Ефіопія.

Спірним є виділення симетричних і асиметричних федерацій. Поняття симетричних федерацій означає однорідність складових її одиниць і рівність прав і положення між ними. Асиметричні федерації включають різні складові елементи (суб'єкти і несуб'екти), і між елементами федерацій немає рівності прав та положення. У цьому відношенні можна відзначити, що юридична рівноправність суб'єктів федерацій, зазначене в конституціях, порушується фактичною нерівністю (економічним, соціальним, політичним); часто у федераціях відзначаються різні конституційні асиметрії або різні інші ознаки нерівноправності (Індія, Канада, Росія, Бельгія). Конституційні види асиметрії часто служать вирішенню деяких проблем, що виникають у федераціях між центральними органами і органами суб'єктів федерації. Вони дозволяють відповісти на сильний тиск з боку регіональних еліт щодо вирішення низки питань (як, наприклад, в Канаді щодо Квебека, або в Росії щодо Татарстану); часто вони служать встановленню механізмів, що дозволяють вирішувати проблему економічної і соціальної нерівності суб'єктів федерації. Рональд Уотт відзначає, що в цілому «у більшості федерацій... визнання конституційної асиметрії забезпечує ефективний спосіб відповіді на основні відмінності між суб'єктами федерації»(Watts, 1999, р. 68).

 

Таблиця 3