Передумови теорії раціонального вибору

Теорія раціонального вибору будується ряд передумов, що дозволяють при всьому критичному до неї ставлення говорити про її логічності й працьовитість. Можна сперечатися про ступінь реалістичності цих передумов, про їх заданості західній раціоналістичної культурою, про відповідність передумов та зроблених на їх основі висновків тощо, але вони досить вагомі, щоб сформувати працюючу концептуальну модель людської поведінки. При тому, що вони виникли у сфері економічної теорії, не змінює суті: представлена модель поведінки інваріантна. Як будь-яка «хороша» теорія, теорія раціонального вибору дозволяє пояснити як раціональна поведінка індивіда, так і приймається людьми за ірраціональне (чи діє раціональним чином самітник?).

Теорія раціонального вибору будується на таких основних передумовах:

1. Методологічний індивідуалізм. Теорія раціонального вибору спирається на передумову, яка говорить про те, що дослідження повинне починатися не з товариства або структури, а з живого і діючого індивіда. Суспільство та структури вторинні по відношенню до індивіда, саме останній робить у своїй діяльності відносини та інститути. Діють не структури, а індивіди. Дж.Бьюкенен, який отримав Нобелівську премію за розробку економічної теорії політики, спеціально підкреслює значимість методологічного індивідуалізму, стверджуючи, що «... люди, що роблять вибір, навіть при певних обмеженнях досягають потрібних їм результатів без будь-якої поставленої ззовні мети» (Биокенен, 1997, с. 20). У цьому сенсі інтереси індивіда і надаються їм цілі є «суверенними» і концептуально, і на практиці. Ніхто не може наказувати їх індивіду, сам індивід в кінцевому рахунку вирішує, що з ними робити. Теорія раціонально вибору в цьому відношенні розглядає інтереси індивідів як дані і визначені ними самими. Індивід сам встановлює порядок своїх переваг, які є дискретними, недвозначними і транзитивними.

2. Раціональність індивідів. Індивід діє завжди раціонально, тобто при всіляких обставин він намагається максимізувати свою вигоду. Теорія раціонального вибору не розглядає те, як індивід виправдовує свою поведінку, але говорить про те що індивід має переваги, розміщує їх у певному порядку і діє у відповідності зі своєю максимальною вигодою. Хтось може говорити про високі ідеї чи низинних пристрастях, але вся справа - по теорії раціонального вибору - в тому, що реально на поведінку впливає прагнення максимізувати свій інтерес. Це зовсім не означає, що людина свідомо буде вести себе як «егоїст», він може вести себе альтруїстично, але і в цьому випадку, отже, така поведінка є більш вигідним для нього, ніж інше. Діючи в групі, якщо вона досить велика і на вибір не впливають такі фактори, як особиста прихильність, статеві взаємини, індивід так само буде слідувати своєму інтересу, а не інтересу груповому. У цьому сенсі індивід, отримуючи групові блага, не буде прагнути діяти заради цих благ. Він не стане добровільно докладати зусилля для досягнення групових цілей, а навпаки буде прагнути користуватися громадським благом безкоштовно («проблема зайця» - problem of «free rider»). На цьому побудована концепція публічного вибору (див.: Олсон, 1995), що має безпосередній зв'язок з темами політики та управління.

Зазначимо, що поняття раціональності приймається у цій теорії перш за все як «суб'єктивна раціональність», тобто сам індивід розглядає свою поведінку раціональним, якщо з його точки зору вдалося або зменшити витрати на досягнення мети, або при тих же витратах отримати більший результат. «Об'єктивна раціональність» включає оцінку і з позиції того, хто володіє більшою інформацією про ситуацію. Але вона вступає в протиріччя з передумовою суверенності індивіда, що здійснює раціональну поведінку. Так як для оцінки раціональності своєї поведінки людина повинна володіти максимально повною інформацією, досягнення якої пов'язане з підвищенням загальних витрат, то говорять про «обмеженої раціональності» поведінки людини, яка зв'язується більше з процедурою прийняття рішень, ніж з істотою самого рішення. Поведінка вважається раціональним, якщо рішення було прийнято раціональним чином в даних конкретних умовах.

3. Оптимальність вибору. Передумова оптимальності вибору пов'язана з раціональністю людської поведінки, але має відносно самостійне значення. Воно визначається закладеним у

даної передумові змістом, що відносить раціональний вибір, тобто націленість людини на максимізацію власного інтересу, до умов оптимізації соціальних взаємодій. Джеймс Коулмен в зв'язку з цим пише наступне: «Теорія раціонального вибору містить один елемент, який відрізняє її в цілому від усіх інших підходів у соціології. Цей елемент може бути підсумовані одним

словом - оптимізація. Теорія визначає, що діючи раціонально, автор залучений в деякий рід оптимізації. Іноді вона виражається як максимізація корисності, іноді як мінімізація вартості, іноді іншим чином. Але, виражена тим або іншим способом, вона є тим, що дає теорії раціонального вибору її силу: Вона порівнює дії відповідно до їх очікуваних результатів для автора і постулює, що автор буде вибирати дію з найкращим результатом... Її [теорії раціонального вибору] принципової метою не є зрозуміти, як особлива дія може бути розглянуто в якості розумного з позиції автора, але показати, як дії, які є розумними або раціональними для авторів, можуть об'єднуватися для виробництва соціального результату, іноді передбачуваного діючими особами, іноді ненавмисного, іноді соціально оптимального, іноді не оптимального»(Coleman, 1992, р. XI-XII). Особливе значення має ця передумова для теорії публічного вибору. Оптимальність раціонального вибору виражається в поняттях принципу Парето - оптимальності, принципу компенсації, принципу еквілібріуму Неша. Значній критиці піддається в зв'язку з передумовою оптимізації ідея «невидимої руки», згідно з якою оптимізація поведінки само собою веде до становлення «хорошого суспільства».

4. Обмін діяльністю. Для соціальної науки важливою передумовою є взаємна діяльність індивідів, або обмін діяльністю. Особливе значення ця передумова має для теорії публічного вибору і базується на ній неоінстітуціоналізма. Індивід у суспільстві діє не один. Відповідно існує очікування, що й інші індивіди будуть надходити раціональним чином. Індивіди згодні вільно взаємодіяти, а отже, існує взаємна залежність виборів. Так, кожен індивід намагається максимізувати свою вигоду, але при цьому кожен здійснює цю мету за деяких умов, якими виступають правила, або норми, сукупність яких виражається поняттям інститут. У цьому сенсі люди здійснюють раціональний вибір на інституційних умовах. Інституційні умови створюються людьми, але вихідним тут є така умова, як згоду здійснювати обмін. Існує відмінність в акцентах між різними школами теорії раціонального вибору стосовно до проблеми взаємозв'язку раціональної поведінки автора та інститутів: Чиказька школа (Фрідмен, Стіглер, Беккер) робить акцент на раціональному виборі в умовах існуючих інститутів; Вірджинії школа (Б'юкенен, Таллок, Бреннан) робить акцент на раціональному виборі самих інститутів. Але обидві школи (перша - Проте, друга - більш) виходять з двох взаємозалежних ідей:

1) Індивіди, що переслідують свої інтереси в особливих інституційних структурах, скоріше не пристосовуються до них, а намагаються їх змінити у відповідності зі своїми інтересами.

2) Між інституційними структурами та інтересами існують відносини взаємодії: індивіди намагаються змінити інститути, а інститути можуть змінити порядок уподобань, але останнє означає лише те, що змінений порядок виявився вигідним за даних умов.

Звичайно, передумови теорії раціонального вибору не зводяться до перерахованих вище. Відзначимо тут коротенько такі підходи:

Пітер Абель пише про чотири основні передумови даної теорії: (а) індивідуалізм - в кінцевому рахунку діють тільки індивіди; (6) оптимальність - індивідуальні дії вибираються оптимально; (в) «турбота про себе» - власні індивідуально-корисні функції і дії пов'язані з особистим благополуччям; (г) парадигматична привілей - теорія раціонального вибору є необхідним початковим пунктом, з якою порівнюються інші теорії (Abell, 1992, р. 189).

Девід Сціуллі виділяє п'ять передумов: (1) індивідуальні автори зазвичай воліють максимізувати своє власне приватне благополуччя; (2) їхні суб'єктивні інтереси або бажані цілі є виразно суверенними, (3) будь-який існуючий суспільний розподіл прав і обов'язків є даним чи випадковим; (4) нормативно вільні зусилля авторів, спрямовані на максимізацію свого власного приватного добробуту ймовірно результируются у колективному благополуччя; (5) відносно вільні пошуки авторів своїх власних уподобань більш імовірно мають дати і підтримати гарний напрямок соціальних змін (Sciulli, 1992, р. 162-164). Слід зауважити, що в даному випадку принципи теорії раціонального вибору визначені її критиком.

Пітер Ордешук говорить про дві основні передумови концепції раціонального вибору: 1) люди можуть бути описані виходячи з їхньої здатності розташувати наявні в конкретній ситуації варіанти по порядку значущості, починаючи з найбільш і закінчуючи найменш бажаними; 2) поведінка людей може бути зрозуміле, якщо допустити, що вони завжди діють (в рамках наявних можливостей) з метою максимізації власної задоволеності (Ордешук, 1994, с. 27).

Теорія раціонального вибору (чи у вигляді теорії публічного вибору, соціального вибору) описує політику в особливих термінах, що відрізняються від традиційних. Перш ніж перейдемо до використання теорії в порівняльних дослідженнях, дамо тут саме загальне уявлення про політику і політичної діяльності.