Методичні проблеми порівняння

Застосування порівняльної методології в політичній науці по родило ряд методичних проблем, пов'язаних з об'єктом дослідження, можливістю використання статистичного аналізу, вибором контекстуальних характеристик. Серед них особливо виділяються наступні проблеми: порівнянності, «мало випадків, багато змінних», еквівалентності, універсальності, «проблема Гелтона», вимірювання та інтерпретації. Розглянемо коротко їх зміст.

Проблема порівнянності. Суть проблеми порівнянності досить проста. При вивченні двох і більше об'єктів завжди виникає питання, а можна порівняти вони. Умовою можливості порівняння виступає як схожість, так і відмінність. Вся справа в мірі, що дозволяє здійснювати оцінку можливості порівняння. Проблема порівнянності

є важливою в декількох аспектах. Якщо досліджується взаємозв'язок між залежними і незалежними змінними, то необхідно вибрати для порівняння такі країни, які були б схожі за більшістю параметрів. Тут діє логіка Міля, особливо його канон єдиного відмінності. У даному випадку, як правило, країни вибираються на підставі економічної, культурної, історичної і т.д. близькості. Але можна використовувати і найбільш розрізняються країни, якщо в деякому відношенні, яке і цікаво для дослідника, вони подібні. Часто порівнянність досягається за рахунок порівняння не країн в цілому, а окремих їх регіонів. Підвищується рівень порівнянності і при дослідженні однієї країни або історично близького регіону в діахронному плані. Дослідник може підвищувати ступінь порівнянності за рахунок пошуку однорідних структурних контекстів досліджуваної залежності, а не порівняння її змісту. Проблема порівнянності часто вирішується за рахунок загальної концептуальної схеми суспільства або його політичної системи, доданої до різних культурних та історичних середовищ. У цьому відношенні структурний функціоналізм і системний аналіз зіграли видатну роль. Особливе значення у цьому зв'язку надавалося концепції функціональної необхідності Мертона. Проблема порівнянності може бути поставлена і в тому сенсі, що загальні поняття і гіпотези, що застосовуються в порівнянні, спотворюються у різних культурних, історичних і політичних контекстах. Тут проблема порівнянності переростає в проблему еквівалентності, з одного боку, і універсальності, з іншого.

Проблема еквівалентності. Особливе значення ця проблема набуває при проведенні порівняльних досліджень за допомогою методів інтерв'ювання, анкетного опитування, експертного аналізу. Мова в даному випадку йде про еквівалентність понять і процедур, які використовуються в дослідженні. У цьому зв'язку важливо досягти концептуальної еквівалентності - взаємного відповідності значення концепту в різних культурах; еквівалентності вимірювальної техніки - відмінність чи схожість вимірювальних індикаторів та індексів; еквівалентність обстановки, якщо мова йде про інтерв'ю, анкетному опитуванні; лінгвістичної еквівалентності, яка зачіпає лексичний та граматичний смисли понять; еквівалентності вибірки респондентів. Для вирішення проблеми еквівалентності використовується багаторазова процедура зворотного перекладу понять, попереднє зондування. Вважається, що еквівалентність можна дотримати, якщо звертати увагу скоріше на еквівалентність ідей, а не слів, і якщо тісніше пов'язувати поняття з реальною, а не нормативної політичним життям.

Проблема універсальності. Веберовська методологія порівняння орієнтувалася на пошук унікальності історичних процесів з допомогою ідеально-типових конструктів, що володіють якістю універсальності. Але універсальність була не метою, а засобом дослідження. В даний час, незважаючи на критику універсалізму як цілі і повернення до інтерпретативного аналізу, пошук універсальних емпіричних узагальнень все ж є визначальним. Проблема універсалізму понять добре відома: чи відображають загальні поняття політики, які використовуються в сучасній порівняльної політології, зміст політичних процесів при їх застосуванні до різних культурно-історичних середовищ. Чи можна поширити отримані при вивченні групи країн емпіричні узагальнення на всіх країн? Відомо, що деякі індекси демократії, використовувані в глобальних дослідженнях, мають схильність сприяти одним країнам і регіонам і занижувати оцінки демократичності інших регіонів. Проблема універсальності вирішується не тільки дотриманням заходів абстрагування, як у Сарторі в його «сходах абстракції»: нижчий рівень категорій відповідає описової концептуалізації при переході в дослідженні від однієї країни до іншої; середній рівень відповідає загальним концептуалізація і таксономія, отриманим при порівнянні щодо однорідних регіонів; вищий рівень відповідає універсальним концептуалізація, отриманим при глобальному порівнянні країн з різними культурними контекстами (Sartori, 1970, р. 1043-1045). Вона вирішується також повторними порівняльними дослідженнями, які уточнюють і додають нові нюанси в вихідні узагальнення. Разом з тим ясно, що в сучасній порівняльної політології ставлення до універсальності змінюється, часто більше значення надається контекстуальним узагальнень, а не глобальним. Про це свідчить зниження частки глобальних досліджень та підвищення значимості порівняльно-історичних досліджень невеликого числа країн з акцентом на якісних, а не кількісних методах.

Проблема «мало N, багато змінних». Дана проблема вважається центральною для порівняльних досліджень. Вона полягає в тому, що дослідник обмежений лише невеликим кількість країн (тобто випадків), які можна піддати вивченню, тоді як число змінних, якими характеризуються країни є більшою. Перед ученим-компаративістів в цьому випадку виникає дві проблеми: з одного боку, з метою зробити дослідження більш обгрунтованим він повинен максимально збільшити кількість випадків, а з іншого, він повинен зуміти обмежити кількість змінних в дослідженні. Перша частина проблеми обмежує застосування статистичного методу в порівняльному дослідженні, друга частина ускладнює вибір оперативних змінних і контроль над змінними.

До недавнього часу мале число N вважалося недоліком порівняльного методу, тому дослідники намагалися всіляко збільшити кількість випадків. Було розроблено безліч порад, як це зробити. Найпростіший рада полягав у тому, що потрібно збільшувати число випадків наскільки це можливо, особливо не звертаючи уваги на всякого роду відхилення від загальних каузальних, кореляційних або функціональних залежностей. Причому, збільшення вітала й просторове, й історичне. Ця тенденція призвела свого часу до захоплення так званими глобальними порівняльними дослідження, коли в орбіту порівняння потрапляло максимальне число країн. Правда, в цих дослідженнях завжди виникали нові проблеми, пов'язані з порівнянністю країн, залучених в аналіз. Кожен дослідник по-своєму вирішував ці проблеми з огляду на деякі глобальні тенденції, еволюційні теорії політичного розвитку, спрощуючи інструменти порівняльного аналізу і т.д. Ці дослідження до цих пір проводяться, і читач зустрінеться з ними на сторінках цієї книги (наприклад, дослідження умов виникнення демократії в 147 країнах, проведене Тату Ванганеном, або щорічні обстеження стану свободи в більш ніж 190 країнах «Домом свободи»). Однак в останні роки значення подібних досліджень знизилося, і деякі аналітики відзначають певну кризу в цій галузі порівняльної політології. Маттей Доган зазначав, що «проблема глобального дослідження со стоїть в тому, що воно досягає дуже великий експансії за рахунок втрати майже будь-якого живого сенсу, досягнутого порівняннями серед менш різноманітного комплексу націй. Якщо дані є неточними, статистична техніка не повинна бути занадто амбіційною. Якщо дані є надійними, вітається і рекомендується витончений методологічний проект»(цит. за: Mackie, Marsh, 1995, p. 180). Частина дослідників, навпаки, вважають, що невелика кількість N є швидше перевагою порівняльного методу, ніж його недоліком (Collier, 1991). У зв'язку з цим Пітер Меір говорить про наявність двох різних шкіл у порівняльній по літології. «Ця нова установка, - пише він, - пов'язана з багатьма почуттями, вираженими в більшості інших недавніх робіт з компаративному методу, ставилися вони до політичної науки, соціології чи історії, або навіть до спроби мультидисциплінарного синтезу, і в яких особливо підкреслювався" холістського "аналіз і потребу глибшого розуміння окремого випадку. З іншої точки зору, проте, і всупереч розрізним бажанням піти від глобального порівняння і універсальних категорій більшість сучасних робіт з порівняльної політиці краще розглядалося б зі стояла з двох різних "шкіл" або підходів. З одного боку, є ті дослідники, хто чинить опір у спробі отримати узагальнені висновки або застосувати загальні моделі до набору країн, які, на противагу глобальним амбіціям першого післявоєнного покоління компаративістів, обмежуються регіоном або [подібним] становищем. З іншого боку, є так само ті дослідники, кому здається надмірно підозрілим множинне порівняння окремих випадків, навіть коли воно обмежене відносно невеликим N, і хто підкреслює переваги безпосереднього, глибокого аналізу того, що являє собою невелику жменьку країн, при якому гідності отримання цілісної картини цих країн переважує недоліки обмеженою застосовності [висновків]»(Mair, 1996, р. 318-319).

Друга частина проблеми стосується обмеження числа змінних в дослідженні. Тут при вирішенні проблеми скорочення виробляється зокрема шляхом підвищення ступеня порівнянності аналізованих країн, тобто їх культурної, економічної, історичної і т.п. близькості. Застосовується також діахронний порівняльний аналіз, внутрішньо-регіональної порівняння і т.д. Для обмеження числа змінних радять зосереджуватися на «ключових» змінних. Деяка статистична техніка аналізу дозволяє вирішити подібну проблему. Наприклад, при дослідженні прав людини в різних країнах для зменшення числа змінних використовується факторний аналіз.

«Проблема Гелтона». У порівняльному політичному дослідженні одиницею аналізу звичайно виступає національна політична система, держава, країна. При цьому вони розглядаються як незалежні одиниці дослідження. Однак в умовах глобалізації економічних та політичних процесів, інтенсивної взаємодії країн часто виникає питання щодо значущості внутрішніх і зовнішніх чинників і умов. У порівняльному дослідженні з'являється необхідність враховувати зовнішній вплив. Власне проблема полягає в тому, як це зробити.

Проблема названа по імені президента Королівського антропологічного інституту Великобританії Гелтона, що у 1889 р. при обговоренні методології крос-культурного аналізу, запропонованого Тейлором, висловив припущення про значний вплив на культури зовнішнього фактора. «Вкрай бажано, - говорив він, - щоб подавалась повна інформація щодо ступеня, в якій звичаї порівнюваних племен і рас є незалежними. Могло б бути, що деякі племена походили з загального джерела, так що вони були б подвійними копіями одного і того ж оригіналу. Визначено, що при такому дослідженні всі спостереження повинні були б бути, кажучи статистично, ретельно «зважені». Корисною була б ідея про розподіл різних звичаїв і про їх відносному переважанні в світі, що можна було б представити на карті, показуючи затемнення і кольором області їх географічного поширення»(цит. за: Hendrix, 1997, р. 309). Суперечки з приводу проблеми незалежності досліджуваних культурних об'єктів тривають і сьогодні, і вони привели до обговорення двох видів історичних взаємозв'язків: дифузії між товариствами та загальних джерел їх виникнення. У етнографічних дослідженнях цю проблему намагалися оскаржити, або відповідали на неї спеціальними методиками вибірки або включенням у дослідження історичних взаємозв'язків в якості контрольованої змінної. У 70-ті роки «проблема Гелтона» перекочувала в порівняльну політологію. Як пише Генрі Тионі, «до кінця 60-х років, що було визнано вченими кількома роками пізніше, розвиток став глобальним і вийшло за межі окремої країни. Суперечка виникає з приводу дійсного державного суверенітету і міжнародної системи як основної умови для країн, що переслідують свої особливі інтереси»(Teune, 1990, р. 52).

У порівняльних політичних дослідженнях було запропоновано кілька методологічних рішень «проблеми Гелтона». Ряд дослідників запропонували так звану «холістського методологію» (Teune, 1990; Silverman, 1991; Anttila, 1993). Відповідно до цього підходу одиниці аналізу складають взаємопов'язане ціле, і звідси випливає передумова, що між ними є причинні відносини. У тому випадку, коли холістського пояснювальні моделі емпірично визначено, то незалежність одиниць аналізу сама перетворюється в проблему. Взаємозалежність одиниць аналізу ставить під питання використання статистичного методу при порівнянні. «Холістського методологія» орієнтується на якісне порівняння, ставлячи під питання загальність висновку про відповідність методології порівняння та методології статистичного аналізу. У цьому зв'язку, наприклад Сильверман, проводить відмінність між «структурної перспективою» порівняння, заснованої на інтегративної методології, і «молекулярної перспективою», пов'язаної зі статистикою. Статистичні висновки можливі й відповідні, коли одиниці дослідження трактуються як однакові за статусом і незалежні один від одного. При «структурної перспективі» одиниці аналізу, включені в єдність, є різними, так що дані про такі елементи «не є статистичними за своєю природою» (Silverman, 1991, р. 390 - 392). Правда, Стен Анттіла пише про те, що «холістського підхід», дозволяючи вирішити «проблему Гелтона», породжує інші серйозні проблеми: збільшується ступінь складності дослідження, зростає число змінних, втрачається ясність теорії і т.д. (Anttila, 1993, р. 26-29).

Близькою до холістського підходу виступила стратегія аналізу впливу світової системи на внутрішній розвиток країн, при якому економічна і політична система країни розглядалася в якості відкритої для зовнішнього впливу і в цьому сенсі залежною (Wallerstein, 1983; Pridham, 1991). Теорія світової системи виходить з передумови світової системної балансу, при якому підвищення мобільності в одній одиниці системи призводить до зниження мобільності в іншій, і регулювання мобільності здійснюється всією стратифікованої системою. Наприклад, при дослідженні політичних конфліктів в країнах, що розвиваються теорія світової системи на противагу теорії модернізації робить акцент на периферійному положенні економік цих країн у світовій економічній системі (Moaddel, 1994, р. 280 - 283). Джеффрі Прідхем застосовує до аналізу перехідних демократичних процесів у Південній Європі концепцію «політики зчеплення» («linkage politics»), показуючи значення міжнародного чинника. «Проте, - пише він, - основний аналітичної проблемою є не встановлення застосовності міжнародного виміру зміни в [політичному] режимі. Це навіть не визначення явних зчеплень, тому що в літературі багато з цього питання написано. Швидше головною проблемою є проблема каузальності, аналізуючи яку Алмонд називав її «складним динамічним процесом» взаємодії між інтернаціональними чинниками і внутрішніми процесами»(Pridham, 1991, р. 21).

Стратегією рішення «проблеми Гелтона» виступає дослідна модель порівняльного аналізу, при якій здійснюється спроба об'єднати внутрішньосистемні вимірювані змінні з внутрішньо-системні між тимчасовими і міжсистемних просторово не вимірюваними змінними, що показують процеси дифузії (Wellhofer, 1989). При цьому підході міжсистемні просторові дифузії, що виникають з «проблеми Гелтона», відкривають можливість безлічі інтерпретацій характеру внутрішньо-системних каузальних відносин, так як характеризують їх змінні каузально пов'язані з залежною змінною і корелюють з одного або більш незалежними змінними. Дана модель була перевірена при дослідженні взаємодії індустріалізації і політичної поведінки в Аргентині з 1908 по 1946 рік.

Спроба зняти «проблему Гелтона» була здійснена рядом дослідників, які орієнтувалися на посилення контролю за зовнішніми змінними, запропонувавши дві стратегії порівняльного дослідження: порівняння найбільш подібних систем і порівняння найбільш різних систем (Przeworski, Teune, 1970; Campbell, 1975). В обох випадках вплив зовнішніх умов розглядалося як подолану, оскільки порівняння спиралося на контроль за зовнішнім контекстом. При порівнянні схожих систем спільність географічних, культурних, історичних, економічних і т.п. умов забезпечувала можливість вважати, що країни є однорідними за низкою параметрів і перевіряти досліджувану взаємозв'язок (наприклад, між партійними системами та виборчими системами), орієнтуючись тільки на внутрішні умови. При порівнянні найбільш контрастних країн вплив зовнішніх факторів контролюється явним протиставленням зовнішніх умов.

Проблема вимірювання. Проблема вимірювання відноситься до кількісних порівняльним дослідженням. Вона не є специфічною тільки для порівняльної політології, а виникає у будь-якому дослідженні. По-перше, вимірювання якісних об'єктів ставить питання щодо можливості використання метричних шкал, які дозволяють надалі здійснювати статистичний аналіз матеріалу. У порівняльній політології часто метричні шкали сусідять з не метричними, що ставить перешкоду для обробки даних. По-друге, при виборі індикаторів та індексів відзначається вплив ціннісних орієнтації дослідника, що призводить до спотворення отриманих емпіричних даних, а отже і до неточності у висновках. Про це свідчить спеціальна перевірка ряду індексів демократії. Навіть економічні показники, які часто використовуються для характеристики умов демократії, можуть значно змінювати висновки залежно від обраних дослідником орієнтирів. По-третє, при глобальних порівняльних дослідженнях виникають труднощі, пов'язана з відсутністю економічної і особливо соціально-політичної порівнянної статистики по країнах. Спрощення в даному випадку вимірників веде до значної втрати інформації і збіднення висновків.

Проблема інтерпретації. В останні роки у зв'язку з деяким ослабленням інтересу до кількісних методів аналізу на перший план висувається проблема інтерпретації, суть якої полягає в тому, що існує безліч смислів одного і того ж політичного феномена. Вже при виборі вихідних концептів і змінних в кількісних дослідженнях вона з'являється у вигляді ціннісної схильності дослідника. У якісних дослідженнях вона стає центральною. «Позитивістська позиція в соціальній них науках все більше і більше проблематизується дослідниками, хто діє виходячи з релятивістських позицій і доводить, що світ соціально конструюється, що політичні феномени і відповідно взаємини між ними не існують незалежно від способу їх соціального конструювання, - пишуть Мекі і Марш. - Так, наприклад, релятивіст буде доводити, що таке поняття, як демократія не є даним, воно не існує незалежно від способу, яким демократія здійснюється, або від значення, яке індивіди і групи надають йому. Подібно до цього, економічне зростання є соціальним конструктом, маючи різний зміст у різних суспільствах. Як такі макрокількосні дослідження, які аналізують відносини між демократією і зростанням мають дуже обмежену користь, так як вони нав'язують об'єктивну "реальність" різноманітному, соціально сконструйованому світі»(Mackie, Marsh, 1995, p. 182 - 183). Інтерпретативна порівняльна політологія знаходить вираз у дослідженнях, обмежених небагатьма країнами, контекстуально залежних з використанням порівняльно-історичної якісної методології. Криза універсалізму висновків колишньої порівняльної політології, пошук нових способів пояснення політичної реальності, відродження інтересу до культурологічної проблематики у порівняльних дослідженнях та ін пов'язані з проблемою інтерпретації. Її рішення бачиться або на шляху зміни ставлення до історії та історичного методу (Badie, 1989), або на шляху впровадження в політичні дослідження нової методологічної орієнтації - наукового реалізму (Lane, 1996).