ЗУ «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» переносить акцент на недопущення соціальної напруженості, на доцільність досягнення згоди між сторонами спочатку на основі переговорів їхніх представників, після чого використовуються примирливі процедури.
Порядку вирішення колективних трудових спорів передує стадія врегулювання розбіжностей самими сторонами. Правом їхнього висування володіють працівники і їхні представники.
Вимоги найманих працівників на виробничому рівні формуються і затверджуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збору підписів і вважаються чинними за наявності не менше половини підписів членів трудового колективу підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу. Разом із висуненням вимог збори (конференція) найманих працівників визначають орган чи особу, які будуть представляти їхні інтереси.
Вимоги найманих працівників на галузевому, територіальному чи національному рівнях формуються і затверджуються у випадках:
– коли інтереси найманих працівників представляє профспілка, об'єднання профспілок – рішенням виборного органу відповідної профспілки, об'єднання профспілок;
– коли інтереси найманих працівників представляють інші уповноважені ними організації (органи) – конференцією представників підприємств, установ, організацій, обраних зборами (конференцією) працівників підприємств, установ, організацій, які перебувають у стані трудового спору (конфлікту).
Вимоги найманих працівників, профспілки чи об'єднання профспілок оформляються відповідним протоколом і надсилаються власнику або уповноваженому ним органу (представнику), тобто вимоги оформляються в письмовій формі й направляються роботодавцеві, що зобов'язаний їх прийняти до розгляду й протягом трьох робочих днів повідомити представника працівників про своє рішення. Власник або уповноважений ним орган не вправі перешкоджати проведенню зборів (конференцій). Навпаки, він зобов'язаний для їх проведення надати приміщення. Вимоги, що не стосуються трудових спорів, не повинні висуватися, оскільки вони розгляду не підлягають.
Якщо власник або уповноважений ним орган задовольнив усі вимоги працівників, то суперечності зникають, а отже, й причина для виникнення спору. Якщо ж вони повністю або частково відхилені, то представники працівників можуть почати примирні процедури з вирішення колективного трудового спору, який уже виник, оскільки моментом початку цього спору, як указувалося раніше, є день повідомлення рішення роботодавця про відхилення всіх або частини вимог працівників або неповідомлення їм у зазначений триденний строк свого рішення, а також дата складання протоколу розбіжностей у ході колективних переговорів.
Порядок вирішення колективного трудового спору складається з наступних послідовних примирливих процедур:
– розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здійснюється з питань установлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці й виробничого побуту;
– укладання або зміна колективного договору (угоди) – примирною комісією, а у випадку неприйняття рішення у встановлений термін – трудовим арбітражем;
– з питань виконання колективного договору, угоди або окремих їхніх положень, а також невиконання вимог законодавства про працю – безпосередньо трудовим арбітражем.
Жодна зі сторін спору не вправі ухилитися від участі в примирних процедурах, якими Закон називає зазначені етапи розгляду колективного трудового спору. Кожна примирна процедура проводиться у встановлений законом строк.
