Стаття 44 Конституції України проголошує право працюючих громадян на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Це право може бути реалізовано тільки в рамках Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорах» від 3 березня 1998 року. З урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей ст. 17 названого Закону визначає, що страйк – це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).
Страйк застосовується як крайні засоби (коли всі інші можливості вичерпані) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв'язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об'єднання профспілок або уповноваженого ним (ними) органу.
Страйк може бути початий, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур або не виконує угоду, досягнуту в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту).
Рішення про оголошення страйку на підприємстві приймається за поданням органу профспілкової або іншої організації найманих працівників, уповноваженої відповідно до законодавства представляти інтереси найманих працівників, загальними зборами (конференцією) найманих працівників усього підприємства (а не окремого структурного підрозділу) шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більшість найманих працівників або дві третини делегатів конференції. Рішення про оголошення страйку оформляється протоколом.
Рекомендації щодо оголошення або неоголошення галузевого або територіального страйку приймаються на галузевому або територіальному рівнях на конференції, зборах, пленумі або іншому виборному органі представників найманих працівників і/або профспілок і направляються відповідним трудовим колективам або профспілкам. Наймані працівники підприємств галузі або адміністративно-територіальних одиниць самостійно приймають рішення про оголошення або неоголошення страйку на своєму підприємстві.
Страйк вважається галузевим або територіальним, якщо на підприємствах, на яких оголошений страйк, число працюючих становить більше половини загального числа працюючої відповідної галузі або території.
Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті в страйку.
Орган (особа), що очолює страйк, зобов'язаний письмово попередити власника або уповноважений ним орган (представника) не пізніше ніж за сім днів до початку страйку, а у випадку ухвалення рішення про страйк на безперервному виробництві – за п'ятнадцять днів.
Власник або уповноважений ним орган (представник) зобов'язаний у найкоротший строк попередити постачальників і споживачів, транспортні організації, а також інші зацікавлені підприємства, установи, організації про рішення найманих працівників про оголошення страйку.
Місцезнаходження під час страйку працівників, що беруть у ньому участь, визначається органом (особою), що керує страйком, за узгодженням із власником або уповноваженим ним органом (представником).
У випадку проведення зборів, мітингів, пікетів за межами підприємства орган (особа), що очолює страйк, повинен повідомити про запланований захід місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування не пізніше ніж за три дні.
Страйк на підприємстві очолює орган (особа), призначений загальними зборами (конференцією) найманих працівників при ухваленні рішення про оголошення страйку.
Галузевий або територіальний страйк очолює (координує) орган (особа), призначений конференцією, зборами, пленумом або іншим виборним органом представників найманих працівників, профспілкових або інших організацій працівників, уповноважених представляти відповідні трудові колективи.
Орган (особа), що очолює страйк, діє під час страйку в межах прав, передбачених чинним законодавством, інформує працівників про хід рішення колективного трудового спору (конфлікту).
Повноваження органа (особи) як керівника страйку припиняються, якщо сторони підписали угоду про врегулювання колективного трудового спору (конфлікту), а також у випадку ухвалення рішення про скасування або про припинення страйку.
Під час страйку сторони колективного трудового спору (конфлікту) зобов'язані продовжувати пошук шляхів його вирішення, використовуючи для цього всі наявні можливості. Якщо на цьому сторони дійдуть згоди, то спір вважається вирішеним.
Угода про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) підписується керівником або іншим повноважним представником органу, що очолює страйк, і власником або уповноваженим ним органом (представником).
Контроль за виконанням умов цієї угоди здійснюється сторонами колективного трудового спору (конфлікту) або уповноваженими ними органами (особами).
[1] Основними положеннями про вахтовий метод організації робіт, затвердженими постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань, Секретаріату ВЦРПС, Міністерства охорони здоров'я СРСР від 31 грудня 1987 р. №794/33-82, у редакції від 17 січня 1990 р., а також Тимчасовим положенням про вахтовий метод організації робіт на підприємствах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженим наказом МНС України 20 травня 1999 р. №147.
[2] Рекомендацій про порядок надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. №7 (із змінами внесеними наказом Мінпраці України від 5 лютого 1998р. №18)
