Відповідно до ст. 1353 КЗпП України розмір заподіяної шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зношування з установленими нормами.
У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у цій місцевості на день відшкодування шкоди. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року №116 затверджено порядок визначення шкоди, заподіяної розкраданням, недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріальних цінностей.
На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) цих підприємств і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції та товарів, визначається за цінами, установленим для продажу (реалізації) цієї продукції й товарів.
Матеріальна шкода у випадку загибелі або розкрадання худоби визначається виходячи з вартості худоби за закупівельними цінами, які склалися на момент відшкодування збитку із застосуванням коефіцієнта 1,5; при розкраданні різного роду спирту після визначення вартості застосовується коефіцієнт 3.
Законом України від 6 червня 1995 року «Про порядок визначення розміру збитку, заподіяного підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням, недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів і валютних цінностей» встановлюється кратне обчислення розміру шкоди для працівників підприємств, що виконують операції по покупці, продажу, обміну, перевезенню, доставці, пересиланню й зберіганню дорогоцінних металів, алмазів і інших каменів. Так, ст. 1 цього Закону встановлює, що при розкраданні золота, срібла, платини застосовується коефіцієнт 2, а при розкраданні ограненого дорогоцінного каменю, ювелірних виробів із дорогоцінних металів і дорогоцінного каменю застосовується коефіцієнт 3.
Розмір шкоди, що відшкодовується, заподіяної з вини декількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду та межі матеріальної відповідальності.
Згідно з п. 16 Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, що підлягає відшкодуванню бригадою матеріально відповідальних осіб, шкода розподіляється між її членами пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період від останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди.
Працівник має право добровільно відшкодувати заподіяну шкоду. Якщо працівник добровільно не відшкодував шкоду, то, відповідно до законодавства, допускається примусовий порядок його відшкодування, який можна поділити на два види – позасудовий та судовий.
Позасудовий порядок передбачений для випадків відшкодування шкоди в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку працівника. Згідно ч. 1 ст. 136 КЗпП України відшкодування шкоди працівниками в такому розмірі провадиться за наказом власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій – за розпорядженням вищестоящого в порядку підпорядкованості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищестоящого органу повинно бути зроблене не пізніше двох тижнів від дня виявлення заподіяної шкоди та звернено до виконання не раніше семи днів від дня повідомлення про це працівникові.
Такий же порядок відшкодування заподіяної шкоди застосовується і при колективній (бригадній) матеріальній відповідальності.
В інших випадках відшкодування шкоди провадиться шляхом пред'явлення власником або уповноваженим ним органом позову до місцевого (районного) суду. Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій матеріального збитку в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підпорядкованості органу або за заявою прокурора.
Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду з питань стягнення з працівників матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік від дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ч. 2 ст. 233 КЗпП України). Ті ж строки застосовуються й при зверненні до суду вищестоящого в порядку підпорядкованості органу або прокурора.
Зазначений строк обчислюється від дня, що спливає за днем виявлення шкоди, тобто дня, коли власникові або уповноваженому ним органу, а у відповідних випадках вищестоящому в порядку підпорядкованості органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Якщо шкоду виявлено в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, таким днем варто вважати день підписання відповідного акта або висновку.
Відповідно до ст. 137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, може врахувати ступінь вини, конкретні обставини заподіяння шкоди і матеріальне становище працівника. Суд має право зменшити розмір шкоди, що підлягає покриттю, коли заподіяна шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, а й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.
Перевіряючи матеріальне становище працівника як умову застосування ст. 137 КЗпП України, необхідно зібрати достатні докази про майновий стан працівника, який притягується до матеріальної відповідальності (розмір заробітку, інших основних і додаткових доходів), його сімейний стан (наявність утриманців і т.п.).Зниження розміру шкоди не допускається, якщо вона заподіяна злочином, скоєним з корисливою метою. Заподіяння шкоди працівником, що перебував у нетверезому стані, є грубим порушенням трудових обов'язків і відповідно до закону тягне його повну матеріальну відповідальність, зменшення розміру покриття за таку шкоду також, як правило, не допускається.
Для покладання на працівника матеріальної відповідальності за заподіяну шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність усіх умов, необхідних для притягнення працівника до матеріальної відповідальності.
