Відкриття морського шляху в Індію

(1497 – 1499 рр.)

(Записки невідомого про першу експедицію Васко да Гами)

1. В 1497 р. король Мануїл Португальський послав чотири кораблі для відкриттів і розшукування прянощів. Командором цих кораблів був Васко да Гама.

У неділю 8 липня 1497 р. ми знялися з якоря в Растелло¹. Хай бог дасть нашій експедиції, організованій в ім’я його, доб­рий кінець...

27...7 квітня підійшли ми до міста Момбаса², але не вві­йшли в гавань, а залишилися на рейді... В гавані було небагато кораблів, усі в прапорцях і строкатих прикрасах; щоб не від­стати від них, ми також прикрасилися прапорами ще більше, ніж вони; адже всього у нас було вдосталь, крім хіба людей, і то наша жменька була майже вся дуже хвора. Але поки що ми бадьоро і навіть весело стояли на рейді, бо ж думали ми зустріти тут християн, які жили в окремій частиш міста, під владою окре­мого губернатора, сподівалися разом з ними на другий день піти до меси...

37... У вівторок, 24 квітня, вирушили ми звідси до міста Калікут³, про яке наш король знав. Пливли ми на схід, напереріз тієї великої затоки, куди... вливається і Червоне море...

Найближчої неділі знов показалась Полярна зоря, якої ми не бачили дуже давно, а в п’ятницю, 17 травня, після 23 днів безкрайого моря, ми побачили землю..., а потім підійшли і до міста Калікут... Послав наш командор одного чоловіка в місто, а там його привели до двох маврів з Тунісу, які говорили і по-кастільському, і пo-генуезькому. І першим їх привітанням було: «Який дідько вас сюди заніс!» Але потім вони спитали, чого ми шукаємо в такій далечині. А він відповів: «Християн і пряно­щів»;– «Дивна річ, – сказали ті, – чому ж король кастільський не послав сюди людей або король французький, або сіньйорія венеціанська?»⁴ А він відповів: «Тому що король португальський цього не стерпів би», – і на це вони сказали: «Він не дуже-то й неправий». Потім вони його угостили пшеничними млинцями а медом, а тоді провели на корабель. Тільки-но один з цих маврів ступив на корабель, він покликнув: «Вітаю вас, вітаю вас! Багато рубінів, багато смарагдів... Дякуйте богові на колінах, що він привів вас у країну таких великих багатств». Ми всі були дуже вражені, бо ніяк не припускали, що так далеко від Португалії могла бути людина, що знає нашу мову.

38. Згадане місто Калікут – християнське⁵. Християни тутеш­ні – коричневі; частина з них носить довге волосся і бороду, частина бриє голову, залишаючи чуба, на знак того, що вони християни...

42....Цар прийняв командора, лежачи на розкішному ложі з багатьма чудовими подушками... Ліворуч біля нього стояла ве­личезна масивна золота чаша місткістю в півміри, куди цар ви­пльовував рештки корінців, що їх тут люди жують через спеку і що називається у них «атамбор»⁶.

43. І спитав цар командора, чого йому треба. І відповів той, що його послав король португальський, государ багатьох країн, найбагатший з тамтешніх королів. І що король наш і його поперед­ник ось уже 60 років підряд посилали кораблі щороку, щоб знайти в цих країнах тутешніх жителів, як їм відомо, християн, – а щодо золота, срібла, то їм цього не треба, бо цього добра у них і так є вдосталь, – але всі ці посланці поверталися через рік або два, вичерпавши всі запаси, в Португалію. І що теперішній король Мануїл збудував три кораблі і послав його, командора, суворо наказавши, – не повертатися, поки не знайде царя хри­стиян, а знайшовши не передасть йому два листи і не запевнить у братерській дружбі. А листи ці він передасть завтра. На це цар відповів, що він вітає посла теж вважає короля другом і братом і, з свого боку, готовий послати послів у Португалію... Була вже пізня ніч, і командор наш відкланявся...

44. У вівторок командор приготував подарунки для царя: 12 кусків смугастої тканини, 4 накидки скарлатного сукна, 6 шляп, 4 нитки коралів, ящик з о металічними котлами, ящик цукру, 2 бочонки з оливковою олією і 2 бочонки меду. Але домоуправитель царя, якому, за звичаєм, треба попереду показу­вати все, що приносять царю, розсміявся з цих подарунків – мовляв, найбідніший купець з Мекки дав би більше і що царю потрібне золото, багато золота. Розсердився Гама і відповів, що золота він не брав з собою і що він не торгаш, а посол, що зараз, мовляв, дає він із своїх коштів, а не короля, і що король порту­гальський, звичайно, пришле і кращі і більш численні пода­рунки...

45....А в середу рано-вранці прийшли знов маври, щоб вести командора у палац... Аж чотири години чекав він там, поки цар наказав привести його... І спитав, між іншим, цар, як же він говорить, що прибув з багатої країни, а сам нічого не привіз у подарунок. Командор відповів: царю, мовляв, він нічого не привіз, бо на цей раз його послали тільки, щоб дивитись і від­кривати, а коли прийдуть ще інші кораблі, ось тоді і будуть по­дарунки, та ще й які.

46. Цар перебив його: «Кого ж ти хотів відкривати – людей чи каміння? Коли людей, то не можна нічого не давати [в по­дарунок]»... Потім Гама передав листи, і цар був задоволений ними, спитав ще, які товари є в португальській країні. Коман­дор відповів – багато хліба, сукна, заліза, міді та ін. Цар знову спитав, чи привіз він які-небудь товари з собою. Так, привіз усього потроху, як зразки, і що він просить дозволу їх виван­тажити...

51....Цар знову послав чоловік сім чи вісім купців⁷, але вони й не думали купувати, а тільки грали на зниження цін.

52....Інакше ставились місцеві люди. Коли хто з команди сходив на берег, його охоче угощали, давали йому притулок та ін.; та й до нас вони приходили десятками, іноді всією сім’єю, з дітьми, і командор усіх їх наказав годувати. А все це робилося, щоб привернути їх до нас, щоб вони про нас не думали погано. Часто нам навіть ставало не під силу: надто вже їх багато і надто довго вони у нас засиджувались, аж поки стемніє. А все через те, що в країні народу сила-силенна, а припасів обмаль.

...І купували наші моряки багато що за безцінь: і гвоздику, і корицю, і прикраси... Спостерігаючи таку велику простоту народу, командор наш вирішив залишити тут для обміну фак­тора, писаря і кількох людей при коморах....

58....І погодився, нарешті, цар відпустити нас додому і при­слав відповідь нашому королю, написану на пальмовому листі. В ній говорилося: «Прибув до нас Баско да Гама, дворянин вашої країни, і ми були дуже раді цьому. А в нашій країні багато ко­риці і гвоздики, і імбиру і перцю, і дорогоцінного каміння, а від вас хочу я золота і срібла, коралів і скарлатного сукна...»

60. В середу, 29 серпня, маючи на увазі, що все, що нам на­лежить відкрити, ми відкрили, командор наш вирішив, що треба повертатися назад. Всі ми з великою радістю вітали це вирішен­ня: адже нам вдалося зробити численні і великі відкриття...

61. [А саме]⁸. З країни Калікут, тобто Індії, ідуть всі пря­нощі, яких вживають і на Заході, і на Сході, і в Португалії, і в усіх країнах... А втім, не всі прянощі ростуть в самому Калі-куті, крім імбиру, перцю, кориці. Та й кориця ця далеко не така високосортна, як кориця з острова Ціланьйо⁹, який знаходиться від Калікута на відстані 8 днів їзди. Вся цілком кориця іде в Ка­лікут, а також на острів, який зветься Мелека¹⁰, звідки в той самий Калікут іде гвоздика. Тут в Калікуті кораблі з Мекки вантажать прянощі і привозять їх у місто після Мекки, що зветь­ся Джідеа¹¹. І від Мелеки до Джідеа при попутному вітрі 50 днів їзди [лавірувати місцеві кораблі не можуть], а там вони відвантажують товари і сплачують мито великому султанові [єгипет­ському]. В Джідеа прянощі перевантажуються на дрібніші судна, які йдуть по Червоному морю аж до місця біля Св. Катерини на Сінаї, що зветься Тууц¹². Тут знов-таки сплачують мито. По­тім товар перевантажують на верблюдів, – по чотири крусади¹³ за наймання верблюда, – і везуть його в Каїр протягом 10 діб. Там знов сплачують мито. По дорозі трапляються часті напади, бо країна кишить розбійниками, бедуїнами та ін. В Каїрі пря­нощі знов вантажать на кораблі, які пливуть по річці, яка зветься Нілом і випливає з країни пресвітера Іоанна в Нижній Індії¹⁴, По Нілу пливуть дві доби, поки не припливуть до міста Роксете¹⁵, де знов-таки береться мито. Там знов перевантажують на верблюдів, і через добу товар прибуває до Александра, міста морського. До Александра ж приїздять венеціанці і генуезці на своїх галерах за прянощами. А дістає великий султан з прянощів, як вирахувано, не менше 600 тис. крусадів мита на рік...

68. І пробули ми в морі три місяці без трьох днів, через часте безвітря і вітри супротивні. Весь екіпаж наш захворів тяжко, ясна порозпухали так, що не видно було зубів, і ми не могли їсти; порозпухали також і ноги, а на тілі появились великі нариви, які так виснажували здоровенних чоловіків, що вони вми­рали, хоч ніякої іншої хвороби у них і не було. Так померло за цей час тридцять чоловік (та стільки ж померло і раніше), і кі­нець кінцем на кожному кораблі залишалося тільки 7–8 чоловік, придатних для служби, але далеко не здорових. Дійсно, якби такі обставини тривали ще тижнів зо два, ми або померли б усі, або довелося б повертатися назад, в Індію. Адже ми дійшли до того, що зникла всяка дисципліна... Аж ось бог, нарешті, послав нам попутний вітер, і на шостий, здається, день ми побачили землю і зраділи їй, наче Португалії, бо сподівалися всі там ви­дужати. 1 це було 2 січня 1499 р....Виявилось, що перед нами велике місто з багатоповерховими будинками, з великим пала­цом посередині і чотирма високими баштами. Жили там маври, і називалось воно Магадоксо...¹⁶

69. А 9-го числа того ж місяця ми кинули якір в Мелінді, і місцевий цар зараз же послав нам великого човна з живими ба­ранами та іншою їжею, привітав нас, обіцяючи мир і дружбу. Командор наш зараз же послав представника на берег, щоб за­купити апельсинів, яких дуже потребували наші хворі і які їм дійсно принесли велику користь.

...Бачачи, що місцевий цар ставиться до нас з великими по­честями і подає допомогу, наш командор послав до нього матро­са, який говорив по-маврському, з проханням прислати йому ікло слона, щоб він міг привезти його королю, а також до­зволити поставити стовп з гербом¹⁷ на знак дружби. І цар погодився, кажучи, що для короля португальського він зро­бить і це і багато чого іншого і що він готовий служити йому всіляко...

70. Тут ми залишалися 5 днів і відпочили від жахливих зли­годнів останнього переїзду, який усім нам загрожував смертю. У п’ятницю 11-го ми вирушили далі, а ранком в суботу ми про­йшли повз Момбасу¹⁸; у неділю ж ми кинули якір біля «банки св. Рафаїла»¹⁹, де спалили корабель, що прибрав це ім’я, бо для всіх трьох кораблів²⁰ у нас не вистачало екіпажу...

¹ Передмістя Лісабона.

² У східній Африці.

³ В Індії, на Малабарському березі, не змішувати з Калькуттою.

⁴ Усі ці країни торгували із Сходом по караванних шляхах і з допо­могою арабів.

⁵ Це, звичайно, помилка, як в цьому переконайся пізніше і сам автор.

⁶ Бетель – жувальний корінь.

⁷ Арабських, для яких Васко да Гама і португальці були небезпечними конкурентами.

⁸ Далі подається опис найважливішого джерела географічних знань європейців XVI ст.

⁹ Цейлон.

¹⁰ Малакка.

¹¹ Джідда – гавань Мекки.

¹² Суец.

¹³ Золота монета – близько 5 крб. 25 коп. золотом.

¹⁴ В середні віки існувала легенда про якусь міфічну «християнську» країну на сході, засновану таким же легендарним пресвітером Іоанном. Іноді цю країну ототожнювали з Абіссінією.

¹⁵ Розетта на західному гирлі Нілу

¹⁶ На східному узбережжі Африки, на північ від Мелінди.

¹⁷ Звичайний знак оволодіння землею,

¹⁸ Момбаса – велика гавань на східному узбережжі Африки на 4-му гра дусі південної широти, на північний захід від острова Мадагаскар і на південь від Сомалі.

¹⁹ «Банка св. Pафаїла» – обмілина біля східного берега Аф­рики.

²⁰ Четвертий згорів по дорозі в Індію.