Хожения за три моря» Афанасія Нікітіна

За молитву святих отців наших, господи Ісусе Христе, сине божий, помилуй мене, раба свого грішного, Афанасія Иікітіна сина. Написав я грішне своє ходіння за три моря: перше море Дербентське – море Хвалинське¹, друге море Індійське – море Індостанське², трете море Чорне – море Стамбульське³. Пішов я від святого Спаса золотоверхого⁴, з його ласкою, від великого князя Михайла Борисовича⁵ і від владики Генадія⁶ тверських на низ, Волгою. Прийшовши в Калязін і поблагословившись у ігумена монастиря святої живоначальної Тройці і святих му­чеників Бориса і Гліба Макарія з братією, пішов на Углич, а з Углича на Кострому, до князя Олександра⁷. І князь великий всея Русі⁸, давши другу грамоту, відпустив мене безперешкод­но. Також безперешкодно пропустили мене і на Плесо в Ниж­ній Новгород, до намісника Михайла Кисельова і до митника Івана Сараєва.

Василь Папін⁹ тоді вже проїхав, а я чекав ще в Новгороді тижнів зо два татарського, шірваншахового посла Хасан-бека. Він їхав від великого князя Івана з кречетами, а їх у нього було дев’яносто. І поїхав я з ним на низ Волгою. Проїхали вільно Казань, Орду, Услан, Сарай, Берекезан¹⁰. І в’їхали ми в річку Бузань¹¹. Тут ми зустріли 3 поганих татар і переказали неправ­диві відомості про те, нібито в Бузані стереже купців хан Касім¹² і з ним три тисячі татар. Шірваншахів посол Хасан-бек дав їм тоді по однорядні і по куску полотна, щоб вони провели нас повз Астрахань. Татари ж взяли по однорядці, а звістку астрахан­ському царю подали. Я залишив своє судно і перейшов з това­ришами на судно до посла. Поїхали повз Астрахань, а місяць світить. Цар нас побачив, а татари кричали нам: «Не біжіть!»

І дар послав тоді за нами всю свою орду, і, за гріхи наші, догнали нас на Бугуні¹³, застрелили у нас чоловіка, а ми у них двох. Наше мале судно спинилося на єзу¹⁴, вони взяли його і миттю пограбували; а мій весь вантаж був на малому судні.

Великим же судном ми дійшли до моря і стали в гирлі Волги, сівши на мілину. Татари тут нас взяли і тягли судно назад, до єза. Тут вони наше велике судно відібрали, взявши також і чотирьох росіян, а нас відпустили пограбованими за море. А вгору вони нас не пропустили тему, щоб ми не подали звістки.

І пішли ми до Дербента в двох суднах: в одному судні посол Хасан-бек з іранцями, та нас росіян, всього десять чоловік, а в другому судні шість москвичів та шість тверичів. На морі нас захопила буря. Мале судно розбило об берег, а людей з нього піймали кайтаки¹⁵.

Коли ми прийшли в Дербент, то виявилось, що Василь при­йшов благополучно, а ми пограбовані...

А я пішов у Дербент, а з Дербента в Баку, де вогонь горить невгасимий; а з Баку пішов за море в Чапакур¹⁶, та й жив тут, у Чапакурі, шість місяців, та в Сарі¹⁷, в Мазандаранській землі жив місяць. А звідти пішов до Амуля¹⁸ і тут жив місяць; а звідти– до Демавенда¹⁹, а з Демавенда до Рея²⁰...Аз Рея пішов до Ката­на²¹ і тут пробув місяць; а з Катана до Найїна²², а з Найїна до Ієзда²³ і тут жив місяць. А з Івзда до Сірджана²⁴, а з Сірджана до Тарума²⁵, де фініками годують домашню худобу, батман по чотири алтини. А з Тарума пішов у Лару²⁶, а з Лари до Бен-дера²⁷. І тут g пристановище Ормузьке, тут же є Індійське море, по персидському Індостанське море. І звідти йти морем до Ормуза чотири милі.

А Ормуз знаходиться на острові, і щодня двічі заливає його море. Тут я зустрів перший Великий день, а прийшов я в Ормуз за чотири тижні до Великого дня.

¹ Каспійське море.

² Індійський океан.

³ Чорне море.

⁴ Спас золотоверхий – кафедральний собор у Твері, іме­нем якого Твер і Тверська земля називалася іноді в документах «домом святого Спаса».

⁶ Михайло Борисович – великий князь тверський (1461– 1485).

⁶ Єпископ тверський.

⁷ Князь Олександр Васильович тверський.

⁸ Іван III Васильович (1462 – 1505).

⁹ Посол, відправлений великим князем московським Іваном ІІІ до двору шірваншаха Фаррух-Ясара.

¹⁰ Місцевість в дельті Волги, на північ від Астрахані.

¹¹ Рукав Волги в пониззі її.

¹² Перший хан астраханський (з 1466 р.)

¹³ Одна з мілин в гирлі Волги.

¹⁴ єз – загорода для рибної ловлі.

¹⁵ Жителі області і князівства Кайтак (у західному Дагестані).

¹⁶ Селище в Мазандарані (Мазандаран – область у північному Ірані).

¹⁷ Місто в Мазандарані.

¹⁸ Найбільше місто в Мазандарані.

¹⁹ Містечко, яке існувало в XIV–XV століттях біля підошви гірського масиву Деманеиду (Іран).

²⁰ Одно з великих міст середньовічного Ірану.

²¹ Місто на Іранському нагір’ї (під 34° пн.ш. і 51° 10’ с. д.).

²² Місто на західній окраїні Великої Іранської солончакової пустищ (Дешт-і-Кевір); трохи далі па південь від 33° пн.щ. і під 53° 12’ с. д.

²³ Місто на Іранському нагір’ї, трохи далі на південь від 32° пн.ш. і під 54° 25’ с. д.

²⁴ Місто на південному сході Ірану, в області Кермая.

²⁵ Місто на південному сході Іранської області Фарс.

²⁶ Головне місто округи Ларістан.

²⁷ Бендер – гавань, порт. В даному разі мається на увазі Старий Хормуз або Ормуз – на узбережжі Каспійського моря.

Вище я не всі міста назвав – багато міст великих. Сонце в Ормузі пекуче, може людину спалити. А в Ормузі був місяць і пішов звідти після Великого дня, на проводи, за Індійське море в таві¹з кіньми². І йшли ми морем до Маската³ десять днів, а від Маската до Дега⁴ – чотири дні, а від Дега до Гуджерата⁵; а від Гуджерата до Камбая⁶, тут родить індиго і лакх⁷, а від Камбал до Чаула⁸. А від Чаула ми пішли на сьомому тижні після Вели­кого дня, а йшли до Чаула в таві шість тижнів морем. І є тут Індійська країна.

Мене одурили пси-бусурмени: вони говорили про численні товари, а виявилось, що нічого нема для нашої землі. Весь товар білий тільки для бусурменської землі. Дешеві перець і фарба. Дехто возріть товар морем, а інші не сплачують за нього мито. Але нам вони не дадуть провезти без мита. А мито велике, та й розбійників на морі багато. А розбивають всі кафіри, не христия­ни і не бусурмени⁹: моляться вони кам’яним ідолам, а Христа не знають...

В Бідарі¹⁰ відбувається торг на коней і на товар: на камки¹¹, на шовк і на всякий інший товар; можна купити на ньому також чорних людей. Іншої купівлі тут немає. А товар їх увесь індостанський. А їстівний – самі тільки овочі. На Російську землю товару немає. Люди всі чорні і всі лиходії, а жінки всі безсо­ромні; скрізь знахарство, злодійство, брехня і зілля, яким отрую­ють господарів.

Князі в Індійській землі всі хорасанці, і всі бояри також¹². А індостанці всі піші, ходять швидко, і всі голі і босі, в одній руці мають щит, в другій – меч. А інші слуги ходять з великими прямими луками та стрілами. А бої у них всі на слонах, а піших пускають вперед: хорасанці ж на конях і в латах, і коні і самі. А слонам до хобота і до ікл прив’язують великі мечі ковані, ва­гою в кентар¹³, надівають на них залізні лати і роблять на них городки; а в кожному городку вміщається по дванадцять чоловік в латах з гарматами і стрілами.

Весна¹⁴ тут настала з Покрови святої богородиці; весною ж, через два тижні після Покрови, вісім днів святкують шейху Алаед-діну¹⁵ Весна триває три місяці, і літо три місяці, і зима три мі­сяці і осінь три місяці. В Бідарі ж знаходиться престол бусур­менського Індостану¹⁶. Місто це велике, і людей в ньому багато. Султан у них молодий – всього двадцять років, а управляють князі і бояри – хорасанці, воюють також самі тільки хорасанці.

З султаном раті виходить триста тисяч. Земля дуже залюдне­на: сільські люди дуже бідні, а бояри багаті і живуть у розкоші; носять їх на срібних носилках і водять перед ними до двадцяти ко­ней в золотій збруї; і на конях же за ними триста чоловік та пі­ших п’ятсот чоловік, та сурмачів десять, та литавристів десять чоловік, та дударів десять чоловік. А султан виїжджає на потіху з матір’ю і з дружиною, та з ним на конях десять тисяч чоловік, та піших п’ятдесят тисяч. А слонів водять двісті чоловік в зо­лочених латах. Та перед султаном іде сто чоловік сурмачів, та сто чоловік танцюристів, та коней простих триста в золотій збруї; та мавп за ним сто, та наложниць сто і всі молоді дівчата.

Індійці зовсім не їдять м’яса: ні яловичини, ні баранини, ні курятини, ні риби, ні свинини, – хоч свиней у них дуже багато. А їдять вони двічі на день, а вночі не їдять; ні вина, ні ситі не п’ють. З бусурменами не п’ють і не їдять. А їжа у них погана, і один з одним не п’ють- і не їдять, навіть з дружиною, їдять рис та кичирі¹⁷ з маслом, та трави різні, а варять їх з маслом і мо­локом. А їдять всі правою рукою, лівого ж ні за що не візь­муться; ножем не користуються, а ложки не знають. В дорозі кожен має собі казанок і варить кашу. А від бусурменів хова­ються, щоб не заглядали ні в казанок, ні в їжу. Коли ж бусур­мен подивився на їжу, то індієць її уже не їстиме. А коли їдять, то деякі накриваються хусткою, щоб ніхто не бачив.

А молитви у них на схід, по-російському, піднімають високо обидві руки і кладуть їх на тім’я, та падають ниць на землю і простягаються по ній – це їх поклони. А коли сідають їсти, то деякі обмивають руки і ноги, та й рот полощуть. А бутхани їх без дверей і обернені на схід; також на схід стоять і Бути. А коли хтось у них помре, їх спалюють, а попіл сиплють на воду. А коли у жінки народиться дитина, то приймає чоловік; Ім’я синові дає батько, а дочці мати. Добрих звичаїв у них немає і сорому вони не знають. Входячи або виходячи вклоняються, як монахи, обидві руки опускають до землі і нічого не кажуть.

Повний місяць в Бідарі стоїть три дні. В Бідарі ж немає со­лодких овочів. В Індостані великої спеки немає; велика спека в Ормузі та в Бахрейні¹⁸, де родять перли, та в Джідді¹⁹, та в Баку, та в Єгипті, та в Арібстані²⁰, та в Ларі. Жарко і в Хора-санській землі, але не так. А в Чагатаї дуже жарко. В Шіразі ж та в Ієзді і в Кашані жарко, але буває вітер. А в Гіляні дуже душно і сильно парить, та й в Шамасі надто парить. У Вавілоні [Багдаді] жарко, те саме в Хумсі²¹ і в Дамаску. А в Алеппо не так жарко. А в Севастій²² губі і в Грузинській землі всього є вдосталь. І Турецька земля дуже багата. У Волоській²³ землі також вдосталь всього, і все їстівне дешеве. Багата на все і По­дільська земля. А Російську землю хай бог береже! Бог береже? Бог береже! На цьому світі немає країни, подібної до неї, хоч бояри Російської землі несправедливі. Але хай впорядкується Російська земля і хай буде в ній справедливість!

¹ Назва (місцева) морського судна.

² Верхові коні вивозилися в XIII–XV століттях через Хорезм в Ін­дію з країн Передньої Азії і Східної Європи.

⁸ Порт на Оманському березі Аравійського півострова.

⁴ Точно не встановлено, який пункт називає цим іменем Афанасій Ні-кітін.

⁵ Область Західної Індії.

⁶ Індійський порт біля однойменної затокп в області Гуджерат.

⁷ Індиго – синя фарба, один з головних предметів індоіранської торгівлі. Лакх – красильна речовина.

⁸ Гавань на Малабарському узбережжі Індії, на південь від Бомбея.

⁹ Індуїсти.

¹⁰ Стародавнє індійське місто в центрі області Декан.

¹¹ Парча.

¹² Це зауваження Афанасія Нікітіна не можна розуміти буквально, воно означає тільки, що серед мусульманських феодалів чимале місце за­ймали вихідці з Хорасану.

¹³ Міра ваги, різна для різних місцевостей, від 100 кг і вище.

¹⁴ «Весною» в даному разі Афанасій Нікітін називає суху пору року в Індії, час других жнив, починаючи з жовтня.

¹⁵ Шейх Ала-ад-дін, мусульманський святий, гробниця якого зна­ходилась в Алланді, про що говорить Афапасій Нікітін.

¹⁶ В дійсності Бідар був столицею тільки царства Бахманідів, а не всієї мусульманської Індії, як про це говорить Афанасій Нікітін.

¹⁷ Індійська страва з рису, з маслом і приправами.

¹⁸ Група островів біля аравійського узбережжя Персидської затоки.

¹⁹ Гавань в Аравії, на Червоному морі.

²⁰ Арабістан – в той час так називалась Аравія.

²¹ Місто в Сірії.

²² Місто в східній частині Малої Азії.

²³ Волощина, нині Румунія.