Королі і народи, які ведуть торгівлю прянощами

Іспанці з давніх часів ввозили прянощі і лікарські трави & країн, що прилягають до Червоного моря, і з Аравії, і з долини Гангу, хоч і не в таких розмірах, як тепер. І за прянощами йшли вони в ті краї, міняючи їх на товари нашої Іспанії. Королі Єгип­ту протягом довгого часу вели торгівлю прянощами, і купували вони ароматичні трави і східні ліки у арабів, персів, індійців та інших народів Азії і продавали їх скіфам, німцям, італійцям,, французам, грекам, маврам та іншим людям Європи. І говорить Страбон, що від торгівлі прянощами король Птолемей Авлет, батько Клеопатри, тієї, що любила Марка Антонія, одержував що­року 12 талантів прибутку, а на наші гроші це буде сім мільйонів. Римляни торгували з Єгиптом прянощами і мали прибуток ще більший, але після занепаду їх імперії завмерла і ця торгівля.

Купці, що рискали по морях і землях ради наживи, торгу­вали в Кафі та в інших місцях Тани або Танаїсу. Але ця торгівля була зв’язана з величезними труднощами і витратами, бо пря­нощі треба було приставляти по річці Інду до річки Ухо, пересікаючи землі Ватера або Бактріани на верблюдах. Шлях ішов від Ватера вниз по річці Ухо, яка тепер називається Каму¹іяка впадає в Каспійське море. А від берегів цього моря прянощі розходилися в різні боки. Головним чином ішли вони до Сітраки по річці Ра, нинішній Волзі, і торгували там вірмени, мідійці, парси, перси та інші. З Сітраки ж возили прянощі вгору через Волгу, в Татарію, яка раніше називалася Скіфією, а кіньми з Татарії доставляли їх в Кафу, яка в старі часи називалась Феодо­сією. Там же купували ці прянощі німці, латиняни, греки, маври та інші люди з нашої Європи. А потім, зовсім ще недавно, туди прийшли венеціанці, генуезці та інші християни. Другий шлях з Індії від Каспію проходив через Трапезунд, а звідти – через Велике або Понтійське море до Хасіса, який тепер зветься Фасо. Але припинилась тут торгівля з-за турок, які завоювали недавно цю імперію.

Так само приставлялися прянощі і по Євфрату, який впадає в Персидське море. І від берегів цієї річки в Дамаск, Алеко, Барут та інші порти Середземного моря. А султани Єгипту вели торгівлю з Індією, одержуючи прянощі через Червоне море. Від Червоного моря спочатку суходолом, а потім униз по Нілу пе­ревозили їх в Александрію, але не в такій кількості, як у давні часи. Цим шляхом тепер користуються королі Португалії і при­ставляють прянощі вони в Лісабон і Антверпен, викликаючи заздрощі багатьох низьких і зажерливих, які підбурюють турка та інших королів перешкодити і підірвати португальську тор­гівлю. Проте, дякувати богу, успіху вони в тому не мають. Пабло Центуріон, генуезець, в 1520 р. був у Московії і переконував короля Басіліо, щоб він налагодив у королівстві своєму торгівлю прянощами, і обіцяв він королю великі вигоди при малих витра­тах. Проте король не захотів не тільки торгувати прянощами, але й спробувати це, бо вирішив він, що довга дорога і не менш великі труднощі, які треба затратити для цієї мети: тому що прянощі треба везти вгору по Інду, приставляючи в Батер, а звідти на верблюдах до Каму, від берегів цієї річки в Естраву, а потім в Сітраку на Каспії. З Сітраки ж треба везти їх через Волгу в Оку, велику ріку, а звідти в Моско, весь час вгору по річці, тому що всі ці три річки зливаються в одну біля Московії-міста. А звідти через Московську землю лежить шлях до моря Германського і Венедського, де стоять Рібалія, Рига, Данцуїг, Росток, Лубек, міста Лівонії, Польщі, Пруссії, Саксонії, Гер­манських провінцій, в яких споживається багато прянощів. До того ж на цьому довгому і важкому шляху дуже псуються пря­нощі, чого не буває при перевезенні їх морем, бо в цьому випадку без всякого перевантаження перевозяться вони від берегів Індії в Лісабон. Кажу це, тому що генуезець, про якого я згадував, казав подібне,

¹ Річка в Середній Азії.