Чамата П. Р. Зміст і основні форми прояву самосвідомості

Чамата П. Р. Самосвідомість та її розвиток у дітей. - К.: Знання, 1965. - С. 9-48

Що ж пізнає людина, пізнаючи саму себе? Інакше кажучи, що є предметом, змістом її самосвідомості?

Пізнаючи себе, людина насамперед пізнає свою фізичну організацію і свою психіку. Тому ми можемо сказати, що саме вони є предметом, змістом самосвідо­мості людини.

Пізнаючи себе, людина насамперед пізнає будову свого тіла і функції його окремих органів. Це життєво важливо для неї. І дуже прикро буває, коли людина часом більше знає про будову свого годинника, якого носить у кишені, чи про бу­дову транзистора, що стоїть у неї на столі, ніж про будову власного ока чи вуха, які служать їй усе життя і яких не може замінити жоден годинник і жоден транзис­тор у разі якогось нещастя. А як часто людина дуже легковажно ставиться до цих життєво важливих органів і саме тому, що не знає їх.

Усвідомлюючи свою психіку, людина насамперед усвідомлює свої психічні процеси, тобто своє сприймання, свою пам'ять, свою увагу, свою мову, своє мислення тощо, бо вона щодня сприймає, пам'ятає, розмовляє, мислить, ви­являє волю, увагу. Отже, психічні процеси є важливою стороною змісту само­свідомості людини. Усвідомлюючи свою психіку, людина далі усвідомлює ті особливості психіки, які звичайно називають психічними властивостями. Це ті особливості, які формуються у людини в процесі життя і відрізняють її від інших людей.

Такими особливостями є спостережливість, допитливість, уважність, вдумли­вість, наполегливість, працьовитість, здібності, темперамент, характер, інтереси, ідеали, переконання та ін. Вони можуть впадати в око самій людині. В одних людей вони є, а в інших можуть і не бути, в одних вони виражені більше, в ін­ших - менше. А проте особливості психіки дуже важливі, і усвідомлення їх дозво­ляє людині встановлювати правильні взаємини з оточуючими індивідами, навчає поводити себе в житті, у суспільстві, дотримуватися правил співжиття. Психічні властивості - дуже важлива сторона людської самосвідомості.

Важливою стороною, змістом самосвідомості є також так звані психічні стани, які пов'язані з підвищенням або зниженням життєдіяльності людини і які конкрет­но проявляються у підвищеній або зниженій життєздатності, бадьорості, пригніче­ності, млявості, збудженості, загальмованості, веселості, суму тощо. Проф. М. Д. Левітов переконливо показує, що таких різних станів у людини може бути сотні, і усвідомлюються вони нею часом з великими труднощами. Проте ці стани мають дуже важливе значення у житті, і усвідомлювати їх потрібно, оскільки вони пов'я­зані з основною життєдіяльністю людини. Отже, усвідомлення власних психічних станів є суттєвим моментом у змісті самосвідомості людини.

Крім усвідомлення свого організму і своєї психіки, людина як діяльна істота усвідомлює також свої вчинки і дії. Поступове усвідомлення цих дій і вчинків виявляється у тому, що людина спочатку навчається виконувати ці вчинки і дії. Потім вона навчається привласнювати їх собі, розуміти їх як свої дії, навчається нести за них відповідальність. Це усвідомлення своїх дій і вчинків не зводиться лише до розуміння їх кількісних результатів і способів виконання. Воно включає в себе думки й наміри, мотиви і труднощі, які приховуються за цими вчинками і ді­ями, здібності, які в них виявляються. Усвідомлюючи свої дії та вчинки, їх мотиви й цілі, людина робить їх предметом своєї самосвідомості.

Психологічний аналіз дій і вчинків допомагає людині розібратися, чи задово­лена вона своїми діями, чи ні, і робити для себе висновки на майбутнє. Не вміючи розібратися в цьому, людина щоразу припускає одні й ті ж помилки, і досвід її мало застерігає від повторення того, чого вона не хотіла б робити.

Важливе місце у розвитку самосвідомості посідають знання та вміння особис­тості. Людина з високо розвиненою самосвідомістю завжди добре розбирається в тому, що вона знає, що вміє, а чого не вміє. Немає нічого жалюгіднішого, як диви­тися на людину, яка доводить, що вона добре розбирається в тому, чого зовсім не знає, або доводить, що вона добре вміє те, чого зовсім не вміє. Особливо прикро буває, якщо ми маємо справу з дорослою людиною, яка не тільки за роками, а й за освітнім цензом повинна була б знати те, у чому зовсім не розбирається.

Спочатку людина усвідомлює ті шкільні предмети, які вивчає, і лише потім усвідомлює себе як розумового працівника, як суб'єкта розумової діяльності. Перше, ніж досягти такого рівня самосвідомості, за виразом відомого радянсько­го вченого Б. Г. Ананьєва, навчальної самосвідомості, дитина проходить великий шлях. У процесі навчання, як відомо, формуються всі інтелектуальні риси шко­ляра. Проте тільки при умові високого рівня такої діяльності, успішного навчання в старших класах учень усвідомлює себе як розумового працівника, як суб'єкта розумової діяльності. Цьому передує тривале виховання в учнів молодших класів свідомого ставлення до навчання і його мотивів, виховання в них уявлення про самих себе як про учнів.

Щоб прищепити дитині подібну навчальну самосвідомість, необхідна тривала й наполеглива педагогічна робота. Коли дитина стає учнем не тільки об'єктив­но, а й суб'єктивно, тоді різко активізується вся її інтелектуальна діяльність. Ви­ховання мотивації навчальної діяльності школярів відіграє особливе значення в активізації всіх психічних процесів. На основі цього не лише навчальні предмети, але й навчальна діяльність самого школяра стають предметом свідомості. Учень не тільки сприймає навчальний матеріал, але й стає більш спостережливим, ово­лодіваючи власним сприйманням. Він не лише заучує навчальний матеріал, а й організує власний процес запам'ятання, не тільки осмислює його, а й контролює, оцінює й поновлює розвиток своєї думки і т. д.

Отже, усвідомлення людиною того, що вона знає й уміє, є суттєвою стороною змісту її самосвідомості.

Людина живе в оточенні людей, спілкується з ними. У зв'язку із цим невід'єм­ним змістом самосвідомості людини є усвідомлення не лише свого ставлення до зовнішнього світу й інших людей, а й усвідомлення ставлення інших людей до неї. Тут ми маємо визначити коло взаємовідносин, яке не завжди легко усвідомлюєть­ся людиною. їй здається, що вона до інших людей ставиться добре, і що й вони до неї ставляться так само, а буває навпаки.

Дослідження сучасної соціометрії показують, якими складними бувають ці взаємовідносини у колективі людей і як важко часом їх усвідомити.

Важливе місце в змісті самосвідомості людини посідає усвідомлення свого міс­ця в житті. У різних умовах життя і розвитку це усвідомлення проходить різні етапи: усвідомлення своєї статі і віку, усвідомлення свого становища в родині, в дитя­чому колективі, у навчанні та праці, в суспільстві. Відомий радянський психолог

О. Л. Шнірман докладно з'ясував ті умови, за яких все це відбувається. Особливо докладно він вивчив вплив колективу на розвиток самосвідомості. За його даними, позитивний вплив колективу на розвиток самосвідомості учнів, на формування у них правильного ставлення до своєї навчальної і суспільної діяльності залежить: 1) від правильної ідейної спрямованості всієї діяльності колективу; 2) від організа­ції правильної суспільної думки в колективі; 3) від виховання високої вимогливості членів колективу до своїх товаришів і самих себе; 4) від широкого розвитку ініціа­тиви і самостійності учнів.

У зміст самосвідомості людини входить, нарешті, як істотна його сторона усві­домлення свого власного становлення й розвитку. Воно проявляється у здатності людини знаходити схоже і відмінне у своїй особистості на різних етапах розвитку, в здатності відтворювати у пам'яті всі основні події свого життя в тій послідовнос­ті, в якій вони відбувалися, в здатності зберігати єдність своєї особи на фоні без­перервних її змін, в здатності враховувати минуле у теперішньому, передбачати майбутнє тощо.

Всім перерахованим вище в основному вичерпується зміст самосвідомості людини.

Якщо запитати людину з високо розвиненою самосвідомістю, що вона усві­домлює в собі як особистість, як суб'єкт фізичних і психічних властивостей, як активний діяч у певних суспільно-історичних умовах, то вона, подумавши, могла б сказати: предметом моєї свідомості є мій організм і моя психіка, мої вчинки і дії, мої мотиви і цілі, що стоять за цими діями і вчинками, мої знання й уміння, мої здібності, моє ставлення до інших людей, моє ставлення до самого себе, моє місце у житті і, нарешті, моє становлення і мій розвиток.

Самосвідомість у її розвинених формах виявляється в численних і різноманіт­них властивостях особистості. Деякі уявлення про ці властивості дає нам аналіз лексики рідної мови. Так, наприклад, у тлумачних словниках В. Даля, Д. Ушакова та інших наводиться до сотні термінів, які розкривають окремі сторони і власти­вості людського «само» або «Я».

Деякі з них, такі як «самовідчуття», «самоспостережливість», «самооцінка», «самоаналіз», «самокритичність», пов'язані, головним чином, з пізнавальною діяльністю людини. Вони вказують на її здатність відчувати себе, спостерігати за собою, оцінювати себе, аналізувати, мислити себе, критично ставитися до себе тощо. Інші з цих властивостей, такі як «стриманість», «витримка», «самовладан­ня», «самодисципліна», «самодіяльність», «самоконтроль», «самовиховання» і т. д., пов'язані, головним чином, з вольовою діяльністю людини. У них виявляється здатність людини володіти собою, здатність до саморегуляції, здатність керувати своєю поведінкою і діяльністю.

І, нарешті, треті властивості, такі як «самопочуття», «самоповага», «почуття відповідальності», «обов'язку», «самолюбство», «честолюбство», «почуття соро­му», «власної гідності», «совісті» тощо, пов'язані, головним чином, з емоціональ­ною стороною психічної діяльності людини. У них знаходять свій вияв ставлення людини до суспільних подій і явищ, до інших людей, до самої себе.

Самосвідомість особистості має не тільки позитивні, але й негативні форми свого прояву. Вони виявляються в неумінні людей розбиратися у своїх фізичних і психічних станах, правильно оцінювати свої здібності, контролювати вчинки і дії, критично ставитися до себе, у нездатності стримувати себе, володіти собою, займатися саморегуляцією поведінки.

У житті ми часто зустрічаємося з людьми, які, виявившись неспроможними ро­зібратися в інших людях, не враховують у своєму спілкуванні з ними їх особливих, головних властивостей, вступають у конфлікт. Часто такі люди не здатні оцінити й самих себе. Вони то переоцінюють, то недооцінюють себе.

Спостерігаючи за поведінкою людей, ми зустрічалися з виявами як критично­го, так і некритичного ставлення до себе, з відповідальним ставленням до справи і з безвідповідальністю, із скромністю та зазнайством, хвалькуватістю тощо.

Усі ці як позитивні, так і негативні форми прояву самосвідомості особистості виникають і розвиваються не самі по собі. Вони породжуються умовами життя осо­бистості, умовами її навчання і виховання. Формування самосвідомості особис­тості, її позитивних і негативних якостей залежить від того, як конкретно склада­ються умови її життя, взаємини з оточуючими, від тієї чи іншої участі особистості у житті колективу, від місця, яке вона посідає у цьому житті, участі її у трудовій діяльності, від багатства знань і рівня культури і т. д.

Найважливіша роль у формуванні якостей самосвідомості належить навчан­ню й вихованню, у процесі яких особистість, пізнаючи інших людей і їхнє ставлен­ня один до одного, тим самим пізнає і саму себе, ті чи інші якості в собі. Важливу роль при цьому відіграють і такі форми суспільного впливу, як театр, радіо, кіно, телебачення тощо - все те, що сприяє пізнанню людиною інших людей, а через них і самої себе.