БЕРНАРДИНЦІ - див.ЦИСТЕРЦІАНЦІ. 20 страница

ЄФРЕМОВ СЕРГІЙ (1893 - р. см. невід.) -український військовий діяч, підполк. Армії УНР. З 1917 очолював Українську Військову Раду Катеринослав-щини, делегат всеукраїнських військових з'їздів 1917. В 1918 командував гайдамацьким полком в боях проти більшовиків на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська обл.). 31921 перебував на Закарпатті. В березні 1939 був призначений головнокомандуючим збройними силами Карпатської України- Карпатською Січчю. Під час еміграції жив у США.

ЖВАНЕЦЬКА ОБЛОГА 1653 - облога українською армією на чолі з гетьманом Б.Хмельницьким польських військ під Жванцем (тепер с.Кам'янець-Подільського р-ну Хмельницької обл.) під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57. Наприкінці серпня 1653 польська армія під командуванням короля Яна II Казимира вирушила в Україну і зосередилась під м.Жванцем поблизу Кам'янця. Назустріч польським частинам виступила українська армія, до якої наприкінці вересня приєднались татарські загони на чолі з ханом Іслам-Гіреєм ІІІ. У запеклих боях козацькі загони завдали ряд поразок польським частинам і оточили королівське військо. Облога тривала понад два місяці. В польському таборі почався голод, спалахнули епідемії. Над польською армією нависла загроза неминучої катастрофи. Але й цього разу польські війська від повного знищення врятували татари. 5(15).12. 1653 кримський хан, підкуплений королем Яном II Казимиром, уклав з Польщею сепаратну угоду. За цих обставин Б.Хмельницький був змушений піти на перемир'я. За умовами перемир'я Білоцерківський мирний договір 1651 скасовувався, а відносини між Україною і Польщею регулювались на основі Зборівського договору 1649. Польський король зобов'язався сплатити кримському ханові контрибуцію у розмірі 100 тис. злотих і на підставі таємного договору дозволив протягом 40 днів грабувати населення і брати ясир на Волині.

ЖДАНОВИЧ (Ждановський) АНТІН (рр.н. і см. невід.) - український військовий діяч періоду Хмельниччини і Руїни, київський полковник (1650-53, 1655-56). До 1648 був козацьким сотником. Брав участь у національно-визвольній війні українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57. В 1649 за наказом гетьмана обороняв Київ від наступаючих польсько-литовських військ. Після загибелі С.-М. Кричевського в серпні 1649 призначений київським полковником. Ж. як представник української сторони входив до складу українсько-польської воєнної комісії, яка спостерігала за дотриманням умов Білоцерківського мирного договору 1651. Учасник багатьох дипломатичних місій до Туреччини (1650, 1651), Московщини (1654,1656) та інших країн. В 1653 прибув на чолі українського посольства до Варшави, де, незважаючи на дипломатичний статус, був заарештований і ув'язнений. Лише в 1655 звільнений з ув'язнення Я.Радзивіллом. В 1655 знову очолив Київський полк, і 1656 -генеральний суддя. В 1657 за дорученням Б.Хмельницького був призначений наказним гетьманом 20-тисячного українського корпусу, який спільно з військами семигородського князя Юрія II Ракочія і шведського короля Карла Х Густава брав участь у бойових діях проти Польщі. Союзницькі війська, визволивши Галичину, поступово зайняли значну частину території Польщі, в т.ч. міста Ланцут, Краків і Варшаву. Влітку 1657 деякі непорозуміння між союзниками і демагогічна агітація царського агента Желябуського призвели до відмови частини козацьких військ, очолюваних Ж., від продовження воєнних дій і повернення їх в Україну. Звістка про самовільний виступ корпусу Ж. з Польщі тяжко вразила Б.Хмельницького і стала однією з причин його передчасної смерті. Після смерті Б.Хмельницького підтримував гетьмана І.Виговського. Учасник Конотопської битви 1659. В 1659 був послом І.Виговського до польського короля і турецького султана. В 1660 Ж. потрапив у московський полон, де, очевидно, і загинув.

ЖЕЛЯБОВ (Желябів) Андрій Іванович (17(29).8.1851 - 3(15).4.1881) - революціонер-народник. Н. в с. Миколаївка Феодосійського повіту Таврійської губернії. В 1869 закінчив навчання у Керчинській гімназії і вступив на юридичний факультет Новоросійського (Одеського) ун-ту. В 1871 за участь у студентських виступах був відчислений з навчального закладу і висланий з Одеси. В 1873 жив у Городищі Київської губ. (тепер Черкаська обл.), брав активну участь в роботі київської Громади, був учасником “ходіння в народ” у Херсонській і Катеринославській губерніях. За участь в українському народницькому русі неодноразово заарештовувався. В 1877-78 Ж. був посудним під, час процесу над народниками (процес 193-х) у Петербурзі, але через брак доказів - звільнений. В цей період своєї діяльності зблизився з визначними діячами українського національного руху - М.Драгомановим, В.Антоновичем та ін. З 1879 - член народницької організації “Земля і Воля”. Після розколу “Землі і Волі” став одним з керівників партії “Народна Воля”. Створив ряд найважливіших програмних документів організації. Під керівництвом Ж. засновано першу в Російській імперії газету для робітників -“Рабочая газета”. Один з організаторів замаху на імператора Олександра II 1(13).3.1881. Заарештований напередодні 27.2(11.3), Ж. добився прилучення своєї справи до судового процесу про вбивство царя. Страчений 3(15).4.1881.

ЖЕРЕБ - один з т. зв. Божих судів, засіб встановлення винного за випадковою ознакою. У старому українському судовому процесі при відсутності прямих доказів злочину кидали Ж. Результат Ж. розглядався як прояв волі вищої сили, яка стверджувала або відкидала звинувачення. Подекуди Ж. зберігався до останнього часу у звичаєвому праві при поділі майна.

“ЖИВОПИСНА УКРАЇНА” - серія офортів Т.Шевченка. “Ж.У.” була задумана Т.Шевченком як періодичне художнє видання про історичне минуле України, звичаї, побут, фольклор, історичні пам'ятки українського народу. Мала виходити окремими випусками з пояснювальним текстом. В 1844 вийшов єдиний випуск “Ж.У.” з шести естампів: “Дари в Чигирині 1649 року”, “Судна Рада”, “Старости”, “У Києві”, “Видубецький монастир” та “Казка”. Чотири естампи супроводжувалися текстами, які написав Т.Шевченко. В 1845 мали вийти офорти з видами Суботова, Батурина, Чигирина, “Похорон молодої”, “Іван Підкова у Львові”, “Сава Чалий”, “Павло Полуботок у Петербурзі” та ін. Видання було припинене через брак коштів. У 1861-62 Л.Жемчужніков видав альбом офортів “Ж.У.” як додаток до ж-лу “Основа”. Вийшло 49 офортів за малюнками Л. Жемчужнікова, І.Соколова, К.Трутовського, О.Бойдемана, В.Верещагіна.

ЖИВОТОВСЬКИЙ ПАВЛО (р.н.невід- п. 1699) - український військовий і державний діяч періоду Руїни. В 1661-62 - полковник миргородський, а 1663-72 - гадяцький полковник. В січні-лютому 1664 обороняв Глухів від польських військ під командуванням польського короля Яна II Казимира. В липні-серпні 1678 Ж. призначений наказним гетьманом, командував козацькою залогою в Чигирині під час другої облоги міста турецько-татарською армією (див. Чигиринські походи 1677-78).

ЖИДІВСЬКИЙ (Єврейський) КУРІНЬ УГА -військова частина Української Галицької Армії, яка складалася переважно з євреїв. Сформований у червні 1919 в Тернополі. Командиром куреня був поручник С.Ляйнберг. До складу куреня входили чотири сотні піхоти (по 200 стрільців), кулеметна сотня, чета кінноти, чета саперів і чета зв'язку. Курінь входив до складу Першого корпусу УГА. Визначився в боях проти польських частин, а в липні 1919 - з більшовиками в р-ні Бердичева і Вінниці. В серпні 1919 курінь у складі УГА брав участь у спільному поході українських армій на Київ. В серед. 1920 внаслідок боїв з більшовиками і епідемії тифу курінь втратив 2/3 особового складу. Начальна Команда УГА була змушена розформувати курінь, а бійців розподілити по інших військових частинах.

ЖИЛА ІВАН (р.н. невід. - п. 1737) - керівник одного з гайдамацьких загонів, запорізький козак. Створив у Чорному Лісі на р.Цибульнику гайдамацький загін, який діяв проти польської шляхти у Київському воєводстві. Восени 1736 Ж. спільно з гайдамацькими загонами Гриви, Ведмедя, Харка, Іваниці здобули укріплені замки в Наволочі (тепер с.Попільнянського р-ну Житомирської обл.) і Погребищі (тепер Вінницька обл.). Загинув у бою з татарами біля Переволочної (тепер затоплена водосховищем Кременчуцької ГЕС).

ЖИТЕЦЬКИЙ ПАВЛО ГНАТОВИЧ (23.12.1836 (4.1.1837) - 5(18).3.1911) - видатний український філолог і фольклорист, дійсний член Наукового Товариства ім. Т.Шевченка, член-кореспондент Петербурзької АН (з 1908). Н. в м. Кременчуці В 1864 закінчив навчання на історико-філологічному факультеті Київського ун-ту. У 1864-67 викладав російську мову у Кам'янець-Подільській гімназії, в 1867-80- у навчальних закладах Києва, в 1880-82 - у Петербурзькому ун-ті. В 1882 повернувся до Києва. Ж. був активним учасником українського політичного руху, членом київської “Громади”, співробітником “Кіевской Старини”. В дискусії щодо “теорії” М.Погодіна про нібито російськість княжого Києва вистоював думку, що Київська Русь - це держава українського народу, що традиції культури і побуту тут не переривалися у всі часи, а риси української мови наявні ще у письмових джерелах 12-13 ст. Помер у Києві. Автор праць: “Описание Пересопницкой рукописи 16 в.” (1876), “Очерк звуковой истории малорусского наречия в 17 й 18 вв.” (1889), “Литературная деятельность И.Вишенского” (1890), “Мысли о малорусских народных думах”(1893),“О переводах евангелия на малорусский язык” (1905), “Нарис історії української мови в 17 в” (1914) та ін.

“ЖІНКА” - друкований орган Союзу Українок. В 1935-38 виходив у Львові раз на два тижні. Редагували “Ж.” М.Рудницька і О.Федак-Шепарович. Після заборони у 1938 польською владою діяльності Союзу Українок замість Ж. почав виходити часопис “Громадянка”.

ЖМАЙЛА ПОВСТАННЯ 1625 - козацько-селянське повстання в Україні проти польських загарбників під керівництвом М.Жмайла. Польський уряд, занепокоєний наростанням національно-визвольного руху, послав у вересні 1625 на Київщину 30-тисячне військо на чолі з польським польним гетьманом С.Конецпольским. 1(11).10.1625 відбувся бій між польським військом і невеликим козацьким загоном під Мошнами на Черкащині. Козаки були змушені виступити спочатку до Черкас, а згодом - до гирла р.Цибульник. Сюди ж прибули з артилерією запорожці на чолі з гетьманом М.Жмайлом, який і став на чолі повстанців. Очолюване М.Жмайлом повстанське військо (20 тис. чол.) 15(25).10 в бою під с.Таборищем (Кіровоградська обл.) завдало значних втрат ворогові, але під натиском переважаючих польських сил виступило до Курукового озера (поблизу м.Кременчука). Після невдалих спроб здобути козацький табір біля Курукового озера С.Конецпольський був змушений піти на переговори. Враховуючи складні обставини (оточення, відсутність боєприпасів), поміркована частина козацької старшини 5.Х1.1625 позбавила гетьманства М.Жмайла, що виступав за продовження воєнних дій. На гетьмана було обрано М.Дорошенка,. який уклав з польським командуванням Куруківську угоду 1625. Після припинення повстання доля М.Жмайла невідома.

ЖМАЙЛО МАРКО (рр.н. і см. невід.) -запорізький гетьман (1625), керівник антипольського повстання в 1625 (див. Жмайла повстання 1625). В листопаді 1625 скинутий з гетьманства поміркованою частиною козацької старшини, яка через складні обставини, була змушена піти на перемир'я з польським польним гетьманом С.Конецпольським. Гетьманом обрали М.Дорошенка, який уклав з польським командуванням Куруківську угоду 7625. Подальша доля Ж. невідома.

ЖОВТОВОДСЬКА БИТВА 1648 - перша переможна битва української армії під проводом Б.Хмельницького проти польських військ на поч. національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57. 21.1.1648 повстанські загони спільно з запорожцями розгромили польський гарнізон на Запорізькій Січі і обрали гетьманом України Б.Хмельницького. На поч. квітня 1648, вимагаючи від великого коронного гетьмана М.Потоцького вивести з України урядові війська і скасувати “Ординацію Війська Запорізького”, Б.Хмельницький на чолі козацького війська виступив з Запоріжжя. Головні шляхетські сили під командуванням М.Потоцького і польного гетьмана М.Калиновського розташувалися між Черкасами і Чигирином. 11(21).4.1648 польське командування вислало назустріч повсталим два авангардні загони. Перший під командуванням С.Потоцького і Я.Шемберка (бл. 6 тис. польських жовнірів і 2 тис. реєстровців) наступав суходолом, другий, що складався з 2 тис. іноземних найманців і 4 тис. реєстрових козаків на чолі з генеральними осавулами І.Барабашем та І.Караїмовичем, плив на байдаках вниз по Дніпру. Біля фортеці Кодак обидва загони мали об'єднатися і спільними зусиллями захопити Січ. Поділ польського війська на окремі частини блискуче використав Б.Хмельницький. 19(29).4.1648 повстанці і загін татар Тугай-бея атакували шляхетське військо в урочищі Жовті Води (неподалік теперішнього міста Жовті Води Дніпропетровської обл.) і змусили його, збудувавши табір, чекати на підмогу. Однак допомога польському війську ззовні так і не надійшла.24.4(4.5).1648 поблизу Кам'яногоЗатону на Дніпрі реєстрові козаки підняли повстання, яке очолили Ф.Джалалій і черкаський сотник Б.Товпига. Повсталі, убивши декого з старшин, 5(15)5 приєдналися до військ Б.Хмельницького. Вирішальна битва 5-6(15-16).5 завершилась повним розгромом польських військ в урочищі Княжі Байраки. Сотні польських солдатів загинуло, бл. З тис. жовнірів і 50 шляхтичів потрапили у полон, в т.ч. С.Лотоцький (незабаром помер від ран) і Я.Шемберк.. Перемога української армії під Жовтими Водами сприяла розгортанню національно-визвольного руху по всій Україні.

ЖОЛКЄВСЬКИЙ (Жулкєвський) СТАНІСЛАВ (1547-7.10.1620) - польський військовий діяч, коронний польний гетьман (з 1588), великий коронний гетьман (з 1613), канцлер (з 1617). В 1594-96 очолював польські війська, які королівський уряд направив на придушення повстання під проводом С.Наливайка. В травні 1596 Ж. обложив козацький табір в урочищі Солониці біля Лубен. Підступом заволодівши табором, наказав вирвати кілька тисяч повстанців, їхніх жінок і дітей. В 1601-02 керував воєнними діями польської армії проти шведів у Лівонії, участь в яких брали і запорізькі козаки під проводом гетьманів С.Кішки та І.Куцковича. В 1607 розбив заколотників на чолі з М.Зебжидовським, які виступили проти Сигізмунда III Вази. З 1608 -київський воєвода. 24.6.1610 розгромив війська В.Шуйського і 4.6.1610 зайняв Москву. В 1611-20 керував воєнними діями польсько-української армії проти турків на Поділлі. Під час Хотинської війни 1620-21 війська під командуванням Ж. були розбиті в Цецорській битві 1620, в якій він і загинув.

ЖУК АНДРІЙ (1880-1968) - український громадсько-політичний діяч і публіцист. Походив з Лубенщини. З 1909 належав до Революційної Української Партії, а з 1905 - один з лідерів Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії, член ЦК УСДРП, співробітник друкованих партійних органів “Гасло” та ін. Декілька разів ув'язнювався російськими репресивними органами. Наприкінці 1907 змушений виїхати в Галичину. Займався публіцистичною діяльністю, співпрацював з газетами соціал-демократичного (“Земля і Воля”, “Праця”) і націонал-демократичного (“Діло”, “Рада”) напряму, редагував журнали “Економіст”) і “Самопоміч”. В 1914-18 Ж. - один з засновників і чільних членів Союзу Визволення України, Головної Української Ради. Загальної Української Ради. В період існування Української Народної Республіки -співробітник українського посольства у Відні та радник Міністерства закордонних справ У Н Р. З 1930 жив у Львові, керував статистичним бюро Ревізійного союзу українських кооперативів (РСУК), редагував часописи “Хортиця” і “Крайова Кооперація”. 31940 перебував у Відні. Автор численних статей з суспільно-політичних і економічних проблем.

ЖУКОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (1884-1925) -український військовий і державний діяч, полк. Армії УНР. Ж. належав до Української Партії Соціалістів-Революціонерів. В 1917-18 - член Української Центральної Ради. В червні 1917 обраний до складу Українського Генерального Військового Комітету, де виконував функції представника при генеральному штабі в Петербурзі. В січні 1918 призначений товаришем міністра військових справ і праці М.Порша, з лютого 1918 - військовий міністр (кабінет В.Голубовича) Української Народної Республіки. На поч. 1919 - командир Окремого кордонного корпусу і начальник залоги Кам'янця-Подільського.

ЖУРАВНЕНСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1676 - мирний договір між Річчю Посполитою і Османською імперією, підписаний 17(27).10.1676 в с. Журавному (тепер село Жидачівського р-ну Львівської обл.). Завершив польсько-турецьку війну 1672-76. За умовами Ж.м.д. скасовувалася щорічна данина в сумі 22 тис. злотих, яку Польща сплачувала Туреччині на підставі зобов'язань Бучацького мирного договору 1672. Поділля залишалось у складі Османської імперії; значна частина Правобережної України (за винятком колишніх Білоцерківського і Паволоцького полків) визнавалася козацькою територією під управлінням гетьмана П.Дорошенка. Польський сейм не ратифікував Ж.м.д., що призвело згодом до нової війни між Польщею і Туреччиною і укладення Карловицького мирного договору 1699 (див. Карловицький конгрес 1698-99).

ЖУРАКОВСЬКИЙ ВАСИЛЬ (р.н. невід. - п. 1730) - генеральний осавул (1710-24) в уряді гетьмана І.Скоропадського. В 1723-24 був одним з керівників Генеральної Військової Канцелярії. Спільно з гетьманом П.Полуботком відстоював державні права України. В 1724 Ж. було заарештовано і разом з Д.Апостолом, генеральним бунчужним Я.Лизогубом та ін. старшинами вивезено до Петербурга, де ув'язнено у Петропавловській фортеці. Останні роки життя провів у засланні.

ЖУРБА АНДРІЙ (р.н. невід. - липень 1768) -керівник гайдамацького загону під час Коліївщини, запорізький козак. В 1768 загін Ж. (бл. 300 чол.) спільно з загоном М.Швачки вів боротьбу проти польської шляхти на Київщині. У червні 1768 гайдамаки на чолі з Ж. і Швачкою здобули Фастів. Загинув у бою проти російських каральних загонів в липні 1768 біля с. Блащинці (тепер село Білоцерківського р-ну Київської обл.)

ЖУЧЕНКО ФЕДІР (рр.н. і см. невід.) -полтавський полковник (1659-91, з перервами). Прихильник гетьмана Ю.Хмельницького. В 1672 Ж. заарештував кошового отамана І.Сірка, який після скинення з гетьманства Д.Многогрішного став одним з небажаних для московського уряду кандидатів на гетьманську булаву. Ж. закував І.СІрка у кайдани і привіз до Батурина, звідки його було відправлено до Москви, а згодом до Сибіру. Противник політики гетьмана І.Мазепи, тесть В.Кочубея та І.Іскри

ЗАБІЛА (Забелло) ПЕРМЕН ПЕТРОВИЧ (28.7(9.8).1830-1917) - український скульптор. Н. в с.Монастирищі (тепер Ічнянського р-ну Чернігівської обл.). В 1850-57 - навчався у Петербурзькій Академії Мистецтв, академіком якої став у 1869. До 1872 жив і працював в Італії. Кращі твори З.: погруддя Т. Шевченка (1869, 1872), В. Боровиковського, В. Маяковського, М.Гоголя для пам'ятника в Ніжині (1881), надмогильний пам'ятник О. Герцену в Ніцці (Франція). Помер у Лозанні (Швейцарія).

ЗАБІЛИ - український старшинський рід в 16-19 ст. на Чернігівщині. Засновник роду Петро Михайлович З. (1580-1689) - український державний діяч. Н. в м. Борзні (тепер Чернігівська обл.). Був адміністратором королівського майна в м. Борзні. В 1648 підтримав Б.Хмельницького. Учасник національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57. В 1649 і 1654-55 - полковник Борзненський. В червні 1654 очолював козацьку делегацію від наказного гетьмана І.Золотаренка до московського царя. Прихильник політики гетьмана І.Виговського. В 1663-69 - генеральний суддя в адміністрації гетьмана І.Брюховецького, з яким в 1665 їздив до Москви. В 1669-85 - генеральний обозний. В 1672 З., прагнучи захопити гетьманську булаву, очолив старшинську змову проти гетьмана Д.Многогрішного. Володів значними маєтностями в Ніжинському і Чернігівському полках. Найвизначніші представники роду З.: Костянтин Михайлович З. (рр.н. і см. невід.) - городовий отаман у Борзні (1664,1680,1683), брат Петра З. Іван З. (рр. н. і см. невід.) - козацький сотник. У 1655 учасник українського посольства до шведського короля Карла Х Густава, а в 1659 - посол гетьмана I. Виговського до Речі Посполитої. Степан Петрович Забіла (рр. н. і см. невід.) - український військовий і державний діяч, син Петра З. В 1672 їздив з посольством від гетьмана І.Самойловича до Москви. В 1678-83 - генеральний хорунжий, 1687-94 - полковник Ніжинський. Брав участь у Кримських походах 1687 і 1689. В 1687 був одним з організаторів змови проти гетьмана I. Самойловича. Степан З. (рр. н. і см. невід.) -український державний діяч, генеральний суддя (1729-39). В 1734 входив до складу Правління гетьманського уряду. До цього роду належали український поет В. Забіла і скульптор П. Забіла.

ЗАВИСНА (Завистна) ОЛЕНА (за ін. даними-Мар'яна; р. н. невід. - п. 1654) - героїня української національно-визвольної боротьби 1648-57. В листопаді 1654 польська армія під командуванням М.Потоцького і С.Чарнецького вступили на Поділля і Брацлавщину. Українське населення чинило героїчний опір загарбникам. Особливу мужність виявили захисники м. Буші Брацлавського воєводства (тепер село Ямпільського р-ну Вінницької обл.) - на чолі з козацьким сотником Гречкою. Після того, коли більшість захисників полягли у бою і польські жовніри захопили замок, дружина сотника Зависного Олена підпалила пороховий погріб. Внаслідок вибуху загинула сама і знищила багато ворогів. Героїчну оборону фортеці відобразив М.Старицький в історичній повісті “Облога Буші” та в історичній драмі “Оборона Буші”.

ЗАВИХВОСТСЬКА БИТВА 1205 - битва, яка відбулася в червні 1205 під Завихвостом (тепер Люблінське воєводство, Польща) між військами галицько-волинського князя Романа Мстиславича та загонами краківського князя Лєшка Білого і його союзника Конрада Мазовецького. Влітку 1205 Роман Мстиславич розпочав військовий похід на Польщу. Метою виступу стало намагання князя припинити напади польських князів на галицькі землі і зміцнити західні кордони Галицько-Волинської держави. В ході походу князівська дружина підійшла під Люблін, де і відбулася вирішальна битва. 19.6.1205 під час запеклого бою з ворожими загонами Роман Мстиславич загинув. Є дані, що тіло Романа Мстиспавича було відвезено у Галичину і поховано в Галичі.

ЗАГАЙКЕВИЧ ВОЛОДИМИР (1876-1949) -український громадський і політичний діяч, адвокат. На поч. 20 ст. брав активну участь в українському національному русі у Посянні, очолював культурні і громадські організації у Перемишлі. Будучи одним з відомих діячів Української Національно -Демократичної Партії, Б. в 1912 став депутатом австрійського парламенту. З жовтня 1918 - член Української Національної Ради ЗУНР-ЗОУНР. в листопаді 1918 очолював повітову раду Перемишля, за розпорядженням якої українські збройні відділи в ніч з 3 на 4.11.1918 зайняли місто. Після захоплення Перемишля польськими військами був заарештований і деякий час перебував в ув'язненні. Після завершення українсько-польської війни 1918-19 жив у Західній Україні. Належав до Українського Національно-Демократичного Об'єднання. В 1928-35 - посол до польського сейму, в 1928-30 - віце-маршал і голова Українського Сеймового Клубу. В 20-30 роках виступав оборонцем у багатьох політичних процесах, які польський окупаційний режим влаштовував над учасниками українського національно-патріотичного руху. Захищав під час Львівського процесу 1936 членів Організації Українських Націоналістів О.Мащака і В.Свєнціцьку. В 1939-44 - віце-президент Апеляційного суду у Кракові. В післявоєнний час жив у Німеччині (Баварія), де і помер.

ЗАГАЛЬНА УКРАЇНСЬКА РАДА - українська політична організація, яка утворилася 5.5.1915 у Відні. Виникла після розширення складу Головної Української Ради. Зміна назви пояснювалась тим, що ЗУР мала представляти інтереси не лише галицькі, а й загальноукраїнські. До складу ЗУР увійшов 21 представник від Галичини, 7 від Буковини, а також 3 члени Союзу Визволення України (В.Дорошенко. В.Козловський, О.Скоропис-Йолтуховський, пізніше. А.Жук і М.Меленевський). В програмних документах ЗУР зазначалась необхідність створення незалежної держави на всій українській етнічній території. Українські землі, які входили до складу Австро-Угорщини, мали отримати національно-територіальну автономію і об'єднатися в один автономний край. Провід ЗУР належав президії, до складу якої входили К.Левицький (голова УНДП), члени - М.Василько (УНДП, буковинський відділ), Є Петрушевич (УНДП), Л.Бачинський (УРП), М.Ганкевич (УСДП, буковинський відділ), О. Скоропис - Йолтуховський (СВУ), згодом - Я. Веселовський (УРП) і Темницький (УСДП). Після проголошення австро-угорським урядом в листопаді 1916 створення польського королівства та широкої автономії Галичини з політичною перевагою для поляків ЗУР втратила вплив на український політичний рух.

ЗАГАЛЬНА УКРАЇНСЬКА БЕЗПАРТІЙНА ДЕМОКРАТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ (Загальна Українська Організація) - українське громадсько-політичне об'єднання, засноване в 1897 у Києві за ініціативою В.Антоновича і О.Кониського. Ставила собі за мету згуртувати всіх українських діячів в одній політичній структурі. До організації приєдналися всі Громади, що існували в 20 містах України. ЗУБДО заснувала літературне видавництво “Вік”, організувала у Києві велику книгарню, влаштовувала Шевченківські свята та ювілеї письменників, надавала допомогу українським діячам, яких переслідувала російська адміністрація, та ін. Поступово діяльність ЗУБДО почала набувати політичного характеру. В 1904 перетворилася на Українську Демократичну Партію, яка, об'єднавшись з Українською Радикальною Партією, утворила Українську Демократично-Радикальну Партію.

ЗАГРОДСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (1889 - р.см. невід.) - український військовий діяч, генерал-поручник Армії УНР. В лютому-березні 1918 -командир піхотного куреня Запорізького загону. Наприкінці березня 1918 призначений комендантом Запорізького ім. гетьмана П. Дорошенка піхотного полку. З листопада 1918 З. очолював Запорізьку дивізію у складі Запорізького Корпусу, з травня 1919 - командир 6 дивізії Запорізької Групи Армії УНР. В грудні 1919 -травні 1920 командував Волинською Групою Армії УНР під час першого Зимового походу (див. Зимові походи Армії УНР 1919-2011921)5 травні-листопаді 1920 - командир Волинської дивізії під час радянсько-польської війни 1920. В 1920 З. протягом деякого часу виконував обов'язки заступника командуючого Армії Української Народної Республіки ген. М.Омеляновича-Павпенка. В еміграції жив у Польщі, з 1949 - у США.

ЗАДУНАЙСЬКА СІЧ - організація колишніх запорізьких козаків, що існувала в 1775-1828 на території Османської імперії, в гирлі р. Дунаю. Після зруйнування російським урядом Запорізької Січі в 1775 значна частина запорожців, намагаючись уникнути переслідувань і закріпачення, переселилася у пониззя Дунаю, у Добруджу, на підвладну Туреччині територію. Турецький уряд надав запорожцям землі між Пд. Бугом і Дунаєм. В 1776 в гирлі Дунаю ними була заснована перша З. С., відома в історичних джерелах під назвою Усть-Дунайської. За деякими даними, вона була на міст сучасного, м. Вилково Одеської обл., за іншими - в околицях с. Караорман. В 1785 внаслідок конфлікту з козаками-некрасовцями частина козаків (7 тис. чол.) переселилась у місцевість Сеймени у Сілістрії. Решта задунайців (бл. 8 тис. чол.) на заклик австрійського імператора Йосифа II оселились на території Банату, де вони несли прикордонну службу на австро-турецькому кордоні. Однак бюрократизм і жорсткий контроль австрійських урядовців змусив їх в 1805 повернутись на турецьку територію у Сеймени. Навесні 1813 козаки перенесли місце розташування Січі у місцевість Катерлез (Катерлезька Січ). У 1815 у Верхньому Дунавці була заснована найбільш вдома З. С..- Дунавецька. Внутрішній устрій на З. С. був такий же, як і на Запорізькій Січі. Найвищим органом була військова рада, яка обирала кошову старшину - кошового отамана, військового суддю, писаря, осавула. До кошової старшини належав і товмач-драгоман (перекладач). У військовій раді могли брати участь усі козаки. Козаки займались рибальством, мисливством, скотарством і хліборобством. На Січі існувала січова школа і бібліотека, де зберігалась література духовного та історичного змісту. На З. С. часто вжали селяни і козаки з України, які рятувались від посилення національного і соціального гніту. Задунайські козаки повинні були брати участь у воєнних операціях турецької армії, часто проти християнських народів - сербів (1815-16), греків (1821), румунів (1821-22), що суперечило їх переконанням. В травні 1828 під час російсько-турецької війни 1828-29 кошовий Й.Гладкий з невеликою групою козаків (6л. 1500 чол.), захопивши військову канцелярію та скарбницю, перейшов під Ізмаїлом на бік російських військ. Після закінчення війни російський уряд сформував з цих козаків Азовське козаче військо. Через зраду Й. Гладкого турецький уряд жорстоко розправився з задунайцями. Бл. 2 тис. козаків разом з наказним гетьманом І.Баланом було заарештовано і ув'язнено. Козаків, що перебували на Січі, було вбито, а січові укріплення та церкву зруйновано і спалено.