БЕРНАРДИНЦІ - див.ЦИСТЕРЦІАНЦІ. 22 страница

ЗАРУДНИЙ ОЛЕКСАНДР (1891-1918) -український політичний і державний діяч. Належав до Української Партії Софлістів-Революціонерів (ліва течія). В 1917-18 входив до складу Української Центральної Ради. С поч. січня 1918 - генеральний секретар земельних справ. Розстріляний більшовиками разом з іншими відомими українськими діячами (Леонардом Бочковським, Ісааком Пугачем, Михайлом Орловським) у Києві після захоплення міста російськими військами під командуванням М.Муравйова.

ЗАСЛАВСЬКІ - український князівський рід у 15-17 ст. Володіли великими маєтками на Волині і Поділлі. Засновник роду - Іван Острозький наприкінці 15 ст. став власником м. Заслава (тепер Ізяслав Хмельницької обл.), від якого походить прізвище З. На поч. 17 ст. прийняли католицтво. Представники роду З. займали важливі державні посади у Польщі. Найвідоміші представники: Єжи З. (1592 - р. см. невід.) - володимирський староста. Учасник Хотинської війни 1620-21. Брав участь у придушенні Жмайла повстання 1625 та разом з С. Конєцпольським - в укладанні з козаками Куруківського договору 1625. Януш З. (р. н. невід. - п. 1629) - воєвода підляський (1591) і волинський (1604,1620). В 1596 і 1614 входив до складу комісій, створених польським урядом для вироблення компромісних угод між козаками і польським урядом. Олександр З. (р. н. невід. - п. 1625) - каштелян волинський (1605), брацлавський (1615) і київський воєвода (1628), син Януша З.Владислав - Домінік З. (н. не пізніше 1617 -п. 5. 4. 1656) - луцький староста, коронний конюший (з 1636). воєвода сандомирський (з 1645) і краківський (з 1649), син Олександра 3.3 9.6.1648 З. був головним з трьох командуючих (разом з О.Конєцпольським і М.Остророгом) польського війська, розгромленого українською армією на чолі з Б.Хмельницьким в Пилявецькій битві 1648. Б.Хмельницький з сарказмом називав З., відомого своєю розніженістю і лінивістю, -“периною”. В 1673 рід З. перестав існувати, їхні родові маєтності успадкував ріц Любомирських.

ЗАТОНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ (27.7(8.8).1888 - 29.7.1938) - більшовицький державний і партійний діяч. Н. в с. Лисець Подільської губернії (тепер село Дунаєвецького р-ну Хмельницької обл.). В 1912 закінчив фізико-математичний факультет Київського ун-ту св. Володимира, з 1913 - викладав фізику в Київському політехнічномму ін-туті. З1905 належав до РСДРП. В 1917 - член крайового комітету РСДРП (б) і як представник від більшовиків разом з Ю.П'ятаковим входив до складу Малої Ради і Крайового Комітету для охорони революції на Україні. В грудні 1917 повністю підтримав агресію Росії проти Української Народної Республіки, увійшов як народний секретар освіти до складу Народного Секретаріату. З березня 1918 - голова більшовицького ЦВК в Україні. З. був одним з організаторів КП(б)У. В 1919-20 - член реввійськради різних більшовицьких армій та реввійськради Українського і Південно-Західного фронтів, які здійснювали окупацію території України. На поч. 1920 був призначений більшовицьким урядом відповідальним за реорганізацію і побудову Червоної Української Галицької Армії. В липні-вересні 1920 - голова Галицького Революційного комітету. В 1922-23 і 1933-38- нарком освіти УСРР. В 1925-27 секретар ЦК КП(б)У, в 1927-33 голова ЦКК КП(б)У. Займав керівні посади в інших більшовицьких державних і партійних органах в Україні. Знищений НКВС разом з дружиною.

ЗАХІДНА ОБЛАСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (ЗОУНР) - назва Західно-Української Народної Республіки після об'єднання з Українською Народною Республікою в 1919-20. На підставі ухвали Українською Національною Радою ЗУНР-ЗОУНР та Державним Секретаріатом ЗУНР-ЗОУНР 3.1.1919 у Станіславі про Злуку двох українських держав і Універсалу Директорії УНР від 22.1.1919 УНР і ЗУНР об'єднувалися в одну державу. 22.1.1919 на Софійській площі у Києві відбулося урочисте проголошення Акту Злуки ЗУНР (Галичина, Буковина і Закарпаття) і УНР (Наддніпрянська Україна) в єдину соборну УНР. Трудовий Конгрес України 24.1.1919, затвердивши Акт Злуки, ухвалив “Закон про форму української влади”, згідно з яким ЗУНР було перейменовано в ЗОУНР із забезпеченням повної територіальної автономії. Остаточно справу об'єднання двох держав повинні були вирішити загальноукраїнські Установчі збори. ЗОУНР зберігала свої законодавчі і виконавчі органи влади. Для координації воєнно-політичної і економічної діяльності двох урядів було створено спільне воєнне командування, сформовано об'єднану делегацію на Паризьку мирну конференцію 1919-20, запроваджено єдину валюту. Президент Української Народної Ради (УНРади) ЗОУНР Є.Петрушевич був введений до складу Директорії УНР. 4.7.1919 Директорія УНР створила окреме міністерство у справах ЗОУНР. Протез кін. 1919 внаслідок заяви місії УНР (голова А.Лівицький) на переговорах з представниками польського уряду у Варшаві про незацікавленість української сторони в території Галичини уряд ЗОУНР проводив цілком незалежну політику (див. також - Варшавський договір 1920). З поч. 1920 уряд ЗОУНР в еміграції та його делегація на переговорах в Парижі відновили вживання попередньої назви - ЗУНР.

ЗАХІДНА УКРАЇНА - 1..Публіцистична назва Західно-Української Народної Республіки. 2. В 1919-1939 назва всіх українських земель у складі Польщі, Чехо-Словаччини і Румунії. З. Назва, вживана для означення всіх українських земель, приєднаних до УРСР в 1939-40. 4. Сьогодні термін З.У., вживається інколи для означення території Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської та Чернівецької областей. Загальна площа -110,7 тис. км², населення - 9,7 млн. чол. Питома вага українців у З.У. становить 89,2%, росіян - 5,1%.

ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР) - українська держава, створена в листопаді 1918 на західноукраїнських землях, які входили до Австро-Угорської імперії. Напередодні першої світової війни значна частина українських земель - Східна Галичина, Буковина і Закарпаття - перебували у складі Австро-Угорщини. В жовтні 1918 в умовах воєнної поразки австро-німецького блоку у першій світовій війні та під могутніми ударами національно-визвольної боротьби поневолених народів Австро-Угорська імперія розпалася на декілька незалежних держав. В цих складних обставинах рішучі заходи по створенню власної незалежної держави почали робити і українці на західноукраїнських землях. Наприкінці вересня 1918 у Львові було сформовано Український Генеральний Військовий Комісаріат, який розпочав роботу по підготовці збройного повстання проти австрійської влади. В жовтні 1918 головою комісаріату було призначено сотника Легіону Українських Січових Стрільців Д.Вітовського. 18.10.1918 у Львові на зборах всіх українських депутатів австрійського парламенту, українських членів галицького і буковинських сеймів, представників політичних партій Галичини і Буковини, духовенства і студентства було утворено Українську Національну Раду. (див. Українська Національна Рада ЗУНР-ЗОУНР). УНРада стала політичним представницьким органом українського народу в Астро-Угорській імперії. 19.10.1918 УНРада, спираючись на право народів на самовизначення, проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття. На цьому засіданні було вирішено виробити демократичну конституцію та обрано президента Української Народної Ради, яким став Є.Летрушевич. 31.10.1918 у Львові стало відомо про приїзд до міста Польської ліквідаційної комісії (створена 28.10.1918 у Кракові), яка мала перебрати від австрійського намісника владу над цілим краєм і включити його до складу Польщі. УНРада поставила перед австрійським урядом питання про передачу їй всієї повноти влади у Галичині і Буковині. Проте австрійський намісник Галичини ген. К.Гуйн відповів на цю вимогу національно-демократичних сил категоричною відмовою. Тоді на вечірньому засіданні УВГС 31.10.1918 було вирішено взяти владу у Львові збройним шляхом. В ніч з 31.10 на 1.11.1918 стрілецькі частини, очолювані сотником Д.Вітовським, зайняли всі найважливіші урядові установи у місті (див. Листопадове повстання 1918). 9.11.1918 утворила свій тимчасовий виконавчий орган, який був 13.11.1918 перетворений на уряд - Державний Секретаріат ЗУНР-ЗОУНР. 13.11.1918 було затверджено Конституційні основи новоствореної держави - “Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої. австро-угорської монархії”, згідно з яким вона отримала назву - Західно-Українська Народна Республіка. Закон визначав територію ЗУНР, яка включала українські етнічні землі і охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття. Територія ЗУНР становила 70 тис. км² і нараховувала 6 млн чол. населення. Був затверджений герб держави - Золотий Лев на синьому тлі та прапор - балакитно-жовтий. Національним меншинам на території ЗУНР гарантувалися рівні права з українським населенням (див. Конституція ЗУНР). Тимчасовий Основний закон ЗУНР був з часом доповнений цілим рядом законів, спрямованих на становлення державно-політичного і економічного життя республіки, серед яких закон про організацію війська (13.11.1918), тимчасову адміністрацію (15.11.1918), тимчасову організацію судівництва (16.11 і 21.11.1918), державну мову (1.2.1919), шкільництво (13.2,1919), громадянство (8.4.1919), земельну реформу (14.4.1919). Наслідком активної зовнішньо-політичної діяльності ЗУНР стало відкриття посольств в Австрії, Угорщині і Німеччині і дипломатичних представництв у Чехо-Словаччині, Канаді, США, Бразилії, Італії та ін. До нової Української держави єврейське та німецьке населення поставились лояльно, а поляки розпочали воєнні дії проти української влади (див. Українсько-польська війна 1918-19). Одночасно румунські війська перейшли кордони ЗУНР і, незважаючи на опір населення. 11.11. зайняли Чернівці, а згодом всю Північну Буковину. 21.11.1918 внаслідок кровопролитних боїв польські війська захопили Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а з кін. грудня УНРада і уряд ЗУНР знаходились у Станіславі (тепер Івано-Франківськ). 4.1.1919 було сформовано новий уряд на чолі з С.Голубовичем і створено Виділ УНРади (складався з 9 членів) під керівництвом Є.Летрушевича. 1.12.1918 делегація УНРади і представники Директорії УНР підписали у Фастові попередню угоду про об'єднання ЗУНР і УНР та остаточно схвалену вищим органом держави 3.1.1919. 22.1.1919 у Києві відбулося урочисте проголошення Акту про Злуку ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) і УНР (Наддніпрянська Україна) в єдину соборну Українську Народну Республіку. Згідно з законом “Про форму влади в Україні”, прийнятим Трудовим Конгресом України, ЗУНР отримала назву Західна Область Української Народної Республіки. Проте внаслідок складної міжнародної і внутрішньої ситуації возз'єднання двох українських держав не було втілене у життя, і їх адміністративні органи продовжували діяти майже незалежно. УНРада вела активну законотворчу діяльність, спрямовану на становлення державно-політичного і економічного життя на території республіки. В січні-травні 1919, незважаючи на постійну нестачу зброї, боєприпасів і амуніції Українська Галицька Армія контролювала ситуацію на українсько-польському фронті і поступово витісняла польську армію з території Галичини. В серед. лютого 1919 УГА з метою остаточного визволення території ЗОУНР розпочала Вовчухівську операцію 1919. Однак наприкінці лютого 1919 успішний наступ української армії був припинений на вимогу Паризької мирної конференції 1919-20, яка вислала до Львова місію для переговорів з урядом ЗОУНР про умови перемир'я з Польщею. Голова місії ген. Бертелемі (Франція), члени-полк. А. Віярд (Великобританія), проф. Лорд (США) і полк. Стабіле (Італія) виявили повне нерозуміння взаємовідносин ЗУНР і Польщі. Місія поставила вимогу негайного припинення воєнних дій і запропонувала демаркаційну лінію між двома сторонами, на підставі якої 40 відсотків Сх. Галичини (Львів і Дрогобицький нафтовий басейн) відходило до Польщі. Уряд ЗУНР цієї пропозиції не прийняв, після чого воєнні дії відновились. 13.5.1919 Найвища Рада країн Антанти зробила нову спробу укласти перемир'я між воюючими сторонами. На цей раз пропозиції міжсоюзницької комісії, яку очолював ген. Л.Бота, були прийняті українською стороною. Проте умови перемир'я, за якими Дрогобицький басейн залишався за ЗУНР, були викинуті польським урядом. В цих складних для польської сторони умовах 15.5.1919 на український фронту Галичині та Волині була кинута сформована і озброєна у Франції 80-тисячна польська армія ген. Й.Галлера, яка за вимогою Антанти призначалась тільки для боротьби проти більшовицьких військ. На поч. червня 1919 польські війська захопили майже всю Галичину, за винятком трикутника між Дністром, Збручем і Заліщиками. У зв'язку з критичним становищем ЗОУНР 9.6.1919 уряд С. Голубовича склав свої повноваження, а Виділ УНРади передав всю повноту військової і цивільної влади Є Петрушевичу, який отримав титул Диктатора Західної Області Української Народної Республіки. Для виконання покладених на нього функцій Є Петрушевич створив при собі тимчасовий виконавчий орган - Раду Уповноважених Диктатора і Військову Канцелярію. Начальним вождем було призначено ген. О.Грекова. 7-28.6.1919 УГА під командуванням О.Грекова провела Чортківський наступ 1919, внаслідок якого значна частина Галичини була визволена від польських загарбників. Проте нестача зброї і боєприпасів змусила УГА протягом червня-липня 1919 відступити на старі позиції. 16.-18.7.1919 УГА, ведучи кровопролитні ар'єргардні бої, виступила за р.Збруч. Територію ЗОУНР окупували польські війська. З липня до листопада 1919 місцем перебування Є.Петрушевича, Ради Уповноважених Диктатора і Начальної Команди УГА став Кам'янець-Подільський. Наприкінці листопада 1919 Є Петрушевич і уряд ЗУНР були змушені, переїхати до Відня, де продовжували активну міжнародну діяльність по захисту державних інтересів ЗУНР. Найвища Рада 25.6.1919 (за іншими даними 29.6), побоюючись наступу більшовицьких військ за Збруч, погодилась на тимчасову окупацію польськими військами Східної Галичини, залишивши юридичні права над цією територією за союзними державами. 21.11.1919 під тиском польської сторони було укладено “Договір між союзними державами і Польщею про Східну Галичину”, за яким Галичина входила до складу Польської держави, зберігаючи статус територіальної автономії. Після закінчення цього терміну, подальший статус цих земель визначався шляхом самовизначення місцевого населення. 8.12.1919 Найвища Рада Антанти, визнавши східним кордоном Керзона лінію, юридично затвердила окупацію споконвічних українських земель - Холмщини. Лемківщини, Полясся і Посяння -Польщею. Державно-правовий статус Галичини як окремого утворення був зафіксований у Севрському мирному договорі 1920. На протязі 1920-23 уряд ЗУНР і президент Є. Петрушевич постійно ставили перед Лігою Націй, Найвищою Радою і Радою Послів держав Антанти питання про ліквідацію польського окупаційного режиму на території республіки і відновлення незалежності ЗУНР. Однак лідери країн Антанти зацікавлені в існувані сильної Польської держави як противаги Радянській Росії, не наважувались прийняти справедливе рішення з цієї проблеми. В березні 1921 делегація ЗУНР (К.Левицький, Є.Брайтер, О.Назарук, Л.Мишуга) висловила рішучий протест проти укладення Ризького мирного договору 1921. В 1921 Рада Ліги Націй прийняла ухвалу про організацію в 1922 міжнародної конференції з проблеми міжнародно-правового статусу Галичини. В квітні-травні 1922 питання про долю окупованих Польщею українських земель обговорювалось на Генуезькій конференції. 14.3.1923 на засіданні Ради Послів держав Антанти були визнані фактичні кордони Польщі на Сході з умовою надання автономії для Східної Галичини. Намагаючись змінити рішення Ради Послів, з Пуанкаре зустрічався митрополит А.Шептицький, але безуспішно. 15.3.1923 припинив існування екзильний уряд ЗУНР, і склав свої повноваження Є Петрушевич. За умовами Сен-Жерменського мирного договору 1919. Севрського мирного договору 1920, Тріанонського мирного договору 1920 і Бесарабського протоколу (24.10.1920), незважаючи на протести українського населення, Буковина і частина Бесарабії були анексовані Румунією, а Закарпатська Україна передана до складу Чехо-Словаччини.

ЗБАРАЗЬКА ОБЛОГА 1649 - облога в м. Збаражі (тепер Тернопільська обл.) польського війська українською армією на чолі з гетьманом Б.Хмельницьким.Зазнавши поразки 16(26).5.1649 під Староконстянтиновом і Меджибожем, польське військо, очолюване Я.Вишневецьким, відступило доЗбаража.30.6(10.7) під Збараж підійшли головні козацькі сили і татарський загін хана Іслам-Прея III, який прийшов на допомогу Б. Хмельницькому. На поч. липня розпочалась облога повністю оточеної фортеці. На протязі місяця українські частини провели 6 штурмів (в т. ч. 27.7(6.8) -генеральний наступ, внаслідок чого польське військо опинилося в безнадійному становищі. В ході боїв за місто загинув корсунський наказний полковник Н:Морозенко, був тяжко поранений вінницький полковник І.Богун. На допомогу обложеним у фортеці, виступив з-під Любліна польський король Ян ІІ Казимир з 30-тисячним військом. Б. Хмельницький, залишивши під Збаражем частину козацьких полків під командуванням генерального обозного І.Черняти, з головними силами рушив назустріч королівській армії під Зборів (див. Зборівська битва 1649). Тільки підписання Зборівського договору 1649 врятувало від повного розгрому польські війська, оточені у Збаражі.

ЗБАРАЗЬКІ - український князівський рід в II пол. 15 ст. - I пол. 17 ст., власники великих маєтностей на Волині і Поділлі. Прізвище походить від м. Збаража (тепер Тернопільська обл.), яким володів з серед. 15 ст. засновник роду Дениско Мокосійович. В 16 ст. З. ополячилися. Стефан З (р. н. невід. - п. 1586) - вітебський і трокський воєвода. Учасник Лівонської війни 1558-83. Януш (Ян) З. (р. н. невід. - п. 1608) - воєвода брацлавський. В 1575 розбив татарську орду під Збаражем. В 1577 переконав Івана Підкову поїхати у Немирів на переговори з представниками польського короля С.Баторія, за наказом якого його було заарештовано і страчено у Львові. Разом з С.Жолкєвським командував польськими військами під час придушення Наливайка повстання 1594-96. Криштоф З. (р.н. невід. - п. 1626) - краківський каштелян. Брав участь в Хотинській війні 1620-21. Юрій З. (1580-1631) -краківський каштелян, син Януша З. Ярий противник козачини. Після смерті Юрія З. рід З. припинив існування. В 1636 значна частина маєтностей перейшла до князів Вишневецьких.

ЗБОРІВСЬКА БИТВА 1649 - переможна битва української армії, очолюваної Б.Хмельницьким з польським військом піц командуванням короля Яна II Казимира під Зборовом (тепер Тернопільська обл.) в серпні 1649. Після тяжких поразок протягом 1648 польська армія, порушивши перемир'я, навесні 1649 рушила в Україну. Польське командування вирішило одночасно напасти на українські війська з фронту і з тилу. З цією метою литовський князь Я.Радзивілл дістав наказ рухатися через Білорусію і зайняти Київ. Українське козацьке військо в червні 1649 розпочало наступ у двох напрямках: основні сили під проводом Б. Хмельницького йшли на Захід, а частина козацьких полків на чолі з полк. С- М.Кричевським виступила на Полісся, щоб запобігти фланговому удару литовського війська. На допомогу Б. Хмельницькому прибув загін кримських татар на чолі з ханом Іслам-Гіреєм ІІІ.

В червні 1649 козаки завдали поразки передовим частинам польської армії, які очолював Я.Вишневецький, і оточили залишки ворожих військ у фортеці Збараж (тепер Тернопільська обл.). На підмогу обложеним.з-під Любліна вирушило 30-тисячне військо, очолюване королем Яном II Казимиром. Залишивши частину військ під командуванням генерального обозного І.Черняти під Збаражем, Б. Хмельницький з головними силами виступив назустріч королівській армії. Основні сили українських і польських військ зустрілися під Зборовом на р.Стрипі. 5-6(15-16).8 відбулася запекла битва, в якій польські війська зазнали великих втрат. Королівська армія опинилася в катастрофічному становищі. В цій ситуації польський король пішов на таємні переговори з кримським ханом, обіцяючи татарам велику грошову винагороду, дозвіл брати ясир і грабувати українські землі на шляху до Криму. Хан Іслам-Гірей III, не будучи зацікавленим у перемозі української армії і зміцненні України, поставив вимогу, щоб Б. Хмельницький припинив битву. Немаючи змоги одночасно воювати проти поляків і татар, гетьман підтиском хана змушений був розпочати переговори та укласти невигідний для України Зборівський договір 1649.

ЗБОРІВСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1649 -мирний договір, укладений між гетьманом України Б.Хмельницьким і польським королем Яном ІІ Казимиром 8.(18).8.1649 у м. Зборові (тепер Тернопільська обл.) після перемоги української армії у Зборівській битві 1649. Договір був підписаний під тиском кримського хана Іслам- Гірея III, який, намагаючись не допустити державного посилення України, підтримав польські домагання на укладення перемир'я. За умовами З. м. д. Українська держава - Гетьманщина - визнавалась польським урядом у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Волинь та Поділля залишались під владою польського короля. У Гетьманщині влада належала гетьману (звідси і назва держави), резиденція якого знаходилась у Чигирині. Коронне польське військо на цю територію доступу не мало. Водночас на території козацької держави зберігалась польська адміністрація, хоча на всі відповідальні пости король мав право призначати тільки православних шляхтичів. За З. м. д. зберігались Вольності Війська Запорізького, число реєстрових козаків встановлювалося у 40 тис. чол. (насправді їх було значно більше) і проголошувалась амністія всім учасникам національно-визвольної війни. Католицька і православна шляхта зрівнювалася у правах, а православний київський митрополит мав увійти до польського сенату. Питання про унію передавалось на розгляд сейму. Незважаючи на ряд невигідних для України умов (обмеження території, повернення польської адміністрації, заведння реєстру), в цілому З. м. д. дав можливість Б. Хмельницькому зміцнити становище Української держави.

ЗБОРОВСЬКИЙ САМІЙЛО (Самуель; р. н. невід. - п. 26.5.1584) - український козацький гетьман (1581). Походив з польської шляхти, син краківського каштеляна. Володів м. Золочевом Львівського повіту. Деякий час перебував при королівському дворі. Навесні 1583 (за іншими даними -1581) прибув на Томаківську Січ. де був обраний гетьманом..Вів переговори з турками і татарами про спільний похід у Персію. На чолі двохтисячного козацького загону здійснив похід проти турків в р-н Буго-Дністровського лиману.

Через деякий час повернувся до Польщі, де був схоплений Я. Замойським і за наказом короля С.Баторія страчений у Кракові.

ЗБРУЧ - ліва притока Дністра. Довжина 244 км, площа басейну 3395 км². В 1772-1917 З. був прикордонною рікою між Австро-Угорщиною і Російською імперією. В І пол. 1919 по З. проходив фронт Армії Української Народної Республіки (відділи М.Шаповала і П.Шандрука) та Східний фронт Української Галицької Армії (група “Підволочиськ” отамана А.Ляєра і група Марти-новича) проти більшовицьких військ. 16-187.1919 відбувся перехід УГА через 3., чим завершилась українсько-польська війна 1918-19. В 1921-39 по З. проходив державний кордон між УРСР і Польщею.

ЗЕЛЕНСЬКИЙ (Зелінський) ВІКТОР (1867-1940) - український військовий діяч, ген.-полк. Армії УНР. В березні 1918 у містечку Голобів на Волині сформував, а згодом і командував Синєжупанників дивізією. Очолював українську військову місію у Варшаві. В еміграції жив поблизу Данціга (тепер Гданськ, Польща) де і помер. Автор споминів “Синєжупанники”.

ЗІБЕР МИКОЛА ІВАНОВИЧ (10(22)3.1844-28.4(10.5).1888) - визначний український економіст і соціолог, громадський діяч. Н. в м. Судаку (Крим). Походив з швейцарсько-українського роду. В 1876 закінчив юридичний факультет Київського ун-ту. В 1873-75 працював доцентом, згодом професором політекономії і статистики. З. був членом київської Громади і Південного-Західного Відділу Географічного Товариства. Приятелював з М.Драгомановим, після звільнення якого з Київського ун-ту на знак протесту також залишив цей навчальний заклад. З 1875 проживав за кордоном у, Швейцарії. Співпрацював у інформаційно-публіцистичних збірниках “Громада”, які видавав у Женеві М. Драгоманов, мав тісний зв'язок з віденською “Січчю”, дописував до журналів “Знання” і “Вісник Європи” та ін. З. був великим прихильником кооперативного руху, одним з його організаторів в Україні. Найвизначніші праці: “Теорія цінності і капіталу Д.Рікардо” (1871), “Нариси первісної економічної культури” (1883), “Давід Рікардо і К.Маркс в їх суспільно-економічних дослідженнях (1885) та ін.

ЗІЛЬБЕРФАРБ МОЙСЕЙ (1876 - р.см.невід) -єврейський політичний діяч в Україні. З березня 1917 - член Української Центральної Ради від Єврейської Об'єднаної Соціалістичної Партії, член Малої Ради. 27.7.1917 увійшов до складу Генерального Секретаріату УЦР-УНР як товариш генерального секретаря міжнаціональних справ С.Єфремоеа від євреїв. 7.11.1917 З. було обрано до складу Крайового Комітету для охорони революції в Україні. В січні 1918 З. призначений міністром єврейських справ УНР.

З'ЇЗД НАРОДІВ РОСІЇ 1917 - відбувся 8-15(21-18).9.1917 (за ін., даними - 10-15(23-28).9.1917) у Києві. Скликаний за ініціативою Української Центральної Ради. У роботі з'їзду взяли участь представники народів колишньої Російської імперії- білоруси, буряти, грузини, донські козаки. естонці, євреї, латиші, литовці, молдавани, татари і українці. Від Тимчасового уряду на засіданнях з'їзду був присутній український письменник М.Славінський. Делегати з'їзду висловилися за побудову майбутньої Російської держави на федеративних принципах. З'їзд прийняв ряд резолюцій, в яких відзначалась необхідність надання розпорошеним по всій Росії народам, наприклад євреям, права територіально-персональної автономії, а національностям, які складали меншість у певному регіоні -національно-персональної автономії. Постанови з'їзду задекларували право козаків на створення самостійної групи населення, яка мала увійти до всеросійської федерації окремим повноправним членом; проголошувалась свобода функціонування всіх мов: визнавалось право литовського народу створити незалежну державу та ін. З'їзд постановив створити Раду Національностей при Тимчасовому уряді, а також було обрано Раду Народів з місцем перебування у Києві, яку очолив М. Грушевський.

ЗИМОВІ ПОХОДИ АРМІЇ УНР 1919-20 і 1921 -визначні бойові рейди військових з'єднань Армії Української Народної Республіки по тилах більшовицьких військ і денікінців в 1919-20 і 1921 у Правобережній Україні. Перший З. п. тривав з 6.12.1919 до 6.5.1920 (за іншими даними 5.5.1920).

В грудні 1919 Червона армія захопила значну частину Правобережної України. Добровольча армія ген. АДенікіна зайняла Південь України, а польські підрозділи окупували Волинь і Західне Поділля. Армія УНР контролювала незначну територію в р-ні Чорториї над р. Случ на Волині, оточена з усіх боків більшовицькими, польськими іденікінськими військами. В таких складних умовах продовжувати боротьбу регулярними військовими силами було неможливо. 4.12.1919 на нараді членів уряду Української Народної Республіки і командуючих частин Дієвої Армії у Чорториї (тепер Житомирська обл.) було вирішено ліквідувати регулярний фронт і воєнні сили зосередити на веденні партизанської боротьби в тилу ворога. 6.12.1919 з'єднання Армії УНР пд командуванням ген. М.Омеляновича-Павленка вирушили в перший 3. п.

Участь у поході взяв і голова Ради Міністрів УНР Іс.Мазепа. Бойова група була сформована з трьох дивізій: Запорізька (ком. ген. А.Гулий-Гуленко), Київська (ком. ген. Ю.Тютюник), Волинська (ком. ген. О.Загродський). Начальником штабу було призначено А.Долуда. Загальна кількість учасників походу сягала бл. 10 тис. бійців. В грудні 1919 - січні 1920 українські війська, знищуючи ворожі гарнізони у населених пунктах і окремі армійські підрозділи, пройшли по Єлисаветградщині, в лютому форсували Дніпро і вийшли в р-н Золотоноші (тепер Черкаська обл.). В ході рейду частини Армії УНР, ведучи важкі бої за Липовець, Умань, Черкаси, Канів, Смілу, Золотоношу і Балту, подолали бл. 2,5 тис. км по окупованій ворогом території України. В квітні 1920 рейдуючі з'єднання за наказом Головного отамана С.Летлюри почали пробиватись на Захід, щоб об'єднатись з українськими частинами на польсько-радянському фронті (див. Польсько- радянська війна 1920). 6.5.1920 в р-ні Ямполя (тепер Хмельницька обл.) відбулось з'єднання всіх частин Армій УМР. Учасників першого 3. п. нагороджено вдзнжою “Залізний Хрест”. Другий 3. п. (Листопадовий рейд) відбувся в листопаді 1921. В листопаді 1920 частини Армії УНР, які перейшли р.Збруч, були за наказом польського уряду інтерновані у таборах для військовополонених. В цей період продовжували боротьбу з більшовиками українські повстанські загони, що активно діяли на Поділлі, Київщині, Катеринославщині і Полтавщині. Їх чисельність наприкінці 1920 становила бл. 40. тис. чол. В жовтні 1921 командуванням Армії УНР та Повстанчою Командою було розроблено план, який передбачав надання воєнної допомоги партизанському рухові в Україні. Активні дії повстанських загонів повинні були перешкодити вивезенню продовольства з України в Росію і тим самим врятувати населення від голоду. Стратегічним завданням операції було підняття всенародного повстання і повалення більшовицького режиму в Україні.