Первісна епоха була найбільш тривалою в історії людства. Якщо уявити історію людства у вигляді доби, то виявиться, що держави з містами, писемністю, складно організованим суспільством з'явилися за три хвилини до закінчення доби. Первісному епосу передував ще більш тривалий етап виділення людини із тваринного миру. Людина на Землі з'явилася приблизно 3 млн років тому. Почалася епоха людської ери – перехід із зоологічного стану (стада) до первісної громади, від пралюдей (пітекантропів, синантропів, неандертальців) до людини розумної – Homo sapiens (кроманьйонца, рештки якого знайшли у Франції біля села Кро-Маньйон), тобто до людини сучасного типу, що з'явилася приблизно 40–50 тис. років тому.
Існує багато гіпотез щодо походження людини. За однією з них у Південно-Східній Африці тектонічні процеси (переміщення шарів земної кори) призвели до викиду на поверхню землі радіоактивних шарів породи. Почалося стихійне «бомбардування» місцевості, у результаті чого у рослин і тварин відбувалися різного роду мутації (зміна властивостей організму на генному рівні). Багато мутантів виявилися нежиттєздатними й вимерли. У число опромінених потрапили й мавпи. Порушення генетичного коду спричинило безліч змін: перехід до прямоходіння, що викликав сповільнення руху; зникнення іклів, що призвело до втрати здатності полювати на відповідних тварин. У результаті попередники людини опинилися перед драматичним вибором – загинути або компенсувати загублене за допомогою праці – штучної активності, не закладену природою, що іншим тваринам просто не була потрібна. Приміром, восени птахи до температурних змін адаптуються природно, переміщаючись у просторі. У людей все інакше, до зими ми не перелітаємо в жаркі країни, а готуємо теплий одяг, утеплюємо будинки. Таким чином, історія людини є історією реалізації людських потреб за допомогою праці.
Людство пройшло шлях від первісного людського стада до родової й сусідської громади, до створення племен і їхніх союзів. А в ході етнополітичної революції (від грецького: етнос – народ, поліс – держава) – до зародження державності із появою буквеного листа – до виникнення на рубежі IV–III тисячоріч до н. е. древніх цивілізацій, які ще називають первинними, тому що вони виросли безпосередньо з первісності й там не була сформована цивілізаційна традиція. Цей процес можна пояснити схемою, що розкриває формування фізичного й соціального вигляду людини й виникнення людського суспільств (див. рис. 2.1).
Рисунок 2.1 – Виникнення людського суспільства
Періодизація історії людства на стадії його зародження звичайно здійснюється відповідно археологічної періодизації, заснованої на розходженнях у матеріалі й техніці виготовлення знарядь праці. Відповідно до неї історію людства ділять на кам'яний, бронзовий і залізний віки.
Хронологічне первісне суспільство більше збігається з кам'яним віком, у якому виділяють три періоди:
– палеоліт (давній кам’яний вік від лат. палео – древній, літ – камінь): 3 млн років – 12 тис. років до н. е.;
– мезоліт (середній кам'яний вік): 12–8 тис. років до н. е.;
– неоліт (новий кам'яний вік): 8–10 тис. років до н. е.
Багатий матеріал, крім археологічних розкопок, літературних джерел античних часів, для вивчення первісної епохи дають експедиції, проведені вченими-етнографами, серед яких значне місце посідають американець Л. Г. Морган, росіяни С. П. Крашенінніков, М. М. Міклухо-Маклай та інші.
В епоху палеоліту давня людина перейшла від полювання на дрібних тваринах до полювання на великих – мамонтів, слонів, оленів, зубрів; відбулася так звана палеолітична революція. Першими галузями привласнюючого господарства стали збирання, колективне полювання й рибальство. Головним надбанням людини стала спочатку підтримка, а потім і добування вогню. Перші знаряддя з'явилися приблизно 2,5 млн років тому. Це були необроблені камені й відщепи від них, палки-копалки, списи, кості. Такими знаряддями можна було зрізати гілку, розколоти кістку, викопати корінь. Людина, що виготовляє такі знаряддя праці, одержала назву «людина уміла». В епоху палеоліту відбувається формування фізичного типу людини – від самого давнього до сучасного. У пізньому палеоліті склався первіснообщинний лад. Люди жили материнськими громадами (споріднення за материнською лінією, матріархат). Тип господарства в цей період – просте привласнююче господарство збирачів, мисливців, рибалок. Праця була простою кооперацією, тобто співробітництвом людей без розвинутих форм суспільного поділу праці. Хоча поділ за статевовіковою ознакою був: чоловіки полювали, жінки займалися збиранням злаків і коріння, готували їжу, старі виготовляли знаряддя праці.
Територія, на якій жила громада, перебувала в колективній власності. У колективній власності також були: житло, вогонь, здобич, знаряддя праці; побутове начиння, прикраси – у нестрогій особистій власності.
Період мезоліту збігся із закінченням льодовикового періоду, який почався 100 тис. років тому й закінчився 35 тис. років тому. У цей період зм'якшується клімат, змінюються флора й фауна, поліпшуються умови існування людей. Але в результаті перепромислу зникають великі тварини. Людина починає полювати на середніх і дрібних тварин. Цьому сприяє винахід лука – знаряддя дальнього бою на звірів і птахів. Удосконалюються кам'яні знаряддя праці, вони стають невеликими, різноманітної форми й призначення (мікроліти): наконечники стріл, дротиків, тонкі відколи (пластини) із кременя й таке інше. Громади тепер ведуть сезонно-осілий спосіб життя на період дозрівання плодів або появи тварин. У родах починається відокремлення родин – поява парних шлюбів, оскільки створюються умови для індивідуальної праці. Виникає міфологія й культ, про що свідчать наскальні малюнки давніх людей.
Приблизно 10–8 тис. років тому почалося нове революційне зрушення, яке англійський археолог В. Г. Чайлд назвав «неолітичною революцією», що викликала кардинальну зміну сутності соціально-економічного життя. Люди в сприятливих для життя регіонах стали переходити до осілості у зв'язку з виникненням землеробства, культивуванням рослин і вдосконаленням знарядь праці. Тепер люди не просто привласнювали предмети споживання, а цілеспрямовано, свідомо їх виробляли. Землеробство, початок якому поклала жінка, виникло зі збирання. Найдавнішим землеробським знаряддям була палка-копавка, яку застосовували при збиранні. Люди вирощували ті корисні рослини, які в дикому виді виростали в місцях перебування. Полювання призвело до появи скотарства. З пасивних «пастухів», що супроводжували масові переходи тварин до водопою або при їх сезонній міграції, люди поступово перетворюються в активних – починають приручати тварин. Убивши дорослих тварин, мисливці залишали молодий виводок дітям для ігор, а потім і для догляду. Першою свійською твариною був собака, тому що її легко приручити. Собак використовували на полюванні, для пересування й охорони житла. Вживали їхнє м'ясо в їжу. Пізніше приручили свиню, дрібну рогату худобу, ще пізніше – велику рогату худобу. Кінь відноситься до числа останніх одомашнених тварин.
З появою скотарства й землеробства привласнюючи форми господарства – збирання, полювання, рибальство, поступове відходять на задній план, пануючими стають форми відтворюючого господарства: землеробство, скотарство, ремесло – кераміка, прядіння, ткацтво й таке інше. Найбільш ранніми ремеслами були обробка дерева, деревної кори, шкір, плетиво кошиків, гончарство. Глиняний посуд – винахід жінок. Вживання глиняного посуду дозволило вдосконалити способи готування й зберігання їжі. Передумовою для масового використання глиняного посуду в побуті стала осідлість, оскільки посудини важко переносити під час кочівель. Згодом з'явився наземний транспорт – віз, сани. Худоба використається як тяглова сила. Найбільш бурхливий перехід до відтворюючого господарства здійснюється в 6–4 тисячоріччях до н. е. в ареалах: Палестина (7 тис. років до н. е.), долина ріки Нил (6 тис. років до н. е.), Дворіччя, Північно-Західна Індія, Туркменістан (5 тис. років до н. е.), Західна Європа (4 тис. років до н. е.), Північний Китай, Британські острови (3 тис. років до н. е.). В епоху неоліту відбувся перший поділ праці на землеробську і скотарську, що сприяло зросту продуктивних сил, одержанню не тільки необхідного (життєзабезпечуючого), але й надлишкового продукту. Життєзабезпечуючий – це той продукт, що абсолютно необхідний для підтримки біологічного існування людини, без якого вона просто б померла. Продукт, що перевищує цей рівень, називають надлишковим, але не тому, що людина не могла спожити його, а тому що без нього вона могла вижити. Наявність надлишкового продукту призвела до появи обміну, що почався з найпростіших форм – подарунків і обдарування.
Другий суспільний поділ праці – виділення ремесла із сільського господарства, сприяв індивідуалізації праці, виникненню приватної власності, переходу до патріархату (від грец. патр – батько, архе – влада), для якого характерна переважаюча роль чоловіків у господарстві, родині, суспільстві. Йде процес заміни родової матріархальної громади (заснованої на кровнородинних зв'язках) на сусідню (територіальну) громаду, що поєднує дещо різні за кров’ю патріархальні родини. Громада нараховувала від 30 до 100 родин. У громаді йшов процес поступового розкладання общинного виробництва й колективної власності, зміцнювалась приватна власність, що згодом зосереджувалась в руках патріархальної знаті. Війни між громадами й племенами (союзи громад) призводили до захоплення територій і полонених, які ставали рабами. Поява рабів, майнове розшарування неминуче вели до появи класів і держави.
На території сучасної України людина з'явилася приблизно 1 млн років тому в епоху раннього палеоліту. Давнє різноетнічне населення первісного суспільства на території нинішньої України пройшло у своєму розвитку всі основні етапи: кам'яний, міднокам’яний, бронзовий й ранній залізний вік. В Україні є численна кількість пам'яток цих періодів – археологічних розкопок давніх стійбищ і поселень. Цікавим прикладом високого господарського й культурного розвитку міднокам’яного віку (IV–II тисячоріччя до н. е.) на території України була так звана трипільська культура (за іменем села Трипілля на Київщині, де були знайдені перші пам'ятки того періоду). Трипільці у своєму розвитку пройшли епохи Дикості й Варварства. Господарство трипільців носило комплексний характер. Найбільш розвинене було землеробство. Врожаї зернових збирали серпом, що мав гострий кремнієвий вкладиш. Борошно одержували за допомогою кам'яних зернотерок. Важливою галуззю було тваринництво – розведення робочої худоби, свиней, кіз. Допоміжними галузями залишалися полювання, рибальство, збирання. Розвивалася спеціалізація ремесел: виготовлялися більш досконалі знаряддя – сокири, серпи, голки. У гончарній справі застосовувався гончарний круг. Поширювалося прядіння й ткацтво, основою яких були овеча вовна й переробка льону. Трипільці жили в дерев'яних або глинобитних будинках, дах покривали соломою або очеретом.
Деякі вчені вважають, що трипільці стали праосновою українського народу і освоїли територію від Дніпра до Дністра. Інші навпаки, вважають, що трипільці не є прямими предками українського народу. Під тиском народів північноєвропейського походження (прагерманці, прибалти, праслов’яни) і степових (скіфи, сармати), що прийшли на цю землю, трипільці поступово зникають. Частина цього народу ввійшла до складу прадавньої спільності, що при всіх численних вторгненнях залишалася ядром етносу аж до праслов'янської пори.
Початком залізного віку на території України вважають XII–VIII століття до нашої ери, пов'язані з кіммерійською, скіфською, сарматською й ранньою слов'янською культурами. Для історичного прогресу на землях України велике значення мала епоха античної цивілізації Південного Причорномор'я. Давньогрецькі держави (Ольвія, Херсонес, Пантікапей і інші) дуже вплинули на економічний, політичний і культурний розвиток не тільки сусідніх з ними скіфів, сарматів, кіммерійців, а й більш віддалених праслов'янських племен. Одним із провідних напрямків економічної активності греків була торгівля, особливо із слов’янами (склавіни, анти). Останні продавали грекам зерно, мед, віск, хутро, шкіри, рибу, сіль, будівельний ліс, рабів. Греки в обмін пропонували зброю, тканини, вино, шкіряні і ювелірні вироби, предмети домашнього побуту. Особливо активною була торгівля хлібом. Античні міста Причорномор'я закуповували його для себе й для експорту в Грецію.
Праслов’яни і їхні послідовники перейняли в греків ряд городніх і садових культур: капусту, огірки, виноград. Певний вплив на них спиричинили й сусідні народи (наприклад, деякі навички, звичаї, мовні запозичення простежуються від скіфів). Таким чином, праслов’яни довгий час перебували під впливом двох протилежних за своїм соціально-економічним змістом сил – напівдикого скифсько-сарматського степу й цивілізованого периферійного грецького світу. Слід зазначити, що в екстремальних умовах безперервних вторгнень, війн, розрухи слов'янські племена антів, склавінов все-таки зберегли свою територію для проживання й консолідували слов'янські народи.
У другій половині першого тисячоріччя нашої ери на території України створюється група слов’янських племінних союзів – провісників державності (поляни, деревляни, радимичі, сіверяни й інші), які вважаються предками українського народу.
Первинним осередком суспільства була велика патріархальна родина – співіснівання декількох поколінь, житла яких виходили на загальний двір. Тут розташовувалися їхні господарські будівлі. Патріархальна родина була основною господарською ланкою, що поєднувала, виховувала й забезпечувала виживання всіх її членів. Кілька таких родин становили рід, а роди поєднувалися у плем'я на чолі із князем. Виживання етносу й поступальний розвиток його продуктивних сил стали можливі внаслідок максимальних зусиль патріархальної родини, з її кооперацією й поділом праці, колективісткою психологією й трудовою мораллю, суть якої – в обов'язковості праці. Таким чином, з давніх часів населення, що проживає на території сучасної України, було складовою частиною еволюції людства. Через первіснообщинний спосіб виробництва пройшов кожний народ.
Основним мотивом матеріальної діяльності первісної людини було виживання в екстремальних природних і соціальних умовах. Із проблемою виживання безпосередньо зв'язані всі винаходи в сфері знарядь праці. Їх людина не одержала в готовому виді, як і не одержала інформації про спосіб їх виготовлення. Досвід досягався незліченною кількістю проб і помилок. От чому первісне господарство розвивалося повільно. Однак первісна епоха має величезне значення в історії господарства. У цей період були створені найважливіші галузі економіки: сільське господарство й ремісниче виробництво; виникли основні типи економічних структур – привласнююче й відтворююче господарство, натуральне із зародками товарного обміну. Створюються основні соціальні інститути: рід, громада, родина, власність, релігія.
Характерними рисами первісного господарства є: примітивні знаряддя праці, загальна (общинна) власність на основні засоби виробництва, колективна праця, зрівнювальний розподіл благ. Створення життєвих благ на основі колективної праці й зрівнювальний розподіл цих благ виступає основним законом первісного способу виробництва. Джерелом розвитку є виробництво матеріальних благ і розвиток родини.
