Технології соціально-педагогічної роботи. Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Психолого-педагогічний факультет

Кафедра соціальної і корекційної педагогіки

 

Затверджую

Голова приймальної комісії

ПНПУ імені В.Г. Короленка

_____________проф. М.І. Степаненко

23 лютого 2012 року

 

 

Програма

Вступного випробування

З соціальної педагогіки

для вступників на освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліст

 

Полтава – 2012

Програма вступного випробування з соціальної педагогіки для вступників на освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліст. / авт.-укл. В. І. Березан, Г. О. Котломанітова, Н.М. Савельєва та ін – Полтава: ПНПУ, 2012. – 49 с.

 

Рецензенти: Валентина Павлівна Шпак – доктор педагогічних наук, професор кафедри соціальної роботи Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького;

Жанна Володимирівна Борщ – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри загальної педагогіки та андрагогіки Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка

 

Автори-укладачі: Валентина Ігорівна Березан, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної і корекційної педагогіки Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка;

Галина Олександрівна Котломанітова, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної і корекційної педагогіки Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка;

Любов Іванівна Куторжевська, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної і корекційної педагогіки Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка;

Зоя Володимирівна Резніченко, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної і корекційної педагогіки Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка;

Наталія Миколаївна Савельєва, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної і корекційної педагогіки Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка;

Наталія Олександрівна Сайко, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної і корекційної педагогіки Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка;

Ірина Миколаївна Фабро, старший викладачкафедри соціальної і корекційної педагогіки Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка

 

Основні положення програми вступного екзамену дозволяють студентам отримати інформацію про структуру питань вступного випробування, ознайомитися зі змістом курсів, питання з яких виносяться на екзамен, вимогами до рівня сформованих знань, умінь і навичок вступника, критеріями оцінювання, а також зі списком рекомендованої літератури та інтернет-ресурсів з кожного предмета.

 

 

Затверджено на засіданні кафедри соціальної і корекційної педагогіки Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (протокол № 12 від 14.02.2012 р.).

Зміст

Пояснювальна записка......................................................................................
Зміст програми....................................................................................................
Соціальна педагогіка………………………………………………………………………………. Технології соціально-педагогічної роботи………………………………………………. Технології соціально-педагогічної роботи в зарубіжних країнах……………… Технології роботи соціального гувернера…………………………………………………. Технології соціально-психологічної реабілітації Основи соціально-правового захисту особистості……………………………………… Соціально-педагогічна робота в закладах освіти………………………………………. Педагогіка сімейного виховання……………………………………………………………… Соціально-педагогічна робота у сфері дозвілля ……………………………………… Соціально-педагогічна профілактика правопорушень……………………………… Теорія та методика роботи з дитячими та молодіжними організаціями……………………………………………………………………………………………
вимоги до рівня сформованості знань, умінь і навичок............................
Критерії оцінювання.........................................................................................
Список рекомендованої літератури та інтернет-ресурсів..............................

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

 

Соціально-педагогічна робота в сучасних соціокультурних умовах набуває все більшого значення. Професія соціального педагога спрямована на забезпечення ефективної допомоги підростаючому поколінню не лише у саморозвитку, самореалізації, самовдосконаленні, а й усвідомлення своєї життєдіяльності, своєї ролі у створенні й наповненні творчим змістом соціуму.

Фундаментальна науково-теоретична підготовка необхідна для розв’язання педагогічних, науково-методичних, виховних, освітніх і організаційно-управлінських завдань і повинна поєднуватися з відповідною практичною підготовкою.

У фаховій підготовці студентів з напряму підготовки “Соціальна педагогіка” серед нормативних навчальних дисциплін значне місце відводиться циклу професійно-орієнтованих дисциплін, що охоплюють загальні науково-теоретичні та історико-педагогічні положення соціально-педагогічних дисциплін. Саме тому метою вступного випробування з соціальної педагогіки є виявлення професійних знань та умінь майбутніх спеціалістів – соціальних педагогів з різних напрямів соціально-педагогічної діяльності.

Теоретичну і методичну основу екзамену становлять базові нормативні курси з соціальної педагогіки та технологій соціально-педагогічної роботи, які передбачають підготовку студентів до професійної діяльності соціального педагога. Фахова підготовка спеціалістів соціальної педагогіки ґрунтується на загальнотеоретичних підходах до педагогічної діяльності в умовах вишу. Тож для перевірки засвоєння теоретичних знань і сформованості практичних умінь до вступного екзамену включені курси:

– Соціальна педагогіка

– Технології соціально-педагогічної роботи

– Технології соціально-педагогічної роботи в зарубіжних країнах.

– Технології соціально-психологічної реабілітації.

– Технології роботи соціального гувернера.

– Основи соціально-правового захисту особистості.

– Соціально-педагогічна робота в закладах освіти.

– Педагогіка сімейного виховання.

– Соціально-педагогічна робота у сфері дозвілля.

– Соціально-педагогічна профілактика правопорушень.

– Теорія та методика роботи з дитячими та молодіжними організаціями.

 

Форма проведення іспиту – усний екзамен. До комплекту вступного випробування входять 30 білетів. Кожний білет має по три питання. Перше – з соціальної педагогіки, друге і третє передбачає виявлення знань і умінь з конкретних технологій та методик соціально-педагогічної роботи.

Структура відповіді під час виступу на екзамені вимагає від кожного вступника дотримання таких вимог:

1) визначення основних понять питання (теми, наукової проблеми): формулювання визначень, базисних категорій і понять; пояснення, тлумачення наведених понять (за необхідності); наведення альтернативних (синонімічних) визначень, якщо такі мають місце; коментар;

2) генезис: звідки ввійшло в соціально-педагогічну лексику, коли та як виникло вперше; що відомо про першоджерела; як відбувався подальший розвиток; сучасний стан поняття (наукової проблеми);

3) сутність: взаємозв’язок з іншими компонентами системи соціально-педагогічної роботи; аналіз цих зв’язків; закономірності розвитку і функціонування;

4) технологічний аспект використання теоретичного чи прикладного педагогічного знання: переваги та недоліки; значення для передового вітчизняного чи зарубіжного соціально-педагогічного досвіду; існуючі та невирішені проблеми;

5) власна оцінка: альтернативні погляди, власне бачення способів вирішення проблеми; власна оцінка, припущення, їхня обґрунтованість.

 

Зміст програми

Соціальна педагогіка

Курс “Соціальна педагогіка” передбачає інтеграцію навчального матеріалу на основі широких міжпредметних зв’язків соціальної педагогіки, загальної педагогіки, історії соціальної та загальної педагогіки, порівняльної педагогіки, етнопедагогіки, культурології, релігієзнавства, дефектології, соціології, психології і філософії.

Основним завданням курсу є формування комплексного погляду майбутніх соціальних педагогів на свою професійну діяльність, ознайомлення студентів з найбільш актуальними проблемами сучасної соціально-педагогічної науки і практики. Передбачено знайомство студентів із структурно-логічними підходами у вивченні актуальних проблем соціальної педагогіки таких сучасних вчених, як М. А. Галагузова, А. В. Мудрик, Ю. В. Василькова, Т. О. Василькова, А. Й. Капська, Л. Г. Коваль, І. Д. Звєрєва, С. Р. Хлєбік, Ф. А. Мустаєва, В. А. Нікітин, В. І. Курбатов.

Соціальна педагогіка як навчальна дисципліна має на меті схарактеризувати майбутнім соціальним педагогам картину соціально-педагогічної дійсності. Вирішення цього завдання передбачає досягнення студентами ряду цілей у процесі вивчення курсу “Соціальна педагогіка”: опанування теоретичними знаннями в обсязі, що є необхідним та достатнім для реалізації професійної діяльності; розвиток уміння бачити та вирішувати проблеми, які виникають у сфері соціального виховання; формування гуманістичних соціальних установок щодо суб’єктів та процесу соціального виховання.

Соціальна педагогіка як галузь знань вивчає соціальне виховання у контексті соціалізації. Це визначає побудову інтегрованого курсу “Соціальна педагогіка”. Він передбачає розгляд соціалізації як соціально-педагогічного явища, знайомство та аналіз найбільш відомих та значущих науково-практичних та теоретико-методологічних досліджень у контексті історії соціальної педагогіки. У матеріалах курсу розглядаються ті обставини, у яких відбувається соціальне виховання, його зміст та методика; досліджуються та аналізуються причини виникнення девіацій у підлітковому віці, їх види та типи. Окремим розділом вивчаються чинники соціалізації особистості та їх соціально-педагогічний потенціал, а також характеризуються проблеми соціалізованості дитини та соціальні інститути.

На екзамен виносяться питання:

Зміст діяльності та особливості функціонування общинної школи. Школа у проекті “общинної школи” (20-ті роки у Великобританії та США) як освітній, культурний та дозвіллєвий центр общини. Провідне гасло общинних шкіл: “не тиснути на учня, а, заохочуючи та підтримуючи, направляти його”. Дитину орієнтують на здобуття хорошої освіти, стимулюється її бажання оволодіти і досягти хороших результатів, а не лише задовольнити потяг до вільного самовиразу.

Провідні ідеї соціалізації особистості в діяльності вальдорфських шкіл. Модель Вальдорфської школи як тип закладу соціалізації особистості. Основне завдання діяльності школи полягає в пробудженні сутнісних сил дитини, яка сама повинна знайти шляхи і засоби, щоб подолати життєві труднощі, пристосуватися і бути життєздатною. Найбільш важливі педагогічні принципи Вальдорфської школи: 1) орієнтація на рівень розвитку; 2) соціальний досвід; 3) потреби окремого учня; 4) індивідуальне стимулювання; 5) акцент на розвиток емоційної сфери, використання різноманітної практичної діяльності. Засновник даної моделі Рудольф Штейнер.

Моделі “відкритої школи”. Модель відкритої школи є формою соціальної допомоги (“Школа без стін” – США, “Місто як школа” – Західний Берлін), сутність якої полягає в тому, що більшість часу вчителі та їх учні проводять поза школою, вивчаючи рідну мову в редакції газет, математику – у комп’ютерному центрі, історію – у музеях, фізику та хімію – у лабораторіях підприємств, суспільні науки – у політклубах та ін.

Національна специфіка принципу “відкритості” у японській системі шкільної освіти, соціального виховання. Ця специфіка пов’язана з національною моделлю соціальних зв’язків, міжособових відносин, ідеологією “групової свідомості”. “Відкритість” людських відносин, яка пронизує всі сходинки соціалізації людини, лежить в основі концепції формування “суспільства друзів”, “суспільства – сім’ї”.

Молодіжна академія життя “Керміт” (м. Ченстохов). В основі роботи даної служби – лише діяльність людини у сфері охорони правди, надії, любові, творчості і свободи дозволить їй жити цілеспрямовано і духовно насичено без виникнення необхідності вживати алкоголь, наркотики, вдаватися до самогубства. Ця ж ідея покладена в назву Академії КЕРМІТ: конкретність, емпатія, розвиток, милосердя, інверсія, творчість.

Особливості діяльності внутрішньо шкільної психолого-педагогічної служби США “Гайденс”. Головна мета “Гайденс” – надавати допомогу особистості у пізнанні самої себе і оточуючого середовища, у виборі професії, розвитку своїх здібностей. Підрозділи, що функціонують у службі: 1) підрозділ “вимірювання”. Головне його завдання – збір, систематизація, оцінка та аналіз всієї інформації про дитину, що дає наукову основу для прогнозування її подальшого розвитку; 2) інформаційний підрозділ. Діяльність його пов’язана з розповсюдженням інформації, яка є суттєвою для учнів; 3) підрозділ каунслінга або консультування – це один з найважливіших елементів служби, саме через нього ведеться безпосередній індивідуалізований вплив на особистість. Основні форми роботи каунслінга – інтерв’ю та співбесіда; 4) підрозділ “направлення” займається влаштуванням школярів на роботу або навчання до інших навчальних закладів; 5) підрозділ “контролю” за результатами роботи “Гайденс”. Вивчає, як склалася доля випускників школи і як вони оцінюють свою підготовку в школі до “дорослого” життя.

Школи соціально-педагогічної терапії. Поняття “соціальна терапія” – соціально-педагогічна діяльність в умовах дефіциту, який позначається на особистості дитини, дорослого, на їх поведінці. Функцію допомоги виконують заклади для соціально незахищених дітей і дорослих, спеціалізовані виховні заклади, заклади для лікування від наркоманії й алкоголізму.

Прикладом реалізації такого підходу є центр соціотерапії у Варшаві, який об’єднує два підрозділи: Школу соціотерапії та Хостель-інтернат у м. Міланувек.

Головні підходи до соціального захисту обдарованих дітей. Обдарованість (за словником С. У. Гончаренка) – це індивідуальна потенціальна своєрідність задатків людини, завдяки яким вона може досягти значних успіхів у певній галузі діяльності.

Підходи соціального захисту обдарованих дітей: охоронно-захисний, зміст якого становлять дії держави по відношенню до обдарованої дитини; соціально-педагогічний, спрямований на створення умов культивування обдарованості спеціально підготовленими людьми: соціальними працівниками, соціальними педагогами і соціальними психологами; соціально-психологічний, що пов’язаний ізрозробкою форм і методів психологічної підтримки обдарованої особистості з соціально-позитивістською спрямованістю; соціально-інтегративний, що передбачає диференціацію та індивідуалізацію форм організації навчання, обґрунтування різнорівневих програм, спрямованих на активізацію пізнавально-творчих потенцій обдарованої дитини.

Погляди педагогів на обдаровану дитину в шкільній системі. Передові педагоги дореволюційного періоду про необхідність турботи суспільства щодо виявлення і виховання обдарованих дітей. Обговорення доцільних форм й методів шкільної освіти таких дітей у педагогічних журналах. Спільна думка науковців: освіта і виховання обдарованих школярів повинні будуватися на основі диференційованого підходу. Реалізація цієї ідеї у школах і гімназіях. Питання про доцільність створення спеціальних шкіл для обдарованих дітей (П. Зеленкевич). Ідея прискореного навчання як вирішального засобу подальшого розвитку розумових здібностей обдарованих дітей. Ідея створення індивідуальних навчальних планів в плані диференціації. Сучасність поданих ідей.

Концепції післяреволюційного періоду: сприяння талантам з народу, насамперед винахідникам (Асоціація натуралістів (Аснат) під керівництвом А. П. Модестова) (1918); доцільність створення спеціальних шкіл для обдарованих дітей (1927) – протилежність думрк В. М. Екземплярського та М. М. Рубінштейна. Робота школи на середнього учня (всі діти однакові). Координація зусиль щодо сприяти розвитку обдарованих дітей загальнодержавною програмою “Творча обдарованість”. Три підходи її реалізації: І – Обдаровані діти навчаються в умовах звичайного класу, але за індивідуальними програмами (є елементи “збагачення” і “прискорення”). Можливе „перестрибування” у старший клас; ІІ – Створення особливих класів у структурі школи; ІІІ – Організація спеціальних шкіл. Усі передбачають самоосвіту.

Зміст соціально-педагогічної діяльності з важковиховуваними дітьми. Поняття важковиховуваності у широкому і вузькому розумінні. Причини виникнення важковиховуваності: 1) упущення в навчально-виховній діяльності школи; 2) різні за етіологією нескладні розлади нервової системи, тимчасові незначні затримками психічного розвитку тощо; 3) негативний уплив на нервово-психічне здоров’я дітей уживання батьками алкогольних напоїв. Визначення соціальним педагогом причин, що могли призвести до відхилення у поведінці дитини. Пошук шляхів усунення цих відхилень.

Етапи процесу перевиховання: 1) налагодження контакту з вихованцем, пробудження у нього бажання змінитися; 2) спостереження за процесом зміни на краще і закріплення позитивних якостей; 3) поступове набуття позитивними якостями міцності і стабільності завдяки вольовим зусиллям вихованця, оволодіння досвідом правильної поведінки.

Напрями і прийоми роботи з важковиховуваними: організація позитивно спрямованої діяльності; поступовість, деталізація завдань, оскільки підліток не завжди спроможний виконати відразу складні вимоги; посилена диференціація засобів і методів впливу адекватних індивідуальним особливостям кожного підлітка; систематичний контроль за засвоєнням норм поведінки підлітка, своєчасна оцінка досягнутих успіхів, доброзичлива допомога у подоланні недоліків.

Зміст соціально-педагогічної діяльності з педагогічно занедбаними дітьми. Поняття педагогічної занедбаності. Спільна робота соціального педагога і психологаз такою категорією дітей. Профілактика антисоціальної поведінки дітей. Індивідуальна виховна робота з педагогічно занедбаними дітьми. Використання методів індивідуальної педагогічної бесіди, консультування, психотерапії, соціально-психологічного тренінгу, організації самовиховання. Робота соціального педагога, спрямована на формування сприятливого соціально-педагогічного середовища; попередження негативного впливу на дитину, захист її прав і створення умов для належної життєдіяльності; усунення негативного впливу з боку членів сім’ї, яким властива асоціальна поведінка; запобігання використанню батьками неадекватних засобів виховання, сприяння підвищенню педагогічної культури батьків, визначення ними адекватної педагогічної позиції.

Зміст соціально-педагогічної діяльності з дітьми з затримкою розумового розвитку. Вчасне і правильне виявлення дитини із ЗПР – основне завдання соціального педагога у роботі з цією категорією дітей. Причини затримки розумового розвитку: 1) у число таких дітей потрапляють ті, у кого вражені або недорозвинені органи відчуття (туговухість, слабкий зір); 2) може виявлятися в дітей, які довго і важко хворіли, і в ці роки ніхто не піклувався про їх розумовий розвиток; 3) може виникнути у педагогічно занедбаних дітей. Малорозвиненими можуть здаватися також діти, сім’я яких поселилася в іншомовне середовище і не потурбувалася про своєчасне засвоєння мови.

Сутність соціально-педагогічної діяльності як спосіб оптимізації процесу соціалізації на основі розв’язання суперечностей у взаємовідносинах дитини з затримкою розумового розвитку і соціального середовища в інтересах соціального розвитку особистості і гуманізації середовища.

Зміст соціально-педагогічної діяльності з дітьми-сиротами. Соціально-педагогічна діяльність, спрямована на створення такого виховного середовища, що сприяє гармонійному розвитку особистості дитини, підготовляє до самостійного життя, забезпечує умови для самоактуалізації й самореалізації, поліпшує матеріальне становище. Напрями допомоги сиротам: допомога в комунікації та організації міжособистісних стосунків, виявленні та розвитку творчого потенціалу, організації дозвілля, професійному самовизначенні.

Завдання, функції і зміст діяльності соціальних служб для молоді. Основні завдання соціальної служби: інформаційно-правова допомога дітям, підліткам, молоді з питань їхніх прав і обов’язків, одержання професії, задоволення культурних потреб і потреб дозвілля; організація соціально значущої діяльності учнівської молоді з урахуванням актуальних потреб та інтересів з метою створення умов для самореалізації і профілактики правопорушень, гострих конфліктних ситуацій; соціальне навчання дітей, підлітків, молоді, що сприяє формуванню норм життя в умовах суспільства з ринковими відносинами, демократичними правами і свободами; соціально-психолого-педагогічна та юридична підтримка неповнолітніх і молоді груп ризику (наркомани, токсикомани, алкоголіки, ті, хто повернувся з місць позбавлення волі, тощо) спрямована на подолання кризових ситуацій, труднощів в їхній соціальній адаптації, у вирішенні специфічних проблем; психолого-педагогічна та юридична допомога і консультування молоді, батьків, дітей і підлітків, молодих сімей; соціально-медична допомога дітям-інвалідам, матеріальна, соціально-психолого-педагогічна підтримка дітей-сиріт і сімей, які мають дітей-інвалідів.

Напрями та методи соціальної роботи у школах України. Походження слова “метод”. Поняття “метод соціальної роботи”. Групи методів, яка використовуються у соціальній роботі: 1) загальні (філософські) методи (метод матеріалістичної діалектики); 2) загальнонаукові методи (метод наукової абстракції, аналіз і синтез, індукції та дедукції, єдності загального та особливого, історичний метод, метод переходу від простого до складного, метод аналогії та ін.); 3) спеціальні наукові методи – соціально-економічні та організаційні (регламентування, нормування, інструктурування); 4) педагогічні методи (переконування, навіювання, приклад, методи організації діяльності, доручення, метод чергування творчих доручень, гра, методи стимулювання діяльності (методи позитивного підкріплення, методи негативного підкріплення, методи змагання), методи самовиховання(методи самооцінки, само­організації, самоконтролю та самокорекції)); 5) психологічні методи (тестування, психодрама, соціограма, ігрова терапія, сімейна психотерапія, арттерапія, епістолярна терапія, казкотерапія, соціально-психологічний тренінг); 6) соціологічні методи (спостереження, опитування, анкетування, аналіз документів, аналіз соціуму, метод “рівний-рівному”, метод індивідуальної соціальної роботи, метод групової соціальної роботи).

Форми соціально-педагогічної допомоги сім’ї. Короткотривалі форми: кризисінтервентна модель роботи з сім’єю; проблемно-орієнтовна модель. Довготривалі форми роботи (від 4 і більше місяців), що будуються на психосоціальних підходах: патронаж, консультаційні бесіди, тренінг, робота в групах тощо.

Роль народних традицій у соціальному становленні особистості. Значення соціалізації особистості в процесі підготовки молоді до трудового життя. Спільні проблеми формування особистості людини в науково-теоретичній і народній педагогіці. Постулати процесу формування особистості у народній мудрості. Сутність та характерні особливості педагогічної думки народу. Поняття народної педагогіки. Основні соціальні елементи народних педагогічних традицій: колективна, загальна форма — вияв і застосування на практиці всіх можливих виховних, педагогічних елементів життя та побуту; прагнення максимально педагогізувати навколишє середовище людини; громадський контроль за додержанням традицій у різних національних формах; соціальна пам’ять як засіб передачі соціального досвіду.

Соціальні функції мистецтва. Історія розвитку мистецтва з давніх часів і відокремлення його як самостійної сфери діяльності, набуття значення однієї з форм суспільної свідомості. Основна функція – доповнення життєвого досвіду особистості досвідом уявного життя з метою цілеспрямованого формування людської свідомості. Синтетична природа мистецтва, що дала змогу поєднувати духовне і практичне, результати розумової та фізичної праці людини. Функції мистецтва: виховна, розвивальна, світоглядна, релаксаційна, корекційна, профілактична, діагностична.

Значення релігії, церкви і конфесійної общини у вихованні підростаючого покоління. Релігія як форма світоглядної свідомості, яка разом із міфологією та філософією узагальнює вузлові моменти епохи за допомогою уявлень про надприродне. Її головний зміст – поняття про Бога й світ. Релігія як складна соціальна система, до якої входять релігійна свідомість, релігійний культ та релігійні організації. Виникнення релігії в первісному ладі, як відображення безсилля людей перед силами природи. Корені релігії: 1) соціальні; 2) гносеологічні; 3) психологічні. Головна ознака релігійної свідомості — віра в реальність надприродного. Релігійний культ. Функції, які релігія виконує в суспільстві: ілюзорно-компенсаторна, світоглядна, регулятивна, комунікативна, інтегруюча, виховна, правова, політична. Релігійна психотехніка, своєрідно реалізує техніку інтеріоризованого контролю за поведінкою: людина переконується в тому, що кожний її вчинок контролюється.

Витоки соціально-педагогічної діяльності у християнстві. Християнство як одна з сект іудаїзму. Три етапи розвитку християнського вчення: період раннього християнства, період середньовіччя, і для протестантизму – період реформації і до наших днів.

І. Соціальне виховання в іудаїзмі. Іудаїзм як соціальна релігія. Основна ідея – вибір одного народу, етносу. Невіддільність релігійне виховання від соціального в іудаїзмі. Піклування іудаїзму про передачу вчення від покоління до покоління – це є обов’язком сім’ї, суспільства, держави. Книги єврейської Біблії (Старий Заповіт), які присвячені проблемам вихованняі дають поради з виховання і дають настанови підростаючому поколінню. Відповідальність (провина) батьків або сім’ї за гріхи дітей в іудаїзмі. Основна освіта соціальна і ґрунтувалася на передачі знань, традицій і обрядів.

ІІ. Соціальне виховання у християнстві. Серйозне ставлення до виховання у християнстві як спадок від іудаїзму. Соціальний аспект вчення Христа “возлюби ближнього свого, як самого себе”. Відповідальність за виховання переходить від общини до церкви як общини (мале суспільство) і на сім’ю (як на домашню церкву). Ці два інститути є основними інструментами християнської педагогіки. Розмежовування понять “перевиховання” і “самовиховання” у християнстві. Поняття “соціальне виховання” у християнстві, його основні характеристики.

ІІІ. Соціальне виховання в ранній церкві. Об’єктами соціального виховання ставали усі, адже Христос передбачав радикально новий шлях побудови суспільства і суспільних відносин, отже усі потребують перевиховання. Суб’єктом і об’єктом цієї діяльності виступає уся церква, уся община.

ІV. Соціальне виховання у середні віки. Корумпованість церкви. Втрата здатності до радикальної соціальної корекції християнські общини, поступовий перехід цієї ролі до монастирів. Створення при монастирях богоділень і притулків. Суб’єкт соціального виховання – досвідчений духовний наставник (настоятель монастиря, монахи чи священники). Процес виховання цілеспрямований, розробляються методики “зцілення душі” (як правило пов’язані зі зміною поведінки). Переміщення відповідальності за виховання у дусі християнства з церкви на сім’ю. Розвиток інституту хрещених батька й матері (хрещення малих дітей), які давали обіцянку виховувати дітей у християнській вірі через свої слова і справи.

V. Соціальне виховання під впливом реформації. Реформація католицької церкви у Європі і зміни світогляду, відповідно до практики існування християнства. Новий розмах християнської соціально-педагогічної діяльності. Церква іде до людей, які ув’язли в бідності, гріхах і допомагає їм вибратися з цього положення. Сучасні форми теорії християнської соціальної роботи і соціальної педагогіки (США). Соціальне перевиховання і виховання у протестантизмі, створення альтернативи у вигляді земної общини і допомоги людині, яка увійшла в життя і діяльність цієї общини.

Вплив засобів масової інформації на соціалізацію молоді. Суперечливий характер впливу засобів масової інформації (позитивні і негативні сторони). Ера комп’ютера, яка, незважаючи на ряд переваг, породжує урбаністичне дитинство, негативно впливає на психічний, емоційний та фізичний розвиток дітей. Проведення дітьми значної частини свого дозвілля вдома, біля телевізора. Наслідки такого використання вільного часу. Позитивні функції ЗМІ: світоглядна, розвивальна, релаксаційна, виховна, комунікативна. Основне завдання педагогів – спрямовувати ЗМІ на розвиток зростаючої особистості та нейтралізувати їх негативний вплив.

Категорії та основні поняття соціальної педагогіки. Головні категорії соціальної педагогіки – соціалізація особистості та соціальне середовище. Категорія “соціалізація”, її походження, визначення, результат. Категорія “соціальне середовище” в педагогіці і психології, її визначення.

Основні поняття соціальної педагогіки: 1) соціальна адаптація (на бологічному, фізіологічному, психологічному та соціальному рівнях), її форми (активна і пасивна); 2) соціальна профілактика, її види та форми; 3) соціальне обслуговування, його зміст, форми та види ( соціально-психологічна експертиза, консультативно-медична робота, соціальна просвіта, психолого-педагогічна корекція); 4) соціальні послуги, їх види (обов’язкові, постійні, тимчасові, платні, безкоштовні), зміст (соціально-педагогічна робота з підлітками і молоддю з відхиленнями у поведінці; соціально-медична, психолого-педагогічна робота з тими, хто відчув на собі жорстокість, насильство; соціально-правовий, психолого-педагогічний захист прав та інтересів дітей, молоді; роз’яснення пільг молодим сім’ям, жінкам, неповнолітнім, молоді, дітям із неповних родин; формування правової свідомості у родині, відповідального ставлення до своїх батьківських функцій у розведених та осіб, які не були у шлюбі; надання соціально-правової допомоги сиротам, інвалідам; надання всіх видів соціальної допомоги дітям і молоді, які стали жертвами екологічних і технологічних катастроф (біженці, переселенці); соціальний патронаж молоді, яка має відхилення у фізичному розвитку: інваліди, хворі на хронічні захворювання; індивідуальна робота з попередження та позбавлення шкідливих звичок, підготовка підлітків і молоді до створення сім’ї, профорієнтація молоді); 5) соціальна допомога, її основні напрями (підтримка життєвого рівня молоді; надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченій частині молоді, молодій сім’ї, яка виховує дітей; матеріальне забезпечення у разі тимчасової або постійної втрати працездатності; реалізація заходів дитячої системи соціального забезпечення; створення умов щодо розвитку творчого потенціалу особистості, державної підтримки обдарованої молоді; захист прав працездатної молоді; вплив, що визначається соціальною допомогою і соціальним захистом людей, які їх потребують через соціальну незахищеність, хворобу тощо); 6) соціальна реабілітація, її напрями (виконання державних програм соціальної адаптації сиріт, осіб які повернулись з місць позбавлення волі; соціалізації дівчат-підлітків, які залишилися без піклування батьків; соціальної та психологічної адаптації сиріт-інвалідів), види та форми (розробка правових та організаційних основ системи обстеження та лікування; превентивна робота з проблем пияцтва, алкоголізму, вживання тютюну серед молоді; пропагандистські заходи щодо міжнародних свят, Всесвітніх днів без тютюну, алкоголю, наркотиків; соціальна реабілітація та адаптація безробітних, емігрантів, допомога інвалідам, сім’ям які мають несприятливі соціально-правові умови тощо).

Предмет і завдання соціальної педагогіки. Визначення поняття соціальної педагогіки. Провідні завдання соціальної педагогіки: 1) вивчення дії об’єктивних і суб’єктивних чинників соціального середовища, характеру їх впливу на формування особистості; 2) дослідження закономірностей та перспектив соціально-педагогічної взаємодії особистості та середовища; 3) розробка механізмів регулювання й корекції відносин особистості та суспільства.

Педагогічні погляди Й. Песталоцці на виховання бідної сільської молоді. Йоган Генріх Песталоцці (1746-1827) швейцарський педагог-демократ, один з основоположників народної школи, керівник відомих виховних закладів у Швейцарії: “Установи для бідних” у Нейгофі, притулку для сиріт у Станці. Значення трудової підготовки, яка одночасно розвиває фізичні і духовні сили. Природовідповідність виховання і навчання. Основні завдання морального виховання. Психологічна основа (чуттєве пізнання) навчання. Значення наочності, яка допомагає розвивати спостережливість. Ідея Й. Г. Песталоцці про розвивальне навчання, дидактичні принципи послідовності і поступовості, принцип системності. Навчання усіх дітей, незалежно від матеріального статку їх батьків. Чутливість до навчання дітей бідних селян. Основні ідеї “Книги матерів” та твору “Як Гертруда вчить своїх дітей” Й. Г. Песталоцці.

Соціально-педагогічні погляди Р. Оуена та Д. Дьюї. Р. Оуен (1771-1858) – англійський соціаліст-утопіст, письменник, громадський діяч, педагог. Прихильник і той, хто розвивав вчення французьких матеріалістів XVIII ст. про залежність характеру людей від впливу навколишнього середовища. Зміни нерозумних умов життя і правильно поставленого виховання підростаючого покоління створюють “раціональні характери” і тим самим ліквідують злидні і суспільні біди. Створення у Нью-Ленарку (Шотландія) “Нового інституту для утворення характеру” (1816), до якого входили: “Школа для маленьких дітей” (1-6 років), яка складалася з ясел для дітей від 1-3 років і дитячого садка від 4-6 років, а також початкова школа від 6-10 років; вечірні заняття для підлітків від 10-17 років та лекції для батьків. Фізичне й естетичне виховання. Окреме навчання дівчат (домоводству) і хлопчиків (найпростішим видам ремісничої праці) до 10 років. Поєднання навчання з 10-річного віку з участю у промисловій праці.

Джон Дьюї (1859-1952) – американський психолог, педагог, філософ. З 1894 р. професор педагогіки і філософії Чиказького університету, при якому створив експериментальну “школу-лабораторію”, де традиційні навчальні плани й методи навчання були замінені ігровою і трудовою діяльністю, яка ґрунтується на спонтанних інтересах і особистому досвіді дітей. Педагогічні погляди чиказького періоду у книгах “Школа і суспільство”, “Школа і дитина”. Чотири основні інстинкти людини (соціальний, конструювання, художнього вираження і дослідницький), навколо яких має будуватися зміст освіти. Ідеолог педоцентричної теорії і методики навчання, згідно якої все навчання має вестися шляхом самостійного вирішення дитини питань, які виникають в її практиці. Вихованню дисципліни Дьюї протиставляв розвиток індивідуальності.

Зміст соціально-педагогічної діяльності Г. С. Сковороди та П. Могили. Г. С. Сковорода (1722-1794) – втілення духовного пробудження України кінця XVIII ст., автор своєрідної педагогічної концепції, підвалинами якої були демократизм, доступність освіти, яка повинна стати надбанням всього народу, заперечення природжених ідей. У вихованні потрібно звертати увагу не на соціальний стан дітей, а на їх природу, нахили, інтереси, обдарованість. Мета виховання – істинна людина, гармонійно розвинута, корисна суспільству, здатна до життя і боротьби, людина щаслива. Заклик Г. Сковороди: “У щасливу путь хай шляхи ведуть”. А шлях до щастя – це самопізнання, самовдосконалення. Необхідно глибоко пізнати себе: зрозуміти сенс і мету життя, мету своєї діяльності; розібратися, що ми знаємо, а чого ні, що нам потрібно знати і робити, що ми можемо, а що ні. Освіта повинна якнайкраще служити народові, а її змістом повинні бути такі надбання народу, як рідна мова і її граматика, поезія, література, історія, філософія, хімія, астрономія… Відстоювання Сковороди широкої освітньої програми.

Дидактичні поради. Моральне виховання. Предмети виховання: 1) розум людини – рушійна сила діяльності людини і суспільства; 2) серце людини. Сума знань не є доброчесність. Правильне виховання – в єдності істини і доброчесності, знань і високих моральних понять; 3) працелюбність людини згідно з нахилами, з її “сродністю”. Праця – джерело суспільного багатства і щастя, “самодвижущаяся пружина” всього життя.

Час, на який припадає діяльність П. Могили, – час антифеодальної і національно-визвольної боротьби українського і білоруського народів, руху проти наступу католицизму, за збереження православної віри, на захист церковнослов’янської мови, яка була літературною передусім у галузі конфесіонального писемництва. Сприяння П. Могили утвердженню православної церкви, організації освіти в Україні, діяльність, що була спрямована на поглиблення самосвідомості народу.

Широка освітньо-культурна діяльність П. Могили –організація шкіл у Києві (1631), Вінниці (1634), Кременці (1636), Гоші (1639), започаткування Слов’яно-греко-латинської академії в Яссах (1640), піклування про розвиток Лаврської друкарні, про книжкову справу; підтримка перших реставраційних робіт у Києві (і в Україні), відбудова Десятинної церкви, Софійського собору; заснування Київської колегії. Основне у морально-світоглядній системі П. Могили – “благочестіє”. У правилах виховання, рекомендованих “Антологією”, відзначається прихильність автора до учнів.

Педагогічна діяльність А. С. Макаренка як унікальний досвід світової педагогічної думки щодо подолання девіантної поведінки. Два взірцевих педагогічних заклади – колонія ім. Горького (“Педагогічна поема”), комуна ім. Дзержинського (“Прапори на баштах”, “Марш 30-го року”), створених А. С. Макаренком.

Основні риси системи виховання в колонії ім. Горького: 1) навчання в школі, оволодіння основними науками, набуття навичок розумової діяльності; 2) набуття трудових навичок, пізнання цінності праці через працю в сільському господарстві і майстернях. Виховання працездатності і працелюбства; 3) набуття досвіду суспільних відносин через участь у самоуправлінні і громадській роботі; 4) сувора відповідальність, чіткість, організованість, дисциплінованість, доцільний режим дня, порядок у всьому; 5) “воєнізація” та спорт як засоби виховання; 6) система дитячих радощів (ігри, атрибутика, свята, гуртки); 7) контроль громадської думки колективу; 8) правила і традиції життя колективу; 9) бадьорий, радісний, трудовий, культурний стиль і тон життя дитячого колективу.

Основні риси системи виховання в комуні ім. Ф. Дзержинського: 1) поєднання навчання з продуктивною працею на передовому технічно оснащеному сучасному промисловому виробництві; 2) наповнення життя дітей всіма багатствами сучасного життя, задоволення всіх фізичних і сучасних потреб вихованців; 3) розвиток інтересів, здібностей, дарувань вихованців; 4) тісний зв’язок життя колективу з життям молоді своєї країни; 5) організація життя комуни як цілеспрямованого колективу, який поєднує у своїй діяльності права і відповідальність, єдність вимог до кожного і високу повагу до нього; 6) життя за принципом: “Всі за кожного – і кожен за всіх”; 7) самообслуговування, самоуправління, змагання в житті колективу; 8) участь у вирішенні соціальних проблем.

Педагогічна система А. С. Макаренка. Важливе місце народної педагогіки у виховній системі. Колектив як основний інструмент виховання. Стадії розвитку колективу: 1 – вимагає педагог, вивчає вихованців, організовує колективну діяльність; 2 – вимагає педагог і актив. Робота з активом. Різноманітні форми колективної діяльності, розвиток активності; 3 – колектив висуває вимоги до окремої особистості. Закони життя і діяльності колективу:1) закон руху колективу; 2) закон паралельної педагогічної дії; 3) закон наступності поколінь.

Загальні умови сімейного виховання: виконання батьками їх громадського обов’язку і відповідальність перед суспільством за виховання своїх дітей; наявність і розуміння чіткої мети і програми виховної роботи; активна трудова і громадська діяльність батьків;вимогливість і розумна любов до дітей; організація життя сім’ї як первинного колективу; здорова атмосфера в сім’ї; узгодженість думок і дій батьків у вихованні; глибоке знання своїх дітей; прогресивні сімейні традиції; керівна роль школи у сімейному вихованні; авторитет батьків, їх приклад.

Закономірність, сформульована А. С. Макаренко, відповідно до якої поліпшення морального стану вихованців проходить паралельно з розвитком господарства і залученням колективу до управління господарством.

Основні завдання соціальної педагогіки як науки. Поняття “соціальна педагогіка”. Домінуюча роль соціальної педагогіки і соціального виховання у нашій країні. Розмежування понять “соціальна педагогіка” і “шкільна соціальна робота”. Функції соціальної педагогіки: інтегративна, виховна, соціально-правова, соціально-реабілітаційна. Поняття “соціальний педагог”, його головне завдання. Форми соціально-педагогічної роботи: планування, профілактика, соціально-педагогічна допомога, соціальне обслуговування. Сфери діяльності соціального педагога: навчальні і позанавчальні заклади, житлові будинки, спеціалізовані установи (відділення, центри соціально-педагогічної допомоги, дитячі будинки та інтернати для сиріт, центри реабілітації, соціальні притулки, медико-психологічні консультації, “телефони довіри”, центри працевлаштування, центри дозвілля і педагогічної анімації, спортивно-оздоровчі комплекси тощо). Основне призначення соціального педагога. Провідні завдання соціальної педагогіки: 1) вивчення дії об’єктивних і суб’єктивних чинників соціального середовища, характеру їх впливу на формування особистості; 2) дослідження закономірностей та перспектив соціально-педагогічної взаємодії особистості та середовища; 3) розробка механізмів регулювання й корекції відносин особистості та суспільства. Реалізація практичного змісту завдань у соціальній діяльності суспільства.

Етапи розвитку соціально-педагогічної роботи в Україні. Формування основних ідей вітчизняної педагогіки середовища у 20-30 роках ХХ ст. Етапи розвитку практики соціальної: перший – 60-ті роки ХХ ст. – період початкового нагромадження досвіду, емпіричного пошуку, появи у суспільстві спеціалістів, які орієнтуються на організацію соціально-педагогічної роботи у соціумі, мікросередовищі; другий – на межі 70-х років ХХ ст. – розвиток розгалуженої сітки різноманітних комплексів (соціально-педагогічних, фізкультурно-оздоровчих, сільських шкіл-комплексів тощо), спроба цілеспрмованого створення соціально-педагогічного досвіду комплексної організації соціальної роботи у мікрорайоні, відсутність соціальних працівників-професіоналів щодо формування взаємин дорослих і дітей в соціумі, організації дозвілля у відкритому середовищі, в галузі охорони здоров’я, з підлітками девіантної поведінки, сім’ями “групи ризику”, з інвалідами, людьми похилого віку та ін.; третій – кінець 80-х – початок 90-х років ХХ ст. – перехід соціальної роботи на державний рівень у вирішенні проблем, створення системи служб соціальної допомоги населенню з розгалуженою інфраструктурою їх кадрового забезпечення. Введення нових посад соціального педагога і соціального працівника, відкриття нової спеціальності з підготовки спеціалістів “Соціальна педагогіка” (1991-1992 рр.). розвиток соціальних служб в Україні. Загальна модель соціальної служби. Напрями діяльності соціальної служби, їх структурні поєднання, підходи до кадрового забезпечення.

Структура Кодексу етики соціального педагога. Функції та базові характеристики соціального педагога. Професійні стандарти діяльності соціального педагога. Головне призначення, принципи побудови Кодексу. Риси, що характеризують соціального педагога. Знання й уміння соціального педагога. Складові професійного портрету: стиль поведінки; компетентність і професійне вдосконалення; чесність; навчання і дослідницька робота; права, прерогативи, першочерговість інтересів клієнтів; конфіденційність і збереження таємниці; гонорари; повага, ввічливість. Функції соціального педагога: комунікативна, організаторська, прогностична, охоронно-захисна, діагностична, попереджувально-профілактична, корекційно-реабілітаційна, соціально-терапевтична.

Типи позашкільних навчально-виховних закладів та специфіка їхньої діяльності. Призначення позашкільних навчально-виховних закладів. Типи: комплексні (Будинки творчості дітей та юнацтва, Палаци учнівської молоді, Центри дитячої творчості, клуби при районних соціальних службах та клуби за місцем проживання тощо); однопрофільні (станції юних техніків, дитячі флотилії, дитячі туристичні станції, станції юних натуралістів тощо); багатопрофільні та спеціалізовані однопрофільні позашкільні виховні установи. Проблема професійного забезпечення позашкільних закладів працівниками всіх рівнів. Нормативно-правова база діяльності позашкільних навчально-виховних закладів. Основні завдання позашкільних закладів (за Концепцією національного виховання, 1994 р.): 1) забезпечення потреб особистості в самореалізації, підвищенні інтелектуального, духовного, фізичного, емоційного рівня вихованців, шляхом їх участі у різних видах творчої діяльності; 2) формування соціально вагомих інтересів молоді, сприяння професійному визначенню; 3) створення умов для одержання вихованцями додаткової освіти; 4) розвиток комунікативних здібностей та становлення соціальної зрілості; 5) пошук, розвиток та підтримка юних талантів; 6) виховання естетичних смаків у дітей та молоді; 7) збагачення культурними цінностями скарбниці українського народу. Сучасні загальні тенденції розвитку позашкільних виховних закладів.

Зміст діяльності дитячих закладів оздоровлення та відпочинку. Поняття “дитячий оздоровчий заклад”. Типи дитячих закладів оздоровлення та відпочинку: 1) міські дитячі заклади оздоровлення та відпочинку (створюються на базі шкіл та позашкільних закладів і обслуговують дітей 7-10 років); 2) соціально-виховні заклади (старшокласники поєднують працю та відпочинок); 3) профільні оздоровчі заклади (туристичні, спортивні, юних техніків, натуралістів); 4) позаміські дитячі оздоровчі заклади (з цілодобовим перебуванням дітей); 5) міжнародні дитячі та юнацькі оздоровчі заклади України (“Артек”, “Молода гвардія”). Організація спецзмін на базі вказаних типів дитячих закладів оздоровлення та відпочинку: 1) профільні зміни (зміна переможців наукових олімпіад тощо); 2) спеціалізовані загони (спортивні, творчих колективів тощо); 3) оздоровчі загони (для дітей з Чорнобильської зони, з послабленим здоров’ям); 4) проведення зльотів дитячих організацій (“Пласт”, скаути, СПОК); 5) санаторні зміни (вітамінізоване харчування, обстеження, профілактика та лікування захворювань); 6) навчання на базі ДОЗ (за інтенсивними методиками, творчий розвиток, іноземної мови). Специфічність і різноманітність видів і форм діяльності дітей і підлітків у ДОЗ. Допомога соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді в організації соціально-педагогічної діяльності ДОЗ. Функції, основні завдання ЦСССМ. Робота відділів соціально-правової і психолого-медико-педагогічної підтримки. Формування служби культурного дозвілля і педагогічної анімації.

Технології соціально-педагогічної роботи

Однією з форм швидкого реагування на кризові ситуації, інструментом впровадження соціальної політики виступає професійна соціально-педагогічна діяльність. Змістом її є надання допомоги людям, що потрапили у складну життєву ситуацію, шляхом діагностування їхніх проблем, прогнозування, посередництва, інформаційно-консультативної діяльності, прямої педагогічної і психологічної підтримки, яка стимулює власні сили клієнтів. Комплексність проблем соціально-педагогічної роботи, складність об’єктів і суб’єктів соціальних перетворень, необхідність при обмеженому об’ємі соціальних ресурсів одержання максимально значимого і ефективного результату – все це вимагає технологізації соціально-педагогічної роботи, а специфіка цього виду діяльності визначає характер тих технологій, які використовуються соціальними педагогами.

Мета курсу – ознайомити студентів з основними характеристиками соціальних технологій і технологій соціально-педагогічної роботи, підготувати студентів до професійної діяльності соціального педагога. Передбачає оволодіння студентами знаннями і вміннями роботи соціального педагога в школі, в підлітково-юнацьких клубах за місцем проживання, в соціальній службі для молоді, в службах соціальної допомоги населенню та допомоги інвалідам. Змістом курсу є методи, прийоми та форми діяльності соціального педагога, специфіка діяльності у різних службах та з різним контингентом.

На екзамен виносяться такі питання:

Поняття “технології соціально-педагогічної діяльності”, мета, завдання соціально-педагогічних технологій та їх види. Поняття “технології соціально-педагогічної діяльності”, принципи їх реалізації. Мета і орієнтація, завдання соціально-педагогічної технологій. Види соціально-педагогічних технологій: 1) суб’єктивні технології – індивідуальні, групові, сферні і масовидні; 2) діяльнісні технології (спрямовані на удосконалення соціально-педагогічної роботи, на покращення діяльності організаційних структур соціально-педагогічної роботи (техніка управління, прогнозування, моделювання, проектування), оптимізацію діяльності соціального педагога (консультування, коригування, установлення проблеми тощо), покращення діяльності клієнта (установка на успіх, заняття комплексів); 3) технології, що стосуються навколишнього середовища.

Соціально-педагогічна технологія роботи з дітьми, які схильні до адиктивної поведінки. Визначення терміна “адиктивна поведінка”. Етапи технології роботи з дітьми, які схильні до адиктивної поведінки: 1) виявлення та нейтралізація дії негативних чинників навколишнього середовища; 2) вчасне та систематичне проведення заходів соціально-педагогічної профілактики різних типів; 3) знання технологічних прийомів організації процесів спілкування з дитиною, батьками, педагогічним колективом; 4) створення відповідних соціальних умов, які б спряли виправленню поведінки дитини.

Основні правила організації вуличних ігор. Основні знання соціального працівника (педагога) для організації ігрової діяльності в умовах вулиці: 1) соціальна ситуація в районі, мікрорайоні; 2) специфіка і технологія організації та проведення соціально-педагогічної роботи на вулиці; 3) специфіка спілкування з різними категоріями клієнтів вуличної соціальної роботи; 4) основні правила безпеки життєдіяльності для роботи в умовах вулиці. Психолого-педагогічні умови організації гри в процесі соціально-педагогічної діяльності. Специфіка організації ігрової діяльності на вулиці.

Техніка профілактичного спілкування соціального педагога в процесі індивідуальної консультативної допомоги. Етапи т ехніки соціально-педагогічного спілкування: 1. Етап створення сприятливих обставин для спілкування (подолання побоювання клієнта принизити себе в очах консультанта або групи; подолання недовіри клієнта до спроможності консультанта розібратися в його проблемі; вияв емпатії до клієнта, підтримка і позитивна оцінка його особистості). 2. Етап формування оцінки психотерапевтичної ситуації (з’ясовуються: причини та характер проблеми клієнта, готовність клієнта співпрацювати з консультантом; здатність клієнта долати труднощі, наявність відповідних ресурсів; обставини життя клієнта, роль інших учасників ситуації; можливості психотерапевтичної допомоги з боку консультанта). 3. Етап формування цілей, завдань та програми психотерапевтичної допомоги ( відповідно до визначених проблем клієнта формуються завдання, цілі і програми допомоги). 4. Етап виконання програми допомоги. 5. Етап оцінки результатів.

Вимоги до продуктивного спілкування. Особливості реакції консультанта на всі нюанси поведінки клієнта. Вимоги до відповідей консультанта. Прийоми спілкування: “Я-звернення”, “Ми-підхід”, “чотирьохступенева формула прохання”, яка складається з таких частин: я бачу, я відчуваю, я потребую, я хотів би.

Техніка психолого-терапевтичного консультування по телефону. Служба “Телефон Довіри”, три напрями її роботи: психотерапевтичний; психологічний; педагогічний. Два види телефонних діалогів у телефонному психолого-терапевтичному консультуванні: завершені і незавершені. Етапи телефонного консультування: 1) введення в діалог; 2) дослідження почуттів і проблем; 3) дослідження рішень і альтернатив; 4) завершення діалогу. Основні правила консультування. Характерні помилки у телефонній консультації, яких потрібно уникати – “мінус-прийоми” (висловлювання-рішення, висловлювання, які знижують самооцінку абонента, висловлювання-заперечення).

Соціально-педагогічна технологія роботи з дітьми з особливими потребами та їх сім’ями. Головна мета соціально-педагогічної діяльності у роботі з сім’єю дитини з обмеженими можливостями. Поняття соціально-рольової адаптованістю сім’ї. Основні показники рівня соціально-рольової адаптованості: ставлення до дитини; реабілітаційна активність сім’ї; реабілітаційна культура сім’ї. Характеристика основних показників рівня соціально-рольової адаптованості.

Цикл соціальної допомоги: 1) знайомство, запрошення до співробітництва і проведення оцінки потреб клієнта (діагностика); 2) планування роботи; 3) її виконання; 4) оцінка кінцевого результату, припинення взаємодії чи продовження.

Зміст соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми, які повернулися з місць позбавлення волі. Етапи роботи :перший етап, перша фаза – підготовка до повернення потенційного клієнта; перший етап, друга фаза – особисте знайомство з клієнтом і встановлення контакту; другий етап – реалізація соціального супроводу клієнта; третій етап – припинення надання соціальної допомоги. Висновок про припинення соціального супроводу або його доцільність продовження на певний термін.

Методика роботи соціального педагога з прийомною сім’єю. Поняття “прийомна сім’я”. Інформаціяпро дитину, яку повинні мати соціальний педагог та прийомні батьки: вік, стать, стан фізичного, психічного здоров’я, причини переходу до прийомної сім’ї, повні дані про біологічних батьків, особливості характеру дитини, шкідливі звички.

Основні функції соціального педагога: пошук, рекрутування потенційних прийомних батьків; вивчення відповідності об’єктивних і суб’єктивних характеристик потенційної сім’ї нормативним вимогам; підготовка потенційних прийомних батьків; соціальний супровід функціонування прийомної сім’ї; робота з кровною сім’єю з метою її реабілітації.

Основні напрями плану соціального супроводу: проживання; контакт з рідними батьками; стан здоров’я (фізичного і психічного); фізичний розвиток; навчання; особливості характеру; входження в дитяче середовище. Функції соціального педагога щодо соціального супроводу: регулярні зустрічі з прийомними батьками і дитиною; контроль за напрямами, змістом та процесом виховання.