Педагогіка сімейного виховання

Сучасний спеціаліст, що працює у сфері надання допомоги особистості та розкриття її потенційних можливостей для ефективної самореалізації у суспільстві, не повинен нехтувати знаннями про такі важливі проблеми, як основи сім’ї і родинне виховання. Особистістю не народжуються – нею стають у процесі спілкування і діяльності. Саме через соціальне середовище, в якому перебуває людина, набуваються знання, досвід і практичні вміння для налагодження стосунків з іншими людьми. А перше соціальне середовище, яке оточує дитину – це сім’я. Яка сім’я, на яких принципах здійснювалося виховання, особистість батька, матері та інших членів родин, специфіка сімейного спілкування, сімейні традиції і свята – все це справляє неоціненний вплив на розвиток і формування особистості дитини.

Досвід, що отримує дитина через взаємодію з батьками, закріплюється і формує відповідні моделі стосунків з іншими людьми, що передаються із покоління в покоління. У кожному суспільстві складається відповідна культура взаємин і взаємодії між батьками й дітьми, виникають соціальні стереотипи, відповідні установки і погляди на виховання у сім’ї. Нові соціально-економічні умови розвитку нашої країни створюють труднощі, з якими стикаються сучасні батьки, і це неодмінно позначається на сімейних стосунках.

Мета курсу – розкрити сучасні наукові уявлення про доцільні шляхи і засоби сімейного виховання дітей та сформувати у майбутніх соціальних педагогів певні вміння і навички консультування батьків з питань сімейної педагогіки.

Основні завдання курсу: професійна підготовка майбутніх соціальних педагогів до роботи з сім’єю, забезпечення студентів знаннями про специфіку сімейного виховання, підготовка спеціалістів до практичної реалізації державної політики щодо розвитку сімейних форм влаштування дітей, позбавлених сімейного оточення.

Після вивчення даного курсу фахівці мають знати: форми влаштування на виховання дітей, позбавлених батьківської опіки, в умовах розбудови державності в Україні, виховні можливості сім’ї, виховання дітей, позбавлених батьківської опіки, в інтернатних закладах освіти, прийомна сім’я та дитячий будинок сімейного типу – нові форми влаштування дітей на виховання, соціально-педагогiчну технологiю роботи з сім’єю напрями та зміст соціально-педагогічної роботи з проблемними сім’ями, методи педагогічного впливу батьків і доцільності їх використання, а також підготовку молоді до сімейного життя.

Мають бути сформовані такі вміння: виявляти причини конфліктів у сімейному вихованні та шляхи їх подолання, надавати допомогу сім’ї та іншим інститутам виховання, виконуючи роль посередницької ланки між ними та особистістю, збирати, аналізувати, систематизувати інформацію про соціальні проблеми молодої сім’ї, консультувати батьків з проблем сімейного виховання.

На екзамен виносяться питання:

Сімейні форми влаштування на виховання дітей, позбавлених батьківської опіки. Інтернатні заклади та сімейні форми влаштування знедолених дітей як державні заклади утримання дітей, позбавлених батьківської опіки. Сімейні форми влаштування на виховання дітей, позбавлених батьківської опіки: 1) усиновлення (удочеріння); 2) дитячий будинок сімейного типу; 3) прийомна сім’я (фостерна, патронатна). Забезпечення сімейними формами влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, соціального захисту, захисту майнових та житлових прав дитини, догляду, виховання, корекції та компенсації розвитку, вирішення медичних проблем, подолання психологічних травм та задоволення щоденних потреб дитини.

Інтернатні форми влаштування на виховання дітей, позбавлених батьківської опіки. Створення умов вихователем, соціальним педагогом для адаптації до нових умов, для реабілітації та соціалізації особистості в інтернатному закладі. Для дітей, які перебувають на вихованні закладу. Вихователь як головна фігура у функціонуванні загальноосвітніхінтернатнихнавчальних закладів, забезпечення ним таких ділянок роботи: цілевизначальна; операційно-організаторська; матеріально-побутова. Особистісно-гуманна спрямованість педагогічних процесів в інтернаті, якими керують вихователі. Завдання вихователя школи-інтернату.

Інтернаті заклади системи Міністерства охорони здоров’я: будинки дитини, санаторні школи-інтернати.

Інтернаті заклади системи Міністерства освіти і науки, молоді та спорту: дитячі будинки та дитячі будинки змішаного типу; загальноосвітні школи-інтернати з повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги; загальноосвітні школи-інтернати з неповним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги; спеціальні інтернаті заклади; спеціалізовані інтернаті заклади.

Інтернаті заклади системи Міністерства праці та соціальної політики: заклади тимчасового перебування (притулки; центри соціально-психологічної реабілітації; соціальні гуртожитки).

Основні завдання, на вирішення яких спрямована соціально-педагогічна робота у таких закладах: оволодіння молодими людьми навичками самостійного ведення господарства, улаштування на навчання з метою здобуття професії, допомога в працевлаштуванні, формування навичок самостійного прийняття відповідальних рішень, планування молодими людьми своїх життєвих перспектив та їх реалізація. Перебування випускників шкіл-інтернатів у соціальних гуртожитках забезпечить їм можливість здобути певний адаптаційний потенціал для самостійного життя та необхідні професійні уміння і навички як базису для подальшого влаштування у соціумі.

Функції сім’ї. Сім’я як найближче мікросоціальне оточення, яке опосередковує і визначає своєрідність життєдіяльності особистості, як провідний мікрофактор соціалізації особистості. Основні соціалізуючі функціїсім’ї: забезпечення фізичного та емоційного розвитку індивіда; формування статевої ідентифікації дитини; її розумовий розвиток та розвиток здібностей і потенційних можливостей; забезпечення дитині почуття захищеності; формування ціннісних орієнтацій особистості; оволодіння дитиною основними соціальними нормами. Сім’я як першооснова духовного, економічного та соціального розвитку суспільства.

Функції сім’ї, які тільки в сукупності забезпечують повноцінність її існування, саморозвитку та широку життєдіяльність як соціального інституту. Суспільні функції сім’ї: господарсько-економічна; репродуктивна; комунікативна; виховна; психологічна. Основні параметри сім’ї: соціально-культурний; соціально-економічний; техніко-гігієнічний; демографічний.

Особливості виховання дітей у сім’ї як соціальному інституті. Аналіз чисельних джерел, присвячених сім’ї і сімейному вихованню про особливості виховання у сім’ї як соціальному інституті виховання у порівнянні з вихованням у інших соціальних інститутах. Виховний потенціал сім’ї: матеріальні та побутові умови життя; чисельність і структуру сім’ї; рівень розвитку сім’ї як колективу (взаємодопомога); характер стосунків між її членами; моральна, емоційно-психологічна та трудова атмосфера сім’ї; життєвий досвід батьків; культурно-освітній рівень і професійні якості дорослих членів сім’ї; наявність вільного часу і характер організації сімейного відпочинку; особистий приклад батьків; можливість використання засобів масової інформації і культури; система і характер внутрісімейного спілкування і спілкування сім’ї з оточуючими; рівень педагогічної культури дорослих (у першу чергу батька і матері); розподіл між дорослими членами сім’ї виховних обов’язків; сімейні традиції.

Специфічність сімейного спілкування. Чинники емоційного впливу сім’ї на дитину: а) психологічний клімат сім’ї; б) взаємини батьків; в) поведінка і розмови; г) різні прояви оцінного ставлення близьких дорослих до дитини.

Найбільш типові домінуючі мотиви у структурі особистості батьків, що визначають реалізацію процесу виховання: а) виховання і потреба в емоційному контакті; б) виховання, і потреба сенсу життя; в) виховання і потреба досягнення; г) виховання як реалізація відповідної системи; д) виховання як формування певних якостей. Проблема самостійності, незалежності дитини. Межі дистанції у взаємодії батьків і дітей.

Помилки батьків у вихованні дітей. Помилки батьків, які умовно поділяються на дві групи: 1) неправильні уявлення і дії батьків, що пов’язані з впливом на дитину усього устрою життя сім’ї, їх особистого прикладу; 2) неправильні уявлення і вчинки батьків, що пов’язані з цілеспрямованим впливом на формування особистості дитини.

Понад 50 різноманітних помилок, що зустрічаються у практиці сімейного виховання дітей шкільного віку, виявлених у дослідженнях науковців. Негативний вплив помилок сімейного виховання на формування моральних якостей дитини, спричинення деформації у її розвитку як особистості. Навчання сучасних батьків взаємодії з дітьми як актуальна проблема.