Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.
Самовиховання успішно здійснюється за певних умов. Передусім воно потребує від людини знання самої себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Щоб збагатити учнів відповідними знаннями і вміннями, проводять цикл бесід про психічну діяльність людини, свідомість, волю, почуття, характер, мотиви поведінки, інтереси, здібності, потреби, темперамент, а також розкривають сутність самовиховання, методи і прийоми роботи над собою.
Важливий аспект самовиховання — логічне мислення, вміння проаналізувати кожен свій вчинок, що сприяє виробленню вимогливості до себе як постійної риси характеру, без якої неможливо досягти успіху в цій справі. Тому педагоги в індивідуальних бесідах і на зборах детально аналізують порушення правил поведінки, їх причини, привчають учнів до самоаналізу.
Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач. Тому слід залучати школярів до видів діяльності, які передбачають зібраність, організованість, відповідальність. Долаючи труднощі, вони загартовують волю, доводять розпочату справу до кінця і таким чином переконуються, що навіть невеликі успіхи роблять їх сильнішими.
Підвищує ефективність процесу самовиховання ідеал, до якого прагне учень. Спостереження переконують, що до самовиховання байдужі переважно ті, хто не має життєвої мети, ідеалу. Тому важливо знати ідеали учнів, допомогти сформувати ідеали тим, хто їх не має.
Успішність процесу самовиховання значною мірою залежить від рівня розвитку колективу взагалі. У згуртованому колективі, де панує здорова громадська думка, атмосфера доброзичливості, розвинута взаємовимогливість, самовиховання відбувається, як правило, успішно.
Перевиховання - виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.
Виправлення — складний психічний процес перебудови особистості, що відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості та поведінці.
Ці процеси можуть збігатися або не збігатися в часі. Перевиховання учня починають з часу реалізації програми перевиховання. Водночас може початися і процес виправлення. Якщо ж вихованець протидіє процесу перевиховання, не піддається виховному, впливу, не змінюється на краще, то не відбувається і процес виправлення.
Деформування особистості складається з таких етапів: виникнення прогалин і спотворень у її морально-вольовій сфері, перетворення їх на відносно стійкі погляди та звички; формування мотивації поведінки; правопорушення, систематичне правопорушення, злочин.
Процес перевиховання спрямований на подолання негативних рис особистості і на виправлення таких категорій неповнолітніх: важковиховуваних, педагогічно занедбаних, неповнолітніх правопорушників і злочинців.
Методи самовиховання.
Самовиховання кінцевий результат виховання.
Самоспостереження включає:
а) само опитування (сам себе);
б) згадування; в) само анкета, само тестування, дані самому собі);
г) порівняння (вражень, спогадів, ін. людей з власними);
д) уявне повторення того що відбулося.
Самокритика – опрацювання результатів самоспостереження за допомогою самоаналізу і самооцінки. Самокритика ґрунтується на умінні бачити позитивне і негативне в собі, своїх діях.
Самооцінка – оцінка особистості самого себе, своїх можливостей, якостей, місця серед інших людей. Позитивна об'єктивна оцінка сприяє формуванню самоповаги. Є занижена і завищена самооцінка.
Саморегуляція – уміння особистості керувати станом свого здоров’я, емоціями, почуттями, діями, вчинками, поведінкою, псих. станом. Рушійна сила - воля. Прийоми: само підбадьорення, само переконання, самоаналіз і т.д.
Самоконтроль і самокорегування. Самоконтроль – свідоме, самостійне регулювання особистості своєї поведінки, її мотивів, спілкувань на основі виявлення відхилень у думках, почуттях, вчинках, діях від загальноприйнятих норм.
Отже, самовиховання – це свідома діяльність, спрямована на найбільш повну реалізацію людини як особистості.
Методи виховання
Педагогічна діяльність здійснювана за допомогою системи засобів, які використовуються з метою формування особистості вихованців – їх називають формами і методами виховання.
розв'язання
метод виховання розчленовується на прийоми, дію, операцію. Прийом – це сукупність дій у структурі методу. Існують утворюючі прийоми (прохання, довіра, організація успіху) і гальмівні прийоми (погроза, пре соромлення, тощо).
Майстерність вихователя полягає в умілому оперуванні системою методів і прийомів виховання, у творчому підході до вибору найефективнішого у даній ситуації.
Класифікація методів:
- метод формування свідомості особистості (бесіда, лекція, дискусія, переконування, навіювання);
- методи організації діяльності, та формування позитивного досвіду суспільної поведінки (привчання, тренування, пед. вимога, громадська думка, створення виховної ситуації, метод прогнозування).
- методи стимулювання діяльності і поведінки;
- методи самовиховання (самопізнання, самооцінка, саморегуляція).
В кожному конкретному випадку вчитель вибирає ті, які на його думку будуть найдоцільнішими, зважаючи на:
- мету виховання і завдання, які мають бути розв’язані на даному етапі;
- зміст виховання: способи педагогічної діяльності визначені виходячи з змісту діяльності;
- врахування вікових особливостей дітей;
- врахування статевих і індивідуальних особливостей;
- стиль педагогічного спілкування;
- психологічний клімат колективу;
- засоби виховання (наочності, твори образотворчого мистецтва, музики, різні види діяльності), які застосовуються в тісній єдності з методами;
- рівень педагогічної майстерності педагога;
- очікувані результати: педагогічна інтуїція і вміння прогнозувати допоможуть уявити, до чого приведе застосування того чи іншого методу.
