Сімейні цінності— моральні основи життя сім'ї, сто­сунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків та ін

Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних став­лень людини до суспільства, до праці, до інших людей.

Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини, визначають риси її характеру, поведін­ку, стиль приватного життя та ін.¹.

Зміст морального виховання учнів зумовлений потре­бами і вимогами суспільства до формування всебічно роз­виненої особистості, рівнем його моральності. З огляду на ці чинники, завдання морального виховання в школі — формування національної свідомості й самосвідомості, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисцип­ліни, обов'язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, до жінки.

Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого на­роду, готовності до праці в ім'я України, освоєння націо­нальних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідно­сті, залучення учнів до практичних справ розбудови дер­жавності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.

¹ Див.: Вишневський О.І. На тернистому шляху до себе // Рідна школа. — 1995. — № 5. — С. 12.

Теорія виховання

У вихованні почуття національної гідності велике зна­чення має правдиве висвітлення історії культури та освіти народу, повернення до культурних надбань минулого, від­криття невідомих сторінок нашої спадщини.

Патріотичні почуття зміцнює героїко-патріотичне ви­ховання, покликане виробляти глибоке розуміння грома­дянського обов'язку, готовність у будь-який час стати на захист Вітчизни, оволодівати військовими знаннями, а та­кож вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії народу, його Збройних сил.

Наголошуючи на важливості формування почуття на­ціонального в людині, К. Ушинський писав: «Є лише од­на загальна для всіх природжена схильність, на яку зав­жди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народність. Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, і ця любов дає вихо­ванню ключ до серця людини і могутню опору для бороть­би з її поганими природними, особистими, сімейними і ро­довими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає багато сильніше за переко­нання, сприйняття тільки розумом, або за звичку, вкорі­нену страхом покарань. У лиходія, в якого погасли всі благородні людські почуття, можна ще дошукатися іскри любові до батьківщини: поля батьківщини, її мова, її пе­рекази і життя ніколи не втрачають незбагненної влади над серцем людини. Є приклади ненависті до батьківщи­ни, але скільки любові буває іноді в цій ненависті!»¹.

Вихователь повинен чітко бачити сам процес станов­лення національної свідомості дитини та глибоко розумі­ти зміст ключових понять («національний», «патріотизм», «націоналізм», «громадянськість» тощо).

У розвитку національної свідомості дитини (і зрілої людини) О. Вишневський виділяє щонайменше три етапи, які накладають на цю свідомість помітний відбиток, зба­гачують її зміст².

Перший етап (етнічне самоусвідомлення) — першоос­нова, коріння патріотизму. Етнізація дитини починаєть­ся з раннього періоду життя в сім'ї, з маминої колискової, з бабусиної казки, з участі у народних звичаях та обрядах,

¹ Ушинський К.Д. Теоретичні проблеми виховання і освіти.
Вибр. пед. твори: У 2-х т. — Т. 1. — С. 99—100

² Див.: Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педа­
гогічні нариси. — С. 134—178.

Основні напрями виховання 253

із народної пісні, причетності до народної творчості. У ран­ньому дитинстві формується культ рідної оселі, сім'ї, пред­ків, рідного села, міста. Фундаментальне значення в проце­сі етнізації має рідна мова, засвоєнню якої до певного часу не повинні заважати інші мови.

Другий етап (національно-політичне самоусвідомлен­ня) — припадає переважно на підлітковий вік і передба­чає усвідомлення себе як частини нації, своєї причетності до неї як явища політичного, що має чи виборює певне місце серед інших націй. До найважливіших моментів цього етапу національного виховання належать відновлен­ня історичної пам'яті та формування почуття національ­ної гідності.

Третій етап (громадсько-державне самоусвідомлен­ня) — передбачає формування правильного розуміння по­нять патріотизму й націоналізму, виховання поваги до на­ціонально-культурних цінностей інших народів, прищеп­лення почуття національної, расової, конфесійної толе­рантності.

Великі можливості для формування національної са­мосвідомості закладені в неписаних законах лицарської честі, що передбачають: виховання любові до батьків, до рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимство, го­товність захищати слабших, піклуватися про молодших, зокрема дітей; шляхетне ставлення до дівчини, жінки, ба­бусі; непохитну вірність ідеям, принципам народної мо­ралі та духовності; відстоювання повної свободи і неза­лежності особистості, народу, держави; турботу про роз­виток народних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі; прагнення робити по­жертви на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів; цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого орга­нізму, вміння завжди і всюди чинити благородно, вияв­ляти інші чесноти.

Важливим у моральному вихованні є святкування дат народного календаря. Народний календар — це система історичних дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які відзна­чаються протягом року; це енциклопедія знань про жит­тя людей, їх побут, спосіб життя, виховну мудрість, при­родні явища.

Після здобуття Україною незалежності в життя і побут народу входять такі знаменні свята й урочистості, як День Незалежності України (24 серпня), День Конституції

254 Теорія виховання

України (28 червня), День Соборності України (22 січня), Свято Козацької Слави (2—5 серпня) та ін. Народний ка­лендар поповнюється загальнонаціональними святами: День Знань, День Матері, День Батька, День Родини. Пе­редбачає він і регіональні урочистості, приурочені до пев­них історичних подій в минулому, специфічним видам трудової діяльності (проводи на полонину в Карпатах, на­приклад).

Є в народному календарі дати, пов'язані з релігійними святами: День Андрія, День Миколи, Щедрий Вечір, Свят­вечір, Різдво, Водохреща, Стрітення, Великдень, Івана Ку­пала, Покрови Матері Божої тощо.

Складова народного календаря — родинний календар, який охоплює важливі дати, віхи жигря сім'ї, кожного її члена (дні народження членів сім'ї, ювілеї весілля батька і матері, бабусі й дідуся).

Тематика виховних заходів, які проводять нині в шко­лах, свідчить про те, що виховання повертається до націо­нальних джерел.