Гіпоталамо-гтофізарна система

Однією з найважливіших функцій Г є регуляція діяльності гіпофіза. У нейросекреторних клітинах супраоптилного й паравентрикулярного ядер Г синтезуються окситоцин та антидіуретичний гормон (АДГ), який має ще назву вазопресин. Гормони в стані гранул транспортуються по аксонах нейросекреторних нейронів і виділяються в капіляри нейрогіпофІза (задня доля). АДГ регулює реабсорбцію води в ігирках і збільшує м' язовий тонус артеріол, підвищуючи таким чином артеріальний тиск. Окситоциті стимулює скорочення м'язів матки і молочних залоз.

У медіальному Г (гіпофізотропна зона гіпоталамусу) виділяються гор­мони, котрі є нІби-то гормонами гормонів. їх поділяють на стимулюючі (рилізінг-фактори - ліберини) і гальмуючі секрецію (інгібіруючі фак­тори- статини). Звільнившись із нервових закінчень, гіпофізотропні гор­мони через судини гіпоталамо-гіпофізарної портальної системи попадають в аденогіпофіз (передню долю) і там впливають на клітини, що секретують тропні гормони - кортикотропін, тіреотропін, фолікулостимулюючий (ФСГ). лютеінізуючий (ЛГ). ТропнІ гормони в свою чергу впливають на периферичні ендокринні залози - надниркові, щитоподібну, яєчник. Завдяки такій інтег­рації ефективно функціонує ряд нервово-гормональних систем, наприклад, гтоталамо-гіпофізо-наднирникова.

Секреція гіпофізотропних гормонів Г регулюється за принципом нега­тивного зворотного зв'язку. При збільшенні в плазмі крові гормонів пери­феричних залоз зменшується надходження відповідних рилізінг-факторів у портальну гіпоталамо-гІпофізарну систему і тим самим знижується секреція того чи іншого тропного гормона аденогіпофіза. Паралельно з цим

^іеханізмом діяльність гіпоталамо-гіпофізарної системи може регулювати­ся за рахунок нервових впливів, які надходять від лІмбічної системи й се­реднього мозку через латеральний Г. Відомо, що при сильних больових або Інших стресорних впливах збільшується виділення кортикотропіну й зни-дується виділення гонадотропних гормонів. Механізм цієї реакції обумов-даний змінами в секреції відповідних рилізінг-факторів, які викликаються імпульсацією в гіпофізотроішу зону Гз лімбічної кори і середнього мозку. Таким чином за рахунок нервових впливів секреція аденогіпофіза приво-даться у відповідність з мотивацією й біологічною спрямованістю реакцій організму.

10.4. Причетність до регуляції поведінкових реакцій

Електричне подразнення певних зон Г викликає спрямовані на вижи­вання організму поведінкові комплекси, які включають моторні, вегетативні й гормональні компоненти. Так, у задньому Г виявлено ділянку, електричне подразнення якої викликає комплекс реакцій, що характерні для харчової поведінки: пошук їжі, слиновиділення, підсилення моторики й кро-возабезпечення кишечника, зміни м'язового кровотоку.

Б_Ананд і Д.Бробек (1951) ідентифікували в Г дорослих щурів декілька зон, які відповідають за їжодобувну поведінку. Вони встановили, що по­шкодження невеликої ділянки в латеральному Г викликає відмову від їжі (афагія) і води (адипсія), виснаження і загибель тварини. Цю ділянку було названо авторами «зоною голоду».

Разом з тим, пошкодження веитромедіальних ядер Ґ викликає надмірне споживання їжі (гіперфагію) і ожиріння. Тут локалізований «центр нагодо­вування», нейронам якого властива пряма хімічна чутливість до складу крові. При споживанні їжі вони активуються й гальмують центр голоду, що викликає усунення комплексу реакцій їжодобувної поведінки.

Гіпоталамус причетний до організавд біологічних <щиркадійних» ритмів (періодики змін стану сну і неспання). Цьому сприяє регуляція гіпоталаму­сом вироблення кортикотропіну, діяльність гормонів епіфізу.

Зміна цих станів супроводжується змінами соматичних (м'язовий то­нус) і вегетативних (частота серцевих скорочень, перистальтика кишечни-**) процесів, інтеграція яких здійснюється гіпоталамусом.

За рахунок впливів Г на вироблення статевих гормонів забезпечується Певва тривалість менструального циклу. Крім того, у складі медіального

пучка переднього мозку й заднього Г виявлено ділянки, подразнення яких впливає на статеву поведінку. Гіпоталамус визначає вірну періодичність процесів розмноження.

Причетність Г до організації стресу обумовлена впливом на вироблення ілікоюргикоідів. Через утворення в Г й гіпофізі нейрорегуляторних енкефалінів і ендорфінів забезпечується зниження стресу.

Велике значення має Г в організації емоцій за рахунок формування мо­тивацій прн зрушеннях у внутрішньому середовищі й вироблення надлишку адреналіну та норадреналіну. Гіпоталамус приймає участь у регуляції агре­сивної поведінки тварин.

» 11. ЛІМБІЧНА СИСТЕМА

Під лімбічною системою (ЛС) розуміють морфо-функціональне об'єднання, що включає в себе філогенетично старі відділи кори, а також ряд підкоркових структур, які регулюють функції внутрішніх органів, забезпечують емоційне забарвлення поведінки та її відповідність наявному суб'єктивному досвіду, а також процеси на­вчання й пам'яті

Вперше термін «велика лімбічна доля» було запропоновано Брока. Спо­чатку шд цим терміном розуміли лише зони кори, які розташовані у вигляді -Двобічного кільця на межі неокортекса (іішЬиз, тобто «край») і відділяють,яого від стовбура мозку й гіпоталамусу. Оскільки цим структурам надава­ли нюхову функцію, їх називали нюховим мозком (ріненцефалон). З ураху­ванням впливу лімбічних структур на вегетативні функції називали їх також Щісцеральним мозком.

~ До лімбічної системи відносять слідуючі філогенетично різні коркові й їідкоркові структури (рис. 11.1):

• древня кора - це препіріформна кора, нюхові структури (горбик та зибулина), прозора перетинка;

• стара кора - закрутка пояса, гіпокамп, зубчаста фасція;

'." мезокортекс - острів-цева кора, парагіпокам-пальна звивина;

• підкіркові структури - мигдалина, гіпоталамус, переднє таламічне Щ>о, мамілярні тіла, ядро пере-тинки.

11.1. Аферентні й еферентні зв'язки лімбічної системи

,_ Аферентні й еферентні зв'язки структур ЛС як між собою, так і з іншими ДДІлами головного мозку надзвичайно різноманітні. Найбільш виражені Щипрокні зв 'язки між гіпоталамусом і лімбічною системою. Через Поталамус і мамілярні тіла ЛС з'єднується із середнім мозком. '_ Між лімбічними структурами утворені двобічні зв'язки та кола. Звідси безпечення можливості для довготривалої циркуляції збудження, отже утримання єдиного стану й нав 'язування такого іншим системам мозку.

РЛС характерні численні ланцюги збудження (рис. 11.2). о Папеса - замкнутий шлях, який складається з нарагіпокампальної ч, гіпокампа, склепіння, мамілярноготіла, переднього відділу тала-крутки пояса. Коло Папеса є важливим нервовим утворенням, яке

відповідає за емоції і формування слідів псім 'яті, отже й навчання. Друге коло (амігдала-гіпоталамус-мезенцефальні структури-амігдала) має відношення до органі-зації захисно-агресивної по­ведінки, а також гасових та статевих форм поведінки. Ці кола пов'язані з іншими відділами ЦНС, додаткови­ми, що надає певної специф­іки поведінці.

Лімбічна система зв'яза­на з новою корою: лобовою і скроневою ділянками. Лобо­ві ділянки можливо є голов­ними відділами нової кори, які регулюють діяльність ЛС. Крім того, з усієї нової кори тільки ці ділянки мають безпосередні зв'язки з гіпоталамусом.

11.2. Функції лімбіч-ної системи

Тривалий час у фізіології існувала точка зору, що ЛС має тільки нюхову функцію,

В 1937 р. американський невропатолог Д.В.Папес ви­сунув гіпотезу, згідно якої структури древньої й старої кори створюють єдину сис­тему, відповідальну за здійснення природжених поведінкових актів і форму­вання емоцій.

В 1952 р. американський

дослідник П.Д.Мак-Лін, розвиваючи припущення Папеса, увів поняття аім-бічна система, розумію­чи під цим терміном складну функціональну систему, що забезпечує сталість внутрішнього се­редовища й контролюван­ня видоспецифічних реак­цій, які спрямовані на збе­реження виду. Теоретичні й практичні розробки Па­песа та Мак-Ліна стали поштовхом для подаль-

ших досліджень у цьому напрямку. Розглянемо функціональні риси та особливості призначення деяких лімбічних структур. Гіпокамп. Цій структурі властива поліфункціональність. Будова його модульна - складається з пов'язаних між собою мікросіток, які стереотип­но повторюються. Серед функцій - створення настороженості, підвищення уваги й забезпечення орієнтовних реакцій (стартл-рефлексів), участь в організації емоційної напруги (страху, агресії, голоду, спраги), пам'яті та на­вчання. Нейрони гііюкампаполіфункціональні; звідси здатність реагувати на різні сенсорні стимули довготривалими реакціями (до 12 с) при значній поширеності збудження, з охопленням до 60% нейронів.

Роль мигдалини - у забезпеченні захисної поведінки, вегетативних реакцій. Цій структурі теж властива полісенсорність нейронів. Мигдалина причетна до організації рухових, емоційних реакцій, мотивацій, умовнореф­лекторної поведінки з тривалим латентним періодом (до 45 с). Тривалість реакцій - до 85 с. Завдяки зв'язкам із гіпоталамусом виражений вплив на вегетативні функції, переважно парасимпатикотропний. Подразнення миг­далини спричиняє облизування, жування, ковтання, салівацію, зміну перис­тальтики кишечника. Останній ефект подвійний: на фоні перистальтичної активності відбувається загальмовування моторики й навпаки - активація такої при попередньому стані «спокою". Визначено вплив на діяльність ни­рок та сечового міхура.

У цілому, ЛС контролює емоційну поведінку, керуючи тим самим усієї сукупністю внутрішніх факторів, котрі мотивують діяльність людини й тва­рини. Вона забезпечує загальне поліпшення пристосування організму до умов навколишнього середовища, що постійно змінюються. Якщо внаслідок пошкодження ЛС це пристосування порушується, поведінка втра­чає адекватність: порушується їжодобувна поведінка, страждає діяльність, спрямована на збереження індивіда й вида, порушується соціально -статева поведінка. Усі ці акти, нервовий субстрат яких закладено ь гіпоталамусі та верхніх відділах середнього мозку, керуються ЛС. У тва­рин вони складають видоспецифічну поведінку. Емоційна поведінка людини, яка мабуть є аналогом видослепифічної поведінки тварини, при пошкодженні ЛС порушується.

Завдяки ЛС інформація з внутрішнього середовища організму та навко­лишнього середовища набуває домінуючого значення й прирікає цілеспря­мовану діяльність на подолання та зміну жорстких видоспецифічних про­грам. Тобто в такій ситуації усвідомлюються потреби, спрямовані на об'єкт. який забезпечує їх задоволення. Таким чином забезпечується адекватність поведінки.

Регулюючий вплив ЛС здійснюється через посередництво розташова­них нижче вегетативних центрів. Скоріш за все, змінюючи в той чи інший бік збудливість гіпоталамічних центрів, ЛС визначаєзнак відповідної' веге­тативної реакції.

Емоційне забарвлення поведінкових реакцій визначається не тільки ве­гетативними компонентами, але й відповідними ендокринними зрушен­нями. У цьому плані істотним є вплив ЛС на діяльність залоз внутрішньої секреції. Змінюючи гормональний фон, ЛС в природних умовах може прий­мати участь у формуванні спонукань до дії (мотивацій) та регулювати реалізацію самих дій, спрямованих на усунення спонукань, підсилюючи або послаблюючи емоційні фактори поведінки.

ЕМОЦІЇ

Генетично запрограмована цілеспрямована активність у людини, як І у тварин з високорозвинутою нервовою системою, спрямовується двома механізмами, а саме: мотивацією та емоцією.

Значення мотивацій

Мотивація (англ. тоііуаїіоп, від тоііуе - спонукання) - де фізіологічний став, який виникає в разі необхідності задовольнити ту чи іншу потребу організму. Суб'єктивно він проявляється відчуттями, оскільки зрозуміти потребу можливо тільки через власні відчуття (голод, спрагу тощо). Об'єктивнними показниками мотивацій є зміни електричної активності мозку, а також стану внутрішнього середовиїца (зміна вмісту цукру, осмотичного тиску, статевих гормонів тощо).

Мотивації - це особливий комплекс збуджень, які спонукають людину або тварину до пошуку специфічних агентів зовнішнього середовища, що можуть задовольнити існуючу потребу.

У механізмах мотивацій виділяють дві фази.

1. Фазу детещії специфічного стану, що відбиває певний дефіцит внутрішнього середовища.

2. Фазу запуску тареалізації специфічної цілеспрямованої поведінки по відношенню до тих зовнішніх об'єктів, які здатні задовольнити потребу. Перша фаза викликає другу.

Механізми мотивацій пов 'язані з ядрми гіпоталамусу, функція якого зна­ходиться під контролем мигдалин. Останні, як вважає П.В.Симонов, визна­чають домінуючу потребу, яку належить задовольнити перш за все.

Механізм модуляції відчуттів можна уявити таким чином. У мозку зав­жди зберігаються сліди подразнень у вигляді певних енграм параметрів гомеостазу, нормального фізіологічного стану й структурної організації будь-якого утворення організму. Коли параметри знаходяться в межах фізіологічної норми, виникає відчуття задоволення, яке зветься ге°Онісптчним станом (гр. Ьесіопе - приємне самопочуття, насолода). ІІЩавлов звернув увагу на приємне відчуття здорового тіла й позначив його терміном «м'язова радість». При відхиленні параметрів гомеостазу ™° При порушенні ультраструктур клітин виникає неприємне самовідчуття ~~ Відхилення від гедоністичного стану. Саме ці неприємні відчуття склада-

ють початковий етап мотивації - актуалізацію потреб. Вони є безпосереднім фізіологічним механізмом, що запускає енграми рухових структур, здатних усунути порушення гомеостазу.

Мотивації пов'язані також із виділенням неЙропептидів, насамперел ендорфінів й енкефалінїв.

Мотивації можуть бути як усвідомленими, так і неусвідомлєними. Неусвїдомлені мотиви звуться спонуканнями або потягами. Вони відбивають внутрішні зміни організму, пов'язані з біологічними потребами (голод, спрага, статевий потяг тощо). Складні форми мотивації людини, як і проявляються на усвідомленому рівні, є інтересами.

Фізіологічний механізм мотивацій базується на унікальній властивості нейронів лімбічної системи модулювати відчуття у відповідь на аферентні імпульси певної модальності. Для біологічних мотивацій такою модальністю є подразнення хеморецепторів. Для соціальних мотивацій людини, що пов'язані з її особистими потребами, відповідна імпульсація надходить від специфічних ділянок кори великих півкуль.

Одночасно з появою потреби виникає особливий стан, який зветься емоціями.

Характеристика емоцій

Емоції (Е) (лат. еmоvео - збуджувати, хвилювати) - це фізіологічний стан організму, який характеризується активацією великої кількості функцій організму, підвищеною чутливістю та яскраво вираженим особистим ставленням людини до навколишньої дійсності й до себе.

В емоціях розрізняють два «компоненти».

1. Суб 'єктивний, який проявляється переживаннями-тривогою, при­страстю, люттю, задоволенням тощо.

2. Об'єктивний, для якого властива напруга фізіологічних систем організму.

Зміни в діяльності вегетативних систем можуть бути настільки значни­ми, що призводять до стану, який звуть вегетативною бурею». Ця «буря» проявляється різким підвищенням діяльності серцево-судинної, дихальної, м'язової систем; у цей час блокуються механізми стомлення, активують­ся процеси катаболізму й гальмуються процеси анаболізму. Ці реакції ви­никають і закріплюються у процесі еволюції тваринного світу як форма термінової мобілізації всіх енергетичних і пластичних ресурсів при небез­печних для життя обставинах.

Головне призначення Е - мобілізуюче; їх біологічне значення для організму - вижити. Це древні реакції. Серед них є такі, що притаманні як тваринам, так і людині (загальнобіологічні), тобто базові. Пов'язані вони з порушенням гомеостазу та спрямовані на задоволення життєво необхідних потрєб~ потреба в їжі, питті, самозахисті (збереження індивіда), розмноженні (збереження виду). Звідси виділяють Е іжодобувні, орієнтовно-дослідницькі, агресивно-захисні, статеві.

Особливо різноманітними є Е людські, які пов'язані з задоволенням особистих та соціальних потреб - інтелектуальних, моральних, естетич­них, взаємодії з іншими членами групи, самозбереження тощо. Ці вищі Е розвиваються на базі свідомості й тому здійснюють гальмівний контролю­ючий вплив на нижчі Е.

Емоції поділяють також на негативні (незадоволеного пошуку) і позитивні (задоволеного пошуку).

Задоволення нижчих Е викликає насичення. Ця біологічна реакція спря­мована на запобігання перевантаженню організму.

Задоволення вищих Е викликає позитивні відчуття (радість), які тим сильніші, чим краще була виражена мотивація. Постійним джерелом радості є збільшення інформаційних ресурсів, а оскільки інформація є вирішальним фактором боротьби з невідомістю, то для людини характерним є пошук додаткової інформації, відчуття «інформаційного голоду)), «спрага знань», «принадність новизни». Тому інформаційний потік як джерело позитивних Е практично невичерпний. Припинення інформаційного потоку викликає нудьгу, яка супроводжується негативними Е. Виникнення позитивних Е під час опанування нової інформації і розвиток нестерпної нудьги при припиненні цього потоку стають могутнім стимулом для навчання і творчості.

Згідно інформаційноїтеоріїїі.В.Симоіюва, доповненій Г.І.Косицьким, знак Е може бути визначений слідуючим рівнянням:

РН = М(ІіхЕіхЧі - ІнхЕнхЧн), де РН - реакція напруги (емоція), М - мета, завдання, потреба, мотивація, І - Інформація, Е - енергія, Ч - час; і- існуючі, н - необхідні.

Емоції виникають у тому випадку, коли перед організмом постає будь-яке завдання (потреба, мета), а засобів для вирішення його (задоволення. Досягнення) недостатньо. Засобами є три названі фактори: інформація, енергія та час. Оскільки будь-яка новина приховує в собі невідомість, тоб-110 Дефіцит інформації, то ступінь емоційної напруги буде залежати від сту­пеня обізнаності (інформації) про характер події (небезпеки). Важливими є

також внутрішні можливості (запас енергії'), необхідної для подолання пере­шкоди, або для вирішення проблеми. Нарешті, необхідний певний запас час} як на підготовку до боротьби, так і на саму боротьбу. Чим менша інформація, що необхідна для вирішення завдання, тим більший ступінь емоційної на­пруга.

Розрізняють чотири ступевя емоційної напруги людини.

Перший характеризується підвищенням уваги, мобілізацією інтелектуальних і фізичних ресурсів організму. Під час емоційного підйомі особливо гостро сприймаються впливи навколишнього середовища. У лю­дини з'являється натхнення, радість творчості.

Другий ступінь включає стенічні, негативні Е, коли спостерігається максимальна мобілізація ресурсів організму. Психологічно другий ступінь проявляється станом обурення, гніву, люті.

Третій ступінь - астенічних негативних £ виникає тоді, коли для по­долання перешкоди або вирішення завдання необхідно значно більше сил і часу, ніж є в розпорядженні організму. Психологічно ця стадія проявляється відчуттям жаху, нудьги, При цьому знижуються інтелектуальні й енергетичні ресурси організму, зменшується імунологічний захист. «Вегетативна буря» може перейти в «безладдя». «Страх, нудьга, смуток - пошкоджують тіло, відкриваючи доступ різним захворюванням» (І.ПЛавлов). Цей ступінь є своєрідним захистом - людина вимушено відмовляється від розв'язання завдання. Але якщо значущість мети зберігається, розвивається фінальний ступінь.

Четвертий ступінь - невроз, розлад регуляторних механізмів (висна­ження), хвороба.

Кожен із ступенів може виникати і без попередніх.

У складі будь-якої емоції є 3 компонента.

1. Мотивація, тобто фізіологічний стан, який виникає в разі необхідності задовольнити ту чи іншу потребу організму. Суб'єктивно він проявляється відчуттями (голоду, спраги, страху, люті, задоволення, незадоволення, радості, тривоги, любові тощо). Принципову відміну суб'єктивних проявів негативних та позитивних Е прекрасно відмічено в романі ЛТолстого «Аіша Кареніна»: «Усі щасливі сім'ї подібні одна на одну, кожна нещаслива сім 'я нещаслива по-своєму». Варіантів відчуттів з негативними знаками значно більше.

2. Ефекторний (руховий, ендокринний) компонент зовнішньопо-поведінкових реакцій - рух до їжі або відмова від неї, споживання їжі; втеча;

комплекс реакцій по відношенню до особи протилежної статі (ритуальні танці птахів, бої оленів, поведінка закоханих у різні періоди); міміка з надан­ням різних виразів обличчя, інтонація голосу (об'єктивна психологічна оцінка радіопереговорів з космонавтами під час польоту; ряд порад центру керу­вання польотами для створення позитивного емоційного настрою). Л.М.Тол-стой в романі «Війна і мир» описує 100 видів посмішки. Б.Шоу писав, що слово «так» можна сказати 50-ма способами, слово «ні» - 500. Почерк у людей а різному емоційному стані різний. (Графологія в психологічному плані — діла наука.

3. Вегетативний компонент має свої особливості - це зміни діяльності серцево-судинної, дихальної систем, потовиділення, слиновиділення тощо. Якщо перших два компоненти можна загальмувати (у цьому виявляється рівень вихованості, самоконтролю, майстерності гри актора), то третій, ве­гетативний, завжди залишається. З урахуванням цього запропоновано ви­користання поліграфа - «детектора брехні». У деякій мірі можна керувати й цим компонентом завдяки аутотрениигу, використанню системи йоги, гіпно­зу тощо.

Структурна характеристика емоцій

Емоційні реакції здійснюються завдяки комплексній взаємодії багатьох утворень, що складають лімбічну систему, а також інших відділів мозку.

У 1954 р. Дж.Олдс і П.Мілнер у хронічних дослідах на щурах з вживле­ними в мозок електродами встановили, що електричне подразнення певних ділянок (латерального гіпоталамусу, скроневої кори) викликало реакцію за­охочування з наступним багаторазовим самоподразненням (рис. 12.1). Мак­симальна частота замикань стимулу досягала 5000 на годину. Таке под­разнення, що виконується за влас­ним бажанням, діє як «винагород­ження». Ділянки ж мозку, які забез­печують симпатергічннй ефект (ме­діальний гіпоталамус) було визнано «зоною покарання». їх стимуляція викликала реакцію втечі й ніколи не супроводжувалася самостимуля-цією.

У медіальному пучку передньо­го мозку та в задньому гіпоталамусі виявлено ділянки, які пов'язані з регуляцією статевої поведінки.

Роботи американських вчених С.Сен-Джешбсона, А.Торкилдсена, Х.Дел ь~ гадо, які було проведено в умовах нейрохірургічної клініки, показали, щ,-, подразнення аналогічних ділянок мозку в людей викликало відчуття радості, задоволення, еротичні переживання. Очевидно, ці позитивні емоції є компо. нентами статевої поведінки, яка регулюється заднім Г. Разом з тиЛі говорити про локалізацію тут «центру задоволення» дещо необачно, осі;, ільки система регуляції статевої поведінки залучає також інші відділи го­ловного мозку.

У лімбічній системі є ділянки, які причетні до суспільної поведінки тварин, особливо в групах мавп (становище вожака та ієрархія решти мавп залежно від статі, віку, сили тощо). Архіпалеокортекс є узагальнюючим інтегративно-координуючим центром. Мигдалина важлива для організації самозахисту та їжодобувних реакцій. Грушоподібна кора—для гальмівних реакцій. Закрутка пояса організує реакцію страху, перетинка - статеву [ поведінку. Медіальне ядро гіпоталамусу викликає страх, задній \ гіпоталамус, як і скронева кора - задоволення. Хвостате ядро забезпе­чує пригнічення агресії. Залучаються в емоційну поведінку також стовбурові центри - система VII пари черепних нервів (міміка) спільно зі стріопаяідарною системою (особливо для м'язів лоба і лиця).

Уже у тварин емоції знаходяться під певним контролюючим впливом неокортекса. У кішок без нової кори не реалізуються реакції задоволення. У людини Е тим паче кортиколізовані. У примітивній формі вони є навіть у плода (П.К.Анохін). Вважають цілком слушно, що про виховання дитини потрібно думати тоді, коли вона знаходиться ще в утробі матері. Саме за­лученням кори зобумовлено збагачення чисто біологічних афектів додат­ковими психічними.

Симонов П.В. визначив 4 стратегічних структури в мозку при органі­зації Е.

1. Гіпоталамус - виділення потреби, яку належить у першу чергу задовольнити (при перевазі цієї структури перед нами «егоїст»).

2. Мигдалина - забезпечує врахування інших потреб (мотивів), які не можна повністю ігнорувати.

3. Гіпокам - будь-які сигнали сприймає як значущі, у тому числі й мало ймовірні (звідси тривожно-помисливий тип з труднощами прийняття вірного рішення).

4. Кора (нова) оцінює високо вірогідні події (в умовах патології -можливість настирливих думок).

Птже значення емоцій пристосовне, мобілізуюче сили організму при ^них' си^х, при вимкненні труднощів у зв'язку з недостатнє

^ДлГподини емоційність - ще й запорука творчої діяльності, запорука

^йменні зникає людська особистість, а ми не здатні ш навчатися, „і запам'ятовувати» (Вартанян Г.А.) ^