Стратегічні рішення у сфері управління виробництвом

Щоб реалізувати загальний стратегічний план компанії, керівник виробництвом повинен прийняти ряд стратегічних рішень. Ці рішення можуть бути класифіковані по наступним загальними категоріями.

Виробнича стратегія вимагає прийняття цілого ряду рішень щодо потужностей, вертикальної інтеграції, технологічних процесів, якості, устаткування, персоналу, нового покоління продукції тощо [30].

Рішення з виробничих потужностей.

Найважливішими питаннями з даного елементу стратегічних рішень є: який розмір підприємства та організації виробництва на ньому є кращим з урахуванням можливостей його організаторів і наявного попиту? Як визначити місце розташування підприємства - поблизу ринків збуту, джерел сировини, робочої сили?

2. Вертикальна інтеграція.

При вирішенні даного питання розглядаються позиції: купувати чи випускати самим вихідні матеріали, напівфабрикати, якщо так, то які? Виробничі менеджери завжди прагнуть до вертикальної інтеграції поскільки вона розширює сферу їхнього безпосереднього, тобто внутрішнього, контролю над замкнутим виробничим ланцюжком.

3. Технологічні процеси.

Стратегії, що визначають динаміку технології виробництва, засновані на порівнянні різних елементів можливих технологій, виборі та реалізації найбільш ефективної з них. При вирішенні даної проблеми домінуючим мотивом є питання вибору процесу виробництва.

Масштаб виробництва традиційних продуктів.

При прийнятті стратегічних рішень з масштабів виробництва традиційних продуктів до ключових позицій відносяться:

- оцінки майбутнього попиту,

- інформація про стадії життєвого циклу відповідних ринків,

- дані про головних конкурентів.

Масштаб виробництва нових продуктів.

Рішення про нові продукти в обов'язковому порядку вимагає спеціального стратегічного аналізу. Крім того, кожен новий продукт потрібно спочатку в невеликих обсягах апробувати на ринку.

Використання виробничого персоналу

Передбачає систему стратегічних заходів, що визначають склад персоналу і характер відносин у виробництві. Вони є одними з найбільш важливих стратегічних рішень для розвитку вітчизняних виробничих підприємств, де в останні роки руйнувалися сформовані протягом життя декількох поколінь традиції колективної та індивідуальної поведінки.

Управління якістю виробництва.

Якість продукту істотно залежить від системної якості його виробництва. Якість - це не тільки найважливіша характеристика споживчих властивостей товару, але найчастіше вона є і головним критерієм сприйнятливості продукту тим чи іншим конкретним ринком.

Виробнича інфраструктура.

Жодне виробництво неможливе без відповідної інфраструктури. Як правило, витрати на її підтримку є значними і майже завжди містять серйозні резерви економії.

Взаємини з постачальниками та іншими партнерами з кооперації.

Значення цих взаємин є досить очевидним. Особливість даної позиції полягає в можливості вибору і розвитку одного з двох альтернативних підходів: конкурентного чи кооперативного.

Розподіл готової продукції.

Визначення обсягів виробництва продукції на склад чи за конкретними замовленнями.

Управління виробництвом.

Стратегічні рішення з даної позиції стосуються розвитку операційного менеджменту як особливої підсистеми загальної системи управління підприємством. Таким чином, на відміну від десяти попередніх позицій - рішення, за якими забезпечують розвиток виробництва як об'єкта управління, рішення з даної позиції повинні розвивати саме керуючу систему, тобто суб'єкт управління.

 

6.Організація операційного процесу у просторі й часі
Ефективність операційного процесу залежить від часу здійснення і ступеня його неперервності. Вирішальний вплив на ефективність операційного процесу має форма його організації, яка визначається диференціацією і розміщенням процесів у просторі й часі.
Диференціація операційного процесу на підприємстві характеризується трьома основними факторами:
• обсягом і структурою (номенклатурою) виробничої програми;
• часом, який має підприємство у своєму розпорядженні для виконання сформованої виробничої програми, вираженим режимом його роботи та встановленими термінами виконання програми;
• простором, який втілюється у виробничій площі і розміщених на ній робочих місцях.
Основою формування і поєднання операційного процесу у просторі є структура підприємства, тобто сукупність підрозділів, які входять до його складу або до складу окремої ланки, а також форми їх взаємозв'язку.
Операційна структура підприємства залежить від низки факторів.
Важливу роль в організації операційного процесу мають часові інтервали, оскільки взаємозв'язок і поєднання основних елементів операційного процесу відбувається не тільки у просторі, а й у часі. Щоб операційний процес відбувся, необхідний певний період часу, упродовж якого переробна система перетворить усі види ресурсів на готовий продукт. Час виробництва продукції відображається в такій категорії, як виробничий цикл. Отже, основною метою організації операційного процесу у часі є забезпечення узгодженого й планомірного протікання операційного циклу виготовлення продукції.
Організація операційного процесу в просторі відбувається пере­важно за двома напрямами спеціалізації:

1. За однорідністю виконуваних технологічних процесів (техно­логічна спеціалізація), тобто функціональні ділянки виділяються у певні групи технологічно однорідних робочих місць (машин).

При технологічній формі спеціалізації у виробничих підрозділах виконують частину технологічного процесу, яка складається з однієї або кількох операцій при дуже широкій номенклатурі деталей (виробів).

2. На основі технологічної послідовності операцій (предметна спеціалізація), тобто дільниці формуються з певної кількості техно­логічно різнорідних робочих місць (машин), які встановлюються відповідно до послідовності операцій операційного процесу.

На ефективність операційного процесу значно впливає його форма організації. яка визначається диференціацією та розміщенням опера­ційного процесу в просторі й часі.

Диференціація операційного процесу на підприємстві характе­ризується насамперед співвідношенням трьох основних факторів:

• обсягом і змістом операційної програми;

• часом, який с у розпорядженні підприємства для виконання цієї операційної програми та зумовлений наявним режимом роботи під­приємства;

• простором, який виражений у виробничій площі — для робочих місць і машин.