Вступ.
Я, Магмет Артем Ігорович проходив практику у Відділі Державної Виконавчої Служби в місті Коломия Коломийського міськрайонного управління юстиції.
Під час проходження виробничої практики я ознайомився з нормативно-правовою базою діяльності цього органу. Так, державна виконавча служба у своїй діяльності керується Законом україни “Про державну виконавчу службу” від 24 березня 1998 року, Законом України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року, Конституцією України від 28 червня 1996 року, Кримінальним Кодексом України від 5 квітня 2001 року, Цивільним Кодексом України від 16 січня 2003 року, Кодексом України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року, Інструкцією про проведення виконавчих дій: Затверджено наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 року та іншими нормативно-правовими актами.
Приміщення відділу державної виконавчої служби знаходиться у місті Коломия по вул. Театральній, 15.
Начальником цього відділу є Попик Валентина Петрівна
Моїм керівником практики по підприємству був Старший державний виконавець Бєлов Віктор Олександрович
Метою практики є:
1. Закріплення на практиці теоретичних знань, одержаних під час вивчення предметів Судові та правоохоронні органи, Цивільне та сімейне право, Кримінальне право, Організація правового діловодства та інші;
2. Ознайомлення з організацією діяльності Відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції її структурою, правовою базою, функціями, правами державних виконавців та іншим;
3. Набуття навичок щодо складання виконавчих документів, оформлення виконавчих справ.
Основними завданнями на час проходження виробничої практики було: ознайомитися з правовими основами діяльності та колом питань, що відносяться до компетенції державної виконавчої служби в цілому та посадових осіб зокрема; також ознайомитися із структурою, повноваженнями та функціями державної виконавчої служби.
Відділ Державної виконавчої служби в м. Коломия Коломийського місьрайонного управління юстиції України здійснює дії, спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах закону, іншими нормативно-правовими актами, а також рішеннями, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню.
Державна виконавча служба входить до системи органів юстиції, яка і здійснює контроль за її діяльністю.
Розділ 1. Державна виконавча служба в системі органів державної влади.
Ст. 19 Kонституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Kонституцією та законами України. Bідповідно до цього ст. 2 ЗУ,,Про державну виконавчу службу,, встановлене коло нормативно-правових актів, які становлять правову основу діяльності державної виконавчої служби. Bиходячи із юридичної сили правових норм в ієрархії нормативно-правових актів ключове місце займає Kонституція України, яка встановлює загальні засади функціонування органів державної влади та їх взаємовідносин з громадянами та іншими особами і служить основою для інших законів, що становлять правову основу діяльності державної виконавчої служби. Наступними за юридичною силою нормативно-правовими актами після Kонституції України є закони. Правову основу діяльності державної виконавчої служби складає також досить велика кількість законів, серед яких головне місце посідають закони «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче проваджсння». Закон «Про державну виконавчу службу» визначає основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус працівників органів державної виконавчої служби та їх соціальиий захист. Закон «Про виконавче проваджения» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Якщо зазначені закони повністю присвячені регулюванню діяльності державної виконавчої служби, то ціла низка інших законів визначає окремі сторони їх діяльності або регламентує відносини, тим чи іншим чином пов'язані з діяльністю державної виконавчої служби. Наприклад, Закон «Про державну службу» визначає правовий статус працівників органів державної виконавчої служби як державних службовців. Bідповідно до ст. 308 Кодексу про адміністративні правопорушення (KпAП) України у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною 1 ст. 307 цього Kодексу, постанова про накладення штрафу надсилається і для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. Окремо слід згадати Цивільний процесуальний кодекс (ЦПK) України та Господарський процесуальний кодекс (ГПK) України. Зокрема нормами глави 31 ЦПK України «Cкарги на рішення, дії або бездіяльність, державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби» визначено порядок провадження по скаргах на дії або бездіяльність державного виконавця. У свою чергу, відповідно до ст. 121-2 ГIIK України скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником, або прокурором протягом десяти днів з дня вчинения оскаржуваної дії або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Bелике значення для регулювання діяльності державної виконавчої служби мають також підзаконні нормативно-правові акти, прийняті на виконання відповідних законів. Переважну більшість таких актів складають акти Kабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України. Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Bерховною Радою України, хоча й не передбачені коментованою статтею Закону, але згідно з ст. 9 Kонституції України вони є частиною національного законодавства, а відтак також можуть бути елементом правової основи діяльності державпої виконавчої служби. Зокрема, правовою основою діяльності органів дсржавної виконавчої служби є як міжнародні договори, що забезпечують права та свободи громадян, наприклад, Kонвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 р. (ратифікована Законом №475/97-BР від 17 липня 1997 р.), так і більш спеціалізовані міжнародні договори, наприклад Kонвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р., (ратифікована Указом ПBР від 22 серпня 1960 р.), Kонвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами 1965 р. (ратифікована Законом № 1547-ІІI від 16 березня 2000 р.), Kонвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. (ратифікована Законом № 240/94-BН від 10 листопада 1994 р.) тощо.
