Міжнародні економічні відносини

У першій половині ХІХ століття сформувався світовий ринок як підсистема господарства, повязана з обміном товарів за межами національної економіки та валютно- фінансовим забезпеченням такого обміну. Він став формою усталених звязків між національними ринками, що внаслідок успіхів на транспорті, в будівництві доріг остаточно утвердилася як складова частина загальносвітової ринкової господарської системи.Зовнішня торгівля набула світового характеру. Формувалися світовий кредитний та валютний ринки. Масова міграція трудових ресурсів свідчила про виникнення міжнародного ринку праці. Отже, склалася система міжнародних економічних відносин як результат взаємодії всієї сукупності світових господарських звязків. Основними чинниками цього процесу були розвиток великої машинної індустрії, утворення колоніальної системи, міжнародний поділ праці, що розподілив світ на промислово розвинені й економічно відсталі країни.

Визначилися галузі, які працювали на основі імпортних надходжень або експорт. Лише зовнішній ринок міг поглинути масовий випуск фабричних товарів. Для збереження панування на внутрішньому ринку національні корпорації повинні були забезпечувати світовий рівень з якості та цін.

Важливим фактором формування світового ринку було утворення колоніальних володінь. У 1914 р. територія колоній промислово розвинених держав становила 85 млн.кв. км з населенням 560 млн осіб. Найбільшими колоніальними імперіями стали Великобританія, про яку казали, що в ній ніколи не заходить сонце, та Франція.

Основою формування світового ринку став міжнародний поділ праці зі спеціалізацією окремих країн у виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку. Протягом ХІХ ст. переважаючою формою МПП була міжгалузева предметна спеціалізація. Великобританія як «майстерня світу» спеціалізувалася на виробництві та продажу машин і устаткування, а також взуття, шкіргалантереї, виробів харчової промисловості. Німеччина зайняла чільне місце у світовому виробництві

Сільскогосподарської техніки, залізничного устаткування, парових котлів, картоплі, спирту, цукру, виробів хімічної промисловості, Франція – текстильних машин, шовкових і суконних тканин, Бельгія – зброї та інструментів. Колоніальні країни спеціалізувалися на виробництві бавовни, прянощів, кави, цукру, натурального каучуку.

З другої половини ХІХ ст. набула розвитку така форма МПП, як внутрішньогалузева спеціалізація. Так, у металургійному виробництві експортерами чорних металів були Великобританія, Бельгія, Люксембург, кольорових – Австро- Угорщина, Франція.

Провідною і найстарішою формою світогосподарських

звязків була міжнародна торгівля, до якої були залученні всі незалежні та колоніальні країни. Її характерною ознакою був імпорт сировини з колоніальних країн, оскільки найрозвиненіші країни, за винятком США, були мінімально забезпечені сировиною.

З кінця ХІХ ст. для зовнішньої торгівлі властивою була тенденція зростання протекціонізму і встановлення монопольних цін. Країни укладали торгові договори, підписували інвестиційні угоди.

З розвитком міжнародної торгівлі, починоючи з 70-х років, дедалі більшого значення набував експорт капіталу, який спрямувався головним чином у колонії та залежні країни.Найбільшими експортерами були Великобританія, Франція, Німеччина, Бельгія, Швейцарія, Голландія.

Важливою формою зовнішньоекономічних звязків були міжнародні процеси, повязані з переселенням європейців до Америки. З 1816 по 1856 р.з Європи до США емігрувало 5 млн, а другій половині ХІХ ст.- 18 млн.осіб. Економічним наслідком міжнародної міграції робочої сили було прискорення розвитку промисловості та сільского господарства в країнах імміграції, посилення міжнародного поділу праці, збільшення експорту товарів з цих країн і одночасно імпорту товарів з країни імміграції.

На початку ХХ ст. співвідношення сил між великими державами зайшло у винятково гостру суперечність з тим поділом світу, який склався в кінці ХІХ ст.Зокрема, одна з найбільш економічно розвинутих країн Європи – Німеччина – виявилася обділеною колоніями. На порядок денний стало питання про перерозподіл зон впливу, насамперед ринків збуту, джерел сировини, сфер вкладання капіталу, рочаток якому поклала Перша світова війна.

 

Висновки

З вивченої теми я дізнався, як саме економічно розвивалися країни з ХІХ по ХХ століття такі, як Великобританія, США, Японія, Франція, Німеччина, Англія. Високими темпами розвивалася економіка США. Вони вийшли на перше місце у світі за обсягом промислової продукції, обігнали Великобританію. Прискорений розвиток США пояснюється рядом факторів, серед яких важливе місце займають політичні, соціальні, географічні, кліматичні та природні.

Не відставала по економічному зростанню і Німеччина, яка в свою чергу посіла друге місце (після США). Цьому сприяв ряд факторів, серед яких найголовнішим можна вважати перемогу у Франко- прусській війні 1870-1871 рр. Було ліквідовано політичну роздробленність, митні барьєри, сформувалася єдина грошово-фінансова система, була прийнята загальнодержавна система міри і ваги. Все це сприяло єдиного внутрішнього ринку країни.

Стосовно Франції, то вона у період 19 століття займала друге місце у світі за рівнем промислового виробництва, поступаючись лише Англії. Однак в кінці 19 століття вона опинилася на четвертому місці. Причиною цього була, перш за все, поразка у Франко-прусській війні.

Перехід до індустріального суспільства в Японії відбувся пізніше, ніж в країнах Західної Європи та США, і мав ряд особливостей. До середини ХІХ ст. Японія була типовою аграрною країною, в якій панувала система господарства, формувалося мануфактурне виробництво. Зміни у розвитку Японії почали розвиватися з 1853 р.,коли невелика американська ескадра під командуванням комондора Перрі ввійшла для торгівлі США, а потім і з іншими державами.

А взагалі характерною особливості світової економіки останньої третини ХІХ століття, був перехід від моно- до поліцентризму. Серйозними конкурентами Великобританії, яка першою стала на шлях промислового перевороту й індустріального розвитку і була «майстернею світу», стали США та Німеччина. Економічний розвиток мав економічний характер. Темпи зростання продуктивності праці відставали від темпів економічного зростання і становили в середньому 1, 7%.

У ХІХ - на початку ХХ ст. відбувалися радикальні зміни в аграрному секторі економіки світу. В сільскому господарстві США, Великобританії, Франції, розвивалось фермерство. Аграрний розвиток у Німеччині відзначався дуалістичністю. Крім фермерських господарств, зберігалось велике землеволодіння юнкерів та залежність селян від них.

Незалежній Україні для виходу з критичного стану необхідно здійснити глибоку структурну перебудову економіки з метою орієнтації на людину.

 

 

Список використаної літератури:

1.Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів.- К.: Академія, 1999р.

2.Лановик Б.Д., Лазарович М.В., «Економічна історія»: Курс лекцій – 4-те видання, К., Вікар 2003р,- 405с.

3.Матисякевич З.М., Матейко Г.М., Лановик Б.Д. «Економічна історія

Укаїни і світу» Підручник за ред. Б.Д. Лановика 5-е видання К: Вікар, 2002р. 477с.

4.Тимошина Т.М. Черкашина Н.К.Економічна історія Навчальний посібник Київ: ЦУЛ, 2002р. 193 с.