В останій третині 19 ст. в Англії почали знижуватись темпи промислового виробництва. Інтенсивний процес індустріалізації США, Німеччини, Росії, Японії зумовив винекнення нових центрів промислового виробництва. Англійська промисловість почала втрачати іноземні ринки збуту. Водночас американські та німецькі товари, дешевші та кращі за якістю, потрапляли на внутрішній ринок країни.
Головною причиною відставання Англії було поступове фізичне і моральне старіння виробничої бази британської промисловості. Англійські фабрики та заводи були збудовані ще в кінці 18- першій половині 19 ст.і оснащені машинами та механізмами доби промислового перевороту. Вони неспроможні були виготовляти таку кількість виробів і такої якості, як американські та німецькі, що базувалися на ефективнішій виробничій основі, створеній науково-технічним процесом останньої третини 19 століття.
Технічна модернізація англійської промисловості була вкрай необхідною, але надзвичайно дорогою і складною, вона вимагала додаткових копіталовкладень. Англійські підприємці та банкіри віддавали перевагу експорту капіталу за кордон, в колонії та залежні країни, в яких наявність дешевої робочої сили забезпечувала їм високі прибутки. Вивіз капіталу був бажаний також з огляду на зростаючі потреби в колоніальній сировині – нафті, руді, кольорових металах, каучуку та ін.
Тим не менше, в англійській промисловості поступово відбувалися структурні зміни. Як і вСША та Німеччині, в Англії високими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, особливо сталеплавильна, електротехнічна, хімічна. Вони випередили традиційно розвинені галузі – видобуток вугілля, виплавку чавуну, переробки бавовни.
На розвитку англійської промисловості позначалась слабка енергозабезпеченість країни.
Процес монополізації промисловості в Англії проходив повільніше, ніж в США та Німеччині, тут тривалий час зберігалися дрібні та середні підприємства. Банківський капітал випереджував промисловий за темпами концентрації і централізації. Напередодні Першої світової війни 27 великих банків Англії володіли 86% усіх вкладів. Надлишковий капітал Англія інвестувала в економіки своїх колоній, які на початку 20 століття у 100 разів перевищували розміри метрополії.
Інвестиції направлялися, як правило, у виробничу сферу --
будівництво підприємств, шахт, портів, доріг і т.ін. Англійські монополії в колоніях та напівколоніях відігравали роль важливого механізму переливання капіталів і технологій, будували транспортні комунікації, створювали соціальні інститути, готували місцеві кадри для підприємницької діяльності.
Незважаючи на окремі випадки, політика Англії щодо залежних країн сприяла їхньому економічному становленню, формування сучасної макроцивілізації взагалі.
Франція. Впродовж 19 ст.Франція займала друге місце у світі за рівнем промислового виробництва, поступаючись лише Англії. Однак в кінці 19 ст. вона опинилася на четвертому місці.
Причиною цього була, перш за все, поразка у Франко-прусській війні та її наслідки. Мирний договір 1871 р.був невигідним для Франції. Вона забовязана була сплатити Німеччині 5 млрд франків контрибуції і як гарантію виплпти віддавала частину своєї території – провінції Ельзас та Лотарингію. Ці землі були економічно найрозвиненіші, багаті на залізну руду, вугілля, тут добре розвивалася текстильна та інші галузі промисловості. Втрата Ельзасу та Лотарингії примусила Францію ввозити велику кількість залізної руди і чорних металів. Сировинна база Франції й без того була недостатньою.Вона змушена була імпортувати половину необхідного їй вугілля. Таким чином росла собівартість французьких металовиробів, зменшувалася їхня конкурентоспроможність.
У французькій промисловості також необхідно було міняти застаріле фабрично-заводське обладнання, що вимагалозначних капіталовкладень.Тим часом французькі капітали експортувалися і становили 30% світових інвестицій. За даними на 1908 р. у французьку промисловість і торгівлю було вкладено 9,5 млрд франків, в облігації та закордонні цінності – 104,4 млрд франків. Вивіз капіталу в колонії та напівколонії давав величезні прибутки.
Відсталою порівняно із США та Німеччиною була й структура французької економіки. Скорочувалися потужності металургії, вугільної та інших галузей промисловості. Успішно розвивалася легка промисловість. Перед Першою світовою війною Франція залишалася аграрно- індустріальною країною. Існування гострих проблем у сільському господарстві також стримувало розвиток економіки.
Аграрні реформи середини 19 ст. не змогли ліквідувати наявні в сільскому господарстві суперечності. Роздрібненість селянських господарств і низький технічний рівень зумовили нерозвиненість внутрішнього ринку, затримували «зайве» населення у землеробстві, зменшували ринок робочої сили, приріст населення.
Непосильною для французького сільського господарства виявилася конкуренція американського зерна та інших продуктів, що призвело до гострої кризи і необхідності структурної перебудови аграрного сектора країни.
На світовий ринок Франція виходила в основному з дорогими тканинами, парфумами, косметикою, одягом, ювелірними виробами та іншими предметами розкоші.
