Каркасні стіни (у слуп, у шули)

У тих районах, де будівельного лісу не вистачало, стіни мали каркасну конструкцію. Якщо в південній частині Полісся будуються і каркасні, і рублені будинки, то в лісостеповій смузі майже скрізь переважають каркасні конструкції.

Каркас складається із стояків (шули), розташованих по кутах будинку та між ними, які зверху поєднуються ощіпом. В більшості випадків стояки закопуються в землю, або закріплюються на нижній обв'язці (якщо є фундамент). Щоб зробити каркас міцнішим, кутові стояки з обох боків підпираються підкосами. Балки перекриття кладуть або безпосередньо на верхню обв'язку, або затискують їх зверху ще одним-двома вінцями ощіпу. У стояках роблять вертикальні пази, куди вводять заповнення каркасу. Крім дерева для заповнення каркасної конструкції використовують також хмиз, очерет, глину, солому або різні їх сполучення.

При використанні деревини для заповнення каркасу застосовуються два конструктивні прийоми.

В більшості районів України для заповнення використовують короткометражний малоцінний ліс, який кладеться горизонтально між стояками (закидка). В ряді районів лівобережної України поряд з горизонтальною застосовується закидка в сторч, тобто дерев'яне заповнення розташовано прямовисне, закріплюється спеціальними парними брусками, що прибиваються зверху і знизу стояків. У окремих районах північного заходу України для заповнення каркасу використовують дерев'яні бруски, що ретельно припасовуються і підганяються один до одного, Такі каркасні стіни не поступаються якістю перед рубленими.

За винятком будинків з такого конструкцією, каркасні стіни, як правило, обмазують глиною і білять, що робить їх дуже схожими на стіни монолітної конструкції.

В середній частині лісостепової смуги дерев'яна горизонтальна закидка поєднується з глиновальками (заміття). Глиновальки кладуть упоперек закидки так, що кінці їх звисають. Ці кінці обтискують обрізком дошки донизу, закриваючи глиною деревину, що знаходиться під нею. Така конструкція зустрічається іноді і в більш північних районах лісостепу, оскільки вона дає змогу заощаджувати дерево.

В південних районах лісостепу, де відчувається гостра нестача лісоматеріалу, для заповнення каркасу застосовуються в основному глиновальки, а також інші місцеві будівельні матеріали, зокрема очерет. Вертикально поставлені пучки очерету прикріплюються до горизонтальних жердин, що встановлені між стояками каркасу.

Поряд з цим для заповнення каркасу в кінці XIX - на початку XX ст. широко використовувався також одинарний або подвійний глиноплот. Заповнення каркасу одинарним глиноплотом, хоча й мало багато недоліків, зустрічалось досить часто, бо стіни такої конструкції коштували дешевше.

Значно кращою з теплотехнічного погляду конструкцією був подвійний плот, простір між яким забивався глиносолом'яною масою (загата). Ця конструкція була досить поширена в деяких східних районах України (Полтавщина, Слобожанщина).

Як правило, каркасні стіни, що мали заповнення з очерету, плоту та соломи, обмазуються зсередини і зовні глиною і біляться. В окремих районах південного лісостепу і на півдні України застосовували також заповнення каркасу солом'яними перевеслами, що щільно заплітались поміж часто поставленими вертикальними жердинами, так, як це робилось в звичайному плоті із лози.

Монолітні стіни.

Монолітні стіни з глини та природного каменю широко застосовувались у народному будівництві півдня, частково в окремих районах лісостепу, а іноді навіть на півночі України. Конструкції стін із глини досить різноманітні, залежно від особливостей будівництва того чи іншого району. В народному житлі застосовувались глинобитні, глинолитні, глиновалькові та саманні конструкції стін.

Глинобитні стіни будуються переважно у центральних, глинолитні - у східних, а глиновалькові у західних районах півдня, а також в значній частині лісостепової смуги України. Глинобитні стіни споруджуються із суміші глини, що має природну вологість, та солом'яної січки. Ця суміш укладається в опалубку шарами невеликої товщини і ретельно трамбується.

Для спорудження глинолитних стін в опалубку укладається шар м'ятої соломи, що заливається потім рідким розчином глини і також трамбується, перевага цих конструкцій в їх міцності і хороших теплотехнічних даних, недолік - велика усадка стін після висихання.

Глиновалькові стіни мають два варіанти конструктивного рішення - звичайні глиновальки і глиновальки "в ялинку".

В першому випадку застосовують досить великі вальки з глиносолом'яної маси, які укладаються поперек стін рядами, щільно один до одного.

Звисаючі частини вальків зовні і зсередини обтискують дошкою вниз таким чином, що вони закривають собою нижній шар вальків.

Для спорудження стін із глиновальків у "ялинку" використовують вальки менші за розміром. Кожний шар вальків укладають на стіну не горизонтально, а під кутом в 45°, притому два сусідніх шари мають нахил в різні боки. Така конструкція стіни із глини з'явилась у народному будівництві на початку XX ст. і набула широкого розповсюдження з 20- 30-х років.

Саман - невеликий блок із глиносолом'яної маси. Як будівельний матеріал він широко застосовується в народному житлі південних районів, а також західної частини лісостепової смуги. Основною перевагою саманних стін перед іншими конструкціями із глини є те, що вони досить швидко просихають (бо саман попередньо висушується) і дають відносно невелику усадку. Зручність такої конструкції полягає також у тому, що заготовки саману можна зробити поступово, заздалегідь висушити його. Значним недоліком стін із глини, в тому числі із саману є те, що під впливом атмосферної вологи, вони сиріють, внаслідок чого зазнають досить значної деформації. Щоб уникнути цього, в південних районах стіни з саману після їх осідання часто облицьовують цеглою, іноді - лише нижню частину стіни (до рівня вікон), а часом - усю стіну, Звичайно, будинки з такими стінами були міцнішими і теплішими, але й дорожчими, тому будували їх здебільшого заможні селяни.

У народному будівництві широко застосовується також природний камінь (переважно вапняк). В південних районах житло споруджують здебільшого із черепашника, а на Поділлі та ряді західних районів - із щільного вапняка. Черепашник застосовують у вигляді пиляних блоків, інші види природного каменю - у вигляді буту. В більшості випадків стіни з каменю штукатурять, лише в окремих районах стіни будинків мають природну фактуру каменю.

В південно-східних районах України для кладки стін використовують також крейду, мергель та інші будівельні матеріали.

В більшості випадків кладка стін із природного каменю ведеться на глиняному чи вапняному розчині.

Розглядаючи українське народне житло кінця XIX початку XX ст., треба відзначити, що характерною рисою його було широке застосування різноманітних місцевих матеріалів та конструкцій, що зумовило значною мірою декоративне оздоблення фасадів і в цілому архітектурне рішення.