5. Мережні пристрої
Для підключення до сегменту комп’ютерної мережі необхідно спеціальні пристрої. Ці пристрої можна поділити на два класи. Перший клас - це пристрої звичайного (кінцевого end-user) користувача. До цих пристроїв відносяться комп’ютери, принтери, сканери та інші пристрої, яки використовує користувач. Інший клас пристроїв – це мережні пристрої.
Пристрої користувача, що створюють з’єднання з мережею, також відносяться до хостів. Ці пристрої дозволяють сумісно використовувати, створювати та отримувати інформацію.
Хост пристрої фізично підключаються до мережі використовуючи мережну картку network interface card (NIC). Вони використовують це підключення для виконання задач відправки електронних повідомлень, роздруківки звітів, сканування малюнків або доступу до баз даних.
NIC- це схемна електронна друкована плата яка вставляється в слот розширення на материнській платі комп’ютера, або це може бути зовнішній пристрій. Інша назва цього пристрою – мережний адаптер. Laptop або notebook застосовують NIC з розмірами, як у PCMCIA карт.
Кожний NIC містить унікальний код, який називається Media Access Control (MAC) адреса. Ця адреса використовується для управління передачею даних між хостом та мережею. Тобто тут розуміється, що NIC контролює доступ хоста до середовища.
На рисунку нижче зображені схематичні позначення end-user мережних пристроїв в індустрії.
Ці мережеві пристрої забезпечують транспорт даних в мережі між end-user пристроями. Додатково ці пристрої забезпечують: підключення до кабелів, створення з’єднань, перетворення форматів даних, та управління передачею даних. Прикладами пристроїв, які забезпечують ці функції є – повторювачі (repeaters), коцентратори (hubs), мости (bridges), комутатори (switches) та маршрутизатори (routers).
Повторювач (repeater) це мережевий пристрій, що відновлює сигнали. Повторювач (repeater) регенерують аналогові або цифрові сигнали спотворені при передачі завдяки затуханню (attenuation). Повторювачі не виконують інтелектуальної обробки сигналів в мережі, як мости та маршрутизатори.
Концентратори (hubs) працюють, як центри зв’язку. Іншими словами вони об’єднують групу хостів, і зовні для іншої мережі вона виглядає, як один хост. Це об’єднання створюється пасивно, на рівні фізичного переключення сигналів. У свою чергу активні hubs не тільки зв’язують хости, але і регенерують сигнали.
Мости (bridges) перетворюють інформацію, що передається так, як і джерела передачі і додатково управляють передачею. Коли йде мова про мости, то розуміється, що йдеться про з’єднання двох LANs. Мости використовуються не тільки для з’єднання LANs, а також для перевірки даних дозволено чи ні їм перетнути міст. Це надає можливість працювати мережі більш ефективно.
Комутатори робочих груп ще біль інтелектуальні при управлінні передачею даних. Вони можуть не тільки визначати, які дані треба залишити в мережі або передати, але і визначити місце призначення даних. Ще одна розбіжність між комутаторами та мостами полягає в тому, що комутатори не перетворюють формат даних, які передаються.
Маршрутизатори володіють усіма властивостями переліченими вище. Маршрутизатори можуть регенерувати сигнали, об’єднувати багато чисельні підключення, перетворювати формат даних, що передаються, а також управляти даними. Також вони можуть з’єднуватись з WAN та зв’язувати LANs, розташованими на великих відстанях одна від іншої. Ні яке інше устаткування не може забезпечити такий тип з'єднання.
5.1. Network interface card (NIC) – мережний адаптер
Для підключення комп'ютерів до передавального середовища користуються спеціальними пристроями - мережними адаптерами.
Адаптери можуть мати як автономне виконання і підключатися до комп'ютера за допомогою інтерфейсу RS-232С, так і вбудовуватися в комп'ютер з підключенням до його системної шини. В останньому випадку мережевий адаптер - це печатна плата (рис. 5), звана мережевою платою. Таким чином, мережеву плату можна вважати синонімом вбудованого мережевого адаптера.
Мережева плата - друкована схемна плата, яка забезпечує мережеві засоби комунікації персонального комп'ютера. Інша назва - LAN адаптер, який постійно знаходиться в слоті на системній платі і забезпечує інтерфейсне підключення до мережевого середовища. Основне призначення NIC узгодження середовища передачі даних та протоколів, що використовуються в локальній мережі.
Рис. 5. Мережна карта
Мережна карта складається з контролера LAN, трансформатора, мережного конектора, пам’яті ЕЕPROM, а також, у ряді випадків, пам’яті типу FLASH. Найважливіший елемент – контролер LAN. Мережний контролер являє собою спеціалізований процесор, що реалізує протокол доступу до передавального середовища. Завдання контролеру LAN – створення пакетів, які містять дані для відправки, контрольні суми та адресу одержувача, отримання з мережі адресованих йому пакетів та їх перевірки для усунення помилок, які виникли при транспортуванні. Високу швидкість передачі даних забезпечує об’єднання в одне ціле всіх компонентів, які реалізують функцію контролера, так як значно скорочується довжина внутрішніх зв’язків, і, відповідно, час передачі сигналів.
Основними елементами мережевого адаптера є: приймач-передавач (трансівер), мережевий контролер, пам'ять мікропрограм і оперативна пам'ять. Трансівер забезпечує перетворення сигналів і зв'язок з передавальним середовищем. Пам'ять мікропрограм містить програму керування мережевим контролером. Оперативна пам'ять використовується для тимчасового зберігання кадрів даних.
Призначення мережевого адаптера:
· підготовка даних, що надходять від комп'ютера, до передачі мережевим кабелем;
· передача даних іншому комп'ютеру;
· керування потоком даних між комп'ютером і кабельною системою.
Плата мережевого адаптера, крім того, приймає дані у вигляді електричних імпульсів струму з кабелю і перетворює їх на форму, зрозумілу центральному процесору комп'ютера.
В ході виготовлення фірмою-виробником кожному мереженому адаптеру привласнюється фізична адреса, яка заноситься в спеціальну мікросхему, що встановлюється на платі адаптера. У більшості мережених адаптерів МАС-адреса зашивається в ПЗП (ROM). Коли адаптер ініціалізується, ця адреса копіюється в оперативну пам'ять комп'ютера. Оскільки МАС-адреса визначається мереженим адаптером, то при заміні адаптера зміниться і фізична адреса комп'ютера; він відповідатиме МАС-адресі нового мереженого адаптера.
Рис. 6. MAC адреса мережної картки
Мережні карти відрізняються типом кабелю підєднання, реалізованим мережним протоколом (набір правил про обмін інформацією в локальній мережі), типом шини, до якої вони підключаються (ISA, EISA, VESA, PCI, PCMCIA), швидкодією та іншими параметрами.
Слід зауважити, що більшість мережевих адаптерів з метою уніфікації мають відповідні роз'єми і можуть використовуватись як у мережі 10BASE2, так і в мережі 10BASE5 або 10BASE-T. Згідно із специфікацією 10BASE2, Для підключення коаксіального кабелю до мережного адаптера використовуються BNC-коннектори., що Для виключення ефекту відбитого сигналу на кінцях кабельного сегмента застосовуються BNC-термінатори. На кінцях коаксіального кабелю BNC-коннектори і термінатори можуть припаюватися або обжиматися. Перший спосіб з'єднання більш трудомісткий, надійність з'єднання значною мірою залежить від якості пайки. Останнім часом найбільш поширений другий спосіб з'єднання, який дозволяє за наявності спеціального інструменту швидко і якісно виконати монтажні роботи.
Для підключення товстого коаксіального кабелю застосовується 15-контактний AUI-кабель, який з'єднує 15-контактний (DB-15) роз’їм плати мережевого адаптера із зовнішнім трансівером. Для підключення витої пари застосовується роз’їм RJ-45. Конектори RJ-45 мають пластмасовий корпус та 8 мініатюрних контактних площадок (рис. 7). За своєю структурою і функціональними характеристиками адаптер станції є сумісним з адаптерами для коаксіального кабелю.
Рис. 7. Конектор RJ-45
При виборі мережевого адаптера необхідно врахувати наступне:
· протоколи - Ethernet, Token Ring або FDDI;
· середовище передачі – виту пару, коаксіальний кабель, wireless або волоконно-оптичне;
· тип системної шини.
Установка NIC та модему
Для підключення до мережі Internet використовується мережена картка network interface card (NIC) або модем.
Для зв’язку та передачі даних на великі відстані між віддаленими комп’ютерами можуть використовуватися звичайні телефонні мережі. Як відомо, дані в комп’ютері представлені в цифровій формі – закодовані у вигляді нулів та одиниць, яким фізично відповідає низький або високий рівень напруги. Телефонна мережа розрахована на передачу речових повідомлень, які подаються у формі аналогових електричних сигналів, тому безпосередня передача цифрової інформації через телефонну мережу неможлива. Для перетворення форм подачі інформації необхідний деякий пристрій, який вмикається між комп’ютером та телефонною мережею. Такий пристрій називають модемом.
Модем (скорочення від МОдулятор-ДЕМодулятор) – пристрій, здатний здійснювати модуляцію (перетворення даних з цифрової в аналогову форми) та демодуляцію (перетворення даних з аналогової в цифрову форму) інформаційних сигналів. Модем дозволяє зв’язуватися з іншими комп’ютерами та мережами по телефонній мережі загального призначення або по спеціальних виділених лініях.
Зв’язок через модем працює так: нехай два комп’ютери з’єднані один з одним через модеми по телефонній лінії. Тоді потік даних із першого комп’ютера в цифровій формі поступає в модем першого комп’ютера, де перетворюється в аналогову форму. З виходу першого модему перетворені в аналогову форму дані потрапляють у телефонну лінію. У свою чергу, аналоговий сигнал, поступаючи з телефонної лінії на вхід модему другого комп’ютера, перетворюється в цифровий потік даних, який приймається другим комп’ютером. Тому основне призначення модему – перетворення даних з цифрової форми в аналогову, придатну для передачі по телефонному каналу, та навпаки, з аналогової в цифрову, сприйману комп’ютером.
За конструкцією модеми бувають внутрішніми та зовнішніми. Внутрішній модем являє собою знімну електронну плату, на якій розміщені всі компоненти, що здійснюють обмін даними (рис. 8.). Модемна плата встановлюється в слот материнської плати РС та фіксується за допомогою гвинта.
Рис. 8. Внутрішній модем
На зовнішній стороні плати модему знаходяться конектори для підключення кабелю телефонної лінії, які завжди виготовлені в стандарті RJ-11. Внутрішні модеми не потребують додаткового місця на робочому столі та модернізації контролера послідовного порту. Недоліки – необхідний вільний слот на материнській платі, збільшується навантаження на блок живлення комп’ютера, при встановленні необхідне більш тонке настроювання системних ресурсів. За станом внутрішнього модему можна спостерігати тільки за допомогою використання спеціального програмного забезпечення.
Зовнішній модем – окремий пристрій, який має власний корпус та блок живлення, а також додаткові органи управління на корпусі (регулятор гучності, скидання і т. д.) (рис. 9.).
Рис. 9. Зовнішній модем
Світлові або літерно-цифрові індикатори на лицевій панелі дозволяють визначати стан модему. Завдяки розміщенню всіх компонентів усередині власного корпусу, який з’єднаний з РС інтерфейсним кабелем даних. Зовнішній модем більш зручний, так як його можна без проблем підключити до іншого РС, якщо поблизу знайдеться розетка телефонної лінії.
Модеми відрізняються один від одного максимальною швидкістю передачі даних (1 бод=1 біт/с – кількість біт в секунду) та протоколами зв’язку. Взаємодія модемів на певній швидкості стандартизована відповідним протоколом.
5.3. Мережні топології
Мережна топологія визначає структуру мережі. В топології мережі можна виділити дві складові. Перша це фізична топологія, яка визначає шлях прокладки кабелю та середовище передачі. Друга – це логічна топологія, що визначає яким чином хости мають доступ до середовища передачі даних.
Рис. 10. Типи фізичної топології комп’ютерних мереж
Існують такі види фізичної топології:
1. Шинна топологія використовує один магістральний кабель на кінцях якого встановлені термінатори. Усі хости напряму підключаються до цього кабелю.
2. В кільцевій топології перший хост з’єднується з наступним і так далі, а останній з першим по кільцю. Кільцева мережа характеризується наявністю замкнутого односпрямованого каналу передачі даних у вигляді кільця або петлі.
3. В зірковій топології усі комп’ютери кабелями з’єднані і центральною точкою в якості якої може бути концентратор.
4. Розширена зіркова топологія з’єднує окремі зірки з іншими за допомогою хабів або комутаторів. Ця топологія дозволяє розширювати границі мережі.
5. Ієрархічна топологія подібна розширеній зірці. Проте, замість з'єднання центрів за допомогою концентраторів або/і комутаторів разом, система зв'язана із комп'ютером, який виступає в ролі центрального вузла комутації та керує передачею на топології.
6. Сіткова топологія є засобом, що використовується для захисту від можливих затримок передачі. Чудовим прикладом застосування сіткової топології для контролю мережевих систем є мережеві системи атомних електростанцій. Як видно з рисунку кожен хост має окремі незалежні лінії зв’язку з іншими хостами. Хоча в мережі Інтернет ми маємо багато різних шляхів до того ж самого вузла, але це не є аналогом та прикладом сіткової топології.
Логічна топологія визначає як хости зв’язуються в мережі. Існує два основні види логічної топології: широкомовна (broadcast) та передача маркера (token passing).
Broadcast в загальному розумінні означає, що кожен хост посилає дані, незалежно від інших хостів, в загальне мережеве середовище (моноканал), тобто випадково. Не існує порядку або правила, якому повинні слідувати робочі станції для використання мережі. Якщо першим відправив, то першим і обслуговується. Таким чином працює мережа Ethernet, яка розроблена компанією Xerox.
Другою логічною топологією є token passing. Token passing управляє доступом до мережі використовуючи електронні маркери, які передаються послідовно в одному напрямку від однієї робочої станції до іншої. Коли хост отримує маркер, то він починає передачу даних в мережу. Якщо, хост не готовий передавати інформацію, то у цьому випадку кадр маркера передається наступному хосту і процес знову повторюється. Прикладами мереж, які використовують маркерну передачу є: Token Ring (кільцева локальна мережа з маркерним доступом) та Fiber Distributed Data Interface (FDDI – оптоволоконний розподілений інформаційний інтерфейс, технологія побудови комп’ютерних мереж, що використовує для передачі сигналу оптоволоконний кабель). Різновидом Token Ring та FDDI є ARCnet (мережева архітектура корпорації Datapoint, Attached Resource Computer Network – комп’ютерна мережа, де комп’ютери об’єднуються між собою за допомогою маршрутизаторів). ARCnet- це передача маркера на шинній топології.
На рис. 11 показано багато різних топологій, з'єднаних мережевими пристроями. Цей рисунок є схемою невеликої стандартної мережі учбового закладу або невеликої компанії.
Рис. 11. Схема стандартної мережі учбового закладу
6. Короткий огляд високошвидкісного і комутованого підключення
На початку 1960-х, модеми були використовували для забезпечення зв’язку між терміналами та головним центральним комп’ютером для введення/виведення інформації. Багато компаній орендувало комп’ютерний час, але існуюча ситуація була фінансово незручною. Швидкість передачі була дуже малою, 300 біт/с, передаючи приблизно 30 символів за секунду.
ПК отримав широке розповсюдження у 1970-х, з’явились електронні дошки оголошень Bulletin Board Systems (BBS). Ці дошки BBS давали користувачам можливість з’єднуватись залишати або читати повідомлення на дошках обговорення (discussion board).
Прийняття швидкості передачі 300 біт/с було обумовлено тим, що для більшості людей вона перевищувала швидкість читання та набору тексту. На початку 1980-х кількість електронних дошок оголошень експоненціальне збільшилось і швидкості 300 біт/с вже не вистачало для передачі великих файлів та графіки. Починаючи з 1990-х модеми почали працювати із швидкістю 9600 біт/с та досягли сучасного стандарту 56 000 біт/с у 1998 році.
Так неминуче вийшли на споживчий ринок високошвидкісні послуги для корпоративних клієнтів – це Digital Subscriber Line (DSL) цифрові клієнтські лінії та кабельні модеми. Ці послуги вже не вимагали дороге устаткування та додаткової телефонної лінії. Цей сервіс був постійно діючий і не потрібно з’єднуватись для встановлення кожної сесії. Усе це дало можливість широкого доступу до мережі Internet малим офісам та мережам домашніх користувачів.
7. Опис TCP/IP. Тестування підключення за допомогою утиліти PING
Transmission Control Protocol/Internet Protocol (TCP/IP) - це є стек протоколів та правил виробника для забезпечення взаємодії комп’ютерів та доступу до відкритих ресурсів в мережі.
Для роботи стеку протоколів TCP/IP на робочій станції необхідно його сконфігурувати засобами операційної системи. Цей процес аналогічний для всіх операційних систем, наприклад, Windows або Mac.
Утиліта ping використовується для тестування Internet з’єднання. Ця назва булла надана на честь дії гідролокації, використовуваної, щоб локалізувати і визначити відстань до підводного об'єкту.
При виконанні команди ping посилаються IP пакети, що повторюються (multiple), до вказаного місця призначення. Кожен пакет відправляється та очікується на відповідь. Отримана відповідь на команду ping містить результат виконання команди та час проходження сигналу. Ця інформація дає можливість визначити доступність місця призначення. Команда ping використовується для тестування працездатності NIC на прийом/передачу, конфігурацію ТCP/IP та мереживі підключення. Вказані нижче приклади показують зразки команд користувача, які він може використовувати в мережі:
· ping 127.0.0. 1 – ця команда викликає внутрішній loop back тест для перевірки стеку протоколів ТCP/IP та функції NIC на прийом/передачу.
· ping IP address of host computer перевірка робочої станції персонального комп’ютера, конфігурації його IP адреси та його зв'язок на рівні робочої станції.
· ping default-gateway IP address - тестування шлюзу за замовчуванням, перевіряє доступність маршрутизатора, який з’єднує локальну мережу з іншими мережами.
· ping remote destination IP address перевірка віддаленої робочої станції та її зв’язок з робочою станцію персонального комп’ютера
8. Web-навігатори та plug-ins
Для навігації в мережі Інтернет використовують програму - браузер. Спочатку браузери призначались для перегляду документів з Web-серверів, але конкуренція між виробниками програмного забезпечення призвела до того, що в них з'явилася безліч додаткових можливостей. Як наслідок, у сучасних браузерах поєднуються всі можливі додатки для доступу до Internet.
Web-навігатори (Web-браузер) - це програма, яка встановлена на комп'ютері користувача і призначена для пошуку й відображення інформації в мережі. Браузер зчитує Web-сторінки й інші файли з диска сервера й відображає їх вміст на моніторі комп'ютера користувача. Серед найбільш популярних браузерів слід назвати Microsoft Internet Explorer, Netscape Navigator, Opera. Ця програма навігатор підтримує різні служби Інтернет, у тому числі HTTP, FTP, програми читання новин, електронну пошту, мову програмування Java, а також більш старі протоколи, такі як Telnet і Gopher.
Мова програмування Java використовується для створення невеликих програм (аплетів), які запускають для виконання браузери. Internet Explorer є повністю інтегрованим програмним продуктом фірми Microsoft.
Web-навігатори виконують наступні дії:
· З’єднуються з Web-сервером.
· Відправляють запит на одержання інформації.
· Пересилають інформацію.
· Відображають на дисплеї отриману інформацію.
Рис. 12. Навігатор Internet Explorer фірми Microsoft
Для того щоб за допомогою браузера звернутись до сервера, що має певну IP-адресу, не обхідно ввести повне доменне ім'я цього сервера. Наприклад, якщо ви ввійшли в Інтернет і хочете зв'язатись з кафедрою комп'ютерних систем, то повинні ввести посилання http://www.comsys.ntu-kpi.kiev.ua. Цей запис означає, що для звертання до цього сервера слід використовувати протокол передачі гіпертексту (http). Така форма запису називається універсальним локатором ресурсу (Universal Resource Locator - URL). Якщо браузеру потрібно визначити IP-адресу будь-якого доменного імені, то він підключається до кореневого сервера імен і, після того як сервер повідомить йому адресу, встановлює з'єднання.
Після встановлення з'єднання сервер починає передавати інформацію, що звичайно є інструкціями з приводу того, що і у якому вигляді повинно відображатися на екрані комп'ютера. Цей набір інструкцій, відправлених сервером, називається Web-сторінкою або початковою сторінкою сервера. Web-сторінка може вміщувати текст, малюнки, звук, анімацію, додатки або посилання на інші сервери або Web-сторінки на тому самому сервері.
Інші протоколи Інтернет працюють так само. Наприклад, щоб звернутись до FTP-сервера кафедри комп'ютерних систем НТУУ КПІ, ви повинні ввести ftp://comsys.ntu-kpi.kiev.ua.
Існує також багато файлів та ефектів, які навігатор стандартними засобами не може відкрити та відобразити на моніторі. Щоб запустити (відкрити) ці файли навігатору необхідно використати можливості інших додатків. Ці додатки працюють під управлінням навігатора у фоновому режимі:
· Flash- та Shockwave-програвач (Flash player, Shockwave player) – відкриває мультимедіа файли створені засобами Macromedia Flash;
· Adobe Acrobat Reader - програмний продукт або модуль, який дозволяє користувачеві переглядати і роздруковувати файли у форматі PDF (Adobe Portable Document Format - формат машинонезалежних документів компанії Adobe);
· Quick Time – відкриває відео файли, що створені за технологією компанії Apple;
· програвач Windows Media - це додаток, який дозволяє користувачеві програвати аудіо- і відео-файли;
· Real Player – відкриває аудіо файли.
Наприклад, для того,щоб встановити Flash plug-in необхідно зробити наступне:
· відкрити в навігаторі Web- сайт фірми Macromedia;
· завантажити *.exe файл (flash32.exe);
· інсталювати отриманий додаток у Web-навігаторі.
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ
1. Zakon R.H. Hobbes' Internet Timeline 10 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakon.org/robert/internet/timeline/. – Заголовок з екрана. – Англ.
2. Zakon R.H. Hobbes' Internet Timeline v6.1 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://home.al.ru/zakon/. – Заголовок з екрана. – Рос.
3. WWW growth summary compiled from Netcraft [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://news.netcraft.com/archives/category/web-server-survey// – Заголовок з екрана. – Англ.
4. Модеми [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://wiki.kspu.kr.ua/index.php/Модеми – Заголовок з екрана. – Укр.
5. INTERNET USER FORECAST BY COUNTRY [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.etforecasts.com/products/ES_intusersv2.htm – Заголовок з екрана. – Англ.
6. Сервiси Internet [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sumdu.edu.ua/cources/service/metod.html – Заголовок з екрана. – Укр.
7. Всемирная сеть Internet и её возможности [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://school.ciit.zp.ua/internet-htm/index.html – Заголовок з екрана. – Рос.
8. FILE TRANSFER PROTOCOL (FTP) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ftp://ftp.rfc-editor.org/in-notes/rfc959.txt – Заголовок з екрана. – Англ.
9. Степанова Я.М., Рассамакін В.Я. Методи і засоби передачі даних: Підручник. - К.: Київ, нац. торг.-екон. ун-т, 2006. - 252 с. (ISBN 966-629-213-0). Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів товарознавчих факультетів вищих навчальних закладів (Лист№ 14/18.2-2309 від 24.10.05 р.).
10. Кулаков Ю.О., Луцький Г.М. Комп’ютерні мережі. Підручник / За ред. Ю.С. Ковтанюка - К.: Юніор, 2003. – 400 с., іл. (ISBN 966-7223-27-7). Гриф надано Міністерством освіти і науки України (Лист № 14/18-2-706 від 04.04.02).
11. Буров Є. В. Комп'ютерні мережі: Підручник. - Львів: "Магнолія плюс", 2006. – 264 с. (ISBN 966-8340-69-8). Гриф надано Міністерством освіти та науки України (лист№14/18-Г-130 від 29.05.2006 р.).
12. Гімчинський О.Г., Гімчинська С.Ю. Основи комп’ютерної техніки. Навчальний посібник. / Чернівці: лабораторія ТЗН ЧТЕІ КНТЕУ, 2004. - 180 с.
13. Валецька Т.М. Комп’ютерні мережі: Апаратні засоби. – Чернівці: Зелена Буковина, 2001. – 138 с. ISBN 966-7123-63-4.
ІНТЕРНЕТ В БІЗНЕСІ
ТЕМА ІI. Протоколи мережі Інтернет. Система адресації та ідентифікації комп’ютерів у мережі Інтернет
Після цієї лекції студенти повинні:
8. Розуміти поняття міжнародних стандартів багаторівневих протоколів мережі Інтернет.
9. Вміти пояснювати використання рівнів для опису передачі інформації.
10. Розуміти стандарт моделі взаємодії відкритих систем OSI глобальної комп’ютерної мережі Інтернет та переваги його застосування.
11. Вміти пояснювати сутність однорангової моделі взаємодії передачі інформації.
12. Розуміти сутність промислового стандарту моделі TCP/IP та його зв'язок із моделлю OSI.
13. Вміти пояснити процес інкапсуляції при передачі інформації та комутації пакетів.
14. Знати основи системи числової та символьної адресації та ідентифікації комп’ютерів у мережі Інтернет.
1. Мережні моделі
Для опису передачі інформації між комп'ютерами використовується поняття рівнів. У довільному потоці: потоці машин на шосе, або даних в мережі, можна виділити складові або рівні.
Бесіда між двома людьми є хорошим прикладом для розгляду поділу на рівні аналізу інформаційного потоку. Для того, щоб почати бесіду, спочатку виникає ідея. Потім приймається рішення, яким чином довести ці ідею. Наприклад, можна було сказати, крикнути, свиснути, при цьому ще і вибрати мову спілкування. Врешті-решт ідея висловлюється. Тобто, людина вимовляє слово, яке і є повідомленням.
В розглянутому прикладі можна виділити окремі складові або, інакше сказати, цей процес можна розбити на рівні для довільних зв'язаних інформаційних обмінів. Найвищий рівень – ідея, яка буде повідомлена. Проміжний рівень – прийняття рішення, як ця ідея повинна бути висловлена. Нижній рівень – створення звуку, для передачі інформації.
Той самий метод поділу на рівні дає можливість уявити передачу інформації в комп’ютерних мережах від відправника до одержувача.
Інформація, що передається в мережі, в загальному випадку називається даними або пакетами. Пакет – це логічно згрупована одиниця інформації, яка передається між комп’ютерними системами. Коли данні передаються між рівнями, кожен рівень додає (включає) додаткову інформацію, яка створює ефективне з’єднання з відповідним рівнем на іншому комп’ютері.
