Глобальна мережа (Wide-area networks

Локальна мережа (Local-area networks - LANs)

До складу локальної мережі входять:

1. Комп'ютери.

2. Мережні адаптери.

3. Периферійні пристрої.

4. Передавальне середовище.

5. Мережні пристрої.

За допомогою локальної мережі один комп'ютер отримує доступ до ресурсів іншого таких, як дані та периферійні пристрої (принтери, модеми, факси тощо). Використання комп'ютерних мереж дає можливість розподілу ресурсів великої вартості, покращання доступу до інформації, виконувати швидке та якісне прийняття рішень. Прикладом застосування цієї технології може бути E-mail.

Перевагами об’єднання комп’ютерів в локальну мережу є:

· Розподіл даних (Data Sharing). Дані в мережі зберігаються на центральному РС та можуть бути доступні для будь-якого РС, підключеного до мережі, тому не потрібно на кожному робочому місці мати накопичувач для зберігання однієї ітієї ж інформації.

· Розподіл ресурсів (Resource Sharing). Периферійні пристрої можуть бути доступні для всіх користувачів мережі (наприклад, факс або лазерний принтер).

· Розподіл програм (Software Sharing). Усі користувачі мережі можуть мати доступ до програм, які були один раз централізовано встановлені. При цьому повинна працювати мережна версія відповідних програм.

· Електронна пошта (Electronic Mail). Усі користувачі мережі можуть передавати або приймати повідомлення.

В локальних мережах використовуються наступні мережеві пристрої:

1. Маршрутизатори.

2. Мости.

3. Комутатори.

4. Концентратори.

5. Повторювачі.

Локальні мережі вирішують наступні задачі:

1. Радіус дії обмежується невеликими географічними відстанями.

2. Надає множинний доступ до спільного передавального середовища.

3. Права користувача надаються локальним адміністратором.

4. Надає постійний доступ до сервісів локальної мережі.

5. Фізично з’єднує пристрої на невеликій відстані.

Існують наступні поширені реалізації локальних мереж:

· Ethernet - локальна мережа з шинною топологією і випадковим методом доступу.

· Token Ring - кільцева мережа з маркерним методом доступу.

· FDDI - технологія побудови комп’ютерних мереж, що використовує для передачі сигналу оптоволоконний кабель.

Глобальна мережа (Wide-area networks - WANs)

Глобальна мережа зв’язує локальні мережі і надає доступ до комп’ютерів та файлових серверів в інших географічних місцях. Це надає можливість зв’язуватись користувачам на великих відстанях використовуючи комп’ютерні засоби комунікації. Глобальна мережа дозволяє отримувати доступ комп’ютерам в локальний мережі до віддалених комп’ютерів, принтерів та іншим пристроїв до яких відкритий доступ і які дистанційно відокремлені. Використовуючи глобальну мережу створюються миттєві з’єднання з між віддаленими географічно районами та континентами. Відправляючи повідомлення людині, що знаходиться на іншому континенті, вона отримує його настільки миттєво, що складається враження нібито людина знаходиться в сусідньому офісі. Прикладом також можуть бути сучасні on-line конференції в реальному часі.

Завдяки глобальній мережі створена можливість для багатьох людей виконувати свою роботу не виходячи з дому.

Глобальна мережа була створена для вирішення наступних задач:

1. Працюють за межами дії локальних мереж та зв’язує континенти.

2. Надає можливість працювати користувачам в реальному часі.

3. Забезпечує постійне підключення до віддалених ресурсів.

4. Дає можливість використовувати такі послуги, як листування та електронна пошта, перегляд Web сторонок, передачу файлов і електронної комерції.

Для передачі інформації в глобальних мережах використовуються такі технології та пристрої:

1. Модеми.

2. Integrated Services Digital Network (ISDN) - цифрова мережа з надданям комплексних послуг. Набір технологій, що забезпечують передачу голосової інформації з каналів передачі даних.

3. Frame Relay високошвидкісна мережева технологія, заснована на пересилці даних невеликим пакетами (комутація пакетів).

4. US (T) and Europe (E) Carrier Series – T1, E1, T3, E3 виділені цифрові з комутацією каналів.

5. Synchronous Optical Network (SONET) – синхронна оптична мережа, що використовує комутацію пакетів, застосовується для передачі даних, відео та голосу по кабелях.

2.4. Віртуальні приватні мережі (Virtual private network - VPN)

З розвитком інформаційних технологій перед компаніями все гостріше постає проблема організації дешевих, але надійних і безпечних каналів зв'язку між філіалами, а також захищеного віддаленого доступу для службовців, що працюють удома або знаходяться у відрядженнях.

Ще порівняно недавно обмін інформацією між видаленими підрозділами здійснювався головним чином із використанням орендованих ліній зв'язку. Більш того, в окремих випадках підприємства були вимушені прокладати власні лінії. Не дивлячись на те, що такий підхід гарантує високу захищеність, він пов'язаний із значними витратами на інформаційну інфраструктуру. Особливо гостро дана проблема проявляється в ситуаціях, коли компанія має багато підрозділів в різних містах. Схожа проблема виникає при віддаленому доступі користувачів, оскільки зв'язок з серверами віддаленого доступу за допомогою міжміських і міжнародних дзвінків коштує дуже дорого.

З іншого боку, всесвітня мережа Internet забезпечує дешевий і доступний зв'язок між містами і селами. Проте до недавнього часу використання Internet для зв'язку з філіалами або для організації віддаленого доступу користувачів стримувало та обставина, що Internet є загальнодоступною мережею, де можуть працювати зловмисники. Вирішенням проблеми недостатньої захищеності Internet для організації мереж Extranet стала поява технології віртуальних приватних мереж, яка забезпечує надійну аутентифікацію користувачів і мережевих ресурсів, а також шифрування потоку інформації для запобігання несанкціонованому доступу до даним або їх фальсифікації. Віртуальні приватні мережі (Virtual Private Network) - за своєю суттю, досить широкий термін, що не визначає певного типу мереж або протоколів, але, в цілому, який припускає використання "тунельної" пересилки конфіденційних даних з ПК по мережах загального користування до VPN маршрутизатору.

http://aplawrence.com/Basics/vpn.html

http://www.bruy.info/vpn.html

http://www.hardline.ru/selfteachers/Info/OS/!WinXP/Glava16/Index12.htm

2.4.1. Переваги використання віртуальних приватних мереж

Бурхливий розвиток мереж передачі даних дав поштовх до використання нових технологій в електронному бізнесі. Однією з таких технологій є технологія створення віртуальних приватних мереж VPN (Virtual Private Network). У основі технології VPN лежить ідея використання мереж загального користування для передачі трафіку територіально віддалених мереж замовника, з використанням ідеології побудови приватних мереж. Як мережі загального користування можуть виступати мережі IP (Internet), Frame Relay, АТМ або магістральна мережа сервіс-провайдера.

Віртуальні приватні мережі можна розділити на три основні групи:

· Access VPNs – забезпечують віддалених користувачів з дому та малих офісів (small office/home office - SOHO) мобільним безпечним доступом до інформаційних ресурсів компанії Intranet або Extranet із використанням загальнодоступних каналів зв’язку:

1. Звичайного модему (аналогового каналу) – dialup.

2. ISDN.

3. Digital subscriber line (DSL).

4. Mobile IP.

5. Кабельні технології.

· Intranet VPNs – дозволяє замовникові встановлювати зв'язок між своїми офісами використовуючи IP мережу оператора або мережу Internet.. Ця технологія використовує методи IP-тунелювання такі, як GRE, L2TP (Layer 2 Tunneling Protocol) або IPSec (IP Security). Ці тунелі встановлюються між офісними маршрутизаторами для створення між офісами віртуальних з'єднань. Для підвищення безпеки дані у віртуальному каналі можуть шифруватися.

· Extranet VPNs – дозволяє різним компаніям зв'язуватися між собою і розширює можливості компаній в електронній комерції. Extranet VPNs на відміну від Intranet VPNs надають доступ користувачам за межами компанії та офісу.

http://www.clavister.com/manuals/ver8x/manual/vpn/vpn_overview.htm

Intranets та Extranets

Під Intranet розуміється загальновідома мережа LAN. Web сервери Intranet відрізняються від Web серверів в мережі Internet тим, що користувачі зовнішньої мережі повинні мати належні дозволи і паролі для того щоб звернутися до внутрішньої мережі Intranet організації. Intranet проектується таким чином, щоб вирішити задачі доступу користувачів до внутрішньої мережі LAN організації із певними правами. Web сервера мережі Intranet використовуються для доступу до інформації на цих серверах із використанням навігаторів Internet.

Extranet будується на мережах Intranet та надає розширений захищений доступ зовнішнім користувачам. Цей доступ будується із використанням ідентифікації користувача, паспортів та захисту прикладного рівня у архітектурі відкритих систем. Тобто фактично мережа Extranet це продовження або розширення двох та більше мереж Intranet із захищеним зв’язком між ними.

http://www.intrack.com/intranet/faqbasic.cfm

3. Служби глобальної комп’ютерної мережі Інтернет

Кожному користувачу Інтернет доступна безліч різних служб Інтернету. Дати певну класифікацію сервісів, залежно від їхнього застосування, практично неможливо через унікальність кожного сервісу й одночасним зв’язком з іншими.

Можна виділити такі класи служб [6]:

• інтерактивні (on-line);

• прямі;

• відкладеного читання (off-line).

Більшість служб Інтернету працює з використанням технології «клієнт – сервер». Це означає, що, коли користувач (клієнт) запускає програму, яка запитує якусь послугу (таку програму також називають «клієнтом»), ця програма з'єднується в мережі з іншою програмою (таку програму називають «сервером»), запущеною на іншому комп’ютері в мережі. Комп'ютер, що надає мережні послуги, також називається сервером. Комп'ютер, що підключений до мережі i відповідає на запити, називається хостом (host).

Сервером може бути будь-який хост (навіть ПК). Для цього на ньому повинні бути запущені відповідні програми, що надають сервісні мережні послуги, або ці програми запускаються автоматично операційною системою. Хост, на якому працює користувач, називається локальним (localhost). Комп'ютер-хост повинний мати 32-розрядну IP-адресу i доменне ім’я.

Служби, що відносяться до класу відкладеного читання (off-line), найменш вимогливі до ресурсів комп'ютера i каналів зв'язку. Основною ознакою цих служб є та особливість, що запит i одержання інформації можуть бути розділені за часом. До сервісу відкладеного читання можна віднести, наприклад, Е-mail - електронну пошту. У звичайному зв'язку аналогом сервісу відкладеного читання є, наприклад, письмова кореспонденція, що доставляється звичайною поштою.

Прямі сервіси характерні тим, що інформація на запит клієнта повертається негайно. Однак від клієнта (одержувача інформації) не потрібно негайної реакції на отриману відповідь. До цього типу сервісів належить більшість служб мережі Інтернету (наприклад, WWW, FTP та ін.). У звичайному зв'язку аналогом прямого сервісу є, наприклад, факс.

Служби, де потрібна негайна реакція на отриману інформацію, тобто одержувана інформація є, по суті справи, запитом, відносяться до інтерактивних сервісів. Як приклад інтерактивного сервісу можна навести TelNet.У звичайному зв'язку аналогом інтерактивного сервісу є, наприклад, телефон.

На сьогодні найбільш поширеними службами (сервісами) глобальної мережі Інтернет є:

1. Електронна пошта (Е-mail) – обмін електронними листами з іншими користувачами.

2. Новини та телеконференції (UseNet).

3. Передача файлів між двома віддаленими комп'ютерами (FTP).

4. Віддалене керування комп'ютером (TelNet, SSH).

5. Пошук та передача текстових файлів HTML за допомогою гіперпосилань (WWW).

6. Спілкування через Інтернет у реальному часі - IP-телефонія (Skype), IRC-чат (ICQ).

7. Електронний бізнес та електронна комерція (Інтернет-магазини, - аукціони).

8. Інтернет-банкінг, фондові ринки та біржі (Forex).

Електронна пошта (Е-mail) - це служба пересилки повідомлень з одного комп'ютера на іншій [7].

Електронна пошта має ряд переваг порівняно з традиційною поштою:

• листи пересилаються значно швидше;

• можливе автоматичне одержання повідомлення про вручення;

• листи не губляться i доставляються цілодобово;

• адреса прив'язана не до географічної точки, а до конкретної людини.

Для одержання електронних повідомлень поштовий сервер використовує Post Office Protocol (POP3) протокол, а для відправлення електронних повідомлень – Simple Mail Transfer Protocol (SMTP). Звичайний комп'ютер може виконувати функції як сервера SMTP так і POP3. Для роботи з електронною поштою служить програма Outlook Express операційної системи Windows. Повідомлення, що посилаються через Інтернет, мають вигляд текстових файлів. Також в повідомлення можна вкладати інші файли: графічні зображення, звукові файли, програми, документи тощо. Листи електронної пошти передаються каналами Інтернет відповідно до адреси електронної пошти адресата.. Повідомлення можуть містити тільки ASCII текст, оскільки використовуваний у Інтернет протокол передачі пошти розпізнає тільки ASCII-символи. Сучасне поштове програмне забезпечення містить у собі схеми стиснення для перетворення двійкових файлів у ASCII-формат і прикріплення цих перетворених файлів у звичайні повідомлення електронної пошти. Однією з найпоширеніших схем стиснення/перетворення є МІМЕ (багатоцільове розширення пошти Інтернет - Multipurpose Internet Mail Extension). Поштова програма, що підтримує стандарт МІМЕ, може пересилати чи одержувати двійкові файли від будь-якої програми, яка теж підтримує МІМЕ. Наприклад вбудовані у Веб сервера сервера E-mail.

Адреса електронної пошти записується зазвичай так:

поштова_скринька@домен → [email protected]

Перша частина адреси визначає умовне ім'я користувача. Символ @ використовується для відокремлення імені користувача, яке призначається адміністратором поштового серверу, від імені домену, яке визначається провайдером Інтернету. Доменне ім'я вказує на ім'я комп'ютера постачальника послуг Інтернету (ім'я поштового сервера).

На поштовому сервері, до якого відбувається підключення, створюється електронна «поштова скринька» (тека на жорсткому диску). Поштовий домен в адресі вказує на комп'ютер, який є поштовим сервером. Уся пошта, яка направляється на адресу в даному поштовому домені, поступає на цей сервер, який у свою чергу приймає рішення про те, як далі поступити з одержаною поштою, а поштова_скринька – це ім'я-ідентифікатор кореспондента. Поштова скринька може відповідати одній людині, групі людей, офіційній поштовій адресі, автомату-обробникові і так далі (вигляд або форма адреси від цього не залежить). Усі повідомлення від інших відправників, що поступили на адресу кореспондента, накопичуються в цій «скриньці» до фізичного з'єднання із сервером. Як тільки воно здійсниться, весь вміст скриньки переміститься в теку Входящие на жорсткому диску програми Outlook Express. Аналогічним чином відбувається і відправка електронної пошти. При з'єднанні з поштовим сервером відбувається автоматична пересилка повідомлень, що накопичилися в теці Исходящие.

UseNet - це служба новин та телеконференцій. Служба UseNet є своєрідним відгалуженням подальшого розвитку електронної пошти. Повідомлення електронної пошти ми відправляємо конкретній особі, вказавши його адресу електронної пошти. Тепер уявіть, що ми хочемо відправити повідомлення не одній людини, а всім людям світу. Це теж можна зробити, але треба вказати не адресу електронної скриньки, а ім'я телеконференції. Телеконференції називають також групами новин. Телеконференції, або групи новин, - це дискусійні групи, члени яких діляться один з одним своїми знаннями, враженнями, проблемами. Користувачі отримують допомогу, ставлять питання, відповідають на них і навіть обмінюються графічними і іншими файлами. У Інтернеті існує понад 20000 всіляких груп новин, учасники яких обговорюють питання політики, поточні події, програмне забезпечення, тощо. Телеконференція, або група новин, - це інтерактивна «дошка оголошень», яка дає змогу будь-кому з користувачів відправляти в групу новин свої повідомлення і відповідати на повідомлення інших, а також відкривати нові дискусії.

Особливістю телеконференцій є:

групи новин - це набір статей, повідомлень; групи мають ієрархічну структуру;
матеріали телеконференцій зберігаються на спеціальних серверах, які обмінюються новою інформацією;
статті можна переглядати та читати; можна публікувати свої повідомлення;
на кожну конференцію можна підписатися, що дозволяє отримувати всі повідомлення, які приходять за адресою такої конференції.

Щоб одержати доступ до груп новин, необхідно мати спеціальну програму-клієнт, відому як програму перегляду груп новин. За допомогою програми-клієнту встановлюється зв'язок з сервером новин. Програма перегляду груп новин - це програма, за допомогою якої користувач переглядає групи електронних новин, читає і відправляє повідомлення, що знаходиться на сервері новин.

Сервер новин - це підключений до мережі Інтернет комп'ютер, через який користувачі отримують доступ до груп новин. Сервер новин працює на основі протоколу NNTP - Network News Transfer Protocol (протокол передачі новин мережі). Кожен сервер новин має свою адресу новин, яка починається із слова news, за яким слідує доменне ім'я, наприклад: news.internet.com. Спочатку наше повідомлення поступає на сервер постачальника послуг Інтернету, потім передається на всі сервери, які з ним зв'язані, потім на сервери, зв'язані з ними, і так далі.

Групи новин в UseNet організовані в ієрархічну структуру категорій і підкатегорій. Імена груп новин будуються відповідно до цієї ієрархії зліва направо: від загальнішого до конкретного. Категорії і підкатегорії кожного рівня в імені групи відділяються один від одного крапкою. Наприклад, інформацію про операційну систему Windows можна знайти в групі з ім'ям comp.os.ms-windows. Тут соmр - категорія верхнього рівня, що включає всі теми, пов'язані з комп'ютерами; os - підкатегорія, призначена для обговорення операційних систем, ms-windows - підкатегорія наступного рівня, призначена для обговорення конкретних операційних систем серії Windows корпорації Microsoft.

Імена категорій верхнього рівня найбільш популярних груп новин наведені в списку:

соmр - усе про комп'ютери;
news - інформація про саму UseNet, обговорення нових груп новин, поради для користувачів UseNet;
rес - відпочинок і розваги: ігри, спорт, музика і т.п.;
sci - наука: обговорення наукових досліджень, методів, відкриттів;
soc - проблеми суспільства, соціальні теми, культура;
talk - розмови: дебати і спори на самі різні теми;
alt - альтернативні теми, тобто теми, не відповідні основному напряму розвитку обговорення в групах новин;
biz - бізнес, пропозиції по діловій співпраці; це єдина категорія груп новин, в якій допускаються рекламні оголошення;
k12 - освіта, виховання дітей з 1 по 12 класи;
misc - різне: теми, які не увійшли ні до якої іншу категорію.

Служба FTP (File Transfer Protocol - протокол передавання файлів) дозволяє в мережі користувачам однієї машини одержувати доступ до файлової системи іншої i передавати файли між ними. Основне призначення служби FTP - обмін файлами між різними комп'ютерами, що працюють у мережах зі стеком протоколів TCP/IP. Основою служби є протокол FTP, який заснований на клієнт/серверній архітектурі: на одному з комп’ютерів працює програма-сервер, на іншому - користувач запускає програму-клiєнт, що з'єднується з сервером i передає або одержує файли. При цьому комп’ютерні платформи можуть бути різних типів, що є головною особливістю сервісу FTP в Інтернет (RFC 959, RFC 2228 [8]). Протокол TCP гарантує одержувачу доставку повідомлення, тому протоколу FTP немає необхідності перевіряти чи були пакети загублені і чи відбулися які-небудь помилки під час їх передачі. Підтримка FTP є в кожній сучасній операційній системі. Наприклад, у Windows щоб підключитися до FTP-вузла треба завантажити програму Internet Explorer і набрати в адресному рядку URL виду ftp://ім'я_користувача@сервер.

Існує два способи організації доступу до файлової системи віддаленого комп'ютера (системи) за протоколом FTP:

• авторизований;

• анонімний.

На визначеній віддаленій системі використовувати авторизований доступ мають право тільки користувачі цієї віддаленої системи, після підтвердження свого імені користувача (login або user name) i пароля (password). Користувач, як правило, одержує доступ до свого домашнього каталогу i до всіх інших файлових ресурсів віддаленої системи, до яких він має право на доступ.

Анонімний доступ FTP є досить новою службою Інтернет, що виникла наприкінці 80-х років. Такий доступ забезпечується у вигляді спеціально виділеного користувача, якого частіше всього називають «anonymous» i який має пароль, що збігається з адресою електронної пошти. При вході до системи з правами «anonymous» користувач одержуєте доступ до спеціально виділеного для цих користувачів каталогу, як правило, тільки на читання, що називається FTP-сервером. Повідомляти серверу, як пароль, адресу своєї електронної пошти не обов'язково, це вважається правилом «доброго тону» користувача.

На FTP-серверах знаходяться гігантські архіви файлів, у яких можна знайти базове програмне забезпечення, утиліти i нові версії драйверів, програми виправлення помічених у комерційних програмах помилок (patches), документацію, адреси, збірники i багато іншого. Практично все, що може бути надано світовому співтовариству у вигляді файлів, доступних з серверів anonymous FTP. Це i програми, що безоплатно поширюються, i демонстраційні версії, це i мультимедіа, i, нарешті, просто тексти - закони, книги, статті, звіти тощо.

Доступ до FTP сервера, у більшості операційних систем, як правило, організований через виклик спеціальної утиліти ftp. Хоча існують різні програмні оболонки, як під UNIX (наприклад, ncftp2), так i під MS Windows (наприклад, Norton Navigator), що реалізують протокол FTP i полегшують роботу з цією службою Інтернет.

Таким чином, якщо є IP-з'єднання i вихід у глобальну мережу Інтернет, то треба викликати утиліту ftp, набрати відповідну адресу (або ім’я FTP-сервера), назватися «anonymous» i відправити як пароль свою E-mail-адресу, тоді можна одержати доступ до обраного файлового архіву.

Telnet - це сервіс Інтернету, що дозволяє віддалено увійти на комп'ютер i виконувати на ньому програми. Ця служба ґрунтується на протоколі Telnet, який є одним з найстарших протоколів Інтернет. Він з'явився в 1969 році в ARPANET. Назва протоколу є скороченням від «комунікаційний мережевий протокол» - telecommunications network protocol. Специфікація Telnet задокументована в RFC 854. Цей протокол дозволяє з'єднатись з віддаленим комп’ютером, який знаходиться в мережі, та працювати з ним ніби на локальному комп’ютері. У даний час, у зв’язку з недоліками безпеки цього протоколу, він майже не використовується - його замінив протокол SSH. Комунікації через SSH передаються через мережу у зашифрованому вигляді.

SSH (Secure Shell) - мережний протокол, що дозволяє віддалено управляти комп'ютером і передавати файли. Цей протокол схожий за функціональністю з протоколом Telnet і Rlogin, проте використовує алгоритми шифрування інформації, що передається. Криптографічний захист протоколу SSH не фіксований, можливий вибір різних алгоритмів шифрування. Клієнти і сервери, що підтримують цей протокол, доступні для різних операційних комп’ютерних платформ.

WWW (World Wide Web - всесвітнє павутиння) - це найбільш популярний сервіс в Інтернет. Ця служба дозволяє одержати доступ до всіх інших сервісів (FTP, електронної пошти i т.д.). Вона побудована на технології, в основу якої покладено мову розмітки гіпертексту HTML.

IRC (Internet Relay Chat) - сервіс, через який користувачі можуть «розмовляти» один з одним через увесь світ. IRC дозволяє людям, які знаходяться навіть за тисячі кілометрів один від одного, вести діалог або цілу конференцію в режимі реального часу. IRC працює за принципом «клiєнт-сервер». З одного боку, знаходиться центральний комп'ютер, що пропонує визначений сервіс (у даному випадку IRC), з іншого боку, програма Client, що цей сервіс використовує i дозволяє підключитися до сервера. Усі повідомлення i команди, що надсилаються, проходять через ланцюжок серверів, поки не дійдуть до співрозмовника. Серверами IRC є великі i швидкодіючі комп'ютери (найчастіше UNIX-Workstation), що виконують головну роботу на IRC. Сервіс IRC використовує протокол TCP/IP.

Електронна комерція - складова частина цифрової економіки. На даний момент вона також є і самою розвиненою і втіленою у життя сферою цифрової економіки. Для того щоб дослідити економічний та соціальний вплив електронної комерції перш за все потрібно дати визначення електронній комерції. Різні джерела по різному визначають електронну комерцію. В більш вузькому розумінні електронна комерція (e-coomerce) - це торгівля через Інтернет. В широкому розумінні - це ведення бізнесу в глобальних мережах.

Електронна комерція (E-commerce) - це сфера економіки, що включає всі фінансові та торгові транзакції, що проводяться за допомогою комп'ютерних мереж, та бізнес-процеси, пов'язані з проведенням цих транзакцій.

До електронної комерції відносять електронний обмін інформацією (Electronis Data Interchange, EDI), електронний рух капіталу (Electronic Funds Transfer, EFS), електронну торгівлю (E-Trade), електронні гроші (E-Cash), електронний маркетинг (E-Marketing), електронний банкінг (E-Banking), електронні страхові послуги (E-Insurance), тощо.

Оскільки в використовують американську методологію дослідження електронної комерції, то до електронної комерції слід відносити лише дві галузі електронної комерції: B2B (Busines-to-Busines) та B2C (Busines-to-Consumer). Європейські дослідники виокремлюють ще дві галузі: B2A (Busines-to Administrarion) та C2A (Consumer-to-Administration). З точки зору нашої методології ці галузі відносяться до поняття електронного бізнесу, що ширше за електронну комерцію.

В даному розумінні електронна комерція вже існує майже 30 років, починаючи з тих часів, коли вперше комп'ютерна система Рейтерс стала використовуватись для здійснення операцій на фондових біржах. Але перші продажі товарів через Інтернет були зафіксовані лише у 1995 р.

4. Мережні дані та класифікація комп’ютерних мереж

Мережні дані були результатом роботи додатків програмних мікрокомп’ютерів (калькуляторів). У той час mainframe - великі універсальні ЕОМ (електронно-обчислювальні машини) – використовували термінали, а програмні мікрокомп’ютери не мали підключення до них. Це у свою чергу обмежувало широке використання та розповсюдження мікрокомп’ютерів. Також не допомагало застосування гнучких дисків для ефективного ведення справ. Тому необхідно рішення, яке б вирішувало такі питання:

1. Як уникати дублювання устаткування і ресурсів.

2. Як зв'язатися ефективно.

3. Як встановити і управляти мережею.

З середини 80-х років комп’ютерні мережі почали дуже швидко поширюватись. Кожна компанія створювала власні стандарти та обладнання, технічні засоби мереж та програмне забезпечення. Ця конкуренція привела до несумісності створених технологій, та виникненню проблем узгодження обладнання. Необхідно було робити повне оновлення обладнання.

Спочатку були створені стандарти LAN. Ці стандарти були відкритим набором директив для створення мережевих технічних засобів та програмного забезпечення. Апаратне забезпечення різних компаній було узгоджено, що давало можливість будувати надійні і стабільні LAN.

Але із ростом компаній та комерційних структур ресурсів локальних мереж вже не вистачало. Рішенням цього питання було створення metropolitan-area networks (MANs) та wide-area networks (WANs). Так як WANs надавало можливість з’єднувати користувачів мережі віддалених на великих географічних відстанях, то це повністю влаштовувало створення комерційних підключень на великих відстанях (табл. 1).

Табл. 1. Класифікація комп’ютерних мереж передачі інформації

Відстань між PC	Локалізація	Назва
10 м	Кімната	Локальна мережа LAN (аудиторія)
100 м	Будинок	Локальна мережа LAN (корпус інституту)
1 000 м = 1 км	Студентське містечко	Локальна мережа LAN (усі корпуси інституту)
100 000 м = 100 км	Країна	WAN (WAN UKRTELECOM)
1 000 000 м = 1 000 км	Континенти	WAN (Євразія)
10 000 000 м = 10 000 км	Планета	WAN (Internet)
100 000 000 м = 100 000 км	Міжпланетні системи (Земля – Місяць)	WAN (Штучні супутники)

Глобальна мережа (Wide-area networks - WANs) 1 страница