Одна з найбільш негативних тенденцій розвитку цивілізації складається в постійному зростанні злочинності у всіх країнах, особливо в розвинутих і в країнах з перехідною економікою. Згідно прогнозу фахівців в найближчі роки темпи зростання злочинності у світі більше ніж в 2 рази будуть випереджувати темпи економічного зростання і в 3 — 4 рази - темпи зростання населення.
Більшість фахівців вважають, що головна причина зростання злочинності у повсюдному падінні моральності. Значна частина населення виявилась
нездібною розумно використовувати економічну свободу, яку напала демократична держава. Наслідки від глобального зростання злочинності можуть бути більші, ніж від глобальної економічної катастрофи. На підприєм-ствах зростанню злочинності сприяють:
1. несправедливість в оплаті праці і оцінки заслуг співробітників. В таких випадках деяка частина персоналу намагається відновити справедливість шляхом розкрадання, приписок і т. ін.;
2. неясність у правах власності. Це сприяє девіантним діям вищих менеджерів;
3. складна виробнича і організаційна структура, наявність дочірніх фірм, філій і інших економічно самостійних підрсоділів;
4. заплутана система обліку,
5. низька якість посадових інструкцій: не зрозуміло, хто за що відповідає;
6. необґрунтованість системи відбору і атестації персоналу.
Девіантній поведінці в значній мірі сприяє невиправдана різниця в прибутках вищого управлінського складу і основною частиною персоналу.
Фахівці США. (Альбрехт і інші) виділяють три основні передумови корисливих дії:
1) особисті якості людини (порочні пристрасті, завищені потреби і т. ін.)
2) зовнішні обставини,
3) можливості для злочинних дій.
Для попередження економічних злочинів на підприємстві фахівці рекомендують:
- удосконалення системи відбору і оцінки персоналу, збір інформації про потенційних ствробітників, оцінка не тільки ділових, але і моральних якостей.
- спрощення організаційних структур;
- удосконалення систем обліку,
- дублювання і контроль бухгалтерських операцій;
- організація систем внутрішнього аудиту.
Стан соціального партнерства в Україні та основні
Напрями його розвитку.
Умови формування й розвитку системи соціального партнерства в Україні суттєво відрізняються від інших країн такими особливостями:
1.Україна тривалий час була охоплена глибокою і гострою соціально-економічною
кризою, і нині ледь проглядаються початок стабілізації і покращення становища.
2.Ринкові відносини й інститути як необхідна умова широкого розвитку соціального
партнерства ще лише формуються в нашій країні. Соціальна орієнтація ринкової
економіки є скоріше декларацією, ніж фактом.
3.В Україні сформувалася вкрай поляризована соціальна структура, відбулося недо-
пустиме для цивілізованих країн майнове розшарування населення.
4.Суттєвою перешкодою на шляху цивілізованого соціального партнерства є поши-
рена в Україні корупція. Підприємці потрапляють в умови, далекі від нормальних,
законних відносин капіталу і влади. Створюється замкнуте коло: держава не захи-
щає інтереси підприємців, підприємці не дотримуються законів.
5.В нашій країні виник своєрідний клас псевдо власників – працівників підприємств,
які володіють невеликими пакетами акцій і не можуть вплинути на рішення керів-
ництва. Реальна влада знаходиться в руках директорського корпусу, який, хоча й
не має у розпорядженні контрольного пакету акцій, цілком визначає політику під-
приємства як у сфері виробництва, так і в сфері розподілу прибутку.
6.В Україні, за умов, коли повсюдно ігноруються державні закони, важко сподівати-
ся на дієвість і чинність договорів і угод.
7.Держава, виступаючи одночасно з трьох позицій – власника, адміністратора і га-
ранта інтересів громадян – сьогодні не захищає найманого працівника. Зокрема це
проявляється у наднизьких рівнях оплати праці (в тому числі висококваліфікованої,
передусім у галузях освіти, науки, культури, охорони здоров’я).
8.Здебільшого втратили довіру у громадян профспілки та їхні лідери, які вже мало
ким сприймаються як виразники інтересів трудящих.
9.Значна частка «тіньової» економіки в Україні також не сприяє розвиткові соціаль-
ного партнерства. На «тіньових» підприємствах, як правило, не дотримуються нор-
ми трудового законодавства, зокрема про охорону праці та соціальні гарантії, не
сплачуються податки, не реєструються трудові угоди та ін. Працівники тут розгля-
даються виключно як трудові ресурси виробництва, єдиною метою якого є отрима-
ння прибутку.
Зазначені особливості української дійсності свідчать, що соціальні партнерські від-
носини в нашій країні розвиваються у набагато складніших умовах порівняно з ін-
шими країнами. У зв’язку з цим потрібен пошук оптимальних моделей соціального
партнерства у наших умовах, розробка ефективного механізму соціальної взаємодії.
На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України основними напряма-
ми розвитку соціального партнерства має стати подолання перерахованих вище пе-
решкод і проблем. Таким чином, можна виділити такі основні блоки заходів, спрямо-
ваних на формування ефективної системи соціального партнерства в нашій країні:
1.Формування ідеології і культури соціального партнерства в широкому розумінні,
що потребує доброї волі й значних тривалих зусиль від усіх сил суспільства і всіх
свідомих громадян. Організувати цю роботу і подати реальний приклад її здійснен-
ня в державному секторі економіки покликана держава. Загалом необхідна активі-
зація й підвищення ефективності державних функцій в організації соціального пар-
тнерства як власника, роботодавця, законодавця, арбітра, посередника, координа-
тора, гаранта дотримання законів.
2.Наймогутнішим чинником соціального партнерства є створення сприятливого еко-
номічного клімату, зокрема шляхом послаблення податкового тиску і боротьби з
корупцією, що приведе до оздоровлення національної економіки.
3.Підвищення доходів населення загалом, і передусім трудових доходів, подолання
бідності, створення умов для розвитку середнього класу має стати пріоритетним
завданням суспільства і держави.
4.Окремим масштабним завданням слід вважати оздоровлення морального клімату в
суспільстві, подолання корумпованості, забезпечення законності й правопорядку,
відновлення довіри до держави та держслужбовців.
5.Має оформитися роль роботодавців та їх представницьких органів у суспільстві за-
галом і в організації соціального партнерства зокрема. Важливою є також активіза-
ція соціальної свідомості й ролі найманих працівників як учасників соціального па-
ртнерства. Профспілки повинні стати реальними виразниками інтересів трудящих.
За профспілками, владою і роботодавцями має бути визнане право боротися за
встановлення вигідніших умов праці та її оплати для членів профспілок. Працівник
повинен мати реальну мотивацію членства в профспілках, зокрема – можливість
вигідніше колективно продати свої трудові послуги.
6.Важливим завданням є формування, виховання у громадян соціальної компетент-
ності й нормативно-правової підготовки з питань прав людини, побудови стосунків
з роботодавцями, працевлаштування, соціального захисту, трудового права, діяль-
ності профспілок, пенсійних, страхових та інших фондів тощо.
Нинішній стан відносин соціальних партнерів у сфері праці в Україні слід охарак-
теризувати як переважання формальних процедур соціального партнерства, які не
дають реальних економічних наслідків. Зазначені чинники розвитку соціального па-
ртнерства потрібно перетворити на конкретну програму дій соціальних партнерів. У
найближчій перспективі всім сторонам соціально-трудових відносин в Україні нале-
жить зайняти свою нішу в справі регулювання національного ринку праці з метою
його соціалізації: основним завданням профспілок має стати реальне покращання
умов продажу трудових послуг найманими працівниками; підприємці повинні усві-
домити як реальний факт – залежність успішності свого бізнесу від соціального ста-
новища в країні і на підприємстві, отже враховувати й інші, крім збагачення, цілі
підприємницької діяльності і людського життя загалом; держава повинна створити
механізм заохочення сторін до вирішення соціально-трудових проблем методами со-
цільного партнерства.
