Ускладнення з елементами конструювання

1. Геометричні фігури:

Коло

Овал

Трикутник

Квадрат

Прямокутник

Предметна діяльність: Збери човник. Збери будинок. Збери сонечко. Збери квітку. Збери сніговита. Збери ялинку.

Рослинний і тваринний світ:

2. Ускладнення: ламані лінії:

Гриб

Виноград

Метелик

Божа корівка

Зайчик

Жаба – квакушка

Варіативне доповнення до підготовчого циклу зі швейної справи

Робота з папером. Властивості паперу, його призначення. Вправи на розрив та згинання паперу. Конструювання з паперу (прості види конструкцій).

Знайомство з шаблонами та їх видами. Практичні вправи з шаблонами. Ножицями. Техніка безпеки при цих видах робіт.

Формування навичок роботи зі стиплером.

Практична діяльність:

Виготовлення окремих видів одягу: спідниця, блузка, шорти, штани, рубашка.

Виконання предметних виробів, іграшок. Візерунки:по формі трикутника, по формі квадрата, по формі кола.

Сюжетні панно: „Рідна хата”, „Сонечко”, „Дзвіночки”, „Вітряк”.

Робота з тканиною та іншими матеріалами (хутро,пластмаса та ін.)

Властивості тканини: зминання, сотання.

Тканини: гладко крашена, кольорова, з візерунком

Вправи з тканиною:

Виконання китиць(серветка)

Тематична аплікація:

Засобом приклеювання

Засобом використовування праски

Техніка безпеки при цих видах робіт

Формування навичок роботи з голкою, шилом

Техніка безпеки

Формування правильного захвату шила, голки

Практичні вправи

Виготовлення окремих видів швів.

Частина 5

Медичний супровід в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів

Основним завданням медичного супроводу в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів є створення системи профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення санітарно-гігієнічного та проти епідеміологічного режиму, надання при необхідності, першої медичної допомоги.

Вагомою складовою медичного супроводу в умовах Центру є фізична реабілітація - система заходів, спрямованих на вироблення і застосування комплексів фізичних вправ на етапах реабілітації (абілітації), що забезпечують функціональне відновлення дитини-інваліда, виявляють і розвивають резервні та компенсаторні можливості організму шляхом вироблення нових рухів, компенсаторних навичок, користування технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення тощо.

У цій частині методичного посібника значне місце відводиться основним методам, принципам та формам організації заходів фізичної реабілітації, медичного супроводу в умовах Центру – авторським комплексним інтегральним моделям медико-соціальної реабілітації

Система надання заходів медичного супроводу організована відділенням медичного супроводу Центру (додатки 1 - 3).

1. Загальні положення

1.1. Медичний супровід – система заходів профілактичного характеру, спрямованих на забезпечення та відновлення реабілітаційного потенціалу дітей-інвалідів з метою повернення їх до активної життєвої позиції та інтеграції в суспільство адекватно їх здібностям та фізичним можливостям.

1.2. Медичний супровід передбачає:

1.2.1. проведення медичного огляду та тестування дитини - інваліда на основі об'єктивного обстеження, оцінки його загального стану та функціональних можливостей, готовності до зміни режиму навантажень;

1.2.2. визначення фізичної, соматофізіологічної, сенсорної та психічної спроможності дитини - інваліда за даними результатів обстеження лікарями Центру;

1.2.3. розробку рекомендацій відповідно до розподілу фізичних та психологічних навантажень, створення стереотипів поведінки, що відповідають фізичним, соматичним та психічним можливостям дитини - інваліда та сприяють утворенню позитивного адекватного ставлення до навколишнього середовища;

1.2.4. визначення адекватності та послідовності заходів профілактичного характеру;

1.2.5. здійснення постійного нагляду та контролю за фізичним, соматичним та психічним станом дітей – інвалідів;

1.2.6. організацію та контроль виконання в Центрі санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та профілактичних заходів, здійснення санітарно-просвітницької роботи.

1.3. Показаннями для проведення заходів медичного супроводу в Центрі є:

- захворювання опорно-рухового апарату:

- вроджена патологія розвитку кінцівок та суглобів;

- стан після ампутації кінцівок; стан після травм хребта і спинного мозку (не менш ніж через 6 місяців після травми);

- дитячий церебральний параліч;

- наслідки пологової травми з порушенням інтелекту, розумова відсталість вродженого характеру;

- наслідки перенесених нейроінфекцій без виражених порушень функції рухів у верхніх та нижніх кінцівках;

- нейрон-дегенеративні захворювання нервової системи: мієлодисплазії, захворювання екстрапірамідної нервової системи;

- залишкові явища перенесених черепно-мозкових травм без виражених порушень функції рухів у верхніх та нижніх кінцівках, без симптомів психоорганічного синдрому та астенічного синдрому;

- помірно виражені периферичні паралічі і парези кінцівок внаслідок первинної та вторинної міопатії;

- захворювання серцево-судинної, дихальної, ендокринної, сечостатевої систем та органів травлення поза фазою загострення;

- хвороби шлунково-кишкового тракту із високим ступенем залежності від прийому їжі та інтенсивності розумового навантаження;

- захворювання ЛОР-органів та органу зору поза фазою загострення;

- захворювання ендокринної системи без виражених метаболічних порушень.

1.4. Кінезотерапія - система заходів медичного супроводу, спрямована на вироблення і застосування комплексів фізичних вправ на різних етапах лікування і реабілітації/абілітації, що забезпечують функціональне відновлення дитини-інваліда, виявлення і розвиток резервних і компенсаторних можливостей організму шляхом вироблення нових рухів, компенсаторних навичок, користування технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення.

1.5. Фізична реабілітація – система заходів, спрямованих на вироблення і застосування комплексів фізичних вправ на різних етапах лікування і реабілітації/абілітації, що забезпечують функціональне відновлення дитини - інваліда, виявляють і розвивають резервні і компенсаторні можливості організму шляхом вироблення нових рухів, компенсаторних навичок, користування технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення.

4. Заходи медичного супроводу дітей-інвалідів

Заходи медичного супроводу в умовах Центру здійснюються згідно з індивідуальною програмою реабілітації (далі –ІПР). На підставі Реабілітаційна комісія (далі-РК) Центру вносять до Індивідуального сімейного плану реабілітації та розвитку дитини-інваліда відповідну інформацію про його медичний супровід.

Заходи з медичного супроводу дітей-інвалідів поділяються на три етапи:

Перший етап – вступний (підготовчий).

Другий етап – безпосередньо фізична реабілітація та медичний супровід (основний).

Третій етап – визначення результатів медичного супроводу (заключний).

Перший етап: ПІДГОТОВЧИЙ

Термін медичних тестувань та обстежень, індивідуальних заходів адаптації до нових умов тощо складає в умовах Центру 5 (п’ять) робочих днів, протягом яких проводяться долікарський огляд, об’єктивні обстеження та тестування дітей - інвалідів лікарями Центру (педіатр, ортопед – травматолог, невропатолог, психотерапевт) для оцінки їх загального стану та функціональних можливостей. За даними результатів обстеження лікарями різного фаху визначається фізична, сомато-фізіологічна, сенсорна та психічна спроможність дитини - інваліда, складаються висновки та надаються рекомендації відносно подальшої можливої (або неможливої) соціальної реабілітації в Центрі. Одночасно в індивідуальному порядку проводиться адаптація дитини - інваліда до проживання, харчування в нових умовах тощо. Створюються стереотипи поведінки, які відповідають фізичним, соматичним та розумовим можливостям дитини - інваліда та сприяють утворенню адекватного позитивного ставлення до навколишнього середовища.

При цьому враховуються індивідуальні можливості і особливості дитини-інваліда щодо ефективного використання технічних засобів реабілітації (тростини, милиці, візки, протези, ортези, малі архітектурні форми в житлових кімнатах, приміщеннях загального користування), що призводить до мінімізації сторонньої залежності та відновлення або збільшення мобільності.

Заходи першого етапу виступають складовою частиною роботи ПК, яка приймає рішення про зарахування (або незарахування) інваліда на соціальну реабілітацію і надає рекомендації РК Центру.

Другий етап: ОСНОВНИЙ

Починається після зарахування дитини - інваліда до Центру та передбачає проведення реабілітаційних заходів, оцінку ефективності корекції фізичного та соматичного стану, що проводиться за рекомендаціями і під контролем РК (додаток 4).

На основі результатів обстеження лікарями Центру (педіатр, ортопед – травматолог, невропатолог, психотерапевт) розробляються індивідуальні форми та методи фізичної реабілітації дитини - інваліда. Формування груп здійснюється з урахуванням ступеня функціональних порушень та фізичних можливостей дітей. Форми та методи реабілітаційних заходів визначаються залежно від вираженості функціональних обмежень при інвалідизуючому захворюванні та при необхідності змінюються в процесі реабілітації.

Відділення медичного супроводу визначає черговість і послідовність заходів лікувально- профілактичного характеру. Режим та етапність реабілітаційного процесу узгоджується з графіком інших реабілітаційних заходів.

Провідним методом медичного супроводу є відповідна терапія, що спрямована на усунення або зменшення проявів патологічних процесів, на відтворення різних видів побутової та соціальної діяльності.

З урахуванням особливостей інвалідизуючого захворювання дитині - інваліду призначається фізіотерапевтичне лікування, лікувальна фізкультура (ЛФК), масаж, гідрокінезотерапія, бальнеотерапія, аромотерапія тощо.

2.1. Авторські комплексні інтегральні моделі реабілітації

Метод В.І.Козявкіна – система інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації заснована на біомеханічній корекції хребта і великих суглобів з використанням рефлексотерапії, мобілізуючої гімнастики, спеціальної системи масажу, ритмічної гімнастики, апітерапії, механотерапії та інших лікувальних блоків. Система структурно і функціонально поділяється на дві підсистеми: інтенсивної корекції та стабілізації і потенціювання.

Метод К.О.Семенової – система динамічної пропріоцептивної корекції, яка заснована на формуванні (відновленні) або нав’язуванні нового моторного стереотипу шляхом впливу на функціональну систему антигравітації з використанням лікувального костюма космонавтів.

Метод К. і Б. Бобат – нейророзвиваюча терапія, яка спрямована на пригнічення активності патологічних тонічних рефлексів, постуральних реакцій та рухових стереотипів із подальшим відновленням статики і моторних навичок (повзання, стояння, хода) незалежно від віку хворого.

Метод В. Войта – система лікування за методикою рефлекс – локомоцій (вроджені реакції рефлекторного повзання і рефлекторного перевертання), що передбачає можливість у дітей раннього віку, переважно з групи ризику, «перетворити» патологічні реакції у фізіологічний руховий стереотип і, тим самим, запобігти формуванню органічного ураження ЦНС.

Методи функціонального біоуправління, які засновані на принципі біологічного зворотного зв’язку.

У Центрі можуть впроваджуватися інші методики за погодженням їх застосування в реабілітаційних установах

2.2. Фізіотерапія

Основними принципами проведення фізіотерапії є:

- послідовність (методи фізіотерапії слід призначати з урахуванням результатів курсів проведеної медичної реабілітації за місцем проживання);

- можливість патогенетичного та симптоматичного впливу (призначення методів фізіотерапії повинно бути обґрунтованим з точку зору сучасних поглядів на етіологію та патогенез основного інвалідизуючого захворювання, супутніх захворювань, стану адаптаційних та саногенетичних механізмів);

- адекватність впливу (вибір фізичного фактора та методики процедури повинні відповідати рівню адаптаційних можливостей інваліда);

- оптимальне дозування (необхідно проводити вплив оптимальними параметрами фізичних факторів);

- специфічність впливу (вибір та диференційоване застосування фізичних факторів проводиться з урахуванням особливостей механізму їх дії);

- динамічність застосування (протягом професійної реабілітації необхідно змінювати параметри фізіотерапевтичного рецепту процедур в залежності від реакції інваліда);

- комбіноване оптимальне застосування лікувальних фізичних чинників;

- вибір оптимальних ділянок впливу з урахуванням системно – антисистемних взаємовідносин більшості функцій;

- індивідуальний підхід.

2.2.1. В Центрі за використання відповідної апаратури застосовуються методи фізіотерапевтичного впливу, а саме: електролікування, світлолікування, ультразвукове лікування, інгаляції та ароматерапія тощо.

- Електролікування — метод фізіотерапії, який застосовується з лікувальною і профілактичною метою з використанням електричної енергії, електричного полю.

Основними методами електролікування є гальванізація та лікувальний електрофорез. Під впливом гальванізаціїпосилюється крово- та лімфообіг, стимулюються трофічні процеси, підвищуються секреторні функції залоз зовнішньої та внутрішньої секреції. Лікувальний електрофореззастосовується значно частіше і являє собою поєднання впливу постійного струму із надходженням до організму дитини - інваліда лікувальних речовин.

Крім того, у Центрі застосовуються методи електролікування, засновані на використанні імпульсних струмів, а саме:

- електросон — метод фізіотерапії, в основі якого є вплив імпульсним струмом малої інтенсивності з метою нормалізації функціонального стану центральної нервової системи (ЦНС). У результаті слабкого ритмічного монотонного впливу на рецепторний апарат голови дитини - інваліда, тісно пов'язаний з головним мозком і його кровообігом, покращується порушений функціональний стан ЦНС та її регулюючий вплив на інші системи організму;

- короткоімпульсна електроаналгезія – метод фізіотерапії, який полягає в збудженні окремих ділянок тіла короткими (0,15 - 0,5 мс) імпульсами прямокутної форми частотою 150 - 2000 Гц і силою 2-3 мА, коли збуджуються тільки чутливі нерви, рухові нерви і не відбувається впливу на м'язові волокна. Ритмічна імпульсація створює функціональну блокаду чутливих нервових шляхів, що призводить до припинення або зменшення больового синдрому. Цей метод фізіотерапії застосовується переважно при вертеброгенних ураженнях нервової системи;

- діадинамотерапія — метод фізіотерапії, при якому застосовується лікування постійним струмом із напівсинусоїдальною формою імпульсів, які проходять із частотою 50 в 1 (однотактний) або 100 в 1 (двотактний). Ці струми викликають порушення функції екстерорецепторів, що супроводжується відчуттям печіння і поколювання під електродами, а також появою гіперемії внаслідок розширення поверхневих судин і прискорення кровообігу по них. Збільшення сили струму викликає ритмічне порушення функції нервів і м'язових волокон, що призводить до активації периферичного кровообігу, обміну речовин. При збільшенні сили струму може відбутися тетанічне скорочення м'язів. Цей метод фізіотерапії застосовується при вертеброгенних ураженнях нервової системи;

- інтерференцтерапія — метод фізіотерапії, який полягає в лікувальному застосуванні інтерференційних струмів, які утворюються усередині тканин організму в результаті інтерференції (додавання) двох вихідних струмів середньої частоти. Інтерференційні струми використовують при підгострому перебігу захворювань периферичної нервової системи;

- ампліпульстерапія — метод фізіотерапії, в основі якого лежить лікування синусоїдальними струмами середньої частоти, модульованими за амплітудою низькою частотою в межах 10 – 150 Гц. Струми середніх частот забезпечують добре проходження через шкірні покрови, не викликаючи роздратування і неприємних відчуттів під електродами. Амплітудні пульсації низької частоти дають змогу позитивно впливати на нервово-м'язові структури. Синусоїдно-модульовані струми активують кровообіг і обмінні процеси не тільки в поверхневих, але й у глибоко розташованих органах і тканинах. Метод успішно використовується для реабілітації\абілітації дітей - інвалідів з ушкодженнями і захворюваннями опорно-рухового апарату, нервової системи і захворюваннями внутрішніх органів;

- електростимуляція — метод фізіотерапії, при якому застосовуються електричні струми для посилення діяльності органів і систем (електростимуляція серця, електростимуляція рухових нервів і м'язів). Електростимуляція використовується для підтримки життєдіяльності м'язів, попередження їх атрофії на період відновлення ушкодженого нерва, для попередження атрофії м'язів в період тривалої гіпокінезії, для збільшення сили м'язів і для штучної корекції рухів, переважно в кінцівках;

- д'Арсонвалізація — метод фізіотерапії, при якому проводиться лікування електричними й електромагнітними коливаннями високої частоти, високої напруги і малої сили. В основі фізіологічної діяльності струмів д'Арсонваля лежать рефлекторні явища. Впливаючи на рецептори шкіри, струми викликають відповідні сегментарні і загальні рефлекторні реакції, роблять одночасно і місцевий вплив на тканини;

- магнітотерапія — метод фізіотерапії, в основі якого лежить вплив на тканини постійним або перемінним низькочастотним магнітним полем. Дія постійного магнітного поля на організм дитини - інваліда створює седативний, болезаспокійливий і протизапальний ефект. У результаті магнітотерапії знижується емоційна напруженість, нормалізується сон, поліпшується кровообіг, трофіка тканин, зменшується транссудація і набряк тканин, виникає гіпотензивний ефект;

- індуктотермія — метод фізіотерапії, в основі якого лежить лікувальне застосування високочастотних електромагнітних коливань 13,6 МГц (довжина хвилі 22,13 м). Дія високочастотного магнітного поля на організм дитини - інваліда створює болезаспокійливий і протизапальний ефект. У результаті індуктотерапії знижується інтенсивність больового синдрому при вертеброгенних ураженнях нервової системи;

- ультразвукова терапія — метод фізіотерапії, при якому застосовуються з лікувальною метою механічні коливання високої частоти. Під їх впливом у м'яких тканинах відбувається розширення судин, підсилюється кровообіг, позитивно збуджуються нервові структури та виявляється болезаспокійлива дія;

- світлолікування – методи фізіотерапії із застосуванням різних варіантів світла, тобто електромагнітних хвиль різної довжини. Механізм дії характеризується впливом на капілярний, артеріальний та венозний кровообіг, трофіку тканин та супроводжується протизапальною дією. Застосовується при лікуванні гострих респіраторних захворювань, міалгіях, нейроміозитах та інших вертеброгенних захворюваннях, а також при лікуванні псоріазу, екземи, нейродерміту в структурі дерматологічних захворювань;

- інгаляції – метод фізіотерапії, при якому використовується пероральне та ендоназальне введення медикаментів з метою периферично-сегментарного впливу на рецепторний апарат порожнини носа для корекції носового дихання, а також при лікуванні гострих та хронічних респіраторних захворювань;

- теплолікування - процедури впливу теплом різної природи (грязелікування, сухі та напіввологі припарки), які показані при хронічних запалювальних захворюваннях і обмінних трофічних порушеннях органів опору й руху та інші.

2.2.2. Лікувальна фізкультура

ЛФК як елемент фізичної реабілітації являє собою систему заходів щодо відновлення або компенсації втрачених фізичних можливостей і інтелектуальних здібностей, підвищення функціонального стану організму, поліпшення фізичних якостей, психоемоційної стійкості й адаптаційних резервів організму дитини-інваліда різними методами впливу.

В ЛФК використовуються такі основні засоби: фізичні загально-розвиваючі вправи (загально-зміцнюючи та спеціальні); спортивно-прикладні (ходьба, біг, стрибки, лазіння та повзання, плавання, метання, трудотерапія, механотерапія); рухові ігри (на місці, малорухливі, рухливі, спортивні - футбол, баскетбол, волейбол, теніс та інш.)

Розрізняються декілька форм проведення занять з ЛФК: ранкова гімнастика, самостійні заняття фізичними вправами, лікувальна дозована ходьба та теренкур(сходження), масові форми оздоровчої фізичної культури(туризм, спортивні свята, елементи спорту тощо). Заняття з ЛФК проводяться індивідуальним та груповим методом. Індивідуальні форми роботи проводить спеціаліст з фізичної реабілітації або медична сестра з ЛФК, а групові форми роботи - вчителі-реабілітологи, які працюють у Центрі.

Фізичні вправи дають позитивний ефект у тому випадку, якщо вони, по-перше, адекватні можливостям дитини - інваліда, по-друге, здійснюють вплив, що тренує, і підвищують його адаптаційні можливості.

Суть ЛФК складається в багаторазовому, систематично повторюваному навантаженні, яке поступово зростає, що викликає в організмі дитини - інваліда позитивні, в першу чергу, функціональні, а іноді і структурні зміни. З одного боку, формуються і зміцнюються нові або вдосконалюються вже існуючі рухові навички, з іншого боку – розвиваються й вдосконалюються різні фізичні якості (сила, витривалість, швидкість, гнучкість, спритність), що визначає фізичну працездатність організму дитини - інваліда під час її соціальної реабілітації в Центрі.

Постійний динамічний контроль за правильністю та ефективністю виконання курсу ЛФК у Центрі проводить фахівець з фізичної реабілітації за призначенням лікаря - куратора.

2.2.2.1. У процесі ЛФК варто дотримуватись наступних фізіологічно обґрунтованих принципів:

- Індивідуальний підхід. При розробці реабілітаційної програми необхідно враховувати стать, вік дитини-інваліда, її руховий досвід, характер і ступінь патологічного процесу, функціональні можливості тощо.

- Свідомість. Тільки свідома й активна участь самої дитини - інваліда в реабілітації створює необхідний психоемоційний фон та психологічний настрій реабілітанта.

- Принцип поступовості особливо важливий при підвищенні фізичного навантаження за всіма його показниками: обсяг, інтенсивність, кількість вправ, число їх повторень тощо.

- Систематичність – основа ЛФК протягом процесу фізичної реабілітації. Тільки систематичне використання різних засобів фізичної реабілітації має оптимальний вплив на підвищення функціонального стану організму.

- Циклічність передбачає чергування роботи і відпочинку з дотриманням оптимального інтервалу. Якщо наступне чергове заняття припадає на фазу суперкомпенсації, то ефект від тренування сумується і функціональні можливості підвищуються на новому, більш високому рівні.

- Системність впливу - послідовне чергування вправ та вихідних положень для різних м'язових груп.

- Новизна і різноманітність у підборі і застосуванні фізичних вправ (тобто 10 – 15 % вправ повинні відновлюватися після курсу ЛФК).

- Помірність впливу засобами фізичної реабілітації означає, що фізичні навантаження повинні бути помірними, можливо більш тривалими, або навантаження повинні бути дозованими, що дозволить досягти адекватності навантажень стану дитини - інваліда.

Необхідно особливо відзначити, що курс ЛФК призначається індивідуально кожній дитині. Курс реабілітації залежить від інвалідизуючого діагнозу в середньому складає до 20 процедур. Виконує процедури медична сестра з ЛФК, або спеціаліст з фізичної реабілітації.

Масаж

2.2.3.1. Лікувальний масаж є ефективним реабілітаційним методом, який застосовується з метою нормалізації функцій організму дитини - інваліда при різних захворюваннях і ушкодженнях.

2.2.3.2. Методи лікувального масажу. Найбільш розповсюдженим методом є класичний масаж — основний метод у лікувальному масажі, тому що має різноманітні прийоми, дозволяє широко варіювати дозування, візуально контролювати точність виконання прийомів і оцінювати їх результати. Ручний масаж має перевагу перед апаратним, ножним і комбінованим.

Лікувальний масаж класифікується в залежності від нозологічних одиниць, при яких він застосовується: масаж при травмах і захворюваннях опорно-рухового апарату, масаж при захворюваннях і травмах нервової системи, масаж при захворюваннях внутрішніх органів тощо. Для кожної групи захворювань характерні свої особливості техніки і методики сеансу масажу. При кожному захворюванні методика масажу залежить від етіології, патогенезу, клінічної форми, перебігу і диференціюється в залежності від цих факторів.

2.2.3.3. Методичні особливості при проведенні лікувального масажу

Для досягнення більшого ефекту лікувальної дії масаж варто проводити до фізичних вправ. Лікувальна методика масажу передбачає такі принципи:

- прийоми локального впливу;

- прийоми сегментарно-рефлекторного впливу;

- послідовність прийомів;

- комплексність прийомів;

- поступовість зростання впливу.

Дозування масажу здійснюється з урахуванням локалізації сегментів впливу, вибору прийомів, глибиною і площею впливу на тканини, кількістю масажних маніпуляцій, швидкістю і ритмом рухів та їх амплітудою.

Лікувальний масаж при всіх захворюваннях і ушкодженнях проводиться відповідно до етапів реабілітації. Сеанс масажу складається з трьох частин: вступної, основної і заключної. Масаж не повинен викликати болю. Курс лікування складає від 10 до 12 процедур. Виконує процедури сестра медична з масажу. Якість надання цієї послуги оцінює лікар-куратор.

2.2.3.4. Загальні показання і протипоказання до проведення лікувального масажу

При призначенні масажу лікарем - куратором необхідно визначити показання і протипоказання до його застосування. Варто пам'ятати, що застосування недиференційованих методик, використання невідомих прийомів може викликати несприятливі відповідні реакції, аж до загострення процесу. Також негативні реакції виникають при призначенні масажу в той час, коли масаж ще не показаний. Важливо брати до уваги, що при поєднанні масажу з фізичними факторами, останні можуть супроводжуватися парадоксальною судинною реакцією. Масаж варто застосовувати на віддаленій від осередку ураження ділянці тіла, виконувати по ходу лімфатичних шляхів у напрямку до найближчих лімфатичних вузлів. Положення дитини - інваліда повинне виключати напругу частин тіла, які масажуються. Масажні прийоми не повинні викликати больових відчуттів.

Перші сеанси масажу повинні бути нетривалими, а потім час і сила впливу збільшуються. Час виконання окремих прийомів масажу залежить від ділянок тіла, які масажуються, характеру ушкодження, а також від самопочуття дитини - інваліда. Правильний вибір прийомів багато в чому визначає ефект лікувальної дії масажу.

2.2.3.5. Протипоказаннями для проведення масажу є:

- гострий стан і гострі запальні процеси;

- кровотеча, кровоточивість;

- хвороби крові;

- гнійні процеси будь-якої локалізації;

- захворювання шкірно-інфекційної, нез'ясованої або грибкової етіології, шкірні висипання, ушкодження та подразнення шкіри;

- гостре запалення вен, тромбоз судин, значне варикозне розширення вен із трофічними порушеннями;

- ендартериїт, ускладнений трофічними порушеннями;

- атеросклероз периферичних судин, тромбангіїт у поєднанні з атеросклерозом мозкових судин, що супроводжується церебральними кризами;

- аневризми судин і серця;

- запалення лімфатичних вузлів і судин;

- надмірна психічна та фізична втома;

- активна форма туберкульозу;

- венеричні захворювання;

- каузалгічний синдром після травм периферичних нервів;

- злоякісні пухлини різної локалізації.

2.2.4. Акупунктурна терапія

Цей метод використовується в комплексі реабілітаційних заходів з використанням різних модифікацій (класична рефлексотерапія, мікроголкопунктура, скальптерапія тощо). Окремо розглядаються методики, які засновані на топологічному принципі – метамерному введенні медикаментозних препаратів.

2.2.5. Гідрокінезотерапія

2.2.5.1. Фізичні вправи в басейні застосовують для відновлення опорних функцій організму, при порушенні обмінних процесів, ушкодженні нервової системи та опорно-рухового апарату дитини - інваліда.

Вони виконуються за призначенням лікаря - куратора та під контролем фахівця з фізичної реабілітації або сестри медичної з ЛФК.

2.2.5.2. Заняття в басейні проводяться груповим або індивідуальним методом за спеціально розробленою індивідуальною програмою.

2.2.5.3. Фахівець з фізичної реабілітації або сестра медична з ЛФК спостерігає за станом здоров’я дитини - інваліда під час заняття, надає, за необхідності, першу медичну допомогу, стежить за дотриманням правил поведінки та правилами безпеки на воді тощо.

2.2.5.4. Заняття в басейні призначаються 10 - денними курсами по 20 хвилин і залежать від інвалідизуючого діагнозу. Виконує процедури сестра медична з ЛФК. Лікар-куратор в динаміці оцінює якість надання цієї послуги.Саме такий підхід до кожної дитини - інваліда дозволяє протягом курсу соціальної реабілітації в Центрі покращити рівень фізичного, соматичного та психічного стану дитини - інваліда.

2.2.6. Бальнеотерапія

2.2.6.1. Бальнеолікування – один з ефективних реабілітаційних заходів, який може використовуватись в умовах Центру. При цьому використовуються чотирикамерні та звичайні ванни, різни види душу.

Заходи з бальнеолікування виконуються за призначенням лікарів - кураторів та під контролем сестри медичної з бальнеолікування.

2.2.6.2. Одним з відомих методів бальнеотерапії є душ

- Голчастий душ — різновид звичайно дощових. Тонкі струмки води цього душу викликають відчуття уколу голки.

- Віяловий душ — струмінь води розпорошується за допомогою спеціального розпилювача.

- Циркулярний душ являє собою конструкцію з вертикальних труб, з'єднаних між собою внизу і вгорі кільцями, на трубах маються отвори, з яких вилітають струмки води, з усіх боків обдаючи інваліда, який знаходиться в центрі душу.

- Душ Шарко являє собою потужний струмінь води, що викидається під тиском до 2—3 атмосфер з металевого наконечника — це найенергійніша водолікувальна процедура.

2.2.6.3. Ванни — найбільш розповсюджений вид водяних процедур, що застосовуються з лікувальною, профілактичною і гігієнічною метою. У залежності від обсягу води у ванні, а також від поверхні тіла, зануреного у воду, розрізняють: загальні (повні) ванни, поясні ванни, місцеві (локальні) ванни. По складу ванни поділяються на прісні, ароматичні, лікарські, мінеральні, газові тощо.

- Ванни загальні прісні. Теплі ванни показані при неврозах, неврастеніях, безсонні, нейродерміті. Ванни теплі і гарячі — при хронічних захворюваннях периферичної нервової системи (невралгія, радикуліти) і кістково-м'язової системи, хворобах і порушеннях обміну речовин (ожиріння, діабет, подагра), захворюваннях нирок; прохолодні — при неврастеніях.

- Місцеві контрастні ванни поліпшують функціональний стан периферичних судин. Ванни гарячі застосовують у початкових стадіях облітеруючого ендартериїту і захворюваннях шкіри. Ванни холодні застосовують при безсонні, мерзлякуватості і пітливості, варикозному розширенні вен, виразках гомілки, порушенні тонусу судин кистей і стоп.

- Ванни з наданням ароматичних і лікувальних речовин (хвойні, шавлієві, скипидарні, гарячі тощо).

- Хвойніванни показані при гіпертонічній хворобі, при неврозах, що супроводжуються порушенням сну, швидким стомленням.

- Шавлієві ванни застосовуються при захворюваннях і наслідках травм кістково-м'язового апарата і нервової системи.

- Скипидарніванни застосовуються при деформуючому остеоартрозі, неврологічних проявах остеохондрозу хребта, поліневропатіях, ожирінні тощо. Протипоказаннями є захворювання серцево-судинної системи, ниркові захворювання.

- Гірчичні ванни застосовуються при хронічному бронхіті, гострих респіраторних захворюваннях.

- Ванни з настоями ромашки, череди, хвоща польового, з відваром сіна, з настоєм листя волоського горіха, з відваром кори дуба, крохмальні ванни тощо застосовуються при шкірних захворюваннях.

- Мінеральні ванни — це ванни з природних мінеральних вод або з їх мінеральних аналогів, які використовуються при вертеброгенних ураженнях нервової системи.

- Хлоридно-натрієві (сольові) ванни використовуються при захворюваннях системи кровообігу, гіпертонічній хворобі, поліартритах, спондилоартрозах, шкірних захворюваннях.

Процедури з бальнеолікування призначаються індивідуально кожній дитині-інваліду лікарем-куратором. Курс лікування складає від 10 до 12 процедур. Винокує процедури сестра медична з водолікування. Якість надання цієї послуги оцінює лікар-куратор.

Одними із методів водолікувальних процедур є - компреси (зігріваючі, охолоджуючі) з використанням домішок (спирту, гірчиці тощо); вологі обтирання (локальні та загальні); обливання (загальні та локальні) тощо.

2.2.7. Ароматерапія

2.2.7.1. Головним завданням ароматерапії в умовах Центру є профілактика та лікування захворювань ефірними маслами. Практичне використання ефірних масел дозволяє значно скоротити використання хімічних препаратів. Ароматерапія - натуральний метод заспокоєння багатьох фізичних та психічних недугів. Її головна ціль - повернення рівноваги тіла й духу, підтримка й стимуляція природних захисних сил організму.

2.2.7.2. Аромапрофілактика підвищує адаптаційні можливості дитини - інваліда, є одним з шляхів укріплення здоров`я та підвищення стійкості організму до дії несприятливих чинників навколишнього середовища. Використання ефірних масел є перспективним в сенсі скорочення адаптивного періоду у дітей - інвалідів, що приїжджають на соціальну реабілітацію з різних кліматичних зон та часових поясів. Крім того, ефірні масла використовують для підвищення рівня пам`яті, уваги. Так, ефірні масла лаванди й лимона можливо застосовувати для оптимізації рефлекторної активності центральної нервової системи, підвищення вироблення динамічного стереотипу при виконанні однотипних операцій, в процесі навчання, що у кінцевому результаті призводить до скорочення часу, відведеного на виконання завдання.

Для підвищення ефективності разом з ароматерапією доцільне використання методів раціональної психотерапії, що призводить до гармонізації психоемоційного стану дітей - інвалідів під час їх соціальної реабілітації.

2.2.7.3. Загальні принципи проведення ароматерапії в Центрі

- Групові інгаляційні процедури проводяться протягом 15—20 хвилин, кількістю 12—16 на курс з перервами між курсами 1,5—3 місяці. Використовують концентрації летючих фракцій ефірних масел 1—1,5 мг/м², тобто наближено до природного, характерного для повітря навколо відповідних рослин. Для проведення процедур у Центрі в повітря спеціально призначеного для цього приміщення подають летючі фракції ефірних масел за допомогою спеціальної аромалампи — «Класик».

- Перед використанням проводиться повний педіатрічний огляд дитини - інваліда, робиться висновок щодо застосування того чи іншого ефірного масла.

При цьому визначається індивідуальна чутливість організму до рекомендованого ефірного масла з використанням шкіряної та нюхової проби.

- Шкіряна проба: 1 краплю ефірного масла змішують з 1/3—1/4 чайної ложки оливкової чи соняшникової олії і втирають невелику кількість цієї суміші за вухом, на внутрішній поверхні ліктьового згину чи на зап`ясті. Якщо через 12 годин не з`являться ознаки подразнення, то це ефірне масло дозволяється використовувати.

- Нюхова проба: вказану вище суміш ефірного й рослинного масел нанести в області грудини чи за вухом на 12 годин. Необхідно також нанести її на фільтрувальний папір й потримати перед носом на відстані 10— 15 см, не торкаючись шкіри. Якщо при вдиханні запаху ефірного масла не виникає бронхоспазму, який супроводжується кашлем, задишкою, то дане ефірне масло можна використовувати.

При цьому виключають з використання ті ефірні масла, які викликають індивідуальну реакцію, пов`язану з негативними спогадами чи асоціаціями.

- Для запобігання звикання організму та зниження лікувальної дії ефірних масел одне й теж масло не рекомендується застосовувати довше 3— 4 тижнів.

- Ароматерапевтична суміш повинна вміщувати не більш ніж п`ять ефірних масел, щоб запобігти виникненню синергічного ефекту.

- Використовуються тільки природні ефірні масла.

- Зберігаються масла в герметично закритому скляному посуді в темному місці.

- Ароматерапія виконується за призначенням лікарів - кураторів та під контролем сестри медичної з фізіотерапії.

- Ароматерапія, як і інші методи лікування, потребує зваженого підходу та не призначена для довготривалого використання. Все залежить від фізичного, душевного стану та потреб організму дитини - інваліда в даному виді терапії. Єдиним протипоказанням, яке розповсюджується абсолютно на всі ефірні масла, - індивідуальна непереносимість. Це, в першу чергу, відноситься до дітей зі схильністю до алергічних захворювань.

Ароматерапія призначається індивідуально кожній дитині-інваліду лікарем –фізіотерапевтом за погодженням з лікарем-куратором. Курс лікування, в середньому, складає 10 процедур. Виконує сестра медична з фізіотерапії. Лікар-куратор в динаміці оцінює якість надання цієї послуги.

Третій етап: ЗАКЛЮЧНИЙ

По закінченні соціальної реабілітації дитини - інваліда кожним лікарем Центру розробляються рекомендації щодо подальшого медичного супроводу дитини за місцем проживання.

На кожному з етапів проводиться просвітницька та роз’яснювальна роботу щодо особистої гігієни, культури поведінки харчування тощо.

Поява нових і розвиток старих методів реабілітації доволі гостро ставить питання оцінки їх ефективності.

З метою визначення динаміки змін в поведінці дитини фахівцями Центру складаються відповідні анкети.

Оцінка результатів реабілітації повинна проводитись за трьома основними напрямами:

1) порівняльна оцінка об’єктивного стану пацієнтів до та після курсу реабілітації;

2) аналіз рекомендаційних листів з інших закладів реабілітації (клінік, санаторіїв, центрів реабілітації) із зазначенням катамнезу пацієнта;

3) анкетування батьків дитини-інваліда.

Доцільність застосування анкетування батьків у тому, що найкраще та всебічно оцінити стан дитини, рівень її соціально-побутової адаптації може не тільки лікар, реабілітолог чи педагог, як самі батьки.

Анкета, яка в стадії розробки, повинна включати та висвітлювати окрім паспортних даних, анамнезу, об’єктивного стану – зміни, які наступили під час реабілітації, та катамнез в період між курсами реабілітації.

Динаміка стану дитини під час курсу реабілітації повинна висвітлювати: стан м’язового тонусу, об’єм пасивних і активних рухів в суглобах, визначення великих моторних функцій, контроль голови, функція повзання, сідання, вставання, стояння, вільна хода, покращення мови, уваги тощо.

При оцінці динаміки стану дитини в період між курсами реабілітації потрібно відзначити чи було покращення, чи стан стабільний, чи може мала місце часткова редукція отриманого результату. І насамкінець: чи батьки були задоволені реабілітаційним процесом і чи бажають у майбутньому продовжити реабілітацію в даному Центрі реабілітації.

Додатки