Карта первинного обстеження 3 страница

Частина 2

Організація психологічної реабілітації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів

На сьогодні перед суспільством України гостро постає питання щодо надання якісної психологічної допомоги особам з обмеженими можливостями. Оскільки на даний момент немає чіткої регламентації стосовно організації психологічної реабілітації дітей-інвалідів із психофізичними порушеннями, з якими найчастіше працюють практичні психологи, соціальні педагоги, вчителі-реабілітологи та інші соціальні працівники, виникає необхідність створення методичних рекомендацій для оптимізації цього процесу. У ІІ частині цього посібника організація психологічної реабілітації дітей-інвалідів представленаяксистема заходів, яка передбачає проведення психодіагностики, психологічної корекції, консультування та психологічного прогнозування. Надаються практичні рекомендації щодо організації корекційної роботи з дітьми–інвалідами різного віку. Детально описано методики, що застосовуються у процесі психологічної реабілітації дітей-інвалідів.

1.Загальні положення

1.1. Психологічна реабілітація – система заходів, спрямованих на відновлення, корекцію психологічних функцій, процесів, якостей, властивостей особистості, створення сприятливих умов для її розвитку та утвердження.

Психологічна реабілітаціяпередбачає проведення психологічної діагностики особистості дитини-інваліда, визначення та використання форм, методів, засобів, терміну та процедур психологічної корекції, консультування та психологічного прогнозування.

 

1.2. Психологічна діагностика – психологічне обстеження дитини-інваліда, визначення її індивідуального психологічного стану з метою виявлення можливих відхилень у психофізичному розвитку та прогнозування можливостей її інтеграції в суспільство.

 

1.3. Психологічна корекція – це спрямований і обґрунтований психологічний вплив на психічні структури особистості (пізнавальну, мотиваційну, емоційно-вольову, комунікативну) з метою виправлення наявних відхилень та забезпечення повноцінного розвитку й функціонування особистості.

 

1.4. Психологічна терапія – лікування людини з допомогою психологічних засобів впливу, що включає надання допомоги здоровим людям у випадку різного роду психологічних ускладнень, а також у випадку необхідності покращення якості життя. Здійснюється в індивідуальній та груповій формах. Базується на індивідуальному консультуванні, хоча інколи виникає необхідність у консультуванні групи (сім’ї). Основою групової психотерапії є гра та дискусія в різноманітних формах та їх комбінаціях.

У цілому психотерапія спрямовується на глибинне проникнення в особистість та здійснення прогресивних зрушень в її взаємодії зі світом через зміну само- і світосприйняття.

 

1.5. Психологічне консультування – особливим чином організоване спілкування, взаємодія між двома людьми шляхом бесіди, у ході якої певні спеціальні знання консультанта (психолога) використовуються для надання допомоги, спрямованої на підтримку людини, на роботу з її станами, переживаннями, взаєминами, проблемами, конфліктами.

 

1.6. Психологічна профілактика – своєчасне попередження відхилень у сприйманні та поведінці дітей-інвалідів та становленні особистості, міжособистісних стосунках, запобігання конфліктних ситуацій.

 

1.7. Психологічне прогнозування – це наукове передбачення шляху і характеру подальшого розвитку дитини на основі всіх пройдених до певного часу етапів дослідження, яке складається з урахуванням загальної динаміки розвитку дитини та її компенсаторних можливостей.

 

1.8. Практичний психолог – спеціаліст із психологічної реабілітації та супроводу дітей – інвалідів, який здійснює їх психологічну діагностику, корекцію та підтримку протягом всього реабілітаційного періоду та співпрацює з усіма спеціалістами, які беруть участь у процесі соціальної реабілітації дітей-інвалідів, та сім’єю.

 

2. Заходи із психологічної реабілітації дітей – інвалідів

Система заходів із психологічної реабілітації дітей – інвалідів поділяється на три етапи:

 

Перший етап – психологічна діагностика інтелектуальної, емоційно–вольової та комунікативної сфери тощо; розробка індивідуального плану реабілітації дитини-інваліда, рекомендацій для батьків, які виховують дітей-інвалідів стосовно проведення індивідуального навчання вдома.

 

Другий етап – психологічна корекція; психологічне консультування, прогностика.

 

Третій етап – аналіз та оцінка результатів психологічної реабілітації.

 

Перший етап: ДІАГНОСТИКА ПСИХОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ-ІНВАЛІДА

 

1.1. Основними принципами психологічної реабілітації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації можна вважати:

 

а) принцип індивідуального та особистісного підходу – вивчення індивідуальних психічних процесів, що потребує максимальної індивідуалізації використовуваних методів з урахуванням вікових та характерологічних особливостей дітей-інвалідів;

б) принцип безперервності - процес реабілітації повинен здійснюватися безперервно до досягнення максимального розвитку психофізичного стану дитини-інваліда відповідно до потенційних можливостей, а також компенсації або відновлення порушених функцій;

в) принцип комплексного підходу - здійснення комплексного підходу у здійсненні психореабілітаційних заходів, направленість реабілітаційного процесу на різні сфери життєдіяльності та адаптацію дітей-інвалідів у суспільство;

г) принцип послідовності та наступності – поступове і поетапне здійснення реабілітаційних заходів (від простого – до складного, від ближніх цілей – до дальніх), створення ”переходів” від одного реабілітаційного заходу до іншого.

д) принцип визначення відповідності рівня розвитку дитини-інваліда до вимог вікового періоду, у якому вона знаходиться;

е) принцип детермінованого підходу до стану дитини, який враховує виявлення порушень психічних функцій, виявлення їх взаємозалежності з урахуванням первинного дефекту та обумовлених ним дефектів вторинних порядків;

є) принцип динамічного вивчення обумовлює вимоги про облік у процесі обстеження і при оцінці результатів виконання завдань не тільки того, що дитина знає і може виконати в момент дослідження, але і її можливостей в навчанні, тобто «зони найближчого розвитку»;

ж) принцип кількісно-якісного підходу дозволяє враховувати не тільки кінцевий результат роботи, але й засіб дій, раціональності обраних рішень логічної послідовності, наполегливості дитини при досягненні мети.

1. Психодіагностика дитини – інваліда

Провідна роль в отриманні відомостей про рівень розумового розвитку, особистісних та індивідуально – психологічних особливостей дитини, про життєву ситуацію, у якій відбувається її розвиток, належить психологічному обстеженню дітей. На першому етапі психологічної діагностики дитини відбувається визначення психофізичного стану дитини, виявлення відхилень у психологічному розвитку, визначення форм, методів, засобів, терміну та процедур психологічної корекції, консультування тощо.

 

1.1 Принципи проведення психологічного обстеження:

1.1.1. комплексне та системне вивчення всього життєвого шляху дитини, включаючи ранній період розвитку, а також відомості про батьків; вивчення, яке припускає виявлення не тільки особливостей її пізнавальної діяльності, але й своєрідність емоційно-вольового розвитку, моторики, поведінки, фізичного стану, які розглядаються в різних сполученнях та взаємозв’язках;

 

1.1.2. підбір діагностичного інструментарію відповідно віку;

 

1.1.3. детермінований підхід до стану дитини, який припускає не тільки виявлення порушення її психічних функцій, але й виявлення їх взаємозалежності (виявлення первинного дефекту та обумовлених ним дефектів інших порядків);

 

1.1.4. визначення „зони найближчого розвитку”, здатності до навчання, прогнозу розвитку – основи індивідуальної програми реабілітації;

 

1.1.5. якісно – кількісна оцінка отриманих результатів, що дозволяє розробити конкретні рекомендації стосовно найбільш ефективних корекційних заходів;

 

1.1.6. індивідуальний підхід до дитини для забезпечення максимальної ефективності реабілітаційного впливу з урахуванням специфічних потреб особистості.

1.2. Методи психодіагностики дитини - інваліда:

Універсальні, що використовуються не лише в психології, а й в інших галузях наукового знання

 

1.2.1. Вивчення документації має на меті:

- збір анамнестичних даних педіатра, психіатра, невролога, отоларинголога, офтальмолога, логопеда, дефектолога, педагога, вихователя, соціального працівника;

- формування тактики та стратегії подальшого обстеження дитини – інваліда.

1.2.2. Бесіда має на меті:

- встановлення контакту з дитиною;

- з’ясування важливих відомостей про дитину: рівень розвитку, інтереси, здібності, особливості характеру, поведінки, її стосунків у сім’ї, у школі;

- вичерпна інформація як про саму дитину, так і про мікросоціальне її оточення.

1.2.3. Вивчення та аналіз продуктів діяльності дитини з метою визначення особливостей її розвитку:

- аналіз навчальних робіт, малюнків, виробів з метою збору та аналізу матеріалу, який відображає особливості психічного розвитку дитини, рівень розвитку сенсорних та моторних навичок;

- узагальнення вивченого та формування висновку щодо психологічного стану дитини з інвалідністю.

 

1.2.4. Спостереження (за грою, поведінкою, спілкуванням, станом працездатності, навчанням – у природних або лабораторних умовах) з метою визначення рівнів соціально-психологічного та психофізичного розвитку дитини-інваліда в умовах провідної діяльності.

1.2.5. Експеримент передбачає збір даних про дитину та вирішує питання:

- виявлення та систематизацію патологічної симптоматики та надання їй патопсихологічної класифікації;

- проведення структурного аналізу виявлених розладів, виділення первинних симптомів, пов’язаних з хворобою, та вторинних порушень, обумовлених аномальним розвитком в умовах хвороби;

- розроблення програми корекційних заходів, диференційованих у залежності від характеру, природи та механізму порушень.

 

1.2.5.1. При плануванні експерименту необхідно враховувати емоційний стан та вік дитини, рівень інтелектуального та мовленнєвого розвитку, а також стан зору, слуху, опорно-рухової системи.

 

1.2.5.2. Констатуючий експеримент дає характеристику актуального стану дитини. Для отримання прогнозу розвитку дитини-інваліда потрібно використовувати навчаючий експеримент, де дитині-інваліду дається завдання, виконання якого викликає труднощі у нормально розвинутої дитини, у той же час навчання виконанню цього завдання не потребує шкільних знань.

У випадку ускладнення при виконанні завдання, дитині надається навчальна допомога, а потім пропонується нове, аналогічне завдання і оцінюється можливість переносу способу дії на це нове завдання.

 

1.2.5.3. Оцінка результатів експерименту проводиться за трьома критеріями:

- характер провідної діяльності, яка у здорових дітей має активний характер і знижується при психічному недорозвитку або зниженні розумової здатності;

- здатність до сприйняття допомоги (здоровій дитині необхідно від 1 до 5 підказок, розумово відсталим – 20);

- здатність дитини дати мовне формулювання тієї ознаки, на основі якої він виконав завдання.

 

1.2.5.4. Результати експериментального дослідження фіксуються в протоколі, який обов’язково повинен зберігатися у практичного психолога. Потім проводиться якісно – кількісний аналіз результатів діяльності дитини, але при цьому приділяється велика увага характеристикам якісного порядку, так як вони дозволяють оцінити ступінь самостійності дитини, вміння вибирати той чи інший засіб дії, повноту та глибину розуміння завдання, ступінь витривалості до навантаження, навчання.

 

1.3. Тести– стандартизовані методики психологічного виміру, що передбачають кількісний вимір показників психічного розвитку дитини, дають можливість виявити ступені сформованості тієї чи іншої психічної функції та визначити міру її відповідності віковій нормі.

При роботі з дітьми-інвалідами можуть використовуватися тести різної направленості, специфіки, методики проведення: тести інтелекту, тести на швидкість реакції, тести особистості та проективні тести.

 

1.4. Анкетування батьків.

1. Чи є у вас в сім’ї ще діти?_______________ Якщо так, то скільки________________________

 

2.Як вони відносяться до хворої дитини?_______________________________________________

 

3. Як ваша дитина ставиться до Вас?___________________________________________________

 

4. Чи є проблеми у вихованні сина/дочки?______________________________________________

 

5. Які види покарання найчастіше ви використовуєте:

 

- фізичне покарання

- словесні погрози

- позбавлення розваг

6. Які види заохочення ви використовуєте найчастіше:

- словесна похвала

- подарунки

- ласка

 

7. У які ігри любить грати ваша дитина?________________________________________________

 

8. Як часто у вас дома бувають друзі сина/дочки?________________________________________

 

9. Чи берете ви із собою хвору дитину, як ідете в іншу сім’ю?_____________________________

 

10. Як інші діти відносяться до вашої дитини?__________________________________________

 

11. Розкажіть про позитивні риси характеру вашої дитини _______________________________

 

12. Які недоліки ви бачите у своєї дитині?______________________________________________

 

Другий етап: ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ

Корекційна робота базується на наступних принципах:

- ранньої корекції (передбачає раннє виявлення проблем дитини та організацію корекційної роботи в сенситивні строки);

- реалізації діяльнісного підходу (опір на провідну діяльність кожного вікового періоду, забезпечення умов для формування провідної діяльності та формування самої дитини як суб’єкта діяльності);

- комунікативної направленості (необхідність підвищеної уваги до розвитку мовлення як основного засобу комунікації та цілеспрямоване формування навичок спілкування з дорослими та підлітками);

- індивідуально-диференційованого підходу (враховуються індивідуально-психологічні особливості та потреби кожної дитини, а також особливості, типові для групи в цілому);

- створення сприятливого психоемоційного клімату (реконструкція батьківсько-дитячих взаємовідносин, оптимізація взаємовідносин у сім’ї, гармонізація міжособистісних відношень між матір’ю з дитиною-інвалідом та членами сім’ї; корекцію неадекватних реакцій поведінки та емоційних реакцій батьків, які мають дитину-інваліда; розвиток комунікативних форм поведінки, які сприяють самоактуалізації та самоствердженню; формування навичок адекватного спілкування з навколишнім світом).

 

1. Заходи із психологічної корекції дитини – інваліда

 

При розробці індивідуальної програми психокорекційної роботи з дитиною – інвалідом слід мати на увазі наступні напрямки, які є складовою загальної структури реабілітаційних психологічних заходів, спрямованих на дітей раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку:

 

1.1. комплексне вивчення об’єму знань, умінь, навичок, стану пізнавальної діяльності, мовлення, емоційно-вольової сфери, вищих коркових функцій; спостереження за динамікою психічного розвитку при проведенні корекційної роботи; здійснення (визначення) психолого-педагогічного прогнозу;

 

1.2. розвиток пізнавальної активності, формування стійкої позитивної мотивації у різних видах діяльності:

- розвиток навичок цілеспрямованої діяльності;

- попередження емоційного дискомфорту;

- пробудження стійкої мотивації до спілкування;

- формування концентрації уваги;

 

1.3. робота психологів, спрямована на забезпечення повноцінного психічного розвитку дитини;

 

1.3.1. формування психологічного базису для розвитку вищих психічних функцій:

- сприяння повноцінному фізичному розвитку дитини – інваліда;

- корекція недоліків у рухової сфері;

- розвиток загальної та дрібної моторики;

- формування почуття ритму;

- створення умов для повноцінної міжаналізаторної взаємодії крізь систему спеціальних ігор та вправ.

 

1.3.2. формування вищих психічних функцій через:

- розвиток сенсорно-перцептивної діяльності та формування уяви;

- розвиток розумових здібностей крізь оволодіння діями заміщення та наочного моделювання в різних видах діяльності;

- розвиток творчих здібностей;

 

1.4. формування провідних видів діяльності та їх компонентів (мотиваційного, орієнтовно – операційного, регуляційного):

- розвиток предметно – практичної діяльності;

- формування ігрової діяльності;

- формування передумов для оволодіння навчальною діяльністю: уміння планувати, контролювати, регулювати, оцінювати результати при виконанні завдань навчального типу;

- формування основних компонентів психологічної підготовки до шкільного навчання;

 

1.5. корекція емоційно – вольової сфери:

- формування здатностей до вольових зусиль, довільної регуляції поведінки;

- подолання негативних якостей характеру дитини – інваліда, попередження та усунення афективних, негативних, аутичних проявів, відхилень у поведінці;

 

1.6. подолання порушень у мовленнєвому розвитку:

- цілеспрямоване формування функцій мовлення;

- розвиток словесної регуляції дій;

- формування механізмів, необхідних для оволодіння зв’язною мовою;

- створення умов для оволодіння всіма компонентами мовленнєвої системи;

- формування передумов для оволодіння навичками письма та читання;

 

1.7. формування комунікативної діяльності:

- забезпечення повноцінних емоційних та ділових контактів з дорослими та однолітками;

- формування механізмів психологічної адаптації у колективі однолітків;

- формування повноцінних міжособистісних зв’язків та навичок спілкування;

 

1.8. створення сприятливого психоемоційного клімату в сім’ї:

- реконструкція взаємовідносин батьків та дітей;

- оптимізація внутрисімейних взаємовідносин;

- розвиток комунікативних форм поведінки;

- переформування ближнього оточення дитини-інваліда.

 

2. Корекційна робота з дітьми - інвалідами раннього віку до 3 років.

Ранній вік – це період становлення органів та систем, формування їх функцій. Підвищена емоційність дитини в перші роки життя потребує емоційного забарвленого спілкування, так як раннє формування позитивних емоцій – це запорука становлення особистості дитини.

Порушення психічного розвитку дитини раннього віку може проявлятися у вигляді затримки психомоторного розвитку, мовленнєвого розвитку, зниження орієнтовно – пізнавальної та ігрової діяльності. Загальна моторна неспритність та недостатність дрібної моторики обумовлює несформованість навичок самообслуговування (утруднення при використанні ложки, у процесі одягання).

 

2.1. Основні напрямки корекційної роботи:

- розвиток моторної сфери, загальної та дрібної моторики, формування елементарних графічних навичок;

- сенсорне виховання (розвиток оптико – просторових та слухових функцій, сенсорно – перцептивної діяльності);

- розвиток когнітивної сфери та мовлення;

- формування навичок емоційного та ситуативно – ділового спілкування з дорослими та однолітками.

- комплексний підхід до формування тих чи інших властивостей, знань, навичок та тісна взаємодія усіх спеціалістів, зайнятих у реабілітаційному процесі, а також зв’язок з сім’єю дитини – інваліда.

В основу реабілітаційних програм покладається модель розвитку функціональних систем, яка втілюється в різних ланках:

1) співпраця „сім’я-дитина-фахівець”;

2) співпраця фахівців різного профілю;

3) взаємодія методик медико-соціально-педагогічного напрямків: у кожній методиці відновлюються всі функціональні системи;

4) взаємодія різних функціональних систем між собою в процесі реабілітації.

 

2.2. Основна форма занять – ігрова.

 

3. Корекційна робота з дітьми-інвалідами дошкільного віку, від 3 до 7 років.

Особливістю дошкільного віку є формування специфічного новоутворення – готовності до навчання. На цьому етапі життя дитини необхідно визначити відповідність рівня інтелектуального розвитку віковим нормам та виявити зону найближчого розвитку.

Специфікою аналізу психічної діяльності дитини дошкільного віку є не тільки визначення базових показників її психофізичного розвитку, але й інтегративна оцінка динамічних змін різних функцій в їх взаємозв’язку як із загальним фоном активності та працездатності, так із іншими характеристиками її діяльності.

 

3.1. Порушення розвитку психіки в дитини дошкільного віку може проявлятися у вигляді:

- зниження рівня сформованості знань про навколишнє середовище;

- моторних порушень;

- несформованості дрібної моторики;

- відсутності навичок у зображувальній діяльності на побутовому рівні;

- порушення мовленнєвої активності, якості вимови звуків, об’єму словарного запасу, граматичних порушень, несформованості фонетичних процесів;

- особливості поведінки спілкування, ігрової діяльності;

- недорозвитку вищих психічних функцій, рівня їх сформованості, виснаженості.

 

3.2. Виявлення у дітей дошкільного віку наявності пізнавальних інтересів та мотивації до шкільного навчання; оцінка її емоційно-особистісних особливостей, уміння адекватно оцінювати себе, реагувати на зауваження, адекватно оцінювати результати своєї діяльності.

 

3.3. Основні направлення корекційної роботи:

- формування вищих психічних функцій;

- розвиток емоційно – вольової сфери;

- формування мотивації до навчання;

- корекція вад мовлення в усіх напрямках як одного з засобів комунікації та показника інтелектуального розвитку;

- корекція негативних проявів поведінки;

- формування соціально – побутових навичок;

- співпраця ”сім’я-дитина-фахівець” на основі розробленої комплексної програми реабілітації, навчання батьків роботі з дітьми-інвалідами та проведення сімейної психологічної реабілітації.

 

4. Корекційна робота з дітьми - інвалідами молодшого шкільного віку, від 7 до 11 років

Для цього вікового періоду важливим є питання навчання дитини. Діти з відхиленнями в розвитку слабкі внаслідок супутніх хронічних соматичних захворювань, як правило, не можуть повною мірою оволодіти програмою середньої школи.

 

4.1. Порушення навчання може бути обумовлене низкою причин:

- порушенням чи недорозвитком окремих вищих психічних функцій, їх виснаженням чи загальним недорозвитком інтелектуальної сфери;

- несформованістю пізнавальних інтересів емоційно – вольової сфери;

- зниженням працездатності;

- зниженням мотивації до навчання.

 

4.2. Основні напрямки корекційної роботи:

- визначення вимог до режиму, навантажень, типу навчальної програми, ступеня їх індивідуалізації, процесу навчання;

- оптимізація взаємодії в оточенні дитини (сім’я-фахівці-дитина-однолітки);

- навчання та розвиток із застосуванням засобів культури, мистецтва та літератури;

- корекція особливостей розвитку вищих психічних функцій, мотиваційно-вольової та емоційно – особистісної сфер;

- розвиток вищих психічних та корекція порушених функцій, спираючись на здорові функції;

- розвиток мотивації до навчання, корекція порушень емоційно-вольової сфери;

- тісна співпраця за системою ”дитина-фахівець-сім’я” та спеціалістів психолого-соціально-педагогічної реабілітації;

- сімейна психологічна корекція;

- взаємодія „фахівець-батьки” відповідно до індивідуального сімейного плану реабілітації (ІСП).

 

5. Корекційна робота з підлітками – інвалідами від 11 до 18 років.

5.1. Сімейна діагностика:

- з’ясування умов життя підлітка в сім’ї, сімейних проблем, конфліктів;

- психологічний клімат у сім’ї;

- взаємовідносини між членами сім’ї;

- відношення дорослих членів сім’ї до підлітка – інваліда, характер його виховання (гіперопіка, гіпоопіка, гармонійне виховання);

- соціальний статус сім’ї.

 

5.2. Психологічна підтримка дорослих членів сім’ї підлітка-інваліда, знайомство з основами психологічних знань про закономірність розвитку дитини-інваліда, специфіки його виховання:

- педагогічна модель (заходи з педагогічного супроводу з метою підтримки задовільного стану дитини-інваліда);

- соціальна модель (надання батькам соціальної допомоги);

- психологічна модель (надання психологічної допомоги);

- правова модель (надання батькам правових консультацій щодо захисту прав та інтересів дітей-інвалідів).

 

5.3. Сімейна психологічна корекція (за участю всіх членів сім’ї), допомога у вирішенні конфліктів, навчання раціональним засобам вирішення внутрисімейних проблем, реабілітація відповідно до ІСП силами фахівців та батьків.

 

5.4. Індивідуальна психологічна корекція особистості підлітка – інваліда (у формі індивідуальних чи групових психокорекційних занять):

- діагностика та корекція психологічної картини хвороби, формування адекватного (гармонійного) ставлення до неї;

- психологічна діагностика стану емоційно – вольової сфери - з’ясування рівня психологічної напруги, наявності та характеру невротичних реакцій;

- просвітницькі бесіди: про себе, сім’ю, навколишній світ, про здоровий спосіб життя, засоби гігієни, про особливості психосексуального розвитку (статеве виховання), про добро і зло (моральне виховання); про емоції й почуття, а також адекватні прояви емоційних реакцій;

- тренінгові заняття;

- морально-етичний моніторинг.

 

5.5. Психологічна діагностика стану емоційно-вольової сфери, наявності та характеру невротичних реакцій, виявлення особливостей самооцінки (ступінь сформованості, адекватності).

 

5.6. Вивчення особливостей часової перспективи (спрямованість у минуле, фіксація на сьогоденні, у спрямованість в майбутнє), діагностика мотивації досягнення, ступня цілеспрямованості (корекція часової перспективи, допомога у формуванні адекватної уяви та планів на майбутнє).

 

5.7. Вивчення особливостей психологічного захисту.

 

5.8. Діагностика міжособистісних відносин, виявлення кола спілкування підлітка – інваліда, вивчення особливостей процесу спілкування: цілі, опосередковане спілкування, його зміст, формальні характеристики процесу спілкування (засоби, методи), ступінь розвитку навичок спілкування, рівень конфліктності у спілкуванні.

 

5.9.Психологічна діагностика особистості, вивчення системи життєвих цінностей, мотивів, установок (за допомогою проективних методик, анкет батьків, вихователів, учителів – реабілітологів).

 

5.10. Напрямки психологічної корекції інвалідів-підлітків:

- психологічна корекція особистісних проблем із врахуванням особливості підліткового періоду;

- формування мотивацій дитини-інваліда до спілкування та інтеграція в соціум, навчання оцінювати свої здобутки;

- створення мотивації до активності та самостійності;

- формування свідомого відношення до планів на майбутнє, до свідомого обрання професії.

6. Психологічне консультування

6.1. Головною особливістю психологічного консультування є те, що безпосереднім “отримувачем” психологічної допомоги є не тільки її кінцевий адресат – дитина, а перш за все дорослий (хтось із родини чи педагог – реабілітолог), який звернувся за консультацією. Таким чином, психолог - консультант здійснює лише непрямий вплив на дитину.

 

 

6.2. Принципи психологічного консультування: