Карта первинного обстеження 1 страница

Вступ

 

Протягом останніх десятиріч світова спільнота все уважніше ставиться до проблем людей з інвалідністю. Особливо це відчутно у відношенні до дітей з обмеженими можливостями здоров’я – самого соціально незахищеного прошарку нашого суспільства.

В наш час проблема соціального захисту дітей з інвалідністю в Україні набуває особливого значення у зв’язку із сталими тенденціями зростання їх частки в загальній структурі населення. За десять років чисельність дітей зі сталими психофізичними вадами зросла майже на третину і становить 153,5 тис. У зв’язку з цим Міністерство праці та соціальної політики України докладає значних зусиль щодо створення сучасної реабілітаційної інфраструктури, яка допоможе дітям-інвалідам отримати рівні можливості на шляху до інтеграції в суспільство.

Так, в Україні завершується формування мережі Центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів, яка сьогодні налічує 213 дитячих реабілітаційних установ. В середньому щорічно 17 тисяч дітей з інвалідністю отримують в цих установах реабілітаційні послуги згідно соціальних нормативів з урахуванням індивідуальних особливостей їх захворювання.

Однак, не зважаючи на певну відмінність центрів соціальної реабілітації, викликану місцевими умовами, незмінними залишаються основні критерії організації реабілітаційного процесу як процесу реабілітації комплексної, глибоко індивідуалізованої, послідовної, безперервної з обов’язковою участю сім’ї дитини-інваліда.

Методичний посібник «Організація реабілітаційних заходів в центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів» розроблений на основі інноваційних технологій корекційної роботи, сучасної реабілітаційної практики, досвіду, накопиченого центрами соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

В основу посібника покладено головні напрямки організації реабілітаційних заходів в умовах центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів:

- організація соціальної реабілітації дітей-інвалідів;

- організація психологічної реабілітації дітей-інвалідів;

- організація педагогічної реабілітації дітей-інвалідів;

- організація професійної орієнтації дітей-інвалідів;

- медичний супровід реабілітаційного процесу.

Методичний посібник має сталу структуру, основні напрямки реабілітаційного процесу викладені у логічній послідовності та розділені на три етапи. Перший етап висвітлює підготовчу роботу, яку необхідно здійснювати центру по відношенню до кожної дитини з інвалідністю. Це, насамперед, соціальна та психофізична діагностика дитини-інваліда, визначення відхилень від нормального розвитку, глибини та напрямків патології, з’ясування наявності та об’ємів збережених ділянок, визначення соціального статусу сім’ї тощо. У другому етапі – викладено механізм, напрямки та об’єми реабілітаційної роботи, дано характеристики основних світових та вітчизняних методик, що застосовуються в реабілітаційній практиці. Третій етап вміщує матеріали щодо аналізу результатів реабілітаційного процесу, знайомить з можливими методиками визначення якості формування життєвої компетентності дитини-інваліда.

У методичному посібнику вміщено значну кількість тлумачень певних понять, що використовуються в реабілітаційному процесі, додатків, що наочно доповнюють викладені положення та методики, показують взаємозв’язок між окремими структурами та й наступність виконання певних процесів.

Методичний посібник «Організація реабілітаційних заходів в центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів» дає змогу розглядати реабілітаційний процес, як процес комплексної дії, викладеної у належній динаміці та послідовності. Сподіваємося, що він стане у пригоді керівникам дитячих реабілітаційних установ, спеціалістам-реабілітологам, батькам дітей з інвалідністю, всім тим, хто займається реабілітацією дітей-інвалідів та формує їх життєву компетенцію.

 

Частина 1

Організація соціальної реабілітації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів

1. Загальні положення та визначення термінів

1.1. Соціальна реабілітація – система заходів, спрямованих на формування життєвої компетентності дитини-інваліда або повернення її до активної участі в житті, відновлення її соціального статусу та здатності до сімейної родинно-побутової та суспільної діяльності шляхом забезпечення соціальних нормативів у сфері соціальної реабілітації.

 

1.2. Соціальна реабілітація передбачає:

1.2.1. оволодіння дитиною-інвалідом основними соціальними навичками;

1.2.2. пристосування побутових умов до потреб дитини-інваліда, створення безбар’єрного середовища;

1.2.3. соціальну, педагогічну та психологічну корекцію відхилень від нормального розвитку з метою забезпечення життєспроможності дитини-інваліда через сприйняття себе і оточуючих, оволодіння навичками спілкування, адекватної та безпечної поведінки, автономного проживання у суспільстві;

1.2.4. соціальний, педагогічний, психологічний патронат за місцем проживання (вдома) дитини – інваліда [Закон України № 2961-ІV від 06.10.2005р. «Про реабілітацію інвалідів в Україні»].

 

1.3. Спеціаліст із соціальної реабілітації – це професіонал, якій забезпечує комплексний реабілітаційний процес, щодо подолання або зменшення вад дитини-інваліда та прояв її інвалідизуючого захворювання, розвиток компенсаторних можливостей, загальних соціальних та індивідуальних якостей дитини з обмеженими можливостями здоров’я.

1.4. Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів (далі Центр) – дитячий, корекційно-відновлювальнийреабілітаційний закладсистеми Міністерства праці та соціальної політики України, що утворюється у формі державних та комунальних спеціалізованих установ для дітей-інвалідів, які мають відповідні медичні показники і потребують спеціальних умов для отримання комплексної соціальної реабілітації.

1.5. Метою діяльності Центру є здійснення заходів з соціальної, психологічної, педагогічної реабілітації, професійної орієнтації та медичного супроводу, що спрямовані на розвиток дитини інваліда та коригування порушень її розвитку, створення передумов для інтеграції її в суспільство.

 

1.6. Завдання Центру визначені наказами Мінпраці:

- „Про затвердження Типового положення про центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів” (від 13.02.07 № 48);

- „Про затвердження Соціальних нормативів у сфері соціальної реабілітації дітей-інвалідів для центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів системи Мінпраці”(від 04.05.07 № 206).

 

1.7. Перебування дітей - інвалідів, які проходять реабілітацію в Центрі, здійснюється в таких підгрупах:

- ранньої соціальної реабілітації для дітей-інвалідів віком від 2 до 6 років;

- соціальної реабілітації для дітей-інвалідів віком від 6 до 14 років;

- професійної орієнтації для дітей віком від 14 до 18 років.

 

 

1.8. Реабілітаційні послуги надаються дитині-інваліду на підставі Індивідуальної програми реабілітації, в якій визначаються напрямки, обсяг, періодичність їх надання, та відповідно до Індивідуального сімейного плану реабілітації та розвитку дитини (ІСП), в якому вміщуються:

- відомості про дитину та її сім’ю;

- матеріали визначення психофізичного стану, індивідуальні реабілітаційні заходи, програма домашньої активності.

 

1.9. Індивідуальна програма реабілітації дитини-інваліда включає:

-відомості про дитину-інваліда з визначенням клініко-функціонального діагнозу та коду за МКХ – 10;

- відомості про види обмеження життєдіяльності;

- рекомендації ЛКК щодо реабілітаційних заходів;

- технічні засоби реабілітації;

- вироби медичного призначення;

- результати реабілітації та подальші рекомендації.

1.10. Індивідуальний сімейний план реабілітації та розвитку дитини – головний документальний збірник, що поєднує в собі:

- відомості про дитину та її оточення (дитина, сімейне оточення, соціальний статус сім’ї, облік проведених тестувань, анамнез);

- матеріали визначення психофізичного стану дитини-інваліда (програма та результати попереднього тестування, програми та результати попереднього тестування, програми та результати основного тестування за віковими категоріями);

- індивідуальний план реабілітації (визначення ближніх та дальніх цілей за основними напрямками розвитку дитини, відомості про досягнення дитини, аналіз виконання дальніх цілей);

- програма домашньої активності (загальні рекомендації батькам щодо продовження реабілітаційного процесу поза центром, рекомендації спеціалістів поглибленого впливу щодо виконання реабілітаційних завдань у сім’ї, батьківська сторінка);

 

1.11. Рекомендаційний лист – документ, який видається дитині-інваліду після закінчення курсу реабілітації та містить:

- назву та реквізити Центру;

- прізвище, ім’я, по батькові дитини-інваліда;

- перелік та обсяг наданих дитині реабілітаційних послуг;

- результати реабілітації;

- подальші рекомендації.

 

1.12. Форми інтеграції дітей-інвалідів до навчальних закладів:

повна інтеграція – для дітей, які за рівнем розвитку відповідають віковій нормі та підготовлені до сумісного навчання зі здоровими однолітками;

комбінована інтеграція – для дітей, які за рівнем психофізичного та мовленнєвого розвитку мають незначні відхилення і близькі до вікової норми. Такі діти (1-2 дитини) можуть включатися в масові групи і класи та паралельно отримувати корекційну допомогу спеціалістів;

часткова інтеграція – для дітей, які за рівнем розвитку ще нездатні на рівних зі зоровими однокласниками оволодіти всіма предметами навчальної програми. Такі діти відвідують уроки вибірково або в неповному обсязі (вирішується індивідуально);

тимчасова інтеграція – за якої діти спеціальної групи з’єднаються зі здоровими дітьми не рідше 1-2 разів в місяць для проведення позакласних заходів;

 

2. Заходи із соціальної реабілітації дітей-інвалідів

Послідовність етапів соціальної реабілітації:

Перший етап – соціальна діагностика;

Другий етап – соціальна реабілітація;

Третій етап – результати соціальної реабілітації.

 

Перший етап: СОЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА

Соціальна діагностика передбачає збір необхідної офіційної інформації про дитину-інваліда, її сімейне оточення, визначення соціального статусу сім’ї. Дає змогу оцінити вид та ступінь обмеження життєдіяльності дитини-інваліда. Дані соціальної діагностики враховуються при складанні індивідуальної програми реабілітації.

На першому етапі реабілітаційного процесу на підставі індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда, реабілітаційною комісією Центру розробляється індивідуальний план реабілітації дитини-інваліда, що включає комплекс реабілітаційних заходів.

З метою виявлення вад розвитку дитини та її потреб фахівцями Центру проводиться первинне обстеження дитини-інваліда, спілкування з батьками та (або) законним представником дитини-інваліда.

На підставі індивідуального плану реабілітації визначається тривалість одного курсу реабілітації дитини-інваліда в умовах Центру, а також тривалість індивідуальних та групових занять.

 

1. Соціальна діагностика дитини-інваліда

1.1. механізмом соціальної діагностики дитини – інваліда є:

1.1.1. здійснення всеохоплюючого соціального обстеження;

1.1.2. визначення соціальних критеріїв для оцінки наявності та ступеню обмеження життєдіяльності;

1.1.3. визначення соціальних критеріїв для оцінки реабілітаційного потенціалу і реабілітаційного прогнозу.

 

1.2. Соціальна діагностика включає:

1.2.1. базові соціальні характеристики дитини та її сім’ї;

1.2.2. характеристики видів діяльності дитини;

1.2.3. дані соціально-побутового, соціально-середовищного, професійно-трудового обстеження;

1.2.4. дані тестування дитини реабілітаційною комісією і рекомендації, що включені до індивідуального плану реабілітації;

1.2.5. визначення соціальних критеріїв для оцінки наявності та ступеня обмеженості життєдіяльності;

1.2.6. визначення професійно-трудового, навчального, соціально-побутового і соціально-середовищного реабілітаційного потенціалу.

 

2. Соціальні характеристики родини дитини-інваліда та її батьків

З метою здійснення оцінки обмеження життєдіяльності дитини, соціального статусу родини, виявлення її соціальної неспроможності, у Центрі складається соціальна характеристика родини і батьків дитини-інваліда.

Зазначене обумовлено тим, що сім’я є одним з основних виконавців реабілітаційних заходів і з нею мають тісно співпрацювати фахівці з реабілітації, психологи, педагоги, соціальні працівники.

 

2.1. Соціальні характеристики родини й батьків дитини-інваліда включають інформацію про:

2.1.1. Батьків:

- обидва батьки живі (мати жива, батько живий);

- мати або батько померли або про них немає інформації;

- самотня мати;

- батьків нема.

2.1.2. Шлюбний статус батьків:

- повна сім’я (вказати фактичний склад);

- неповна сім’я (вказати фактичний склад сім’ї);

- батьки розлучені.

2.1.3.Вік дитини, коли батьки розлучилися.

2.1.4.Виплату аліментів батьком, який мешкає окремо від дитини:

- так;

- ні.

2.1.5.

Мати:

- освіта;

-звільнилася або змінила роботу при народженні дитини-інваліда;

- режим робочого часу.

Батько:

- освіта;

- звільнився або змінив роботу при народженні дитини-інваліда;

- режим робочого часу.

Опікун:

- освіта;

- звільнився або змінив роботу при народженні дитини-інваліда;

- режим робочого часу.

2.1.6. Хто з членів родини приділяє найбільшу увагу часу вихованню та реабілітації дитини-інваліда.

2.1.7. Інваліди, які ще є в сім’ї.

2.1.8.Пільги, якими користується родина, що встановлені законодавством, ступень обізнаності про це самої родини (інформація надається за бажанням батьків).

2.1.9. Зміну взаємовідносин у родині у зв’язку з народженням дитини-інваліда.

2.1.10. Матеріальний стан сім’ї і його зміна у зв’язку з народженням дитини інваліда.

2.1.11. Готовність і змогу батьків допомагати в корекційній та навчально-виховній роботі.

2.1.12. Благополуччя сім’ї (стан здоров’я батьків та інших членів сім’ї, вживання алкоголю батьками чи іншими членами сім’ї тощо).

2.1.13. Використання платного лікування для дитини-інваліда.

2.1.14. Якість нагляду за дитиною:

- задовільна;

- незадовільна.

3. Соціально-побутове обстеження родини дитини-інваліда

3.1. Обстеження соціально-побутових умов проживання родини, у якій виховується дитина, містять:

- вид житла;

- житлова площа на одну особу;

- поверх, на якому проживає родина;

- благоустрій житла;

- чи має дитина окрему кімнату;

- чи має можливість дитина виїхати на дачну ділянку;

- чи має дитина допоміжні засоби для самообслуговування в місті, де проживає.

 

 

4. Соціальні критерії обмеження життєдіяльності дитини

4.1 Оцінка обмеження здатності дитини до самообслуговування:

4.1.1. Базові соціальні характеристики дитини-інваліда:

- стать;

- вік;

- ставлення до дитини в родині;

- соціально-побутові умови життя дитини.

 

4.1.2. Виявлення здатності дитини рухати руками:

- здатність діяти пальцями (обертати кубик);

- здатність діяти кистю;

- здатність тягнути або штовхати предмет;

- здатність пересувати предмети;

- здатність діяти обома руками.

 

4.1.3. Оцінка навичок самообслуговування в дітей віком 3 - 18 років:

 

особиста гігієна:

- виконує самостійно;

- виконує з незначною допомогою і підказкою;

- виконує за допомогою стороннього;

- не виконує.

одягання, роздягання:

- виконує самостійно;

- виконує з незначною допомогою і підказкою;

- виконує за допомогою сторонньої допомоги;

- не виконує.

прийом їжі:

- виконує самостійно;

- виконує з незначною допомогою і підказкою;

- виконує із залученням сторонньої допомоги;

- не виконує.

 

4.1.4. Оцінка контролюючої екскреції (2 - 18 років):

- екскреція під контролем чи без контролю.

4.1.5. Оцінка можливості самостійного проживання й уміння розпоряджатися грошима дається дитині-інваліду у віці 16-18 років.

4.1.6. Оцінка соціальних навичок дитини-інваліда у віці 11-18 років:

приготування їжі:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.

 

миття посуду:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.

 

користування домашніми приладами:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.

 

прибирання приміщення:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.

ручне прання:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.

 

4.1.7. Оцінка соціальних навичок дитини у віці від 11 до 18 років:

 

оволодіння навичками ремонту одягу:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює

 

в’язання:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює

вишивання:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює

 

4.1.8. Самостійне відвідування магазинів, підприємств побутового обслуговування оцінюється у дітей 15-18 років.

 

4.2 Оцінка обмеженості здатності до спілкування

4.2.1. До базових соціальних характеристик здатності дитини до спілкування, відносяться:

- спілкування у всіх звичайних суспільних стосунках (сім’я, друзі, сусіди, однокласники та ін.);

- спілкування з оточуючими (мовлення, зір, слух, письмове мовлення, розуміння знаків, символів та ін.);

- користуванням телефоном, телевізором, радіо, комп’ютером;

- читання книг, журналів та ін., у відповідності з віковою нормою.

 

4.2.2. Соціальне обстеження включає оцінку соціальних зв’язків, яка можлива для дитини у віці від 4 до 18 років:

- коло соціальних зв’язків у ближньому соціальному оточенні;

- зв’язки обмежені сім’єю, класом;

- спілкування дитини-інваліда з дітьми;

- спілкування дитини-інваліда з дорослими.

 

4.3 Оцінка обмеження можливості контролювати свою поведінку

4.3.1. До базових соціальних характеристик дитини, пов’язаних зі здатністю будувати взаємини із оточуючими, відносяться:

- характер особистих взаємин із членами родини;

- характер міжособистісних взаємин за межами оселі, у ближньому та дальньому соціальному оточенні.

 

4.3.2. До базових соціальних характеристик дитини, пов’язаних зі здатністю контролювати свою поведінку відносяться:

- правильна ідентифікація предметів та людей;

- можливість дотримання морально-етичних, соціально-правових, санітарно-гігієнічних норм;

- можливість виконання звичайної повсякденної діяльності;

- можливість усвідомлення особистої безпеки (для дитини у віці 11-18 років), враховуючи можливість користування газом, електрикою, туалетом, ванною, сірниками та інше.

- можливість діяти самостійно;

- можливість із сторонньою допомогою та підказкою;

- неможливо діяти;

- можливість усвідомлення самого себе, свого місця в часі та просторі, свого соціального статусу, своїх психічних та особистих якостей.

 

4.4 Оцінка обмеженості можливості до орієнтації: з датність до орієнтації як виду діяльності пред’являє вимоги до фізіологічних та психологічних характеристик дитини (центральної нервової системи, зорового та слухового аналізаторів та інше).

 

4.4.1. Базові соціальні характеристики дитини, що пов’язані зі здатністю до орієнтації, включають:

- можливість усвідомлення місцезнаходження в часі і просторі;

- можливість усвідомлення своєї особистості;

- сприйняття, упізнавання, адекватне реагування на інформацію, що надходить, розвиток сенсорних аналізаторів (нюхати, відчувати, бачити, смакувати, чути тощо).

Оцінка соціально-побутової орієнтації, орієнтування у просторі та інші особливості розвитку дитини дошкільного віку визначаються відповідно базового компонента дошкільної освіти й відповідних програм розвитку («Малятко», «Зернятко», «Я у світі»). Завдання дитячої реабілітаційної установи – використовувати ці програми у реабілітаційному процесі.

4.4.2. До семирічного віку, в основному, закінчується формування внутрішньої позиції дитини у вигляді структурованої системи мотивів, що відображають ставлення дитини самої до себе і до оточуючих її людей. Разом з тим під час роботи з дітьми-інвалідами необхідно детально враховувати індивідуальні особливості розвитку кожної дитини.

 

4.5 Оцінка обмеженості можливості до пересування

4.5.1. Ознаки, що характеризують базові соціальні характеристики, пов’язанні з руховою активністю дитини:

- здатність підтримувати позу;

- здатність пересуватися (встати з ліжка, крісла, стільця, лягати та сідати, змінювати положення в ліжку);

- здатність долати перешкоди й підніматися сходами, ходити по пересіченій місцевості;

- здатність бігати.

 

4.5.2. Обмеження, що виникають при пересуванні:

- зменшення здатності до пересування на великі відстані;

- збільшення часу, що витрачається на пересування;

- пересування з допомогою іншої людини;

- обмеженість пересування у межах житла;

- повна відсутність пересування.

 

4.5.3. Аналіз характеристик пересування (як виду діяльності дитини) передбачає:

- вивчення діяльності дитячого організму при пересуванні;

- санітарно-гігієнічних умов виконання діяльності (хода, біг, стояння та ін.),

- фізіологічних і психічних потреб при пересуванні, пов’язаних з інвалідизуючим захворюванням.

 

4.5.4. Для оцінки можливостей до пересування при необхідності можливо обстеження дитини вдома.

 

4.5.5. Тестування передбачає виконання таких тестів:

- можливість пересуватися;

- вміння ходити;

- вміння долати перешкоди або підніматися сходами;

- можливість бігати.

 

4.6. Оцінка обмеженості можливості до оволодіння знаннями включає:

4.6.1. Аналіз базових соціальних характеристик дитини з інвалідністю:

- інформація про виховання дитини;

- інформація про освіту (загальну)дитини;

- інформацію про професійну підготовку дитини;

- професійно-трудові дані дитини;

- дані про профорієнтацію дитини;

- дані про заняття дитиною мистецтвом, фізичною культурою або спортом.

4.6.2. Інформацію про виховання дитини віком до 7 років:

- чи відвідує дитина дошкільний заклад, його тип;

- тривалість перебування дитини в закладі;

- інформація про розвиток дитини (соціально-побутова орієнтація, навички самообслуговування, ігрова діяльність, працездатність, загальний розвиток мовлення, графічні навички, готовність до письма та читання, математичні уявлення).

 

4.6.3. Інформація про загальну освіту дитини:

- чи вчиться дитина в загальноосвітньому закладі, його вид (звичайний, спеціальний, надомна освіта, інше);

- тип спеціального загальноосвітнього закладу (для дітей з патологією слуху, зору, мовлення, опорно-рухового апарату, з недоліками розумового розвитку);

- форми навчання (очна, заочна, надомна, екстернат та інше);

- методи навчання (індивідуальне, групове, інтерактивне, інтегроване, інклюзивне навчання та інше).

 

4.6.4. Аналіз структури навчальної діяльності включає вивчення:

- змісту навчання (отримання навчання відповідного рівня згідно з обраною професією та формування мотивації до активної професійної позиції);

- засобів навчання (спеціальні технічні засоби для навчання й обладнання навчального місця);

- процесу навчання, у тому числі форм та методів навчання;

- умов навчання, їх відповідності можливостям дитини-інваліда.

 

5. Педагогічна діагностика дитини-інваліда

Педагогічна діагностика передбачає всебічне вивчення об’єкту педагогічного впливу. Для кожної дитини-інваліда програма педагогічного обстеження конкретизується в залежності від віку дитини та її відхилень від нормального розвитку.

 

5.1. Педагогічна діагностика передбачає:

- оцінку освітніх можливостей (відповідність між подовженням та складністю навчання, а також якістю отриманих знань, умінь та навичок);

- оцінку ефективності навчання (успішність, швидкість та якість освітніх можливостей);

- оцінку навчання (якість отриманих знань, продуктивність, точність, професійна ефективність);

- оцінку працездатності в процесі навчання;

- оцінку графічних навичок та письма;

- оцінку освоєння рідної мови та мовлення, математики та інше;

- оцінку взаємовідношень з друзями;

- оцінку відношення до навчання.

 

5.2. У дитини-інваліда оцінюється загальний розвиток мовлення, знання, розуміння й уявлення про навколишнє середовище, соціальні зв’язки, освоєння навичок самообслуговуванні й ігрова діяльність.

5.3. Інформація про професійну підготовку дитини-інваліда включає:

- відомості про професійну підготовку, якщо така проводилася, то де вона була отримана;

- відомості про спеціальність, згідно з якою отримана професійна підготовка;

- відомості про профпідготовку на теперішній час, то де і за якою професією вона здійснюється.

 

5.4. Професійні дані (для дитини у віці 14-18 років) включають інформацію:

- про наявність професії (спеціальності),

- про зайнятість;

- працює (- де, за якою професією або спеціальністю; - тип підприємства; - умови й організація праці; - розмір заробітної плати);

- не працює (- чи бажає працювати; - професія, за якою хотів би працювати; - умови і режим праці; - розмір заробітної плати).

 

5.5. Інформація про профорієнтацію дитини включає:

- чи проходила дитина профорієнтацію;

- якщо так, то де;

- як здійснювався вибір професії;

- професія, за якою рекомендується навчання.

 

5.6. Інформація про заняття дитини-інваліда творчим видом діяльності, фізичною культурою передбачає вивчення таких питань:

- чи займається дитина-інвалід у якомусь гуртку;

- чи володіє вмінням творчої діяльності, фізичної культури;

- якщо не займається, то чи має бажання займатися.

Соціальна діагностика дозволяє всебічно обстежити й дати експертну оцінку обмежень життєдіяльності в дитини та ступеня їх вираженості.

Другий етап: СОЦІАЛЬНА РЕАБІЛІТАЦІЯ

1. Соціальна реабілітація дитини-інваліда

Соціальна реабілітація дитини-інваліда - це система корекційних заходів по розвитку соціальних функцій та відновлення здатності дитини-інваліда до самостійної громадської та сімейно-побутової діяльності, процес включення її у соціальне середовище, нормальну суспільно – корисну діяльність і адекватні взаємовідносини з однолітками.