Лекции.Орг
 

Категории:


Экологические группы птиц Астраханской области: Птицы приспособлены к различным условиям обитания, на чем и основана их экологическая классификация...


Перевал Алакель Северный 1А 3700: Огибая скальный прижим у озера, тропа поднимается сначала по травянистому склону, затем...


Теория отведений Эйнтховена: Сердце человека – это мощная мышца. При синхронном возбуждении волокон сердечной мышцы...

ГАРАНТІЇ ПРАЦІВНИКІВ, ЩО ПРАЦЮЮТЬ У ШКІДЛИВИХ І ВАЖКИХ УМОВАХ ПРАЦІ



 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І  
безоплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням надання сплатних перерв санітарно-оздоровчого призначення  
|  
безоплатне забезпечення молоком або рівноцінними харчовими продуктами, скорочення тривалості робочого часу  
   
надання додаткових оплачуваних відпусток  
безоплатне забезпечення газованою солоною водою  
 
оплата праці у підвищеному розмірі  
безоплатне забезпечення спецвзут-тям, спецодягом, засобами інди­відуального та колективного захисту, милом або знезаражуючими засобами  
І  
надання інших пільг і компенсацій  

Забезпечення засобами індивідуального та колективного захисту. Законо­давство України про охорону праці передбачає комплекс гарантій, спрямованих на реалізацію конституційного права на безпечні і нешкідливі умови праці. Серед гарантійних норм є видача працівникам спеціального одягу, спеціаль­ного взуття і інших засобів індивідуального захисту (далі — 313). Ця гарантія забезпечує захист здоров'я працівників, які виконують роботу у несприятливих умовах виробничого середовища, що негативно впливають на працездатність працівників.

До 313 відносять засоби захисту голови, обличчя, очей, ніг, рук, органів ди­хання та слуху, ізолюючі костюми та спеціальний одяг, запобіжні пристрої та захисні дерматологічні засоби.

313 надаються працівникам, що працюють із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах. Обов'язок із забезпечення ними пра­цівників покладено на власника або уповноважений ним орган. Працівник не несе жодних матеріальних витрат на придбання 313. Забезпечуючи працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, слід враховувати вимоги законодавства.

По-перше, засоби індивідуального захисту повинні відповідати встановленим нормативам і стандартам, що реально дозволяє запобігти виникненню виробни­чого травматизму і професійного захворювання. Тому забороняється допускати до роботи працівників не лише без встановлених засобів індивідуального захис­ту, але й у несправних, не відремонтованих чи забруднених засобах;

__________________Розділ 2. ГАРАНТІЇ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ НА ОХОРОНУ ПРАЦІ

313 повинні відповідати встановленим нормам і стандартам (ГОСТам, ОСТам, ГСТУ, ДСТУ та іншим технічним умовам), що забезпечує їх якість. Відповідно на виробників, постачальників і власників покладається обов'язок дотримання системи норм щодо виробництва і забезпечення працівників якіс­ними 313. Тому їх придбання здійснюється на підприємствах-виробниках або у виробничо-торговельних фірмах, що реалізують продукцію відповідно до законодавства, або при умові, що засоби мають сертифікат якості. Порядок про­ведення сертифікації передбачено Правилами сертифікації засобів індивідуаль­ного захисту працюючих, затверджених наказом Держстандарту України від 14 червня 1999 року за № 222.

Генеральним виробником засобів захисту працюючих є виробничо-торго­вельна фірма "Спецодяг", яка реалізує 313, веде реєстр сертифікованої продук­ції, поширює необхідну інформацію з цих питань, бере участь в організаційно-методичній роботі по створенню нових видів 313.

По-друге, засоби індивідуального захисту повинні надаватися у строки, вста­новлені нормативами. Мова йде як про первинне забезпечення працівника цими засобами, так і періодичне, в тому числі і у випадках їх дострокового зношення не з вини працівника. Недотримання цих вимог є порушенням законодавства по створенню нешкідливих і безпечних умов праці. Відповідно працівник, який був вимушений придбати засоби індивідуального захисту за власні кошти через порушення строків їх видачі, має право на компенсацію понесених витрат.

Гарантійні норми забезпечення працівників засобами індивідуального за­хисту передбачені ст. 136 КЗпП України і ст. 10 Закону України "Про охорону праці". З метою уніфікації правового регулювання забезпечення працівників 313 наказом Державного комітету України від 29 жовтня 1996 року за № 178 затвер­джено Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту.

313 видаються працівникам тих професій і посад, що передбачені у від­повідних виробництвах, цехах, дільницях та видах робіт Типових галузевих норм безплатної видачі працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, або відповідних галузевих норм, що введені на підставі типових. В Україні затверджено ряд Типових положень, що регулюють порядок видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту в залежності від галузевої підпорядкованості підприємства, установи, організації. Наприклад, такі норми прийняті для: пра-

, .. . .. . по . ,—

щвників м ясної І молочної промисловості/" працівників елеваторної, борош­номельно-круп'яної і комбікормової промисловості,24 працівників сільського

23 Типові норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам м'ясної і молочної промисловості, затверджені нака­зом Держнаглядохоронпраці від 10.06.1998р. за №116.

24 Типові норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам елеваторної, борошномельно-круп'яної і комбікор­мової промисловості, затверджені наказом Держнаглядохоронпраці від 10.06.1998 р. за №118.

2.3. Спеціальні гарантії прав працівників на охорону праці

та водного господарства,25 працівників харчової промисловості,26 працівників зв'язку,27 робітників підприємств нафтової, газової, нафтопереробної і нафто-гірничої промисловості.28

Зазначені нормативні акти встановлюють обов'язковий мінімум забезпечення працівників засобами індивідуального захисту. З врахуванням специфіки вироб­ництва, вимог технологічних процесів і нормативних актів з охорони праці, за узгодженням з представниками профспілкових органів і рішенням працівників підприємства засоби індивідуального захисту можуть видаватися понад перед­бачені норми. Питання забезпечення цими засобами працівників конкретного підприємства, установи, організації регулюються локальними нормативно-пра­вовими актами і колективними договорами. На основі типових галузевих нор­мативних актів на підприємстві приймається перелік робіт і професій, що дають право на безплатне одержання спеціального одягу, спеціального взуття і інших засобів індивідуального захисту.

313 вважаються власністю підприємства і підлягають інвентаризації. Праців­ники зобов'язані використовувати за призначенням і бережливо ставитися до виданих у користування засобів індивідуального захисту. З цією метою власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити відповідні умови їх збе­рігання.

313 підлягають обов'язковому поверненню у разі звільнення працівника, його переведенні на тому ж підприємстві на іншу роботу, для якої видані засоби не передбачені нормами, а також по закінченні строків їх носіння замість одержу­ваних нових 313. Спеціальний одяг і спеціальні взуття, повернені працівником до закінчення строків носіння, але ще придатні для використання, повинні бути відремонтовані і використані за призначенням, а непридатні до використан­ня — списані.

На власника покладається обов'язок організувати належний догляд за 313, своєчасність здійснення хімчистки, прання, обезпилювання, дегазації, дезак­тивації, знешкодження і ремонту. Всі зазначені заходи здійснюються за кошти власника і в строки, визначені за узгодженням з представником трудового ко­лективу.

25 Типові норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам сільського та водного господарства, затверджені на­казом Держнаглядохоронпраці від 10.06.1998 р. за № 117.

26 Типові галузеві норми безплатної видачі працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту в харчовій промисловості (олійно-жирове, спиртове, лікеро-горілчане, пиво-безалкогольне, кондитерське, тютюнове та тютюново-ферментаційне, парфумерно-косметичне та ефіроолійне виробництво), затверджені наказом Держнаглядохоронпраці від 10.06.1998р. за № 115.

27 Типові норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам зв'язку, затверджені наказом Держнаглядохоронпраці від 08.07.1998р. за№> 139.

28 Тимчасові типові галузеві норми безплатної видачі спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту для деяких професій робітників підприємств нафтової, газової на­фтопереробної і нафтохімічної промисловості, затверджені наказом Держнаглядохоронпра­ці від 25.09.1998 р. за № 193.

__________________Розділ 2. ГАРАНТІЇ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ НА ОХОРОНУ ПРАЦІ

Враховуючи те, що 313 повинні відповідати характеру і умовам їхнього за­стосування і забезпечувати реальну безпеку праці, заборонено видавати замість спеціального одягу і спеціального взуття матеріали для їх виготовлення або гро­шові суми для їх придбання. Отже, грошова компенсація за 313 не допускається. Діюче законодавство передбачає окремі випадки, коли власником або уповно­важеним ним органом виплачуються гроші. А саме:

а) у разі неналежного виконання власником обов'язку щодо своєчасного забез­печення 313 і придбання їх працівником за власні кошти. Слід зауважити, що така компенсація надається лише тому працівникові, який мав право на забез­печення 313 і представив документ, яких засвідчує їх купівлю та вартість. У разі відсутності необхідних документів компенсація витрат здійснюється за роздрібними цінами підприємства-виробника. Вартість 313 уточнюється бух­галтерією підприємства. Якщо ж витрати перевищують роздрібні ціни, ком­пенсація різниці може бути виплачена, якщо це обумовлено в колективному договорі (ст. 164 КЗпП України, ст. 10 Закону України "Про охорону праці", п. 3.4 Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту);

б) у разі неналежного виконання власником обов'язку щодо своєчасного органі­зації хімчистки або прання одягу. Працівнику оплачуються фактичні витрати на прання і хімчистку при поданні документа, що підтверджує вартість вка­заних послуг (п. 5.1 Положення про порядок забезпечення працівників спе­ціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту).

Надання молока або рівноцінних продуктів. Працівникам, які працюють у шкідливих і небезпечних та особливо шкідливих і небезпечних умовах праці, з метою зміцнення їх здоров'я і попередження професійних захворювань безо­платно надається молоко або рівноцінні продукти та лікувально-профілактичне харчування. Видача вказаних продуктів є одним із заходів, що входить у систему організації охорони праці з метою захисту життя і здоров'я людини, збереження її працездатності на виробництві.

Видача молока має цільовий характер, тому працівник повинен фактично його одержати і спожити. У трудовому законодавстві встановлена низка вимог, спрямованих на забезпечення цього положення. А саме:

а) не допускається заміна молока грошима. Виплата грошової компенсації для придбання молока допускається лише при роз'їзному характері роботи пра­цівника (ч. 2 ст. 9 Закону України "Про охорону праці"). Умови виплати цієї компенсації передбачаються у колективному договорі;

б) забороняється заміна молока іншими товарами і продуктами, крім рівноцін­них йому — кефіру, кислого молока (кисляку), мацоні і т. п.;

в) не дозволяється видача молока за одну або декілька змін наперед, аналогічно як і за попередні зміни;

г) не дозволяється відпуск молока додому.

2.3. Спеціальні гарантії прав працівників на охорону праці

Роботодавець самостійно вирішує питання безплатного забезпечення праців­ників молоком та іншими рівноцінними продуктами, але з дотриманням умов, що визначенні у законодавстві як обов'язкові. Право на одержання молока встановлено у ст. 166 КЗпП України і ст. 7 Закону України "Про охорону праці", загальний порядок його видачі передбачено у постанові Державного комітету СРСР з праці і соціальних питань і Президії ВЦРПС від 16 грудня 1987 року за № 731/П-13 "Про порядок безоплатної видачі молока чи інших рівноцінних хар­чових продуктів робітникам і службовцям, що зайняті на роботах з шкідливими умовами праці".

Працівники мають право на одержання молока у дні фактичної зайнятості на роботах, пов'язаних з виробництвом чи застосуванням хімічних речовин, пе­редбачених у спеціальному переліку. Тому молоко не видається у дні, коли пра­цівник відсутній на підприємстві, в установі, організації, або виконує роботи, на яких видача молока не встановлена. Молоко не видається також у тому випадку, коли працівник одержує безплатно лікувально-профілактичне харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці.

Молоко видається з розрахунку 0,5 л на одного працівника за зміну неза­лежно від її тривалості. Молоко повинно видаватися і споживатися у буфетах, столових або в спеціально обладнаних приміщеннях, що відповідають санітар­но-гігієнічним вимогам.

В окремих випадках працівникам до молока додатково надаються інші хар­чові продукти або обов'язково здійснюється заміна молока іншими рівноцінним харчовими продуктами.

Робітникам, що контактують з неорганічними з'єднаннями свинцю, додат­ково видається 2 г пектину у вигляді збагачених ним консервованих рослин­них харчових продуктів, фруктових соків, напоїв, або допускається їх заміна натуральними фруктовими соками з м'якоттю в кількості 250-300 г. Якщо ж працівник постійно контактує з неорганічними з'єднаннями свинцю, то замість молока рекомендують вживати кисломолочні продукти.

Заміна свіжого молока кислим здійснюється при виконанні робіт з виробни­цтва чи переробки антибіотиків. На таких роботах допускається заміна молока колібактерином, який виготовлено на основі незбираного молока.

Конкретний порядок, місце і умови видачі молока, заміна молока рівноцін­ними продуктами, виплата грошової компенсації і інші питання, що пов'язані з видачею молока, регулюються колективним договором підприємства, установи, організації. До нього додається перелік робіт і професій, що дають право ро­бітникам і службовцям на одержання молока у зв'язку з шкідливим умовами праці, який розробляється і приймається на основі Переліку хімічних речовин, при роботі з якими у профілактичних цілях рекомендується вживати молоко або інші рівноцінні харчові продукти, затвердженого Міністерством охорони здоров'я СРСР від 4 литопада!987 року за № 4430-87. Наявність тих чи інших хімічних речовин, шкідливих умов праці встановлюється за результатами атес­тації робочих місць.

__________________Розділ 2. ГАРАНТІЇ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ НА ОХОРОНУ ПРАЦІ

Надання лікувально-профілактичного харчування. З метою профілакти­ки професійних захворювань передбачає право працівників, що працюють в особливо шкідливих умовах праці, на одержання лікувально-профілактичного харчування. Воно надається у відповідності до Правил безплатної видачі ліку­вально-профілактичного харчування, затверджених постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань і Президії ВЦРПС від 7 січня 1977 року за№4/П-1.

Право на його одержання мають лише ті працівники, які виконують роботи, передбачені у Переліку виробництв, професій і посад, робота в яких дає право на безплатне одержання лікувально-профілактичного харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці, затвердженому постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань і Президії ВЦРПС від 7 січня 1977 року за № 4/П-1. На підприємствах, в установах, організаціях на його основі та за результатами атестації робочих місць приймаються конкретні переліки ви­робництв, професій і посад, робота в яких дає право на одержання спеціального харчування, що є складовою частиною колективного договору.

У Правилах безплатної видачі лікувально-профілактичного харчування вста­новлено категорії працівників, яким також надається спеціальне харчування. Ці випадки у тій чи іншій мірі пов'язані з негативним впливом шкідливих факторів виробництва на здоров'я працівника. До таких категорій належать:

- працівники інших виробництв, цехів підприємства і працівники, зайняті на будівельних, будівельно-монтажних, ремонтно-будівельних і пусконалаго­джувальних роботах, що працюють повний робочий день у діючих виробни­цтвах, цехах (на дільницях) з особливо шкідливими умовами праці, в яких як основним працівникам, так і ремонтному персоналу надається харчування;

- робітники, що проводять чистку і підготовку устаткування для ремонту або консервації в цехах (на дільницях), робітники яких одержують лікувально-профілактичне харчування;

- інваліди внаслідок професійного захворювання, що користувалися лікуваль­но-профілактичним харчуванням безпосередньо перед настанням інвалід­ності, спричиненої характером роботи. Це харчування вони одержують до припинення інвалідності, але не більше ніж шість місяців з дня встановлення інвалідності;

- працівники, які мають право на одержання лікувально-профілактичного хар­чування, але у зв'язку з початковими ознаками професійного захворювання тимчасово переведені на іншу роботу. Право на харчування зберігається за ними не більше ніж на шість місяців;

- жінки, якщо вони до настання відпустки по вагітності і пологам користували­ся правом на безоплатне одержання лікувально-профілактичного харчування. Зазначене право зберігається за ними на весь період цієї відпустки.

Вагітні жінки, жінки, які годують грудьми дитину або мають дитину віком до одного року і тимчасово переведені на іншу роботу у зв'язку з необхідністю

2.3. Спеціальні гарантії прав працівників на охорону праці

уникнення контакту з шкідливими речовинами, мають право на одержання ліку­вально-профілактичного харчування на весь період переведення.

Працівники, які мають право на одержання лікувально-профілактичне хар­чування, забезпечуються ним лише у дні фактичного виконання робіт на ви­робництвах, професіях і посадах, що передбачені у згадуваному вище Переліку. Харчування також надається і в дні захворювання працівника з тимчасовою втратою працездатності, якщо таке за своїм характером є професійним і хворо­го не госпіталізовано.

Правилами безплатної видачі лікувально-профілактичного харчування пе­редбачені випадки, коли працівники не одержують його. Ці випадки можна звести до наступних груп:

- дні, коли працівник відсутній на роботі і не виконує своєї трудової функції, встановленої трудовим договором. До них належать періоди перебування працівника у відпустці, на навчанні з відривом від виробництва, у лікарні або санаторії на лікуванні, у профілакторії, виконання ним державних або громад­ських обов'язків, а також періоди тимчасової непрацездатності при загальних захворюваннях;

- дні, коли працівник перебуває у відрядженні. У цьому випадку слід відрізняти знаходження працівника у відрядженні від роз'їзного характеру роботи, за на­явності якої працівнику виплачується грошова компенсація для придбання лі­кувально-профілактичного харчування на умовах, передбачених колективним договором;

- дні, коли працівник виконує роботи на дільницях, де лікувально-профілактич­не харчування не встановлено.

Лікувально-профілактичне харчування, як правило, надається у формі гаря­чих сніданків перед початком роботи, а працівникам, що працюють в умовах підвищеного тиску (у кесонах, у лікувальних барокамерах, на водолазних ро­ботах) — після вишлюзування. В окремих випадках за погодженням з медико-санітарною частиною підприємства (у разі її відсутності — місцевою санітарно-епідеміологічною станцією) гарячі сніданки можуть видаватися під час обідніх перерв.

Для працівників, зайнятих у виробництвах, професіях і посадах, перерахова­них у розділі VIII і у підрозділах 6,7 розділу IX Переліку виробництв, професій і посад, робота в яких дає право на безплатне одержання лікувально-профілак­тичного харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці, таке хар­чування видається лише у формі безплатних вітамінних препаратів.

Лікувально-профілактичне харчування незалежно від форми надання готу­ється на основі Раціонів лікувально-профілактичного харчування і норм без­платної видачі вітамінних препаратів, затверджених постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань і Президії ВЦРПС від 7 січня 1977 року за № 4/П-1, з дотриманням Правил безплатної видачі лікувально-профілак­тичного харчування і інших нормативно-правових актів.

__________________Розділ 2. ГАРАНТІЇ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ НА ОХОРОНУ ПРАЦІ

Лікувально-профілактичне харчування має цільове призначення і повинно бути надане працівникові. Не дозволяється його видача за попередній період чи компенсація несвоєчасно одержаного харчування, аналогічно як і заборонено видавати харчування додому. У п. 8 Правил встановлено виключні випадки, коли лікувально-профілактичне харчування видається у вигляді готових страв додому, що спричинено неможливістю його одержання за станом здоров'я або віддаленістю місця проживання працівника.

Забезпечення газованою солоною водою. Робота в умовах значного опро­мінення, високої температури та за наявності великих фізичних навантажень негативно впливає на здоров'я працівників. Ці умови праці приводять до пере­грівання, зневоднення і знесолення організму. Одним із заходів знешкодження негативного впливу цих факторів виробництва є споживання газованої соленої води.

Забезпечення працівників газованою соленою водою є обов'язком власника або уповноваженого ним органу. Постачання водою здійснюється за його ко­шти, тому працівники не несуть жодних витрат на її одержання.

Газованою соленою водою забезпечуються працівники гарячих цехів і ви­робничих дільниць. Конкретні цехи і виробничі дільниці, де організовується її постачання, встановлюються органами санітарного нагляду за погодженням з власником або уповноваженим ним органом.

Визнаючи цехи і виробничі дільниці, вказані суб'єкти повинні враховувати положення постанов Секретаріату ВЦРПС від 11 червня 1934 року "Про поста­чання робітників гарячих цехів газованою соленою водою" і від 15 квітня 1935 року "Про поширення постанови Секретаріату ВЦРПС від 11.06.1934 р. "Про постачання робітників гарячих цехів газованою соленою водою" на котельні і машинні зали електростанцій". Ці нормативно-правові акти передбачають гарячі цехи, робота в яких надає працівникам право на забезпечення соленою газованою водою. До них, наприклад, належать: доменні, мартенівські, прокатні цехи, випалювальні і інші цехи металопромисловості, гути склозаводів, горни порцеляно-фаянсових і цегляних заводів, котельні та машинні зали електро­станцій, де робота проводиться при високих температурах. Слід зауважити, що цей перелік не є вичерпним і у кожному конкретному випадку органи санітар­ного нагляду за погодженням з власником або уповноваженим ним органом ви­рішують питання про визнання цеху чи дільниці такими, виконання робіт в яких дає право на одержання газованої соленої води.

Працівники забезпечуються газованою соленою водою в розрахунку 4-5 л на людину в зміну. Постачання проводиться шляхом розташування апарату по виготовленню соленої газованої води безпосередньо у цехах, де виконуються роботи, або шляхом доставки води з центральне розташованого.

Водночас власник або уповноважений ним орган зобов'язаний постачати працівників доброякісною прісною водою.

Порядок виготовлення і постачання працівників газованою соленою водою передбачено в Інструкції для впровадження раціонального питного режиму у

2.3. Спеціальні гарантії прав працівників на охорону праці

гарячих цехах, затвердженої Постановою Секретаріату ВЦРПС від 11 червня 1934 року.

Встановлення пільгового робочого часу і часу відпочинку. Гарантії прав працівників, що працюють у шкідливих і важких умовах праці забезпечуються шляхом встановлення пільгового робочого часу і часу відпочинку. Ці праців­ники працюють на умовах скороченого робочого часу, максимальна тривалість роботи не може перевищувати 36 годин у тиждень. Конкретний перелік посад і професій, що дає право на скорочений робочий час, формується на основі Пере­ліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затвердженого по­становою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. за № 163.

Працівникам, що працюють у шкідливих і важких умовах праці, надають­ся перерви санітарно-оздоровчого призначення для обігріву, відпочинку та ін. (ст.168 КЗпП України). Ці перерви включаються в робочий час і підлягають оплаті. Особливості правового регулювання надання цих перерв встановлюють­ся у нормативно-правових актах, прийнятих як на централізованому рівні,29 так і в локальних нормативно-правових актах (наприклад, Правилах внутрішнього трудового розпорядку).

З метою уникнення або зменшення негативного впливу умов праці на життя і здоров'я людини працівникам надаються спеціальні перерви. Оскільки ці пере­рви мають цільове призначення і на власника або уповноважений ним орган по­кладається обов'язок їх надання, то працівник повинен використати їх фактич­но. Відповідно заміна такого виду гарантії права на охорону праці працівникам, грошовою компенсацією не повинна допускатися.

Перерви, які надаються працівникам з метою запобігти переохолодженню та перевантаженню (перенапруженню) їх організму, що включаються у робочий час і підлягають оплаті за загальними правилами.

Отже, перерви надаються:

а) для обігрівання працівникам, що працюють:

- у холодну пору року на відкритому повітрі,

- у закритих неопалювальних приміщеннях;

б) для відпочинку вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у ви­падках, передбачених законодавством.

Стаття 168 КЗпП України встановлює право працівників на одержання зазна­чених перерв і обов'язок власника або уповноваженого ним органу обладнати приміщення для обігрівання і відпочинку працівників. Порядок їх надання вста­новлюється на централізованому, регіональному і локальному рівнях правового регулювання. Тому працівники не можуть самовільно встановлювати перерви

29 Правила про роботу на відкритому повітрі в холодну пору року, затверджені обов'язковою постановою НКП СРСР від 11.12.1929 р. з наступними змінами і доповненнями (Известие НКП СРСР. — 1929. — № 51-52.); Правила про умови праці вантажників при вантажно-роз­вантажувальних роботах, затверджені постановою НКП СРСР від 20.12.1931 р. (Известие НКП СРСР. — 1931. — № 10).

__________________Розділ 2. ГАРАНТІЇ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ НА ОХОРОНУ ПРАЦІ

для обігрівання, як і самовільно припиняти виконання робіт. Такі дії є порушен­ням внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації і працівник може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Порядок і особливості надання цих перерв передбачено Правилами про ро­боту на відкритому повітрі у холодну пору року, затвердженими обов'язковою постановою Народного комісаріату праці СРСР від 11 грудня 1929 року, що є чинними у тій частині, яка не суперечить трудовому законодавству України.

Правилами визначено критерії, які обумовлюють одержання працівниками перерв для обігрівання. Це температура та сила вітру, що наявні при виконанні робіт на відкритому повітрі. Якщо ж роботи виконуються у закритих неопалю-вальних приміщеннях, то до уваги береться лише температура, встановлена для виконання робіт за тихої погоди. Конкретні величини температури і сили вітру у відповідному кліматичному районі встановлюються місцевими виконавчими комітетами.

Переліки працівників, які мають право на одержання перерви для обігріван­ня, кількість і тривалість перерв, що надаються, обладнання місць і надання за­собів для обігрівання встановлюються за угодою власника або уповноваженого ним органу і профспілковою організацією. Враховуючи договірний характер правового регулювання, зазначені питання повинні бути передбачені у колек­тивному договорі.

Вантажникам та деяким іншим категоріям працівників надаються спеціальні перерви для відпочинку, що включаються у робочий час. Порядок їх надання регулюється Правилами про умови праці вантажників на вантажно-розванта­жувальних роботах, затвердженими Наркомпраці СРСР від 20 вересня 1931 року, а конкретна тривалість і розподіл цих перерв встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У холодну пору року їм надається перерва для обігрівання у відповідності до Правил про роботу на відкритому повітрі у холодну пору року, затверджених обов'язковою постановою Наркомпраці СРСР від 11.12.1929 р.

Пільги для працівників, що працюють у шкідливих і важких умовах встанов­люються у сфері відпочинку шляхом надання щорічної додаткової відпустки тривалістю до 35 календарних днів, якщо вони зайняті на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Спис­ком виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічну додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 р. за № 1290. Конкретна тривалість відпустки визначається за ре­зультатами атестації робочих місць за умовами праці в колективному, трудовому договорах.

Інші пільги. Враховуючи наявність шкідливих і особливо шкідливих умов праці, підприємства встановлюють надбавки до основної заробітної плати з врахуванням гарантій, встановлених у законодавстві, генеральній, галузевих і регіональних угодах. За роботу у шкідливих умовах праці встановлюється

2.3. Спеціальні гарантії прав працівників на охорону праці

доплата до 12% тарифної ставки (окладу), а за роботу в особливо шкідливих умовах праці до 24 %.30

Роботодавець за власні кошти може встановити інші додаткові пільги і ком­пенсації за роботу у шкідливих і важких умовах праці, передбачивши умови надання таких у колективному або трудовому договорах чи в локальних норма­тивно-правових актах.





Дата добавления: 2016-03-28; просмотров: 943 | Нарушение авторских прав


Рекомендуемый контект:


Похожая информация:

  1. А. Солі лужних і важких металів
  2. АМПУТАЦІЇ КІНЦІВОК. РЕАБІЛІТАЦІЯ ТА ПРОТЕЗУВАННЯ ІНВАЛІДІВ З ДЕФЕКТАМИ КІНЦІВОК. ЛІКУВАННЯ ТРАВМАТОЛОГІЧНИХ ТА ОРТОПЕДИЧНИХ ХВОРИХ В АМБУЛАТОРНИХ УМОВАХ
  3. Аналіз впливу зміни продуктивності праці і чисельності на середню продуктивність праці
  4. Аналіз продуктивності праці
  5. Аналіз співвідношення між темпом зростання середньої заробітної плати і продуктивності праці робітника
  6. Аналіз стану нормування праці на підприємстві
  7. Аналіз умов праці у галузі за показниками шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу
  8. Атестація робочих місць за умовами праці
  9. Атестація робочих місць за умовами праці
  10. Безпека людини в умовах здійснення акту тероризму
  11. Безтарифна оплата праці в колективах
  12. Бідність і поляризація в глобальних умовах розвитку


Поиск на сайте:


© 2015-2019 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.014 с.